Характеристика Всесвітньої організації інтелектуальної власності

Вступ

З початком формування в Україні перехідної економіки з’явилася й перша законодавча база щодо формування та використання інтелектуальної власності. У сучасних умовах важливу роль у забезпеченні ринкової трансформації, економічному зростанні України відіграють високі технології. Ефективність економіки, науково-технічний розвиток виробництва та формування добробуту суспільства всіляко залежать не тільки від рівня освіти його громадян, а й від їхньої творчої діяльності у суспільстві.

Міжнародне право інтелектуальної власності постійно гармонійно розвивається одночасно з розвитком техніки, технології, людських знань та умінь. Сьогодні значення інтелектуальної власності велике, як ніколи. Більш того, є всі підстави сподіватися, що значення інтелектуальної власності буде і далі зростати.

На сьогодні існує величезний масив міжнародних договорів (конвенцій, угод тощо), укладених із відповідних питань у різні часи на багатосторонній, регіональній чи двосторонній основі, а також міжнародні організації, які регулюють питання інтелектуальної власності. З огляду на це в Україні необхідно робити певні кроки у розвитку сучасного законодавства та співпрацювати з міжнародними організаціями в цій сфері.

Вивченням питання щодо формування та функціонування економіко-правових засад щодо використання інтелектуальної власності приділяли увагу українські та зарубіжні вчені: В.Д. Базилевич, Ю.М. Кузнєцов, І.І.Дахно, Г.А. Пріб, П.М. Цибульов, О.П. Орлюк, П.Б. Меггс, О.П. Сергєєв та ін.

Метою даної роботи є дослідження та аналіз діяльності Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

Розділ 1. Історія становлення та розвитку Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ)

1.1. Історія створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності

Комплекс заходів щодо міжнародної співпраці координує Всесвітня організація інтелектуальної власності, яка є однією з 16 спеціалізованих установ Організації Об’єднаних Націй. Попередником ВОІВ було Об’єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності (BIRPI), створене у 1893 році на базі об’єднання Міжнародних бюро Паризької і Бернської конвенцій. Як ці Бюро, так і BIRPI (до 1970 року) функціонували під «високим наглядом» Уряду Швейцарської Конфедерації. Штаб-квартира BIRPI до 1960 року розміщувалася в Берні, потім отримала постійну акредитацію в Женеві.

Треба відзначити, що згадані органи цієї міжнародної організації здійснювали координацію не тільки питань Паризької і Бернської конвенцій, а ще й шести спеціальних угод і конвенцій, а саме:

Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридська угода, 1891 рік);
Мадридської угоди про недопущення фальшивих або таких, які можуть ввести в оману, позначень товарів (1891 рік);
Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зразків (Гаазька угода, 1925 рік);
Ніццької угоди про міжнародну класифікацію товарів і послуг з метою реєстрації знаків (Ніццька угода, 1957 рік);
Лісабонської угоди про охорону найменування місць походження і їх міжнародну реєстрацію (Лісабонська угода, 1958 рік);
Римської конвенції з охорони інтересів виконавців, виробників фонограм та органів мовлення (Римська конвенція, 1961 рік).

Принципове рішення про створення міжурядової спеціалізованої організації було прийняте в 1967 році на Дипломатичній конференції в Стокгольмі, де була підписана Конвенція, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності. ВОІВ почала діяти а 1970 року, а в 1974 році вона отримала статус спеціалізованої установи Організації Об’єднаних Націй [8, c. 174].

Діяльність ВОІВ регламентується трьома основоположними документами:

Конвенцією про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності; Угодою між Організацією Об’єднаних Націй і ВОІВ;
Угодою про штаб-квартиру ВОІВ.

Цілі створення ВОІВ були сформульовані в преамбулі до Стокгольмської конвенції (1967 року), а саме:

поліпшення взаєморозуміння і розвиток співпраці між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до суверенітету і рівності;
заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної власності у всьому світі;
модернізація і підвищення ефективності адміністративної діяльності союзів договорів, створених у сфері охорони промислової власності, а також охорони літературних і художніх творів, при повній повазі до самостійності кожного із союзів.

Згідно з положеннями статті 1 Угоди між ООН і ВОІВ остання несе відповідальність за вчинення належних дій відповідно до своїх основоположних документів, а також дій, передбачених союзами і договорами, адміністративні функції яких виконує ВОІВ. Ця організація сприяє розвитку творчої інтелектуальної діяльності і полегшенню передачі технологій у сфері промислової власності країнам, Що розвиваються, для прискорення їх економічного, соціального і культурного розвитку з урахуванням компетенції ООН та її органів, а також інших установ, що входять до системи ООН [7].

1.2. Основні напрями діяльності ВОІВ

Діяльність ВОІВ спрямована на:

сприяння охороні інтелектуальної власності у всьому світі шля хом співпраці між державами і міжнародними організаціями;
забезпечення адміністративної співпраці між союзами у сфері охорони інтелектуальної власності, союзами, створеними в рамках Паризької і Бернської конвенцій, а також в рамках угод, підписаних членами Паризького союзу.

Інтелектуальна власність включає в себе дві основні сфери прав: промислову власність, що головним чином охоплює винаходи і товарні знаки, та авторське право, що головним чином охоплює літературні, музичні, художні та аудіовізуальні твори.

Сприяння забезпеченню охорони інтелектуальної власності у всьому світі полягає в тому, що ВОІВ заохочує укладення нових договорів, сприяє модернізації національного законодавства в різних країнах, надає технічну допомогу країнам, шо розвиваються, збирає і розповсюджує інформацію, забезпечує роботу служб, що полегшують отримання правової охорони винаходів, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, у випадках, коли таку охорону хочуть отримати в кількох країнах, а також сприяє розвитку інших форм співпраці між державами-членами ВОІВ.

ВОІВ зосереджує адміністративне управління союзами в Міжнародному бюро в Женеві, що є секретаріатом ВОІВ. Контроль за діяльністю союзів здійснюється керівними органами ВОІВ. З точки зору економії коштів таке централізоване управління вигідне для дер-жав-членів ВОІВ, а також для суб’єктів приватного сектора, зацікавлених в охороні промислової власності, об’єктів авторського права і суміжних прав.

Керівними органами ВОІВ є:

Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського союзів;
Конференція, членами якої є всі держави-члени ВОІВ;
Координаційний комітет, до якого входять держави-члени ВОІВ, що є членами Виконавчого комітету Паризького і(або) Бернського Союзів, а також
Швейцарська Конфедерація як країна місцеперебування ВОІВ. Станом на травень 1998 року членами Координаційного комітету були 72 країни, в тому числі Україна [4, c. 65-66].

Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесії кожні два роки, Координаційний комітет — щорічно.

Виконавчим головою ВОІВ є Генеральний директор, що обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін, який може бути продовжений. Генеральний директор є депозитарієм ратифікаційних грамот і актів про приєднання до договорів та угод, адміністративні функції яких виконує ВОІВ. Секретаріат ВОІВ має назву «Міжнародне бюро».

Членом ВОІВ може стати будь-яка держава, що є членом Паризького або Бернського союзів, а також будь-яка інша держава, що задовольняє, щонайменше, одній з таких умов:

є членом ООН, будь-якої з пов’язаних з ООН спеціалізованих установ або членом Міжнародного агентства з атомної енергії;
є Стороною Статуту Міжнародного суду;
запрошена Генеральною Асамблеєю ВОІВ стати учасником Конвенції про заснування цієї організації (Конвенція ВОІВ) [7].

1.3. Організаційна структура управління ВОІВ

Організаційна структура управління ВОІВ досить складна. Це пов’язано з історією створення і розвитку Організації, а також з тим, ще починаючи з часу її заснування в минулому сторіччі, поступово складалися нові договори, кожний з яких створював самостійний союз країн-учасниць, як правило, зі своїм адміністративним органом і бюджетом. Ці союзи були об’єднані загальним предметом договорів, відповідно до яких вони були створені (за видами інтелектуальної власності), а також загальним для них секретаріатом (Міжнародним бюро). До 1967 року загальний секретаріат (BIRPI) обслуговував окремі союзи, створені відповідно до кількох договорів: Паризької і Бернської конвенцій, Мадридської, Гаазької, Ніццької і Лісабонської угод. Ці договори мали загальні особливості структури. Кожний з них:

утворював Союз держав-учасниць;
утворював адміністративний апарат для членів Союзу з метою прийняття рішень;
передбачав загальний секретаріат (BIRPI);
передбачав сплату внесків державами-учасницями, а також їх витрачання BIRPI з метою забезпечення адміністративних функцій союзів.

Згадані договори взаємопов’язані спільною ієрархічною структурою в зв’язку з тим, що Паризька конвенція розглядалася як най більш загальний договір у сфері охорони промислової власності, і Бернська конвенція — як найбільш загальний договір з охорони авторського права. Кожна з цих конвенцій містить положення, ще передбачають укладення державами-учасницями спеціальних угод, які стосуються окремих видів промислової власності (для членів Паризького союзу) і авторського права (для членів Бернського союзу).

Мадридська, Гаазька, Ніццька і Лісабонська угоди були укладені як спеціальні угоди в рамках відповідної статті Паризької конвенції і були відкритими для приєднання до них не тільки держав-учасниць Паризького союзу. Така структура, крім усього іншого, забезпечувала збереження державами, що підписали спеціальні угоди, базових принципів, покладених в основу більш загального договору (таких, як національний режим або право пріоритету) без необхідності повторно згадувати ці принципи в тексті спеціальної угоди [5, c. 84].

Стокгольмська конференція 1967 року провела низку реформ у структурі управління ВОІВ, що в загальних рисах можна охарактеризувати таким чином:

1) прийнята Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (Конвенція ВОІВ) як об’єднуючої організації з метою розвитку інтелектуальної власності і забезпечення адміністративної співпраці різних союзів. Функції секретаріату ВОІВ покладено на BIRPI — Міжнародне бюро;

2) для кожного з вищезазначених договорів, функції секретаріату яких виконувало BIRPI, були прийняті нові акти (Стокгольмські акти), спрямовані на раціоналізацію та уніфікацію адміністративної структури, що реалізується відповідно до договорів шляхом створення для кожного з них Асамблеї, а також встановлення уніфікованої періодичності прийняття програм і бюджетів;

3) для координації діяльності Асамблей різних союзів у спільних питаннях, наприклад діяльності Міжнародного бюро, Конвенцією ВОІВ було передбачено заснування Координаційного комітету ВОІВ;

4) Конвенцією ВОІВ були передбачені численні перехідні положення на час передачі функцій і повноважень BIRPI Міжнародному бюро ВОІВ.

На виконання рішень Стокгольмської конференції були зроблені два подальших спрощення структури ВОІВ, а саме:

з метою сприяння ширшому приєднанню до договорів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, запровадити з січня 1994 року уніфіковану систему внесків, відповідно до якої кожна держава-учасниця Конвенції ВОІВ, що є учасницею принаймні одного із згаданих договорів, сплачує тільки один внесок незалежно від кількості договорів, учасником яких вона є, замість того, щоб платити окремі внески, пов’язані з участю в інших договорах, фінансування діяльності яких здійснюється державами-учасницями;
з метою сприяння ширшій участі держав у процесі укладення нових договорів і активізації приєднання до цих договорів — роз’єднати зв’язки між новими договорами і договорами загального характеру (Паризька і Бернська конвенції), беручи до уваги, що ці зв’язки є результатом визначення нових договорів як спеціальних угод у рамках загальних договорів. Процес укладення нових договорів або приєднання до них став більш відкритим для будь-якої держави-учасниці Конвенції ВОІВ замість обмеження, що діяло раніше — обов’язкової участі в Паризькій або Бернській конвенції.

Так, делегація будь-якої держави-учасниці Конвенції ВОІВ отримала можливість участі з правом голосу в Дипломатичних конференціях, на яких були прийняті Договір про закони відносно товарних знаків (TLT), Договір ВОІВ з авторського права (WCT) і Договір ВОІВ з виконань і фонограм (WPPT). Ці договори є відкритими для приєднання будь-якої зі згаданих держав [8, c. 180-181].

Існуючу структуру управління ВОІВ можна визначити як чотирирівневу, на кожному з рівнів функціонують такі органи:

І. Головні органи — це засновницькі органи держав-учасниць, створені відповідно до Конвенції ВОІВ і договорів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ («Керівні органи»). Вони включають Генеральну Асамблею ВОІВ, Конференцію ВОІВ, Координаційний комітет ВОІВ, асамблеї кожного із союзів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, а також Конференцію представників держав-учасниць договорів, прийнятих відповідно до раніше прийнятого Акта за умови, що уперше договір був укладений до проведення Стокгольмської (1967 року) дипломатичної конференції і що існують держави-учасниці попереднього Акта, які ще не приєдналися д< Стокгольмського акта. Усього діє 21 такий орган, чергові сесії скликаються, як правило, раз на два роки.

У рамках Паризького і Бернського союзів діють також виконавчі комітети, сесії яких скликаються в ті роки, коли асамблеї цих союзів не збираються на свої чергові сесії. Чергові сесії Координаційного комітету скликаються щорічно.

Комітети, створені відповідно до положень договорів. У рамках чотирьох договорів, що встановили міжнародні класифікації об’єктів промислової власності (Ніццька угода 1957 року, Локарнська угода 1968 року, Страсбурзька угода 1971 року і Віденська угода 1973 року), на доповнення до асамблей союзів, створених відповідно до цих договорів, безпосередньо самими договорами створені комітети, що отримали назву «Комітети експертів». Завданням комітетів є періодичний перегляд класифікаційних систем, введених запроваджених договорами.

ІІІ. Комітети, створені в рамках одного або більше головних органів, їх можна умовно поділити на три групи:

а) Бюджетний комітет і Комітет із службових приміщень, члени яких обираються Генеральною Асамблеєю ВОІВ на чотирирічний термін;

б) три Постійних комітети:

із співпраці у сфері промислової власності, створений Конференцією ВОІВ;
із співпраці у сфері авторського права і суміжних прав, створений Конференцією ВОІВ;
з питань інформації у сфері промислової власності, створений асамблеями Паризького Союзу, Союзу РСТ і Союзу МПК, а також Координаційним комітетом ВОІВ;

в) тимчасові Комітети експертів, створені для спеціальних цілей.

Ці комітети є механізмами, що традиційно застосовується у ВОІВ для виконання підготовчих робіт під час створення нових міжнародно-правових актів, як правило, у формі договорів, що встановлюють нові норми у сфері інтелектуальної власності. Після того як робота Комітету експертів досягла певної стадії, скликається дипломатична конференція з метою укладення договору, який регулюватиме правовідносини щодо об’єкта інтелектуальної власності, що є предметом діяльності даного Комітету. Таким чином, завдання і термін діяльності Комітетів експертів обмежені часом укладення відповідних договорів. В останні роки в рамках діяльності ВОІВ діяли такі Комітети експертів:

з урегулювання міждержавних спорів у сфері інтелектуальної власності;
з розробки Договору про патентні закони;
з питань розвитку Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зразків;
з загальновідомих знаків;
з ліцензування товарних знаків;
з розробки Протоколу до Бернської конвенції;
з розробки можливого акта для забезпечення захисту прав виконавців;
з розробки Протоколу про аудіовізуальні виконання.

Робочі групи, що створюються Постійними комітетами або Комітетами експертів. Для робочих груп заздалегідь визначаються їх завдання і термін діяльності, а метою їх роботи є сприяння обговоренню і розв’язанню окремих проблем, що виникають у зв’язку з технічними особливостями або конфіденційністю питань, які бажано розглядати обмеженою кількістю фахівців.

Меморандумом Міжнародного бюро ВОІВ, підготовленим до 32 серії засідань Асамблеї держав-учасниць ВОІВ, що відбувся у березні 1998 року, визначені подальші напрями і конкретні заходи щодо вдосконалення і підвищення ефективності структури управління ВОІВ.

Штаб-квартира ВОІВ знаходиться в Женеві. ВОІВ має також розташоване в Нью-Йорку бюро зв’язку з ООН. Головними джерелами доходів бюджету Міжнародного бюро ВОІВ є збори, що надходять від приватних користувачів служб міжнародної реєстрації (80 % надходжень), внески урядів держав-членів ВОІВ (14 %), а також надходження від продажу публікацій і нарахування процентів (6 %). Розміри зборів визначаються Асамблеєю Союзу Договору про патентну кооперацію (Договір РСТ), а також Мадридського і Гаазького союзів. Розміри внесків встановлюються Конференцією ВОІВ і Асамблеями шести союзів, що фінансуються за рахунок внесків.

У рамках ВОІВ функціонує заснований у 1994 році Арбітражний і посередницький центр, що є частиною Міжнародного бюро. Центр надає послуги з урегулювання комерційних спорів між приватними сторонами з питань інтелектуальної власності [6, c. 137-138].

ВОІВ провадить видавничу діяльність, публікуючи монографії, збірники, довідники, а також періодичні видання з питань охорони інтелектуальної власності.

З січня 1996 року діє Угода між ВОІВ і Всесвітньою торговельною організацією (ВТО), що передбачає співпрацю Міжнародного бюрс ВОІВ із Секретаріатом ВТО у сфері надання допомоги країнам, ще розвиваються, а також у зв’язку з інформаційними повідомленнями і зібранням законів та правил країн-членів ВТО.

Від дня створення Держпатенту України і Державного агентства України з авторських і суміжних прав (ДААСП України)» їх представники активно співпрацюють у керівних органах ВОІВ, беруть участь у роботі її постійних комітетів і комітетів експертів, а також у керівних і робочих органах союзів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ. Україна з 1993 р. входить до складу Координаційного комітету ВОІВ.

Починаючи з 1993 року, Україна є членом Постійних комітетів ВОІВ з питань інформації у сфері промислової власності та із співпраці з метою розвитку в цій сфері, з 1995 року — Постійного комітету ВОІВ із співпраці з метою розвитку у сфері авторського права і суміжних прав.

ВОІВ надає Україні істотну консультативно-методичну, технічну і фінансову допомогу, зокрема з таких питань:

створення і модернізація національного законодавства з питань охорони інтелектуальної власності, авторського права і суміжних прав, проведення експертизи законодавчих актів;
формування і постійне поповнення національного патентно-інформаційного фонду, а також удосконалення довідково-пошукового апарату із застосуванням сучасних інформаційних технологій;
підготовка і підвищення кваліфікації національних кадрів фахівців з питань охорони інтелектуальної власності (організація і проведення семінарів з участю фахівців ВОІВ, безплатне надання навчально-методичної літератури, стажування фахівців) [3, c. 208-209].

Розділ 2. Міжнародні економіко-правові аспекти використання інтелектуальної власності

2.1. Міжнародні економіко-правові основи щодо використання деяких об’єктів інтелектуальної власності

Головним координуючим міжнародним органом виступає Всесвітня Організація Інтелектуальної Власності (WIPO), бюро якої розташовано в Женеві. Ця організація була створена у 1967 році у Стокгольмі. В основу діяльності цієї організації було покладено ідею широкого співробітництва і взаємодопомоги держав при збереженні незалежних національних систем охорони та захисту прав інтелектуальної власності. На сьогодні членами цієї організації є більш ніж 180 країн світу, Україна приєдналася до ВОІВ 26 квітня 1970 року (26 квітня — день інтелектуальної власності в Україні).

В рамках ВОІВ підписано багато різноманітних угод, які значно спрощують процедуру отримання міжнародних патентів та зменшують реєстраційні витрати.

Міжнародні угоди з охорони інтелектуальної власності, які укладені в рамках ВОІВ, складаються з програмних, реєстраційних та кваліфікаційних. До програмних угод належать [9, c. 97]:

Паризька конвенція про охорону промислової власності (укладена 20 березня 1883 р.).
Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (укладена 17 липня 1970 р.).
Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення (Римська конвенція, укладена 26 жовтня 1961 р.).
Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури.
Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, що вводять в оману, позначень походження товарів (1891 р.).
Договір про закони щодо товарних знаків.
Міжнародна конвенція про охорону селекційних досягнень.

До реєстраційних угод ВОІВ належать:

Договір про патентну кооперацію (РСТ, 24 січня 1978 р.).
Договір про патентне право (PLT, 2000 р.).
Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (14 квітня 1891 р.).
Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків (1925 р.).
Лісабонська угода про охорону найменування місць походження та їх міжнародної реєстрації (1958 р.).

Класифікаційні угоди:

Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію (МПК).
Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (МКТП), 1957 р.
Віденська угода щодо закладення Міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків (КЗЕ).
Локарнська угода щодо заснування міжнародної класифікації промислових зразків (МКЗП).

В рамках діяльності ВОІВ була укладена у 1994 році, а набула чинності з 1 січня

1995 року Угода TRIPS про торгівельні аспекти прав інтелектуальної власності. Ця угода регулює широкий спектр прав, які відносяться до інтелектуальної власності: авторське право і суміжні права, право на товарні знаки, географічні вказівки, промислові зразки, патенти, топографії інтегральних мікросхем і закриту інформацію. Інші сфери інтелектуальної власності, як корисні моделі, угодою не регулюються.

Україна є членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності та учасницею найважливіших угод у цей сфері: Бернської конвенції щодо охорони авторського права, Паризької конвенції з охорони промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, Договору про патентну кооперацію, Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин, Будапештського договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури, Найробського договору про охорону Олімпійського символу. Основні міжнародні угоди та дати їх прийняття в Україні наведено в табл. 1. Це надає змогу діяти принципам цих угод при отриманні міжнародних патентів та свідоцтв [3, c. 210].

Система РСТ створює вагомі переваги для патентних відомств (зменшення навантаження персоналу), заявників (зниження витрат та зростання поінформованості) та національної економіки в цілому (створення сприятливих умов для придбання нових технологій, залучення іноземних інвестицій тощо).

Таблиця 1. Реєстраційні угоди, укладені в рамках ВОІВ

Назва угоди	Надає захист	Членство України
Договір про патентну кооперацію РСТ	Надає змогу отримання так званого «всеєвропейського» патенту на винаходи	Приєдналася 25 грудня 1991 р.
Мадридська угода про Міжнародну реєстрацію знаків	Отримання свідоцтва щодо міжнародної охорони товарних знаків та торгівельних марок	Приєдналася 25 грудня 1991 р.
Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків	Отримання патенту на охорону промислових зразків	28 серпня 2002 р.
Лісабонська угода про охорону найменування місць походження та їх міжнародної реєстрації	Отримання свідоцтва про міжнародну охорону географічних найменувань	Не є членом угоди

Кількість країн, які підписали цю угоду станом на 31 січня 2008 року складала 138. За даними ВОІВ, станом на 1 січня 2005 року кількість міжнародних патентних заявок, поданих із використанням Договору про патентну кооперацію, перевищує 1 млн. заявок. При цьому лідерами у патентуванні винаходів є США (їх частка у загальній кількості заявок перевищує 35%), Японія (16%), Німеччина (12%). Таким чином, на частку цих трьох країн припадає більше половини всіх заявок, поданих із використанням РСТ. Україна знаходиться у четвертій десятці за кількістю поданих заявок, проте їх частка не перевищує 0,1% загальної кількості.

На сьогодні активно розвивається також міжнародне оформлення заявок за процедурою РСТ, згідно з якою заявки однієї країни, подані за цією процедурою, можуть діяти у всіх країнах, які приєдналися до Договору патентної кооперації. Якщо на початку 70-х років минулого століття до цього договору приєдналися лише 20 країн-засновниць (Австрія, Бельгія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Португалія, З’єднане Королівство, Туреччина, Фінляндія, Франція, Швейцарія й Швеція), тепер їх уже 123. Кожна з цих країн гармонізувала своє інституційне середовище з метою узгодження міжнародного та національного рівнів подання заявки [11, c. 149-150].

2.2. Адміністративно-правовий механізм захисту прав інтелектуальної власності Всесвітньою організацією інтелектуальної власності

Авторитетною та вагомою організацією з питань захисту права інтелектуальної власності є Всесвітня організація інтелектуальної власності, яка є однією з 16-ти спеціалізованих установ Організації Об’єднаних Націй.

Активна діяльність ВОІВ здійснюється у напрямах реєстраційної діяльності, забезпечення міжурядового співробітництва з питань інтелектуальної власності і програмної діяльності.

Усі ці напрями діяльності ВОІВ своїм основним завданням мають всіляко сприяти зростанню уваги до ролі і значення інтелектуальної власності в соціально-економічному розвитку суспільства, сприяти всіма доступними засобами розвитку науки, культури і техніки в усьому світі через стимулювання творчої діяльності, а також широкому обміну між народами досягненнями науки, культури і техніки.

ВОІВ через свої органи здійснює реєстраційну діяльність у галузі промислової власності. Вона надає необхідні послуги заявникам і власникам прав на промислову власність, одержує та обробляє міжнародні заявки відповідно до Договору про патентну кооперацію (РСТ), веде міжнародну реєстрацію знаків і промислових зразків.

Адміністративна діяльність ВОІВ спрямована на виконання адміністративних функцій основних Міжнародних конвенцій і договорів — всього понад два десятки різних угод і договорів. ВОІВ також здійснює керівництво роботою фондів патентних документів, що використовуються для проведення пошуку, розробки нових технологій обробки патентної документації та інформації та іншу діяльність щодо удосконалення необхідної документації та її уніфікації. Важливою ділянкою ВОІВ є накопичення і постійне оновлення законодавства з промислової власності й авторського права.

Програмна діяльність ВОІВ полягає в залученні більшої кількості договорів у свою орбіту, постійному оновленні існуючих договорів, а також в організації співробітництва між державами з метою розвитку інтелектуальної власності [11, c. 152].

Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея, що складається з усіх держав-членів ВОІВ, які також є членами Бернського або Паризького союзів. Керівними органами ВОІВ є також Конференція, Координаційний комітет і Міжнародне бюро ВОІВ (або секретаріат).

До компетенції Генеральної асамблеї і Конференції належать питання визначення основних напрямів діяльності ВОІВ та їх змісту. Координаційний комітет є одночасно консультативним органом з питань, що становлять загальний інтерес і виконавчим органом Генеральної асамблеї і Конференції. Четвертим органом є Секретаріат, який веде документацію та організаційні питання.

ВОІВ є одним із найважливіших міжнародних органів, який досить успішно впливає на розвиток інтелектуальної власності у світі. ВОІВ розробляє і приймає широкомасштабні програми організації і розвитку співробітництва між різними державами у сфері промислової власності шляхом надання конкретної допомоги в організації цієї роботи, заохочення раціоналізаторської і винахідницької діяльності. Допомога країнам надається шляхом надання патентної інформації, програм для законодавців і працівників судової системи, юридичних консультацій, підготовки кадрів тощо.

У сфері авторського права і суміжних прав ВОІВ розробляє Постійні програми розвитку авторського права і суміжних прав за запитами всіх країн, які цього потребують, у тому числі і тих, що розвиваються, надає допомогу в цій справі регіональним організаціям ВОІВ, консультує з цих питань. ВОІВ активно сприяє розвитку національного законодавства з авторського права і суміжних прав.

ВОІВ та її органи надають країнам, які цього потребують, ефективну допомогу в підготовці кадрів, необхідних для організації роботи з удосконалення авторського права і суміжних прав. Проводяться тематичні зустрічі, семінари та інші форми навчання і перепідготовки кадрів. Велика допомога надається законодавчій діяльності у цій сфері.

Значною є видавнича діяльність ВОІВ. Видаються численні інструкції, проспекти, програми, підручники, навчальні посібники тощо, а також зразки проектів відповідних законів та підзаконних актів. Значна допомога надається усім країнам шляхом видання текстів міжнародних угод, договорів та конвенцій мовами світу та їх тлумачення. Видаються глосарії термінів, що використовуються в законодавствах з авторського права і суміжних прав, збірники текстів законів і нормативних актів з авторського права і суміжних прав.

При ВОІВ працює Академія інтелектуальної власності, в якій проходять перепідготовку фахівці з інтелектуальної власності.

ВОІВ надає також істотну матеріально-технічну допомогу країнам, що розвиваються, особливо оргтехнікою, необхідною для організації успішної роботи національних органів з інтелектуальної власності. Працівники ВОІВ виїжджають на місця для надання конкретної допомоги в організації роботи національних відомств.

Діяльність ВОІВ цілеспрямована, достатньо ефективна і корисна. Вона заслуговує на всіляке схвалення. Доречно підкреслити, що одним з основних завдань ВОІВ є сприяння зростанню поваги до інтелектуальної діяльності в різних країнах. Саме поваги до творчої діяльності в багатьох країнах якраз і не вистачає. Доводиться доводити необхідність стимулювання творчої діяльності будь-якими способами, оскільки без творчості будь-який прогрес просто неможливий [2, c. 245-246].

2.3. Співробітництво України зі Всесвітньою організацією інтелектуальної власності

Україна є державою-членом Всесвітньої конвенції про авторське право. Всесвітня конвенція про авторське право була розроблена і прийнята на спеціальній конференції, проведеній в Женеві під егідою ЮНЕСКО у 1952 році. Головна мета Конвенції — створення універсального режиму для охорони і захисту авторських прав на літературні, наукові і художні твори на міжнародному рівні. Маються на увазі такі різновиди творів як письмові, музичні, драматичні і кінематографічні, твори живопису, графіки та скульптури.

У рамках реалізації Угоди про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та ВОІВ і Рамкової угоди про співробітництво між Міністерством освіти і науки України спільно з ВОІВ здійснено важливі кроки, спрямовані на координацію діяльності уряду з метою вдосконалення системи інтелектуальної власності в Україні.

У минулому році українські фахівці брали активну участь у засіданнях робочих груп та постійних комітетів ВОІВ: з програми та бюджету, з авторського права та суміжних прав, з торговельних марок, промислових зразків та географічних зазначень, з патентного права тощо. Було здійснено широку реструктуризацію системи програмної та бюджетної діяльності ВОІВ з акцентом на подальше залучення держав-членів до визначення пріоритетів програми та бюджету, їх формування та виконання. Україна як член Регіональної групи країн Кавказу, Центральної Азії та Східної Європи подала ряд пропозицій стосовно удосконалення розподілу бюджетних коштів у регіональних групах та зробила наголос на дотриманні принципу рівності представництва держав-членів у штаті співробітників ВОІВ за географічним критерієм. Зазначені пропозиції отримали підтримку багатьох держав!членів ВОІВ, а їх впровадження дасть можливість забезпечити ефективніше виконання основних програм розвитку та більшу управлінську гнучкість ВОІВ.

У рамках реалізації програм, метою яких є підвищення фахового рівня спеціалістів Держдепартаменту, відбулися візити українських представників до Швеції, Сполученого Королівства та Швейцарії. Українські фахівці брали участь у спеціалізованих тренінгах та семінарах, організованих ВОІВ та національними патентними відомствами, зокрема з питань управління та адміністрування в системі охорони прав інтелектуальної власності [1, c. 342].

Висновки

З огляду на викладене можна зробити висновок, що Всесвітня організація інтелектуальної власності є однією з найважливіших в міжнародному захисті прав інтелектуальної власності та становить собою організовану структуру органів, які захищають права інтелектуальної власності на найвищому рівні, тому державним та недержавним органам захисту прав інтелектуальної власності необхідно постійно звертати увагу на розвиток Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

Держави-члени ВОІВ визначають стратегічну спрямованість і діяльність Організації. Вони зустрічаються на Асамблеях, у рамках комітетів і інших директивних органів. У цей час членами ВОІВ є 185 держави або більше 90% країн світу.

Ми з’ясували, що ВОІВ створена для:

— сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом налагодження співробітництва між країнами і взаємодії з міжнародними організаціями;

— забезпечення адміністративного співробітництва між Союзами у сфері охорони інтелектуальної власності.

Які ж конкретні функції виконує ВОІВ? Перелічимо:

— сприяє укладенню нових міжнародних договорів та удосконалює національні законодавства;

— надає технічну допомогу країнам, що розвиваються;

— збирає й поширює інформацію;

— забезпечує роботу служб, що спрощують одержання охорони винаходів, знаків і промислових зразків, коли відповідна охорона отримується у кількох країнах;

— сприяє розвитку інших видів адміністративного співробітництва між державами–членами. ВОІВ централізує адміністративне управління Союзами в Міжнародному бюро в Женеві.

Список використаної літератури

Авторське право і суміжні права. Європейський досвід / за ред. А.С. Довгерта.— К. : Ін Юре, 2001.— Кн.1 : Нормативні акти і документи. Європейська інтеграція України / уклад. Р.В. Дроб’язко.— 520с.
Авторське право і суміжні права. Європейський досвід / за ред. А.С. Довгерта.— К. : ін Юре, 2001.— Кн.2 : Виступи, статті європейських спеціалістів / уклад. B.C. Дроб’язко — 460с.
Антонов В. Інтелектуальна власність і комп’ютерне авторське право. — 2-е вид., стер. — К. : КНТ, 2006. — 520с. Антонов Валерій Миколайович. Інтелектуальна власність і комп’ютерне авторське право. — 2-е вид., стер. — К. : КНТ, 2006. — 520с.
Базилевич В. Інтелектуальна власність: підручник. — 2 вид., стер. — К. : Знання, 2008. — 431c.
Бондаренко С. Інтелектуальна власність: Навч. посібник / Павло Миколайович Цибульов (ред.). — К. : УкрІНТЕІ, 2006. — 276с.
Драпак Г. Основи інтелектуальної власності : навч. посібник / Г. Драпак, М. Скиба ; 2-ге видання, виправлене. — К. : Кондор, 2007. — 156 с.
Захист прав інтелектуальної власності: Досвід Сполучених Штатів Америки : зб. документів, матеріалів, статей / за заг. ред. О.Д. Святоцького. — К. : ін Юре, 2003.— 368с.
Інтелектуальна власність : Словник-довідник : У 2 т./ Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. — К.: Ін Юре. — 2000. — (Б-ка словників «Ін Юре») Т.1: Авторське право. — 2000. — 354 с.
Інтелектуальна власність в Україні: Нормативна база/ Укл. О. М. Роїна. — 2-ге вид.. — К.: КНТ, 2005. — 396 с.
Інтелектуальна власність в Україні: Проблеми теорії і практики/ Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, Міжнародний центр правових проблем інтелектуальної власності при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького, НАН України, Ужгородський державний ін-т інформатики, економіки і права; Ред.: Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Бошицький. — К., 2002. — 422 с.
Інтелектуальна власність та її захист: нормат.-правове регулювання:зб. документів / О.М. Роїна (упоряд.) — 3-тє вид., перероб. та доп. — К. : КНТ, 2006. — 479с.
Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності: Підручник/ М. В. Вачевський, В. Г. Кремень, В. М. Мадзігон та ін.; Мін-во освіти і науки України, Дрогобицький державний педагог. ін-т ім. Івана Франка. — К.: Професіонал, 2006. — 447 с.
Кузнецов Ю.М. Патентознавство та авторське право : підручник / Ю.М. Кузнєцов; 2-ге видання, перероблене і доповнене. — К. : Кондор, 2009. — 446 с.
Навчальний академічний дистанційний курс Всесвітньої Академії Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http//www.wipo.int
Підопригора О. Законодавство України про інтелектуальну власність: монографія/ Оксана Підопригора,. — Харків: Консум, 1997. – 190 с.
Понікаров В. Авторські права та інтелектуальна власність: підруч. для студ. ВНЗ / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД «ІНЖЕК», 2008. — 304с.
Право інтелектуальної власності. Академічний курс: підручник / О.П. Орлюк, Г.О. Андрощук, О.Б. Бутнік-Сіверський та ін. ; за ред. О.П. Орлюка. — К. : Видавничий дім «Ін Юре», 2007. — 696 с.
Промислова власність: Законодавчі та нормативні акти : у 3 т. / укл.: П.М. Цибульов.— К. : УкрГНТЕЛ, 1998.— Т.1 : Законодавство України з питань промислової власності.— 138с.; Т.2 : Відомчі нормативні акти України з питань промислової власності.— 310с.; Т.3 : Міжнародні угоди з питань промислової власності. — 124с.
Федулова Л. Інтелектуальна власність у національній інноваційній системі: наук.-аналітит. доп. / Федулова Л. І., Андрощук Г. О., Хаустов В. К.; НАН України, Ін-т економіки та прогнозування — К. : [б. в.], 2010. — 216 с.
Цибульов П. М., Чеботарьов В. П. Популярно про інтелектуальну власність: абетка / За заг. ред. к.е.н. М. В. Паладія. – К.: ТОВ «Альфа-ПІК», 2004. – 56 с.
Черевко Г. Інтелектуальна власність: навч. посіб.. — К. : Знання, 2008. — 412c.
Шишка Р.Б. Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект / Р.Б. Шишка.— X., 2002.— 368с.

referat-ok.com.ua