Вступ

1. Структура готелів України та Вінницької області.

2. Стан готельного господарства у Вінницькій області.

3. Перспективи розвитку готельної індустрії.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Вінниччина — це край з багатою мінерально-сировинною базою. В його надрах відкрито 1159 родовищ та проявів 30 видів різноманітних корисних копалин, десятки родовищ торфу, а також унікальні поклади граніту, каоліну, гранату і флюориту. Розроблені і діють унікальні джерела мінеральної води, зокрема з високим вмістом радону в м.Хмільнику.

Вітчизняна готельна сфера України стає невід'ємною частиною світового готельного господарства. В умовах розвитку країни готельний бізнес стає дієвим засобом з одного боку, формування ринкового механізму господарювання, надходження значних коштів до бюджету, створення високооплачуваних робочих місць, а з іншого боку — покращення якості життя українських громадян.

Щорічний обсяг інвестицій у туристичну галузь України у 2005 році склав 1 млрд. грн., а обсяг ринку готельного господарства досяг 150 млн. дол. Більше ніж вдвічі, порівняно з 2004 роком, зріс обсяг коштів, залучених на будівництво нових і реконструкцію існуючих готелів в Україні і склав у 2005 році 1,8 млрд. грн. Передумовами буму на готельному ринку стали "Помаранчева" революція, та фінал пісенного конкурсу "Євробачення", які значно привабили туристів до України. Так, у 2005 році по Україні подорожували біля 16 млн. українців та іноземців, а кількість в'їзних туристів зростала скоріше, ніж кількість виїзних на 8%.

1. Структура готелів України та Вінницької області

Індустрія гостинності є найважливішим елементом соціальної сфери. Вона відіграє важливу роль у підвищенні ефективності громадського виробництва, та відповідно, росту життєвого рівня населення.

Характеризуючи структуру готелів України за категоріями, слід зазначити, що найменше в країні 5-зіркових та 4-зіркових готелів — на них припадає відповідно 0,5% та 2,7% від загальної кількості готелів, третє місце посідають 3-зіркові готелі — 7%, на 2-зіркові та 1-зіркові припадає 4% і 3,9% відповідно. 82% готелів України взагалі не мають категорії [4].

Елітний сегмент готельного ринку України представлений п'ятьма 5-зірковими готелями і 29 — 4-зірковими. Вартість розміщення в них 250-700 дол. на добу, що перевищує навіть європейські мірки, причому завантаженість готелів складає 72-92% [1,c.243]. При цьому 2 п'ятизіркових готелі знаходяться у Дніпропетровську, по одному — в Києві, Донецьку і Одесі. Дев'ять чотиризіркових готелів працюють в Одеській області, шість — в Києві, по чотири — у Дніпропетровській і Львівській областях, три в Криму, по одному — в Донецькій, Закарпатській і Полтавській областях [4].

Взагалі, кількість готелів в Україні порівняно з визнаними туристичними країнами світу — незначна. Такі форми готельного господарства, як мотелі, кемпінги, молодіжні бази в Україні взагалі практично відсутні. Хоча, як свідчить міжнародний досвід, саме такі підприємства могли б дати значний поштовх розвитку сфери гостинності і створенню додаткової кількості робочих місць [2,c.47].

В Україні поглиблюється спеціалізація підприємств гостинності, що пов'язано з такою важливою тенденцією, як створення міжнародних мереж, які мають велике значення для країни у розробці і впровадженні високих стандартів обслуговування. Спектр послуг готельного комплексу залежить від кількості «зірок», хоча в Україні офіційно їх ніхто не присвоює.

В Україні на законодавчому рівні ще не запроваджено неодмінної сертифікації готелів на відповідність вимогам певної категорії. Наразі кількість «зірок» на фасаді готелю — справа абсолютно добровільна, а обов’язковою є лише сертифікація готельних послуг на відповідність вимогам безпеки. Проте експерти ринку зазначають, що класифікація готельних закладів — необхідна умова, котра допоможе підвищити якість послуг, наблизить їх до світових стандартів, інтегрує вітчизняну готельну сферу до світового туристичного простору. Сприятиме вона і самоконтролю збоку готельєрів.

В Україні, як і в переважній більшості країн, демонструвати статус — справа добровільна, все ж власники готелів розуміють, що туристи обирають готелі саме з огляду на кількість зірочок. Тепер готельну сферу регулює новий національний стандарт «Послуги туристичні. Засоби розміщення. Терміни та визначення». За словами учасників ринку, він максимально наближений до європейських стереотипів, хоча категорія вітчизняних готельних комплексів визначається за 134 показниками, тоді як за кордоном їх більше тисячі[5, c. 50-51].

2. Стан готельного господарства у Вінницькій області

Готельний бізнес – один з найперспективніших напрямів бізнесу в Україні, який успішно розвивається. Особливістю цього бізнесу є орієнтація на Європейські сервісні стандарти і стрімкий перехід до них. І як кожний бізнес – готельний бізнес прагне до збільшення доходу і шукає інструменти та ефективні шляхи для досягнення бажаного фінансового результату.

Найбільше вітчизняних готелів Вінницької області орієнтовані на тризірковий стандарт, який, до речі, є базовим за кордоном. Отож, проживаючий у номері такого класу може розраховувати, що площа одномісного номера буде не меншою 10 м², двомісного — не менше 14. Три- чи чотиримісних номерів у тризірковому готелі взагалі не має бути. В кожному з номерів передбачено: холодильник, кольоровий телевізор, радіоприймач, шафу з поличками, вішалкою та вішаками із розрахунку п’ять штук на одне місце, набори — кравецький, а також для письма, пакети для пральні та хімчистки, банну шапочку.

Білизну зобов’язані міняти раз на три дні, рушники — щодня. А ще у тризірковому готелі варто вимагати послуги з чищення одягу та взуття, прання одягу впродовж доби, користування комп’ютерною технікою та електронними засобами зв’язку, прийому пластикових карток, бронювання квитків тощо. Тут має бути надано в користування гостей не менше двох точок із додатковими послугами, зокрема, басейном, сауною, масажним кабінетом, солярієм, тренажерним чи спортивним залами.

Українська готельна індустрія у Вінницькій області не може стояти на місці, бо її підштовхують у спину закордонні туристичні компанії. Чимало з них, з огляду на Євро 2012 року, виявляють бажання вкладати тут інвестиції.

В Україні туристична індустрія, як самостійний сектор економіки, знаходиться у стадії свого становлення. В цілому прогнози притоку інвестицій оптимістичні, але багато що залежатиме від політики держави на ринку[1, c. 24-25].

В своєму становленні готельний ринок Вінницької області зіткнувся з низкою проблем. Однією з них є слабкість внутрішньої конкуренції (що пояснюється відсутністю вільних засобів і високими податковими ставками, через що складно забезпечити економічну стабільність, максимізувати прибутки, підвищити конкурентоспроможність підприємств індустрії гостинності на ринку готельних послуг) і відсутність могутніх міжнародних готельних мереж. Показник низької конкурентоспроможності готельних послуг формується рівнем ціни і якістю послуг. Через високі податкові ставки (готельний збір) готелі вимушені встановлювати високі ціни. Ставки готельного збору для готелів різних категорій в Україні відрізняються. Ціни визначаються умовами конкуренції, станом і співвідношенням попиту і пропозиції.

Майже всі вінницькі приватні готелі створені на базі реконструйованих житлових будівель або колишніх гуртожитків чи відомчих готелів. Майже всі — комфортабельні, відносно недорогі, з невеликою кількістю номерів. Тут панує затишна атмосфера, коли покоївки не пильнують кожен ваш крок, а адміністратори, як не дивно, вміють усміхатися. Для приватних готелів крадіжки невластиві. Забувши щось у номері, можна не турбуватися — речі "чекатимуть" на господаря до наступних відвідин у спеціальній камері схову. Безпекою клієнтів опікується надійна охорона, яку помічаєш, лише коли на те виникає потреба.

Власники приватних готелів в один голос заявляють, що відкривати великий готель поки що не варто, позаяк малим, по-перше, легше управляти, а по-друге, у ньому простіше зберігати милу домашню обстановку.

Звісно, рівень послуг не однаковий. Халати, капці, зубні паста та щітки, фени, міні-бари (у номерах) є лише у СП, у які вкладено чималі іноземні інвестиції. Ціни на номери також різні і встановлюються, виходячи з витрат на комунальні послуги та орендну плату, якості послуг тощо. Для заповнювання готелів характерна певна циклічність: тижнева (з неділі до четверга — пік, п'ятниця, субота — затишшя) та сезонна. Приміром, у серпні, а також починаючи з середини грудня до середини січня попит на номери найнижчий.

Проведений аналіз свідчить про активізацію інвесторів в готельному секторі комерційної нерухомості, а це в першу чергу торкається саме готельного ринку України та її регіонів, зокрема й Вінницької області.

Таким змінам сприяє цілий ряд причин, серед яких можна виділити:

· нездатність існуючих готелів задовольнити існуючий попит;

· стабільне збільшення попиту на апартаменти світового рівня;

· насичення сегментів ринку нерухомості з мінімальним терміном окупності;

· збільшення капіталу інвестиційних компаній;

· відносна стабільність Української економіки;

· зміни в зовнішній політиці;

· наближення меж ЄС до меж України і поступова інтеграція держави в Європейське і світове співтовариство;

· поліпшення інвестиційного і бізнес-клімату всередині України;

· поступове зростання бізнес-активності всередині країни;

· збільшення частоти ділових візитів з-за кордону;

· зростання туристичної привабливості України.

Вже зараз готуються зміни в правила обов'язкової сертифікації готельних послуг. Нові правила сертифікації можуть вплинути на динаміку розвитку готельного бізнесу, але, одночасно, сприятимуть підвищенню якості послуг, що надаються. Це у свою чергу стане запорукою стабільності і процвітання готельного бізнесу в Україні.

В той же час, у Вінницькій області необхідно розвивати сегмент недорогих готелів, які зможуть надати невеликі, але хороші кімнати з непоганим сервісом. Адже, середньостатистичний "внутрішній турист" бажає економити на мешканні в готелі. З урахуванням підвищення внутрішньої ділової активності, в регіонах тризіркові готелі можуть бути привабливі навіть іноземному інвестору.

Сьогодні все більше міжнародних операторів виявляють цікавість до управління вже готовими об'єктами. Міжнародний оператор дозволяє готелю швидше інтегруватися в міжнародні мережі, гарантує впізнання бренду, надає доступ до міжнародних систем бронювання. При цьому оператори часто вимагають від українських власників надати гарантії того, що на протязі деякого часу об'єкт не буде проданий[3, c. 150-152].

3. Перспективи розвитку готельної індустрії

Готельна індустрія як вид економічної діяльності, потужна система господарювання регіону (або туристичного центру) і важлива складова економіки туризму передбачає надання платних послуг та організацію короткострокового проживання в готелях, мотелях, кемпінгах та інших засобах розміщення.

Проведений нами аналіз сучасного стану засобів розміщення в Україні та Вінницькій області виявив такі проблеми:

• сьогодні не існує розвиненої мережі приміщень, де б дитячі, молодіжні групи та туристи могли зупинятися на ночівлю у випадку кількаденної подорожі;
• ціни на готелі та інші види ночівлі зазвичай не доступні для дітей і молоді, що стримує розвиток екскурсійних та туристичних поїздок Україною;
• туристично-рекреаційний та інвестиційний потенціал багатьох провінційних міст, де є база для розвитку історичного та рекреаційного туризму, залишається невикористаним.

Для вирішення означених проблем перспективним, але досі практично не використовуваним ресурсом готельної спеціалізації є саме студентські готелі — хостели. Ми переконані, що створення студентського хостелу в малому містечку сприятиме внесенню його до розроблених екскурсійних маршрутів із відповідним привабленням уваги туристів та інвесторів.

Вінницька область має достатню базу для створення мережі таких хостелів. Відомо, що в містах, де є вищі навчальні заклади, існує велика кількість студентських гуртожитків, переобладнання деяких приміщень яких стало б чудовим вирішенням питання про утворення студентських хостелів. У цьому плані можна задіяти й будівлі готелів, магазинів, будинків культури, які мають резервні приміщення, що майже не використовуються. Непоганими засобами розміщення для хостелів є також збудовані ще в радянські часи корпуси оздоровчо-лікувальних дитячих таборів. За умови оновлення матеріально-технічної бази їх можна використовувати як хостели та, водночас, як рекреаційні центри для іноземних і вітчизняних туристів[4, c. 32-34].

Привабливість готельного сектора Вінницької області не викликає сумнівів, але тільки ґрунтуючись на реальному стані ринку і правильному прогнозі, а також при правильному плануванні і виборі індивідуальної інвестиційної стратегії — інвестор має нагоду отримати з цього максимальну вигоду. Сьогодні будь-яка компанія, що інвестує в Україну, розглядає, з одного боку, можливості отримання високого прибутку і інші перспективи ринку України, що розвивається, а з іншого боку можливі ризики. Саме ризики важче за все оцінити іноземному інвестору. Недооцінені і непередбачені ризики здатні зробити інвестиційний проект, ефективний на папері — збитковим в реальності. Переоцінені і придумані ризики здатні назавжди поховати найефективніший проект в архіві іноземної компанії.

При інвестуванні в готельний бізнес Вінницької області основним чинником є подальше функціонування готелю, головним чином визначається вибором управління готелем. Сьогодні інвестор стоїть перед вибором з 3х можливих шляхів подальшого управління готелем: наймання генерального менеджера, залучення професійного готельного оператора (або використовування франчайзингу) і самостійне управління. У кожному конкретному випадку інвестору слід вибирати свою стратегію, спираючись на знання підводного каміння українського ринку кожного варіанту управління.

Український готельний ринок має великі перспективи і є одним з найперспективніших в Східній Європі, але при всьому потенціалі розвитку готельного бізнесу в Україні кількість наявних готелів недостатня для країни з високою інвестиційною привабливістю, багатим історичним минулим і широкими туристичними можливостями. Готельний бізнес у Вінницькій області перспективний як мінімум з чотирьох причин:

По-перше, в області, спостерігається підвищення ділової активності, що, як правило, неминуче викликає збільшення об'ємів так званого “ділового туризму”, причому не тільки внутрішнього, але і в'їздного.

По-друге, як показує світова практика, підвищення доходів населення (а воно в Україні вже відбувається) призводить до того, що люди все більше подорожують, а значить, зупиняються в готелях.

По-третє, Україна, що заявила про свою інтеграцію до європейських структур, поступово стає для європейців (в даному випадку — європейських туристів) привабливішою.

Нарешті, по-четверте, очікується зниження і уніфікація готельного збору, обов'язкові платежі для готелів повинні зменшитись.

Індустрія туризму є однією з небагатьох галузей нашої економіки, в яку можна за короткий час залучити іноземний капітал. Термін будівництва туристичних об’єктів іноземними фірмами складає 1-2 роки, а окупність готелів міжнародного класу — 3-5 років. Але в даний час важко розраховувати на великий приплив іноземного капіталу, зважаючи на те, що західних інвесторів стримує економічна нестабільність в країні, відсутність правових гарантій[2, c. 44-45].

Як можливі шляхи розв’язання проблеми низького рівня капіталовкладень в розвиток готельного господарства Вінницької області пропонуємо наступні:

— звільнення новостворюваних готелів від сплати ГЗ протягом 3 років з початку експлуатації, запровадження пільгових ставок сплати податку на прибуток на цей період;

— при будівництві надання переваги невеликим туроб’єктам — 40-50 місць — вони швидше реагують на вимоги клієнтів та економічно рентабельніші;

— створення спільних підприємств. Одним з варіантів участі української сторони є вартість відводу земельних ділянок під забудову і природних ресурсів, які будуть використовуватись в процесі експлуатації об’єкту. Внесок зарубіжної сторони — інвестування проектів. Пропорційно внескам і ділиться прибуток;

— укладання франчайзингових угоди та контрактів на управління. Цей підхід передбачає наступну схему: держава володіє землею, приватизований державний готель або готельна компанія володіє майном, а іноземна компанія інвестує гроші на реконструкцію чи відновлення готелю, в подальшому повертаючи їх за рахунок частки у прибутку;

— створення локальних вільних економічних зон туристичного профілю із встановленням для обмежених територій пільгових економіко-правових, фінансово-кредитних, митних та інших умов господарювання. Це дало б значний поштовх в інфраструктурному облаштуванні територій, забезпечило б приплив вільної конвертованої валюти у місцеві бюджети, збагатило б управлінський досвід і, в кінцевому підсумку, прискорило б вихід на міжнародний ринок туристичних послуг.

Такі зони мають створюватись на територіях, туристичні ресурси яких користуються попитом на світовому ринку.

Низький рівень інформатизації. Просування українського турпродукту на зовнішній ринок доволі проблематичне без грамотної та суттєвої інформаційної підтримки. Незважаючи на те, що для підняття завіси невідомості про Львів на зовнішньому ринку необхідні шалені гроші (видання якісного рекламного туристичного каталогу обсягом 30 сторінок та тиражем у 1000 екз. обходиться в 40-50 тис. дол. США) [1], все ж таки необхідно вишукувати ці кошти, оскільки вони швидко окуповуються. Зауважимо, що, наприклад, Великобританія витрачає 80 мільйонів фунтів стерлінгів з державного бюджету на пропаганду своєї країни, її історичних та культурних пам’яток, однак кожний вкладений в рекламу фунт обертається двадцятьма сімома [3, c. 157-158].

Для покращання існуючого стану інформатизації в галузі вважаємо необхідним:

— запровадити 50-відсоткове цільове скерування надходжень від готельного збору на інформаційно-рекламне забезпечення туристично-готельної діяльності;

— забезпечити тісніше співробітництво з представництвами України за кордоном, які б могли розповсюджувати рекламно-презентаційні видання у відповідних країнах для створення іміджу Вінниці як туристично-привабливого регіону;

— проводити масову пропаганду поїздок до Вінниці під час проведення міжнародних туристичних ярмарків;

— організувати рекламні тури до Вінниці та області представників туристичних організацій, засобів масової інформації зарубіжних країн;

— відкрити, підтримувати та постійно оновлювати Львівську туристичну сторінку в Інтернеті.

Відсутність кваліфікованих фахівців у галузі готельного господарства.

За даними державної статистичної звітності №1-ТУР за 2004 р., із 956 працівників, зайнятих на ліцензованих туристичних підприємствах Вінницької області, лише 42% мають вищу освіту (з них до 14% — спеціальну вищу освіту), 25% мають середню спеціальну, 30% — середню, 3% — іншу освіту [4, c. 34-36]. Аналогічна ситуація має місце на готельних підприємствах, де загальна кількість зайнятих становить 540 осіб.

Висновки

Наприкінці слід зазначити, що проблеми готельної індустрії України та Вінницької області зокрема з року в рік залишаються незмінними — дефіцит готелів усіх класів та несприятливий інвестиційний клімат в країні, обумовлений непрозорістю українського законодавства і складністю процедур отримання земельних ділянок.

Основні заходи, що мають бути впроваджені українським урядом з метою подолання вищезазначених проблем і забезпечення сталого розвитку готельного господарства країни можуть бути сформульовані наступним чином:

— Сформувати механізм підтримки будівництва нових готельних об'єктів;

— Забезпечити пільгове кредитування будівництва і реконструкції готелів, особливо в містах, що претендують на проведення фінальної частини Чемпіонату Європи-2012 з футболу;

— Забезпечити прозорий порядок резервування місць під будівництво готелів і їх виділення на тендерній основі;

— Зменшити ПДВ на готельні послуги за прикладом деяких країн ЄС;

— Скоротити процедури, п

Список використаної літератури

1. Виноградська А. Стратегія готельного бізнесу в Україні/ //Діловий вісник. — 1999. — № 11. — C. 24-25

2. Карсекін В. Проблеми розвитку готельного господарства в Україні//Економіка України. — 1997. — № 9. — C. 41-47

3. Кияниця А. Стратегія і тактика управління підприємствами готельного господарства та туризму в Україні //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 1999. — № 3. — C. 149-159

4. Левковська Л. Стан і перспективи розвитку туризму та готельного бізнесу Україні //Економіка України. — 2003. — № 6. — С.31-36

5. Опанащук Ю.Я. Развитие гостиничного хозяйства в Украине: тенеденции и перспективы //Гостиничный и ресторанный бизнес, №3, 2004. — с. 70-72

6. Шрамко Е. Звездная сертификация: Нюансы сертификации украинских гостиниц //Компаньон. — 1999. — № 49. — C. 50-51