Вступ

Сучасне цивільне право являє собою систему норм, що регулюють цивільно-правові відносини. Під системою цивільного права розуміють обумовлене економічним і соціальним устроєм суспільства внутрішнє об’єднання в узгоджене, підпорядковане й єдине ціле правових норм і одночасний їх поділ на відповідні галузі, котрі як такі є відносно самостійними, усталеними і автономно функціонуючими. Структуру системи права становлять норми права, інститути права, підгалузі та галузі права.

Система цивільного права — це сукупність окремих частин — підгалузей, інститутів, субінститутів, цивільно-правових норм, що перебувають у внутрішньому логічному зв’язку та залежності між собою. Структура системи цивільного права визначається особливостями тих відносин, що нею регулюються, а її елементами є цивільно-правові норми, інститути, субінститути і підгалузі.

Після прийняття і введення в дію нового Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) відбулися якісні зміни вітчизняного цивільного  законодавства. Нові правові інститути у більшості своїй не є вдосконаленими

моделями старих, а являють собою якісно нові механізми з точки зору цілей соціально-правового впливу. Наслідком ускладнення форм взаємодії суб’єктів підприємницької діяльності стала якісна диверсифікація правового регулювання договірних відносин. Змінилась роль держави як суб’єкта економічних відносин. Змінились пріоритети регулювання майнових відносин та юридичні процедури захисту приватних інтересів. У зазначених умовах поняття та елементи системи цивільного права трансформуються згідно з потребами сучасного цивільного обороту і потребують ретельного теоретичного осмислення, що обумовлює актуальність теми даного дослідження. 

1. Поняття та характеристика цивільного права

Система цивільного права — це систематизована сукупність його елементів (цивільно-правових норм, інститутів, під галузей або розділів), розташованих у певній послідовності та ієрархії, що визначаються внутрішньою логікою цієї галузі.

Цивільне право України будується за пандектною системою. Її суть полягає в тому, що вона передбачає виділення загальної частини цивільного права та відокремлення речового права від зобов’язального права.

Система цивільного права складається з загальної та особливої частіш. Загальна частина називається так тому, що стосується всіх інститутів ци­вільного права. Вона визначає: основні положення, осіб, об’єкти цивільних прав, представництво та довіреність, строки й терміни, позовну давність. Сюди ж слід віднести правовий інститут особистих немайнових прав, речове право та право власності, право інтелектуальної власності, зобов’язальне право (Загальну частину) і спадкове право.

Особлива частина складається з видів зобов’язань. Це — договірні та недоговірні зобов’язання.

Цивільне законодавство — це форма цивільного права як галузі права. Цивільне законодавство — це сукупність нормативних актів, у яких містяться норми цивільного права.

Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. На основі її норм формуються та застосовуються різні форми цивільного законодавства.

Як випливає зі змісту глави 1 ЦК України, цивільне законодавство може існувати в таких формах:

• акти цивільного законодавства (основний акт — ЦК України);
• договори суб’єктів цивільного права;
• звичаї;
• міжнародні договори.

За юридичною силою нормативні акти можна поділити на:

• Закони України;
• норми міжнародного права та міжнародні договори;
• підзаконні нормативні акти (укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, постанови галузевих міністерств, ві­домств, органів виконавчої влади);
• нормативні акти СРСР та УРСР (ті, що не втратили сили)

Крім вертикальної системи зв’язку нормативних актів (їхньої класи­фікації за юридичною силою), цивільне законодавство має і горизонтальну систему. Принципом її побудови є групування нормативно-правових актів за предметом регулювання. За цією ознакою можна виділити такі складові частини цивільного законодавства: транспортне, торговельне, будівельне, страхове, законодавство про інтелектуальну власність тощо.

Практичне значення має визначення дії цивільних законів у часі, просторі та за колом осіб.

Дія актів цивільного законодавства в часі визначається загальними правилами. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, що виникли з дня набрання ними чинності.

Дія актів цивільного законодавства в часі починається з моменту вступу їх у силу та продовжується до моменту, коли вони її втрачають у встановленому законом порядку. Закон вступає в силу через 10 днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене власне законом, але не раніше від дня його опублікування.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випад­ків, коли він пом’якшує чи скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше та регулювалися актом цивільного законодавства, що втратив чинність, то новий акт застосовується до прав і обов’язків, які виникли з моменту набрання ним чинності.

Дія актів цивільного законодавства в просторі проявляється в тому, що Закони України діють на всій території нашої держави. Частина 6 ст. 4 ЦК України встановлює, що вимогою до актів цивільного законодавства є дотримання принципу однаковості регулювання цивільних відносин на всій території України.

Нормативні акти Автономної Республіки Крим діють на території республіки, а постанови та розпорядження органів місцевої влади й місцевого самоврядування мають силу лише в межах певної адміністративно- територіальної одиниці.

Дія актів цивільного законодавства за колом осіб полягає в тому, що цивільне законодавство в межах території своєї дії поширюється на всіх фі­зичних та юридичних осіб, якщо інше не передбачене в самому законі або не випливає з його змісту.

Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі ж обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Отже, систему права не слід ототожнювати із системою законодавства. Ці поняття співвідносяться між собою як зміст і форма. Система права — внутрішня організація та побудова права, система законодавства — зовнішня форма вираження та закріплення нормативного матеріалу, сукупність правових джерел, поєднаних на принципах субординації та координації.

Можна виділити такі основні відмінності між цими поняттями, що підтверджують їх відносну самостійність:

1) первинним елементом побудови системи права є норма права, а первинним елементом побудови системи законодавства — нормативно-правовий акт;

2) за обсягом система законодавства ширша за систему права, тому що змістовно включає деякі ненормативні положення (програмні цілі, мотиви та причини прийняття документа, констатуючі положення);

3) предмет системи права вирізняється більшим ступенем однорідності, ніж предмет системи законодавства;

4) галузі системи законодавства формуються лише за ознакою предмета правового регулювання і не мають єдиного методу;

5) у системі права не враховується юридична сила правового матеріалу держави.

2. Основні елементи системи цивільного права

В юридичній доктрині, цивільне право, як і будь-яка інша галузь права, розглядається як сукупність розміщених у певній послідовності правових норм, що об’єднані в інститути та підгалузі. Ці правові норми розміщені у певній послідовності й об’єднані в інститути. Отже, система цивільного права являє собою структуру, елементами якої є цивільно-правові норми та інститути, розміщені в певній послідовності

До основних елементів системи цивільного права належать норми й інститути, до факультативних — субінститути та підгалузі.

Норма цивільного права — це конкретне загальнообов’язкове правило поведінки, встановлене актом законодавства або таке, що випливає з приписів природного права

Цивільно-правовий інститут — це сукупність правових норм, які регулюють певну групу взаємопов’язаних суспільних відносин. Наприклад, цивільно-правові норми, які регулюють відносини, що виникають з договору купівлі-продажу, становлять інститут купівлі-продажу.

Субінститут — складова цивільно-правового інституту, яка є групою цивільно-правових норм, що регулюють однорідні відносини у межах певного інституту

Сукупність юридичних інститутів, які регулюють однорідні відносини, становлять підгалузь цивільного права.

Існує дві основних системи побудови приватного цивільного права — пандектна та інституційна.

Інституційна система побудови включає три основні частини, в яких містяться цивільно-правові норми, що визначають: а) правове становище особи; б) вчення про речі (тобто про об’єкт права); в) вчення про зобов’язання.

Пандектна система передбачає поділ приватного права на: загальні положення, речове, зобов’язальне, сімейне та спадкове право, що дозволяє уникнути повторень при характеристиці окремих інститутів. В Україні існує пандектна система цивільного права, що поділяється на загальну та особливу частини.

Загальні норми становлять загальну частину сучасного цивільного права. Такі норми називаються загальними, оскільки стосуються всіх суспільних відносин, які регулюються цивільним правом. Загальну частину сучасного цивільного права становлять норми про суб’єкти, об’єкти цивільного права, правочини, представництво, строки та терміни та позовну давність.

Особлива частина цивільного права регулює спеціальні (особливі) суспільні відносини і складається з підгалузей, які зумовлюють внутрішню структурну диференціацію цивільного права. Зазвичай виділяють такі п’ять підгалузей цивільного права: 1) речове право (право власності, речові права на чуже майно), 2) особисті немайнові права, 3) зобов’язальне право (загальні положення про зобов’язання, окремі види зобов’язань, договори та недоговірні зобов’язання), 4) виключні права або право інтелектуальної власності (авторське, патентне право, засоби індивідуалізації осіб, товарів і послуг, нетрадиційні виключні права), 5) спадкове право.

Враховуючи різноманіття джерел цивільно-правового регулювання, поняття «система цивільного права» може розглядатися у вузькому та широкому розумінні. У широкому розумінні воно може розглядатись як система чинних цивільно-правових норм, індивідуально-регулятивних положень, їх здійснення у формах цивільних правовідносин та актів застосування цивільного права, а також цивільно-правових ідей, які знаходять свій вираз у цивілістичній доктрині.

Система цих елементів може бути названа цивільно-правовою системою. До цивільно-правової системи належать цивільне право, встановлене державою, а також звичаєве цивільне право, яке існує в суспільстві чи в окремих суспільних групах (мешканці певної місцевості, національні меншини, учасники господарських відносин певного виду тощо). Крім того, до цивільно- правової системи слід включити також положення статутів юридичних осіб, а також індивідуально-регулятивні положення, які містяться у договорах, рішеннях судів та в окремих адміністративних актах тощо.

У вузькому розумінні — це лише система цивільно-правових норм, встановлених державою чи офіційно санкціонованих нею (система національного цивільного права). Надалі, якщо спеціально не зазначено інше, ми розглядатимемо систему цивільного права саме в цьому, вузькому її розумінні.

Єдність методу приватноправового регулювання дозволяє об’єднати в систему цивільного права підгалузі та інститути, які суттєво відрізняються одна від одної за предметом юридичного регулювання: особисті немайнові права, речове право, право інтелектуальної власності («виключні права»), зобов’язальне право (договірне і недоговірне), сімейне право, спадкове право. Вказані вище підгалузі та інститути утворюють структуру системи цивільного права України. Крім них, до цієї структури входить також і корпоративне право (система норм, яка регулює відносини між учасниками підприємницьких товариств), яке нині в Україні перебуває в процесі розвитку.

У континентальному цивільному праві (передовсім у германській правовій сім’ї, законодавство якої певною мірою вплинуло на структуру цивільного законодавства України) принциповим є виокремлення в системі цивільного права так званої Загальної частини. Вона об’єднує норми загального значення, тобто норми, «винесені за дужки» окремих підгалузей та інститутів цивільного права. У ЦК такими є норми Книги першої «Загальні положення», які застосовуються до будь-яких цивільних відносин за умови, що в інших книгах Кодексу чи в інших актах цивільного законодавства відсутні інші, спеціальні правила. Прийом «винесення за дужки» використовується і в структурі інших книг ЦК: викладу багатьох норм окремих цивільно-правових підгалузей та інститутів передують загальні положення.

Існує низка галузей права (трудове, земельне, господарське, екологічне тощо), норми яких об’єднані не на основі єдності методу юридичного регулювання, а на основі спільного соціально-економічного завдання (В.М. Протасов). У цьому випадку норми галузі права об’єднуються предметом правового регулювання та метою останнього. Такі галузі права (іноді їх називають комплексними) широко послуговуються методами та прийомами як приватно-правового, так і публічно-правового регулювання.

Водночас до структури цих галузей входять окремі цивільно-правові інститути (трудовий договір у трудовому праві, інститути речових та зобов’язальних прав на земельні ділянки в земельному праві, інститут господарських зобов’язань у господарському праві тощо). Це зумовлює можливість застосування положень ЦК до врегулювання відповідних відносин (ст. 9 ЦК).

Дискусійним у цивілістичній науці залишається питання про статус сімейного права. Вирішення цієї проблеми залежить від вибору критеріїв ви-окремлення галузей права, а також від того, як розв’язується питання про співвідношення галузі права і галузі законодавства. У юридичних системах Австрії, Франції, Німеччини сімейне право є складовою цивільного права. Згідно з нормою ст. 8 СК, положення ЦК можуть бути застосовані до регулювання сімейних відносин за умови, що це не суперечить суті цих відносин. Як можливість застосування норм ЦК до врегулювання особистих немайнових та майнових відносин між членами сім’ї та родичами підтверджує слушність розгляду сімейного права як підгалузі цивільного права.

Окрім субсидіарного (додаткового) регулювання приватноправових відносин нормами ЦК, в цивілістичній літературі виокремлюються також інші спів-відношення між нормами приватноправового і публічно-правового характеру, якими регулюються цивільні відносини (І.В.Спасибо-Фатєєва). Так, зокрема, виокремлюються:

—         «паралельне» регулювання цивільним та іншими галузями законодавства «біляприватної» сфери (наприклад, ЦК і ГК);

—         регулювання публічним законодавством відносин, які фактично передані до його сфери (наприклад відносини державної та комунальної власності);

—         «корегувальне» регулювання публічним законодавством приватних відносин (наприклад, фактичний вплив на поведінку учасників цих відносин, який здійснюється за посередництвом норм податкового законодавства). 

Висновки

Отже, ми з’ясували, що системою права вважається об’єктивно зумовлена і узгоджена в її складових частинах внутрішня організація права тієї чи іншої держави. Структура системи права дістає вияв у єдності всіх юридичних норм та їх розподілі за галузями, підгалузями, інститутами та нормами права.

Система цивільного права — це систематизована сукупність його структурних елементів (цивільно-правових норм, інститутів, підгалузей), розміщених у певній послідовності та ієрархії.

Норма цивільного права — це загальнообов’язкове правило поведінки, що спрямоване на регулювання особистих немайнових та майнових відносин шляхом встановлення юридичних прав та обов’язків суб’єктів цивільного права.

Інститут цивільного права — це система юридичних норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин у сфері цивільного обороту. Наприклад, інститут опіки та піклування, інститут відшкодування шкоди тощо.

Підгалузь цивільного права — це частина цивільного права, яка об’єднує правові норми та інститути, які регулюють суспільні відносини, що мають певне самостійне значення у межах їх відповідного типу. Наприклад, зобов’язальне право, спадкове право, право власності та речові права на чуже майно, право інтелектуальної власності, особисті немайнові права фізичної особи.

Цивільне право України будується за пандектною системою, тобто структурно складається із двох частин: 1) загальної і 2) особливої. 

Список використаної літератури

1. Панченко М. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Микола Панченко,. — К.: Знання , 2005. – 583 с.
2. Силенко Л. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Людмила Михайлівна Силенко. — К.: Алерта. – 2004. — Ч. 1. — 2004. — 327 с.
3. Харитонов Є. Цивільне право України: Підручник/ Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. — 2-ге вид. пе-ре-роб. і доп.. — К.: Істина, 2007. — 815 с.
4. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Ю. В. Білоусов, С. В. Лозінська, С. Д. Русу та ін.; За ред. Р. О. Стефанчука; М-во освіти і науки України. — К.: Прецедент, 2005. — 448 с.
5. Цивільне право України. Загальна частина: Підручник/ Віктор Співак,; Ред. І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка. — К.: КНТ, 2006. — 477 с.
6. Яновицька Г.Б., Кучер В.О. та ін. Цивільне право України: підручник [Текст] : в 2 т. Т. 1 / кол. авторів; за ред. Г.Б. Яновицької, В.О. Кучера. – Львів: «Новий Світ-2000», 2014. – 444 с.