Вступ.

1. Призначення міжнародних фінансів.

2. Місце і роль міжнародних фінансів у сучасній світогосподарській системі.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Становлення сучасної міжнародної фінансової системи було викликано цілою низкою об'єктивних економічних факторів, найважливішим з яких є інтернаціоналізація господарського життя. Стрибкоподібна активізація економічних зв'язків між країнами, національними компаніями, а також зміцнення транснаціональних корпорацій поставили на порядок денний необхідність відповідної перебудови і банківських послуг.

Виступаючи провідним міжнародним фінансовим інститутом, МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за світовою економікою. Він формує значний масив інформації як в цілому по світовій економіці, так і в розрізі окремих країн. Щомісячний збірник фінансової статистики, що видається МВФ. включає дані про динаміку економічного зростання і цін, грошовий обіг, експорт та імпорт, стан платіжного балансу, величину офіційного золотого запасу, рівень валютних резервів, розміри зарубіжних інвестицій, динаміку валютних курсів та ін. Країни-члени Фонду зобов'язані без перешкод надавати всю необхідну інформацію.

Другою за значенням у системі міжнародних фінансів є група Світового банку, яка включає до свого складу чотири міжнародні фінансові інститути: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародну асоціацію розвитку; Міжнародну фінансову корпорацію та Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій.

1. Призначення міжнародних фінансів

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси взагалі досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками: де існують товар і гроші, там є й фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси постають як категорія економічного життя, що випливає з об'єктивних процесів у економіці та є невід'ємною частиною ринкової економіки.

Саме таке розширене трактування переноситься і на категорію "міжнародні фінанси". Так, за визначенням Дж. Менвіла Херріса, міжнародні фінанси — це економічна сукупність часу і невизначеності щодо рішень, які стосуються декількох різних країн з урахуванням того, що кожна суверенна держава має власну валюту, свої закони бізнесу і політичні системи.

У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів — держави, підприємств, громадян, виділяються наднаціональні суб'єкти — міжнародні організації і міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного поділу деякі вітчизняні автори дають досить звужене трактування міжнародних фінансів, вважаючи, що вони відображають тільки діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів.

Насправді міжнародні фінанси сьогодні є досить розгалуженою структурою з множинністю державних, приватних і власне міжнародних елементів, через які здійснюються координація і регулювання міжнародних фінансових зв'язків.

Суб'єктами міжнародних фінансів виступають приватні юридичні особи, які беруть участь у кредитно-фінансових операціях: наданні банками кредитних ресурсів, одержанні кредитів, у операціях на міжнародних валютних ринках та ринках цінних паперів тощо.

Суб’єкти міжнародних фінансів повинні зважати на те, що юрисдикція держави має здійснюватися з урахуванням імунітетів, визнаних міжнародним правом. Імунітет виходить з принципу суверенної рівності, тобто рівний над рівним влади не має.

Спадкоємність держави – перехід прав та обов’язків у наслідок заміни однієї держави іншою відносно відповідальності за міжнародні відносини якоїсь території. Розрізняють спадкоємність щодо договорів, щодо державної власності та архівів, щодо державних боргів.

У сфері міжнародних фінансів держава в особі державних органів (Уряд, Міністерство закордонних справ, Міністерство фінансів та ін.) та офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, у клірингових, платіжних і валютних угодах; укладати міждержавні договори щодо експорту-імпорту товарів та послуг, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції з золотом та дорогоцінними металами; емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими та іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безоплатну фінансову допомогу[2, c.42-44].

Центральний банк — юридична особа, що знаходиться в державній власності і, відповідно до державних цілей, здійснює повноваження з володіння, користування та розпорядження майном Банку. Як правило, Центральний банк підпорядковується парламенту, а основні його функції спрямовані на розвиток і зміцнення фінансово-кредитної системи національної держави, забезпечення ефективного й безперебійного функціонування системи розрахунків, регулювання, контроль та нагляд за діяльністю національних і іноземних фінансово-кредитних інститутів.

Співробітництво тієї чи іншої країни з міжнародними кредитно-фінансовими структурами здійснюється через міжнародні організації універсального характеру системи ООН; міжнародні кредитно-фінансові інституції, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ) та група Світового банку (СБ); міжнародні організації регіонального характеру — регіональні банки розвитку та ін.

Крім того, активний процес регулювання міжнародних фінансів здійснюється сьогодні через щорічні наради "великої сімки" (нині— "велика вісімка"), яка приймає найбільш важливі стратегічні рішення; Паризький клуб, який об'єднує державних кредиторів, котрі регулюють і уніфікують підходи кредиторів до того чи іншого боржника; Лондонський клуб, який об'єднує найбільших приватних кредиторів, котрі виробляють спільну політику приватних комерційних банків стосовно боржників і т. ін.

З наукової точки зору, фінанси можна поділити, з певним ступенем умовності, на національно-державні та міжнародні, причому не тільки залежно від простору їх функціонування, а й від природи їх суб'єктів. Так, національно-державні, як правило, не виходять за межі території однієї держави, не залучають іноземних суб'єктів, здійснюються на основі національного законодавства і мають виключно внутрішньонаціональний характер. До них можна віднести внутрішні міжбанківські перекази, розрахунки між підприємствами, внутрішньодержавні кредити тощо.

Міжнародні включають міждержавні й транснаціональні кредитно-фінансові відносини і характеризуються участю в них іноземного елементу. Причому міжнародні фінанси не можна розглядати як наслідок відносин у цій сфері абстрактних держав як монолітних блоків. Це співробітництво з метою раціональної розстановки внутрішніх сил для вироблення раціональних зовнішньоекономічних і політичних рішень.

Таким чином, фінансові відносини реалізуються у двох діалектичних формах: національно-державній і міжнародній. І хоч об'єктивно національно-державна виступає як первинна стосовно до міжнародної, все ж міжнародна форма може розглядатись як більш висока, досконала та краще системно структурована. Проте це твердження має дискусійний характер.

Об'єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів виступають закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово вільні кошти, на іншому — постійно з'являється попит на них[5, c.143-144].

З одного боку, невідворотно "старіючий" з демографічної точки зору розвинутий світ постійно шукає вигідні сфери вкладання заощаджень і намагається максимально диверсифікувати їх. З іншого боку, країни зі всіх куточків земної кулі, традиційно зараховані до категорії "ринків, що формуються", об'єднує характерна риса — вони гостро страждають від нестачі притоку довгострокових інвестицій. І саме сфера міжнародних фінансів дає змогу і розвинутим країнам, і тим, що розвиваються, а також постсоціалістичним задовольнити тією чи іншою мірою свої нагальні потреби.

Рух міжнародних фінансів здійснюється такими основними каналами:

• валютні операції;

• валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів (у тому числі й особливого товару — золота);

• операції з цінними паперами і різними фінансовими інструментами;

• зарубіжні інвестиції в основний і оборотний капітал;

• перерозподіл частки національного доходу через бюджет у формі допомоги бідним країнам та внесків держав до міжнародних організацій та ін.

Міжнародні фінанси відображають діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів. Це наднаціональна надбудова, яка характеризується концентрацією фінансових ресурсів у певних узагальнених чи цільових фондах. За своєю організацією міжнародні фінанси досить схожі з державними фінансами, тільки суб'єктом виступає не держава, а міжнародна організація (інститут). Діяльність таких організацій, як і окремої держави, пов'язана з виконанням певних функцій, які визначаються їх статутами. Фінансове забезпечення виконання цих функцій здійснюється через фонди, що створюються даними організаціями. Це можуть бути узагальнені фонди, наприклад бюджет ООН, і цільові — під конкретні заходи і програми.

Таким чином, визначаючи міжнародні фінанси як економічну категорію, можна стверджувати, що це фонди фінансових ресурсів, які утворилися на основі розвитку міжнародних економічних (ринкових) відносин і використовуються для забезпечення безперервності й рентабельності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення.

З інституційної точки зору — це сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об'єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків[1, c.217-219].

2. Місце і роль міжнародних фінансів у сучасній світогосподарській системі

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів зумовлено глобалізацією економічних зв'язків, посиленням інтеграційних процесів у економічній, політичній та соціальній сферах.

Міжнародна фінансова система, з одного боку, обслуговує міждержавний рух товарів, послуг та факторів виробництва, з іншого — відіграє самостійну роль, яка виявляється через функціонування міжнародних фінансових ринків.

Однією з новітніх тенденцій у розвитку міжнародних фінансів останнього часу є їх глобалізація, яка є складною, багатоаспектною проблемою, у зв'язку з чим породжує численні наукові дискусії. Саме тому проблема глобалізації міжнародних фінансів на сьогодні ще недостатньо викристалізувалася для того, щоб однозначно її тлумачити. За цим поняттям стоїть багато реальних явищ і процесів, а також складних проблем, які торкаються всього людства і які є вирішальною складовою сукупності глобальних проблем сучасності.

Значно активізували процеси глобалізації міжнародних фінансових потоків новітні технологічні інновації у цій сфері. Так, сучасні новітні засоби зв'язку підвищили швидкість здійснення міжнародних фінансових операцій та привели до швидкого зростання їх обсягів. Телекомунікації дають змогу банкам залучати заощадження практично з усього світу і направляти засоби позичальникам на умовах найвищого прибутку і найнижчих затрат. Інвестиційні банки мають змогу укладати угоди як в облігаціях, так і в іноземній валюті через систему СВІФТ. Комерційні банки також можуть направляти акредитиви через електронні системи платежів зі своїх штаб-квартир у закордонні представництва.

Такі зростаючі потоки міжнародного фінансового капіталу значно посилюють фінансову конкуренцію між країнами. Ця тенденція здійснює відповідний тиск на уряди окремих країн, примушуючи їх сприяти скороченню обсягів втручання держави в діяльність внутрішніх валютно-фінансових ринків, та приводить до подальшої лібералізації міжнародного руху капіталу[8, c.485-486].

Сьогодні міжнародний фінансовий капітал може вільно, без будь-яких перешкод переміщуватися з внутрішнього на світовий фінансовий ринок і навпаки. Фінансові інституції засновують свої філії у провідних фінансових центрах для виконання функцій запозичення, кредитування, інвестування та надання інших фінансових послуг.

Потенційно сам процес глобалізації надає значні переваги як інвесторам, так і позичальникам, оскільки, надаючи суб'єктам ринку максимально різнорідний вибір, дозволяє укладати більш ефективні, з точки зору їхніх потреб, угоди, а також завдяки глибині й високій ліквідності ринків швидко переключатися з одних операцій на інші, вчасно реагуючи на зміну фінансового довкілля в режимі реального часу. Однак тут невідворотно на повний зріст постає питання про адекватність премій, закладених у рівнях прибутковості інструментів, які мають обіг на ринку, а також про ризик, пов'язаний з цими вкладами. Мова йде про реальні економічні інтереси як кредиторів, так і позичальників.

Таким чином, глобалізація міжнародних фінансів — явище далеко не однозначне. Цей процес неминуче вступає в суперечність з діючими національними режимами регулювання і пов'язаний із серйозними макроекономічними обмеженнями і ризиками.

Крім того, в умовах вільного переміщення капіталів всякий відступ країни-емітента від суворої фінансової дисципліни жорстко карається чисто ринковими методами — перш за все відтоком засобів із фінансових активів, падінням їх котирувань і підвищенням вартості залучених у майбутньому фінансових ресурсів. Це особливо небезпечно для країн зі слабкими і неадекватними системами регулювання і нагляду, з недостатньою капіталізацією банківських систем.

І дійсно, міжнародні фінансові потрясіння останніх років (мексиканська криза 1994—1995 pp., азійська 1998 p., події в Росії, згодом в Україні та інших країнах СНД) безпосередньо були пов'язані з різкими змінами капітальних потоків. Характерно також і те, що ці події сталися головним чином у так званих трансформаційних ринкових економіках. Адже саме ці економіки, виступаючи головними центрами припливу іноземних інвестицій, одночасно стали й основними жертвами нагально наростаючої паніки, що призвела до поспішної втечі капіталів, кризи платіжних балансів і обмінних курсів, а також до цілого ряду інших негативних наслідків.

Становлення сучасної міжнародної фінансової системи було викликано цілою низкою об'єктивних економічних факторів, найважливішим з яких є інтернаціоналізація господарського життя. Стрибкоподібна активізація економічних зв'язків між країнами, національними компаніями, а також зміцнення транснаціональних корпорацій поставили на порядок денний необхідність відповідної перебудови і банківських послуг.

Сьогодні найбільші банки мають розгалужену мережу закордонних філій та відділень, через які вони контролюють фінансові операції на міжнародному рівні. Це — транснаціональні банки (ТНБ), основною клієнтурою яких є промислові транснаціональні корпорації (ТНК). Останні часто самі беруть активну участь у міжнародних фінансових операціях. Важливе місце серед учасників міжнародних фінансових операцій займають країни, які виступають як у ролі кредиторів, так і позичальників. Ця діяльність також здійснюється як через національні, так і транснаціональні банки[3, c.289-291].

Терміном ТНК у свій час користувалися у рамках ООН для визначення корпорацій, які були власністю однієї країни, але діяли в різних країнах. Українські, російські та автори з інших країн СНД за інерцією продовжують вживати термін ТНК, вкладаючи в нього за традицією більше політичний, ніж економічний зміст. За радянських часів ТНК розглядались, як найбільші багатонаціональні корпорації, які справляли суттєвий вплив через світовий ринок на політичну ситуацію світу. В іноземній літературі з міжнародної економіки вже стали загальновживаними терміни багатонаціональні фірми" та "багатонаціональні корпорації", які використовуються як синоніми і в які вкладено чітко визначений економічний зміст.

Таким чином, всі наведені вище терміни об'єктивно виражають одне і те саме явище: вихід бізнесу за національні рамки і набуття ним міжнародного характеру, що значно поширилося у післявоєнний період. На цій підставі автор навчального

Крім того, існує ціла система міжнаціональних банківських інституцій, серед яких — група Світового банку (СБ), що спеціалізується на наданні кредитів окремим країнам для економічного розвитку. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) здійснює кредитну підтримку країн Східної Європи. Банк міжнародних розрахунків (БМР) у Базелі відіграє значну роль у вирішенні проблеми взаємної заборгованості між країнами.

Процес інтернаціоналізації господарського життя приводить до виникнення своєрідних виробничих комплексів, національна належність яких переборює державні кордони. Ці комплекси інтегруються в міцну транснаціональну систему, в якій провідна роль переходить від торговельного і промислового капіталу до фінансового капіталу. Одержуючи прибуток зі всіх країн світу, ТНК досить швидко накопичили такі резерви валют, які за своїми обсягами в декілька разів перевищують резерви всіх центральних банків світу разом узятих. Зрозуміло, що багато ТНК не відмовляються від спокуси одержати прибуток на обмінних валютних операціях, на операціях з корпоративними цінними паперами, або на ринках державних запозичень. А це, враховуючи масштаби діяльності ТНК, породжує загрозу глобальної фінансової нестабільності, жертвами якої наприкінці 90-х років XX ст. стали країни Південно-Східної Азії.

Як слушно зазначають автори "Доповіді про розвиток людини" (Оксфордський університет), глобалізація стала однією з найдраматичніших подій останніх років. Більше трильйона доларів бродить по світу кожної доби в невпинних пошуках максимального прибутку. Цей потік капіталу не тільки відкриває безпрецедентні можливості добування прибутку (або зазнання збитків). Він відкрив світ для операцій на глобальному фінансовому ринку, який залишає тільки обмежену автономію навіть наймогутнішим країнам щодо процентних ставок, обмінних валютних курсів або іншої фінансової політики[7, c.85-86].

З погляду на свої наслідки, процес глобалізації не характеризується чіткою однозначністю. Існує небезпідставна точка зору про те, що в умовах глобалізації найбільш повною мірою можуть реалізовувати свої інтереси тільки найрозвинутіші країни світу, і саме вони досить активно використовують наслідки цього процесу. У результаті мільярдні суми "гарячих грошей", закумульовані у кількох світових спекулятивних фондах, піддавшись чуткам і паніці про ймовірну втрату активів, миттєво можуть бути переведені з однієї валюти в іншу натиском на клавіатуру комп'ютера, чим здатні розладнати валютну систему будь-якої країни.

Тому не випадково під час кризи в Південно-Східній Азії прем'єр-міністр Малайзії офіційно звинуватив у всіх бідах фінансиста зі світовим ім'ям Джорджа Сороса і обмежив його доступ на малайзійський ринок.

Настійна необхідність більш чіткого регулювання міжнародних фінансів із метою їх стабілізації особливо гостро постала після серії регіональних валютно-фінансових обвалів.

По-перше, як показує світовий досвід, країни, котрі залучають значні обсяги приватного капіталу, більш вразливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів.

По-друге, за аналогією з "Великою депресією" (1929—1933 pp.) світова фінансова криза пов'язана з надвиробництвом. Диспропорція, що сформувалася протягом двох останніх десятиліть між постійно зростаючими можливостями нарощування виробництва і невідповідною йому базою споживання обернулася неймовірним збільшенням обсягів "гарячих грошей". Саме завдяки цьому Нові індустріальні країни Південно-Східної Азії, створивши найбільш динамічний виробничий потенціал, могли протягом тривалого часу абсорбувати у свої економіки стільки грошей, скільки було необхідно для потреб інвестиційного розвитку. Це дало можливість цим країнам завантажити світові ринки дешевою товарною масою, яка за обсягами значно перевищувала масштаби світового платоспроможного попиту.

І, по-третє, на нашу думку, найсуттєвіше полягає в тому, що світова фінансова криза з якихось причин вдарила насамперед по основних конкурентах США (мається на увазі Японія). Наслідком кризи стало те, що і необхідно було очікувати: світ повернувся обличчям до Америки, куди почали стікатися зростаючі потоки світових фінансів.

І якби фінансова криза у Південно-Східній Азії припала на час, коли самі США були у фінансово-економічній скруті, як наприкінці 70-х та протягом 80-х років, то можна було б чекати повторення ситуації 1929—1933 pp.

Виникає запитання: а що ж далі?

А далі, як і раніше, і МВФ, і Світовий банк (СБ) продовжують висувати стереотипні стандартні вимоги до всіх без винятку країн світу, які користуються їхніми кредитами, і відповідне стереотипне пояснення неефективності використання країнами цих кредитів[4, c.376-378].

Такі ж вимоги, практично без змін, висуваються і до постсоціалістичних країн, а також країн пострадянського простору.

Рекомендації МВФ передбачають існування до початку реформування бодай зародкових ринкових процесів і структур, як це мало місце в постсоціалістичних країнах Центральної Європи та Балтії. В умовах пострадянського простору такої бази немає, тому стратегія МВФ і СБ на пострадянському просторі потребує радикальної переоцінки. Про це наголосив на зустрічі зі студентами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка відбулася 17 листопада 2000 p., Президент нашої держави Л.Д. Кучма.

На думку батька монетарної системи М. Фрідмена, МВФ вичерпав свою місію ще 1973 p., коли було скасовано систему фіксованих обмінних курсів, наглядати за якою він мав у момент свого створення в 1944 р.

Відомий економіст, директор Гарвардського інституту міжнародного розвитку Джеффрі Сакс писав на сторінках "Файненшл Тайме" 11 грудня 1997 р.: "МВФ наділений занадто великою владою і жодна організація не повинна брати на себе відповідальність за економічну політику більшої половини країн світу".

Критичне ставлення до діяльності МВФ характерне сьогодні й для певної частини економічних та політичних кіл України. Критика кредитної політики МВФ ґрунтується переважно на тому, що за відсутності реальних позитивних зрушень в економічному становищі країни-позичальниці, остання фактично потрапляє в залежність від кредитора, який диктує не завжди виправдані умови. Багато держав, у тому числі й Україна, які гостро потребують фінансової підтримки, вимушені погоджуватися з волею кредитора.

Світ стоїть сьогодні на порозі формування та утвердження нових правил гри, які, безперечно, зменшать значення стихійних сил ринку і підвищать регулятивну роль міжнародних фінансових інститутів та держав із метою зменшення впливу дестабілізуючого фактора міжнародних фінансів у сучасній світоглядній системі. Мова йде про спільну розробку світовим співтовариством новітніх стратегічних напрямків регулювання міжнародних фінансів, співзвучних сьогоднішній добі[9, c.53-55].

Висновки

Міжнародні фінанси — поняття, що характеризує сукупність міжнародних фінансових ресурсів у їхньому русі. Ріст світової торгівлі, масштабів і спеціалізації виробництва, розвиток міжнародних потоків капіталу, рух товарів, послуг і людей привели до розвитку міжнародних фінансів, виникненню світових фінансових ринків, міжнародних фінансових корпорацій, ускладненню міждержавних фінансових відносин і інших аспектів міжнародної фінансової діяльності.

Фінанси являють досить складне багатопланове суспільне явище, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву.

Предметом фінансів є діяльність суб'єктів, що пов'язана з проведенням мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів задля реалізації певної мети. Кожен з цих напрямів передбачає проведення певних операцій та використання визначених важелів. Вивчення організаційних засад виконання таких операцій та використання можливих важелів при проведенні як господарської, так і негосподарської діяльності суб'єктів і входе до предмету фінансової науки.

Фінанси відіграють важливу роль в економічному і соціальному розвитку. Вони забезпечують залучення суб'єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і національного багатства, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів управління та контролю. За допомогою фінансів здійснюється організація ефективного використання залучених економічних ресурсів, створення резервів, використання майбутніх доходів з метою забезпечення поточної діяльності та ін.

Список використаної літератури

1. Бойцун Н. Міжнародні фінанси: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.. — Д. : АРТ-ПРЕС, 2004. — 326с.

2. Боринець С. Міжнародні фінанси: Підручник для студ. выщ. навч. закладів. — К. : Знання-Прес, 2002. — 311с.

3. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Левицький М. А., Воронова О. В. Міжнародні фінанси: навч. посіб. для студ. ВНЗ / Ю.Г. Козак (ред.). — Вид. 3-тє, перероб. та доп. — К. : Центр учбової літератури, 2007. — 639с.

4. Мозговий О. Міжнародні фінанси: Навч. посібник / Київський національний економічний ун- т ім. Вадима Гетьмана / Олег Миколайович Мозговий (заг.ред.). — К. : КНЕУ, 2005. — 502с.

5. Оспіщев В. Міжнародні фінанси: Навч. посібник. — К. : Знання, 2006. — 335с.

6. Петрашко Л. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2003. — 221с.

7. Резнікова Т. Міжнародні фінанси: Навч. посібник для студ. спец. 8.050103, 8.050206 усіх форм навчання / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2006. — 232с.

8. Рогач О. Міжнародні фінанси: Підруч. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Олександр Ігорович Рогач (ред.). — К. : Либідь, 2003. — 784с.

9. Рязанова Н. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2001. — 120с

10.Софіщенко І. Міжнародні фінанси: Навч. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 200с.