referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Характеристика контрабанди в Україні

Вступ

1.Предмет, об`єкт та об`єктивна сторона контрабанди

2. Державна програма протидії контрабанді «Контрабанда — стоп»

3. Порушення кримінальної справи про контрабанду

4. Практичні завдання

Висновки

Список використаної література

Вступ

  Аналіз стану боротьби з контрабандою свідчить, що, незважаючи на комплекс здійснених органами державної виконавчої влади організаційно-практичних заходів, пов’язані з нею негативні процеси продовжують мати місце, набувають більш витончених та організованих форм, завдають значної шкоди економіці України, суттєво впливають на криміногенну ситуацію в державі, тому робота на тему „Контрабанда” являється актуальною.

 Зокрема, мають місце факти незаконного звільнення від митного оформлення, «перерваного» транзиту, переміщення товарів поза пунктами пропуску, недекларування та приховування предметів від митного контролю шляхом подання митному органу документів, що містять неправдиві відомості щодо вартості товарів, кількості вантажу, країни його походження, відправника товару тощо.

Мета роботи: дати характеристику контрабанді в Україні.

  Основні завдання:

1.розкрити предмет, об`єкт та об`єктивну  сторону контрабанди;

2. характеристика державної програми протидії контрабанді «Контрабанда — стоп»;

 3.проаналізувати порушення кримінальних справ про контрабанду;

4. практичні завдання.

1.  Предмет, об`єкт та об`єктивна сторона контрабанди

Безпосередній об'єкт контрабанди — суспільні відносини, що забезпечують нормальний товарообіг через митний кордон і внесення до бюджету мита та зборів. Додатковий безпосередній об'єкт — суспільна безпека — при контрабанді озброєння; а також здоров'я населення — при контрабанді отруйних, сильнодіючих, радіоактивних речовин.

Предметцього злочину — товари. Під «товарами» розуміється будь-яка переміщувана через митний кордон України продукція, втому числі продукція, на яку поширюються права інтелектуальної власності, послуги, роботи, що є об'єктом купівлі-продажу або обміну (п. 11 ст. 15 Митного кодексу України). Склад злочину матиме місце, якщо переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю вчинене у великих розмірах. Згідно з приміткою до ст. 201 контрабанда товарів вважається вчиненою у великих розмірах, якщо їх вартість у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

До предмета контрабанди також відносяться: історичні та культурні цінності, отруйні, сильнодіючі, радіоактивні, вибухові речовини, зброя та боєприпаси (крім гладкоствольної мисливської зброї та бойових припасів до неї), стратегічно важливі сировинні товари, щодо яких законодавством встановлено відповідні правила вивезення за межі України.

Об'єктивна сторонацього злочину виражається в діях, що полягають у переміщенні у великому розмірі через митний кордон України товарів чи інших предметів, вказаних у ч. 1 ст. 201, вчинене поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю. Під переміщенням слід розуміти ввезення на митну територію України, вивезення з цієї території або транзит через територію України товарів та інших предметів у будь-який спосіб, включаючи використання з цією метою трубопровідного транспорту та ліній електропередачі (п. З ст. 15 Митного кодексу України).

 Митний кордон— це межі митної території України. Вона збігається з державним кордоном України, за винятком меж спеціальних митних зон. Межі території спеціальних митних зон є складовою частиною митного кордону України. Поняття митної території, митного кордону, спеціальних митних зон і спеціальних митних режимів викладені у статтях З, 4, 5 і б Митного кодексу України.

Переміщення через митний кордон товарів чи інших предметів поза митним контролем означає переміщення поза місцем розташування митниці або поза часом здійснення митного оформлення, або з незаконним звільненням від митного контролю. Під переміщенням з приховуванням від митного контролю слід розуміти переміщення з використанням тайників та інших засобів, що утруднюють виявлення предметів, або шляхом надання одним предметам вигляду інших, або з поданням митному органу України як підстави для переміщення предметів підроблених документів, одержаних незаконним шляхом, або документів, що містять неправдиві дані, а також документів, що є підставою для переміщення інших предметів. Злочин вважається закінченим з моменту незаконного переміщення предметів через митний кордон України. Затримання особи у межах митного кордону України в момент його перетину з предметами контрабанди кваліфікується як замах на цей злочин.

Суб'єктивна сторонацього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину— будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Частина 2 ст. 201 передбачає відповідальність за контрабанду, вчинену за попередньою змовою групою осіб або особою, раніше судимою за контрабанду.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 201 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією предметів контрабанди; за ч. 2 ст. 201— позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією предметів контрабанди та з конфіскацією майна.

2. Державна програма протидії контрабанді «Контрабанда-стоп»

   Незважаючи на комплекс здійснених органами державної виконавчої влади організаційно-практичних заходів, пов’язані з нею негативні процеси продовжують мати місце, набувають більш витончених та організованих форм, завдають значної шкоди економіці України, суттєво впливають на криміногенну ситуацію в державі.  Зокрема, мають місце факти незаконного звільнення від митного оформлення, «перерваного» транзиту, переміщення товарів поза пунктами пропуску, недекларування та приховування предметів від митного контролю шляхом подання митному органу документів, що містять неправдиві відомості щодо вартості товарів, кількості вантажу, країни його походження, відправника товару тощо.  При цьому активно використовуються фіктивні фірми або такі, що реально акредитовані як учасники зовнішньоекономічної діяльності, але відповідні контракти не укладали.

 Правопорушниками залежно від спрямованості заходів державної системи протидії контрабанді постійно коригуються механізми і тактика протиправної діяльності. Набув поширення так званий «метод інтелектуального приховування», коли створюються умови для здійснення контрабандних операцій під виглядом експортно-імпортних операцій.

За висновками експертів, на сьогодні найбільшою є питома вага контрабандної продукції на ринку автомобілів, аудіо- та відеотехніки, комп’ютерної та побутової техніки, виробів легкої промисловості, продуктів харчування (насамперед, цукру та м’ясної продукції), тютюну, алкогольних виробів, нафтопродуктів, ювелірних виробів.

Підвищенню рівня протиправної діяльності сприяють насамперед економічні чинники — високі ставки ввізного мита, тарифів, акцизних зборів, оподаткування. Практично кожна ставка, яка перевищує рівень 10 — 15 % від митної вартості, робить імпорт неефективним і, в разі потреби ринку в цій продукції, провокує суб’єктів ЗЕД до пошуку схем ввезення, які не передбачають сплату мита та ПДВ. Відповідно, така продукція на національному ринку є більш конкурентоспроможною за аналоги національного походження за рахунок цінових характеристик, які досягаються шляхом уникнення сплати митних платежів та оподаткування під час імпорту. У зв’язку з цим зниження ставок ввізного мита та оподаткування створить нормальні ринкові умови на певних національних ринках, усуне передумови для нелегального імпорту та переорієнтує товаропотоки в легальний обіг.

Проблемою залишається фінансування заходів, спрямованих на розбудову державного кордону України і розвиток митних органів. Із затверджених у Державному бюджеті обсягів асигнувань за останні два роки недофінансовано 183,5 млн. грн., що не дозволило вирішити нагальні потреби та виконувати відповідні державні програми. Через брак коштів повільними темпами здійснюється розбудова пунктів пропуску, забезпечення технічними засобами контролю залишається незадовільним. Середня забезпеченість митних органів технічними засобами контролю складає 29%, а моральний та фізичний знос становить 71%.

  Затверджена Указом Президента України від 16.11.2000 № 1241 «Програма дій, спрямованих на підтримання режиму державного кордону України і прикордонного режиму, розвиток Прикордонних військ України та митних органів України, на період до 2005 року» недофінансована з початку її затвердження на 282,2 млн. грн. З передбачених 37 автомобільних пунктів пропуску побудовано лише 3.

 Окремо слід відзначити так званий «людський фактор». За інформацією правоохоронних органів, переважна більшість злочинів, пов’язаних з незаконним переміщенням вантажів через державний кордон України, скоюється з використанням корумпованих зв’язків з посадовими особами митних органів, які, порушуючи чинне законодавство, сприяють контрабандній діяльності. При цьому їхні протиправні дії полягають у: незаконному звільненні вантажів від митного огляду; оформленні відповідних документів про вихід з території держави товарів, що прямували в режимі «транзит», але були відчужені в Україні; опломбуванні транспортних засобів без огляду вантажу; оформленні подвійних митних документів; заниженні митної вартості товару; здійсненні митного оформлення неіснуючих або з навмисно завищеною вартістю вантажів на експорт, що дає підставу для незаконного відшкодування з бюджету ПДВ тощо.

У причинно-наслідковому зв’язку визначальними чинниками поширення контрабанди є:

  • недостатня ефективність митного і прикордонного контролю;
  • «прозорість» державного кордону з країнами СНД;
  • високі ставки ввізного мита та оподаткування при імпорті;
  • неоднакове податкове навантаження на суб’єктів господарювання;
  • наявність значної різниці між світовими і внутрішніми цінами на окремі групи товарів;
  • відсутність належного контролю за реалізацією товарів на внутрішньому ринку;
  • недосконалість обміну інформацією між відповідними державними органами з питань контролю за зовнішньоекономічною діяльністю.

  Метою Програми є проведення державної політики, спрямованої на запобігання і боротьбу з контрабандою, створення дієвої системи заходів протидії цій негативній діяльності.

Основні напрями виконання Програми.

Визначені завдання передбачається розв’язати шляхом:

1) внесення змін до чинних законів України з питань оподаткування з метою оптимізації рівня оподаткування (мито, акцизний збір, податок на додану вартість,) з урахуванням забезпечення необхідного рівня захисту внутрішнього ринку, зокрема:

  • перегляду надмірно високих ставок мита, які мають «заборонний» характер з метою виведення певних груп товарів з тіньового обігу;
  • уніфікації ставок ввізного мита на ідентичні та подібні товари з метою уникнення надмірної деталізації та запобігання зловживанням щодо декларування товарів;
  • підготовки проекту Закону щодо надання права Кабінету Міністрів України вносити зміни до Митного тарифу України;
  • перегляду податкового навантаження на товари, що імпортуються, з метою встановлення його обґрунтованого рівня;
  • створення рівних умов господарювання для імпортерів у частині перегляду окремих податкових пільг (податок на додану вартість, акцизний збір, мито) при ввезенні товарів на митну територію України;

2) завершення процесу демаркації державного кордону:

  • облаштування державного кордону з Республікою Білорусь, Республікою Молдова та Російською Федерацією;
  • удосконалення оснащення прикордонної та митної інфраструктури;
  • створення необхідної кількості пунктів пропуску через державний кордон;

3) удосконалення функціонування пунктів пропуску на митному кордоні:

  • забезпечення прикордонних і митних постів на державному кордоні відповідним оснащенням, зокрема встановлення систем спостереження та електронного зчитування номерних знаків транспортних засобів, електронних ваг та спеціальних рентгенівських установок для сканування транспортних засобів і вантажів та іншого високотехнологічного обладнання;
  • скорочення кількості державних контрольних служб у пунктах пропуску через державний кордон, усунення їхньої розпорошеності шляхом передачі функцій попереднього документального контролю митним органам та прикордонній службі, декларування товарів єдиному державному спеціалізованому підприємству;
  • створення державних вантажних митних комплексів;

4) створення інтегрованої інформаційної системи обліку переміщення товарів через державний кордон:

  • забезпечення відслідковування руху товарів та даних щодо їхнього розмитнення в режимі реального часу з наданням доступу до цих інформаційних масивів системи відповідних правоохоронних та контролюючих органів;
  • впровадження для окремих груп товарів механізму попереднього декларування вантажу та надання цієї інформації на прикордонну митницю;

5) запровадження обміну інформацією між відповідними державними органами з питань зовнішньоекономічної діяльності:

  • створення системи обміну інформацією щодо стану розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами в розрізі окремих суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності; уведення автоматизованого обліку транспортних засобів, що перетинають державний кордон України, у тому числі в режимі транзиту, а також зареєстрованих в органах Державної автомобільної інспекції МВС України з наданням доступу до цієї інформації заінтересованим державним органам.

У результаті здійснення визначених у Програмі заходів буде усунено економічні передумови для контрабандної діяльності, підвищено ефективність митного і прикордонного контролю. Передбачається зменшення обсягів контрабандної діяльності шляхом переорієнтації імпорту товарів у легальний обіг. Суттєво вдосконалиться інформаційна взаємодія між правоохоронними і контролюючими органами, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Національним банком України.

3. Порушення кримінальної справи про контрабанду

Згідно зі ст. 101 КПК і ст. 102 Митного кодексу України (далі — МК) органом дізнання у справах про контрабанду є митні органи. При наявності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, митний орган порушує кримінальну справу і провадить невідкладні слідчі дії із встановлення й закріплення слідів злочину та виявлення осіб, які його вчинили.

  Для порушення справи про контрабанду необхідні законні приводи і достатні підстави. Вказаними приводами є: заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб про вчинену або підготовлювану контрабанду; заяви або листи громадян; статті, замітки про факти контрабанди, опубліковані у пресі; явка з повинною; матеріали, що надійшли від інших правоохоронних, контролюючих й інших державних органів; інформація, що надійшла від митних і правоохоронних органів іноземних держав; матеріали оперативно-розшукової діяльності; безпосереднє виявлення співробітниками, які здійснюють митний і прикордонний контроль, органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак контрабанди.

Серед передбачених кримінальне-процесуальним законодавством (ст. 94 КПК) приводів до порушення справи щодо контрабанди найбільш поширеними є безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину, а також надходження заяв (повідомлень) про вчинену або підготовлювану контрабанду.

Ознаки контрабанди у криміналістичному розумінні — це певні факти, які є результатами злочинних дій осіб з незаконного переміщення предметів злочинного посягання через митний кордон, що дають можливість вести мову про злочинний характер події злочину, осіб, котрі мають відношення до нього, способи та обставини вчинення контрабанди.

Аналіз митної та судово-слідчої практики свідчить, що ознаки контрабанди можуть бути виявлені при: здійсненні митного контролю; провадженні справ про порушення митних правил; здійсненні прикордонного контролю співробітниками Прикордонних військ; проведенні оперативно-розшукових заходів; провадженні дізнання та досудового слідства; здійсненні прокуратурою загально-наглядових функцій; перевірці заяв та повідомлень про контрабанду, яка підготовлюється або вчинена.

  Останнім часом ознаки контрабанди нерідко виявляються у результаті діяльності органів Державної податкової адміністрації. Виявленню ознак контрабанди також сприяє робота Товариства захисту прав споживачів та інших державних органів. Слід наголосити, що ознаки контрабанди можуть бути виявлені при розслідуванні як контрабанди, так й інших злочинів — розкрадань, вбивств, грабежів, розбоїв тощо.

   Начальник відповідного митного органу, будучи начальником органу дізнання, або його заступник, розглянувши матеріали про порушення митних правил і установивши наявність достатніх даних, що вказують на ознаки контрабанди, порушує кримінальну справу і доручає дізнання одному або декільком дізнавачам, про що вказується у постанові про порушення справи. Копія про порушення останньої негайно направляється прокурору. Про порушення кримінальної справи своєчасно інформується обласне керівництво Служби безпеки України, відповідна регіональна митниця і Управління по боротьбі з контрабандою та порушенням митних правил Державної митної служби України.

  За заявою, що надійшла, чи повідомленням про вчинену або підготовлювану контрабанду митний орган зобов'язаний прийняти рішення не пізніше триденного терміну з дня одержання заяви чи повідомлення, а у виключних випадках — у строк не більше десяти днів (ст. 97 КПК). За вказаний час проводиться попередня перевірка шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів. При цьому також використовуються методи митного контролю — огляд транспортних засобів, товарів, інших предметів і особистий огляд громадян, перевірка документів.

Крім цього, згідно з МК України, оперативні співробітники митниці можуть у ході перевірки інформації, що надійшла, і до порушення кримінальної справи провести митне обстеження територій, місцевості, приміщень; призначити експертизи; провести перевірку окремих сторін діяльності підприємств тощо. Такі дії мають перевірочний характер і спрямовані на виявлення ознак контрабанди та вирішення питання про достатність підстав для обгрунтованого порушення справи або про відмовлення в цьому.

  Результати перевірки доповідаються начальнику митниці, який у разі виявлення при перевірці ознак злочину приймає рішення про порушення кримінальної справи і провадження невідкладній слідчих дій. Не знайшовши у даних матеріалах ознак контрабанди, митний орган відмовляє в порушенні справи, про що складається мотивована постанова і повідомляється особа, підприємство, установа, від яких надійшла заява або повідомлення.

   Якщо у заявах, що надійшли, або повідомленнях містяться ознаки злочинів, що не належать до компетенції дізнавача митниці, то ці заяви і зібрані матеріали повинні бути направлені за підслідністю або підвідомчістю у відповідні органи. При цьому необхідно вжити заходів з охорони місця події, збереження й закріплення слідів злочину, проте без проведення слідчих дій (наприклад, шляхом опечатування приміщення, огородження ділянки місцевості тощо).

Слід враховувати, що контрабанда належить до категорії кримінальних справ, за якими провадження досудового слідства обов'язкове. Тому дізнання у таких випадках має факультативний характер, тобто митний орган порушує справу і провадить дізнання тільки у разі необхідності провадження невідкладних слідчих дій по встановленню і закріпленню слідів злочину. Якщо ж слідчий сам порушив кримінальну справу і прийняв її до свого провадження, то дізнання не проводиться, а орган дізнання лише виконує доручення слідчого.

     Митний орган, порушивши кримінальну справу про контрабанду, зобов'язаний вчити дізнання не пізніше десятиденного строку з дня порушення, після чого ш передає справу за підслідністю слідчому Служби безпеки або, за рішенням прокурора, — слідчому Генеральної прокуратури України. Тому проведення дізнання працівниками митниці охоплює, як правило, першочерговий етап розслідування контрабанди і фактично є розкриттям злочину „по гарячих слідах”.

    Узагальнення митної та слідчої практики свідчить, що кримінальні справи про контрабанду в переважній більшості порушуються посадовими  особами  митниці., які відповідно до ст. 101 КПК здійснюють у них дізнання. Митні органи в цілому дотримуються строків порушення справи, встановлених ч. 4 ст. 97 КПК. Проте у таких справах не завжди є потреба у проведенні десятиденної перевірки їй або повідомлення  про злочин, остільки приводом порушення названих справ найчастіше стає безпосереднє вирішення митним органом факту приховування валюти, товарів, цінностей, наркозасобів та інших предметів під час здійснення митного контролю. Нерідко мають місце випадки недодержання строків порушення кримінальних справ про контрабанду. Так, справа щодо М., який у 1997 р. автомобілем ГАЗ-2140 вивозив з України в Ростовську область поза місцем розташування митного поста „Успенка” промислові товари на суму 151118 гривень, порушена на сімнадцятий після вчинення злочину.

  Аналіз матеріалів кримінальних справ про контрабанду, які були з різних підстав закриті прокурорами або слідчими СБУ, показав, що 80 % зазначених справ закриті на підставі п. 2 ст. 6 КПК України – за відсутністю складу злочину.

Узагальнення матеріалів практики показало, що близько 20% справ закриті у зв'язку з порушеннями митницями чинного кримінально-процесуального законодавства при провадженні дізнання, що вказує на відсутність належного контролю з боку керівників відповідних підрозділів митних органів по боротьбі з контрабандою, низький професійний рівень дізнавачів, а також відсутність належної взаємодії з прокурорами, які здійснюють нагляд за діяльністю митниць, та слідчими підрозділами СБУ.

   При винесенні постанов про відмову в порушенні справи деякими посадовими особами митних органів допускаються порушення вимог чинного кримінально-процесуального законодавства України. Зокрема, у постановах про відмову в порушенні кримінальної справи зазначається: громадянин раніше не притягувався до кримінальної відповідальності; він щиро розкаюється в скоєному; митним органом була припинена спроба незаконного переміщення вантажу через митний кордон України. Звичайно, наведені обгрунтування не можуть бути підставою для винесення рішення про відмову в порушенні справи, за існування явних ознак злочинів, передбачених статтями 201, 305 КК України .

4. Практичні завдання

Задача1.

    Директор приватного підприємства Петренко звернувся в один з  комерційних банків зпроханням надати його підприємству кредити, маючи мету придбати устаткування для виробництва. При цьому він подав до банку всі необхідні документи. Під час перевірки поданих документів з'ясувалося, що довідка про фінансовий стан  підприємства не відповідає дійсності, баланс підприємства має негативне сальдо, раніше отримані кредити не повернуті, відсотки по них не сплачуються, майно, що пропонувалось під заклад, вже закладене.

 Кваліфікуйте дію Петренка.
Дії директора приватного підприємства Петренко можна кваліфікувати за наступними статтями.

Приховування стійкої фінансової неспроможності (ст. 220).

Стаття 220. Приховування стійкої фінансової неспроможності

Умисне приховування громадянином — засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом подання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шкоди кредиторові, — карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Безпосередній об'єкт цього злочину такий самий, як у статтях 218 та 219.

Об'єктивну сторону цього злочину характеризують: діяння у вигляді приховування стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності; спосіб дії — подання недостовірних відомостей; наслідок — велика матеріальна шкода кредиторові; причинний зв'язок між діянням та наслідком.

Стаття 220 передбачає відповідальність за приховування стійкої фінансової неспроможності тільки шляхом дій. Тобто особа шляхом подання недостовірних відомостей вводить дійсного або потенційного кредитора в оману щодо свого фінансового становища. Стійку фінансову неспроможність у цьому злочині слід розуміти так само, як і при доведенні до банкрутства (ст. 219). Причому фінансова неспроможність Існує насправді — на відміну від фіктивного банкрутства (ст. 218), в якому суб'єкт господарювання фактично фінансове спроможний.

Матеріальна шкода, завдана кредиторові, вважається великою у межах, встановлених ст. 218.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кредиторові.

Суб'єктивна сторонацього злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єкт злочину— громадянин — засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, а також службова особа суб'єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 220 — штраф від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років, Із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Незаконні дії у разі банкрутства (ст. 221).

Стаття 221. Незаконні дії у разі банкрутства

Умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином — засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності у разі банкрутства і завдали великої матеріальної шкоди, — караються штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Безпосередній об'єкт цього злочину такий самий, що й у ст. 218.

Предмет злочину— майно, майнові обов'язки, відомості про майно, документи, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності.

Об'єктивна стороназлочину характеризується діянням, вчиненим у разі банкрутства; наслідком — великою матеріальною шкодою; причинним зв'язком між діянням та наслідком.

Залежно від предмета цього злочину діяння може бути виражене у приховуванні, відчуженні чи знищенні майна, або передачі його в інше володіння, у приховуванні майнових обов'язків, у приховуванні відомостей про майно або фальсифікації, приховуванні або знищенні документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність суб'єкта господарської діяльності.

Ці діяння вчиняються після порушення господарським судом справи про банкрутство.

Є відмінності у розумінні банкрутства в статтях 219 і 221. У складі доведення до банкрутства (ст. 219) йдеться про стійку фінансову неспроможність як основу порушення справи про банкрутство, однак для кваліфікації не має значення, чи була порушена справа судом. У злочині, передбаченому ст. 220, навпаки — порушення справи є обов'язковим, однак підстави для цього можуть бути різними (стійка фінансова неспроможність, відсутність громадянина-підприємця, що є боржником або керівника боржника — юридичної особи, які фактично припинили свою діяльність і неможливо визначити їх місцезнаходження; ліквідація боржника не в зв'язку з процедурою банкрутства, якщо встановлена неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів в повному обсязі).

Матеріальна шкода вважається великою у межах, встановлених у примітці до ст. 218.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди.

Суб'єктивна сторонацього злочину — умисел. Мотив і мета можуть бути різними.

Суб'єкт, злочину— громадянин — засновник або власник суб'єкта господарської діяльності, а також службова особа суб'єкта господарської діяльності.

Покарання за злочин: за ст. 221 — штраф від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222).

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1.   Надання громадянином-підприємцем або засновником
чи власником суб'єкта господарської діяльності, а також
службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади,
органам влади Автономної Республіки Крим чи органам
місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з
метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи
пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти
власності — карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2.   Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, — караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Безпосередній об'єктцього злочину — суспільні відносини у сфері надання фінансових ресурсів і податкових пільг.

Предмет злочину— неправдива інформація, що має значення для отримання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків (наприклад, спотворені дані про розмір доходів або кількість працюючих на підприємстві інвалідів).

Об'єктивна стороназлочину полягає у наданні завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності. Надання такої Інформації спрямоване на введення їх в оману для одержання відповідних фінансових ресурсів або пільг щодо податків. Завідомість означає усвідомлення особою того, що нею надається неправдива інформація.

Субсидія — це фінансова допомога, що надається за умови безповоротності і цільового призначення для стимулювання певної діяльності. Субвенція — це фінансова допомога, яка надається для цільової реалізації конкретних програм, проектів і підлягає поверненню у разі нецільового використання. Дотація — це надання суб'єктам господарської діяльності бюджетних коштів за умови їх безповоротності, для покриття виробничих витрат, збільшення обсягів виробництва, реалізації та підвищення якості продукції тощо. Кредит — це грошова чи товарна позика, що надається кредитором позичальнику за умови повернення у певний строк і, як правило, зі сплатою відсотків. Пільги щодо податків — це повне або часткове звільнення від сплати всіх або окремих податків.

Злочин вважається закінченим з моменту надання завідомо неправдивої інформації.

Суб'єктивна сторонацього злочину — прямий умисел, що поєднаний з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Якщо у момент надання неправдивої інформації особа мала за мету безвідплатне звернення майна на свою або інших осіб користь (наприклад, отримати кредит і не повертати його), вчинене кваліфікується за статтями 15 і 190 як замах на шахрайство, тобто як злочин проти власності.

Суб'єкт злочину— громадянин-підприємець або засновник чи власник суб'єкта господарської діяльності, а також службова особа суб'єкта господарської діяльності.

У частині 2 ст. 222 передбачена відповідальність за ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, тобто такої, що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 222 — штраф від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 222 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Задача 2.

     Щенківський та Зосименко, знаходячись у стані сп'яніння, зупинили автомобіль, яким керував Леньдюк, і попросили підвезти їх до залізничного вокзалу. Під час руху вони, погрожуючи ножами, висадили водія з машини, а самі поїхали до сусіднього міста. Коли закінчилось паливо, машину вони покинули. Під час слідства було встановлено, що Щенківський і Зосименко заволоділи автомобілем лише з метою доїхати у сусіднє місто, де збиралися його залишити.
Кваліфікуйте дії Щенківського та Зосименка.

Дії громадян Щенківського та Зосименко можна кваліфікувати за ст. 289

Стаття 289. Незаконне заволодіння транспортним засобом

1.   Незаконне заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою — карається штрафом від однієї тисячі до однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2.   Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб
або повторно, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням у приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди потерпілому, — караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років,

3.   Дії, передбачені частинами першою або другою цієї
статті, поєднані з насильством, небезпечним для життя чи
здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого
насильства, або вчинені організованою групою, або щодо
транспортного засобу, вартість якого у двісті п'ятдесят разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, — караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

4.   Звільняється від кримінальної відповідальності судом
особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за
винятком випадків незаконного заволодіння транспортним
засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але
добровільно заявила про це правоохоронним органам, по
вернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

Примітка. 1.Під незаконним заволодінням транспортним засобом у цій статті слід розуміти вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі.

2. Відповідно до частини другої цієї статті під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185, 186, 187, 189-191, 262 цього Кодексу.

Незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289). Стаття складається з чотирьох частин і примітки. У частині 1 ст. 289 КК дається характеристика об'єктивних ознак складу злочину, як незаконного заволодіння транспортним засобом з будь-якою метою. Перелік транспортних засобів, які є предметом злочину, дається в примітці до ст. 286 КК.

Відповідно до примітки ст. 289 КК під незаконним заволодінням транспортним засобом слід розуміти вчинене умисно з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача, всупереч їх волі.

Заволодіння може здійснюватися таємно або відкрито, шляхом обману або зловживання довірою. Воно може мати місце під час руху транспортного засобу, коли винний установлює контроль, примушує водія виконувати його розпорядження і рухатися в зазначеному напрямку. Заволодіння носить протиправний характер. Це означає, що винний не має права на використання транспортного засобу для поїздки на ньому. Протиправність відсутня у випадках, коли поїздка на транспортному засобі відбувається в стані крайньої необхідності, наприклад, для доставки важко хворого до лікарні, або для усунення небезпеки, яка виникла внаслідок пожежі, повені тощо.

Закінченим злочин визнається з моменту запуску двигуна та початку руху або після початку буксирування без запуску двигуна. Проникнення в гараж чи у транспортний засіб, спроба запустити двигун мають розглядатися як замах на заволодіння транспортним засобом.

Суб'єктивна стороназлочину виражається тільки в прямому умислі. Заволодіння може відбуватися з будь-якою метою: для привласнення транспортного засобу, для доставки вантажу, для того, щоб доїхати до певного місця, або навіть покататися, тощо.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 289, є особа, яка досягла 16-рІчного віку, а злочинів, передбачених частинами 2 та З ст. 289, — 14-річного віку. Судова практика не визнає суб'єктом цього злочину членів сім'ї власника транспортного засобу, водіїв, за якими такий засіб закріплений.

У частині 2 ст. 289 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб або повторно, або поєднані з насильством, що не е небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинені з проникненням до приміщення чи інше сховище, або якщо вони завдали значної матеріальної шкоди потерпілому.

Відповідно до абз. 2 примітки ст. 289 КК під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або злочин, передбачений статтями 185—187, 189—191, 262 КК.

Заволодіння транспортним засобом із проникненням до приміщення або іншого сховища означає вторгнення до приміщення або іншого сховища з метою заволодіння транспортним засобом. Воно може здійснюватися таємно, відкрито, з подоланням перешкод чи опору потерпілого, шляхом обману тощо.

Приміщення — це різного роду будівлі, споруди, які призначені для розміщення транспортних засобів або іншого майна. Інше сховище — це призначене для постійного або тимчасового збереження (стоянки) транспортних засобів ділянки території, які обладнані огорожею, навісом, іншими технічними засобами чи забезпечені охороною.

Частина 3 ст. 289 КК встановлює більш сувору відповідальність за заволодіння транспортним засобом, що поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинене організованою групою, або щодо транспортного засобу, вартість якого у двісті п'ятдесят разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Частина 4 цієї статті передбачає спеціальний вид звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будь-якого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства). При цьому особа має добровільно заявити про це правоохоронним органам, повернути транспортний засіб власнику та повністю відшкодувати завдані збитки. Таке звільнення є прерогативою суду.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 289 — штраф від однієї тисячі до однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років; за ч. 2 ст. 289 — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років; за ч. З ст. 289 — позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Висновки

  Підсумовуючи дану тему можна зробити наступні висновки.

Державна політика повинна бути  спрямована на запобігання і боротьбу з контрабандою, створення дієвої системи заходів протидії цій негативній діяльності:

1) внесення змін до чинних законів України з питань оподаткування з метою оптимізації рівня оподаткування (мито, акцизний збір, податок на додану вартість,) з урахуванням забезпечення необхідного рівня захисту внутрішнього ринку;

2)    завершення процесу демаркації державного кордону;

3) удосконалення функціонування пунктів пропуску на митному кордоні;

4) створення інтегрованої інформаційної системи обліку переміщення товарів через державний кордон;

5) запровадження обміну інформацією між відповідними державними органами з питань зовнішньоекономічної діяльності.

 У результаті здійснення визначених у Програмі заходів буде усунено економічні передумови для контрабандної діяльності, підвищено ефективність митного і прикордонного контролю. Передбачається зменшення обсягів контрабандної діяльності шляхом переорієнтації імпорту товарів у легальний обіг. Суттєво вдосконалиться інформаційна взаємодія між правоохоронними і контролюючими органами, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Національним банком України.

Використана література

  1. Кримінальний Кодекс України (Прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 р.) Офіційний текст. – К.: Юрінком, 2001
  2. Кримінальне право України. Особлива частина /За ред. Бажанова М.І., Сташиса В.В., Тація В.Я. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002
  3. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник. Київ: Атака, 2004
  4. Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил:Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26 лютого 1999р.
  5. Володько Н.В. Отвєтственность за контрабанду по советскому праву. — К., 1978
  6. Сучков Ю.И. Контрабанда и отвєтственность. — Калининград, 1975