Вступ.

1. Витоки фінансової глобалізації.

2. Загрози та виклики фінансової глобалізації.

3. Вплив фінансової глобалізації на грошово-кредитну політику.

4. Стан та перспективи участі України у процесах фінансової глобалізації.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Сьогодні швидкий розвиток фінансової глобалізації ставить перед державами нові проблеми та завдання, одним з яких є формування ефективної державної фінансової політики з метою створення сприятливих умов для підсилення позитивних ефектів від процесу фінансової глобалізації. В Україні ця проблема набуває неабиякої актуальності, оскільки її фінансова система знаходиться на стадії становлення та наслідки фінансової глобалізації для неї можуть бути непередбачуваними та катастрофічними. Одним із першочергових завдань у процесі розвитку фінансової системи України має стати визначення оптимального рівня оподаткування, ступеню державного регулювання та лібералізації фінансових ринків, адаптація українського законодавства у фінансовій сфері до міжнародних стандартів тощо.

Вирішенню даних проблем присвятили свої роботи вітчизняні та західні вчені та практики, серед них слід відзначити С. Мочерного, К. Штайльманна, Каллі Джордано та Джованні Маджноні, Пола Герста та Грехема Томсона, Джорджа Сороса, Гжегожа Колодко, Ірину Тітелл та Шанг-Джин Вей, В.М. Лукашевича, Д.Г.Лук’яненка, О.М.Мозгового, А.С.Філіпенко, З.О.Луцишин та інших.

Метою даного дослідженняє визначення поняття фінансової глобалізації, її впливу та ролі держави в умовах фінансової глобалізації з метою підсилення позитивних ефектів від даного процесу для національної фінансової системи.

Для реалізації зазначеної мети в роботі були поставлені наступні задачі:

— дослідити методологічні основи глобалізаційних процесів в економіці, визначити економічну сутність, головні етапи та форми розвитку цих процесів;

— визначити особливості фінансової глобалізації у межах загальноекономічної глобалізації та проаналізувати сучасні тенденції розвитку фінансової глобалізації;

— систематизувати сучасні фінансові інструменти, що використовуються в умовах глобалізованого фінансового ринку;

— дослідити особливості функціонування та оцінити перспективи розвитку міжнародного та національних фінансових ринків в умовах глобалізації;

— оцінити позитивні та негативні наслідки залучення країни до глобалізаційних процесів у фінансовому секторі, узагальнити зарубіжний досвід щодо подолання або мінімізації негативних наслідків такого залучення;

— проаналізувати вплив світової фінансової глобалізації на фінансовий ринок України та дати практичні рекомендації щодо законодавчих та фіскальних заходів державної політики, необхідних для найбільш ефективного включення України до світового фінансового простору.

Об’єктом дослідженняє глобальні світогосподарські процеси, що призводять до взаємної інтеграції та об’єднання національних економік.

Предметом дослідженняє теоретичні та практичні аспекти функціонування та розвитку світового фінансового ринку в умовах глобалізації економіки.

1. Витоки фінансової глобалізації

Поняття "глобалізація" увійшло в науковий обіг у 70—80-х роках XX ст. Вважається, що першим його використав у 1981 р. американський соціолог Дж. Маклін, закликавши порушити питання щодо історичного процесу посилення глобалізації соціальних відносин і дати йому тлумачення. Глобалізація була абсолютно новим явищем, знаменувала деякий "розрив поступовості"1. Чимало дослідників пов'язують глобалізацію з новим етапом цивілізаційного розвитку, з особливостями утвердження постіндустріального виробництва і формуванням на цій основі нового міжнародного поділу праці. Професор Анатолій Гальчинський зазначає, що зараз глобальною є навіть не стільки економіка, а безпосередньо постіндустріальне інформаційне суспільство, яке поступово утверджується. Таке суспільство функціонує за принципами складних динамічних систем і в багатьох своїх проявах набуває трансекономічних ознак.

Щоб розкрити поняття "глобалізація", спробуємо виявити деякі особливості, які їй притаманні. Так, по-перше, глобалізація проявляється в інтеграційних процесах, які відбуваються між певними країнами і результатом яких є поглиблення взаємозалежності економік країн, які беруть участь у таких процесах. По-друге, особливістю глобалізаційних процесів є нерівномірність їх протікання між країнами, що беруть у них участь. Тобто, незважаючи на те, що географічно країни можуть бути с розташованими поряд, ступінь їх участі у глобалізаційних процесах може виявитися різним, що обумовлено низкою суб'єктивних та об'єктивних чинників. По-третє, розвиток глобалізаційних процесів має стійкий зв'язок з розвитком та запровадження новітніх технологій в усіх сферах суспільного життя, а особливо у розрахунково-фінансовій сфері.

Процеси фінансової глобалізації зумовили також і значні зміни в інфраструктурі ринків капіталу. Найбільш відчутні відбулися у функціонуванні банківських установ. їх діяльність пов'язана з кредитними та депозитними операціями, поступово почало нівелюватися, натомість набула ваги діяльність, пов'язана з продажем цінних паперів. Поява механізму сек'юритизації перш за все дала змогу банківським установам зменшити ризики здійснення своєї діяльності, таким чином банки почали виступати не як позичальники та кредитори, що беруть на себе ризики за виданими кредитами, а як сторона, яка обслуговує взаємодію між позичальником та кредитором. Використання деривативів, таких як СВОП на відсоткові ставки, також сприяло зменшенню ризиковості банківської діяльності [11, c. 146].

Більше того, розширення спектра послуг фінансовими установами спонукали банки до пошуку нових ніш для отримання прибутку, поява яких стала можливою в результаті глобалізаційних процесів. Послуги з андерайтингу корпоративних облігацій та акцій, управління активами, страхування стали новаціями у здійсненні банківської діяльності, що дало їм змогу на належному рівні конкурувати з іншими фінансовими установами.

Фінансова глобалізація відкриває низку можливостей і для портфельних інвесторів. На сучасних провідних фондових біржах продаються цінні папери транснаціональних корпорацій, а також підприємств з багатьох країн. Цінні папери ТНК є такими собі інтегровано диверсифікованими, оскільки ризикованість та ціна таких цінних паперів залежить від результатів діяльності низки підприємств, розташованих у різних країнах світу. Більше того, додаткові можливості для диверсифікації надає пропозиція цінних паперів підприємств з багатьох країн та галузей діяльності таких підприємств.

Сучасна тенденція до злиття торговельних майданчиків, на яких здійснюється торгівля цінними паперами, що стала можливою виключно завдяки розвитку високих технологій передачі інформації, створює передумови для подальшої глобалізації, оскільки торговий брокер зможе з одного торговельного майданчика здійснювати торги цінними паперами всіх підприємств на планеті, що пройшли процедуру лістингу. Таким чином час перетікання капіталу із однієї точки світу в іншу залежатиме винятково від часу, що витрачається на прийняття рішення щодо інвестування і цей процес буде представлений повним спектром як інвесторів з усього світу, так і підприємствами, що залучають капітал на глобальному рівні [11, c. 147].

Небувалого розмаху набула діяльність небанківських фінансових установ, зокрема таких, як недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інститути спільного інвестування тощо, їхні активи у деяких країнах перевищують активи комерційних банків і вони є основними інституціональними портфельними інвесторами. Надаючи послуги перш за все фізичним особам, що менш властиво комерційним банкам, а також забезпечуючи дохід від інвестицій вищий, ніж той, що пропонують банки, ці інститути суттєво потіснили банки у сфері надання послуг фізичним особам.

У сьогоднішніх міжнародних економічних відносинах спостерігаємо прискорення та поглиблення глобалізаційних процесів, але аналізуючи роботи фахівців, вчених та практиків, ми дійшли висновків, що переважна їх більшість сумнівається у позитивних ефектах глобалізації, більшість експертів сходиться в тій думці, що процес глобалізації має більше негативних наслідків ніж позитивних, критикуються діяльність інститутів, які мають ознаки глобальності тощо.

Підвищення рівня концентрації капіталу під контролем певної організації, що набуло значних масштабів останнім часом, в умовах глобальної тенденції до лібералізації національних економік може спричинити не лише суттєві коливання на ринках цінних паперів окремих країн, а й призвести до втрати урядом контролю над макроекономічною ситуацією в країні через вплив, що може бути зумовлений значним припливом чи відпливом "гарячих" грошей. Яскравим прикладом діяльності установ, наслідки якої можуть мати глобальний характер, є компанії з управління активами.

У табл. 1наведено десять найбільших світових компаній з управління активами за обсягами активів, що перебувають під їхнім контролем [4, c. 77-78].

Найкращими прикладом позитивного іноземного досвіду фінансової інтеграції – є інтеграція в рамках Європейського Союзу, яка характеризується різноманітністю регулюючих структур, високим ступенем відкритості ринків капіталу, підвищенням ролі комерційних банків тощо.

Таким чином, визначення ролі держави в умовах фінансової глобалізації буде знаходитися під впливом таких факторів:

— становлення та розвиток фінансів як самостійної, а не обслуговуючої міжнародну торгівлю, галузі;

— підвищення ролі недержавних інституцій у процесі регулювання міжнародних фінансових відносин;

— дієвість ринкових механізмів та репутаційної дисципліни при гармонізації регулюючих функцій в умовах глобалізації;

— циклічність інтенсивності розвитку глобалізації економіки та фінансів;

— розвиток концепції антиполітичного лібералізму;

— трансформація філософського світогляду від модерна до постмодерна, для якого характерними рисами є відхід від ідеалів демократії та гуманізму, поділ суспільства на найбільш гідних та інших, визнання природного ринкового відбору та жорсткої конкуренції;

— позитивний досвід впровадження принципів субсидіарності та мінімальної гармонізації у процесі фінансової інтеграції країн Європейського Союзу;

— зацікавленість більшості учасників міжнародних економічних відносин у фінансовій стабільності;

— геополітичне розташування сил у світі та геофінансове положення певної держави у світі;

— ступінь розвитку національної фінансової системи певної держави [14, c. 47-48].

2. Загрози та виклики фінансової глобалізації

Отже результатом глобалізаційних процесів є досить динамічні зміни в структурі світової економіки загалом та її фінансової системи зокрема. Однак неоднозначним залишається питання щодо наслідків таких змін для світової економіки, а також для найбідніших країн світу.

Одним з наслідків мобільності, яку несе фінансова глобалізація, є поява загроз глобального характеру — потужних фінансових криз, масштаб потенційного розмаху яких збільшується разом з поглибленням глобалізаційних процесів. До найпотужніших фінансових криз, які сталися впродовж останніх десятиліть, відносять боргову кризу 80-х років XX ст. у країнах Латинської Америки та Африки, кризи у Мексиці та Аргентині у 1994—1995 pp., азійську (Таїланд, Індонезія, Корея, Філіппіни, Малайзія) та російську кризи у 1997—1998 pp.

Кожна з названих фінансових криз мала особливості, характерні тільки для неї, але водночас спільним для них є те, що причинами їх виникнення ставали зовнішні чинники, які були чи їх каталізаторами, чи своєю дією спричиняли поглиблення таких криз.

Однією з наймасштабніших фінансових криз була криза 1980-х років у країнах Латинської Америки. Беззаперечно, передумови, що спричинили цю кризу, мають міжнародний характер. Як вже зазначалося вище, після підняття цін на нафту доходи від експорту нафти країн ОПЕК різко зросли, а отримані кошти від проданої нафти вони розмістили на рахунках європейських банків та банків США. Водночас деякі реформи, спрямовані на лібералізацію економік країнами Латинської Америки, створили умови для залучення міжнародних капіталів. Таким чином банки, на рахунках яких акумулювалися досить значні суми "нафтодоларів", почали здійснювати кредитування як державних, так і приватних суб'єктів країн регіону. Падіння експорту країн-позичальників разом з подорожчанням долара та зростанням відсоткових ставок на глобальному рівні спричинило одночасне скорочення доходів країн Латинської Америки з підвищенням їх зобов'язань, деномінованих у доларах. Така ситуація викликала ажіотажний відплив капіталів з цих країн. Таким чином, не в змозі розрахуватися за своїми боргами, у 1982 р. Мексика оголосила дефолт. Невдовзі те саме відбулося з Бразилією, Венесуелою, Аргентиною та Чилі.

Криза у Мексиці 1994 р. була зумовлена низкою помилок, допущених у процесі проведення макроекономічної політики. У рік президентських виборів уряд країни здійснив значні видатки, що спровокували історично найвищий рівень бюджетного дефіциту в країні, для фінансування якого були випущені короткострокові боргові цінні папери, котрі були деноміновані в національній валюті та індексовані в доларах. Разом з цим відбувалося загострення дефіциту платіжного балансу в результаті переоцінки національної валюти Мексики по відношенню до долару. У зв'язку з обставинами, що склалися, інвестори почали продавати короткострокові цінні папери, що зумовило суттєве зменшення валютних резервів центрального банку. Ситуацію також погіршило рішенням центрального банку Мексики здійснити купівлю раніше імітованих державці них цінних паперів. Таким чином неминучим стало рішення про девальвацію національної валюти. Спочатку було девальвовано національну — валюту, а через деякий час відбулася її "відв'язка" від долара.

Криза в Аргентині 1995 р. була спричинена мексиканською кризою, внаслідок якої страх уряду перед можливістю девальвації валюти, як це ! відбулося у Мексиці, змусив його підвищити відсоткові ставки, таким L чином зменшивши пропозицію грошей, що викликало значний економічний спад [17, c. 63-65].

Справді глобальний вплив мала азійської криза 1997—1998 pp., що почалася з Таїланду й відразу поширилася на низку азійських країн, а пізніше стала поштовхом до початку кризи у Росії.

Криза в Таїланді була викликана перш за все тим, що країна досить тривалий час мала переоцінену валюту, у результаті чого відбулося зростання негативного сальдо платіжного балансу. Водночас на цьому тлі відбувалося надходження іноземного капіталу до країни шляхом інвестування у нерухомість, цінні папери, а також через здійснення портфельних інвестицій. Учасники ринку, розуміючи, що таїландська валюта може бути девальвованою, почали її продавати, що спричинило зменшення резервів центрального банку Таїланду та змусило його відмовитися від валютної прив'язки до долара. У результаті менш, ніж за один місяць таїландська валюта втратила 25 % своєї вартості. Наслідком такого знецінювання стало те, що товар, вироблений у Таїланді, став дешевшим на зовнішніх ринках на 25 %, що змусило країни, які випускають аналогічний товар та поставляють його на ті самі ринки, що і Таїланд (Малайзія, Індонезія, Філіппіни), девальвувати свою національну валюту. Спільним для цих чотирьох країн було й те, що їхні підприємства мали суттєві суми заборгованостей, деноміновані в іноземній валюті. Таким чином, коли відбулося девальвація валют, зобов'язання підприємств суттєво збільшились у національній валюті, а разом з цим іноземні кредитори, які надавали передусім короткотермінові кредити, вимагали їх повернення, що спричинило хвилю банкрутств. Схожі процеси охопили весь східно-азійський регіон. Наслідки азійської кризи мали глобальний характер, оскільки різкий спад виробництва зменшив потребу в сировині та матеріалах, спостерігалося падіння світових цін на мідну руду та нафту тощо.

Більше того, саме азійська криза вважається каталізатором російської кризи 1998 p., незважаючи на те, що макроекономічні передумови до виникнення кризи різняться у країнах, з яких розпочалася азійська криза, та Росії. Основною причиною російської кризи стала макроекономічна незбалансованість, яка під час дії на неї негативних чинників спричинила різке девальвування валюти та нагромадження зовнішнього боргу, таким чином призводячи до руйнування економічних зв'язків як усередині країни, так і за її межами.

Цей перелік фінансових криз є далеко неповним, але він чітко ілюструє наслідки, яких може зазнати людство у результаті поглиблення фінансової глобалізації. Водночас слід зазначити, що в результаті фінансових криз більших втрат зазнають економіки країн, що розвиваються, порівняно з розвинутими країнами.

Враховуючи об'єктивну необхідність участі кожної держави у процесах фінансової глобалізації, постає питання про забезпечення заходів з профілактики фінансової кризи з боку держави. Як показує досвід, кожна криза має свої унікальні особливості, що передбачає постійне тестування економіки країни державними органами на предмет можливості виникнення кризових ситуацій, а також розробку механізмів щодо протидії їм. Основними індикаторами кризи можуть бути обсяги та темпи надходження в країни короткотермінового капіталу, сальдо платіжного балансу та курс національної валюти, обсяг залучених кредитів до країни в іноземній валюті та рівень невиплат за банківськими кредитами, отриманими в іноземній валюті, співвідношення структури експорту та імпорту, з прогнозованими цінами на товари, які мають значну частку в експорті та імпорті країни, тощо [8, c. 12-14].

Важливого значення в цьому аспекті набуває макроекономічне коригування, застосування якого дає можливість забезпечити адекватність функціонування економіки країни умовам, що склалися під дією екзогенних та ендогенних факторів. У зв'язку з тим, що зусилля, спрямовані на досягнення певного показника стабільності, можуть мати негативний вплив на інші економічні та соціальні показники, макроекономічне корегування має бути комплексним, тобто проявлятися у формі скоординованих заходів фіскальної, монетарної та валютної політики. Так наприклад, з метою збереження контролю над макроекономічною ситуацією в умовах надлишкового попиту на іноземну валюту можуть бути використані: зменшення бюджетних видатків, збільшення певного виду податків як заходи фіскальної політики, збільшення відсоткових ставок та емісія державних облігацій, деномінованих в національній валюті, як заходи монетарної політики та девальвування національної валюти як захід валютної політики, але більш результативним варіантом вирішення цієї проблеми могло б стати поєднання в деяких пропорціях перерахованих заходів, спрямованих на макроекономічне корегування.

3. Вплив фінансової глобалізації на грошово-кредитну політику

Протягом останніх кількох десятиріч у світовій економіці відбулися важливі кількісні та якісні зміни, пов'язані з поширенням процесів її глобалізації. Для нас інтерес передусім становитиме фінансова складова цього процесу, яка дістала назву фінансової глобалізації. У багатьох працях, присвячених відповідній проблематиці, під фінансовою глобалізацією розуміється рух до єдиного (або інтегрованого) світового фінансового ринку'. Можна виділити такі основні характеристики, притаманні цьому ринку:

— економічні агенти з будь-якої точки світу мають до нього рівний доступ;

— вони здійснюють вибір між вкладеннями у фінансові інструменти емітентів з різних країн, керуючися виключно міркуваннями "ризик —доходність" (відсутній так званий "ефект домашнього зміщення");

— на ринку діє єдиний набір правил;

— необмежений арбітраж дозволяє реалізуватися закону "єдиної ціни".

Звичайно, подібний ринок можна розглядати тільки як кінцевий стан процесу фінансової глобалізації. Досі мають місце обмеження на шляху її поширення. У літературі найчастіше згадуються два обмеження — "парадокс Фельдштайна — Хоріокі" і феномен "домашнього зміщення". Перше пов'язане з тим, що зберігається значна кореляція між внутрішніми заощадженнями і внутрішніми інвестиціями і тим самим спростовується теза прихильників глобалізаційного підходу, згідно з якою економічні агенти можуть вільно розміщувати свої заощадження на будь-якому ринку і залучати інвестиції з ринку будь-якої країни (при цьому внутрішні заощадження та інвестиції не повинні корелювати між собою). Друге обмеження відображає той факт, що інвестори з розвинутих країн, як і раніше, воліють за краще вкладати кошти переважно у внутрішні активи [16, c. 85-86].

Попри це у процесі фінансової глобалізації намітився ряд важливих змін.

1. Істотно зросли світові потоки капіталу. Так, приплив капіталу в економіку США збільшився з 1996 по 2006 р. у 3,4 раза, а відплив — у 2,6 раза; до країн зони євро у 2006 р. надійшов обсяг капіталу в 3 рази більший, ніж у 1999 p., a вивезення капіталу було у 2,8 раза значнішим.

Зростання трансграничних потоків капіталу є одним з факторів збільшення глибини та ліквідності як національних, так і світового фінансових ринків. Теоретично в результаті інтеграції ринків і підвищення ефективності їх функціонування процентні ставки між країнами мають зближатись. Аналізуючи статистичні дані, ми зазначили наявність цієї тенденції, але динаміка процентних ставок у бік зближення не була однорідною за період 1990—2005 pp. Наприклад, при зіставленні реальних ставок LIBOR по основних парах світових валют ми знайшли істотну розбіжність ставок у другій половині 90-х років. Водночас значний обсяг операцій з цінними паперами, що імітуються національними компаніями на ринках, які розвиваються, переміщується на фінансові ринки третіх країн. Так, у 2007 р. 56% (в абсолютному вираженні — 13,2 млрд. дол.) усього обсягу проведених російськими компаніями і банками первинних публічних розміщень на фондовому ринку (ІРО) припало на Лондонську фондову біржу.

2. Поступово здійснюється процес зняття формальних міжкраїнових обмежень для руху капіталу (фактично це відбулося ще раніше). А. Гарсія-Херреро (A. Garcia-Herrero) і Ф. Вулрідж (Ph. Wooldridge) ілюструють цю тезу, використовуючи розроблену аналітиками МВФ змінну, яка набуває значення 0 у разі відсутності обмежень на трансграничний рух капіталу и 1 — якщо подібні операції повністю контролюються національною владою. Розглядаючи значення цієї змінної в динаміці для різних регіонів, вони доходять висновку, що в країнах "великої сімки" відбулась істотна лібералізація руху капіталу з початку 80-х до середини 2000-х років (значення показника знизилося з 0,4 до 0,2); також істотні зміни, але за коротший часовий проміжок мали місце в країнах ЦСЄ 5 (значення показника знизилося з 0,6 у кінці 90-х до 0,4 у середині 2000-х років), у Латинській Америці вони також припали на початок 2000-х років, хоча рівень лібералізації там дещо нижчий, ніж у країнах ЦСЄ. Менш очевидні тенденції в бік лібералізації в країнах Азії, де на середину 2000-х років її рівень становив близько 0,7 6. Проте загальна тенденція до зняття обмежень на трансграничні операції з капіталом очевидна.

3. Змінюється модель побудови фінансової системи як на національному рівні, так і у світовому масштабі. Починає переважати система, що грунтується на фінансових ринках (market-based system), а не на комерційних банках (bank-based system). У свою чергу, це приводить до того, що змінюються характер ризиків у фінансовій системі і можливості її регулювання заходами грошово-кредитної політики. Інструменти грошово-кредитної політики орієнтовані передусім на регулювання ліквідності банківської системи, теоретично вони можуть використовуватись і для регулювання динаміки фінансових ринків, але для цього необхідно, щоб працювали відповідні трансмісійні механізми (наприклад, щодо впливу змін у процентній ставці центрального банку на курс акцій).

4. Національні економіки більшою мірою зазнають фінансових криз, імпульси для виникнення яких надходять ззовні. Фінансові кризи мали місце і до періоду фінансової глобалізації, але в нових умовах їх дія посилюється за рахунок: 1) зростаючого тиску з боку відпливу капіталу з країни; 2) наявності "ефекту зараження" [18, c. 45-47].

Вплив на мету грошово-кредитної політики. По-перше, він полягає в тому, що обмежується кількість цілей, яких можна досягати заходами грошово-кредитної політики. Як відомо з теорії, за повної мобільності капіталу неможливо одночасно проводити незалежну грошово-кредитну політику і підтримувати режим фіксованого валютного курсу. По-друге, фінансова глобалізація справляє вплив на темп інфляції в національній економіці, тим самим діючи на кінцеву мету грошово-кредитної політики. У більшості праць зазначається тиск різних глобалізаційних процесів у бік зниження темпу інфляції всередині країни.

4. Стан та перспективи участі України у процесах фінансової глобалізації.

Поглиблення фінансової глобалізації є світовою тенденцією, до якої на сучасному етапі долучилися майже всі країни світу, у тому числі й Україна. Номінальною точкою відліку початку участі України у світо-господарських зв'язках та процесах фінансової глобалізації стало здобуття нею незалежності у 1991 p., що супроводжувалося формуванням національної економіки на ринкових засадах. Формування нової країни супроводжувалося значним економічним спадом, розбалансуванням макроекономічних показників, відсутністю відповідної законодавчої бази, а також кваліфікованих кадрів. Як наслідок, фактичні ознаки участі України у процесах фінансової глобалізації почали з'являтися у кінці 1990-х — на початку 2000-х pp. у формі проникнення іноземного капіталу, зокрема надходження прямих іноземних інвестицій до країни (рис. 1) [7, c. 15-16].

Активізації участі України у процесах фінансової глобалізації, як вже було сказано, перш за все сприяв перехід країни на ринкові засади функціонування, але, крім цього, першочергове значення мала макроекономічна стабільність та економічне зростання. Відносна стабільність національної валюти, дешеві порівняно зі світовими ціни на енергоносії та робоча сила сприяли закріпленню України на світових ринках товарів, у собівартості яких велику частку займають енергоносії та оплата праці. Разом з цим саме великі підприємства, виробництво яких орієнтується и на експорт, уже кілька років поспіль забезпечують базу для зростання економіки країни. Паралельно зі зростанням великого бізнесу виявляється необхідність розвитку інфраструктури, збільшення надходжень та видатків державного бюджету і нарешті підвищення рівнів одних з найважливіших економічних показників — зайнятості та рівня споживання.

Таким чином, формування фінансово-промислових груп та підвищення рівня сукупного доходу населення в останні роки створило умови для б досить динамічного розвитку фінансового сектору України, особливо І банківських установ. Збільшення сукупного доходу в країні супроводжується ефектом збільшення доходів, за якого фізична особа, що відчуває збільшення доходів (поточних та майбутніх), переживає збільшення потреби у грошових ресурсах, що заохочує її користуватися послугами банківської установи. Водночас за таких умов діяльність комерційних банків є надприбутковою, оскільки ціни на грошові ресурси, пропоновані банками, є досить високими. Динамічне економічне зростання за умови великої кількості невеликих компаній створює додатковий тиск на відсоткову ставку за кредитними ресурсами. Погіршує цей процес незбалансованість між заощадженнями та грошовими ресурсами, які потрапляють на банківські рахунки та можуть в подальшому використовуватися як кредитні ресурси.

Подібні чинники сприяли зростанню страхового сектору України, але тут є кілька особливостей, притаманних саме йому. Перш за все це існування обов'язкових видів страхування, передбачених законодавством. Крім того, спостерігається різниця в оподаткуванні між страховими компаніями та іншими суб'єктами господарювання, що створює умови для здійснення "схемного" страхування. І, нарешті, залучення банками страхових компаній для страхування майна, придбання якого кредитується банківською установою. Поряд з іншими саме ці фактори впливають на розвиток страхового ринку України [13, c. 3-5].

Таким чином інститути, що здійснюють надання фінансових послуг в України (комерційні банки та страхові компанії), мають досить міцні конкурентні позиції з погляду придбання бізнесу як на вітчизняному, так і на зовнішньому ринках, що спонукає до укладання угод злиття та поглинання між резидентами і між компаніями України та іноземними компаніями. І якщо одним з першочергових мотивів до злиття та поглинання між резидентами є потреба в консолідації активів з метою підтримання конкурентоспроможності у майбутньому, то прихід на український ринок іноземних компаній шляхом поглинання вітчизняних компаній є найпростішим способом отримання доступу до одного з найбільш динамічних ринків у Європі, що одночасно інтегрує Україну до світового фінансового простору.

На ринку фінансових послуг конкуренція неодмінно супроводжується концентрацією капіталу. Економічною передумовою корпоративної консолідації капіталу виступає посилення конкурентної боротьби. Реалізовані угоди зі злиття і поглинання відображають не лише процеси переливу капіталу, а й зміни конкурентних позицій учасників таких корпоративних угод9. Глобалізація економіки зумовлює загострення конкурентної боротьби, в якій виживання окремих суб'єктів стає проблематичним. Це призводить до пошуків шляхів оптимізації діяльності підприємств у різних сферах глобалізованої економіки. Стратегічні альянси, що утворюються, змінюють характер конкурентної боротьби, яка перетворюється з конкуренції одинаків на конкуренцію груп. Формування таких альянсів зумовлене необхідністю зменшувати індивідуальні витрати та зусилля для проникнення на інші ринки.

Підтвердженням зацікавленості щодо компаній, які надають послуги на ринках фінансових послуг, є дані про галузеву структуру угод злиття та поглинання, укладених в Україні в 2006 р. Найбільше таких угод було укладено у сфері фінансових послуг (рис. 2). Водночас серед усіх угод зі злиття і поглинання в Україні 53 % склали придбання іноземними інвесторами активів в Україні.

Прихід іноземних банків в Україну пояснюється стійкими темпами приросту ВВП, динамічним зростанням ринку фінансових послуг та високими відсотковими ставками, рівень яких в рази перевищує процентні ставки в розвинутих країнах. З приходом іноземних банків в Україну логічно було б очікувати зменшення відсоткових ставок у зв'язку з тим, що це супроводжується розширенням можливостей залучення дешевих кредитних ресурсів. Однак наразі попит, що виникає на гроші на ринку, та ризики, зокрема політичні, не дають Україні можливості використати переваги лібералізації економіки країни.

Як зазначає з цього приводу відомий фахівець-банкір Федір Шпиг, знижуючи ставки депозитних відсотків до європейського рівня, банки з іноземним капіталом не поспішають адекватно знижувати відсотки за кредитами, внаслідок чого їх маржа у кілька разів вища, ніж у банках країн — членів Європейського Союзу. Поки що вони ухиляються від довгострокового кредитування проектів, котрі можуть зміцнювати конкурентні позиції національних підприємств. Світова практика демонструє приклади, коли країни не лише зберегли власну банківську систему, але й завдяки виконанню нею транзитних, накопичувальних та інших функ цій створили додатковий ресурс для розвитку національної економіки [1, c. 151-152].

Йдеться перш за все про США, Японію, Індію та інші держави. Водночас досвід країн Центральної Європи засвідчує, що лібералізація фінансових систем призводить до небезпечної та швидкої концентрації іноземного я капіталу порівняно з параметрами національних економік, внаслідок чого економічні процеси позбавляються власної ініціативи і набуваютьзалежного характеру.

Важливим є те, що на ринок України приходять компанії зі світовим ім'ям. Це, зокрема, RaiffeisenInternationalBankHolding, BNPParibasGroup, OTPGroupта інші, що свідчить про зростання інвестиційної привабливості фінансового сектору України для транснаціональних корпорацій. Це є індикатором впевненості іноземних інвесторів у потенціалі зростання економіки країни. Так, зокрема, наприкінці першого кварталу 2007 р. обсяги вкладень у банківський сектор України досягло 25 % від загального обсягу інвестицій в економіку країни.

Спостерігається також інвестування значних сум нерезидентами у страховий сектор України, який є другим за обсягами капіталізації у фінансовому секторі.

Аналізуючи участь України у світових фінансових потоках, не слід 5 оминати таку важливу ланку фінансового сектору, як ринок цінних па-3 перів. На жаль, участь нерезидентів у торгах на вітчизняному ринку цінних паперів шляхом здійснення портфельних інвестицій наразі є мінімальною. Так, зокрема, з 3583 млн дол. США портфельних інвестицій в: економіку України станом на початок 2007 р. абсолютна більшість надходжень була здійснена в результаті продажу корпоративних, банківських, муніципальних єврооблігацій, а також ОЗДП. Це свідчить про те, що в Україні не створені належні умови для залучення зовнішніх портфельних інвестицій через механізми біржової торгівлі. Демонструючи зростання, український ринок цінних паперів є недостатньо розвинутим, причини цього виходять за межі площини його функціонування та перебувають у сфері корпоративного управління, розкриття інформації, а також у площині обмежень на переміщення капіталу, що діють в Україні.

Важливим аспектом у контексті долучення України до процесів фінансової глобалізації є питання про лібералізацію доступу до фінансового сектору та лібералізацію руху капіталу країни. Вагомий крок у цьому напрямі було зроблено разом із входженням України до Світової організації торгівлі (СОТ), умови вступу до якої передбачають надання можливості доступу філіям банків, а згодом і страхових компаній до ринку фінансових послуг України, що потребує певного рівня лібералізації Україною транскордонного руху капіталу [12, c. 29-30].

Повна глобалізація фінансів призведе до перенесення більшості функцій держави щодо регулювання фінансовою сферою країни на глобальний рівень, тому важливим є визначення тих функцій, які лишатимуться прерогативою держави. Враховуючи цей факт, пріоритетними напрямами державної діяльності в Україні мають бути:

— вдосконалення та контроль податкової функції (в першу чергу це може бути досягнуто за умов поступового зниження податкового навантаження на економіку та підсиленням контролю за повнотою сплати податків); законодавче стимулювання розширення доступу до глобальних фінансових інструментів та глобальних фінансових ринків в цілому;

— державна підтримка та стимулювання розвитку неурядових організацій;

— активна участь у процесі координації податкової та в цілому фінансової політики країн світу та випрацьовуванні спільних стандартів правління з метою відстоювання національних інтересів України. Безсумнівним є той факт, що стабільності міжнародної фінансової системи в цілому та фінансових систем країн світу можна досягти лише за умови, що держави будуть спільно регулювати її і досягнуть згоди щодо спільних цілей та стандартів фінансового управління [10, c. 30].

Висновки

Проведене дослідження глобалізаційних чинників розвитку світової фінансової системи дає змогу зробити такі висновки.

1. Поглиблення фінансової глобалізації тісно пов'язане з еволюційним розвитком економік країн, саме найбільше розвинуті країни в усі часи виступали локомотивами глобалізаційних процесів.

2. Процеси фінансової глобалізації породжують фундаментальні зміни у функціонуванні світової економіки, починаючи від об'єктивної необхідності створення світових наднаціональних органів, які б контролювали діяльність транснаціональних корпорацій, і закінчуючи різноманітними викликами та загрозами.

3. Поряд з позитивними наслідками фінансової глобалізації, які виявляються перш за все у надходженні інвестицій у країни, які найбільше їх потребують, ці процеси призводять до фінансових криз, внаслідок яких найпершими втрат зазнають найбідніші країни.

4. На сучасному етапі участь України у процесах фінансової глобалізації представлена перш за все участю банківського та страхового сегментів, а також поступовою інтеграцією українського фондового ринку у світовий.

Підводячи підсумок, ще раз варто відзначити, що роль держави в умовах фінансової глобалізації залишатиметься вагомою. Важливим її елементом є податкова складова, яка має бути спрямованою в першу чергу на максимізацію позитивних ефектів від глобалізаційних процесів для економіки нашої держави та її національної фінансової системи.

Список використаної літератури

1. Єрохін С. А. Фінансово-економічний механізм глобалізації //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 9. — C. 151 — 158.

2. Власюк В. Є. Формування фінансово-кредитної системи в умовах світової глобалізації //Фінанси України. — 2005. — № 12. — С.89-94.

3. Головнін М. Вплив фінансової глобалізації на грошово-кредитну політику: теоретичні аспекти і реакція на фінансові кризи/ М. Головнін //Економіка України. — 2009. — № 2. — C. 67-78.

4. Курило О. Глобалізація фінансових ринків/ Олена Курило //Політика і час. — 2005. — № 4. — C. 77-81.

5. Любкіна О. В. Фінансові ринки у контексті глобалізації //Фінанси України. — 2005. — № 9. — С.122-128.

6. Міщенко В.І. Основні напрями забезпечення стабільності фінансового сектору України в контексті глобалізаційних процесів //Фінанси України. — 2008. — № 5. — С.56-69

7. Осаволюк С. Чинники впливу глобалізації на стабільність міжнародного фінансового ринку //Економіка України. — 2003. — № 12. — С.15-19

8. Полозенко Д. Фінансова глобалізація та ії можливі наслідки //Економіка України. — 2002. — № 9. — C. 12-16

9. Полозенко Д. Фінансова глобалізація та інвестиційний процес //Вісник Національного банку України. — 2002. — № 11. — C. 50-52.

10. Стукало Н. В. Деякі аспекти формування фінансової політики України в умовах глобалізації //Фінанси України. — 2006. — № 1. — С.24-30

11. Стукало Н. В. Вимірювання фінансової глобалізації //Фінанси України. — 2006. — № 7. — С.146-153.

12. Стукало Н. В. Глобалізація та розвиток фінансової системи України //Фінанси України. — 2005. — № 5. — С.29-35.

13. Тігіпко С. Л. Стратегія розвитку України в умовах економічної інтеграції та глобалізації фінансових ринків//Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 7. — C. 3 — 9

14. Уманців Ю. Фінансова глобалізація: основні детермінанти та особливості прояву //Банківська справа. — 2007. — № 5. — C. 47-64

15. Шірінян Л. Вплив фінансової глобалізації на страхування в Україні //Економіка України. — 2004. — № 5. — C. 24-30

16. Шелудько Н. М. Сучасні тенденції фінансової глобалізації та їх вплив на розвиток банківського сектору України //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 2. — C. 85 — 92.

17. Школьник І.О. Особливості функціонування фінансових ринків країн, що розвиваються, в контексті фінансової глобалізації //Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 6. — C. 63- 66

18. Яремко Л. Фінансова глобалізація і національна економіка //Фінанси України. — 2003. — № 10. — С.45-55