Вступ

1. Зміст груп тренінгу та навичок

2. Особливості тренування навичок і вмінь на тренінгах

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

У сучасних навчальних закладах склалася практика поєднання традиційних форм навчання (лекцій, семінарів) і тренінгової роботи. Прикладом цього може бути описаний у цій роботі тренінг, призначений для вивчення психічних процесів.

Індивідуальні стилі діяльності та сталі поведінкові стереотипи виникають у людини внаслідок умов її життя та підтримуються системою рольових очікувань з боку оточення. Тому людині важко усвідомити, що саме в її звичній системі поведінкових реакцій потребує зміни, негативно впливає на ефективність діяльності. Тренінгова група створює модель соціальних стосунків, мініатюрне суспільство, у якому відбувається відверте та безпечне спілкування. Це дає учасникам можливість випробувати свої звичні стереотипи та отримати відверту інформацію щодо себе. Завдання тренера такої групи — створити відповідну атмосферу в групі та побудувати систему проблем і запитань, завдань або вправ, які б надавали учасникам можливість переглянути звичні стереотипи.

Організації та їх підрозділи на своєму життєвому шляху стикаються з різноманітними проблемами. Одна з типових проблем — збільшення кількості працівників як наслідок реструктуризації підприємства та створення нової системи міжособистісних стосунків у колективі. Тоді метою тренінгової роботи стає формування нового стилю стосунків, який відповідав би певному етапу розвитку організації. Найчастіше це тренінг командної взаємодії, але до тієї самої групи можна віднести й тренінги окремих навичок (як елемента нового організаційного стилю). Проводячи тренінги цього типу, слід звертати особливу увагу на те, щоб була чітко визначена мета роботи групи, бо в деяких випадках уявлення замовника (керівника організації), учасників групи та психолога можуть не збігатися за багатьма параметрами. У такому разі все одно відбудуться якісь зміни в організації, але вони матимуть швидкий та хаотичний характер і не сприятимуть підвищенню ефективності діяльності.

1. Зміст груп тренінгу та навичок

Група тренінгу умінь включає певне число людей, що зазнають труднощі в спілкуванні і взаємодії з іншими людьми і що проходять запрограмований курс навчання комунікативним умінням і навичкам, що відсутні у них. Члени таких груп розглядаються як ті, що вчаться, охочі набути необхідні уміння і навики, які допоможуть їм краще адаптуватися до життя.

Метою груп тренінгу умінь є вироблення потрібних зовнішніх форм поведінки. До таких умінь належать ті, які допомагають позбутися тривоги, страху, допомагають справлятися з надмірними емоційними збудженнями, а також уміння, необхідні для професійної діяльності, для ухвалення рішень і виконання батьківських функцій, для ведення переговорів і дискусій. Членів таких груп учать вести самоспостереження, фіксувати і записувати дані про себе. Робота груп тренінгу умінь основана на рольовому програванні складних життєвих ситуацій, в яких ці вміння можуть бути вироблені. Спочатку розігруються прості соціальні ситуації, потім вони ускладнюються і доводяться до рівня конфліктних, тобто таких, з яких важко знайти простий і єдино можливий вихід, що повністю влаштовує всіх учасників.

Групи зустрічей можуть виявитися корисними для пацієнтів з метою підвищення рівня їх самоусвідомлення і розвитку особистості.

Група тренінгу вміння включає такі компоненти, як: навчальна модель, постановка мети, вимірювання і оцінка.

Навчальна модель. Група тренінгу вмінь займає проміжне положення між навчальною і психокорекційною групами. Члени групи розглядаються як особи, що побажали придбати певні вміння, навики, які допоможуть їм поліпшити своє життя і виправити наявні особистісні недоліки.

Постановка мети. Метою групи тренінгу вмінь є вироблення такої поведінки, яка є прийнятною не тільки для індивідуума, але і для суспільства в цілому. Така група є свого роду лабораторією для формування і освоєння нормальних життєвих вмінь. До основних видів життєвих вмінь, яким навчають в групі, відносяться: управління емоціями, планування свого найближчого і віддаленого майбутнього, ухвалення рішень, батьківські функції, комунікативні вміння, впевненість в собі.

На відміну від інших корекційних груп, група тренінгу вмінь жорстко структурована, а їх керівники активно керують групою, ставлячи перед учасниками конкретну мету і плануючи кожне завдання.

Вимірювання і оцінка. Завдання групи тренінгу вмінь зазвичай зводяться до вирішення двох основних проблем: надлишок чогось (багато палить, багато виражає емоцій, відчуває зайві емоції); недолік чогось ( недолік контакту, упевненості в собі і т.ін.). Ці проблеми (і пов'язані з ними поведінка, емоційні реакції) можуть оцінюватися і вимірюватися в кількісному відношенні ( у шкалах, балах, фізіологічних показниках і т.ін.).

Техніка занять груп тренінгу вмінь

Техніка тренінгу вмінь різноманітна так само, як багатообразні і складні методи виховання і навчання. Вибір конкретних методик визначається поставленою метою: корекція поведінки, тренінг упевненості в собі, купування емоційних афектів і т.ін. — і тими методами, за допомогою яких ця мета досягається.

Серед різних груп тренінгу вмінь в даний час найбільш поширені групи тренінгу упевненості в собі або тренінгу асертивної поведінки.

1.Оцінка упевненості в собі. Оцінка сильних і слабких сторін навиків упевненості в собі здійснюється за допомогою різних опитувальників. Найбільш поширеним серед них є опитувальник Рейзаса, що складається з 30 питань. Бути упевненим в собі — означає уміти визначати і висловити своє бажання і потребу. Упевнена поведінка виражається в умінні звернутися з проханням до іншого так, щоб не образити його і не принизити себе або тактовно відповісти відмовою на його прохання. Таким проханням, наприклад, може бути прохання про побачення або, навпаки, відмова від пропозиції зустрітися. Компонентами упевненого прохання або відмови можуть бути не тільки слова, але і жести, міміка, поза. Впевненість в собі не означає нахабство, агресивність. Агресивність є спробою задовольнити свої потреби за рахунок іншого і несумісна з відчуттям самоповаги. Впевненість в собі заохочується спілкуванням, агресивність карається. Впевненість в собі веде до зростання самоповаги. Невпевненість супроводжується відчуттям тривоги і власної провини. Для того, щоб бути упевненим в собі, потрібно знати свої права, бути упевненим, що в боротьбі за свої права суспільство тебе підтримає: право бути одному, право бути незалежним, право на успіх, право бути вислуханим і прийнятим серйозно, право отримувати те, за що платиш, право мати має (наприклад, право поводитися в манері упевненої в собі людини) рацію, право відповідати відмовою на прохання, не відчуваючи себе при цьому безпричинно винуватим або егоїстичним, право просити те, чого хочеш, право здійснювати помилки і бути відповідальним за них, право бути напористим. Виділяють шість типів тверджень, що виражають впевненість в собі: просте або базове, емпатичне, зростаюче, конфронтуюче, монологічне, переконливе. У свою чергу, існують методики вправ, що навчають різним типам тверджень, що виражають впевненість в собі.

2. Репетиція поведінки. Методика є рольовим програванням життєвих ситуацій. Зазвичай воно починається з нескладних ситуацій, актуальних для більшості учасників групи. Наприклад, розмова з грубим продавцем, з офіціантом, з бюрократом і т.ін. Поступово група підходить до програвання складніших ситуацій. Рольові ігри чимось нагадують психодраму, проте відрізняються від неї кінцевою метою. Кінцевою метою психодрами є інсайт і катарсис. Мета рольової гри в групі тренінгу вмінь — це вироблення оптимального, заснованої на упевненості в собі поведінки в тій або іншій складній ситуації. Ключовими компонентами методики репетиції поведінки є моделювання, інструктаж і підкріплення.

Моделювання — формування кращого способу поведінки кожного учасника групи в конкретній розіграній ним ситуації.

Інструктаж — втручання керівника групи, який допомагає учасникам групи за допомогою порад, зворотного зв'язку, підтримка, знайти оптимальний вихід з важкої ситуації.

Підкріплення — заохочення або покарання, що стимулює правильну поведінку учасників групи в ситуації. Кращою формою заохочення і покарання є схвалення або несхвалення тієї або іншої форми поведінки, активного учасника всією групою або її керівником.

Методика репетицій поведінки може бути умовна позділена на наступні етапи:

— постановка завдання, тобто визначення поведінки, яка потребує корекції і тренажу;

— інструктаж і навчання учасників виконання сцени запланованої ситуації;

— розігрування ситуації;

— моделювання бажаної поведінки;

— відробіток оптимальної поведінки протягом всього заняття;

— отримання зворотного зв'язку — поведінку активних учасників сцени після заняття обговорює решта учасників групи.

3. Релаксаційний тренінг. Перебудова переконань. Учасників тренінгу навчають методу релаксації. Метод може застосовуватися самостійно для зняття емоційної напруги, тривоги, що виникають в складній ситуації. Але в групі тренінгу упевненості в собі він частіше застосовується у поєднанні з методом систематичної десенсибілізації. Учасникам пропонують закрити очі і в думках уявити собі ситуацію, що викликає у них страх і тривогу. Як тільки емоційна напруга, викликана уявленням, досягне високої межі, учасникам пропонують припинити уявне уявлення і розслабитися. Розслаблення приносить заспокоєння. Тренування починають з уявлення сцен, що викликають легке хвилювання, і закінчують сценами, які супроводжуються вираженим психічним дискомфортом, тривогою, страхом. Вправа вважається відпрацьованою тільки в тому випадку, якщо учасник при уявному уявленні всієї ієрархії психотравмуючих сцен не випробовує тривоги і хвилювання.

Систематична десенсибілізація у поєднанні з прогресуючою релаксацією широко використовується для тренінгу упевненості в собі при самих різних ситуаціях. Наприклад, при хвилюванні на публічному виступі або іспиті, при утрудненні міжособистісних контактів, при сексуальних девіаціях і т.ін.

Важливим етапом релаксаційного тренінгу є перенесення його з лабораторних умов групи в повсякденне життя. Відчуття тривоги, хвилювання і їх зменшення при тренуванні об’єктивізуються такими фізіологічними показниками, як частота пульсу, дихання і т.ін. Перебудова переконань починається з атак на ортодоксальні установки і переконання, якими клієнт керується в своєму житті, але які є для нього ірраціональними і ведуть до психологічного дискомфорту. Багато хто впевнений, що справжня людина повинна бути завжди удачливою, діловою, а тому престижною в очах близьких йому людей.

4. Домашня робота. Однією з проблем поведінкової терапії є проблема перенесення отриманих в групі нових поведінкових навиків у повсякденне життя. Клієнтові пропонують вести щоденник, де б він записував ситуації, при рішенні яких він відчуває складнощі. Надалі ці ситуації можуть програватися в групі. Крім того, учасник отримує домашнє завдання, виконати яке він може тільки беручи участь в якійсь конкретній ситуації, що викликає у нього страх або невпевненість в собі. Наприклад, необхідно активно перешкодити комусь, хто намагається купити в магазині продукти без черги, і залишатися самому в цій ситуації спокійним, адекватним, але наполегливим. На наступному занятті цей учасник повинен розповісти групі про свою поведінку при виконанні домашнього завдання. Якщо завдання, на думку керівника, виконане неправильно, його потрібно ще раз програти в групі, змоделювавши при цьому оптимальний варіант ситуації. Групи тренінгу вмінь не обмежуються тренінгом упевненості в собі. Він використовуються для тренінгу правильних взаємин в сім'ї, особливо з метою нормалізації взаємин батьків з дітьми, для контролю за емоціями, за нормалізацією інтимних відносин. Група тренінгу сприяє усвідомленню, нормалізації поведінки і адекватнішої самооцінки особистості.

Вправи: 1. «Вміння вести розмову». Група ділиться на пари. На першому етапі заняття одному з учасників пари дозволяється ставити тільки «відкриті» питання, що дозволяють партнерові давати на них «відкриті», розгорнуті відповіді. Наприклад: «Ви живете в будівлі біля інституту?» — закрите питання, «Де ви живете?» — відкрите питання; «Я живу в будівлі біля інституту» — закрита відповідь, «Я живу майже в центрі міста, недалеко від інституту. Я знімаю кімнату з подругою, з якою приїхала вчитися», — відкрита відповідь. Така відповідь несе в собі більше інформації, ніж закрита і дає підставу для подальшого розвитку розмови. Партнери виконують свої ролі протягом 5—10 хв., а потім міняються ролями.

На другому етапі заняття один з учасників групи починає вільно розповідати про себе або про ситуацію, пов'язану з його особистим досвідом. Другий учасник підтримує розмову, демонструючи свою зацікавленість в тому, про що розповідає співбесідник. Через 10 хв. учасники міняються ролями. В кінці занять потрібно дати можливість парам поділитися своїми труднощами при веденні розмови.

«Репетиція поведінки». Уявіть собі і стисло запишіть на листку паперу ситуацію, в якій ви граєте активну роль. Ситуація повинна включати прохання і відмови, критику і реакції на неї і т.ін. Прикладом може служити ситуація запрошення відвідати захід, на якому потрібно багато їсти і пити (день народження, весілля, ювілей і т.ін.), в той час, коли вам не хочеться або не можна їсти певну їжу, пити певні напої. Виберіть собі партнера або партнерів по розігруванню ситуації. Поясніть йому сценарій, його роль і спробуйте сконструювати саму ситуацію у такому вигляді, який вважаєте оптимальним. Тепер програйте ситуацію. Спочатку висловіть партнерові свої прохання, претензії, критику і т.ін., потім вислухайте його. Отримаєте зворотний зв'язок з групою. Постарайтеся після цього поліпшити конструкцію ситуації, зробивши свою поведінку правильнішою. Поміняйте партнера або поміняйтеся з партнером ролями. Поведінка учасників гри обговорюється зі всією групою.

Тренінг асертивності сприяє підвищенню відчуття впевненості в собі.

Мета тренінгу. Підвищення обізнаності про право осіб; формування вміння розрізняти невпевненість, впевненість і агресивність; навчання вербальним і невербальним навикам поведінки

Останній пункт включає вміння сказати «ні», попросити про позику або поводитися з проханням, висловити позитивні або негативні відчуття, вступити в розмову, підтримати і закінчити її. Тренінг починається з визначення тих специфічних ситуацій, в яких пацієнт поводиться неадаптивно, тобто невпевнено або агресивно. Якщо клієнт відчуває себе невпевнено або поводиться агресивно за будь-яких обставин, то тренінг поєднують з іншими, більш загальними видами корекції. Якщо ж клієнтові необхідно підвищити відчуття впевненості лише в деяких специфічних ситуаціях, то цей метод застосовується ізольовано.

Для підвищення упевненості зазвичай використовують наступні п'ять процедур:

1.Отримання відповіді, навчання реагуванню збільшує впевненість за допомогою моделювання (як відкритого, так і прихованого) і інструктажу. Увага приділяється як вербальним, так і невербальним компонентам впевненої поведінки.

2.Відтворення відповіді викликає нову у відповідь реакцію за допомогою рольової гри, репетиції поведінки і тренування.

3.Вдосконалення відповіді відточує і закріплює нові форми поведінки за допомогою відповідного зворотного зв'язку, критики і керівництва.

4.Когнітивне переструктурування кидає виклик ірраціональним переконанням, які заважають прояву більшої впевненості в собі, пропонуючи нову інформацію, що підвищує впевненість.

5.Та, що генералізує досвід — спроба ввести нові форми поведінки в реальне життя і застосувати їх в різноманітних ситуаціях. Цей метод, частіше в груповій формі, використовують до тих пір, поки клієнт не досягне необхідного рівня впевненості.

2. Особливості тренування навичок і вмінь на тренінгах

Мета групи залежить від того, частиною якої більш загальної системи практичної роботи з людьми вона є. Робота групи та її очікувані результати тісно пов'язані з методологією тренера чи психотерапевта:

• мета психодрами — досягнення катарсису програвання психотравматичних ситуацій;

• групи зустрічей — особистісне зростання;

• гештальттерапії — глибше усвідомлення себе та інших людей;

• психосинтезу — правильне поєднання частин особистості;

• груп взаємопідтримки — надання емоційної підтримки учасникам.

Але всі ці види груп схожі поєднанням психокорекційної мети та мети особистісного розвитку. Тренер часто має психотерапевтичний досвід і звертає увагу на індивідуальні проблеми учасників групи. Вони мають демократичного ведучого, їм властиві яскраві прояви групової динаміки.

Протилежним варіантом організації тренінгу є тренінг окремих навичок і вмінь. Його мета — набуття специфічних навичок. Такі тренінги організуються на замовлення підприємства, тому часто їм властива низька мотивація учасників. Тренер займає авторитарну позицію; він намагається заблокувати прояви групової динаміки, щоб стосунки між учасниками не заважали навчанню. Часто він свідомо перешкоджає спробам учасників установити нові статусні відносини чи створити коаліції, бо це може негативно вплинути на реальні робочі стосунки. Тренінг команди поєднує деякі риси динамічної групи та тренінгу навичок.

Мета тренінгу цього типу — створити модель майбутньої діяльності людини (або деяких фрагментів діяльності) і тренувати ті способи мислення й поведінки, що сприяють поліпшенню результатів. Особливість такого підходу полягає в тому, що взаємодія між учасниками відносно невелика, їхнє спілкування обмежується виконанням структурованих вправ.

На початку, усередині й перед завершенням тренінгу проводять тестові вправи, за допомогою яких можна проконтролювати ступінь засвоєння учасниками потрібних навичок.

Одним з варіантів такого тренінгу можна вважати сучасну модель тренінгу сенситивності, тому що тренованість сенситивності та емпатії — важлива складова розуміння та взаємодії.

За Т. Смітом, можна виокремити чотири компоненти сенситивності.

1. Спостережна сенситивність — здатність спостерігати (бачити й чути) іншу людину та водночас запам'ятовувати побачене. При цьому увагу звертають на такі ознаки:

• мову, її зміст, особливості лексики й інтонацій;

• виразні рухи обличчя й тіла;

• переміщення людей стосовно один одного;

• тактильну взаємодію (дотики, штовхання);

• поєднання всіх цих ознак.

Вплив переконань, стереотипів, оцінок обмежує можливості спостереження, робить його фрагментарним. Тому розвиток навичок відокремлення того, що ми насправді чуємо й бачимо, від наших думок з цього приводу — одне з найважливіших завдань тренінгу сенситивності.

2. Теоретична сенситивність — можливість обирати й застосовувати різні теорії для точнішого передбачення почуттів, думок і дій інших людей. Проте лише теоретичної підготовки недостатньо для орієнтації в реальних ситуаціях взаємодії. Перш ніж спиратися на будь-яку теорію, потрібно спостерігати реальні факти поведінки людини.

3. Номотетична сенситивність — здатність до розуміння та передбачення поведінки групи в цілому, використання цієї інформації в процесі взаємодії з групою людей. Зрозуміло, що ця якість дуже потрібна в роботі тренера з групою, особливо якщо є потреба спонукати групу до конкретної поведінки. Цей вид сенситивності залежить від ступеня інформованості про групу та її учасників і від досвіду спілкування.

4. Ідеографічна сенситивність — здатність сприймати й розуміти індивідуальну своєрідність кожної людини. Це можливість цілеспрямовано збирати інформацію про конкретну людину протягом тривалого спілкування з нею та використовувати отримані дані для передбачення її реакцій. Розвиток цього виду сенситивності особливо потрібен під час проведення довгострокової (підтримувальної) частини програми.

Тренінг сенситивності — це переважно групова форма роботи. Його завдання (у сучасному варіанті) можна сформулювати так:

1) розвиток психологічної спостережливості як здатності відчувати й запам'ятовувати всю інформацію, одержану від інших людей;

2) усвідомлення та подолання інтерпретаційних обмежень, пов'язаних зі стереотипами й теоретичними знаннями;

3) формування та розвиток здатності прогнозувати поведінку інших людей і свій вплив на них.

У сучасних варіантах тренінгу сенситивності перевагу надають структурованим вправам з їх подальшим обговоренням. Значно менше часу приділяють лекціям або груповим дискусіям — важливіше сформувати реальний досвід взаємодії, ніж послухати про його теоретичні засади.

З метою особистісного зростання чи для психокорекції можна проводити тренінг сенситивності в неструктурованих варіантах, що базуються на принципах гуманістичної психології. Учасники групи, які опинились у соціальному вакуумі, змушені самі піклуватися про організацію своєї взаємодії. Така група рано чи пізно створює власну структуру, виробляє групові норми; учасники навчаються спілкуватися відкритіше та надавати підтримку один одному. Але для роботи з групами такого типу потрібна висока (та специфічна) кваліфікація ведучого.

Проблема з формуванням команди виникає тоді, коли підприємство нове чи активно розширюється, набираючи велику кількість нового персоналу. Мета тренінгу — установити ділові стосунки між членами команди та підвищити їхні мотивації до взаємодії та досягнення мети. Обов'язкова умова — присутність на тренінгу всіх членів команди!

Застосовують групові дискусії, варіанти мозкового штурму, рухові вправи, групові малюнки та ділові ігри. їх конкретне поєднання залежить від кількості учасників та часу проведення тренінгу. Важливо звернути увагу на розбіжності між формальними та неформальними лідерами в групі та усунути ці розбіжності чи знайти спосіб їх позитивного використання. Варіант сценарію тренінгу "Команда" наведено в наступному розділі.

Висновки

Зазначений тип психологічної діяльності визначився відносно недавно й бурхливо розвивається впродовж останніх років.

У сучасній літературі тренінгом називають досить різні варіанти групової роботи: особистісні перетворення дорослих, активне навчання студентів, організаційно-ділову гру на виробництві, розвиток самооцінки в молодших школярів… Що ж саме поєднує ці варіанти діяльності? Дещо складним, але найбільш прийнятним можна вважати таке формулювання цього поняття, запропоноване С. І. Макшановим: “Тренінг — це багатофункціональний метод цілеспрямованих змін психологічних феноменів людини, групи або організації з метою гармонізації професійного та особистісного буття людини”. У цьому визначенні поняття звернено увагу на мету тренінгової роботи як такої, але не зазначені характерні риси тренінгів, які вирізняють їх серед інших варіантів психологічної допомоги людям чи організаціям.

Тому слід назвати характерні риси тренінгів:

· потребують чітко визначеної групи учасників (зазвичай 10–15 осіб);

· вирізняються єдністю часу, місця та дії: все відбувається й обговорюється тут і тепер, на особистому досвіді учасників і тренера, без домашніх завдань або попередньої підготовки;

· переважає активність учасників групи та їхній особистий досвід, а не інформація, отримана від тренера;

· заняття спрямовані не лише на формування знань, а й на розширення практичного досвіду учасників та групи в цілому.

Список використаної літератури

1. Психотерапия /Под ред. Б.Д.Карвасарского.- С.-Петербург: Из-во «Питер», 2000.- 544 с.

2. Бурлачук Л.Б., Грабская Н.А., Кочарян А.С. Основы психотерапии. – Киев: Ника-Центр; Москва: Алетейа, 1999. – 232 с.

3. Вітенко І.С. Загальна та медична психологія. – Київ: Здоров’я, 1994. – 291 с.

4. Осипова А.А. Введение в практическую психокоррекцию, групповые методы работы. – М.: МПСИ; Воронеж: МОДЭК, 2000. – 240 с.

5. Осипова А.А. Общая психокоррекция: Учебное пособие. – М.: Творческий центр «Сфера», 2000. –512 с.

6. Рудницький Р.І. Практикум з психотерапії. – Чернівці: БДМА, 2001. – 102 с.