Вступ.

1. Поняття та цілі грошово-кредитного регулювання.

2. Роль Національного банку України в системі грошово-кредитного регулювання.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Політика у сфері грошового обігу та кредиту має велике значення для кожної країни, оскільки шляхом регулювання пропозиції грошей вона спрямована на забезпечення ефективного функціонування економіки і її ключовими цілями є цінова стабільність, стабільність обмінного курсу, зростання економіки, забезпечення зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання добробуту населення тощо.

У літературі застосовується кілька підходів до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько — як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого підходу визначають її надто розширено — як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому — не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Зараз в Україні продовжує діяти різноплановий монетарний устрій (визначається декілька цілей проведення грошово-кредитної політики, які пов'язані з рівнем обмінного курсу, рівнем інфляції, обсягами окремих монетарних агрегатів). Реалізація грошово-кредитної політики забезпечується змішаним методом (частково з використанням ринкових інструментів, частково — адміністративних).

Актуальність даної роботи пов’язана насамперед з тою важливою роллю, яку відіграє фінансова та грошово-кредитна політика держави у перехідний період реформування економіки.

1. Поняття та цілі грошово-кредитного регулювання

Грошово-кредитні (монетарні) важелі є одними з основних інструментів економічної політики держави. Сутність державного регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів полягає у впливі на грошову пропозицію та ціну кредиту.

Грошово-кредитна політика — це комплекс заходів у сфері грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, забезпечення зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу. Здійснення державою продуманої грошово-кредитної політики передбачає розмежування її стратегічних і тактичних цілей. Стратегічна ціль грошово-кредитної політики має бути підпорядкованою загальним стратегічним цілям соціально-економічної політики держави: стабілізації сукупного обсягу виробництва, зайнятості та рівня цін. Тактичною метою монетарної політики є забезпечення внутрішньої стабільності грошей, тобто оптимальної рівноваги між попитом і пропозицією грошей. Визначаючи тактичні й оперативні завдання грошово-кредитної політики потрібно враховувати необхідність її диференціації залежно від конкретної макроекономічної ситуації.

Тактика монетарної політики мусить бути гнучкою, тобто змінюватися відповідно до ситуації на ринку. Реакцією держави на економічну кон’юнктуру є альтернатива: політика «дорогих грошей» — політика «дешевих грошей». Політика «дорогих грошей» здійснюється зменшенням грошової пропозиції за умов інфляційного зростання економіки, коли потрібно стримувати сукупний попит. Політика «дешевих грошей» здійснюється збільшенням грошової пропозиції за умов неповної зайнятості, коли необхідно стимулювати виробництво.

Державна економічна політика, зорієнтована переважно на використання грошово-кредитних засобів, називається монетаристською. Монетаристська політика є найрезультативнішою за умов розвинутої ринкової економіки, інституціональної та юридичної інфраструктури, домінування в суспільстві підприємницької психології, високого ступеня залежності економічних суб’єктів від кредитів та низьких або передбачуваних параметрів інфляції. Коли в державній економічній політиці переважають методи адміністративного регулювання, ефективність грошово-кредитної політики є незначною. У цьому разі виправдовує себе метод поетапного впровадження ринкових регуляторів грошово-кредитної системи.

Інерційність економіки та грошово-кредитної сфери робить неприпустимим застосування різких корекцій динаміки грошових агрегатів. Ефект від «шокових» заходів монетарної політики може бути лише тимчасовим, таким, що не забезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів. З часом навіть можлива протилежна реакція з повною дестабілізацією грошового обігу.

Планування основних параметрів грошово-кредитної політики передбачає необхідність урахування ефекту запізнення, тобто, наявності розриву в часі між застосуванням регулюючих заходів і відповідною реакцією на ці дії як грошово-кредитної сфери, так і економічної системи в цілому. Дослідження у цій галузі доводять, що зміна динаміки грошової маси позначаться на динаміці цін та реальному обсязі ВВП із запізненням у 3—12 місяців. Це означає, що стабілізаційні заходи мають спиратися на точні економічні прогнози та бути не просто своєчасними, а й випереджаючими.

Вибір напрямків грошово-кредитної політики, її цілей і механізмів має враховувати і зовнішньоекономічні фактори функціонування економіки, ступінь інтегрованості країни у світовий економічний простір. Останнє передбачає необхідність узгодженості грошово-кредитної та валютної політики.

В Україні засади грошово-кредитної політики, згідно із Законом «Про Національний банк України», мають ґрунтуватися на основних критеріях та макроекономічних показниках ДПЕСР України на відповідний період, що включають прогнозні показники обсягу ВВП, рівня інфляції, розміру дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торговельного балансів.

Правову основу грошово-кредитного регулювання в Україні становлять Конституція України, Закони «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України» та інші нормативно-правові акти.

Суб’єктом грошово-кредитної політики є держава в особі центрального банку й відповідних урядових структур — міністерства фінансів, скарбниці, органів нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, установ зі страхування депозитів та інші.

2. Роль Національного банку України в системі грошово-кредитного регулювання

Враховуючи надзвичайно важливу роль грошових відносин в економічному житті суспільства, в усіх країнах, незалежно від їх устрою, формування грошових систем здійснюють центральні органи влади. Центральному банку надаються широкі повноваження з регулювання грошового обороту. Центральний банк — інституційний центр грошової системи, і відіграє вирішальну роль у забезпеченні її ефективного функціонування.

Сьогодні центральні банки в усьому світі набувають загальних рис: незалежність від політиків, прозорі цілі та суспільна підтримка для їх досягнення. Але центральний банк повинен бути не тільки незалежним від політичного тиску, а й брати участь у підтримці рівня ВВП доступними йому засобами. Виходячи з цього, цілі грошової політики — стабілізація цін, оскільки інфляція ускладнює довготермінове планування; стабілізація обсягів виробництва, оскільки у довготерміновому періоді стабілізація інфляції та ВВП доповнюють одна одну і тільки досягнення цінової стабільності — шлях до зростання ВВП; стабілізація обмінних курсів — необхідна центральному банку для підтримки фінансової стабільності, без якої неможлива макроекономічна стабільність. Центральний банк має вживати заходів для зменшення впливу фінансових криз на економіку країни [1].

Головне призначення центрального банку — це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції та ціни грошей.

Головним завданням центрального банку є розвиток та підтримання ефективної фінансової системи в країні, а стратегічною метою монетарної політики — забезпечення стабільності грошової одиниці.

Як посередник між державою та банківською системою країни центральний банк покликаний регулювати грошові й кредитні потоки за допомогою певних інструментів. Ступінь розвитку фінансово-кредитної системи визначає інструментарій грошово-кредитної політики. Так, наприклад, інструменти у розпорядженні центрального банку США для контролю грошей та кредиту поділяють на загальні — обов’язкові резерви, дисконтна політика, операції на відкритому ринку; вибіркові — вимога маржі, нормативні обмеження відсоткових ставок тощо. Загальні інструменти впливають на грошові агрегати та банківські кредити Федерального резервного банку, а вибіркові — на їх склад [2].

Наявні у розпорядженні центрального банку інструменти регулювання грошової сфери розрізняються: за безпосередніми об'єктами впливу (пропозиція грошей і попит на гроші); за формою (прямі та опосередковані); за характером параметрів, що встановлюються в процесі регулювання (кількісні та якісні); за термінами впливу (короткотермінові та довготермінові).

Адміністративні — інструменти , що мають форму директив, інструкцій центрального банку й спрямовані на обмеження сфери діяльності кредитного інституту (механізм готівкової емісії, кредитні "стелі" тощо).

Інструменти ринкового характеру — способи впливу центрального банку на грошово-кредитну сферу шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів (регулювання облікової ставки, регулювання норм банківських резервів, здійснення операцій на відкритому ринку тощо) [3].

Основні функції центрального банку:

• емісійний центр готівкового обігу — центральний банк у процесі розроблення і реалізації монетарної політики регулює загальну пропозицію грошей, а готівкову емісію обмежує відповідно до зміни реального обсягу попиту на готівку. Сьогодні в країнах з ринковою економікою готівка становить у загальній грошовій масі 5-10%, проте вона посідає особливе місце в грошовій системі. В Україні функцію емісійного центру готівкового обігу виконує Національний банк України (НБУ), який має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу;

• банк банків — центральний банк забезпечує касове, розрахункове та кредитне обслуговування комерційних банків. Комерційні банки зберігають частку своїх резервів у безготівковій формі на рахунках у центральному банку. Участь центрального банку в розрахунковому обслуговуванні комерційних банків має різні форми, що залежать від характерного для даної банківської системи поєднання централізованої платіжної системи і децентралізованої. В Україні НБУ запровадив загальнодержавну систему електронних платежів, що забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків на всій території України;

• орган банківського регулювання та нагляду — успішне регулювання центральним банком грошового ринку потребує наявності в країні стабільної та надійної банківської системи. Під регулюванням банківської діяльності розуміють: використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських резервів і рівень відсоткової ставки; ухвалення положень, які базуються на чинному законодавстві і регулюють діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив; застосування превентивних і протекційних заходів, спрямованих на забезпечення стабільності функціонування банківської системи;

• банкір і фінансовий агент уряду — тісно взаємодіє з фінансовими органами при вирішенні загальних питань монетарної та фіскальної політики і під час повсякденного виконання фінансових операцій. В Україні НБУ здійснює розрахунково-касове обслуговування уряду, виконує функції платіжного агента уряду з обслуговування державного боргу, є кредитором уряду;

• провідник монетарної політики — найважливіша функція: визначення і реалізація монетарної політики, яка слугує ключовим елементом усієї грошової системи країни. На ній базується весь механізм державного регулювання грошового обороту.

Центральні банки мають додаткові функції, які сприяють реалізації їх призначення. Вони здійснюють аналіз і прогнозування економічної ситуації в країні на макрорівні; складають банківську та монетарну статистику; дають роз'яснення щодо монетарної політики; представляють інтереси держави у взаємодії з центральними банками інших держав, з міжнародними валютно-фінансовими організаціями і банками [4].

Національний банк України утворений у 1991р. Законом України "Про банки і банківську діяльність", основи правового статусу НБУ як центрального банку визначені Конституцією України. Стрімкий розвиток банківської системи зумовив необхідність збільшення незалежності центрального банку від владних структур у проведенні монетарної політики і водночас посилення відповідальності центрального банку за забезпечення монетарної стабільності. У 1999 р. прийнятий Закон України "Про Національний банк України", згідно з яким НБУ — особливий центральний орган державного управління, основне завдання якого — забезпечення стабільності національної грошової одиниці — гривні. Виконуючи основне завдання, він сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, і в межах своїх повноважень — ціновій стабільності.

Керівні органи Національного банку України: рада та правління. Рада НБУ здійснює контроль за проведенням грошово-кредитної політики виконавчою структурою. Основні її повноваження — розробка відповідно до програми економічного розвитку основних параметрів економічного та соціального розвитку України і (щорічно) основних засад грошово-кредитної політики України та здійснення контролю за їх виконанням. Рада не має права втручатися в оперативну діяльність правління НБУ. Правління — виконавчий орган, який здійснює безпосереднє управління діяльністю центрального банку [3].

Основні принципи функціонування Національного банку України:

• незалежність — заборона прямого кредитування уряду на фінансування витрат державного бюджету;

• президентський і парламентський контроль за діяльністю банку;

• економічна самостійність — здійснення видатків за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого радою НБУ;

• централізація системи банку — система організована так, щоб забезпечити реалізацію єдиної монетарної політики у всіх регіонах України під загальним централізованим керівництвом;

• єдність системи банку — всі структурні підрозділи та установи системи об'єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ, і керуються єдиними правовими нормами;

• вертикальна структура управління банком — призначення посадових осіб та їх підпорядкованість здійснюються тільки по вертикалі.

Національний банк України — провідник монетарної політики, він розробляє основні засади грошово-кредитної політики — комплекс заходів та монетарних інструментів, за допомогою яких здійснюється управління грошовим обігом, для забезпечення економічної та фінансової стабільності, що є основою стабільності національної валюти. Встановлюються цільові орієнтири монетарної політики: зміна грошової бази та грошової маси. Досягнення їх НБУ забезпечує шляхом регулювання грошового ринку за допомогою монетарних інструментів ринкового й адміністративного характеру.

На початку незалежності, у 1991-1993 pp., не було ефективної монетарної політики. Тільки з 1994 р. НБУ взяв курс на гальмування темпів інфляції, стабілізацію банківської системи і проведення грошової реформи. У 1996-1997 pp. були введені ринкові інструменти грошово-кредитного регулювання і поступова відмова від адміністративних інструментів (селективної політики адресного рефінансування комерційних банків, установлення для банків "кредитних стель", що обмежували їх кредитні можливості тощо). У відносинах з комерційними банками були запроваджені кредитні аукціони, ломбардні кредити, операції з цінними паперами на умовах РЕПО [4].

Національний банк України для реалізації функції управління грошово-кредитним ринком має право:

• встановлювати рівень резервних вимог для комерційних банків;

• видавати комерційним банкам кредити на строк за домовленістю;

• купувати і продавати цінні папери, що випускаються державою;

• видавати кредити комерційним банкам під заставу векселів і цінних паперів;

• купувати і продавати іноземну валюту й платіжні документи в іноземній валюті;

• випускати в обіг та регулювати кількість грошей, що перебувають в обігу;

• встановлювати відсоткові ставки за кредитами, що надані комерційним банкам, тощо [5, с. 165-167].

3. Засоби та методи грошово-кредитної політики

Теорія і практика розрізняють дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється комплекс заходів для реалізації цілей грошово-кредитної політики — це інструменти прямого та опосередкованого впливу.

До засобів прямого впливу можна віднести: механізм готівкової емісії; встановлення межі кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам; пряме регулювання позичкових операцій банків, визначення маржі, вартості кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроеко-номічної політики для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту. Інструменти прямого впливу дають необхідний ефект, коли їх використовують у комплексі із заходами опосередкованого впливу на систему грошового обігу.

Система опосередкованого регулювання грошового обігу є елементом економічних методів ДРЕ. Згідно із Законом України «Про Національний банк України» основними економічними засобами та методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через: визначення та регулювання норм обов’язкових резервів для комерційних банків і фінансово-кредитних установ (далі — банків); процентна політика; рефінансування комерційних банків; управління золотовалютними резервами; операції з цінними паперами на відкритому ринку; регулювання імпорту та експорту капіталу.

Головна мета банківського регулювання та нагляду — це гарантування безпеки й фінансової стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Функції банківського регулювання й нагляду за діяльністю банків та інших фінансово-кредитних установ в Україні здійснює Національний банк.

Для виконання своїх функцій НБУ має право безоплатно одержувати від банків інформацію про їхню діяльність відповідно до наданої ліцензії та пояснення стосовно отриманої інформації. Національний банк для підготовки банківської та фінансової статистики, аналізу економічної ситуації має також право отримувати необхідну інформацію від органів державної влади й місцевого самоврядування та суб’єктів господарювання всіх форм власності. Отримана інформація не підлягає розголошенню, за винятком випадків, передбачених законодавством.

З метою захисту інтересів вкладників та кредиторів і забезпечення фінансової надійності банків НБУ встановлює для них обов’язкові економічні нормативи. Ці нормативи мають забезпечувати здійснення контролю за ризиками, пов’язаними з капіталом, ліквідністю, кредитами акціонерам та інсайдерам, наданням великих кредитів, інвестиціями капіталу, а також з процентним та валютним ризиком. Про зміни нормативів та методики їхнього розрахунку НБУ офіційно повідомляє не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

Банківське регулювання передбачає визначення Національним банком своїми нормативно-правовими актами професійних вимог до керівників виконавчих органів, головних бухгалтерів банків. НБУ має право вимагати звільнення з цих посад осіб, які не відповідають встановленим вимогам. Якщо банк або працівник, до якого пред’явлено вимогу звільнити його з посади, не згодні з цим, вони можуть оскаржити таку вимогу в суді.

Наглядові та регулятивні функції Національний банк може здійснювати безпосередньо або через створений ним орган банківського нагляду реалізацією таких повноважень, як:

• здійснення всіх видів перевірок банків на місцях (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірки достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами під час реєстрації банків та ліцензування банківських операцій;

• здійснення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів банків і визначення питань, які мають бути розглянуті;

• участь у роботі зборів акціонерів, засідань спостережних рад, правлінь і ревізійних комісій банків з правом дорадчого голосу.

НБУ має також право вимагати обов’язкових аудиторських перевірок банків та отримувати висновки незалежних аудиторських організацій про результати діяльності банків.

У разі порушення банком банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ, проведення надто ризикованих операцій, що загрожують їхній платоспроможності, інтересам вкладників і кредиторів, Національний банк застосовує адекватні порушенню заходи впливу з метою захисту кредиторів та вкладників.

Якщо банки в установлений строк не виконали вимог щодо усунення порушень, НБУ має право: накладати штраф на керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; накладати на банки штрафи у розмірі не більше одного процента від суми зареєстрованого статутного фонду; усувати керівництво (голову правління та головного бухгалтера) від управління банком і призначати тимчасову адміністрацію; припиняти дію ліцензії на здійснення окремих банківських операцій.

У разі порушення законів чи інших нормативних актів, що спричинило значну втрату активів чи доходів і настання неплатоспроможності банку, або завдало істотної шкоди інтересам клієнтів, а також за приховування будь-яких рахунків, інших документів чи активів, НБУ має право відкликати ліцензію на здійснення всіх банківських операцій та прийняти рішення про реорганізацію або ліквідацію банку з призначенням ліквідатора.

Висновки

Держава повинна мати у своєму розпорядженні певну частину створених її виробничим комплексом фінансових ресурсів. А її фінансова діяльність здійснюється шляхом визначення фінансової політики, прийняття поточних управлінських рішень, мобілізації доходів і витрачання залучених коштів на виконання законодавчо закріплених за державою функцій.

У роботі були розглянуті: грошово-кредитна політика центральних банків, валютна політика, фінансова політика (бюджетна та податкова), боргові проблеми та соціально-економічний аспект фінансової і грошово-кредитної політики.

У своєму розпорядженні центральні банки країн з ринковою економікою мають досить широкий набір інструментів грошово-кредитного регулювання. Використання різних інструментів варіюється залежно від спрямованості економічного розвитку країни, ступеня відкритості економіки, традицій, конкретних умов.

З урахуванням характеру впливу на грошово-кредитний ринок вирізняють дві групи інструментів (засобів): адміністративного впливу та економічного впливу. Інструменти першої групи мають, як правило, форму директив, лімітів, нормативів, що виходять з центрального банку і спрямовані на обмеження свободи діяльності суб'єктів грошово-кредитного ринку і, в першу чергу, банків. Під інструментами другої групи розуміються різні засоби впливу центрального банку на грошово-кредитний ринок шляхом формування на ньому певних умов, що визначають поведінку суб'єктів ринку у напрямку, запрограмованому центральним банком. До класичних інструментів економічного впливу центрального банку на грошово-кредитний ринок звичайно відносять політику обов'язкових резервних вимог, політику рефінансування (процентну), політику відкритого ринку.

Список використаної літератури

1. Артус М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. — 161 с.

2. Гребенюк Н. Основні віхи у формуванні та проведенні грошово-кредитної (монетарної) політики в Україні // Вісник Національного банку України. — 2007. — №5.

3. Гриценко А., Кричевська Т. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики // Вісник Національного банку України. — 2006 — №7.

4. Грищенко О. Гроші та грошово-кредитна політика. Навч. посібник . — К.: Основи. — 1996.

5. Гроші та кредит: Підручник для вузів за спец. "Фінанси та кредит"/ Михайло Савлук, К.Г. Зуллас, А. М. Коряк. — К.: Либідь, 1992. – 330 с.

6. Гроші та кредит: Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. — К.: КНЕУ, 2001. — 602 с.

7. Гроші та кредит: Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2000. — 510 с.

8. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. — К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. — 527 с.

9. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федоренко. — К.: Алерта, 2004. — 477 с.

10. Колодізєв О. Гроші та кредит: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. — 153 с.

11. Костіна Н.І. Гроші та грошова політика. Навч. посібник для вищих закладів освіти. — К.: НІОС. — 2001

12. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в Умовах перехідної економіки. Монографія — К.: АТІКА — 2000.

13. Михайловська І. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 431 с.

14. Оніщук М. Бюджетний процес і грошово-кредитна політика Національного банку України: економіко-правові нотатки // Голос України. — 2006. — 27 жовтня.

15. Стельмах В.С., Єпіфанов А. О., Гререник В.І. Міщенко В.І. Грошово-кредитна політика в Україні. Навч. посібник — К.: „Знання" — 2000.

16. Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 429 с

17. Яременко О.Л. Особливості монетарних процесів в Україні в 2001-2003 роках / Монетарна політика в умовах економічного зростання: Матеріали науково-практичної конференції. — К., 2004