Вступ.

Розділ 1. Грошові реформи, їх суть, спрямування і процес проведення.

1.1. Історія грошових реформ.

1.2. Типи грошових реформ.

1.3. Методи проведення грошових реформ.

Розділ 2. Грошова реформа як інструмент стабілізації грошового обігу.

2.1. Характеристика типів грошових реформ.

2.2. Основні види грошових реформ у світовій практиці.

3. Особливості проведення та результати грошової реформи в Україні.

3.1. Макроекономічна ситуація в Україні напередодні реформи.

3.2. Головні завдання реформи.

3.3. Підготовка до грошової реформи.

3.4. Механізм проведення реформи.

3.5. Підсумки грошової реформи.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Сучасний стан трасформації економіки України характеризується розвитком стабілізаційних процесів і переходом до сталого економічного зростання. Поява нових тенденцій у проведенні ринкових реформ, вихід з глибокої економічної кризи та формування засад ринкової економіки вимагають адаптації сучасних ринкових методів регулювання грошової пропозиції до реалій економіки України.

Державне регулювання грошової пропозиції в сучасних економіках виконує пріоритетну роль у досягненні цілей грошово-кредитної політики. Тривалий процес ринкової транзиції вимагає постійного розвитку та адаптації можливостей ті методів державного регулювання грошової пропозиції до певного етапу ринкових реформ.

Регулювання грошової пропозиції в арсеналі державної економічної політики в сучасний період трансформації набуває нового змісту і спроможне утвердити тенденції економічного зростання, стабільності цін, скорочення безробіття та прискорити інтеграцію України у світову економіку.

Негативні соціально-економічні наслідки інфляції примушують окремі держави вдаватись до грошових реформ, зміст яких зводиться до повної або часткової перебудови грошової системи з метою стабілізації грошового обігу. Такий радикальний спосіб використовується державою лише тоді, коли консервативні способи стабілізації грошей не спрацьовують або не дають відповідного ефекту.

Найважливішою метою грошової реформи є надання національній валюті характеру справді єдиного законного платіжного засобу та суттєвого підвищення її купівельної спроможності і конвертованості. Оскільки “твердість” національної валюти має два тісно пов’язаних між собою, але не тотожних аспекти: зовнішній ¾ стабільність обмінного курсу національної валюти; і внутрішній ¾ стабільність цін тобто відсутність інфляції, вибираючи модель проведення грошової реформи, вкрай важливо чітко визначитись щодо напрямку “вектора жорсткості” запровадження національної валюти у просторі цих двох вимірів.

Грошова реформа — це повна або часткова структурна перебудова наявної грошової системи країни з метою оздоровлення грошей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту. Актуальність проведення грошових реформ посилюється інфляційним нагромадженням протиріч у монетарній сфері. Вичерпавши консервативні засоби оздоровлення економіки і грошово-кредитної сфери, держави вимушені здійснювати комплекси заходів проведення грошових реформ з метою подолання хворобливого стану грошей і повної чи часткової перебудови грошової системи відносно нових соціально-економічних умову.

Спосіб впорядкування грошових систем за допомогою грошових реформ застосовується вимушено, коли вже вичерпано інші (консервативні) способи стабілізації грошей. Найважливішою метою грошової реформи є відновлення дієздатності функцій грошової одиниці, надання національній валюті характеру єдиного законного платіжного засобу й суттєве підвищення її купівельної сили. Приміром, з 1944 по 1952 pp. європейські країни, щоб подолати післявоєнну господарську розруху й розбурхану інфляцію, здійснили 24 грошових реформи, в ході яких старі банкноти обмінювалися на нові з суттєво зменшеним номіналом.

Мета і основні завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є розвиток грошових реформ, з’ясування їх сутності та вивчення історичного досвіду.

Відповідно до поставленої мети визначено такі головні завдання:

дослідити сутність грошових реформ та їх еволюцію;

проаналізувати основні типи та методи грошових реформ;

розглянути наявну класифікацію грошових реформ;

визначити тенденції грошових реформ;

визначити та обґрунтувати механізм здійснення грошової реформи в Україні.

Предметом дослідженняє теоретичні, методологічні та методичні аспекти державної грошово-кредитної політики щодо регулювання грошової пропозиції за умов ринкової трансзиції.

Об’єктом дослідженняє грошові відносини та їх сутність.

Наукова новизна дослідженняполягає у поглибленні та розвитку теоретичних підходів до розгляду грошових реформ.

Розділ 1. Грошові реформи, їх суть, спрямування і процес проведення

1.1. Історія грошових реформ

Історія, увібравши в себе досвід багатьох народів і часів, знає два основних методи проведення грошових реформ: метод блокування банківських рахунків на заздалегідь визначений строк або навіть на невизначений час. Це дає змогу уряду мати свободу дій і відповідні кошти, які повертаються власникам лише тоді, коли виробництво пройде стадію нормалізації і розпочне зростати. Можна їх також конвертувати на цінні папери, які будуть не знецінюватися, а приносити їхнім власникам відповідний доход; метод списання готівки та коштів населення на банківських рахунках та одночасної заміни їх на нову грошову одиницю за єдиним або ж диференційованим співвідношенням.

Для визначення конкретних методів проведення грошової реформи і вибору тієї чи іншої політики важливим є діагноз поточної економічної ситуації. Для України це вкрай важко було зробити через глибоку кризу її економіки, скорочення виробництва та інфляційне зростання цін. До того ж в умовах адміністративно-командної системи активна й гнучка грошова політика не проводилася. Гроші відігравали лише пасивну роль, виступали як технічні інструменти обліку й контролю. Тому в Україні так і не було напрацьовано досвіду проведення грошової політики як найдійовішого важеля регулювання економічних процесів.

Безперечно, простий обмін карбованця на національну валюту товарів в Україні не додав, сільське господарство не стало від цього продуктивнішим, а економіка не вилікувалася від безгосподарності та інфляції.

Водночас захист інтересів населення в ході грошової реформи сприяв підвищенню продуктивності праці, збільшенню виробництва товарів, а в результаті — поліпшенню життєвого рівня трудящих. Чи були такими реформи, проведені в радянські часи, і які перспективи використання їхнього досвіду в сучасній грошовій реформі?

Переважаючим напрямом у численних реформах радянської економіки було пограбування не лише споживача, а й самого виробника. Цю ж мету переслідувала й напівреформа 1960 р., якою було проведено конфіскаційний обмін грошей. Це проявилося у конфіскації доходів народу (до 50%), девальвації карбованця, що приховувалося зміною масштабу цін і зменшенням золотого вмісту карбованця. Звичайно, така велика ін'єкція в економіку дещо пожвавила її темпи зростання. Але ненадовго, тому й постала потреба у відході від деяких ідеологічних догматів і реабілітації окремих ринкових елементів, прибутку й рентабельності як найважливіших оціночних показників ефективності економіки.

Водночас половинчатість реформи 1965 р. дала змогу деяким господарникам формувати фіктивну рентабельність, через яку вдавалося отримувати кошти на утворення часто незароблених фондів матеріального заохочення, що в кінцевому рахунку не тільки не дало можливості досягти бажаної мети реформи, а й поклало початок руйнуванню економіки та зародженню загальної кризи тогочасної системи. Це проявилося в падінні темпів зростання продуктивності праці, порушенні закону відтворення робочої сили, витісненні з ринку і виробництва дешевих товарів, маніпулюванні з собівартістю заради високого прибутку і гальмуванні науково-технічного прогресу на виробництві. Як наслідок у обігу швидко зростала надлишкова маса грошей, а нестача товарів на кінець 80-х років перетворила дефіцит товарів у один з провідних чинників зростаючої інфляції.

Отже, тогочасний обмін 10 старих карбованців на 1 новий не підвищив його купівельну силу, а просто перетворив у звичайний карбованець з його обмеженою купівельною здатністю. Саме це й привело до втрати ним поваги і довіри, а далі й до справжнього краху[10, c. 54-57].

1.2. Типи грошових реформ

Аналізуючи причини й характер спрямування грошової реформи, студенти мають навчитись класифікувати грошові реформи за їх цілями, глибиною реформування і методами стабілізації. За глибиною перетворень і вдосконалень механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов грошові реформи класифікують так:

по-перше, повні грошові реформи. їх здійснення передбачає проведення радикальних структурних і оздоровчих перетворень у фінансово-кредитній системі та грошовому обороті країни;

по-друге, реформи часткового типу. В процесі їх реалізації вносяться необхідні зміни й раціональні вдосконалення до окремих елементів механізму організації грошового обороту та реформуються певні елементи грошової системи;

по-третє, грошові реформи для проведення спеціальних стабілізаційних заходів.

Радикальними грошовими реформами стають ті з них, що формують нову грошову систему та забезпечують становлення нових якісних елементів її функціонування. Такою була грошова реформа 1895-1897 pp. в Росії, коли було здійснено перехід до золотомонетного стандарту. Таким же радикальним обсягом перетворень відзначалися заходи для створення національних грошових систем у колишніх колоніях та в процесі створення національних грошових систем незалежних держав СНД. Впровадження нової грошової одиниці і формування грошово-валютних і кредитних відносин здійснила грошова реформа 2-16 вересня 1996 р. в Україні. Вона фактично охопила ознаки всіх трьох типів грошових систем, створивши власну, українську національну грошову одиницю незалежної держави, впровадивши комплекс антиінфляційних заходів для оздоровлення економіки і грошово-кредитної сфери.

Грошові реформи для внесення часткових змін у діючі грошові системи є менш радикальними. В ході їх проведення реформуються окремі елементи грошової системи, вносяться зміни в назву грошової одиниці, величину та набір видів грошових знаків, порядок їх емісії і забезпечення.

Ще менш радикальний характер мають грошові реформи для проведення спеціальних стабілізаційних заходів, які передбачають використання важелів обмеження інтенсивності інфляційного процесу чи подолання його наслідків шляхом девальвації чи ревальвації, ревалоризації і реставрації грошової одиниці[4, c. 162-166].

Критерії моделювання грошових реформ:

— механізм реалізації грошових реформ формального типу, які переважно зводяться лише до впровадження нових зразків купюр з одночасним або поступовим вилученням тих, що перебували в обігу, але без зміни масштабу цін;

— особливості грошових реформ з деномінацією грошового обігу, коли провідним складовим елементом грошової реформи стає ліквідація сили грошей для одних знаків і заміна їх функцій іншими грошовими знаками шляхом обміну та заміни чинного масштабу цін, заробітної плати і тарифів на послуги. Такою, приміром, була грошова реформа 1960 р., в ході якої старі грошові знаки було вилучено з обігу й обміняно без будь-яких обмежень у пропорції 10:1 на нові. Формальною грошовою реформою стала заміна у 1990 р. старих купюр 100 і 50 рублів на нові. За характером обміну старих грошей на нові розрізняють грошові реформи конфіскаційного і неконфіскаційного типів. За грошових реформ неконфіскаційного типу обмін грошей здійснюється за єдиним співвідношенням. Тоді уцінка запасів грошей, доходів, цін і тарифів здійснюється однаково для всіх суб'єктів економічних відносин, незалежно від розмірів обмінюваних сум — готівкових чи безготівкових грошових запасів. Такою була грошова реформа в Україні у вересні 1996 р.

Грошові реформи конфіскаційного типу формують диференційоване співвідношення обміну грошей залежно від форми запасу старих грошей (вклади в банки у 1947 р. було обміняно як 1:1, а готівка на руках населення як 10:1 рубля). Можуть запроваджуватися різні співвідношення, які залежать від величини поданого до обміну запасу старих грошей, від форми власності власника (державних власників, кооперативів, приватних та ін.). До конфіскаційних грошових реформ належать нуліфікація, що була запроваджена після перевороту 1917 р. в Росії та грошові реформи в Німеччині 1924 і 1948 pp. Головна мета конфіскаційних реформ обґрунтовується потребами вилучення незаконних доходів, відновленням соціальної справедливості тощо.

Залежно від мети проведення й глибини перебудови наявної грошової системи розрізняють грошові реформи у вузькому і широкому розумінні. Грошову реформу у вузькому розумінні цього поняття класифікують тоді, коли йдеться про проведення обмежених заходів, що пов'язані із заміною діючої грошової одиниці на нову та відповідною стабілізацією грошей без якісної перебудови системи грошового обігу. До грошових реформ цього типу відносяться грошові реформи формального типу, грошові реформи з деномінацією грошового обігу, конфіскаційного типу тощо.

Грошові реформи в широкому розумінні передбачають впровадження в обіг не тільки нової грошової одиниці, а й структурну перебудову діючої системи грошово-валютних і кредитних відносин, запровадження принципово нової за структурою і змістом системи грошового обороту. Такі грошові реформи було проведено в процесі переходу окремих країн від біметалевого грошового обороту до монометалізму і далі до паперово-грошового обігу. Проведення структурної грошової реформи в широкому розумінні передбачало подолання негативних наслідків адміністративно-командної системи і формування якісно нових грошей ринкової економіки в Україні 1996 р. й інших незалежних країн.

Реалізація заходів в ході грошових реформ в широкому розумінні передбачає втілення в життя масштабних й різнопланових структурних змін та інституційних перетворень, тому потребує тривалого часового періоду, як правило, декілька років. В залежності від часового періоду реформувань розрізняють одномоментні грошові реформи й реформи паралельного типу.

Одномоментні реформи, як правило, пов'язані із введенням в обіг нових грошей за короткий строк (7-15 днів), тобто термін реформування визначається технічними можливостями вилучення старих грошей і запровадженням нових. Грошові реформи конфіскаційного типу проводяться якомога коротшим строком, щоб власники великих запасів грошей не встигли сховати їх від конфіскації[2, c. 73-75].

Грошові реформи паралельного типу випуск в оборот нових грошей здійснюють поступово, паралельно з проведенням радикальних перетворень в економіці, фінансах і грошовому обігу. Вони потребують тривалого часу одночасного паралельного обігу нових грошових знаків зі старими. Зокрема, якщо нові і старі грошові знаки емітуються банківською системою на однакових умовах, то обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між собою за співвідношенням 1:1. Так проводилося вилучення 100 і 50 доларових купюр і заміна їх новими, більш захищеними від фальшування купюрами на межі ХХ-ХХІ ст. у США. У випадку запровадження різних засад для нових і старих грошових знаків старі спрямовуються для покриття бюджетних витрат, а нові — для кредитування економіки. Якщо емісія нових грошових знаків має певне забезпечення (золото, інвалюта), а в емісії старих воно відсутнє, то між ними в обороті виникає конкуренція, внаслідок якої менш надійні старі гроші знецінюються, користування ними ставатиме все більш ризикованим і незручним. Внаслідок цього в обігу залишається лише нова форма грошей, що означає досягнення поставлених цілей. Такою була грошова реформа 1922-1924 pp. в Росії. Важливо обґрунтувати складність і переваги проведення реформ паралельного обігу старої знеціненої грошової одиниці і нової, яка має володіти стабільністю купівельної спроможності в умовах ще недостатнього наповнення ринку товарами й послугами та за відсутності стабілізаційного фонду. Незалежно від обраної моделі та методу проведення грошова реформа має стати дієвим чинником зміцнення купівельної спроможності національної валюти і забезпечення її конвертованості[5, c. 82-84].

1.3. Методи проведення грошових реформ

Обираючи комплекс методів і заходів реформування грошової системи, потрібно звернути увагу на взаємодію проблем оздоровлення економіки і грошово-кредитної сфери, забезпечення стабільності обмінного курсу національної валюти і стабільності цін та усунення інфляції. Дані аспекти формують інші сторони процесу оздоровлення грошового обігу. Ось чому кожна грошова реформа здатна успішно використати досвід проведення реформ в інших країнах і саме, виходячи із конкретно-історичних умов, обрати свою методологію, набути свого особливого змісту й спрямування. Для досягнення успіхів важливо вірно оцінити провідні чинники інфляційного процесу і метод проведення грошових реформ.

Світовий досвід знає два основних методи проведення грошових реформ: метод блокування банківських рахунків на заздалегідь визначений строк або навіть на невизначений термін і метод списання готівки та коштів населення на банківських рахунках з одночасною заміною їх на нову грошову одиницю за єдиним чи диференційованим співвідношенням. Важливо, що перший із вказаних методів надає необхідний оперативно-економічний простір урядові країни для збалансування грошової і товарної маси, а заморожені кошти повертаються власникам після нормалізації економіки і зростання суспільного виробництва. Цивілізованість методу блокування банківських рахунків полягає в тому, що заблоковані кошти можна конвертувати у цінні папери, що не будуть знецінюватися і одночасно приноситимуть їх власникам дохід. А з іншого боку, впровадження цього методу гарантує захист грошових нагромаджень населення і підприємців та одночасно надає свободу дії ініціаторам реформи для стабілізації товарного ринку і розбудови стабільної грошової системи.

Метод списання готівки і коштів населення на банківських рахунках за одночасної їх заміни на нову грошову одиницю за єдиним або диференційованим співвідношенням. Цей метод переважно використовується в процесі проведення одномоментних грошових реформ. В ньому доцільність застосування диференційованого співвідношення може обґрунтовуватися різними причинами: досягнення соціальної справедливості відносно зубожілої більшості громадян, потребами покриття витрат на проведення грошової реформи тощо. Але внаслідок цього впроваджується зрівнялівка, яка інколи здатна принести більше шкоди, ніж очікувані доходи чи соціальна справедливість.

Реформатори можуть за необхідності використати різні варіанти комбінування цих методів, вдаватися до застосування інших важелів і прийомів. Але слід мати на увазі, що вони дають найкращий результат лише за умов: одночасного і узгодженого реформування відносин економіки, кредиту, фінансів і грошового обігу; формування ефективної нормативно-економічної бази; впровадження єдиних паритетів стосовно усіх іноземних валют; встановлення обґрунтованого розрахункового курсу національної грошової одиниці. Першочерговість досягнення стабілізації валюти диктує необхідність застосування методів деномінації, нуліфікації, ревалоризації, реставрації, девальвації, ревальвації валюти та запровадження політики дефляції[8, c. 57-59].

Розкриваючи зміст методу реформи паралельного обігу валют, студенти мають з'ясувати, що вони є реформами консервативного типу, а за технікою проведення — найскладніші.

Одночасність обігу двох валют дозволяє обрати найдоцільніший спосіб економічного маневрування, здійснити мобілізацію необхідних ресурсів, погашати державний борг шляхом розміщення позик, вдосконалювати систему кредиту тощо. Внаслідок стрімкого запровадження комплексу перетворень й інших заходів нова грошова одиниця розширює простір свого обігу, насамперед, заповнюючи сфери безінфляційного функціонування і поступово витісняє з обігу старі гроші, які весь тиск інфляційного процесу перебирають на себе.

Водночас сегментація сфери грошового обігу здатна створити реальні загрози передчасного знецінення старої грошової одиниці, викликати сплески тіньових і спекулятивних операцій, що може підірвати стабільність обігу нової грошової одиниці. Обмежити розвиток вірогідних негативних тенденцій в ході грошової реформи паралельного типу здатний обґрунтований фіксований або ринковий курс обох типів грошових знаків. Зокрема, якщо принципи емісії залишаються однаковими або емісія старої грошової одиниці припиняється, то вводиться фіксоване співвідношення між новою і старою валютою. У інших випадках запроваджується співвідношення фактичної купівельної спроможності, на основі якої стара валюта продовжує знецінюватися, а нова спочатку поширюється у спеціально визначених сферах споживацького ринку і безготівкових розрахунках, тому уникатиме інфляційного тиску. З часом зростатиме її привабливість та ефективність впливу в усіх інших сферах суспільно-господарського життя, що дозволить успішно завершити грошову реформу і на основі нової грошової одиниці забезпечити стабільність розвитку і добробут.

Система паралельного обігу валют є найменш ризиковою грошовою реформою, успіх в якій досягається без конфіскаційних заходів[3, c. 218-219].

Розділ 2. Грошова реформа як інструмент стабілізації грошового обігу

2.1. Характеристика типів грошових реформ

Грошова реформа є складним еталоном антиінфляційної політики і спрямовується на усунення наслідків інфляції в грошовій сфері і створення монетарних та економічних передумов для стабілізації грошей.

Головною функцією монетарної реформи є надання національній валюті характеру справді єдиного законного платіжного засобу, який би характеризувався стабільністю і конвертованістю.

Такий елемент антиінфляційній політики використовується державою тільки в тих випадках коли інші відомі способи стабілізації грошей себе повністю вичерпали і не дають бажаного ефекту. Як засвідчує світова практика, проведення грошових реформ завжди пов'язано з ризиком. Саме це вимагає при створені концепції проведення грошової реформи глибоких аналітичних розрахунків, вивчення досвіду зарубіжних країн і врахування їхніх прорахунків, помилок. Але необхідно зазначити, що не дивлячись на ризик, завдяки проведенню глибоких грошових реформ, в багатьох країнах світу, вдалось досягти істотної стабілізації грошового обігу.

Кожна реформа специфічна за змістом, так як вона проводиться в різні часи і вирішує конкретно визначене коло завдань структурної перебудови грошового обігу в окремо взятій країні. Однак світова практика показує що грошові реформи можна класифікувати через виділення певної групи спільних ознак (рис.1).

Важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу стабілізації грошової одиниці. При цьому необхідно всебічно проаналізувати всі внутрішні і зовнішні чинники які спонукали до глибокого структурного розбалансування всієї системи функціонування та механізму грошового обігу, підготувати відповідні економічні передумови.

Враховуючи мету проведення та глибину перебудови державою наявної грошової системи реформи поділяються на два типи:

• повні (структурні);
• часткові.

Повні (структурні) грошові реформи передбачають насамперед структурну перебудову дійсної системи грошово-валютних і кредитних відносин, а також впровадження в обіг нової грошової одиниці.

В процесі такої грошової реформи передбачається структурна перебудова як усієї системи грошових відносин, так і кожної її окремо взятої структурної ланки.

Такі структурні зміни диктуються особливостями нової національної валюти, що запроваджується в обмін і повинні забезпечувати передумови для їх успішного функціонування.

У зв'язку з глибиною і різноплавністю реформування існуючої грошової системи структурні грошові реформи є тривалими в часовому вимірі.

Повні грошові реформи проводяться при створенні нових держав, які виникають у наслідок війн або розпаду колоніальних імперій, надвеликих держав[7, c. 261-264].

Найбільш яскравими прикладами грошових реформ даного виду в останні роки є насамперед це грошові реформи в країнах колишнього СРСР (90-ті роки) і постсоціалістичного альянсу і реформи в країнах Західної Європи, яка пов'язана з випуском в оборот єдиної валюти євро замість національних валют.

Реформи часткового типу — це реформи, при проведені яких реформуються окремі елементи грошової системи: назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії. У сучасних умовах досить часто проводяться часткові реформи, це насамперед пов'язано з тим що у всіх країнах світу запроваджені неповноцінні гроші, що мають здатність до швидкого знецінення.

Грошові реформи часткового типу мають кілька різновидів:

• реформи формального типу;
• деномінаційні реформи.

Реформи формального типу — зводяться лише до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старої.

Необхідність проведення такого виду грошової реформи може визвати необхідність зміни зовнішнього вигляду банкноти, або поліпшення фізичних властивостей, посилення ефективної боротьби з підробкою національної валюти. Усі ці причини здійснення грошової реформи мають в основному суто формальний, неконфіскаційний характер. Прикладом формальної грошової реформи є реформа яка проводиться в США, в результаті якої поступово замінюються купюри 50 і 100 доларів. Приводом для такої замінник купюр стала необхідність поліпшення їх міцності і захисту від підробки.

Деномінаційні реформи проводяться шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням. У наслідок деномінації маса грошей в обігу відповідно зменшується і відбувається укрупнення масштабу цін.

Необхідність деномінації пояснюється тим, що внаслідок інфляційних процесів занадто збільшується масштаб номінальних грошових знаків, це приводить до виникнення проблеми в оперуванні надто великими числами як у готівкових, так і безготівкових розрахунках, що дуже ускладнює їх, а також збільшуються витрати на забезпечення грошового обігу. Тому вводяться нові грошові знаки з новим антиінфляційним принципом емісії.

Деномінацію було проведено в Україні в 1996 р. у співвідношенні 100000 крб. за 1 гривню.

За характером обміну старих грошей на нові виділяють грошові реформи:

• конфіскаційного характеру;
• неконфіскаційного характеру.

Особливість неконфіскаційних реформ полягає в тому, що для всіх економічних суб'єктів, уцінка запасу грошей, доходів і цін, здійснюється за єдиним співвідношенням обміну грошей, тобто не залежно від того чи це готівкові запаси або безготівкові. Прикладом неконфіскаційної реформи є грошова реформа в Україні у вересні 1996 р[12, c. 107-109].

Грошові реформи конфіскаційного характеру ("шокові" реформи) — передбачають Здійснення комплексу явних або прихованих заходів конфіскаційного характеру:

• встановлення ліміту на обмін банкнот;
• обмін банкнот по дефляційному курсу на нові з метою різкого зменшення маси грошей в обігу;
• замороження (повне або часткова) депозитів населення та суб'єктів господарювання;
• тимчасове припинення валютно-обмінних операцій;
• встановлення обмеженого терміну обміну грошей;
• обмін грошей звичайно проводяться за регресивного шкалою (до повної межі старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного, а далі — зі знижувальним коефіцієнтом).

Мета заходів конфіскаційного типу — отримання додаткового доходу державою, конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості тощо.

Грошові реформи конфіскаційного типу широко застосовуються в міжнародній практиці, а саме коли нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої або якщо держава визнає себе банкрутом. В сучасних умовах даний вид реформи застосовується в країнах в яких відбувається перехід від адміністративної до ринкової економіки. В даному випадку ефективність методу "шокової терапії" залежить в основному від того, наскільки економіка той чи іншої країни далека від ринкових відносин.

Найбільш яскравим прикладом, шокової терапії є економічна політика, яка проводилась в Польщі в кінці 1989р., яка була заснована на широкому використані вільного ціноутворення і тимчасового заморожування заробітної плати. За короткий період до початку 1990р. Польща позбавилась товарного дефіциту, після восьмикратного зростання цін спостерігалось уповільнення темпів інфляції. І хоч реформа конфіскаційного типу сприймається економічно не так болісно, як інфляція, вона часто призводить до тих самих політичних і соціальних наслідків. Якщо розглянути їх на прикладі Польщі, то необхідно зазначити, що стабілізація дісталась досить дорогою ціною життєвий рівень населення знизився майже вдвічі, а безробіття в осені 1990 р. досягло 10%. Але ефект реформи був досить високим, а головне — стабілізувався ринок, почався реальний процес відродження й розвитку.

Елементи конфіскації було застосовано і в процесі грошової реформи 1917 р. в колишньому СРСР. Під час її проведення було використано диференційовану шкалу обміну старих грошей на нові. Це торкнулося насамперед, власників готівкових та безготівкових грошей. Якщо наявна готівка обмінювалася у співвідношенні 10:1, то вклади населення в ощадних касах до 3000 рублів взагалі не піддавалися переоцінці, від 3000 до 10000 руб. обмінювались у співвідношенні 3:2, понад 10000 — відповідно 2:1.

На диференційних засадах здійснювався процес обміну грошових рахунків підприємств різних форм власності. Було застосовано дискримінаційну процедуру стосовно недержавного сектора економіки. Якщо грошові кошти на рахунках з державних підприємств було переоцінено у співвідношенні 1:1, то комерційних підприємств і колгоспів — відповідно 5:4 [5, c. 99-101].

До конфіскаційного типу реформ належить так звана нуліфікація. Суть даної реформи в тому, що старі грошові знаки оголошуються недійсними і вилучаються з обороту, а замість них випускаються нові гроші. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші. Таким заходом користуються за радикальної зміни влади або зміни влади або створення власної національної грошової системи.

Наприклад в СРСР в 1922-1923 pp. 1 крб. новими знаками обмінювався на 1млн. крб. старими.

За порядком ведення в обіг нових грошей теорія і практика розмежовують одномоментні грошові реформи та реформи паралельного типу.

У процесі одномоментных реформ строк проведення обміну старих грошей на нові не перевищує 7-10 днів. Протягом даного терміну технічно можливо обміняти старі гроші на нові, але в невеликих обсягах. Короткий термін обміну грошей встановлюється для того, щоб власники великих запасів грошей не встигли їх обміняти.

Даний тип реформ застосовується у більшості випадків, коли йдеться про використання конфіскаційної процедури.

Реформи паралельного типу передбачають, що випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обміном старих знаків, і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно. В результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці — старі й нові, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.

Даний вид реформи має свої недоліки і переваги. Реформи паралельного типу встановлюються надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. А також існує реальна загроза передчасного знецінення старої грошової одиниці, сплеску спекулятивних і "тіньових" операцій. Водночас система паралельного обміну має й помітні преваги. Вона є найменш ризиковою формою грошові реформи, дає змогу уникнути заходів конфіскаційного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці навіть за браком достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру грошово-кредитної політики [8, c. 71-72].

2.2. Основні види грошових реформ у світовій практиці

Світова практика грошових відносин розрізняє два основних види проведення реформ паралельного типу.

1. Якщо нові і старі гроші емітуються банківською системою на однакових засадах, то обидва види грошей сприймаються однаково і обмінюються між: собою за співвідношенням 1:1. У цьому разі старі гроші вилучаються з обігу поступово в міру надходження їх у банки.

2. Якщо нові і старі гроші імітуються на різних засадах. Наприклад, старі спрямовуються для покриття бюджетних витрат, а нові — для кредитування економіки. За таких умов, в обороті між ними виникне конкуренція, в наслідок якої менш надійні старі гроші почнуть швидко знецінюватись. Таким чином держава змушена буде остаточно вилучити старі гроші з обороту, обмінявши їх на нові за пропорцією, близькою до ринкового їх курсу напередодні реформи.

В світі існує досить багато прикладів використання механізму паралельного обігу в процесі проведення грошових реформ. Прикладом даного виду грошової реформи може бути реформа яка була проведена в 1993 році в Мексиці. З 1 січня 1993 року була проведена деномінаційна реформа песо у співвідношенні 1000:1. Протягом усього 1993 року стара грошова одиниця залишалася законним платіжним засобом. Характерним для даної реформи було то, що населення країни було попереджено про проведення реформи майже за рік. Але це не виняток, такий підхід щодо завчасного оповіщення населення у проведені реформи паралельного типу є типовими, це пояснюється тим, що даний вид реформи не несе конфіскаційного характеру.

За характером впливу на курс національної валюти порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями грошові реформи поділяються на типи: девальвація і ревальвація.

Девальвація — знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями. Проявляється девальвація у підвищенні валютних курсів іноземних валют щодо національної валюти, тобто у знижені курсу національної валюти.

Девальвація стимулює експорт, робить його дешевшим. Проте імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація має однозначно негативні наслідки значне подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня цін на всі товари.

Причиною девальвації є інфляція та хронічний дефіцит платіжного балансу.

Ревальвація — підвищення курсу вартості національної валюти щодо іноземних чи міжнародних валют. Головна причина ревальвації — наявність дефіцитів у партнерів даної держави. Ревальвацію може спричинити якась велика валютна спекуляція, коли на національну валюту обмінюється така сума іноземної валюти, що перевищує інтервентні можливості центрального банку Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій оскільки збільшується пропозиція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі.

Вплив ревальвації на економіку протилежний впливові девальвації[11, c. 86-89].

В сучасних умовах курси валют вирівнюються за паритетом купівельної спроможності, а тому майже зникла потреба у ревальвації і девальвації як елементах грошової реформи. За умов плаваючих (ринкових) валютних курсів ревальвація проявляється у тривалому (поступовому) підвищені курсу національної валюти щодо інших валют чи міжнародних розрахункових одиниць.

Отже, і ревальвація, і девальвація — явища однаково небажані. Політика регулювання валютного курсу має бути такою, щоб і інтересам експортів не заважати і стабільність національної валюти утримувати.

3. Особливості проведення та результати грошової реформи в Україні

3.1. Макроекономічна ситуація в Україні напередодні реформи.

В літературі з питань грошових відносин найчастіше вітчизняними спеціалістами розглядається грошова реформа в Україні, яка проводилась з 2 по 16 вересня 1996 р. Але необхідно зазначити, що особливі умови проведення реформи в Україні визначили її тривалість і багатоетапність, а реформа 1996 р. є тільки її окремим етапом.

Необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює актуальність проведення економічних реформ. Політика України, яка проводилась у 1995 році і першій половині 1996 року, забезпечила посилення стабілізаційних процесів в економіці, зокрема:

• суттєво уповільнилась інфляція;
• відсутність так званого “грошового нависання”, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них;
• зміцнів курс національної валюти;
• уповільнилися темпи зниження промислового виробництва та обсягів валового внутрішнього продукту;
• зросла активність домогосподарств як суб’єктів економіки;
• зросли доходи та заощадження населення;
• поліпшились результати зовнішньоекономічної діяльності.

Значне зниження темпів інфляції розпочалося з лютого 1996 року і набуло стабільного характеру. У червні і липні індекс цін споживчого ринку становив лише 100,1%, у серпні ¾105,7% до попереднього місяця при 109,4% у січні. Деяке зростання інфляції в серпні є наслідком подальшої лібералізації цін на платні послуги. Ціни на продовольчі товари за серпень знизилися на 1,7%, а на непродовольчі зросли лише на 0,8%. Індекс оптових цін за січень-серпень становив 113,6%, що значно нижче за індекс цін споживчого ринку (132,2%), і свідчить про зниження тиску інфляції витрат на рівень споживчих цін[15, c. 41-42].

Починаючи з березня 1996 року постійно підвищувався курс українського карбованця до долара США та інших іноземних валют. Практично він був зафіксований на рівні 176 тис.крб. за 1 долар США, що разом з пониженням інфляції забезпечувало фінансову стабілізацію в Україні.

Суттєво призупинено спад виробництва у порівнянні з попереднім роком (з 14,1% за січень-серпень 1995 року до 3,7% за відповідний період 1996 року). Падіння обсягів валового внутрішнього продукту за зазначений період знизилось з 12,4% до 9,5%.

Грошові доходи населення в липні 1996 року в порівнянні з червнем зросли на 26%.

Незважаючи на ревальвацію українського карбованця протягом першого півріччя 1996 року експорт товарів та послуг у порівнянні з відповідним періодом 1995 року зріс на 30,6%, що при меншому темпі зростання імпорту (27,3%) забезпечило зниження на 2,3% від’ємного сальдо поточного рахунку платіжного балансу України і стало передумовою подальшого розвитку зовнішнього сектора економіки.

Поліпшення напередодні реформи макроекономічної ситуації в Україні досягнуто більш послідовним і активним застосуванням ринкових механізмів, зокрема: запровадженням неінфляційних джерел покриття дефіциту державного бюджету шляхом продажу державних цінних паперів, подальшою лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності і валютного ринку, дотриманням позитивного рівня облікової ставки Національного банку України та процентних ставок за депозитами і кредитами комерційних банків.

В цьому плані ситуація в Україні напередодні грошової реформи різко відрізнялась від ситуації в таких країнах як Естонія, Молдова, Німеччина (1948р.), в яких була висока інфляція і навіть гіперінфляція, і близька до ситуації в Польщі, Чехії, Аргентині. Тому характер реформи і методи її проведення відрізняються від грошових реформ у першій групі країн і співпадають з реформами, які проводилися другою групою країн. Це цілком природно і витікає з існуючих умов та розвитку економічних перетворень в Україні. Таким чином, аналіз економічної ситуації напередодні реформи дає нам змогу стверджувати, що в Україні були створені належні умови для запровадження гривні, яка згідно з Конституцією України є грошовою одиницею України[6, c. 219-221].

3.2. Головні завдання реформи

Головними завданнями грошової реформи були:

• заміна тимчасової грошової одиниці ¾українського карбованця на національну валюту ¾гривню;
• зміна масштабу цін;
• створення стабільної грошової системи та перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку.

Це передбачало закріплення фінансової стабільності, яка склалася напередодні грошової реформи, прискорення розрахунків, залучення до банківської системи надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних валют.

Характер реформи. Вибір прозорового варіанту та безконфіскаційного типу грошової реформи був зумовлений необхідністю:

• забезпечення повної довіри населення до нової національної валюти і як результат ¾довіри до політики Уряду та економічних реформ, які він проводить;
• утримання стабільності на грошовому, споживчому і валютному ринках України, недопущення інфляційного сплеску та порушення стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення:
• запобігання спекулятивних операцій при обміні карбованців на гривні;
• створення прийнятного соціального клімату, недопущення великої психологічної і соціальної напруги у суспільстві у зв’язку з проведенням грошової реформи.

При цьому Уряд і Національний банк України виходили з того, що напередодні реформи у готівковому обігу знаходилась значна маса грошей ¾366 трлн.крб., яка при одночасному пред’явленні населенням не мала повного реального покриття у вигляді товарних запасів (їх було лише на 157 трлн.крб.) і не могла бути підтримана за рахунок резервів іноземної валюти, обсяги яких недостатні. За розрахунками спеціалістів конфіскаційний варіант реформи мав би негативні наслідки, а саме ¾зростання інфляції до 50% на місяць при повному спустошенні прилавків магазинів, а разом з цим і відчутне знецінення і без того незначних доходів та заощаджень населення. Це мало б руйнівні наслідки не тільки для стабільності національної валюти, а й для економіки в цілому[9, c. 343-345].

3.3. Підготовка до грошової реформи

Відповідно до Указу Президента України “Про грошову реформу в Україні”, рішень Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи з метою своєчасної підготовки до проведення в Україні грошової реформи Національним банком України:

1. Створено розгалужену мережу обмінних пунктів комерційних банків у кількості понад 10 тисяч, в тому числі 1,8 тисячі ¾на залізничних станціях, в аеропортах та інших багатолюдних місцях. Для обслуговування пенсіонерів було залучено понад 14 тисяч підприємств зв’язку, в тому числі в сільській місцевості ¾більш як 11 тисяч. Створено близько 92 тисяч комісій з обміну на підприємствах, в установах і організаціях. В цілому це було достатньо для забезпечення нормальної роботи з обміну карбованців на гривні.

2. Усі установи банків та підприємств зв’язку були забезпечені готівкою необхідних номіналів (банкнот і монет) для проведення обміну карбованців на гривні, а також нормативними, інструктивними та наочними матеріалами (буклетами та плакатами банкнот і розмінної монети).

3. Проводилася широка роз’яснювальна робота через засоби масової інформації щодо характеру та механізму здійснення грошової реформи. В усіх регіонах України були проведені наради-семінари, куди виїзджали відповідальні працівники Національного банку України.

4. У цілодобовому режимі працювала елекронна пошта Національного банку, яка забезпечувала безперебійний зв’язок Національного банку з комерційними банками та обласними управліннями НБУ. Цілодобо працювали оперативні групи в банках.

Таким чином банківська система України на кінець дня 1 вересня 1996 року була готова до проведення грошової реформи.

Розпочалася реформа в січні 1992 р. випуском у готівковий обіг купоно-карбованця багаторазового використання, а закінчилася у вересні 1996 р. випуском в обіг гривні, тобто тривала майже 5 років. Якщо взяти до уваги вжиті за цей період заходи і досягнуті результати, то можна виділити три етапи реформи (табл. 1)[16, c. 95-96].

Україна першою з країн колишнього СРСР, почала будувати власну грошову систему, здатну забезпечувати емісію і регулювання обороту національних грошей. Без вирішення цих завдань не мало сенсу вести мову про політичну самостійність і економічну незалежність України. Україна з 1991 р. після виходу із складу СССР, опинилася без власного емісійного центру і без власної національної валюти, а рублі виявилися грошима неіснуючої держави, емісія яких перейшла Росії.

Зрозуміло, що за цих умов запровадження з 10 січня 1992 р. в обіг купонів багаторазового використання як доповнення до рубльової готівки було дуже своєчасним кроком. Передбачалося, що купоно-карбованець буде запроваджуватись в обігу поступово, заміняючи в обороті рубль, що забезпечить його достатню стабільність. При цьому уявлялось, що купон як тимчасова грошова одиниця використовуватиметься в обігу обмежений термін часу, який не перевищить 4-6 місяців. Але враховуючи те, що грошова реформа почалася у винятково-складних умовах становлення національної економіки, ці сподівання стосовно даної валюти не виправдалися. Уже в квітні 1992 р. купоно-карбованець заповнив весь готівковий оборот, а рубль продовжував обслуговувати безготівковий оборот, що негативно впливало на стабільність готівкового купоно-карбованця і сприяло його швидкому знеціненню.

7 листопада 1992 р. указом Президента України "Про реформу грошової системи України" купоно-карбованець був запроваджений ще ширше в оборот завдяки поширенню і на безготівковий оборот, тобто він став єдиним на території України офіційним засобом платежу. Але також необхідно було врахувати, що тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкової економіки — функцію нагромадження, без реалізації якої не можна подолати спад виробництва, зупинити гіперінфляцію, відплив за кордон капіталу, а також підняти міжнародний престиж країни.

Структурна перебудова, стабілізація та зміцнення грошово-кредитної системи України є досить складним, тривалим процесом, який потребував негайного введення постійної, повноцінної національної валюти. Поліпшення макроекономічної ситуації в Україні, яке було досягнуто в 1995 р. більш послідовним і активним застосуванням інструментів ринкової економіки, створило належні умови для проведення у вересні 1996 р. завершального третього етапу грошової реформи.

Відповідно до Указу Президента України третій етап грошової реформи в Україні проводився з 2 по 16 вересня 1996 р. Початком реформи стало впровадження повноцінної національної валюти — гривні. При введені в обіг гривні була проведена деномінація за співвідношенням 1:100000 усіх готівкових і безготівкових запасів грошей, всіх поточних доходів (заробітної плати, пенсій, стипендій) для всіх категорій фізичних і юридичних осіб.

У цей період купоно-карбованець працював на поступове вилучення з обігу. В безготівковому обігу всі операції з перерахувань у нову грошову одиницю були проведені в перший же день реформи — 2 вересня 1996 р[132, c. 87-89].

3.4. Механізм проведення реформи

За період з 2 по 16 вересня 1996 р. банківською системою вилучено з обігу, кас банків у резервні фонди Національного банку готівки на загальну суму 327,9 трлн. Карбованців, або 97,3 % карбованців готівки, емітованої Національним банком України. Після закінчення реформи залишилися не вилученими 10,2 трлн. карбованців.

Поряд з обміном карбованців на гривні, вилучення карбованців з готівкового обігу здійснювалося також іншими шляхами: використанням їх населенням на купівлю товарів, оплату послуг та внесення на вклади в банки, під підприємств зв'язку та інші надходження та платежі, в тому числі комунальні.

17 вересня 1996 р. закінчилася грошова реформа і функціонування у готівковому обігу карбованців було припинено, і єдиним засобом платежу на території України стала гривня та її розмінна монета — копійка.

За час проведення реформи Національний банк України випустив у готівковий оборот 3132,5 млн. гривень.

Важливо вірно оцінити механізм грошової реформи 2-16 вересня 1996 р. в Україні. За масштабами і глибиною перетворень вона класифікується як структурна, повна і широкомасштабна грошова реформа. Перебіг процесів її реалізації охопив створення нових грошей і системи їх обороту, започатковано реструктуризацію адміністративно-командної економіки і формування соціально орієнтованої ринкової економіки, набувають динаміки інші прогресивні процеси, які покликані забезпечити самостійне стабільне функціонування нової грошової системи України.

До характерних ознак цієї грошової реформи належать: багатофакторна причинність і багатоцільове спрямування; тривалий період проведення (1991-1996 pp.); застосування тимчасових грошей (купоно-карбованців) як перехідних; тривалий період використання купоно-карбованців та їх гіпервисоке знецінення; створення нового механізму емісії, інкасування і забезпечення грошового обігу та його регулювання; особлива соціальна спрямованість та ін. В процесі її підготовки і здійснення проведено оздоровлення фінансово-грошової системи, суттєво знижено інтенсивність інфляційного процесу, стабілізовано курс національної валюти, уповільнено темпи падіння рівня промислового виробництва й обсягів ВВП[17, c. 152-154].

Багатоцільовий характер перетворень підготовчого періоду дозволяє виділити два його етапи:

1 перший (січень — листопад 1992 p.), коли здійснено емісію купоно-карбованців і забезпечено належну інфраструктуру його функціонування. Зокрема, здійснено розбудову Національного банку як емісійного центру, розроблено необхідну нормативно-законодавчу базу регулювання грошового обігу і забезпечення грошової маси в обороті;

2 другий етап (листопад 1992 р. — серпень 1996 p.). Здійснені перетворення остаточно закріпили український карбованець в обороті як єдину національну валюту. Хоч він і виконував роль тимчасової валюти, але на основі створення економічних і фінансових передумов став діяти як стабільний засіб обігу і платежу, що отримав міжнародно визнану вартість на основі регулярних валютних торгів УМВБ.

Лише після успішних наслідків економічних перетворень і розвитку національної грошової системи було розпочато завершальну фазу грошової реформи. В ході її проведення 2-16 вересня 1996 р. реалізовано такий комплекс заходів:

• проведено деномінацію українського карбованця;

• у грошовий обіг впроваджено нову постійно діючу національну грошову одиницю — гривню;

• замінено чинний тоді масштаб цін: 100 тис. українських карбованців на 1 гривню;

• впродовж всього періоду обміну старої грошової одиниці на гривню діяв єдиний порядок обміну без будь-яких обмежень;

• замінено ціни всіх товарів і послуг, розміри тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, платіжних зобов'язань тощо.

Проведена деномінація за співвідношенням 1:100000 всіх цінових показників і запасів грошей (готівкових і безготівкових) та всіх поточних доходів фізичних та юридичних осіб, незалежно від обсягу пред'явлених запасів грошей і розмірів доходів, підтвердила соціально справедливий характер реформи, її неконфіскаційний характер. А використані принципи організованості й забезпеченості матеріальними ресурсами та прозорість грошової реформи завоювали довіру до гривні з боку громадян і підприємців. Обґрунтованість розрахунково встановленого курсу гривні до долара як 1,76 грн. / 1 дол. підтвердили вільні ринкові торги на Міжбанківській валютній біржі України впродовж наступних років. Лише світова фінансова криза 1998 р. та зовнішній інфляційний тиск перервали стабільність курсу гривні. Процеси зростання виробництва, зміцнення фінансів і банківської системи у 2001 р. створили умови для поступового піднесення курсу і стабілізації купівельної спроможності гривні в нових економічних умовах.

Підводячи підсумок, необхідно зазначити що в Україні була проведена широкомасштабна грошова реформа, яка за своїм характером може бути віднесена до структурних реформ.

Головним досягненням було утримання стабільності грошового, споживчого й валового ринків, що сприяло цілеспрямованому розвитку економіки України.

Грошова реформа (1992-1996рр.) в Україні, це надзвичайна подія для молодої, незалежної держави, в результаті якої створено власну національну валюту, як один із невід'ємних атрибутів державності[14, c. 163-167].

3.5. Підсумки грошової реформи

Проведення грошової реформи було спрямовано на закріплення фінансової стабільності, прискорення розрахунків, залучення в банківську систему надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних валют.

Головним досягненням є те, що вдалося утримати стабільність на грошовому, споживчому і валютному ринках. Прогнози щодо наслідків реформи, які були розроблені Урядом і Національним банком України, повністю виправдалися.

По-перше, вдалося утримати інфляцію у прогнозованих параметрах: 5,7% ¾за серпень, 2,0% ¾за вересень, 1,5% ¾за жовтень.

Деякий ажіотаж на споживчому і валютному ринках, що на короткий проміжок часу виник напередодні проведення реформи, швидко був погашений шляхом роз¢яснення через засоби масової інформації механізмів і характеру проведення реформи, а також здійснення термінових заходів адміністративного і фінансового характеру та встановлення жорсткого контролю за роботою обмінних пунктів з іноземною валютою.

За порушення правил валютних операцій Національний банк України застосував штрафні санкції до 5 комерційних банків. Для 4 банків та їх філій обмежив дії ліцензій та припинив дію 70 угод з юридичними особами ¾агентами комерційних банків з проведення обміну іноземної валюти.

По-друге, з перших днів реформи Національний банк України підтримував стабільний курс гривні до іноземних валют, зокрема 176 гривень за 100 дол. США, що відповідало курсу, який склався у карбованцях напередодні грошової реформи. Фактично в період реформи і в перші 20 днів після її завершення було зафіксовано курс української грошової одиниці для забезпечення фінансової стабільності. Деяке падіння курсу гривні, яке почалося 7 жовтня, є підтвердженням відновлення режиму плаваючого курсу і виведення його на реальне значення з метою підтримки вітчизняного виробника і стимулювання експорту.

Готівковий курс гривні до іноземних валют в комерційних банках та пунктах обміну іноземних валют в період реформи відповідає офіційному, а в деяких банківських установах був навіть нижчим офіційного.

Національний банк України розробив нові нормативні документи, які значно розширюють можливості фізичних осіб ¾резидентів та неризидентів, у здійсненні через українські уповноважені банки соціальних платежів в іноземній валюті за межі України, що сприятиме створенню умов для приєднання України до 8 статті Статусу Міжнародного валютного фонду і означатиме офіційне міжнародне визнання гривні конвертованою валютою за поточними операціями.

По-третє, проведення реформи прискорило обіг грошей і сприяло поліпшенню стану грошово-кредитного ринку України. Це насамперед зменшення обсягів готівки в обігу на фоні деякого зростання цін та відчутне збільшення ліквідності комерційних банків, що не спостерігалось останнім часом. Так, протягом серпня-жовтня темпи зростання цін споживчого ринку становили 9,4%, а обсяги готівки в обігу за цей період не тільки не зросли, а зменшились на суму близько 150 млн.грн[1, c. 60-62].

За рахунок збільшення строкових депозитів суб’єктів господарювання та населення ліквідність комерційних банків зросла приблизно на таку ж суму і на кінець жовтня досягла 500-600 млн.грн.

Це сприяло зростанню обсягів кредитів, які комерційні банки надають суб¢єктам господарювання. Загальний обсяг заборгованості за кредитами в національній валюті збільшився з 3,2 млрд.грн. на 1 серпня до майже 3,5 млрд.грн. на 1 листопада, а в іноземній валюті відповідно з 1,30 млрд.грн. до 1,35 млрд.грн. Намітилася тенденція зростання обсягів довгострокового кредитування. Поліпшилась структура грошової маси. Якщо на 1 серпня питома вага готівки в загальному обсязі грошової маси перевищувала 45%, то на 1 листопада цей показник зменшився і становить 43%.

Напередодні грошової реформи прискореними темпами відбувалось залучення коштів населення на депозити в комерційних банках. Ця тенденція зберігалась під час реформи і після її закінчення. За період з 1 серпня по 1 листопада обсяги вкладів збільшились на 101 млн.грн. (15%) і досягли 785 млн.грн., що свідчить про довіру населення до гривні.

Необхідно відмітити також стабільність рівня процентних ставок банківської системи України за цей період та їх поступове зниження за останні три місяці. Середній рівень процентних ставок за кредитами комерційних банків з 73,4% у червні поступово знизився до 63,6% у жовтні, а за депозитами відповідно з 32,3% до 27,7% (у річному обчисленні)[7, c. 127-128].

Висновки

Грошова реформа — це цілеспрямовані перетворення, за допомогою яких здійснюються рішучі комплексні дії, спрямовані на оздоровлення економіки, фінансів, грошового обігу тощо. Актуальність нинішньої грошової реформи для України посилена ще й тим, що в процесі державотворення необхідно створити ефективну й надійну грошову систему. Та й оздоровлення економіки і вихід із кризи, як свідчить досвід вже кількох років, без грошової реформи й проведення власної грошової політики виявилися практично неможливими.

Грошова реформа в Україні ¾це надзвичайна подія для нашої держави, в результаті якої створено один з невід’ємних атрибутів державності. Такий широкомасштабний захід, який передбачав би повну заміну в готівковому обігу за короткий строк (два тижні) грошових знаків, зміну масштабу цін і переведення всієї грошової системи, включаючи і безготівкові розрахунки, на нову грошову одиницю ¾гривню, в історії України проводився вперше.

Проведення реформи сприяло більш активному надходженню платежів від населення за комунальні та інші послуги, збільшенню обсягів реалізації товарів. В результаті за 12 днів реформи в банки надійшло в цілому торгової виручки на суму 761 млн.грн., або на 21,5% більше ніж за відповідний період серпня місяця.Відкритий безконфіскаційний характер реформи показав усьому світові, що Україна не пішла шляхом зрівнялівки як засобу регулювання відносин держави і народу. Тим самим створено умови для прискорення широкого спектру позитивних соціально-економічних змін. Особливо позитивне значення цей факт матиме для посилення довіри іноземних інвесторів до України. В результаті проведення грошової реформи вдалося забезпечити певне покращення стану фінансово-грошової системи. Це сприятиме цілеспрямованому розвитку економіки України.

Список використаної літератури

1. Артус М. Гроші та кредит : Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. -161 с.
2. Глущенко С. Гроші та кредит: конспект лекцій / Національний ун-т "Києво-Могилянська академія". — К. : Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2007. — 186c.
3. Гроші та кредит : Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. -К.: КНЕУ, 2001. -602 с.
4. Гроші та кредит : Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп.. -Тернопіль: Карт-бланш, 2000. -510 с.
5. Гроші та кредит: Опорний конспект лекцій / Київський національний торговельно-економічний ун-т / Наталія Мар'янівна Сушко (уклад.). — К. : Видавництво КНЕУ, 2003. — 210с.
6. Грошово-кредитна політика в Україні/ Володимир Стельмах, Анатолій Епіфанов, Наталія Гребеник, Володимир Міщенко, Ред. В. І. Міщенко. -2-е вид., перероб. і доп.. -К.: Знання , 2003. -421 с.
7. Демківський, Анатолій Васильович Гроші та кредит : Навчальний посібник. -К.: Дакор: ВИРА-Р, 2005. -527 с.
8. Добросердова Т. О., Кардашова Т. М Гроші, грошовий обіг та кредит: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Азовський регіональний ін-т управління при Запорізькому держ. ун-ті. — Бердянськ : ТОВ "Будинок техніки плюс", 2002. — 110с.
9. Івасів Б. Гроші та кредит: Підручник / Тернопільська академія народного господарства. — Т. : Карт-бланш, 2005. — 528с.
10. Колесніченко В. Гроші та кредит: Конспект лекцій / Харківський національний економічний ун- т. — Х. : Видавництво ХНЕУ, 2007. — 208с.
11. Колодізєв О. Гроші та кредит: навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни / Олег Колодізєв, Оксана Яременко, ; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків : ВД "ІНЖЕК", 2004. — 153 с.
12. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки. -К.: Атіка, 2000. -238 с.
13. Михайленко В. Гроші та кредит: Навч. посібник для дистанц. навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна" / Анатолій Андрійович Чухно (наук.ред.). — К. : Ун-т "Україна", 2006. — 372с.
14. Михайловська І. М. Гроші та кредит: навчальний посібник / І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. — Львів : Новий Світ-2000, 2006. — 431 с.
15. Розмарина А. Гроші та кредит у системі сучасних економічних відносин: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Одеський держ. екологічний ун-т. — О. : ТЭС, 2004. — 109с.
16. Савлук М. Гроші та кредит: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана — К. : КНЕУ, 2006. — 200с.
17. Щетинін А. І. Гроші та кредит: підручник / А. І. Щетинін ; М-во освіти і науки України. — К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 429 с.