Вступ.

Розділ 1. Становлення та розвиток ринку цінних паперів.

1.1. Ринок цінних паперів як складова частина фінансового ринку.

1.2. Структура ринку цінних паперів та характеристика його суб’єктів.

1.3. Основні етапи створення фондового ринку в Україні.

Розділ 2. Грошовий ринок України та перспектива його розвитку.

Розділ 3. Принципи розвитку ринку цінних паперів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Грошовий ринок — це особливий сектор ринку, на якому здійснюються купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція і ціна на цей товар. Визначальний вплив зміни попиту та пропозиції грошей на ставку процента як їх ціну є свідченням підпорядкованості грошового ринку загальним закономірностям функціонування ринку взагалі.

Механізм грошового ринку має істотні відмінності від механізму звичайного товарного ринку: продаж грошей виступає у формі надання позичок чи купівлі особливих фінансових інструментів; купівля грошей — у формі одержання позичок чи продажу таких фінансових інструментів; попит на гроші — у формі бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певну масу грошей на визначену дату; пропозиція грошей — у формі запасу грошей, який економічні суб'єкти готові передати у тимчасове користування; ціна грошей — у формі процента.

В інституційній моделі грошового ринку виокремлюються два сектори з різним характером руху грошей — сектор прямого фінансування і сектор опосередкованого фінансування. Перевагою першого сектора є те, що безпосередній характер взаємовідносин між продавцями (кредиторами) і покупцями (позичальниками) істотно знижує їх витрати на здійснення операцій. Перевагою другого сектора є те, що участь у взаємовідносинах між кредиторами і позичальниками фінансових посередників істотно знижує ризики, пов'язані з розміщенням грошових коштів.

Метою роботиє дослідження сутності та складових ринку грошей та ринку цінних паперів, факторів, що визначають їх функціонування.

Предметом дослідженнявиступають структурні елементи ринку грошей та взаємозв’язки між ними.

Об’єктом дослідженняє ринок грошей та ринок цінних паперів як його складової.

Хронологічними межами роботи є ХХ-ХХІ століття.

Літературною базоювиступають підручники Гальчинського А. „Теорія грошей”, Лемківського А.В. „Гроші та грошовий обіг: навчально-методичний посібник”, Ватаманюка З. „Економічна теорія: макро- та мікроекономіка”, Мозкового О.М. „Фондовий ринок”, Савлука М.І. „Гроші та кредит”

Розділ 1. Становлення та розвиток ринку цінних паперів

1.1. Ринок цінних паперів як складова частина фінансового ринку

У ринковій економіці переважна більшість матеріально-речових процесів супроводжується рухом фінансових ресурсів. У цьому зв'язку складається розгалужена система фінансових регуляторів виробництва, обміну та розподілу матеріальних благ. У подальшому вони складають ще більш складну систему економічного механізму суспільства. Серед останніх знаходяться інструментарій і засоби ринку цінних паперів. За своєю суттю він є своєрідним "чорним ящиком" механізму функціонування ринку, де нагромаджується і переробляється найрізноманітніша економічна інформація. Остання і подає сигнали виробникам до певних дій у виробництві та обміні.

У механізмі саморозвитку ринкової економіки ринок цінних паперів є частиною ринку капіталів або фінансового ринку. Він перебуває у специфічному фінансовому блоці управління економікою, беручи участь у розподілі і перерозподілі фінансових ресурсів.

Дослідження найглибшої суті ринку цінних паперів потребує, перш за все, визначення його економічної категорії. Серед економістів не помічається навіть загальнонаукова платформа для такого визначення. Для розкриття суті ринку цінних паперів необхідно розглянути ті відносини, які на ньому існують, крізь призму відносин власності, що складаються на стадії їх реалізації. Оскільки цінні папери були породженням акціонерних товариств, з появою акціонерної форми власності процес розподілу прибутку здійснюється у два етапи, одним з яких є фондовий ринок. Отриманням прибутку власником акції вказує на те, що відбулася реалізація акціонерної власності. У цьому випадку власник акції вступив у відносини власності за допомогою ринку цінних паперів.

Реалізація акціонерної власності виявляється у дивіденді, отримання якого, минаючи фондовий ринок, неможливе. Тому можна зробити найбільш абстрактне припущення, що соціально-економічною основою ринку цінних паперів є акціонерна власність. Разом з тим фінансовий капітал виходить за межі своєї ролі як інструмент розподілу доходів тільки між власниками того чи іншого акціонерного товариства, в цінних паперах якого він виражений. Фінансовий капітал на фондовому ринку зіштовхується між собою у боротьбі за перерозподіл доходів, що створені діючими капіталами, які вони представляють. Узагальнюючи сказане відносно суті ринку цінних паперів як економічної категорії, ринок цінних паперів виражає економічні відносини, що виникають в процесі залучення коштів шляхом купівлі-продажу цінних паперів, а також розподілу і перерозподілу частини прибутку, що створюється функціонуючими капіталами, створеними завдяки емісії цінних паперів[12, c. 214-216].

В літературі часто зустрічаються терміни "ринок цінних паперів", "фондовий ринок", "ринок капіталу", однак їх закріплення на законодавчому рівні відсутнє. Єдине визначення, яке вдалось знайти, знаходиться в Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України, схваленого спеціальною постановою Кабміну №277 від 29 квітня 1994 року. В ній говориться: "Ринок цінних паперів є багатофункціональною системою, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу та соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню благоустрою громадян за рахунок володіння та вільного розпорядження цінними паперами, підготовленості населення до ринкових відносин". В даному визначені не зазначається, хто діє на ринку цінних паперів (суб'єкти), який характер відносин, в який вступають його учасники, і з якої причини (об'єкти) складаються відносини. Відповівши на ці питання, можна скласти чітку уяву про ринок цінних паперів.

В Концепції функціонування та розвитку фондового ринку України не сказано, який ринок цінних паперів держава хоче створити. Він може бути банківським, небанківським та змішаним, хоча в світі спостерігається тенденція до зниження ролі банків на цьому ринку. Виходячи з концепції, створення та розвиток фондового ринку України буде орієнтуватися на так званий "північноамериканський" зразок розвитку фондового ринку, який виключає активну роль банків в операціях з цінними паперами[6, c. 361-362].

1.2. Структура ринку цінних паперів та характеристика його суб’єктів

Для функціонування повноцінної інфраструктури ринку цінних паперів в Україні необхідна присутність: емітентів, зацікавлених у мобілізації вільних засобів; інвесторів, які мають вільні кошти та бажають вигідно їх розмістити; посередників, які забезпечують обмін зобов'язань (цінних паперів) емітентів на грошові засоби інвесторів. Безумовною умовою існування ринку є присутність державного органу, який регулює обіг цінних паперів та забезпечує необхідну нормативно-правову базу для його функціонування.

Однією з особливостей українського фондового ринку є те, що між його учасниками ще не встигли скластися стійкі відносини, які б дозволяли говорити про їх постійне відновлення. Для багатьох підприємств вихід на ринок цінних паперів закінчується першою ж емісією. Пов'язано це з тим, що керівники підприємств-емітентів часто незадоволені результатами продажу своїх акцій. Багато з них розглядають цей ринок замінником банківських кредитів, не задумуючись над тим, що акціонери стають співвласниками компанії та з їх думкою доведеться рахуватися. В подальшому керівництво буде обходитися без нових емісій.

Фондовий ринок України, що складається з великої кількості елементів-суб'єктів, ще багато в чому не сформований.

Як бачимо зі схем, фондовий ринок є багатоаспектною своєрідною економічною системою, за допомогою якої функціонує ринкова система загалом. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу сферу, структурній перебудові економіки, її реструктуризації, позитивній динаміці соціальної структури суспільства і підвищенню благоустрою кожної людини шляхом вільного розпорядження цінними паперами[10, c. 198-199].

1.3. Основні етапи створення фондового ринку в Україні

Сьогодні, аналізуючи розвиток ринку цінних паперів в Україні, ми можемо досить чітко визначити основні етапи його розвитку.

Перший етап: з 1991р. по 1994 р. Незважаючи на те, що саме у 1991 році було дано законодавчий "старт" розвитку фондового ринку України у зв'язку з прийняттям ключових законів щодо діяльності акціонерних товариств та випуску і обігу цінних паперів (Закон України "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу"), цей етап характеризується вкрай низькими темпами розвитку фондового ринку. Насамперед це пов'язано з низькими темпами приватизації, повною відсутністю необхідної інфраструктури, недостатньою урегульованістю правових питань, пов'язаних з його функціонуванням. Практично був відсутній вторинний ринок цінних паперів. Суттєвим недоліком першого етапу була відсутність системи обліку прав власності на цінні папери. Розпорошеність функцій між різними державними органами щодо регулювання фондового ринку не дозволяла повною мірою забезпечувати процес його гармонійного розвитку, досягнення цілісності та прозорості, поступового інтегрування у світові фондові ринки.

Другий етап: з 1995 р. по 1999 р. Цей етап характеризується значними кількісним та якісним зростанням фондового ринку України, каталізатором чого можна вважати два моменти: прискорення темпів приватизації та створення державної системи регулювання фондового ринку, насамперед, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, визначення та розподіл повноважень щодо регулювання фондового ринку серед інших державних органів. Законодавчо було визначено принципи та шляхи розвитку ринку цінних паперів — Концепція функціонування та розвитку ринку цінних паперів (1995), Закон України "Про регулювання ринку цінних паперів в Україні" (1996), "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" (1997).

Основним результатом другого етапу розвитку фондового ринку України можна вважати створення дієвої системи нагляду за дотриманням законодавства на ринку цінних паперів, створення системи реєстрації прав власності на цінні папери та системи розкриття інформації про емітентів та професійних учасників ринку цінних паперів.

У той же час, незважаючи на значний прогрес у розвитку фондового ринку, залишається цілий ряд невирішених проблем. Серед них можна виділити: недостатність законодавчого забезпечення, низький технологічний рівень функціонування ринкової інфраструктури, недостатня прозорість діяльності емітентів та професійних учасників фондового ринку, низький рівень корпоративної культури, недостатній рівень знань більшої частини населення з питань фондового ринку[14, c. 227-228].

Розвиток фондового ринку України як однієї з головних частин фінансового ринку держави постійно перебуває у центрі уваги Президента України, уряду України та Верховної Ради. Протягом 1999 року було прийнято низку законодавчих актів з питань фондового ринку, серед яких в першу чергу слід відзначити:

• Закони України: "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якими запроваджено Уніфікований закон про переказні та прості векселі", "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні та прості векселі", "Про приєднання до Женевської конвенції 1930 року про Гербовий збір стосовно переказних векселів та простих векселів", "Про внесення змін до деяких Законів України з метою стимулювання інвестиційної діяльності";

• Укази Президента України: "Питання Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку", "Про членство професійних учасників фондового ринку в саморегульованих організаціях", "Про заходи щодо забезпечення прав учасників інвестиційних фондів та інвестиційних компаній", "Про загальні засади функціонування Національного депозитарію України", "Про Основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році", "Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні".

Третій етап: з 2000 року. Зі зростанням обсягів інвестування в економіку України, необхідністю належного обслуговування інвестиційних процесів та забезпечення належного захисту прав інвесторів, а також у зв'язку із закінченням масової приватизації фондовий ринок повинен перейти у новий етап свого розвитку[8, c. 21-22].

Розділ 2. Грошовий ринок України та перспектива його розвитку

Грошовий ринок як сегмент фінансового ринку, на якому здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції (на термін до 1 року), обслуговує рух оборотних коштів підприємств та організацій, короткострокових коштів банків, установ, громадських організацій, держави та населення. Об’єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Грошовий ринок включений до складу елементів фінансового ринку в зв’язку з тим, що пов’язаний з такими об’єктами фінансового інвестування, як депозитні внески – термінові і до запитання. Крім того, яскраво виражені інфляційні процеси в нашій країні зробили об’єктом інвестування на цьому ринку вільноконвертовану валюту ряду країн (у першу чергу, країн із найменшими темпами інфляції).

Функціонування цього короткострокового сектора фінансового ринку дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як поповнення недостатності грошових активів для забезпечення поточної платоспроможності, так і ефективного використання їх тимчасово вільного залишку. Фінансові активи, що обертаються на ринку грошей, є найбільш ліквідними; для них характерний найменший рівень фінансового ризику, а система формування цін на цьому ринку є відносно простою. Ці властивості забезпечують підприємству більш простий та ефективний процес формування і управління портфелем короткострокових фінансових інструментів.

Інструментами грошового ринку служать скарбницькі та комерційні векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо. Ціною «товару», що продається і купується на ринку, є позичковий процент. Важливий елемент усієї грошово-кредитної політики держави – визначення та регулювання на грошовому ринку рівня процента, що є базовим для процента на фінансовому ринку[5, c. 328-329].

Як показує світовий досвід, основними (класичними) суб’єктами грошового ринку виступають комерційні банки, брокерські контори, дисконтні компанії та інші фінансово-кредитні інститути, які мобілізують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення, установ.

Згідно з українським законодавством, банк – юридична особа, яка на підставі ліцензії Національного банку України здійснює діяльність щодо залучення вкладів від фізичних та юридичних осіб, ведення рахунків і надання кредитів на власних умовах. Кредитор останньої інстанції – це, як правило, Національний банк України, до якого може звернутися банк або інша кредитна установа для отримання кредитів для рефінансування у випадку вичерпання інших можливостей. Національний банк України має право, але не зобов’язаний надавати кредити для рефінансування банку, якщо це не тягне за собою ризиків для банківської системи.

Діяльність комерційних банків багатогранна, їх функції постійно поширюються, охоплюють практично всі сфери життя суспільства. Вони відіграють вирішальну ролі у трансформаційній функції. Досить вагома їх роль і у функції створення нових грошей, у поповненні та регулюванні грошової маси. Менш вагома їх роль у функції забезпечення сталості банківської діяльності та грошовому ринку, оскільки гонитва за високими прибутками підштовхує їх до найбільш ризикованих операцій. Тому в цій функції визначальна роль належить центральному банку, проте не варто недооцінювати роль комерційних.

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання певного набору операцій. Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи:

— пасивні операції;

— активні операції;

— послуги.

Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, ліквідності та одержання запланованого доходу. Сформовані у результаті пасивних операцій кошти становлять переважну частину всіх ресурсів банків, що визначає важливу роль цих операцій в їх діяльності.

Активні операції – це розміщення банками власних та залучених коштів з метою одержання доходу та забезпечення своєї ліквідності.

До активних операцій належать:

— операції з надання кредитів;

— вкладення в цінні папери;

— формування касових залишків та резервів;

— формування інших активів (формування основних засобів – будівель, обладнання тощо).

Кредитні операції здійснюються у формі надання позичок під зобов’язання позичальників повернути кошти та сплатити проценти у встановлені строки. Це основний вид активних операцій, вони забезпечують переважну частину доходів багатьох банків. Позички банків – важливе джерело грошових коштів для бізнесового і споживчого секторів економіки.

Крім операцій, пов’язаних з формуванням банківських пасивів і розміщенням коштів у активи, банки займаються багатьма іншими видами діяльності, які об’єднують в окрему групу, що дістала назву банківських послуг[3, c. 101-104].

Характерною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банкам не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність з надання послуг банки здійснюють, як правило, в процесі виконання звичайних пасивних і активних операцій. Єдине, що для цього додатково потрібно, – це високий професійний потенціал працівників банків та високі банківські технології. Доходи від послуг банки одержують не у вигляді процентів, а у формі комісійних виплат. Банківські послуги – надзвичайно дохідний, майже безризиковий вид діяльності. Тому він швидко розвивається. Комерційні банки приймають і розміщують грошові вклади, здійснюють розрахунки за дорученням клієнтів та банків-кореспондентів і проводять їх касове обслуговування. Крім того, вони можуть виконувати всі або деякі з наступних операцій:

— ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

— фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестиційних коштів;

— випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, облігацій тощо);

— купівля, продаж і збереження державних платіжних документів, інших цінних паперів;

— видача доручень, гарантій, інших зобов’язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

— придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття на себе ризику виконання таких вимог та інкасація цих вимог (факторинг);

— купівля в організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти;

— купівля і продаж у держави та за кордоном дорогоцінних металів, природного дорогоцінного каміння, а також виробів з нього;

— довірчі операції (залучення і розміщення коштів, управління цінними паперами та ін.) за дорученням клієнтів;

— надання консультаційних послуг, пов’язаних з банківською діяльністю.

Комерційні банки зобов’язані виконувати операції за касовим виконанням бюджету за дорученням центрального банку. Їм забороняється вести діяльність у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також проводити всі види страхування[11, c. 337-338].

Розділ 3. Принципи розвитку ринку цінних паперів

Для того, щоб створити атмосферу довіри до підприємницької діяльності, що дуже важливо для розвитку фінансового ринку, ринки цінних паперів повинні бути:

• надійними та безпечними;

• ліквідними;

• ефективними;

• прозорими;

• справедливими;

• впорядкованими.

Ринок є надійним та безпечним, якщо інфраструктура та обслуговування укладених угод забезпечує надійність процесу розрахунків за угодами з цінними паперами та зберігання цінних паперів і грошових коштів. Мабуть, найважливішим фактором при визначенні, чи мають інвестори довіру до ринку, є їх довіра до основних елементів інфраструктури ринку. Інвестори не будуть розглядати можливість інвестування на ринку, якщо вони не будуть впевнені, що інфраструктура цього ринку є міцною, прозорою, справедливою та працює відповідно до чітких правил.

На жаль, український ринок цінних паперів поки що не є надійним та безпечним. Зокрема, розрахунки за угодами по акціях є децентралізованими та не стандартизованими, з різними і часто обтяжливими процесами розрахунків за угодами з акціями різних емітентів. Для проведення розрахунків потрібно багато документів, а також відрядження представника до компанії-реєстратора (що забирає певний час) для здійснення перереєстрації. Розрахунки за угодами з цінними паперами можуть забирати тижні, і кожен інвестор та продавець змушені створювати свої власні механізми поставки проти платежу, які можуть відрізнятися залежно від реєстратора, який бере участь у перереєстрації акцій. Реєстрація права власності на акції може також бути суттєво ускладнена через існування кишенькових реєстраторів (реєстратори, які знаходяться під контролем керівництва емітента), які практикують затримки внесення даних небажаних акціонерів до реєстру та відмови акціонерам у використанні ними прав, що перейшли до них разом з правом власності на акції (наприклад, вони можуть заявити, що акціонер не був зареєстрований на час надання повідомлення про проведення загальних зборів акціонерів). Необхідно докласти зусиль, забезпечити реальне виведення реєстраторів з-під впливу емітентів.

В чинному законодавстві питання, що пов'язані з операційною діяльністю клірингових та депозитарних установ, розглядаються недостатньо, а саме: 1) проблеми, що пов'язані з сертифікатами цінних паперів, а також з правами на нерухомі цінні папери для забезпечення перевірки та захисту інтересу власників; 2) відсутність правового визначення понять "довірчого управління", включаючи довірчих управляючих, "довірчі товариства", фудіціарні зобов'язання тощо; 3) відсутність чіткого визначення, коли саме здійснюється перехід "прав" та/або "майна" при продажу акцій; 4) належна ідентифікація та захист прав власності акціонерів — неризидентів українських підприємств; 5) юридична сила документа та підписів у електронній формі; 6) надання зберігачам, які не є банками, права проводити операції з грошовими коштами клієнтів, тобто надання клієнтам послуг з ведення "індивідуальних керованих рахунків"[7, c. 278-280].

Ліквідність ринку надає інвестору впевненість, що цінні папери дійсно можна купити і продати і що буде достатньо покупців, щоб забезпечити безперешкодні вхід та вихід з ринку цінних паперів. Як правило, ліквідність визначається трьома характеристиками:

• глибина: на ринку є замовлення, за ціною вищою та нижчою за поточну середньозважену ціну;

• ширина: ринок може виконувати великі замовлення без великих коливань цін;

• пружність: ринок швидко отримує нові замовлення після зміни цін.

Забезпечення ліквідності повинно бути основною метою організаторів торгівлі та урядовців, тому що її наявність може бути вирішальною для інвесторів. Наприклад, кожний стратегічний інвестор хоче бути впевнений у тому, що у нього в майбутньому буде можливість ліквідувати інвестицію та повернути собі кошти. Ліквідність є ще більш важливою для портфельних інвесторів, тому що вони розраховують на вхід та вихід в більш короткі строки.

Ліквідність не можна придбати, її потрібно дбайливо виплекати. ДКЦПФР прийняла рішення, за яким всі угоди за акціями певних "інвестиційно привабливих" акціонерних товариств на суму, що перевищує в національній валюті встановлений поріг, мають здійснюватись через фондові біржі або електронні торговельні системи (TIC). Критерії визначення "інвестиційно привабливих" акціонерних товариств включають: доходність, кількість випущених акцій, кількість акціонерів та мінімальну вартість активів. Це — важливий перший крок ДКЦПФР до збільшення ліквідності на ринку та прозорості щодо великих підприємств — "блакитних фішок". (Рішення ДКЦПФР "Про визначення інвестиційно привабливих підприємств, угоди з цінними паперами яких з 01.04.1999 р. будуть здійснюватися лише через організаторів торгівлі" від 30 грудня 1998 року №215 та від 6 липня 1999 року №141 "Про затвердження переліку інвестиційно привабливих підприємств, які відповідають вимогам п.1 Рішення Комісії від 30.12.99 №215").

Ліквідність створюється в результаті належної поведінки організаторів торгівлі та уряду і враховує безліч факторів, що впливають на поріг мінімальних витрат, необхідних для участі в ринку, включаючи: вимоги до лістингу, податкову політику, можливість репатріації капіталу, прозорість ціноутворення, правила торгівлі, обмеження для інвестицій, процедури клірингу та розрахунків, кастодіальний захист тощо. Повільні темпи приватизації стратегічних підприємств в Україні, напевно, є найважливішим фактором, який негативно впливає на ліквідність, тому що в обігу знаходиться надто мала кількість акцій підприємств, підтримання ліквідності ринку вимагає постійних та наполегливих зусиль всіх учасників процесу і є дуже складним завданням.

Ринок акцій є "ефективний", якщо ціни на акції відображають всю інформацію, яку можна отримати. Ціни на ефективному ринку повинні змінюватися (теоретично) лише за наявності нової інформації. Метою державних органів та організаторів торгівлі повинно бути підвищення ефективності ринку шляхом вдосконалення системи інформації емітентами. Це означає надання до ДКЦПФР більш повних та правдивих регулярних та спеціальних звітів, які потім мають оприлюднюватись. Крім того, слід заохочувати емітентів до розкриття інформації, яка може вплинути на ціну цінних паперів, через прес-релізи безпосередньо для ринку[13, c. 118-121].

Прозорість ринку стосується розповсюдження інформації про ціни, обсяги та угоди з цінними паперами. Надійна та своєчасно надана інформація (тобто високий рівень прозорості) підвищує ефективність та ліквідність ринку. Прозорість вимагає як мінімум своєчасного надання інформації про ціни та обсяги укладених угод.

Більшість українських цінних паперів не включені до лістингу бірж або електронних торговельних систем, і тому щодо них відсутня інформація про ціни та обсяги угод навіть щодо цінних паперів, які включені до лістингів. Торговці часто не звітують про укладені ними угоди або надають викреслену інформацію про такі угоди. Крім того, багато угод з цінними паперами, включені до лістингу, укладаються без послуг торговців цінними паперами, і тому інформація про них відсутня. У зв'язку з цим інформація про ціни та обсяги угод, яку надають для ознайомлення організатори торгівлі, є недостатньо повною та точною. Першим кроком повинно стати забезпечення обов'язкового виконання встановленого законом зобов'язання торговців цінними паперами надавати інформацію про всі угоди, укладені ними з цінними паперами, які є в лістингах бірж або електронних торговельних систем, за місцем лістингу цих цінних паперів.

Під справедливістю на ринку мається на увазі однакове та справедливе ставлення до всіх його учасників. Наприклад, ринкові правила повинні забезпечити помірний розмір мита та інших зборів, які мають сплачувати учасники, а також їх справедливий розподіл між учасниками та тими, хто користується їх послугами. Крім того, будь-який потенційний учасник, який відповідає вимогам щодо розміру капіталу та іншим регулятивним вимогам допуску до діяльності на ринку, та бере на себе зобов'язання дотримуватись відповідних правил, повинен мати право стати професійним учасником ринку. Санкції, які згідно із своїми правилами, ринок може накласти на учасників, мають бути помірними. А учасникам має бути гарантований належний розгляд справи про порушення, включаючи право на оскарження рішення про накладення санкцій до державного органу — регулятора ринку або суду. Нормативні акти, розроблені та прийняті державним органом, який регулює діяльність на ринку цінних паперів, також мають бути помірними та застосовуватись до всіх учасників ринку на рівних умовах.

Впорядкованість відноситься до адекватності правил захисту клієнтів на ринку, правил проведень торгів, механізмів моніторингу ринку та правозастосування. Добре організовані ринки мають чіткі правила захисту клієнтів, за якими торговці повинні мати відповідний розмір власного капіталу, не можуть розривати вже укладених угод та недотримуватись твердих квотувань. Виконання цих правил має бути забезпечене заходами примусу, що потребує повноважень щодо здійснення моніторингу ринку, проведення розслідувань та накладення санкцій[2, c. 265-266].

Висновки

Складний механізм грошового ринку дає можливість класифікувати його за різними критеріями. Основними з них є: види Інструментів, з допомогою яких гроші переміщуються від продавців до покупців; інституційні ознаки грошових потоків; економічне призначення купівлі грошей. За першим критерієм грошовий ринок поділяється на: ринок позичкових зобов'язань, ринок цінних паперів, валютний ринок; за другим критерієм — на фондовий ринок, ринок банківських кредитів, ринок послуг небанківських фінансово-кредитних установ; за третім критерієм — на ринок грошей і ринок капіталів. Центральне місце в структурі грошового ринку займає ринок грошей.

Визначальну роль у механізмі ринку грошей відіграє попит на гроші, під яким слід розуміти бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей на певний момент. Це явище залишку і має об'єктивний характер, оскільки визначається під впливом факторів, що діють у реальній економіці — зміни обсягу ВНП, рівня цін, швидкості обігу грошей, рівня процента тощо.

Пропозиція грошей полягає в тому запасі грошей, який економічні суб'єкти готові надати в тимчасове користування позичальникам. Це більш екзогенне явище, ніж попит на гроші. Вона формується на базі наявної маси грошей в обороті й емісійної діяльності банків. Тому банки, регулюючи пропозицію грошей, повинні орієнтуватися на зміну попиту на гроші, а не навпаки. Врівноваження попиту і пропозиції на ринку грошей визначає об'єктивний рівень ставки процента, за якого досягається стабілізація кон'юнктури цього ринку. Взаємозв'язок між попитом, пропозицією і ціною грошей на цьому ринку реалізується відповідно до загальних закономірностей функціонування ринку: попит на гроші впливає на рівень процента прямо пропорційно, а пропозиція грошей — обернено пропорційно.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Макроекономіка: Підручник/ Віктор Базилевич, Катерина Базилевич, Лариса Баласт-рик,; За ред. Віктора Базелевича,. — 2-ге вид., випр. . — К.: Знання , 2005. — 851 с.

2. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. — К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. — 527 с.

3. Денисенко М. Грошово-кредитна діяльність банків: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Микола Денисенко, Володимир Кабанов, Любов Худолій,; Європ. ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2006. — 338 с.

4. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2006. — 481 с.

5. Економічна теорія: Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 779 с.

6. Економічна теорія. Політекономія: Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич, Надія Гражевська; За ред. В.Д.Базилевича. — 6-те вид., доп. і пе-рероб.. — К.: Знання-Прес, 2007. — 719 с.

7. Злупко С. Перехідна економіка: сучасна Україна: Навчальний посібник/ Степан Злупко,. — К.: Знання , 2006. — 324 с.

8. Косолапов А. Фінансові методи стимулювання ринкових перетворень в Україні: монографія/ Анатолій Косолапов,. — К.: Знання, 2000. — 99 с

9. Михайловська І. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 431 с.

10. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

11. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.

12. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.

13. Пухтаєвич Г. Аналіз національної економіки: Навчальний посібник/ Галина Пухтаєвич,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 254 с.

14. Савченко А. Макроекономіка: Підручник/ Анатолій Савченко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 441 с.

15. Словник-довідник фінансового ринку: словник/ Укл.: В. В. Фещенко, О. О. Резнікова, О. В. Романченко та ін.. — К.: Українське агентство фінансового розвитку, 2005. — 321 с.