Громадянське суспільство і правова держава
1. Правова держава та громадянське суспільство
2. Основні ознаки правової держави
3. Поняття і види форми правління, форми державного устрою та форми державно — правового режиму(форми держави)
4. Апарат держави як система державних органів. Місце аппарату в механізмі держави
5. Правоохоронна діяльність як різновид правозастосовчої діяльності
Правова держава та громадянське суспільство
В історії політичної та правової думки ідея правової держави завжди була і є однією з найперспективніших та найгуманніших державно-правових ідей. Не випадково , що проблеми правової держави завжди привертали до себе увагу передових людей – прогресивних мислителів давнини, середньовіччя та сучасності.
Звичайно, різні мислителі, політичні та суспільні діячі вкладали неоднаковий сенс та зміст в ідею правової держави. Якщо в одних, наприклад, ідея такої держави асоціювалася в кінцевому результаті з приватною власністю, багатством певних класів та верств, з використання в різних формах чужої праці, то в інших зовсім навпаки.
При приватній власності, заявляв Томас Мор в своїй “ Утопії”, не можливо говорити ні про справедливість, ні про добробут всього суспільства. Передові тогочасні держави він вважав лише змовою багатіїв, які прикриваючись державою, задовільняють свої власні інтереси. Так вони роблять все від імені держави, а отже і від імені бідних, і всі їх уловки стають законами.
Питання правової держави широко обговорюються і в наш час. Основна причина такої уваги до правової держави не лише в гуманності самої ідеї, але в пошуках шляхів її найбільш адекватного оформлення та ефективного здійснення.
Серед суттєвих передумов успішного формування та функціонування правової держави слід назвати наявність в країні громадянського суспільства. Існує багато не співпадаючих одне з одним увлень про громадянське суспільство та про характер його співвідношення з державою. Взагалі, громадянське суспільство виступає в якості певної антитези, противаги державі. При такому співвідношенні з державою, призначення громадянського суспільства в особі різних соціальних груп, класів, верств, організованих в спеціальні інститути та об’єднання, полягає не лише в нагляді за діями держави з тим, щоб вони не виходили за межі законності та конституційності, але й у застосування всіх дозволених законом заходів для того, щоб примусити державу та її органи у випадку порушення ними діючих правових актів повернутися на шлях закону. Так громадянське суспільство виступає не лише гарантом послідовного та безперервного розвитку цивілізації, але й гарантом існування та розвитку самої правової демократичної держави.
Основні ознаки правової держави
Як вже зазначалося, концепція правової держави має глибокі історичні та теоретичні корені. Теорія правової держави в її цілісному вигляді була розроблена Дж.Локком, Ш.Монтеск’є, Т.Джефферсоном. Значними кроками на шляху до правової держави стали Конституція США 1787 р. та Конституція Франції 1789 р., які вперше закріпили деякі положення правової державності. Вирішальними факторами створення правової держави стали успіхи у формуванні громадянського суспільства та загальний соціально-економічний та культурний розвиток суспільства, його нових цивілізаційних, технічних, наукових основ.
Правова держава – це держава, що обмежується у своїх діях правом, яке захищає свободу особистості і підкоряє владу волі суверенного народу. Право є системою загальноприйнятих, формально визначених норм, що гарантуються державою, тобто правил поведінки загального характеру, що регулюють суспільні відносини. Право є засобом організації державної влади. За допомогою юридичних норм держава здійснює необхідні функції, робить свої веління обов’язковими для всього населення.
В правовій державі функціонує режим конституційного правління, існує розвинута та несуперечлива правова система з ефективним контролем політики і влади. Здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, діяльність її органів, посадових осіб пов’язані правовими нормами та підкорені ним. Концепція правової держави обгрунтовує правову рівність усіх громадян, пріоритет прав людини над законами держави, невтручання держави в справи громадянського суспільства.
Теорія та практика правової держави дозволяє виділити такі її основні ознаки :
Суверенітет народу,конституційно-правова регламентація державного суверенітету. Це означає, що саме народ є кінцевим джерелом влади ; щодо державного суверенітету, то він носить лише представницький характер.
Верховенство закону,що виражає правові принципи суспільства. Закони правової держави спираються на Конституцію країни і мають найвищу обов’язкову силу по відношенню до інших нормативних актів, що видаються державними органами. Закон не можна скасувати, до нього не можна вносити змін ні відомчими актами, ні урядовими розпорядженнями. У зв’язку з цим постає питання про якість самого закону. В дійсно демократичній правовій державі закон повинен відповідати праву, бути гуманним, справедливим, прогресивним, закріплювати невідчужені права людини.
Всезагальність права, підкорення праву самої держави та її органів. Держава, що видає закони не може сама їх порушувати. Всі органи держави та посадові особи діють на основі і в межах законів, в межах компетенції та в порядку, встановленому правовими нормами.
Взаємовідповідальність держави і особи. Не лише громадяни, окремі організації та установи несуть відповідальність перед державою за виконання своїх обов’язків, але й держава, її посадові особи відповідальні за свої дії перед громадянами. Особа погоджується на певні обмеження та зобов’язується підкорятися загальним настановам держави, а держава несе відповідальність за дотримання прав особи, гарантує їй гідні умови життєдіяльності. В основі правової держави полягає прагнення захистити людину від державного терору, гарантувати індивідуальну свободу.
Розподіл влад. У відповідності до принципу розподілу влад влада не повинна бути узурпована в руках однієї особи або одного органу, а повинна бути розподілена, щоб уникнути деспотизму, між законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади. Принцип розподілу влад вимагає самостійності, незалежності , суворого розмежування компетенцій цих 3-х влад , наявність системи стримувань та противаг, за допомогою якої кожна гілка влади змогла б обмежувати іншу. Принцип розподілу влад не виключає, а передбачає єдність та взаємозв’язок влад, а також певне верховенство законодавчої влади, конституційні рішення якої є обов’язковими для всіх.
Принцип розподілу влад діє і у вертикальному аспекті як збалансоване співвідношення центральної влади з регіональною, місцевою владою. Велика концентрація влади у центру може призвести до ігнорування інтересів на місцях, та навпаки, занадто велика компетенція місцевих органів може негативно вплинути на загальнонаціональні інтереси.
Непорушеність свободи особи, її прав, честі та гідності.Першооснова правової держави – визнання прав та свобод людини і громадянина, їх повага, дотримання та захист з боку держави. Правова держава виходить з того, що права та свободи людини є невідчуженими та належать ій від народження; права та свободи надані в однаковій мірі всім та кожному; здійснення прав людини і громадянина не повинно порушувати прав та свобод інших осіб; каталог прав та свобод людини і громадянина повинен відповідати міжнародним стандартам, що зафіксовані у Загальній Декларації прав людини і громадянина 1948 р., Пакті про економічні, соціальні та культурні права та Пакті про громадянські і політичні права 1966 р.
Наявність ефективних форм контролю та нагляду за дотриманням прав та свобод громадян, реалізацією законів та інших нормативних актів, гнучкого механізму гарантій свободи народного волевиявлення. Правова держава повинна створити розвинуту та дійсну систему судових органів, арбітражу, народного контролю тощо.
Ще однією ознакою можна назвати наявність розвинутого громадянського суспільства.Дійсно, будуючи зараз правову, демократичну державу, громадянам недостатньо мати права. Вони повинні вміти і бажати ними користуватися. Ідея правової держави може утвердитися лише тоді, коли у цієї держави буде рівноправний партнер — громадянське суспільство.
Поняття і види форми правління, форми державного устрою та форми державно — правового режиму (форми держави)
Органiзацiя державноївлади великою мiрою залежить вiд форм держави.Розрiзняють форму правлiння, форму державного устрою, форму державно-правового режиму.
Форма nравлiння- це органiзацiя верховноїдержавноївлади, порядок їїутворення та дiяльностi, компетенцiя i взаємозв'язок їїopraнів, а також взаємовiдносини з населенням країни.
Вiдомi дві формu правлiння: монархiя i ресnублiка.
Монархiя- це така форма правлiння, за якоїверховнувладу в державi повнicтю або частково здiйснюєодна особа, що належить до правлячоїдинастії (фараон, король, шах, цар, iмператор i т. ін.)
Монархiя буваєабсолютною та обмеженою. Абсолютна монархiя — це форма правлiння, за якоїверховна влада зосереджена в руках одноособового глави держави (монарха). За обмеженої(конститyцiйної, парламентської) монархії законодавча влада належить парламенту, виконавча — монарху (чи кабiнету Міністрів), судова — судам, якi обираютьсячи призначаються.
Ресnублiка- це така форма правлiння, де верховна влада в державi належить представницьким виборним органам i здiйснюється ними. У теорії права розглядають аристократичнi та демократичнi республiки. В аристократичнiй реепублiцi формальне право обирати та бути обраним належитьлише вищим верствам (наприклад, рабовласницькi республiки у Стародавнiх Афiнах, Стародавньому Римi).Удемократичних республiках формальне право брати участь у виборах opraніввлади належить усьому населеннюкраїни, тобтовсiм громадянам, якi досягли певного вiку, не визнанi судом недєздатними чи їхнєправо не обмежене на пiдставах, передбачених законом. Вiдомо три види демократичних республiк: парламентськi, президентськi тазмiшанi.
у парламентських республiках:
1) президент обирається парламентом;
2) уряд формується з представникiв партiй, що маютьбiльшicть у парламентi;
3) уряд.пiдзвiтний парламенту;
4) парламент може висловити уряду недовiру, що тягнеза собою йога вiдставку.
у президентськiй республiцi:
1) президент обирається всенародно або за особливоюпроцедурою;
2) президент єглавою держави i здiйснюєвиконавчу владу;
3) законодавча влада належить представницькому органу(парламенту);
4) президент маєправо вiдкладного вето та iншi права(скажiмо, право розпустити парламент).
У змiшанiй республiцi є елементи як президентської, такi парламентської форм правлiння (примiром, вУкраїнi).
Форма державного устрою- це територiальна opraнiзацiя держави.Характер взаємодii мiж їїскладовими частинами та кожноїчастини з державою в цiлому.
Територiя держави подiляється на oкремi нацiонально-полiтичнi чи адмiнicтративнi одиницi, якi характеризуютьсяспiввiдношенням частин держави та їїopraнівз державою вцiлому та мiж собою (наприклад, Автономна Республiка Крим, Київська область, Солом' янський район та ін.).
Теорiя права розрiзняєпросту та складну форми державного устрою.
Проста(Унimapнa) держава- єдина держава, що не мaєвсерединi вiдокремлених державних утворень, якi користуються певною самостiйнicтю. Для державних opraнiвха рактерна наявнicть: єдиноїсистеми державних opraнів; єдиного законодавства; єдиноїтериторiї; єдиного громадянства; єдиної загальнодержавноїсимволiки тощо.
Складна держава формується ізвiдокремлених державних утворень, що користуються певною самостiйнicтю. Дотакоїформи держави належать: федерацiя, конфедерацiя, аза твердженням деяких aвтopiв, ще й iмперiя.
Федерацiя- суверенне державне утворення (союз держав) з особливою структурою державного механiзму, що криє в собiяк загальнофедеративнiдержавнi(суспiльнi) органiзацiї, систему законодавства, так iаналогiчнiорганiзацiї та законодавство суб' єктів федерацii. Федерацiя створюється на добровiльних засада, здебiльшого згiдно з укладенимивiдповiдними угодами (наприклад, Росiйська Федерацiя, США).
Конфедерацiя- це добровiльне об' єднаннясамостiйних держав для досягнення конкретно! мети. У конфедерацii немаєєдиної(або подвiйної) системи opraнівзаконодавства, територiї, громадянства. Це нестiйка форма об' єднання, яка з часом або розпадається, або перетворюється на федерацiю.
Імперiя- це примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу iншим, складна держава, частини якоїповнicтю залежать вiд верховноївлади.
Державно-правовий режим- це сукупнicть засобiв i способiв реалiзацiїдержавноївлади, що вiдображають їїхарактер i змicт з огляду на спiввiдношення демократичних i недемократичних засад. Розрiзняють демократичнuй та недемократичнuй режими.
Основними ознаками демократичного режиму є:
1) проведення виборiв державних opraніву центрi та на
мicцях iopraнів мicцевого самоврядування;
2) плюралiзм у полiтичнiй, економiчнiй, iдеологiчнiй та
духовнiй сферах життєдiяльностi людей;
3) рiвноправнicть людей, гарантії здiйснення ними їхніх прав, виконання
їхніхобов'язкiв;
4) демократизм правосуддя, прiоритет методiв переконання перед
методами примусу тощо.
Отже, демократичний правовий режим- це здiйснення державноївлади на засадах чинного права з використанням демократичних форм народного представництва, виконавчо-розпорядчоїдiяльностi, правосуддя, контролю i нагляду, рiвноправнicть населення, а також гарантування їхніxправ, свобод, законних iнтересів, виконання кожним своїх обов'язкiв.
Недемокраmичнi режимиподiляють на тоталiтарнi та авторитарнi.
Тоталiтарний режим- це сукупнicть таких засобiв i способiв реалiзацiїдержавноївлади, за яких уся життєдiяльністьсуспiльства й кожного окремого громадянина (особи) збсолютно регламентована: влада на всix рiвнях формується закрито однiєю особою чи кiлькома людьми з правлячоїверхiвки, не контролюється населенням; вiдсутня будь-яка можливicть для вiльного виявлення i врахування iнтересівycix груп населення; найменшi вiльностi негайно придушуються вciмa засобами, аж до прямого насильства, icнуєоднопартiйна система, звичайним єгрубе втручання в особисте життялюдини i громадянина.
Авторитарний режим- це така сукупнicть засобiв i способiв реалiзацii державноївлади, за яких вона концентрується в руках правлячоїверхiвки; допускаються деякi розмежування полiтичних сил, легальнi можливостi через представницькi органи чи rpoмадськіоб' єднання обстоювати iнтереси певних верств населення. Але якщо така поляризацiяполiтичних сил стае антагонicтичною, включається механiзмдії реакцiйного закону чи пряме насильство.
За iншими ознаками демократичнi режими класифiкуються на демократично-лiберальний, демократично-радикальний, демократично-консервативний та iн. Серед недемократичних режимiв розрiзняють: вiйськово-полiцейський, фашистський, расистський, терористичний, диктатуру певноi партiї, класу, iншоїгрупичи прошарку в соцiально неодноpiдному суспiльствi тощо.
Отже, форма держави характерuзується вiдnовiдною органiзацiєю та реалiзацiєю публічної влади, взаємозв' язком держави з особою iгромадянським сусniльством.
4. Апарат держави як система державних органів. Місце аппарату в механізмі держави
Для здiйснення своїхзавдань i функцiй кожна держава створюєрiзноманiтнi органiзаціїТака система вcix державнихорганiзацiй, що беруть участь у здiйсненнi завдань i функцiй державн, називається їїмеханiзмом. Серед названих органiзацiй єдержавнi органи, що надiленi державновладними повноваженнями. Систему такихopraнівназивають апаратом державно звiдси механiзм держави криєв собi:
а) апарат держави;
б) державнi пiдприємства;
в) державнi установи;
г) iншi державнi органiзації.
Державнiпідприємства- це вид державних органiзацiй, якiбезпосередньо реалiзують функції та завдання держави у сферiматерiального виробництва. Сюди слiд вiдкести
державнiпiдприємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування та інше.
Державнi установи- це вид державних органiзацiй, на якi покладено завдания з реалiзаціїфункцiй держави у сферi нематерiального виробництва. До них слiд вiднести установи у сферi культури, охорони здоров'я, освiти, виховання тощо. Це, наприклад, державнi дошкiльнi дитячi установи, школи, училища, середнi та вищi навчальнi заклади, система лiкарень, санаторіїв та iнших установ охорони здоров' я.
До iнших державних органiзацiй, наприклад, вiдносять державнi будiвельнi органiзаціїабо армiю, мiлiцiю та ін.
Аnарат державuявляєсобою систему вcix державних, opraнів, якi здiйснюють завдання та виконують певнi функціїдержавни.
Основними принципами державного апарату України є:
демократизм; нацiональна рiвноправнiсть; законнicть; суверенність; подiл влади; соцiальна справедливicть; гуманiзм iмилосердя; поєднання переконання іпримусу; гласність, відкритicть i врахування громадськоїдумки.
Принцип демократизму в Україніхарактеризується тим, що державний апарат формується з волi бiльшостi населення, виражаєта виконуєволю громадянського суспiльства.
Як коріннa, так i решта нацiональних груп, що проживають на територiїУкраїни, єрiвноправними. Держава гарантуєвсімздiйснення, охорону, захист i вiдтворення полiтич,них, економiчних, громадських, соцiальних i культурнихправ.
Державний апарат утворюється й дiєна пiдставi законiв. Йогодiяльнicть спрямовується на виконання законiв у порядку, передбаченому чинним законодавством, Державнийаппаратє, єдиним нociємвлади на засадах самостiйностi танезалежностi, виразником суверенітету, народу й нaцiї.
Державна влада в Yкpaїнi здiйснюється за принципом їїподiлу на законодавчу, виконавчу та судову. Единим органом законодавчоївлади єВерховна Рада України, виконавчої- Кабiнет MiністрівУкраїни, центральнi та мicцевi виконавчiоргани. Правосуддя в Україніздiйснюється виключноКонституцiйним i загальними судами, що будуються за принципом територiальностi та спецiалiзації.
Принцип соцiальноїсправедливостi державного апарату означає, що йогозавданням єзабезпечення соцiальноїзлагоди, консенсусу мiж рiзними частинами суспiльства, балансурiзноманiтних iнтересівycix соцiальних прошаркiв, груп таiнших верств населення.
Державнийапарат визначає, гapaнтує, допомагаєздiйснювати всімверствам населення їхнісуб'єктивнi права, охороняєта захищаєосновнi права людини i громадянина, вiддаючи прiоритет загальнолюдським цiнностям, забезпечує гуманне й милосердие ставлення до всього населення Укpaїни i кожного, окремо взятого, iндивiда.
Важливим принципом державного апарату Україiни єпоєднання мeтoдiввиховання i примусу.Примус до осiб застосовується лише тодi, коли вичерпано вci методи переконання, але особа не пiдкорилася загальнодержавним інтepecaмта iнтepecaмгромадянського суспiльства.
Своїфункцiїдержавний апарат виконуєвiдкрито, спiвпрацюєз рiзними громадськими об'єднаннями й рухами, вивчаєгромадську думку та вpaxoвуєїїв органiзацiїi здiйсненнi покладених на нього завдань.
Отже, державний апарат (обраний чи призначений) є системою державнuxорганiв, що здiйснюють cвoї функцiї, реалiзуючи волю громадянського суспiльства, всього Yкpaїнськoгoнароду.
Первинною «клiтинкою» державного апарату єоргандержави. Це окремий службовець чи структурно оформлений колектив державних службовцiв, надiлений владнимиповноваженнями, вiдповiдними матерiально-технiчними засобами, утворений на законних пiдставах для виконанняконкретних завдань i функцiй держави.
Один службовець як орган держави це, скажiмо, Президент України, що єглавою держави i виступаєвiд їїiмeні. Структурно оформлений колектив службовцiв мaєкерiвниківi виконавцiв.Керiвник виступаєвiд iмeнi певного органу. Кожний орган надiляється на пiдставi закону владними повноваженнями, якi полягають у тому, що орган держави спроможний встановлювати формально обов'язковi правила поведiнки (як нормативнi, так i iндивiдуальнi) й домагатися їx здiйснення.
В юридичнiй лiтературi розглядають рiзнi пiдстави класифiкацfi державних opraнів Розрiзняють, наприклад, тaкi види органiв держав и:
1) за мicцем у системi державного апарату — первиннi (створюються через вибори вciмнаселенням або йогочастиною), вториннi (створюються первинними, походять вiд нихi пiдзвiтнi їм);
2) за змicтом або напрямкамидержавноїдiяльностi — органидержавноївлади, глава держави, органидержавного управлiння чи розпорядчо-виконавчi органи, судовi органи, контрольно-наглядовi органи;
3) за способом утворення — виборнi, призначуванi, тi,що можуть успадковуватися;
4) за часом функцiонування — постiйнi, тимчасовi;
5) за складом — одноособовi, колегiальнi;
6) за територiєю, на яку поширюються їxнi повноваження загальнi, або центральнi; мicцевi або локальнi.
Державна влада в Укpaїнi здiйснюється за принципом їїподiлу на законодавчу, виконавчу та судову. Вдосконалення opraнiвдержавної влади реалiзується в Укpaїнi на основi КонституцiїУкраїни.
До системи державних opraнiвУкраїни належать: законодавчий орган — Верховна Рада України; глава державиПрезидент України; виконавчi органи, що подiляються навищi (Кабiнет MiнiстpiвУкраїни, Рада MiнicтpiвАвтономноїРеспублiки Крим), центральнi (Miнicтepcтвa, державнi Комiтети; iншi органи центральноївиконавчоївлади зi спецiальним статусом); мicцевi (обласнi та районнi, мicтКиєва i Севастополя, районiв у мiстax Києвi й Севастополi державнi адміністраціїна чолi з головами цих адмiнicтрацiй та їxнi вiддiли й управлiння, а також aдмiнicтpaцiїдержавних пiдприємствi установ); виконкоми та голови сiльських, селищнихi мicьких (мicтрайонного та обласного пiдпорядкування) раду частинi виконання державних повноважень, що були їмделегованi органами державно. влади.
Органи мiсцевого самоврядування, що репрезентують спiльнi iнтереси територiальних громад сiл, селищ i мicт, тобто обласнi та районнi ради, а також органи мiсцевого самоврядування: мicькi, сiльськi, селищнi ради та їхнівиконавчi органи єсамостiйною системою об' єднаньгромадян у громадянському суспiльствi.
Система судов их органiвохоплює: Конститyцiйний Суд України; загальнi (мicцевi, апеляцiйнi, спецiальнi) суди та Верховний Суд України. Мiсцевi суди включають районнi, мicькі(мicтобласного пiдпорядкування) районнi у мicтi, господарськi, гарнiзоннi суди. До системи апеляцiйних судiв закон вiдносить Верховний Суд АвтономноїРеспублiки Крим, обласнi суди, суди мiстКиєва i Севастополя. Спецiальними(касацiйними). судами в Україні євищi суди (кримiнальний, цивiльний, господарський, адмiнicтративний, вiйськовий). Очолюєвсю систему судiв загальноїюрисдикціїв УкраїніВерховний Суд України.
У самостiйну систему opraнівдержави відокремлюються контрольно-наглядовi органи Україiни. До них належать:генеральний прокурор Україiни i пiдпорядкованi йому, прокурори; податковi адмiнiстрацiї, caнiтapнi, пожежнi, контрольно-ревізійніта iншi державнi інспекції.
Отже, аnарат державunociдає головне .мiсце в системiорганiзацiй державного механiз.му, оскiлькuздiйснює державну владу та уnравлiння в сусniльствi.
5. Правоохоронна діяльність як різновид правозастосовчої діяльності
Правоохоронна функцiя держави полягаєу забезпеченнi конституцiйного порядку, нацiональноїбезпеки, правового порядку; вона спрямована на охорону конституцiйних прав людини i громадянина, а також на вiдновлення порушених прав.
Поняття правоохоронної дiяльностiможна вuзначuти як державну npaвомірну дiяльнiсть, що полягає у вnлuвiна noвeдiнку людuнuабо груnи людей збоку уnовноваженого державою органу (їх nосадових осiб) шляхом охорони nравоnорядку, вuявлення або розслiдування nорушення права, вiдновлення права з обов' язковuм дотриманням встановленuх у законinроцедур цієї дiяльностi. Така дiяльнicть мaє специфiчнiознаки.
Головна ознака правоохоронної дiяльностiполягає у здатності компетентних opraнів держави охороняти права фiзичних або юридичних осiб певними юридичними процедурами. При цьому до правопорушникiв може застосовуватися правомiрний примус. Протидiя правоохоронноїдiяльностi єнебажаною, а в певних випадках, передбачених законом, особи, якi перешкоджають правоохороннiй дiяльностi, можутьбути притягнутi до вiдповiдальностi.
У процесi правоохоронноїдiяльностi можуть бути використанi тiльки офiцiйнi (офiцiйна iнформацiя) i правомiрнi (правомiрним шляхом встановленi факти тощо) засоби впливу. Неофiцiйна iнформацiя може бути використана тiльки вiнтepecax держави, а не органу, який їївикористовує. Протевикористати тaкi данi для погiршення захисту правiсвободлюдини правоохоронний орган не мaєправа, оскiльки конституцiйнi права i свободи людини, громадянина не можутьбути обмеженi, кpiмвипадкiв, передбачених Конституцiею(ст.64).
Правоохороннi органи зобов'язанi виконувати дiї, що мають упорядкувальне, контрольне та охоронне призначення. Так, на органи податковоїслужби, якi виконують певнiправоохороннi дії (виявлення та розслiдування злочинiв усферi оподаткування, контроль за правильнicтю сплати податкiв), за Законом України «Про державну податкову службу України» покладено завдання формувати та вести Державний реєстр фiзичних осiб (платникiв податкiв та iншихобов'язкових платежiв) i єдиний банк даних про платникiвподаткiв (юридичних осiб), а також роз'яснювати законодавствоз питань оподаткування серед платникiв податкiв,іншою ознакою правоохоронноїдiяльностi єпроцедурна(процесуальна) ознака, вона вказуєна те, що способи здiйснення правоохоронноїдiяльностi складаються iз спецiально встановленихюридичних процедур.
Порушення посадовимиgсобами правоохоронних opraніввстановлених процедур визнається суттєвим порушенням процесуального законодавства i завжди тягне до визнання дії правоохоронного органунеправомiрною.Уci процедури правоохоронного призначення є формально визначеними, вони мають протокольну форму. Це означає, що будь-яка процесуальна дiя (допит, обшук, затримання пiдозрiлого, пред'явлення звинуваченнятощо) мaєпротоколюватися, при цьому вимоги до складаннпротоколу єоднаковими для вcix учасникiв кримiнального, цивiльного судочинства або з провадження адмiнicтративних правопорушень. Це стосується вимог до складанняпроцесуальних aктівyciмa суб'єктами правоохорони: прокурора, слiдчого, органу дiзнання, контролюючого органу.
— Ще однiєю ознакою правоохоронноїдiяльностi визнається_статуснa (професiйна) ознака уповноваженою державоюособи. Здiйснювати таку дiяльнicть (виявляти та розслiдувати злочин, пiдтримувати правопорядок, забезпечувати конституцiйнийпорядок i нацiональну безпеку тощо) може тiльки компетентна, процесуально уповноважена державоюслужбова особа, яка позбавлена права займати будь-яку iншу посаду або займатися iншою дiяльнicтю (окрімнауковоїта творчоїдiяльностi) й делегувати своїповноваження iншiй особi.
У Законi України «Про державний захист працiвникiв суду та правоохоронних opraнiв» подано перелiк правоохоронних opraнiв, до яких, зокрема, належать:
- органи прокуратури;
- органи внутрiшнiх справ;
- органи служби безпеки;
- м:итнi органи;
- органи охорони державного кордону;
- органи й установи виконання покарань;
- органи державноїподатковоїслужби;
- органи державноїконтрольно-ревiзiйноїслужби;
- органи рибноїохорони;
- органи державноїлicовоїохорони;
- iншi органи, якi здiйснюють правозастосовнi абоправоохоронніi функції (ст. 2 Закону).
Правоохороннi функціївказують на участь того чи iншого органу в oxopонi (пiдтриманнi) правопорядку. Правопорядок єоб' єктивною необхiднiстю розвитку держави та суспiльства. Йогозабезпечення мaєвiдбуватися У межах законностi. Пiдтримується правопорядок повсякденним додержанням, виконанням, використанням i застосуванням нормправа учасниками правових вiдносин. Участь у подiбних вiдносинах уповноваженого органу накладаєна нього виключно важливу вiдповiдальнicть.
Дiяльнicть з пiдтримання правопорядку, запобiгання правопорушенням єобов'язковою i полягаєу невiдкладному йадекватному pearуваннi на факти невиконання чи неналежного виконання вимог правових норм з боку юридичних або
фiзичних осiб. При цьому недопуетимими єпротиправнi дії стосовно правопорушникiв з боку працiвникiв правоохоронних opraніву виглядi погроз, залякувань, побоїв. Правоохороннідії тicнопов'язанi мiж собою. Вони утворюютьцiлicну правоохоронну сферу, охоплюючи вiдновлення неправомiрно порушеного права, в тому числi й самими правоохоронними органами.
Деякi правоохороннi органи мають спецiальний предмет дiяльностi. У структypi служби безпеки, opraніввнутрiшнiх справ, opraнівз виконання покарань, податковоїмiлiцiї, державноїохорони також єспецiалiзованi пiдроздiли з виконання оперативно-розшукових дiй.
Специфiка предмета їx правоохоронноїдiяльностi полягаєу прiоритетному й ефективному виконаннi функціїщодо захисту конституцiйного порядку, нацiональноїбезпеки, виявленнята розслiдування злочинiв, а також функції з виконання покарань. У цьому процесi спецслужби уповноваженi використовувати, вiдповiдно до закону, гласнi та негласнi пошуковi, розвiдувальнi й контрозвiдувальнi заходи iз застосуванням оперативних i оперативно-технiчних засобiв. Їм надано право здiйснювати оперативно-розшукову дiяльнicть.
Список літератури
1. Под редакцией Н.П.Денисюка Политология. Курс лекций.“ ТетраСистемс” Минск. 1998 г.2. За редакцією професора І.С.Дзюбка Політологія. Курс лекцій. Київ “ Вища школа ” 1993 р.3. Марченко М.Н. “ Теория государства и права” Москва. Издательство “ Юридическая литература” 1996 р.4. Под редакцией М.Н. Марченка Политология. Курс лекций. Москва. “Зерцало ”. 1997 г.5. Семків І.О. “ Политология ”. Львів. Видавництво “ Світ ”. 1994 р.6. Скиба, Горбатенко, Гуренко “ Вступ до політології ”.