Граматичні категорії дієслова

Вступ

Актуальність теми. Граматичним категоріям в українських дієсловах належить надзвичайно важлива роль в українській мові. Розкриття і характеристика категорії дієслів має досить велике значення для вивчення мови.

Дієслово — частина мови, що має категоріальне значення процесуальної ознаки і виражає його у граматичних категоріях виду, стану, способу, особи, а також числа і роду.

Частиномовну сутність дієслова пов’язують насамперед з тим, що слова відповідного лексико — граматичного класу мають значення дії або стану. Така кваліфікація цієї частини мови ґрунтується на досить виразному, але певною мірою спрощеному поділі дієслівної лексики за двома згаданими значеннями. Відображаючи у своїх значеннях багатогранні процеси, дієслівна лексика показує , що „сфера дій, активності в житті значно ширша, розгалуженіша, ніж сфера станів, позначених пасивним перебігом (або пасивно сприйманих); що в той же час дія далеко не завжди може бути протиставлена станові, відокремлена від нього; що у сфері активної діяльності практично немає протиставлення дій інтелектуальних, інтелектуально — емоційних і конкретно — фізичних, а в більшості дій є лише різне співвідношення відповідних компонентів; що є життєві сфери, з якими пов’язане найбагатше і розгалужене коло дій і станів, і життєві сфери, з якими пов’язане обмежене, порівняно вузьке коло дій і станів”.

Все вищеокреслене дає можливість вважати розкриття проблеми граматичних категорій дієслова актуальним, потрібним і необхідним при вивченні української мови.

Метою роботи є аналіз роману Панаса Мирного „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, що дає граматичних категорій дієслів в українській мові.

Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:

— дослідити погляди вчених на категорії дієслова з історичної точки зору;

— охарактеризувати значення, граматичні ознаки дієслова;

— розглянути граматичні категорії дієслова та вияв їх у співвідносних граматичних формах, зокрема категорію виду дієслова, категорію способу дієслова, категорію часу та стану дієслова.

Об’єктом дослідження виступає роль категорії українського дієслова в мові.

Предметом дослідження є граматичні категорії дієслова в сучасній українській мові.

Теоретичну цінність роботи складає синтез всіх джерел, присвячених вивченню стану дієслів.

Логічне обґрунтування структури роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку літератури. Завершується робота висновками, в яких висвітлюються головні особливості та специфіка категорії дієслів.

Розділ 1. Теоретичні відомості та поняття категорій дієслова

1.1. Погляди вчених на категорії дієслова з історичної точки зору

Приступаючи до висвітлення даної теми, потрібно зауважити, що проблема граматичної категорії стану дієслова тривалий час цікавила лінгвістів та мовознавців. Ця проблема ще перебуває в допрацюванні, тому як існує декілька варіантів що до кількості станів дієслова.

Отже, перед тим, як розпочати дослідження граматичної категорії стану в українських дієсловах, дамо загальні відомості про саме дієслово, яке закріпилося в сучасній українській мові.

Процесуальність властива всім дієсловам незалежно від їхнього лексичного значення. Дієслово як процес виражає динамічну змінну ознаку дії і стану протягом їх тривання (будують заводи, вирощують хліб, люблять працю, славлять Вітчизну), чим відрізняється від прикметника й прислівника, які передають статичну ознаку (пор.: сміливий вчинок — сміливо діяти — сміливішати з кожним днем; дорогий час — дорого коштує — дорожчає поступово), як видно з прикладів.

Замість часу виразником предикативності в реченні може бути спосіб: «У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає» (Т Шевченко); «І люди б не знали, що ви за орли, І не покивали б на вас головою» (Т. Шевченко). У реченні дієсловами-присудками не шукайте, не питайте, не знали б, не покивали б передано дії, яких реально поки що не існує. Вони бажані або можливі за певних умов. Тобто тут замість часу виразником предикативності виступає наказовий спосіб у першому реченні, у другому — умовний [2, c. 53].

Дієслово охоплює відмінювані форми — дієслова і дієприкметники та невідмінювані — інфінітиви, дієприслівники і форми на -но, -то. Тому, на мою думку, одна з найбільших частин мови в сучасній українській мові.

Граматичні категорії, що характеризують дієслово, тісно пов’язані з його значенням і синтаксичною функцією. Категорія виду й стану властива всім дієслівним формам. Категорія способу характерна для відмінюваних дієслів (читає, читай, читав би), категорія часу — дієсловам дійсного способу (читає — читав — читатиме), категорія особи — дієсловам дійсного й наказового способів (читаєш, читаєте, читай, читайте), категорія числа — всім відмінюваним дієслівним формам.

Вчення про стан дієслова у лінгвістичній науці має свою довгу історію і має декілька гіпотез. Цю проблему здавна досліджували багато науковців, зокрема М.Ломоносов, П.Фортунатов, О.Пешковський та багато інших, які мали кожен свою теорію, щодо кількості станів дієслів в українській мові.

Категорія дієслівного стану відома вже грецьким граматикам (сам термін стан е точний переклад грецького diathesis—розташування, стан, тобто відношення дії до суб’єкта). Від них це вчення сприйняте найдавнішими слов’янськими граматиками (М. Смотрицьким і ін.).

Наприклад, у «Російській граматиці» М. В. Ломоносова бере початок традиційна система шести станів дієслова. Вона включає дійсний стан, або перехідний, зворотний, взаємний, середній, пасивний, або страждальний, і спільний.

До дійсного стану він відносив дієслова, що означають дію, яка прямо переходить на додаток, тобто які керують знахідним відмінком залежного слова (рубати дрова); до зворотного відносились дієслова, що означають дію, яка переходить на діючий суб’єкт (умиватись); до взаємного — такі дієслова, які означають дію, що взаємно переходить від одного суб’єкта на інший (битися, зустрічатися); середній стан обіймав неперехідні дієслова (жити, ходити); пасивний мав значення, протилежне дійсному (хата будується), і спільним називався такий стан, який характеризувався властивостями, спільними для дійсного і зворотного станів (боятися, сміятися) [8, c. 29].

Традиційна система дієслівних станів з деякими змінами дожила до останнього часу. Однак у науковій літературі проти неї вже давно висувалися серйозні заперечення.

Акад. П. Ф. Фортунатов, наприклад, відокремлюючи вчення про активні і пасивні звороти від вчення про категорію стану і беручи до уваги лише форму слова, виділяв у російській мові всього два стани дієслів: зворотний (з часткою -ся) і незворотний (без частки -ся).

Аналогічне розуміння цієї граматичної категорії знаходимо і в проф. О. М. Пєшковського.

У працях акад. О. О. Шахматова розглядається три стани дієслова: дійсний, пасивний і зворотний. Зворотний стан, утворений за допомогою частки -ся, яка надає дієслову різних значень, визначається як такий, що обіймає кілька станів (власне зворотний, загально-зворотний, непрямо-зворотний, непрямо-наслідково-зворотний, взаємно-зворотний, пасивно-зворотний і ін.).

Теорія дієслівної категорії стану акад. Шахматова розвивається і поглиблюється в праці акад. В. В. Виноградова «Русский язык» (1947 р.).

Деякі вчені категорію стану ототожнюють з поняттям перехідності і неперехідності і вважають, що в східнослов’янських мовах є лише два стани дієслів: перехідний і неперехідний. Перехідний стан обіймає дієслова, в яких перехідність обумовлюється їх лексичним значенням (учити, мити), а також деякі такі, що утворені від неперехідних за допомогою афіксів: спати — проспати (щось), плакати — виплакати (очі). Неперехідний стан обіймає як ті дієслова, неперехідність яких залежить від їх лексичного значення (спати), так і ті, що утворені від перехідних за допомогою частки -ся (митися). В складі неперехідного стану дієслів, що утворені від перехідних часткою -ся, виділяються окремі розряди, або підстани: зворотний, взаємний і пасивний [5, c. 36].

Розбіжність у поглядах на категорії дієслова пояснюється насамперед її складністю в слов’янських мовах. «У категорії стану,— пише В. В. Виноградов, — сплелися шляхи розвитку різних граматичних і лексичних явищ в галузі дієслова».

Тому, виходячи з цього, можна сказати, що погляди на граматичні категорії в українських дієсловах були різними.

1.2. Значення, граматичні ознаки дієслова. Система дієслівних форм

Дієслово — повнозначна частина мови, що означає дію як процес і виражає це значення за допомогою граматичних категорій виду, стану, способу, часу й особи, а також окремих форм — роду й числа.

Змінна дієслівна ознака є однією з основних рис речення і в граматиці має назву предикативність Вона виражається в часі та способі (теперішньому, минулому й майбутньому дійсного способу) або тільки в способі (наказовому і умовному). Наприклад, у реченні «Мати кажуть, що ті рожі посадила колись давним-давно ще бабуся в свої дівочі літа» (І. Цюпа) виразником предикативності виступають дієслова у формі теперішнього часу «кажуть» і в формі минулого часу «посадила».

Розділ 2. Граматичні категорії дієслова та вияв їх у співвідносних граматичних формах

2.1. Категорія виду дієслова

Вид (у міжнародній термінології — аспект) — граматична категорія дієслова, що вказує на те, «як проходить у часі або як розподіляється в часі» (А.М. Пешковський) вказана дієсловом дія. На відміну від категорії часу, вид пов’язаний не з часовою локалізацією дії, а з тим, як цю локалізацію тлумачить мовець. Вид у різних мовах має різноманітні засоби вираження та різноманітні відтінки значення. У мовах світу виділяються видові значення у протиставленні за досягненням / недосягненням внутрішньої межі дії, підкресленні процесу протікання дії, понятті стану та досягнутого стану, багаторазовості, звичайності дії та інші.

В українській мові та інших слов’янських мовах граматично протиставлені доконаний та недоконаний вид (завершена та незавершена дія, або перфектив та імперфектив). Причому доконаний вид сигналізує досягнення межі, а тому означає дію у неподільній цілісності. Натомість недоконаний вид є нейтральним до визначення межі та цілісності: у багатьох випадках він указує на дію, яка лише скерована до межі або взагалі межі не має.

Специфічною граматичною ознакою дієслова є ознака виду — недоконаного чи доконаного. Дієсловами недоконаного виду називаються дієслова, які означають незавершену, необмежену в тривалості дію в минулому, теперішньому або майбутньому часах. Вони відповідають на питання що робити? (що робив? що робить? що робитиме? що буде робити?): співати, жартував, грає, ітиме, буде виконувати.

Дієсловами доконаного виду називаються дієслова, які означають дію, що завершилася в минулому або неодмінно відбудеться в майбутньому. Вони відповідають на питання: що зробити? (що зробив? що зробить?): переконати, підійшов, покаже [17, c. 35].

Більшість дієслів має видові пари. Дієслова доконаного виду здебільшого утворюються від дієслів недоконаного виду за допомогою префіксів (прати — попрати, писати — написати, казати — сказати, нести — принести, грати — заграти), рідше — за допомогою суфіксів (кричати — крикнути, гримати — гримнути, зітхати — зітхнути, рубати — рубонути). Дієслова недоконаного виду утворюються від дієслів доконаного виду суфіксальним способом (спинити — спиняти, переписати — переписувати, зумовити — зумовлювати, організувати — організовувати). Рідше інший вид утворюється шляхом зміни наголосу (відкидати — відкидати, переносити — переносити, закликати — закликати) чи основи (шукати — знайти, брати — взяти, говорити — сказати).

Окремі дієслова не мають видових пар і вживаються лише у формі недоконаного (прагнути, гордувати, намагатися, потребувати, переслідувати, покрикувати) чи доконаного (схаменутися, стрепенутися, зурочити, розкричатися, насумуватися) виду.

У доконаного виду виділяється конкретно-фактична функція («Я відчинив вікно») та інші функції. У недоконаного виду виділяється конкретно-процесна функція («Я відчиняв вікно»), необмежена функція («Відкривав вікно вечорами»), загально-фактична функція («Ти відчиняв вікно? – Так, відчиняв»), коли важливим є сам факт, а не його результат.

Лише деякі дієслова в українській мові не мають виражених видових ознак: «розслідувати», «мовити», «веліти», «женити», «абсорбувати», «атакувати».

Серед різновидів імперфектива розрізняють позначення тривалої дії (дуратив), повторюваної (ітератив), звичайної, постійної (габітуатив). У деяких мовах ітератив (фреквентатив) виділяють у окремий вид.

Різновиди перфектива — позначення одноразової дії (пунктуель), початку дії (інгресив), завершення (результатив).

Категорія виду пов’язана з іншими дієслівними категоріями, а особливо тісно — з категорією часу. Цей зв’язок проявляється у неможливості утворення деяких часів в рамках одного виду. Так, в українській мові та в інших слов’янських мовах теперішній час доконаного виду використовується в значенні майбутнього часу («Я напишу» є семантично майбутнім часом, але граматично — теперішнім).

Вид включає декілька підкатегорій, так званих родів дії, що виражають відтінки значень результативності (ви́ходити, достоятися), фази (побігти, відгриміти), кількості (блиснути, постукувати), інтенсивності (начитатися, наспівувати, попонагинатися). Загалом в українській мові виділяють близько двох десятків родів дії, кожен з яких включає дієслова або доконаного, або недоконаного виду. Майже всі дієслова утворюють видові пари, але регулярних протиставлень за родом дії у рамках будь-якого лексичного значення утворити не можна, тому він не вважаються граматичною категорією [11, c. 63].

2.2. Категорія способу дієслова

Спосіб — граматична категорія дієслова, що показує стосунок дії чи стану до дійсности з погляду мовця, виражає значення можливості, бажаності, необхідності та інших умов реалізації дії (стану).

Семантична суть категорії способу полягає у протиставленні реальних дій ірреальним (модальним).

Дійсний спосіб (індикатив) означає реальну дію; є найбільш уживаним. Дієслова в дійсному способі змінюються за часами. Значення минулого і теперішнього часу є реальним, а майбутнього — гіпотетичним, тому він може мати відтінок значення недійсного способу.

Недійсні способи. Традиційно в українській мові виділяють два морфологічно виражені недійсні способи: наказовий та умовний. З урахуванням семантики пропонують і більш детальну класифікацію недійсних способів[1].

Власне наказовий спосіб (імператив) (синтетична форма: роби, робіть) виражає необхідність виконання дії співрозмовником, співрозмовником разом з іншими особами чи особами, які якось пов’язані зі співрозмовником.

Закличний спосіб (робімо) виражає пропозицію мовця виконувати дію разом із співрозмовником.

Спонукальний спосіб передає послаблене значення апелятивності (прийшов би ти до мене).

Бажальний (оптатив) спосіб виражає побажання мовця спрямоване до самого себе, до осіб, що не беруть участь у розмові, до явищ. Може утворюватись за допомогою різних формотворчих часток: хай зроблю, хай би він зробив, зробив би він скоріше.

Умовний спосіб використовується в підрядних реченнях для вираження умови або мети (якби зробив, щоб робив). Тут частка би зливається із сполучником.

В умовному (в широкому розумінні) способі вживаються форми минулого, давноминулого часу, а також інфінітиву: він би робив, він би був зробив, йому б робити.

Дієслова формально дійсного способу можуть вживатись у значенні наказового (Завтра прийдете до мене!) та умовного (здійсненна умова), кон’юнктивного способів (Зроблю, якщо… Гадаю, що робить…).

Таким чином формальне (морфологічне) і семантичне розуміння категорії способу не є цілком тотожними.

Спосіб дієслова є основним засобом оформлення об’єктивної модальності — граматичної ознаки будь-якого речення, що виражає відношення висловлення до дійсності у плані реальності-нереальності. Разом з тим на об’єктивну модальність часто нашаровується суб’єктивна, що виражає впевненість, сумнів, недовіру, іронію мовця тощо. Граматично модальність виражається поєднанням дієслова (чи іншого предиката) з модальними частками, прислівниками, дієсловами, а також словосполученнями та реченнями. Порівняйте також різну модальність у прикладі: піди-но, піди, ти б пішов, нехай би ти пішов, бодай би ти пішов.

Ствердна та заперечна форми. До сфери модальності зараховують також протиставлення висловлень за ознаками ствердження-заперечення, повідомлення-питання.

В українській мові немає якихось особливих заперечних чи питальних способів дієслова. Заперечна форма утворюється простим поєднанням частки не з дієсловом. Специфічним винятком є вживання замість заперечної форми не є предикативного прислівника немає.

Питальна форма може утворюватись за допомогою частки чи та інших (хіба, невже тощо). Характерною особливістю питальної форми є нівелювання протиставлення ствердження й заперечення (синонімічні форми: чи робив? чи не робив? робив чи ні?) [8, c. 28].

2.3. Категорія часу дієслова

Дієслова дійсного способу можуть вживатися в минулому, теперішньому і минулому часі. Дієслова минулого часу означають дію, яка колись відбувалася або відбулася, дієслова теперішнього часу — дію, яка відбувається постійно або в момент мовлення, а дієслова майбутнього часу — дію, яка відбуватиметься в майбутньому.

Дієслова минулого часу змінюються за числами, а в однині — й за родами:

Однина			Множина
чоловічий	жіночий	середній	Множина
мав-0	ма-л-а	ма-л-о	ма-л-и
біг-0	біг-л-а	біг-л-о	біг-л-и

Дієслова теперішнього і майбутнього часу змінюються за числами та особами. Дієслова в теперішньому часі мають ті ж особові закінчення, що і в майбутньому часі дієслова доконаного виду, які репрезентують просту форму майбутнього часу. Дієслова недоконаного виду мають складну і складену форми майбутнього часу.

Проста форма майбутнього часу дієслів доконаного виду:

Особа	Однина		Множина
1 ос.	скаж-у,	зробл-ю	скаж-емо,	зроб-имо
2ос.	скаж-еш,	зроб-иш	скаж-ете,	зроб-ите
3ос.	скаж-е,	зроб-ить	скаж-уть,	зробл-ять

Складна форма майбутнього часу дієслів недоконаного виду утворюється приєднанням до інфінітива особових закінчень:

Особа	Однина		Множина
1 ос.	працювати-му,	казати-му	працювати-мемо,	казати-мемо
2ос.	працювати-меш,	казати-меш	працювати-мете,	казати-мете
3ос.	працювати-ме,	казати-ме	працювати-муть,	казати-муть

Складена форма майбутнього часу дієслів недоконаного виду утворюється за допомогою особових форм допоміжного дієслова та інфінітива основного дієслова:

Особа	Однина	Множина
1 ос.	буд-у працювати	буд-емо працювати
2ос.	буд-еш працювати	буд-ете працювати
3ос.	буд-е працювати	буд-уть працювати

У розмовному і художньому стилях можуть вживатися форми давноминулого (передминулого) часу для посилення розмовного колориту. Давноминулий час означає дію, яка відбувалася перед іншою минулою дією. Утворюється за допомогою числово-родових форм основного дієслова в минулому часі та цих же форм допоміжного дієслова бути: написали були, були спіймали, був утік (посилює розмовний колорит). Віл щось почав був говорити, та судді річ йому спочатку пребили (Гребінка) [9, c. 51-52].

Минулий	Теперішній	Майбутній
Дія, що мала початокі відбу(ва)лася до моменту мовлення про неї	Дія, що відбувається в момент мовлення або постійно	Дія, що відбудеться після моменту мовлення про неї
у минул. часі дієслова змінюються за родами і числами(не змінюються за особами!)	лише для дієслів недоконаного виду;(у теперішньому часі не буває дієслів доконаного виду!)	має три форми1)просту доконаного виду: набер-у, набер-емо, стан-у, наклич-еш, занес-ете
основи інфінітива + суфікси -в, -л, нульовий суфікс: *зна-ти=>зна-в, зна-л-а, зна-л-о, зна-л-и; пронес*-ти=> проніс-0, пронес-л-а, пронес-л-о, пронес-л-и	основа дієслів теперішнього часу дієслів недоконаного виду + особові закінчення: зна-ю, зна-єш, зна-є, зна-ємо, зна-єте, зна-ють; вч-у, вч-иш, вч-ить, вч-имо, вч-ите, вч-ать	2)складну недоконаного виду: інфінітив + особові закінчення -му, -меш, -ме… (залишок архаїчного дієслова йняти): учити-меш, знати-меш, знати-муть
		3)складену (аналітичну) недоконаного виду: інфінітив + бути в особових формах буд-у знати, буд-еш знати…

В українській мові дієслівний час визначає подію по відношенню до моменту мовлення як одночасну (теперішній час), наступну або майбутню (майбутній час), минулу (минулий час) та таку, що вже відбулася до певного моменту в минулому (давноминулий час).

При відносному використанні часу (не пов’язаному з поточним моментом мовлення), наприклад у підрядних реченнях при дієсловах думки, мовлення або почуття, подія орієнтується на дію головного речення. Наприклад: «Йому здалося, що в будинку хтось ходить»; «Він сказав, що приїде».

Натомість давноминулий час вказує дію, яка орієнтована по відношенню до точки відліку, локалізованої у минулому. Наприклад: «Мати вже знала була, що так станеться, коли він подзвонив і сказав, що не приїде».

Інші мови, на додаток до аналогу давноминулого часу (або плюсквамперфекту, лат. plusquamperfectum), мають також інші види часів, орієнтовані по відношенню до точки відліку у минулому чи майбутньому. До часів «передування» відносяться, окрім плюсквамперфекту, передмайбутній час (лат. futurum exactum) та перфект (лат. perfectum). Сюди ж відносяться часи «наслідування» — майбутній час у минулому (futurum præteritum) та часи, що сполучають наслідування та передування (попередній майбутній час у минулому).

Особливий випадок являє собою переносне вживання часів, коли мовець подумки переносить себе в інший часовий план та знову програє минулі події, наприклад: «Виходжу я вчора на двір…» (історичний минулий час), або випереджає майбутнє: «Ну все, я пішов».

Категорія часу тісно пов’язана з категоріями виду та способу, що іноді ускладнює виділення часу в окрему категорію. Наявність у багатьох мовах декількох часів у рамцях минулого, теперішнього або майбутнього часів обумовлюється не тільки відносним часом, а й існуванням певних значеннєвих відмінностей між формами часів. Саме так протиставляються одне одному аорист та перфект. Модальна забарвленість форм майбутнього часу змушує деяких дослідників відносити виключати ці форми з категорія часу та відносити їх до категорії способу. Дані неіндоєвропейських мов показують, що вид, час та спосіб іноді виступають у нероздільній єдності. Так, основні форми арабського дієслова, так звані перфект та імперфект, висловлюють нероздільне значення виду та часу: перфект — значення завершеної дії, яка передує точці відліку, а імперфект — значення незавершеної дії, яка є одночасною до точки відліку [2, c. 23].

2.4. Категорія стану дієслова

Категорія стану знаходить свій вияв у способах дієслівного керування, тісно пов’язуючись з категорією перехідності/неперехідності. Так, усі перехідні дієслова можуть виражати значення активної дії, а неперехідні ніколи не виражають. Дієслова перехідні і неперехідні, утворені від перехідних за допомогою постфікса -ся, виражають подвійні суб’єктно-об’єктні відношення, а неперехідні, що не співвідносяться з перехідними дієсловами (наприклад: іти, рости, цвісти), виражають однобічні, суб’єктні відношення. Візьмемо приклад для порівняння:

Суб’єктно-об’єктні Суб’єктні

відношення відношення

Учень виконує завдання.— Навколо все спить.

Завдання виконується учнем. Василько йде до школи.

Оленка одягає сестру.— Оленка сміється.

Оленка одягається (Оленка одягає себе).

Морфологічно-словотворчим засобом вираження окремих значень стану виступає постфікс -ся. За допомогою цього словотворчого афікса виражаються значення зворотної і пасивної дії.

Співвідносні дієслова перехідні і неперехідні з постфіксом -ся різняться не тільки значенням стану, а й семантичними відтінками, візьмемо приклад для порівняння: бороти — боротися, кохати — кохатися, дерти — дертися, нести — нестися. Ми бачимо, що лише при творенні дієслів із значенням пасивного стану семантичні відтінки співвідносних дієслів майже непомітні, наприклад: завод будує цехи, цехи будуються заводом; хор виконує кантату, кантата виконується хором.

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі стани дієслів: активний (або дійсний), пасивний і зворотно-середній. Слід зауважити, що також виділяють групу неперехідних дієслів, що не виражають подвійних, суб’єктно-об’єктних відношень, це дієслова нульового щодо об’єкта стану.

Зокрема, у лінгвістичній науці ще з часів М. В. Ломоносова визначалася традиційна система станів дієслів. М. В. Ломоносов у «Російській граматиці» назвав шість станів: дійсний (або перехідний), зворотний, взаємний, середній, пасивний (або страждальний) і спільний.

У працях О. О. Шахматова названо три стани: дійсний, пасивний і зворотний, а в межах зворотного стану розглянуто різні значення його: власне зворотні, непрямо-зворотні, взаємно-зворотні та ін.[3, c. 46]

В академічній граматиці української мови розглядаються тільки два стани: активний і пасивний, підкреслюється, що категорія стану в мстива тільки перехідним дієсловам; вона ґрунтується на двох попов’язаних корелятивних граматичних значеннях — активному і пасивному. Активне значення виражається морфологічними формами, пасивне — морфологічними і синтаксичними.

Отже, як бачимо з вище наведеного, у розгляді дієслівного стану спостерігається різний підхід учених до цієї категорії: одні беруть до уваги семантико-граматичні відтінки суб’єктно-об’єктних відношень, що виражаються в дієсловах; інші ототожнюють стан з категорією перехідності/неперехідності, деякі вчені спираються тільки на граматично виявлену кореляцію суб’єктно-об’єктних відношень, лишаючи поза увагою суб’єктні відношення з нульовим об’єктом.

Плющ М. Я. дотримується традиційної класифікації. Однак, середньо-зворотній стан вона поділяє на сім підгруп. На мою думку, ця класифікація є більш доцільною. Тепер хотілося б детально зупинитися на розгляді кожного стану цієї класифікації.

1.Активний с т а н. Дієслова активного (або дійсного) стану виражають активну дію суб’єкта, спрямовану на самостійний об’єкт. Це значення мають лише перехідні дієслова, що керують іменниковою формою знахідного відмінка без прийменника. Наприклад: Косар на луці косу дзвінко клепле (Рил.); Дівчата вгляділи на леваді кущ калини (Н.-Лев.).

Формальне вираження прямого об’єкта залежним іменником (або займенником чи іншим субстантивованим словом) і є граматичним показником активного стану дієслова. У структурі речення з дієсловом активного стану граматичні суб’єктно-об’єктні відношення відповідають логічним суб’єктно-об’єктним відношенням.

П а с и в н и й стан. Дієслова пасивного стану протиставляються дієсловам активного стану за відношеннями суб’єкта до об’єкта і за спрямуванням дії. Логічний суб’єкт при дієслові пасивного стану має форму орудного відмінка без прийменника і виступає в ролі непрямого додатка, виражаючи цим самим відношення пасивного суб’єкта і пасивної дії. Об’єкт дії при дієслові пасивного стану виражається формою називного відмінка (займенника чи субстантивованого слова), що виступає в ролі підмета, наприклад: Пісня виконується всіма учасниками концерту.

Дієслова пасивного стану творяться від дієслів активного стану за допомогою постфікса -ся. Співвідносні за значенням стану дієслова виступають відповідно в активних або пасивних зворотах мови, наприклад: Співак виконує арію.— Арія виконується співаком.

Форми словозміни дієслів пасивного стану дещо обмежені вживанням: при орудному суб’єкта частіше ставиться дієслово в 3-й особі, рідше в 1-й або 2-й особі чи в минулому часі. Значення пасивного стану може також виражатися формою пасивного дієприкметника, наприклад: Ти думала — тобою весь з’їдаюсь? — та, подавившись, падавши в траву… Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу (Тич.); Енеем кинута я бідна (Котл.).

Відсутність орудного суб’єкта при дієслові нівелює значення пасивності дії, і дієслово набуває значення зворотно-середнього стану. Порівняйте: Фільм переглядається комісією і Фільм переглядається вдруге.

Зворотно-середній стан. Дієслова зворотно-середнього стану виражають дію суб’єкта, що не переходить на самостійний об’єкт, а зворотно спрямовується на самого діяча чи додатково характеризує його через неназваний об’єкт, наприклад: дитина взувається (взуває себе); цехи змагаються (змагаються один з одним); собака кусається (може вкусити когось).

Зворотні дієслова можуть мати різні відтінки зворотно-середнього стану, по-різному характеризувати відношення між суб’єктом і об’єктом дії:

а) власне зворотні дієслова виражають дію, суб’єктом і об’єктом якої виступає та сама особа. Сюди належать діє слова: умиватися, одягатися, взуватися, роззуватися, купатися, митися, пудритися, голитися, наряджатися.
Наприклад: За матерньою поміччю хлопчик не забарився умитися, прибратися (П. М.);

б) взаємно-зворотні дієслова виражають дію, виконувану кількома суб’єктами, кожний з яких виступає водночас і об’єктом дії. Сюди належать дієслова: зустрічатися, змагатися, вітатися, обніматися, цілуватися, листуватися, спілкуватися, радитися. Наприклад: Це ж тоді… в селі, увечері, коли з Гаврилом познайомилися, тебе бачив. А тепер бач, де зустрілись,— пригадав Жердяга (Скл.);

в) непрямо-зворотні дієслова виражають дію, здійснювану для самого суб’єкта. При дієсловах із значенням непрямо-зворотного стану може стояти непрямий додаток або обставина, наприклад: готуватися до екзаменів, збиратися до поїздки, лаштуватися в дорогу. Ці дієслова відрізняються від власне зворотних тим, що логічний прямий об’єкт при них не виражається. Порівняйте: Дівчина вмивається (дівчина вмиває себе) і дівчина збирається в дорогу (дівчина збирає речі в дорогу); Батько взявся за картуз: — Збирайся, сину, ходімо (П. М.) (означає «збирай речі»);

г) загально-зворотні дієслова виражають дію, що зосереджується в самій діючій особі, або виражають внутрішній стан суб’єкта. Сюди належать дієслова із значенням ставлення виконавця дії до об’єкта: милуватися, турбуватися, дивуватися, злитися, сердитися; заспокоюватися, журитися, трястися, мучитися і под. Наприклад: Там три верби схилилися, мов журяться вони (Гл.);

д) активно-безоб’єктні дієслова виражають властивість суб’єкта поза зв’язком його з об’єктом. Сюди належать дієслова із значенням динамічної ознаки істот: кусатися, битися, дряпатися, хвицатися (собака кусається, корова б’ється, кішка дряпається, кінь хвицається) або неживих предметів: жалитися, колотися (кропива жалиться, будяк колеться);

е) пасивно-якісні дієслова виражають статичну ознаку предмета, що підпадає впливові дії іншого предмета. Сюди належать дієслова типу рватися, гнутися, битися, ламатися, кришитися, колотися, м’ятися, топитися (танути, переходити в стан рідини), плавитися і т. ін. Порівняйте у словосполученнях: залізо гнеться, ситець мнеться, віск топиться, олово плавиться, лід колеться, хліб кришиться, скло б’ється;

є) зворотно-пасивні дієслова — виражають дію, приписувану пасивному суб’єктові. Зворотно-пасивні дієслова керують формою давального відмінка (давальний суб’єкта), що виступає непрямим додатком. Логічний об’єкт при дієсловах зворотно-пасивного стану виражається формою називного відмінка і виступає в реченні підметом. Наприклад: / згадується Улянці дідова казка (О. Д.) [14, c. 54-55].

Якщо прямий об’єкт не виражається у формі називного відмінка, то дієслово перетворюється на безособове з нульовим значенням стану щодо об’єкта, наприклад: не їсться хліб — мені не їсться.

Дієслова зворотно-пасивного стану творяться від перехідних дієслів за допомогою постфікса -ся, в якому певною мірою збереглося значення зворотного займенника, особливо в групі власне зворотних дієслів.

Нульовий стан щодо вираження об’єкта мають усі неперехідні дієслова без постфікса -ся (летіти, дзвеніти, плакати, стати, бігти і под.), а також безособові дієслова з постфіксом -ся (не спиться, не садиться, не лежиться).

Неперехідні дієслова без постфікса -ся означають дію, замкнену в самому суб’єкті, тобто ними виражається тільки суб’єктне відношення (відношення дії до суб’єкта), наприклад: Літо збігло як день, і з невлежаного туману вийшов синьоокий, золоточубий вересень (Ст.).

Безособові дієслова з постфіксом -ся також виражають однобічні відношення дії до логічного суб’єкта у формі давального відмінка (давального суб’єкта). Дія, виражена безособовим дієсловом з постфіксом -ся, приписується суб’єкту як незалежний від нього внутрішній стан (мені не спалося; дівчині не сидиться в хаті; йому не лежалося).

Потрібно зауважити, що категорія стану, як і категорія виду, належить до загальнодієслівних, тобто охоплює всі без винятку дієслова. Однак співвідносні форми пасивного і активного стану, що утворюють корелятивні пари, властиві тільки перехідним дієсловам.

Отже, категорія дієслівного стану виражає подвійні відношення; основне відношення дії до суб’єкта і об’єкта і пов’язане з ним — відношення між суб’єктом і об’єктом [13, c. 76-77].

Висновки

Отже, дієслово — самостійна частина мови, що позначає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання «що робити?», «що зробити?».

Спільними ознаками для всіх типів дієслівних форм є такі:

а) вид — недоконаний та доконаний, що встановлюється питаннями:

що робити? — недоконаний вид, який виражає незавершену дію: співати, відвідувати, переконувати

що зробити? — доконаний вид, який виражає завершену дію: заспівати, відвідати, переконати.

Наприклад, дієприслівники на -учи (ючи), -ачи (ячи) творяться від основ недоконаного виду; а дієприслівники на -вши (ши) — від основ доконаного виду.

б) перехідність/неперехідність, що встановлюється за наявністю або відсутністю при дієслові прямого додатка.

в) роль присудка в реченні — для переважної більшості дієслівних форм.

Дієслова можуть означати дію завершену й незавершену. Залежно від цього вони поділяються на дієслова доконаного та недоконаного виду.

Категорія стану — дієслівна категорія, яка виражає відношення дії або стану до суб’єкта (виконавця дії або носія стану) і об’єкта (предмета, на який спрямовується дія або стан у процесі їх реалізації).

Як ми з’ясували, ця категорія ґрунтується на протиставленні корелятивно взаємопов’язаних дієслівних форм активного і пасивного стану, що мають морфологічне вираження, але виявляють своє категоріальне призначення в синтаксичних конструкціях: трикомпонентних двоскладних реченнях (підмет — дієслів ний присудок — додаток); двокомпонентних двоскладних реченнях (підмет — дієслівний присудок; підмет — присудок, виражений пасивним дієприкметником); дієприкметникових зворотах, що поширюють структуру простого речення; односкладних безособових реченнях. Категорія стану є основою формування і семантико-синтаксичного розмежування активних і пасивних конструкцій.

Категорія стану, як і категорія виду, належить до загальнодієслівних, тобто охоплює всі без винятку дієслівні форми. Однак співвідносні форми пасивного і активного стану, що утворюють корелятивні пари, властиві тільки перехідним дієсловам.

До перехідних належать дієслова, що поєднуються з прямим додатком у формі знахідного відмінка без прийменника.

Дієслова, що поєднуються з непрямими додатками, вираженими безприйменниковими і прийменниковими формами, називаються неперехідними.

Поняття перехідності ґрунтується на такій інтерпретації дії, згідно з якою вона переходить на об’єкт (предмет у широкому розумінні поняття), охоплює його або ж виступає безпосереднім джерелом створення чи руйнування об’єкта, що характерно передусім для численних дієслів зі значенням конкретної фізичної дії, інтелектуальної діяльності, мовлення тощо.

Категорія перехідності — неперехідності ґрунтується на валентнісних і значеннєвих ознаках відповідних дієслів, у зв’язку з чим вона є не морфологічною, а лексико-синтаксичною.

З урахуванням поділу дієслів на перехідні і неперехідні необхідно констатувати:

1) перехідні дієслова мають корелятивні форми активного і пасивного стану; отже, у них ця морфологічна категорія має повний вияв;

2) неперехідні дієслова не мають корелятивних форм пасивного стану і функціонують як одностанові активні дієслова.

Таким чином, усі дієслова поділяються на двостанові і одностанові.

Список використаної літератури

Бабій І.М. Сучасна українська літературна мова : Морфологія. Практикум/ І.М. Бабій, Т.П. Вільчинська; Ред. Б.Є. Будний. -Тернопіль : Навчальна книга — Богдан. -2002.-ч.1
Бабій І.М. Сучасна українська літературна мова. Морфологія : Практикум/ Ірина Михайлівна Бабій, Тетяна Пилипивна Вільчинська; Ред. Б.Є. Будний. -Тернопіль : Навчальна книга — Богдан. -2002.-Ч.2
Біленька Н. Загальне поняття про дієслово // Розкажіть онуку.-2001.-№ 33
Волкотруб Г. Й. Практична стилістика сучасної української мови : Використання морфологічних засобів мови: Навч. посіб./ Галина Йосипівна. Волкотруб,; Галина Волкотруб. -К.: ТОВ «ЛДЛ», 1998. -175, [1] с.
Гнатюк Л. Українська мова/ Лідія Гнатюк, Оксана Кононенко. -К.: ФЕМІНА, 1995. -188 с.
Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова : Морфеміка. Словотвір. Морфологія: Посібник для вузів/ Володимир Горпинич,. -К.: Вища школа, 1999. -206 с.
Дика Н. Курс сучасної літературної мови // Дивослово. -2003. -№ 9.
Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М.Курс сучасної української літературної мови.Ч.1.-К.,1972
Кучеренко Є.М. Види дієслів // Українська мова і література в школі. — 1969.- №10
Кучеренко І.К. Теоретичні питання граматики української мови.- К., 1961
Мартинюк О. Особливі форми дієслова // Дивослово. -2002. -№ 10
Плющ М. Українська мова : Довідник/ М.Я.Плющ, Н.Я.Грипас. -К.: Рад. шк., 1990. -254, [1] с.
Сидоренко В.С. Вивчення способів дієслова // Українська мова і література в школі. — 1986.- №7
Стріха М. Українська мова/ М.Стріха // Сучасність. -1997. -№ 12.
Сучасна українська літературна мова : Підручник для студентів філолог. спец. вищ. навч. закладів/ За ред.: М. Я. Плющ,. -3-тє вид., стереотип.. -К.: Вища шк., 2001. -429 с.
Сучасна українська мова: Підручник для студ. вузів/ За ред. О.Д.Пономарева. -2-е вид., перероб.. -К.: Либідь, 2001. -398 с.
Українська мова: Енциклопедія. — К.: Видавництво «українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 2004
Шкуратяна Н. Г. Сучасна українська літературна мова : Навч. посібник для студ. педагогіч. навч. закладів/ Н.Г.Шкуратяна, С.В.Шевчук. -К.: Літера, 2008. -685 с.
Шлапак Н. Творення і правильне вживання дієслів // Розкажіть онуку. -2001. -№ 33

referat-ok.com.ua