referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Господарство світу в роки другой світової війни

Вступ.

1. Економічні причини війни.

2. Структурні зміни в економіці воюючих країн.

3. Економічні наслідки другої світової війни.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Друга світова війна (1939—1945 pp.) була небаченим лихом в історії людства. Минуло вже 50 років після її закінчення, але й досі економісти та історики не можуть остаточно підрахувати матеріальних і людських втрат. У роки війни в більшості країн господарство занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб. Єдиною державою, що не лише не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 p. сильною державою, були США.

Після другої світової війни в розвитку індустріальної цивілізації відбулися зміни, пов'язані з збільшенням території та населення так званої світової соціалістичної системи, розпадом колоніальної системи та утворенням незалежних держав.

Світове господарство охоплювало три підсистеми: господарства економічно розвинених, соціалістичних держав та країн, що розвиваються. Головною тенденцією в економічному розвитку всіх країн була індустріалізація. Економічно розвинені країни світу вступили у фазу інтенсивного розвитку. Змінювалася структура національних господарств. Важливими чинниками розвитку світового господарства були науково-технічний прогрес, подальше поглиблення всесвітнього поділу праці, інтернаціоналізація виробництва. Сформувалася світова інфраструктура — комплекс галузей, що обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій тощо). Розширилися і набули нового змісту всі форми міжнародних економічних відносин. Для господарського розвитку характерним було посилення взаємозв'язків між усіма країнами та їхніми групами. Набули розвитку міждержавні інтеграційні процеси. Економічне зростання національних господарств залежало від ступеня входження їх до всесвітнього господарства. Посилилося державне регулювання господарських процесів.

1. Економічні причини війни

Причиною Другої світової війни стала діяльність невеликої групи держав-агресорів, спрямована на завоювання світового панування. Використовуючи як привід незадоволення ряду країн і народів несправедливими умовами версальсько-вашингтонської системи договорів гітлерівська Німеччина та її союзники розв'язали найбільший збройний конфлікт в історії людства. У війні взяла участь 61 держава світу, на території яких проживало 80% населення Землі. В арміях воюючих країн було 110 млн осіб. Перша світова війна тривала більше 4 років, а Друга — 6 років. Вона стала найбільш руйнівною з усіх війн. Іншими причинами розв’язання Другої світової війни стали:

— недалекоглядна політика «умиротворення», що її проводили великі західні держави;

— підтримка агресора з боку СРСР (пакт Молотова-Ріббентропа).

Держави-агресори та їх керівники несли підкореним народам ліквідацію демократії, расовий і національний гніт, економічне визискування, утвердження права сильного у міжнародних відносинах. Перемога нацистської Німеччини та її союзників означала б крок назад у світовій історії, вона відкрила б дорогу соціальній, політичній і культурній деградації людства. А тому всі ті, хто вів боротьбу з ними, вели справедливу війну. При цьому слід мати на увазі, що серед країн антигітлерівської коаліції була й тоталітарна держава — СРСР. Загострення протиріч між країнами капіталістичного світу (США, Англія, Франція) та СССР.

25 жовтня 1917 року поворотний пункт в історій Російської імперій. Через чотири роки на карті з'явилася нова країна — СССР, котра оголосила себе носієм нової соціалістичної культури. СССР став ворогом усього останнього капіталістичного світу.

В свою чергу капіталістичні країни відносились до СССР в тому ж дусі. Вони розцінювали тезис ВКП(б) о неминучості світової соціалістичної революцій, як програму вітчизняного експансіонізму і не робили відмінностей між тоталітарними режимами в Німеччині і СССР. Виходячи з своєї точки зору, западні країни проводили так звану політику умиротворення.

Світова економічна криза загострила міжнародні відносини і призвела до появи вогнищ нової війни. На відміну від передодня першої світової війни, у 30-х рр. лише незначна кількість держав прагнула до війни. Така ситуація робила реальною можливість усунути загрозу війни за умов спільних дій усього співтовариства.

Першим спільним випробуванням здатності світового співтовариства діяти спільно стала економічна криза. Вона була світовою і поставила перед усіма країнами завдання скоординувати зусилля для її подолання США ввели високі митні податки, а Великобританія відмовилася від "золотого стандарту", вільного обміну фунтів стерлінгів на золото за фіксованим курсом і спробувала встановити такий обмінний курс фунта, який сприяв би експортові англійських товарів. Такими діями США і Великобританія спровокували митні й валютні "війни", що дезорганізувало світову торгівлю і ще більше поглибило кризу.

У 1933 р. в Лондоні було скликано світову економічну конференцію. На ній обговорювалися проблеми стабілізації валют і пожвавлення світової торгівлі. Вона закінчилася безрезультатно. Перемогло прагнення вирішувати економічні проблеми не спільно, а поодинці, коли кожна країна намагалася перекласти тягар кризи на сусіда. Відтак зросло економічне суперництво і зменшилася можливість чинити опір перед загрозою війни.

Отже, головні економічні причини розв’язання Другої світової війни:

— вплив світової економічної кризи на загострення міжнародної напруженості в умовах 1930-х рр.

— зовнішньополітичні пріоритети провідних країн світу у другій половині 30-х років ХХ ст.

— відмова Німеччини від дотримання Версальського договору й підготовка до війни.

— провал англо-франко-радянських переговорів у (літо 1939 р.) Зближення СРСР з Німеччиною. Радянсько-німецький пакт про ненапад (пакт “Молотова — Ріббентропа”) і його наслідки.

2. Структурні зміни в економіці воюючих країн

Обсяг промислового виробництва США значно зріс. У 1939—1944 pp. виплавка сталі збільшилася на 70%, електросталі, легованої сталі — більше ніж у 4 рази, прокату— на 56,7 %, видобуток кам'яного вугілля — на 60 %, а коксівного — в 4 рази. Динамічно розвивалися кольорова, хімічна, електротехнічна, нафтопереробна, автомобільна, літакобудівна галузі. Найшвидше розвивалася суднобудівна промисловість.

Лише за 1943 p. американці збудували флот, рівнозначний усій англійській флотилії 1939 р. Ніде в світі військова промисловість не розвивалася такими швидкими темпами, як у США. У 1939—1945 pp. було виготовлено 296,1 тис. літаків, 86,5 тис. танків, 233 тис. гармат, 14 263 тис. кулеметів, автоматів, гвинтівок, інших видів зброї. Впроваджені нові підприємства та найновіше устаткування на суму 25 млрд дол. В усіх галузях застосовувалися новітні досягнення науково-технічного прогресу, механізація, автоматизація, стандартизація, спеціалізація.

У воєнній промисловості продуктивність праці зросла на 35 %. У 1943 р. обсяг промислового виробництва подвоївся порівняно з 1937 р. США — єдина країна, яка в роки війни, випускаючи воєнне спорядження, не припиняла виробництво товарів мирного призначення. Різко збільшилися державні капіталовкладення в економіку. З 76 млрд дол., інвестованих в усі галузі господарства США, державні інвестиції становили 33 млрд дол., або близько 44%. За державний кошт було збудовано 150 сталеплавильних заводів. Уряд США надав корпораціям 175 млрд дол. на виробництво промислової продукції, зокрема таким гігантам, як "Дженерал Моторе", "Дженерал Електрик", "Фундатор". За допомогою держави побудовано або модернізовано понад 2500 заводів на суму 25 млрд дол.

У воєнні роки тривав процес концентрації виробництва, зокрема в хімічній, металургійній, газонафтовій, машинобудівній галузях. У 1940 р. було створено Національний комітет оборони. Його відділи очолили висококваліфіковані спеціалісти. У роки війни Національний комітет оборони значно розширився — з'явилися нові підрозділи, зокрема відділ економічної війни, ленд-лізу тощо.

Незважаючи на незначне розширення посівних площ (менше ніж на 5 %), обсяг сільськогосподарського виробництва у США в 1944 р. зріс порівняно з 1939 р. на 36%. Кон'юнктура сприяла підвищенню цін на сільськогосподарську продукцію. Це дало можливість фермерам оновити і розширити матеріально-технічну базу своїх господарств. Фермерство США справедливо почали вважати найрозвиненішим щодо механізації польових робіт, електрифікації, застосування прогресивних технологій.

Технічний прогрес стимулював підвищення продуктивності праці. У 1940 p. один фермер США забезпечував продуктами харчування 11 % жителів країни, в 1950 p. — вже 15,5. Диференціація ферм призвела до того, що з 1940 по 1945 p. зникло 281 тис. неконкурентоспроможних господарств і з'явилося 44 тис. нових великих ферм. Фермери не тільки повністю забезпечували продовольством своє населення, а й експортували сільськогосподарську продукцію в десятки країн світу.

Вивіз американського капіталу збільшився з 14 % у 1937 p. до 33% у 1947 p. США захопили головні позиції в економіці більшості країн.

Людські втрати Великобританії в роки другої світової війни порівняно з іншими країнами невеликі — 245 тис. чол. вбитих, 278 тис. чол. — покалічених. Дуже постраждала її економіка. Державний борг збільшився з 7247,3 млн ф. ст. у 1939 p. до 23 741,9 млн. ф. ст. у 1945 p., зменшилися золоті та валютні запаси. Загальні втрати Великобританії оцінюються в 7300 млн ф. ст., або близько 1/4 національного багатства країни. Індекс промислової продукції Великобританії, який у 1939 p. становив 123 (за 100 взято 1929 p.), знизився у 1946 p. до 112. Експорт з 471 в 1938 p. скоротився до 266 млн ф. ст. у 1944 p.

Ще напередодні війни прем'єр-міністр Великобританії У. Черчіль виробив надзвичайні заходи щодо переведення мирної економіки на воєнний лад. У 1939—1945 pp., напружуючи всі людські й матеріальні ресурси, промисловість Великобританії налагодила масове виробництво літаків, танків, гармат, інших видів зброї та боєприпасів. Імпорт сировини, інших стратегічних матеріалів надходив до Британських островів з перебоями. Німецькі підводні човни знищили 1/3 торгового флоту Великобританії. В 1944 p. видобуток кам'яного вугілля порівняно з 1938 p. знизився більше ніж у 4 рази, залізної руди — у 12,4 раза. Виробництво сільськогосподарської продукції скоротилося наполовину. Через нестачу трудових ресурсів припинився обробіток землі на 1,5 млн га.

Наприкінці війни Британська імперія формально не припинила свого існування. В Африці вона навіть "заокруглила" власні колоніальні володіння за рахунок Лівії та Сомалі. Проте в інших районах світу, де її вплив до війни був особливо сильним (Близький Схід, Індія, Південно-Східна Азія), вже господарювали США, витіснивши союзників — Великобританію та Францію. Великобританія, хоч і перемогла у другій світовій війні фашистську Німеччину, зберегти могутню імперію вже не мала сил, розвалилася, що було природно, закономірно. Загальні витрати Великобританія на війну дорівнювали 25 млрд ф. ст.

Франція до 1939 p. була однією з найрозвиненіших держав світу. Спираючись на високий промисловий потенціал, сільське господарство, фінанси, уряд міг захистити країну від німецько-фашистських загарбників. Однак того не сталося. Замість мобілізації усіх людських і фінансово-матеріальних ресурсів на захист країни він самовпевнено надіявся на оборонну лінію Мажино. Не було налагоджено масового випуску бойових літаків, танків, гармат, інших видів озброєння. Ні президент, ні уряд, ні генеральний штаб французької армії не виробили стратегічного плану ведення війни.

У результаті цього в червні 1940 p. Францію окупувала гітлерівська Німеччина. Понад 4 роки французькою економікою повністю розпоряджалися німецькі загарбники. У роки другої світової війни Франція втратила вбитими 1100 тис. чол., було знищено 2100 тис. будинків, пошкоджено 253 тис. ферм, 195,5 тис. промислових підприємств. Рівень промисловості в 1944 p. порівняно з довоєнним становив 38%. Виробництво продукції сільського господарства зменшилося в 2 рази. 600 тис. французів фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Більшість шахт, електростанцій, суднобудівних заводів було зруйновано. Франція втратила весь торговий і військовий морський флот. Розпадалася французька колоніальна система. Національна валюта (франк) девальвувалася. Капіталовкладення за кордоном зменшилися в 10 разів. Війна завдала Франції великих збитків, що оцінювалися у 1440 млрд довоєнних франків.

Фашистська Німеччина, головний винуватець другої світової війни, зазнала більших втрат, ніж США та всі західноєвропейські країни разом узяті. Ще з середини 30-х років гітлерівська адміністрація вела відкриту тотальну підготовку до війни. Нагромаджувалися запаси продовольства, стратегічних матеріалів. Було запроваджено карткову систему на харчові продукти і промислові товари широкого вжитку. Восени 1939 p. запаси зерна становили 6,5 млн т, жирів — 500—600 тис. т, цукру — 1600 тис. т. Державний борг дорівнював 60 млрд марок.

Наскільки серйозно Німеччина готувалася до війни, свідчать дані 00Н за 1937 p. Частки окремих країн у світовому промисловому розвитку становили, %: США — 41,4, Великобританія — 12,5, Німеччина — 12, Франція — 6, Японія — 4,8. У 1939 p. Німеччина виробляла в 2 рази більше стратегічних матеріалів, ніж Великобританія і Франція разом узяті. У виплавці алюмінію (194 тис. т) вона обійшла США і Канаду, зайнявши перше місце у світі. З 1933 по 1939 p. літакобудування зросло у 23 рази. На 1 липня 1939 p. машинний парк країни складався з 2 млн автомобілів.

Напередодні другої світової війни (1939 p.) Німеччина у використанні природних ресурсів випередила Великобританію і Францію, що видно з таблиці.

На окупованих територіях європейських країн німецькі фашисти запровадили "новий порядок". До літа 1941 p. з цих країн було вивезено майна всього на суму 9 млрд ф. ст. 92 дивізії вермахту (німецька армія) були оснащені французькими автомобілями. Гітлерівці знищили майже 40 % національного багатства Польщі. Загинуло 6 млн мирних жителів. На її території було збудовано десятки таборів смерті, у яких замордовано 12 млн чол. з усієї Європи. Разом із завойованими державами Німеччина в 1941 p. видобула 403 млн т кам'яного вугілля, 7,5 млн т нафти, виплавила 31,8 млн т сталі. Від експлуатації господарств Франції, Бельгії, Голландії, Угорщини, Румунії, Болгарії, Словаччини німці отримали 120 млрд марок. З цих країн на заводи Німеччини надходили нікель, мідь, нафта, інші стратегічні ресурси.

Спад у воєнній фашистській промисловості настав уже в 1942 p. Держави антигітлерівської коаліції набагато випередили супротивника у виробництві різних видів озброєння. Якщо Німеччина в 1942 p. випустила 14,7 тис. літаків, 9,3 тис. танків, 12 тис. гармат, то лише в тодішньому СРСР було виготовлено 25,4 тис. літаків, 24,7 тис. танків, 34 тис. гармат.

У 1944 p. випуск продукції в усіх галузях промислового комплексу скоротився на 10—65%. Не допомогли 7,5 млн іноземних робітників, насильно вивезених з європейських країн. Поразки на фронтах, оголошення Туреччиною війни Німеччині, ізоляція Іспанії призвели до остаточного краху економіки фашистського рейху. У липні 1944 p. видобуток кам'яного вугілля ще становив 26,3 млн т, а в січні 1945 p. — лише 11,8, у лютому — 7 млн т. У березні настала енергетична криза. Припинилися видобуток кам'яного вугілля, подавання на заводи електроенергії, виробництво авіаційного бензину. Запаси енергоресурсів вичерпалися. Усі галузі господарства країни були паралізовані. 8 травня 1945 p. Німеччина капітулювала.

7 грудня 1941 p. Японія без оголошення війни напала на американську воєнно-морську базу Перл-Харбор на Гавайських островах. Розпочалася чотирирічна американо-японська війна. Японія нарощувала воєнний потенціал. Стратегічна сировина надходила на воєнні заводи з Кореї, завойованих провінцій Китаю, країн Південно-Східної Азії. У 1941— 1942 pp. Японія, маючи значні запаси продовольства, паливно-енергетичних ресурсів, рідкісних металів, успішно вела війну з США. Японські війська захопили Індонезію, Нову Гвінею, Бірму, Таїланд, інші території в басейні Тихого океану. За роки війни Японія перетворилася на сильну індустріально-аграрну державу. Віддавши повну перевагу воєнним галузям, уряд занедбав легку промисловість. Так, виробництво тканин у 1941—1945 pp. скоротилося у 25 разів.

У багаторічній війні японській торговий флот зазнавав дедалі більших втрат. Імпортувати сировину ставало дедалі тяжче. Господарство працювало з перебоями. Зростало напруження у промисловості, аграрному секторі, фінансах. Для того щоб врятувати економіку від розвалу, уряд запроваджував нескінченні воєнні податки, примусові поставки, контролював кредитні операції, позики, інвестиції, внутрішню торгівлю. Проте врятувати господарство від банкрутства було вже неможливо. Економіка мілітаризованої Японії зазнала краху у війні проти США та їхніх союзників. Після атомних бомбардувань Нагасакі і Хіросіми у серпні 1945 p. Японія склала зброю.

3. Економічні наслідки другої світової війни

У результаті другої світової війни зазнав серйозних руйнувань механізм міжнародних валютних відносин. Так, уже під час війни розподіл запасів золота в розвинених країнах набув ще більш нерівномірного характеру, ніж у довоєнні роки. Тоді як у США за 4 роки (з 1938 по 1941) запаси золота збільшилися з 14,5 до 22,7 млрд дол., то у Великобританії, навпаки, вони невпинно знижувалися.

Крім того, у деяких країнах за роки війни великою мірою зросла державна заборгованість:

Проте ні збільшені під час війни податки, ні зростаючі державні позики не спроможні були ліквідувати дефіцит державних бюджетів воюючих країн. Покриття цього дефіциту потребувало значного збільшення випуску паперових грошей. Зростання паперового грошового обігу під час другої світової війни в США, Великобританії, Франції та Італії ілюструють такі дані:

а) у США з кінця 1940 p. до кінця 1945 p. він збільшився з 8,7 до 26,5 млрд дол., або на 222,6%;

б) у Великобританії наприкінці 1939 p. в обігу перебувало 55 млн ф. ст., наприкінці травня 1945 p. — 1270, a наприкінці листопада — 1328 млн. ф. ст., тобто більше на 139%;

в) у Франції з кінця 1939 p. до кінця 1944 p. грошова маса в обігу зросла з 151 до 573 млрд фр.;

г) в Італії за цей період грошовий обіг збільшився з 24 до 233 млрд лір” тобто майже в 10 разів.

Разом з зростанням кількості паперових грошей в роки другої світової війни збільшувалися депозити комерційних банків. У США з 76 млрд дол. у 1940 p. вони зросли до 152 у 1945 p., у Великобританії — з 2441 млн ф. ст. у 1939 p. до 4859 у 1945 p.

У 1944 p. у Бреттон-Вудсі (США) відбулась міжнародна фінансова конференція, в роботі якої взяли участь 45 дійсних і асоційованих членів ООН, а також міністри фінансів 16 країн. На основі підписаних там угод було створено Міжнародний валютний фонд. Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Завданням цих інститутів декларувалися гарантування стабільності обмінних курсів валют, забезпечення швидкої оборотності коштів, потрібних для системи багатосторонніх платежів, створення умов для накопичення ресурсів для відбудови економіки країн Західної Європи.

Результатом війни було знищення, демонтаж індустріальних господарств Німеччини, Франції, Японії, багатьох менших індустріальних країн Європи. Частково було знищено господарство Англії. Крім прямих військових зруйнувань піддавалося зносу виробниче обладнання, машини і механізми, припинилося оновлення виробничих потужностей, мав місце вивіз фабрично-заводського обладнання з переможених країн переможцями.

Єдина індустріальна країна, яка під час війни пережила справжнє економічне піднесення, були США. Більше того, у Сполучених Штатах було здійснено технологічний прорив, який забезпечив їм лідерство у наступні десятиліття.

Після другої світової війни розпочалося відродження ринкових господарств розвинутих європейських країн шляхом їхньої американізації. Вона мала кілька важливих напрямків: американізація світової валютної системи; вивіз американських товарів, широкомасштабне кредитування, державне і приватне; інвестування відбудовчих процесів; перебудова індустріальних структур, особливо в Німеччині і Японії під безпосереднім контролем США і, зрештою, розвиток світової торгівлі, де важливу роль у перші повоєнні роки відігравала також Англія.

Наслідком війни і важливим кроком на шляху до відновлення індустріального світового господарства стали міжнародні валютні угоди, підписані у червні 1944 року представниками 44 країн. Підписання цих угод відбулося на валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі. Було вирішено створити Міжнародний валютний фонд (МВФ), вироблено основні правила міжнародних валютних відносин: долар США поряд із золотом повинен був відігравать функцію резервної валюти, ціна золота — незмінна, курс валюти — твердий і контрольований. МВФ і створений тоді ж Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) зобов'язувалися забезпечити виконання рішень конференції і виконувати роль міжнародного кредитного центру.

Стан господарства Європи негативно впливав на світову економіку. Реконверсія господарства в США відповідно до потреб мирного часу зумовила появу таких проблем, як скорочення виробництва та зайнятості, необхідність оновлення цивільних галузей. Сполучені Штати повинні були у власних інтересах, для стабілізації світової економіки та політичного становища допомогти європейським країнам у відбудові господарства. У липні 1947 p. в Парижі було створено Організацію європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), завданням якої було вироблення спільної програми відбудови Європи.

Економічне становище країн Західної Європи, особливе Німеччини, було катастрофічним і негативно впливало на світову економіку. Більше того, США, нагромадивши в роки війни величезні багатства, не могли успішно розвиватися ізольовано від інших країн, прагнули до економічної інтеграції, перш за все з розвинутими європейськими державами. Реконверсія економіки США відповідно до потреб мирного часу зумовила їх прагнення до перебудови міжнародних економічних відносин.

Такій меті повинен був служити план Маршалла — важливий крок на шляху до створення світового ринкового господарства. План Маршалла — це програма відбудови і розвитку Європи після другої світової війни шляхом надання їй економічної допомоги з боку США.

Ідея створення плану була висунута державним секретарем США Джорджом Кетлеттом Маршаллом (1880-1959 рр.) 5 червня 1947 р. у виступі в Гарвардському університеті, її підтримали Великобританія та Франція.

Паризька нарада міністрів іноземних справ США, Великобританії, Франції та СРСР (червень-липень 1947 р.) вирішили створити організацію, яка займалася б вивченням ресурсів і потреб європейських країн, визначала розвиток основних галузей промисловості тощо. СРСР та його союзники відмовилися від участі у плані. Погодилися 16 країн — Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція і Туреччина. У липні 1947 р. ці країни уклали конвенцію про створення Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка розробила спільну програму відбудови Європи.

У квітні 1948 p. Конгрес США затвердив план Маршалла (за ім'ям державного секретаря Дж. Маршалла) — план економічної допомоги країнам Європи. Його учасники: Великобританія, Франція, Італія, Бельгія, Данія, Нідерланди, Норвегія, Ірландія, Іспанія, Швеція, Люксембург, Австрія, Швейцарія, Португалія, Греція, Туреччина, з грудня 1949 p. — ФРН. Мета плану — розвиток економіки на "принципах індивідуальної свободи, вільних інститутів і справжньої незалежності". Європа розглядалася як єдиний економічний простір, на що вказував міжнародно-правовий договір між країнами. Вони були не пасивним об'єктом американської допомоги, а ініціаторами у виробленні та реалізації плану. До його завдань входило відродження виробництва на новій технологічній основі, розширення зовнішньої торгівлі, досягнення міжнародної фінансової стабілізації, встановлення справедливих обмінних курсів. Діяв план Маршалла з квітня 1948 p. по 30 грудня 1951 p. Обсяг допомоги країнам ОЄЕС становив 17 млрд дол. (у цінах 1990 p. 102 млрд дол.). З них 4 млрд дол. асигнувалося протягом перших 15 міс. Американський уряд гарантував капіталовкладення своїх інвесторів, вивезення оптимального прибутку в доларах. Передбачалися скасування мита, обмеження імпорту американських товарів, постачання сировини в США[6, c. 251-253].

План Маршалла здійснювався з квітня 1948 р. по грудень 1951 р. Його реалізація розпочалася фактично після прийняття у США закону про чотирирічну програму «допомоги іноземним державам». Закон цей передбачав надання допомоги західноєвропейським країнам на основі двосторонніх угод. Угоди були підписані у 1948 р. з усіма вищеназваними країнами (крім Швейцарії). Згідно з ними, країни-учасниці плану Маршалла зобов'язувались сприяти розвитку вільного підприємництва, заохочувати приватні американські інвестиції, співпрацювати у зниженні митних тарифів, постачати у США окремі види товарів, забезпечувати фінансову стабільність, створювати спеціальні фонди у національній валюті, яка вивільнялася внаслідок отримання американської допомоги. США встановлювали контроль за витратами цих фондів. Країни — учасниці плану звітували про використання наданої допомоги.

Загальний контроль за виконанням плану здійснювала Адміністрація економічного співробітництва, яку очолювали відомі американські фінансисти і політичні діячі. Сама допомога надавалась з федеративного бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. З квітня 1948 р. по грудень 1951 р. США видали за планом Маршалла майже 17 млрд, дол., причому основну частку (майже 60%) отримали Великобританія, Франція, Італія і ФРН, на яку також поширювався план. Двостороння угода між США і ФРН була підписана у грудні 1949 р.

30 грудня 1951 р. план Маршалла офіційно припинив свою чинність і був замінений законом «про взаємну безпеку», прийнятим конгресом США 10 жовтня 1951 р., який передбачав одночасне надання країнам Західної Європи економічної і військової допомоги.

Висновки

Друга світова війна завдала народам багатьох країн небувалих страждань, вони зазнали величезних людських жертв і матеріальних збитків. Якщо за роки першої світової війни фінансові видатки всіх воюючих країн становили 208, то під час другої — 962 млрд дол. Для того щоб ліквідувати її жахливі наслідки знадобилися роки напруженої праці, значні матеріальні та фінансові ресурси.

У повоєнні роки стартові умови для стабілізації та розвитку національних господарств були різними. Занепад економіки європейських країн, Японії сприяв встановленню економічного панування США. Виробничі потужності країни перевищували потужності всіх індустріальних держав разом узятих. Широкого розмаху набула економічна експансія США. У міжнародній валютно-фінансовій системі встановлювалася першість її національної валюти. У європейських країнах скоротилося промислове виробництво.

Панувала внутрішня інфляція. Європейські валюти не конвертувалися, їхній курс був заниженим щодо долара, який став єдиною твердою валютою, і всі країни прагнули отримати його в обмін на свої товари.

Скоротився міжєвропейський обмін товарами і послугами. Бартер став переважаючою формою торгівлі. Європейські уряди здійснювали непопулярні заходи для приватного капіталу: контроль цін на основні товари, перерозподіл національного доходу, збільшення грошей в обігу. Через це приватні інвестори переводили свої активи з Європи у США. Для відбудови господарства Європи, стимулювання економічного зростання потрібні були значні фінансові ресурси.

Список використаних джерел

1. Боєв Ю. Економічна історія: Західна Європа, Японія, США: Навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл.. — К. : Вища школа, 2004. — 174с.

2. Вдовиченко М. Економічна історія: Конспект лекцій / Харківський держ. економічний ун-т. — Х. : ХДЕУ, 2003. — 120с.

3. Економічна історія світу і України: Навч. посіб. / Тернопільська академія народного господарства. Кафедра українознавства / Володимир Ф. Чайковський (авт.-уклад.). — Т. : Лілея, 1997. — 184с.

4. Економічна історія: Навч. посіб. для студ. екон. спец. та слухачів екстернату / Харківський держ. автомобільно-дорожній технічний ун-т / Олександр Станіславович Кривцов (уклад.), Валерій Михайлович Бережний (уклад.). — Х. : Факт, 2001. — 160с.

5. Злупко С. Економічна історія України: Метод. матеріали для викладачів і студ. ун- ту / Львівський держ. ун-т ім. І.Франка. — Львів, 1996. — 40с.

6. Калина А. Економічна історія: Навч. посіб. для дистанц. навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Інститут дистанційного навчання. — К. : Університет "Україна", 2007. — 246с.

7. Лановик Б. Економічна історія: Курс лекцій. — 4-е вид., перероб. і доп. — К. : Вікар, 2003. — 405с.

8. Леоненко П. Економічна історія: Навч. посібник. — К. : Знання-Прес, 2004. — 499с.

9. Нікула О. Економічна історія України і світу: Навч. посіб. для студ. вузів / Національний банк України ; Львівський банківський ін-т. — Л. : Львівський банківський ін-т НБУ, 2001. — 220с.

10. Теліщук М. Економічна історія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Державна податкова адміністрація України; Національний ун-т держ. податкової служби України. — Ірпінь, 2006. — 458c.

11. Тимочко Н. Економічна історія України: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2005. — 204с.

12. Царенко О. Економічна історія України і світу: Курс лекцій:Навч. посіб.. — Суми : Університетська книга, 2001. — 308с.

13. Юхименко П. Економічна історія: Навч. посібник. — 2. вид., стер. — К. : Вікар, 2006. — 341с.