Господарські суди

Вступ.

1. Визначити та надати характеристику проблемним питанням стосовно підсудності справ господарським судам.

2. Класифікація доказів за господарсько-процесуальним законодавством.

3. Оформити постанову Верховного Суду України стосовно результатів(відмінити постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції) розгляду касаційної скарги Генерального Прокурора України на постанову Вищого Господарського Суду України.

4. Оформити процесуальний документ щодо непідвідомчості спору господарському суду (з різних підстав).

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Головним завданням судді господарського суду є з’ясування дійсних взаємовідносин суб’єктів господарювання і здійснення захисту порушеного чи оспорюваного права. Інструментом такого з’ясування є вивчення та оцінка доказів, зібраних і наданих суду.

В процесі доказування проявляється один із принципів судочинства – змагальність сторін, який зафіксований у п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України: “Основними засадами судочинства є… змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості”. Цю саму думку законодавець відтворив і в ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу (далі – ГПК): “Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами”.

В умовах тінізації та криміналізації економіки господарським судам необхідно здійснювати надійний судовий захист прав суб’єктів господарських правовідносин та держави шляхом точного і неухильного застосування законодавства. Виконання цих завдань неможливо без поліпшення організації роботи суддів та підвищення рівня культури судових процесів.

1. Визначити та надати характеристику проблемним питанням стосовно підсудності справ господарським судам

Господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.

Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням зазначеного та залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією з сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд України.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Віднесені до підсудності господарського суду справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

Справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення.

Справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з:

— утворенням суб'єктів господарювання, їх реорганізацією і ліквідацією, включаючи спори про визнання недійсними установчих документів, припинення діяльності юридичної особи та скасування її державної реєстрації, крім відповідних спорів за позовами суб'єктів владних повноважень;

— приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації;

— захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права;

— з використанням у господарському обороті об'єктів інтелектуальної власності, включаючи спори за позовами суб'єктів господарювання до органів державної влади про визнання недійсними актів про видачу документів, що посвідчують право інтелектуальної власності.

Господарським судам підвідомчі також справи про визнання фактів, що мають для суб'єктів господарювання юридичне значення.

У господарських судах мають вирішуватися усі спори, що виникають з господарських договорів між суб'єктами господарювання і органами державної влади і місцевого самоврядування, включаючи угоди, які укладаються шляхом проведення конкурсу, біржових торгів, аукціонів тощо. До таких договорів відносяться, зокрема, угоди: про відчуження об'єктів приватизації (крім приватизації державного житлового фонду); передачу державного або комунального майна в оренду; закупівлю товарів (робіт, послуг) для державних потреб.

2. Класифікація доказів за господарсько-процесуальним законодавством

Законодавство України передбачає використання в господарському процесі п’яти видів доказів. Але, беззаперечно, чільне місце у цьому переліку посідають саме письмові докази. Господарський процес, на відміну від інших судових процесів, у яких дозволяється використовувати показання свідків, найширше застосовує саме письмові докази.

Правова наука не містить не тільки єдиної концепції щодо поняття доказів, але й чіткої єдиної класифікації доказів, загального підходу до змісту допустимості, недостатньо чітко визначена і роль суду в процесі. Недостатнє дослідження зазначених проблем призводить до безсистемного, дезорганізуючого впливу не тільки на процес і право в цілому, але й на економіку, політику, навіть демографію, оскільки в Україні все ще існує проблема «втікання мозку» за кордон. Все це у сукупності впливає на якість здійснення правосуддя в Україні, неефективність судової системи в цілому.

Судові докази, які використовуються в процесі доказування при розгляді справ у порядку господарського судочинства, можуть бути класифіковані за низкою ознак. Це дає можливість виявити відмінності і схожість між ними, оскільки докази різні за своїм походженням, мають різну структуру і безпосередні функції в процесі доказування. Охопити всі ці ознаки однією якою-небудь системою класифікації з однією підставою неможливо. Тому класифікація доказів проводиться по декількох підставах і являє собою певну систему.

На підставі аналізу класифікацій в інших галузях процесуального права (кримінальному, цивільному, адміністративному) та враховуючи особливості господарського судочинства, обґрунтовано проведення класифікації за наступними ознаками:

за характером зв'язку змісту доказу з фактом, що встановлюється – прямі і непрямі докази;

процесом формування відомостей про факти – первинні й похідні докази;

джерелом доказів – особисті та речовинні докази;

юридичною ознакою (ст. 32 ГПК України) – на письмові й речові докази, висновки судових експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у господарському процесі.

Характеристика та найважливіші проблеми окремих видів доказів у господарському процесі – складається з 4 підрозділів, що характеризують відповідно письмові докази, в тому числі документи як джерела доказів у господарському процесі, речові докази, пояснення сторін, третіх осіб та інших учасників процесу, а також експертизу як засіб доказування в господарському процесі.

З наукової точки зору, найбільш поширеним є визначення письмових доказів як предметів, на яких за допомогою знаків закріплені думки, що містять свідчення про факти, необхідні для вирішення справи. Стаття 36 ГПК України дає більш конкретне визначення: “Письмові докази – це документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору”.

З цього визначення видно, що до письмових доказів належать документи, а беручи до уваги специфіку спорів у господарській діяльності, а також специфіку власне господарського процесу, саме документи є найбільш поширеним підвидом письмових доказів. У перекладі з латини "documentum" означає "взірець", "посвідчення", "доказ". Визначення документа містить Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ: “Документ – це передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві”. Враховуючи те, що в судовому процесі вирішуються суперечки щодо господарської діяльності, здійснення якої її суб’єкти обов’язково фіксують у своєму бухгалтерському обліку, доречним є використання визначення первинного документа, дане в Законі України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 996-ХІV. Згідно з цим визначенням, первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію і підтверджує її здійснення. Первинні документи мають бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Відповідно до ст. 9 цього закону, вони складаються на паперових носіях і повинні мати обов’язкові реквізити, перераховані в цій статті. З аналізу практики участі в судових процесах можна дійти висновку, що більша половина письмових доказів, які подаються до суду, є первинними документами бухгалтерського обліку, тому при їх складанні не можна нехтувати вимогами щодо наявності в них обов’язкових реквізитів. У цьому питанні учасникам господарського процесу стануть у нагоді такі нормативні акти, як Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів від 24 травня 1995 р. № 88, та міждержавний стандарт “Система організаційно-розпорядчої документації” (вимоги до оформлення документів) ГОСТ 6.38-90.

У практиці розгляду господарських спорів використовуються різні письмові докази, особливості яких необхідно враховувати при їх дослідженні. Тому як суддя, так і сторони процесу мають знати класифікацію письмових доказів. Найбільш поширеною класифікацією письмових доказів, що використовується в господарському процесі, є така:

Класифікація письмових доказів:

За змістом

· розпорядчі

· інформативні

За формою

· прості письмові

· кваліфіковані письмові

За способом формування

· оригінали

· копії

До розпорядчих документів належать акти органів державної влади й управління, а також інші документи, в яких визначається воля цих суб’єктів щодо встановлення, змісту і припинення правових відносин. До інформативних документів належать документи, що містять дані про наявність чи відсутність визначених фактів. До таких документів належать довідки, повідомлення, листи, звіти, акти. В них відсутнє волевиявлення і повідомляється лише про окремі факти. При судовому дослідженні розпорядчих документів перш за все враховують правомірність волевиявлення та існування дійсної волі, що виражена в документі. При дослідженні інформативних документів встановлюється, чи дійсно мав місце факт, інформацію про який містить документ. Існують також документи, яким притаманні ознаки як розпорядчих, так і інформативних документів, тому при їх судовому дослідженні застосовуються методи дослідження обох видів документів.

Порядок складання документів простої письмової форми нормативно не встановлений, не існує і переліку обов’язкових реквізитів таких документів. Тому вони складаються в довільній формі й оцінюються судом з точки зору їх допустимості. Документам кваліфікованої письмової форми притаманна чітко встановлена форма з переліком обов’язкових реквізитів, відсутність яких може стати причиною недійсності цих документів і неприйняття їх судом як доказів.

За способом формування документи поділяють на оригінали і копії. Оригінали – це перші примірники документів. Такий документ є більш вагомим для суду, ніж копія, оскільки інформація про факти закріплена в ньому безпосередньо тією особою, яка складала такий документ.

Відповідно до ст. 33 ГПК, “кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень”. Ця норма відображена і в Роз’ясненні ВАСУ “Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України” від 25 лютого 1992 р. № 01-6/244 (далі – Роз’яснення ВАСУ від 25 лютого 1992 р.). Так, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують обставини, на яких базуються позовні вимоги. Відповідач, у свою чергу, при подачі суду відзиву на позов має право надати документи, що підтверджують заперечення проти позову. З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя після отримання документів від сторін з позовом і відзивом на позов у процесі здійснення підготовчих дій вирішує, які документи можуть бути надані додатково; вимагає від сторін та інших підприємств, державних органів документи, висновки, необхідні для вирішення спору, здійснює дослідження та огляд письмових доказів у місці їх знаходження (якщо неможливо доставити їх до суду). Відповідно до ст. 39 ГПК, за результатами огляду й дослідження складається протокол, який підписує суддя. Протокол приєднується до матеріалів справи.

Речові докази є першоджерелом факту здійснення правопорушення, прямим доказом його здійснення. Але дефініція речових доказів, надана у ст. 37 ГПК України, також виявляється неповною (зокрема, щодо того, що це виключно “предмети”). Зазначене визначення суттєво звужує зміст поняття “речові докази”, особливо в господарському процесі, виключаючи з нього документи. Цей недолік необхідно виправити, визначивши в ГПК речові докази як документи та предмети, які своїми властивостями свідчать про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

3. Оформити постанову Верховного Суду України стосовно результатів(відмінити постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції) розгляду касаційної скарги Генерального Прокурора України на постанову Вищого Господарського Суду України

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів: Гуля В. С., Карпечкіна П. Ф., Колесника П. І., Потильчака О. І., Черногуза Ф. Ф., Шицького І. Б., Щотки С. О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Солом'янської районної у місті Києві ради та касаційне подання Генерального прокурора України на постанову Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юніор" (далі — ТзОВ "Юніор") до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради, третя особа — Солом'янська районна у місті Києві рада, про визнання укладеним договору, встановила:

У травні 2007 року ТзОВ "Юніор" звернулося у господарський суд міста Києва із позовом до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради, третя особа — Солом'янська районна у місті Києві рада про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. ТзОВ "Юніор" повністю виконує всі умови договору оренди земельної ділянки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 5 червня 2007 року позов задоволено. Рішення вмотивоване тим, що ТзОВ "Юніор" належно виконував обов'язки орендаря земельної ділянки і за таких обставин, відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано та в позові відмовлено. Постанова вмотивована тим, що у зв'язку з використанням відповідачами спірних земельних ділянок на власні потреби, тобто для соціального розвитку міста, у позивача відсутні підстави для переважного права продовження орендних правовідносин з відповідачами або третьою особою.

Постановою Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року скасовано, а рішення господарського суду міста Києва 5 червня 2007 року залишено без змін з підстав зазначених у рішенні.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 24 квітня 2008 року за касаційною скаргою Солом'янської районної у місті Києві ради порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року. У касаційній скарзі ставиться питання про скасування оскарженої постанови з мотивів неправильного застосування норм матеріального та процесуального права і різного застосування Вищим господарським судом України положень одного й того ж закону в аналогічних справах.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 8 травня 2008 року за касаційним подання Генерального прокурора України порушено провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги і подання, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга та подання підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції міської ради належить вирішеня відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради — сесії.

Таким чином, враховуючи що чинним законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можливе лише за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач неодноразово повідомлявся про необхідність звільнення орендованих раніше земельних ділянок на підставі рішень Солом'янської райради м. Києва, зокрема, рішенням Солом'янської районної у м. Києві ради від 27.04.2007 року N 152 відповідно до рішення Київської міської ради від 08.06.2000 "Про передачу окремих повноважень районним у м. Києві радам з питань регулювання земельних відносин" ТзОВ "Юніор" було зобов'язано звільнити зайняті земельні ділянки та знести три павільйони. Також, розпорядженням Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації від 03.03.2006 року N 277 "Про затвердження проекту реконструкції скверу ім. Островського" заплановано реконструкцію скверу, яка погоджена з усіма відповідними службами міста та затверджена позитивним висновком "Київдержекспертизи" від 08.08.2007 року, завершення якої передбачено в 2007 році.

Вказані обставини безпідставно не були взяті до уваги судами першої та касаційної інстанцій.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року залишенню в силі.

Виходячи з положень статей 6, 8 Конституції України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України не вважає за необхідне направляти справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки це суперечило б положенням статті 125 Конституції України, статтям 2, 39 Закону України "Про судоустрій України" щодо визначення статусу Верховного Суду України та його завдання забезпечити законність у здійсненні правосуддя, і викликало б конституційно недопустиму необхідність скасування законного рішення суду апеляційної інстанції. У зв'язку з цим наведений у статті 111¹⁸ Господарського процесуального кодексу України перелік наслідків розгляду касаційної скарги на постанову Вищого господарського суду України не є процесуальною перешкодою для прийняття Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України зазначеного рішення.

Керуючись статтями 111¹⁷ — 111²⁰ Господарського процесуального кодексу України, Судова палата постановила:

Касаційну скаргу Солом'янської районної у місті Києві ради та касаційне подання Генерального прокурора України задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року у справі N 30/234 скасувати.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 листопада 2007 року залишити в силі.

Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.

4. Оформити процесуальний документ щодо непідвідомчості спору господарському суду (з різних підстав)

У вирішенні питань щодо прийняття позовних заяв господарським судам слід розрізняти поняття підвідомчості і підсудності справ.

Підвідомчість — це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції (стаття 12 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК)). Підсудністю називається розмежування компетенції стосовно розгляду справ між окремими господарськими судами (статті 13-16 ГПК.

Якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або сказано про вирішення спору в судовому порядку, господарському суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, що визначені ГПК. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі статтею 26 Цивільного процесуального кодексу України ( 1501-06 ) (в редакції Закону України від 15.12.92 ( 2857-12 ) при об'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші — господарському суду, всі вимоги підлягають розглядові в суді, незалежно від статусу учасників спору.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.

Висновки

Відповідно до Закону України “Про судоустрій України” та Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських відносинах здійснюється господарськими судами.

Згідно зі статтею 125 Конституції України Вищий господарський суд України є вищим судовим органом у системі господарських судів, до яких належать господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя та апеляційні господарські суди.

Господарським судам підвідомчі:

(положенню абзацу першого пункту 1 частини першої статті 12 щодо підвідомчості господарським судам справ "у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві" дано офіційне тлумачення згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02.07.2002 р. N 13-рп/2002)

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

2) справи про банкрутство.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України. Господарський процесуальний кодекс України : Офіційні тексти / М-во юстиції України: Офіційні тексти/ М-во юстиції України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 302 с.

2. Господарський процесуальний кодекс України: Станом на 15 червня 2006 року. — Харків: ІГВІНІ, 2006. — 70 с.

3. Господарський процесуальний кодекс України у питаннях і відповідях: Навчальний посібник/ КДПУ ім. В Винниченка; Укл. К. В. Манжул, Л. В. Сорока. — Кіровоград: Редакційно-видавничий відділ КДПУ ім. В. Винниченка, 2005. — 80 с.

4. Грек Б. Господарський процес України (у схемах): Навчальний посібник/ Борис Грек,; М-во освіти і науки України, Академія адвокатури України. — К.: Прецедент, 2006. — 181 с.

5. Роїна О. Господарський процес: Практичний посібник/ Олександр Роїна,. — 2-е вид.. — К.: КНТ, 2005. — 207 с.

referat-ok.com.ua