Вступ.

1. Стан господарського права в зарубіжних країнах.

2. Характеристика етапів розвитку господарського права.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Господарче право та господарче законодавство є різними правовими явищами. Господарче право становить сукупність правових норм, що регулюють господарські відносини. Господарче законодавство є зовнішнім виразом господарчого права, сукупністю господарчо-правових нормативних актів. їх називають джерелами господарчого права. Проте поняття джерела права ширше, ніж законодавства. У зарубіжному праві до джерел права відносять судову практику та правові звичаї. Між господарчим правом та господарчим законодавством існує глибока діалектична єдність. її суть полягає в тому, що законодавство є однією з форм існування права, засобом його організації та визначення об'єктивності.

З цього випливає, що структуру права можна пояснити, якщо бачити її органічну єдність із зовнішньою формою права, тобто системою законодавства. Сучасне господарче законодавство у зарубіжних країнах репрезентоване законами й підзаконними господарчо-правовими актами. Вони можуть бути кодифікованими та некодифікованими. Форми систематизації господарчо-правових актів склалися під впливом тих самих історичних умов і національних традицій, які зумовили виникнення національних систем права.

У західному правознавстві дістали поширення дві правові системи: романо-германська та англосаксонська. Першу систему ще називають континентальним правом, а щодо цивільного права — системою з дуалізмом приватного права. Другу систему — загальним правом або англосаксонським правом. Історично континентальне право пов'язане з римським приватним правом та кодексом Юстиніана. Батьківщиною загального права вважається Англія. Принципова різниця між обома системами права полягає в абстрактності формулювання правових норм.

У країнах романо-германського права вплив на суспільні відносини здійснюється, як правило, шляхом видання законів, що містять абстрактно сформульовані правила поведінки. Відповідно судам у цих країнах відводиться головним чином роль органів застосування права.

1. Стан господарського права в зарубіжних країнах

У країнах загального права регулювання суспільних відносин здійснюється, як правило, судом, який виносить свої Рішення на підставі попередніх судових рішень. Різні підходи визначають і зовсім протилежне ставлення до кодифікації нормативних актів. У романо-германському праві певне значення надається кодексам, які являють собою внутрішньо Узгоджені нормативні акти, що регулюють великі та відносно однорідні групи суспільних відносин. Зокрема, як правило, формувалися цивільні та комерційні (торговельні) кодекси.

Для загального права створення чималих офіційних кодифікацій законів не характерно. У них переважає інкорпоративна норма. Незважаючи на це, тенденція до видання кодексів торує собі шлях і у цих країнах. Як приклад цього можна навести Єдиний комерційний кодекс Сполучених Штатів Америки. Взагалі законодавство Сполучених Штатів Америки складається з федерального законодавства та законодавств штатів. Федеральне законодавство публікується у трьох офіційних виданнях: Цивільні закони, Повний збірник законів Сполучених Штатів Америки та Звід законів Сполучених Штатів Америки. У Цивільних законах публікуються у хронологічному порядку нові закони Сполучених Штатів Америки, що набули чинності. Наприкінці року всі прийняті Конгресом та набулі чинності законодавчі акти збираються також у хронологічному порядку разом і публікуються у Повному збірнику законів Сполучених Штатів Америки. Обидва видання є офіційними, законодавчі акти, видані впродовж останнього року, згруповуються у них відповідно до їхнього видання у тому ж вигляді, в якому вони були прийняті Конфесом. У Зводі законів Сполучених Штатів Америки законодавчі акти систематизуються за напрямком їхньої дії. Законодавчі господарчі норми переважно зосереджено у титулах: 5) органи державної влади та державної служби; 6) офіційно визнані та невизнані цінні папери; 7) сільське господарство; 11) банкрутство; 12) банки та банківська справа; 15) комерційні відносини та торгівля; 21) продукти харчування та медикаменти; 26) податковий кодекс; 27) спиртні напої; 29) праця; 30) земля, корисні копалини та видобуток корисних копалин; 31) грошовий обіг та фінанси; 40) державні будівлі, майно та громадські роботи; 41) державні контракти; 42) охорона здоров'я та добробут; 43) державні землі; 45) залізниці; 46) судноплавство; 47) телеграф, телефон та радіотелеграф; 49) транспорт. Прийнята в Сполучених Штатах Америки систематизація федерального господарчого законодавства за своїм рівнем нижча систематизації, досягнутої при виданні кодексів. Але вона зручна тим, що Звід законів Сполучених Штатів Америки перевидається кожні шість років.

Крім федерального законодавства, у Сполучених Штатах Америки діє широке господарче законодавство штатів. Законодавство одного штату часто відрізняється від законодавства інших штатів, що незручно. Тому вживаються заходи щодо уніфікації законодавства штатів шляхом видання модельних та однакових законодавчих актів, завдання яких полягає в тому, щоб усунути протиріччя між окремими законами різних штатів.

Системи романо-германського та англосаксонського права дістали широке розповсюдження в усьому світі.

Згідно з §1 Німецького торговельного зводу, торговельне законодавство регулює діяльність комерсантів, якими визначаються ті, хто веде торговельний промисел. У свою чергу, торговельним промислом вважається промислова діяльність, предметом якої є такі дії: придбання рухомих речей (товарів) та цінних паперів з метою подальшого перепродажу; обробка и переробка товарів для інших осіб, страхові операції за винагороду; банківські та валютні угоди; морське та сухопутне перевезення вантажів та пасажирів і т.п.

Поряд з нормами цивільного приватноправового характеру у торговельних та комерційних кодексах зарубіжних країн містяться норми публічного права. Це норми, які регулюють порядок створення та діяльності індивідуальних і колективних суб'єктів господарської діяльності, порядок ведення бухгалтерських операцій і звітності, складання та публікації балансів, ведення торговельних книг, оголошення банкрутства, про торговельну юрисдикцію, розгляд суперечок та ін. У ході розвитку законодавства частина норм публічно-правового характеру перекочувала в окремо видані закони (про товариства, акціонерні товариства, вексельне право та ін.).

У зв'язку з цим твердження про те, що вилучення у континентальній Європі з цивільного права торговельного права є дуалізмом приватного права, є слушним лише частково. Справді, частина норм цивільного права, переважно зобов'язального права, дістала в торговельному праві більш динамічний розвиток. У торговельному праві ці норми набули настільки специфічних рис, що перебування їх у лоні традиційного цивільного права стало невиправданим. У цьому й тільки у цьому розумінні можна говорити про дуалізм приватного права. Інша частина торговельного права, навіть у момент первинного видання торговельних кодексів, репрезентувала норми й правові інституції публічного права. З нормами приватного права їх об'єднувала загальна мета, що полягає в регулюванні господарської діяльності. У торговельному праві, таким чином, давно почався процес поєднання приватноправових і публічно-правових засад, воно стало комплексним і перестало вкладатися в рамки приватного права.

У зарубіжних країнах дедалі чіткіше проглядає тенденція до — забезпечення публічного господарського порядку, склалось і розвивається велике господарче законодавство. Його склад неоднорідний. Головне значення в ньому надається нормативним актам у ранзі законів. Але кількісно вони поступаються підзаконним нормативним актам. Пояснити таке становище можна динамічністю процесів, які мають місце в економіці, й потребою оперативного впливу на них з боку держави. Через те, що господарське життя за умов ринку розвивається хвилеподібно від конкуренції виробників до конкуренції споживачів та навпаки (пульсує), господарче законодавство має адекватно реагувати на ці процеси.

Схематично співвідношення між законами та підзаконними господарчо-правовими актами виглядає приблизно так. Норми, спрямовані на зменшення та вирівнювання амплітуди коливань між піком конкуренції виробників та піком конкуренції споживачів, включаються у більшості випадків у законодавчі акти.

У них встановлюються загальні принципи правового регулювання господарських відносин, довгострокові моделі організації відносин між суб'єктами господарської діяльності, між ними та державою, їх відносини із споживачами та ін.

У західних наукових джерелах групи таких норм інколи називали рамочним регулюванням, маючи на увазі, що вони визначають певні кордони у господарських відносинах, підпорядковують їх єдиному дисциплінуючому первню. Метою інших правових норм є усунення або принаймні пом'якшення негативних проявів обох різновидів конкуренції. Але у конкретний час (періоди) завжди переважає якийсь один різновид конкуренції, до того ж вони періодично міняються місцями. Такі норми схильні до часткових змін, тобто вони повинні пульсувати разом з економічними процесами. Тому правом на їх видання звичайно наділяються органи державного керівництва, які закони видавати не повноважні. Такими, з нашого погляду, є тенденції у розвитку господарчого законодавства зарубіжних країн.

Найбільший розвиток у західному правознавстві одержало спеціальне законодавство, яке визначає правове становище суб'єктів господарської діяльності.

Поряд з Єдиним комерційним кодексом у Сполучених Штатах Америки діють Єдиний споживчий кредитний кодекс, Закон про єдину споживчу реалізаційну діяльність, Закон про захист кредитних прав споживачів, Закон про гарантії та повноваження Федеральної торговельної комісії (Закон Магнуссона-Мосса), Закон про банкрутство, на розвиток яких видано шерег підзаконних актів та офіційних коментарів. Наприклад, Статут по Закону Магнуссона-Мосса, Правила кредитування, визначені Федеральною торговельною комісією, Правила Федеральної торговельної комісії про роздрібну торгівлю з обслуговуванням удома та ін.

Оригінально здійснена систематизація та кодифікація господарчого законодавства в Японії, де поряд з цивільним кодексом і самостійним торговельним кодексом є також і господарчий кодекс. За нашим уявленням, господарчий кодекс Японії є радше інкорпорацією, ніж кодифікацією. Але все ж його існування поряд з цивільним та торговельним кодексами свідчить про те, що ні торговельний, ні тим паче цивільний кодекси не в змозі охопити всі правові інституції, через які здійснюється регламентація сучасного господарювання, зокрема державного регулювання господарської діяльності.

У господарчому кодексі Японії інтегровано, зокрема, закони про управління продовольством, про стабілізацію цін на сільськогосподарську продукцію, про промислове водокористування, про малі та середні підприємства, про заборону монополії, про запобігання нечесній конкуренції, про регулювання цін, про використання капіталовкладень та контроль над грошовими внесками, процентами, про страхову справу, про експорт та імпорт, про фондову біржу, про бухгалтерію, про електричний зв'язок, про торговельну марку, про банки, про стандартизацію, про торговельну біржу, про універсальні магазини, про будівництво, про енергетику та ін.

Важливу частину господарчого права зарубіжних країн становить розгалужене законодавство, яке забороняє монопольні угоди та нечесну конкуренцію (у США антитрестове законодавство).

В усіх зарубіжних країнах, крім законів, діє велика кількість підзаконних нормативних актів. Загальною ознакою, що характеризує господарче законодавство західних країн, стала тенденція до його зближення та уніфікації. Цей процес особливо посилився після створення Європейського економічного співтовариства (договір про створення ЄЕС підписано у Римі 27 березня 1957 року), метою якого є створення загального ринку товарів, капіталів, робочої сили та послуг. Як уже зазначалося вище, формується наднаціональне європейське право.

Господарчі відносини в Болгарії, Угорщині, Румунії Чехії та Словаччині, колишній НДР, Польщі, в державах, як утворилися внаслідок розпаду Радянського Союзу, тривалий час будувалися з урахуванням пріоритетного становища державної власності. Інші форми власності мали в них підпорядковане значення. Конституційні норми у цих країнах посідали та продовжують посідати провідне місце у регулюванні господарської діяльності. До переходу до багатоукладної економіки тут закріплювалося пріоритетне становище державної (загальнонаціональної) власності, централізоване державне керівництво державними підприємствами, принципи соціалістичного господарювання та інші моменти ведення соціалістичного господарства. Нині йде інтенсивна робота з перегляду конституцій Головні зміни в них пов'язані з багатоукладністю економіки, закріпленням рівного становища всіх форм власності.

У зв'язку зі спадами та піднесеннями економіка промислових країн немовби пульсує. Разом з нею пульсує й державне регулювання економіки. Засоби регулювання обираються залежно від причин спаду: чи викликаний він надвиробництвом чи ж недовиробництвом товарів. При надвиробництві використовується більш жорстка кредитна та податкова політика, обмеження цін, за особливо складних умов частково одержавлюються приватні підприємства та ін. При недовиробництві, навпаки, надаються кредитні й податкові пільги підприємствам, які виробляють дефіцитну продукцію, вивільняються ціни, починається роздержавлення (приватизація) публічних підприємств тощо. Таке регулювання є оперативним, оскільки воно здійснюється одночасно з процесами, що відбуваються в економіці, або йде негайно за ними. У більшості зарубіжних країн воно реалізується виконавчими органами державної влади у формі підзаконних нормативних актів, хоча видання законів теж не виключається.

Крім оперативного у зарубіжних країнах існує й стратегічне державне регулювання господарської діяльності (див. таблицю 1).

Його об'єктом є економічні та організаційні явища, які знаходяться немовби за межами амплітуди коливань між надвиробництвом та недовиробництвом товарів. Воно розраховане на тривалий період дії й охоплює правове становище суб'єктів господарської діяльності (комерсантів), господарчі зобов'язання, цінні папери та ін. Стратегічне регулювання матеріалізується у торговельних кодексах та зводах, у найважливіших законах.

2. Характеристика етапів розвитку господарського права

В юридичній науці зарубіжних країн з централізованим керівництвом економікою розвивалися різні підходи до правового регулювання господарських відносин. Узагальнюючи наукові погляди з цієї проблеми, можна сказати, що було сформульовано три концепції:

— господарські відносини регулюються самостійною галуззю права;

— господарські відносини регулюються специфічною комплексною галуззю права;

— господарські відносини регулюються підгалуззю адміністративного та підгалуззю цивільного права.

Сучасне господарче право можна розглядати як юридичну форму розв'язання протиріч між приватними та громадськими (публічними) інтересами при здійсненні господарської діяльності. Але загальним регулятором господарських відносин воно стало лише у XX сторіччі. Перед цим воно не було правом загального характеру. Як і будь-яке історичне явище, господарче право мало свій початок і зазнало певних змін, перш ніж досягти сучасного стану.

Російський спеціаліст у галузі торговельного права Г.Ф.Шершеневич наприкінці минулого сторіччя зробив усебічний та надзвичайно цікавий аналіз еволюції торговельних законів (звичаєве торговельне право), які були регулятором відносин усередині середземноморських, а згодом і інших купецьких гільдій, у формоване законодавчим шляхом загальне торговельне право.

Він запропонував розрізняти три періоди у розвитку торговельного права: італійський, французький та німецький.

У перший період (XI — XIII сторіччя) торговельне право ще не було загальним правом. Воно являло собою звичаї, на ґрунті яких регулювалися відносини між купцями всередині середземноморських купецьких гільдій. Оскільки кожна гільдія об'єднувала купців якогось одного міста або місцевості і, як правило, одного різновиду торговельної діяльності, торговельні звичаї різних гільдій суттєво відрізнялися один від одного. Для розв'язання суперечок між членами гільдій призначалися особливі особи (консули). Рішення консульських судів занотовувалися у хронологічній послідовності в особливі книги (статуси), які по суті вже були нехай ще й місцевим, але вже прецедентним правом.

У XIV — XVIII сторіччях торговельне значення Італії зменшується, зростає роль інших морських держав — Іспанії, Англії, Голландії, Франції. Волею долі остання опиняється у центрі найбільш економічно розвинених країн. Цю обставину й урахував Г.Ф.Шершеневич, пропонуючи весь цей період розвитку торговельного права називати французьким. Для нього характерно ось що. Торговельне право, як і раніше, має кастовий (купецький) характер. Особливо це помітно на початку періоду. Проте розвиток торговельного обігу як усередині країни, так і між країнами вимагав уніфікації торговельних звичаїв. Відмінності між місцевими торговельними статусами стають перепоною у поширенні торговельних зв'язків. Виникає потреба в уніфікації та систематизації звичаєвого торговельного права. Найпростіше це можна було зробити, надавши торговельним звичаям законодавчого характеру. Перші систематизовані нормативні акти з'явилися у Франції. 1673 року було прийнято королівський ордонанс "Про торгівлю". Його автором був купець Жан Саварі. 1681 року було видано ще один королівський ордонанс "Про мореплавство". Вони розповсюджували свою чинність на всю Францію. У них закріплювалося право купецького прошарку Франції на здійснення торговельної діяльності.

Проте пройде ще більше ста років, перш ніж Французька Революція 1789 року знищить кастові привілеї та проголосить свободу підприємницької діяльності. 1807 року буде прийнято Французький комерційний кодекс. Він набув чинності з 1 січня 1808 року і з цього дня юридично закріпив подвійне Регулювання господарської діяльності за допомоги норм торговельного та цивільного права, що отримало назву "дуалізму приватного права".

Сфери його дії визначалися субсидіарно, тобто норми цивільного права застосовувалися у тих випадках, коли були відсутні норми торговельного права.

За прикладом Франції поділ приватного права на торговельне та цивільне поширювався у більшості країн континентальної Європи. Торговельні кодекси приймаються в Іспанії (1829 рік), Португалії (1833 рік), Німеччині (1861 рік, Німецький торговельний звід) та в інших країнах.

Німеччина у розвитку торговельного права посідає особливе місце. Враховуючи це, Г.Ф.Шершеневич навіть запропонував увесь розвиток торговельного права у XIX сторіччі називати періодом німецького торговельного права. Це не зовсім слушно, але про це мова піде нижче.

Особливість німецького торговельного права була пов'язана з тим, що на початок XIX сторіччя Німеччина все ще була державою, що складалася з численних королівств, герцогств, князівств, в яких діяли свої закони. Формування торговельного права тут відбувалося на вже існуючому торговельно-міському праві (Магдебурзькому, Любекському).

Перший загальнонімецький торговельний звід з'явився 1861 року. Він складався з п'яти книг: про торговельних діячів; про торговельні товариства; про негласне товариство та об'єднання для поодиноких операцій; про торговельні угоди; про моральне право. На думку Г.Ф.Шершеневича, німецький торговельний звід 1861 року був не додатком до цивільного законодавства, а справді паралельним щодо нього законодавством. Поруч із застарілим, неузгодженим, малозрозумілим цивільним правом торговельний кодекс (засадовими стосовно якого були принципи, що відповідали вимогам сучасного обігу), гармонійний завдяки систематичності та логічності своїх постанов, написаний чудовою мовою, справляв найкраще враження.

1897 року в Німеччині був прийнятий новий торговельний звід. У ньому чотири книги: про торговельний прошарок; про торговельні товариства та негласне товариство; про торговельні угоди; про моральне право. Його було введено з січня 1900 року і з додатками та змінами він діє дотепер.

Наприкінці XIX сторіччя у Німеччині формується промислове право, а на початку XX сторіччя у цій країні виникли гострі протиріччя між приватними та публічними інтересами, розв'язання яких вимагало більш інтенсивного вторгнення держави у приватну господарську діяльність.

У XX сторіччі державне втручання у господарську діяльність стає загальним. Зараз немає жодної держави, яка б стояла осторонь від розв'язання економічних питань.

Впродовж усього XX сторіччя велися пошуки оптимального варіанта вторгнення держави у господарську діяльність. Розвиток господарчого права пішов шляхом помірного чи то максимального втручання в економіку. За першим напрямком розвивається господарче законодавство у країнах з ринковою системою господарювання. За другим напрямком воно розвивалося у країнах із системою централізованого державного керівництва економікою — це В'єтнам, НДР, Китай, Північна Корея, Радянський Союз, Чехословаччина та інші.

У кожній зарубіжній країні були свої історичні, економічні га національні особливості. Разом з тим, у всіх країнах "виникнення та подальший розвиток торговельного права має подібні риси, що загалом характерні для формування права. Спочатку виникають звичаї (звичаєве право), тобто такі історично посталі риси поведінки, що через багаторазовість повторення ставали звичайними для виконання. їхнє виникнення диктувалося потребою охопити загальні правила поведінки, щоденно повторені акти виробництва та обміну продуктів. Згодом звичаям надавався державний характер. Торговельне право щодо цього не було винятком.

Виходячи з цього, у розвитку торговельного права можна виокремити такі періоди: XI — XIII сторіччя — виникнення та розвиток торговельного права; XIV — XVIII сторіччя — одержавлення торговельних звичаїв, формування купецького права; XIX сторіччя — формування промислового права. Це груба періодизація, що характеризує розвиток торговельного права у загальнолюдському масштабі. Всередині кожного етапу можна здійснювати свою класифікацію за країнами, за часом виникнення та за іншими ознаками. Наприклад, у першому періоді можна виокремити діяльність італійських, німецьких (ганзейських), голландських купецьких гільдій тощо.

Навряд чи можна погодитися, що поява торговельних кодексів у країнах Західної Європи та інших країнах у період повного оновлення цивільного права пояснюється звичкою до старого торговельного законодавства і "намірами переможного торговельного класу протиставити себе решті суспільства". Це твердження слушне лише в тій частині, де йдеться про назви торговельного права та торговельних кодексів. Справді, господарче право та господарче законодавство за традицією та через звичку у багатьох зарубіжних країнах До наших днів продовжують називати торговельним законодавством, незважаючи на те, що його норми регулюють господарську діяльність не тільки у сфері обігу товарів (торгівля), зле й у сфері виробництва.

Розвиток промисловості та торгівлі зробив приватну господарську діяльність справою всього суспільства. Спочатку ^на була виключно привілеєм купців, що закріплював їхні кастові інтереси. Згодом ідеї "свободи, братерства, рівності", Що перемогли у суспільстві, перетворили привілеї купців на надбання всіх громадян, а точніше, тих з них, хто зажадав займатися господарською діяльністю.

Суб'єкти господарської діяльності не можуть тепер вести свої справи без урахування інтересів усіх громадян країни. У зарубіжних наукових джерелах вони, як правило, називаються публічними інтересами. У вітчизняній науковій літературі — це громадські інтереси. "Дуалізм" приватного права є підтвердженням того факту, що у тканині приватного у класичному розумінні того явища права з'явилося щось чужинське для нього. Це чужорідне для нього тіло — норми публічного права, що закріплюють публічний інтерес у господарській діяльності.

Протиріччя між приватними та публічними інтересами у згорнутому вигляді вже були присутні у торговельних звичаях.

Енергійні італійські, а згодом і інші купці не були винні у тому, що у той період їхні станові інтереси збіглися з пуб-лічними інтересами, а класичне цивільне право не враховувало ці нові економічні обставини. їм нічого не залишалося, як створити нове право, спочатку у вигляді торговельних звичаїв, потім у вигляді купецького (торговельного) права. Від цивільного права торговельне відрізнялося меншим формалізмом, спрощеною процедурою укладання угод, виходило з абстрактних зовнішніх критеріїв оцінки поведінки сторін, припускало можливість настання майнової відповідальності без вини, стимулювало укладання угод із застосуванням кредиту тощо.

Підбиваючи підсумки розвитку господарчого права з моменту виникнення й до сьогодення, можна зробити такі висновки (див. таблицю 2).

Виникнення й розвиток державного права є відображенням у праві боротьби між приватними та публічними інтересами при здійсненні господарської діяльності, є історією того, як за допомоги норм права у тканину приватних інтересів впліталися публічні економічні інтереси.

Норми господарчого права є юридичною формою розв'язання протиріч між приватними та публічними інтересами при здійсненні господарської діяльності. У них закріплено певний рівень централізації та децентралізації в управлінні економікою.

У розвитку господарчого права можна виокремити періоди: звичаєвого торговельного права, купецького (торговельного) права, промислового права та господарчого права.

У XI — XIII сторіччях торговельне право являло собою торговельні звичаї, що регулювали відносини між купцями всередині, як правило, однорідних за різновидом здійснюваної торгівлі купецьких гільдій. Оскільки кожна гільдія діяла у межах одного міста або місцевості, торговельні звичаї різних гільдій відрізнялися один від одного. їхня систематизація ведеться у хронологічній послідовності в особливих книгах (статусах).

У період купецького права (XIV — XVIII сторіччя) зростають тенденції до усунення місцевих особливостей у статусах Різних міст, окремим частинам звичаєвого торговельного права надається державний характер, у той самий спосіб регулюються торговельні відносини між купцями.

У період промислового права (XIX сторіччя) усувається становий характер купецького права, його норми стають загальними правилами поведінки для всіх громадян, розвинеться процес його поширення на сферу виробництва товарів. У більшості країн видаються торговельні кодекси або спеціальне законодавство.

У XX сторіччі (етап господарчого права) завершується процес поширення норм торговельного (господарчого) права на сферу виробництва. Інтенсивні пошуки більш досконалих форм державного регулювання економіки привели у першій половині — середині XX сторіччя низку країн Східної Європи, Китай, Північну Корею, В'єтнам, Кубу до створення систем з централізованим управлінням народним господарством. В інших зарубіжних країнах тривав пошук поєднання ринкового господарства з його державним регулюванням. Між першими (східними) та другими (західними) країнами виникло економічне протистояння. Відповідно до цього розділилося на дві гілки й господарче право: соціалістичне господарче право (східна гілка) та західне господарче право.

Висновки

Завершуючи розгляд питання про стан господарського права в зарубіжних країнах, можна сформулювати такі висновки:

1) у зарубіжних країнах історично сформувалося й розвивається розгалужене господарче законодавство, яке складається з правових норм, що традиційно належать до норм приватного права та публічного права;

2) у господарчому законодавстві зарубіжних країн можна виокремити дві великі групи правових норм. До першої групи ввіходять норми, що забезпечують оперативне регулювання господарської діяльності. У більшості випадків вони містяться у підзаконних нормативних актах, проте інколи зустрічаються і в законах. До другої групи ввіходять норми, що забезпечують стратегічне регулювання господарської діяльності. Від оперативного регулювання воно відрізняється більшою стабільністю, тривалою дією та іншими якостями, що дозволяють регулювати господарську діяльність незалежно від поточних змін в економіці;

3) історично так склалося, що стратегічне регулювання господарської діяльності у країнах романо-германського права відбувалося у формі торговельних кодексів, а у країнах загального права — у формі некодифікованих нормативних актів. Незважаючи на це, з роками відмінності між ними зменшуються. Щодо норм господарчого права норми цивільного права застосовуються субсидіарно, тобто цивільно-правові норми діють лише у випадках, коли відсутні відповідні господарчо-правові норми.

Нині господарче законодавство країн Східної Європи, включаючи країни, що утворилися на території колишнього Радянського Союзу, розвивається здебільшого у тому ж напрямку, що й господарче законодавство західних країн. У зв'язку з нетривалою дією нового законодавства воно менш стабільне, менш систематизоване, ніж господарче законодавство у західних країнах.

Список використаної літератури

1. Вінник О. Господарське право : Навчальний посібник/ Оксана Вінник; М-во освіти і науки України. — 2-ге вид, змін. та доп.. — К.: Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. — 766 с.

2. Голяк Л. Господарське право: Навчально-методичний посібник/ Людмила Голяк,; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 194 с.

3. Господарське право: навчальний посібник у схемах і таблицях / М. Л. Шелухін та ін.; За заг. ред. М. Л. Шелухіна ; М-во освіти і науки України, Донецький юридичний ін-т при Луганському держ. університеті внутрішніх справ. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 611 с.

4. Мамутов В. Господарче право зарубіжних країн: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закладів / Міжнародний фонд "Відродження". — К. : Ділова Україна, 1996. — 352с.

5. Щербина В. Господарське право: Підручник/ Валентин Щербина; М-во освіти і науки України. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К.: Юрінком Інтер, 2007. – 653 с.