Вступ

Актуальність теми. У сучасний період подальшого розвитку і реформування економічної та правової систем українського суспільства неухильно зростає потреба у стабільному й ефективному правовому регулюванні господарської діяльності, послідовному утвердженні правового господарського порядку в економіці. Умовою цього є подальше вдосконалення правового регулювання відносин, які складаються у сфері господарювання, на засадах планомірності, послідовності, системності, що вимагає чіткого врахування сутності, структури і змісту господарського права та законодавства, їхньої системи, побудованої на науковій основі відповідно до останніх досягнень господарсько-правової теорії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що питання системи господарського права відображаються переважно у навчальних виданнях, для яких вони мають вирішальне значення в аспекті структури відповідної навчальної дисципліни, покладеної в основу викладання цього матеріалу [5—8 та ін.]. Причому це характерно не тільки для вітчизняної науки, а й для теорії правового регулювання господарської діяльності країн близького зарубіжжя [9, 10 та ін.]. Спеціальні наукові дослідження, які б містили належне й достатнє наукове обґрунтування системи вказаної галузі права в останні роки практично не проводилися. Це перешкоджає формуванню якісно нової, адекватної сучасності системи господарського права України.

Метою дослідження є виявлення та осмислення системи господарського права в системі права України.

Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання:

— уточнити зміст поняття системи господарського права України;

— розглянути структуру системи господарського права;

— проаналізувати місце господарського права в системі права України;

— дослідити сучасні наукові підходи до господарського права в системі права України;

— виявити господарське право як самостійну галузь юридичної науки;

— дослідити сучасний стан правової природи господарського права;

— проаналізувати правову природу господарського права як галузі права — здійснити аналіз наукових підходів стосовно визначення правової природи місця господарського права в системі права України.

Об’єкт дослідження – сукупність суспільних відносин, що виникають, змінюються та припиняються у процесі організації та здійснення господарського права.

Предмет дослідження – з’ясувати місце господарського права в системі права України. 

Розділ 1. Теоретичні основи системи господарського права України

1.1. Правові норми та інститути системи господарського права України

Серед науковців, які визнають за господарським правом наявність властивостей галузі права (або принаймні галузі законодавства), переважає поділ цієї галузі за прикладом інших галузей на дві частини: загальну та особливу [5—8 та ін.].

Доречно вказати, що така структура системи господарського права не ґрунтується на легальній основі, носить суто доктринальний характер. Адже структура ГК України не містить поділу на загальну та особливу частини. Аналогічна структура є характерною для більшості галузей права незалежно від того, чи легально поділяється на такі частини основоположний кодифікований галузевий нормативно-правовий акт.

В останнє десятиліття після прийняття ГК України формується розуміння господарського права як галузі права (законодавства), що в цілому не виходить за межі, окреслені ГК. Це знаходить широке відображення й у відповідній навчальній літературі [6, 8, 11]. Проте при такому розумінні за межами господарського права зазвичай залишається значна частина правових норм, інститутів і відповідних правовідносин, які органічно до нього входять, — тих, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єкта- ми господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, і, згідно зі ст. 1 ГК України, визнаються господарськими відносинами. Це, зокрема, відносини, що регулюються законами України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», «Про публічні закупівлі». За межами господарського права опиняються й господарські відносини, що складаються на ринках фінансових послуг, цінних паперів, зерна та іншої сільськогосподарської продукції, на ринку нафтогазової продукції, електричної енергії, телекомунікаційних послуг та на інших ринках.

ГК України — стрижневий системотвірний кодифікований законодавчий акт господарського права, але ж і він не охоплює все. Сфера господарювання дуже широка, і врегулювати всі господарські відносини у рамках одного кодексу, навіть у схематичному варіанті, украй складно. Господарську діяльність крім ГК регулює велика кількість законодавчих актів, не говорячи вже про нормативно-правові акти меншої юридичної сили. Крім названих вище це також закони України: «Про приватизацію державного майна», «Про концесії», «Про природні монополії», «Про ціни і ціноутворення» тощо. Господарські відносини в окремих галузях економіки, які мають особливе народногосподарське, екологічне, соціальне або інше значення чи суттєву специфіку, обумовлену об’єктивними факторами виробничого і технологічного характеру, регулюються окремими законами. До них, зокрема, належать закони «Про електроенергетику», «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру», «Про зерно та ринок зерна в Україні», «Про нафту і газ», «Про телекомунікації», «Про теплопостачання», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про угоди про розподіл продукції», «Про ринок природного газу» тощо.

Тобто, багатоманітність господарської діяльності, виробничі, технічні, технологічні та інші особливості сфер і галузей економіки настільки значні, що об’єктивно вимагають відповідного правового регулювання, спеціального теоретико-юридичного осмислення усієї наявної та динамічної господарсько-правової нормативної бази в комплексі, наукову розробку правових проблем її реалізації і вдосконалення.

Для визначення та окреслення меж господарського права потрібно використовувати прагматичний критерій повноти правового регулювання. Зокрема, система господарського права повинна охоплювати правові норми та інститути, що забезпечують правове регулювання господарської діяльності у стратегічних галузях паливно-енергетичного комплексу: електроенергетиці, нафтогазовій і вугільній промисловості; у харчовій промисловості з підвищеними вимогами щодо забезпечення якості та безпеки її продукції; в аграрній галузі, яка має виключне значення для продовольчого та сировинного забезпечення потреб суспільства; у розгалуженій і багатоскладовій галузі будівельної діяльності; у надзвичайно важливих інфраструктурних галузях транспорту і зв’язку; у мобільній сфері торгівлі та послуг, де в найбільшій мірі знайшов розвиток малий і середній бізнес.

концептуальним засадам господарського права постійно опонувала концепція так званого єдиного цивільного права, непохитність якої її прихильники вбачають у тому, що вона виникла в епоху Давнього Риму і відтоді незмінно слугує засобом захисту приватних інтересів. Вони ще й досі не готові визнати реальність сучасного господарювання, його багатогранність, а тому заперечують його можливості досягати соціальних результатів. Така неконструктивна ідеологія іноді спричиняє негативній вплив на владні структури, що виявляється навіть у пропозиціях щодо недоцільності подальшого існування Господарського кодексу. Всі ці обставини створюють навколо господарського права настрої деякої недовіри і недоброзичливості.

Таким чином, виникає потреба в удос-коналенні теоретичних засад молодої науки господарського права, підвищення її готовності до достойних відповідей на всі виклики часу. Тут треба вирішувати нові завдання з теорії і практики господарсько-правового регулювання, але й не забувати про проблеми, які вирішувалися раніше. До них необхідно повертатись, щоб уточнювати та відточувати вже отри-мані тут раніше уявлення про цілі, принципи та стрижневі положення. Не слід також забувати про необхідність публічного обговорення всіх цих проблем в юридичній та економічній пресі, у навчальних та енциклопедичних виданнях.

Перш за все, слід зазначити, що господарське право України — це нова галузь права, яка ввійшла в національну правову систему України з часів одержання нею незалежності. Сферою регулювання цієї самодостатньої галузі права стала професійна господарська діяльність у суспільному виробництві. Цим визначилось, що господарська діяльність (господарювання) має базуватися на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності і спрямовуватися на відносини з виготовлення і реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення потреб окремих споживачів та суспільства в цілому.

Головним завданням господарського права є створення та зміцнення суспіль-ного господарського порядку, в якому має системно забезпечуватися зростання ділової активності у комерційній і некомерційній господарській діяльності, розвиток підприємництва і на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальної спрямованості.

Господарське право нині спирається на потужну законодавчу базу. Центральна роль у цій базі належить положенням Конституції України про власність, управління економікою, підприємництво, а також спеціальному законодавчому акту — Господарському кодексу України.

У великій кількості актів міститься також нормативна основа окремих галузей (підгалузей) господарювання — це закони про суб’єктів господарювання, підприємництво, зобов’язання, антимонопольно-конкурентне, фінансово-банківське законодавство тощо.

Відзначаючи факт офіційного визнання господарського права в Україні, необхідно бути добре свідомим щодо історичних витоків цих суспільних явищ.

1.2. Структура системи господарського права

Вивчення сучасної наукової літератури, присвяченої з’ясуванню предмета господарського права, показує, що і серед представників однойменної галузі правової науки немає єдності щодо названого питання. Як пише А. М. Запорожець, ситуація у цій сфері така, що у глобальних, так би мовити, напрямках, визначення загальних тенденцій предмета усі одностайні. Однак коли справа доходить до визначення конкретних меж предмета, кожного разу з’являються нові пояснення та їх інтерпретації [2]. Досить чітко стан справ з визначенням предмета господарського права описав О. М. Вінник, який вважає, що у вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузь права сформувалися три основні позиції.

Перша з них негативна. Її прихильники (С. М. Братусь, Р. О. Халфіна, Г. К. Матвеев, Я. М. Шевченко, А. С. Довгерт та ін.) вважають господарське право несамостійною галуззю права, а простим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Однак

господарські правовідносини, заперечує їм О. М. Вінник, не можна розкласти на цивільно-правові й адміністративно-правові, хоча історичне коріння господарського права лежить у сфері і публічного, і приватного права. Крім того, господарське право має значний за обсягом власний нормативний матеріал, що не належить ні до цивільного, ні до адміністративного права. Одним з таких інститутів, що зумовили виділення господарського (торгового, комерційного) права в окрему галузь права, є інститут банкрутства.

Друга позиція щодо господарського права — позитивна, — полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями (В. В. Лаптев, В. К. Мамутов, І. Г. Побірченко та ін.). Однак господарське право, хоча і є специфічним явищем, проте пов’язане з іншими галузями права, наприклад: з цивільним, оскільки, за усталеною думкою, підпорядковується, скажімо, загальним засадам зобов’язального права; з адміністративним, оскільки використовує, зокрема, такі методи правового регулювання, як метод владних приписів, та правові форми керівництва економікою — управління у вузькому розумінні (видача дозволів, ліцензій, патентів), контроль [4, с. 45-46].

Згідно з третьою точкою зору, яка, на переконання О. М. Вінника, найбільш відповідає життєвим реаліям (її прихильниками є Ю. К. Толстой, О. А. Пушкін, С. С. Алексеев, Г. В. Пронська), та є, на наш погляд, найбільш поширеною, господарське право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання — господарської діяльності. Господарське право, за словами вченого, крім запозиченого з інших галузей, має досить об ємний власний (оригінальний) нормативний матеріал (інститут внутрішньогосподарських, у тому числі корпоративних, відносин, інститут банкрутства, інститут антимонопольного регулювання господарської діяльності, інститут державного замовлення та ін.) [4, с. 44-46].

Господарське право, на їх думку, є комплексною галуззю права, що базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб, цивільно- правових угод і конкретизує їх, а також містить у собі норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право, співвідносяться як загальне та спеціальне. Цивільне право обумовлює загальні основи регулювання майнових і особистих немайнових відносин, а господарське право конкретизує цивільно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської діяльності [5, с. 4]. Названий підхід розділяє також і С. Батрин, який заперечуючи, комплексний характер господарського права, наголошує, однак, на тому, що останнє є самостійною галуззю права, оскільки виникає як право керівництва, управління економікою; виникає на основі торгового права; виникає як стратегічне поєднання відносин з керівництва економікою (вертикальний критерій) та відносин саморегулювання підприємницької активності (горизонтальний критерій), на стику публічного та приватного права [6].

Разом з цим відзначимо, що зазначеними вище концепціями розуміння предмета господарського права не обмежується. Так, наприклад, К. А. Карчевський вважає, що правові відносини, які виникають у сфері здійснення господарської (підприємницької) діяльності, повинні регулюватися особливою підгалуззю цивільного права. Для такої підгалузі вчений пропонує назву “Господарське (підприємницьке) право”, визначаючи останнє в якості спеціальної підгалузі цивільного права, яка регулює майнові та особисті немайнові відносини, що виникають при зайнятті господарською (підприємницькою) діяльністю та спрямовані на отримання прибутку, досягнення соціальних чи економічних результатів, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності суб’єктів господарювання (підприємців), з можливістю встановлення законом умов та меж здійснення такої діяльності для забезпечення соціальної справедливості економіки, захисту прав споживачів, інших суб’єктів господарювання, навколишнього середовища та держави [7]. Не вдаючись до поглибленого аналізу наукової позиції К. А. Карчевського, дозволимо собі поставити на обговорення лише декілька спірних моментів. Так, не зовсім зрозумілим виглядає вибудуваний автором синонімічний ряд “господарське право — підприємницьке право”. Господарська та підприємницька діяльності, справді, мають чимало спільних рис, однак це не дозволяє об’єднувати їх в одне поняття. У цьому аспекті лише повторимо думку В. М. Гайворонського, який пише, що підприємницька діяльність є особливим видом господарської діяльності; творчо-пошукова, новаторська, пов’язана з виробленням нових ідей і заходів для досягнення мети. Отож господарська діяльність, охоплюючи підприємницьку, до неї не зводиться [8, с. 8]. З огляду на це, немає ніяких підстав для того, щоб об’єднувати поняття господарського та підприємницького права у межах однієї правової категорії, оскільки останні регулюють відмінні види суспільних відносин — господарські та підприємницькі.

Поряд з цим у нас викликає заперечення також і поняття “спеціальна підгалузь”, яке не є вживаним у юридичній мові. Запропонувавши названий термін до використання автору, на наш погляд, слід було б спочатку пояснити його сутність, відмежувати від таких категорій, як інститут та підгалузь права. Без проведення цих операцій надзвичайно важко зрозуміти, що має на увазі К. А. Карчевський, говорячи про спеціальну підгалузь цивільного права.

Зміст визначення господарського (підприємницького) права, за великим рахунком, майже нічим не відрізняється від сформульованих у літературі визначень цивільного права. У дефініції, запропонованій К. А. Карчевським, згадується про найголовніші ознаки цивільних відносин (їх майновий та особистісний немайновий характер), що наштовхує на думку про відсутність будь-яких принципових відмінностей між цивільним та господарським правом, однак варто наголосити на тому, що між названими правовими утвореннями відмінності усе-таки існують. Узяти хоча б елемент державного регулювання господарських відносин, наприклад, у вигляді ліцензування її окремих видів, який, зрозуміло, не може належати до інституту цивільного права. За такої умови ми не можемо чітко визначити, на якій підставі автор веде мову про те, що господарське (підприємницьке) право є спеціальною підгалуззю цивільного права.

Аналіз опрацьованих нами концепцій розуміння поняття та змісту господарського права дозволяє зробити декілька принципових висновків. Так, по- перше, усі дослідники, з працями яких нам вдалося ознайомитися, вирішуючи проблему правової природи господарського права, робили це без врахування теорії поділу права на приватне та публічне. По-друге, встановлення меж правового регулювання господарського права у всіх без винятку випадках здійснювалося через призму концепції предмета та методу правового регулювання, яка є далеко не найкращим здобутком радянської правової науки. По-третє, вивчення сучасного стану та перспектив розвитку господарського права реалізується майже без врахування історичного та зарубіжного досвіду становлення та розвитку названого правового утворення. Неврахування названих вище аспектів є, на наш погляд, єдиною причиною, яка пояснює той факт, що вже протягом більше ніж півстоліття вітчизняні вчені не спроможні дати відповідь на питання про правову природу господарського права. 

Розділ 2. Місце господарського права в системі права України

2.1. Сучасні наукові підходи до господарського права в системі права України

Дослідженню питань, пов’язаних із визначенням місця господарського права в системі права України, присвячені праці відомих науковців, які висловлювали і обстоювали подекуди діаметрально протилежні точки зору на цю проблему.

Так, низка відомих правників дотримуються тієї думки, що вказана галузь права є настільки самостійною, що не має зв’язку з іншими галузями права. Представниками цього напрямку в юридичній науці є В.В. Лаптєв, В.К. Мамутов, І.Г Побірченко та ін. Очевидно, що така точка зору зобов’язує науковця закрити очі на об’єктивні зв’язки, які не можливо ігнорувати без шкоди як для самої науки господарського права, так і для юридичної науки в цілому. Такими зв’язками є універсальна для всіх галузей права форма побудови норм господарського права, визнання їх регуляторами суспільних відносин шляхом прийняття законів, виключне судове застосування правових норм, наявність специфічних інститутів та інструментів і багато іншого.

На противагу викладеному низка науковців категорично заперечують те, що господарське право є самостійною галуззю права, і вважають його простим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Прихильниками цієї позиції є С.М. Братусь, Р.О. Халфіна, Г.К. Матвеєв, Я.М. Шевченко, А.С. Довгерт та ін.

Існує ще й інша точка зору науковців на господарське право: що воно є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, пов’язані з одним предметом правового регулювання — господарською діяльностю. Таке бачення підтримують Ю.К. Толстой, О.А. Пушкін, С.С. Алексєєв та інші.

Розглядаючи господарське право як невід’ємну складову національного права, що є стовідсотково беззаперечним фактом, цілком виправданим буде звернення до першоджерел, якими засвідчується не тільки сам факт існування нормативно-правового регулювання господарської діяльності у суспільстві (у широкому значенні цього терміна) ще в далекій від теперішнього розуміння інтерпретації, а й означення цієї форми правовідносин як визначальної в усіх економічних системах держав незалежно від політичного устрою.

Очевидно, що економіка, навіть не беручи до уваги рівень її розвитку, а значить і економічні (господарські) відносини є завжди і всюди, тому правильно стверджувати, що потрібно створити законодавче і нормативне забезпечення для врегулювання правовідносин, які виникають під час здійснення міжсуб’єктних господарських зв’язків.

Д.В. Задихайло зазначає, що хронологія розвитку господарського права має свої історичні корені. У таких відомих зводах давніх законів, як Дигести Юстиніана, «Руська Правда», Литовський статут знаходимо окремі положення, що стосувалися спільного ведення торгових справ, відповідальності боржників перед кредиторами, банкрутства та деяких інших.

Бурхливий розвиток ремесел і торгівлі в епоху Середньовіччя у приморських містах, пов’язаних із торгівлею з іншими державами, сприяв розвитку спеціального регулювання цієї сфери спочатку у формі торгових звичаїв, рішень судів зі справ між торговцями, збірок звичаїв та суддівських рішень (наприклад, «Збірник морського права Ганзи»), а згодом прийняттю кодифікованих нормативно-правових актів. До таких можна віднести Французьке торговельне уложення (1808), Торговельний кодекс Німеччини (1861) та Німецький торговельний кодекс (1897), Італійське торговельне уложення (1882). На початку XX ст. підприємницькі об’єднання товариств були поширені не тільки в Західній Європі, Сполучених Штатах Америки, а й у Російській імперії. [1].

Наведений приклад позиції відомого науковця, навіть не зважаючи на «строкатість» через значну історичну (часову) «відірваність» у викладенні очевидних фактів, дає певне розуміння процесу, який супроводжував упорядкування насамперед торговельних відносин. Бо не природньо було би екстраполювати міжгосподарські зв’язки між мануфактурами чи осередками натурального виробництва всередині міста чи поселення на ті відносини, які, в основному, врегульовували міждержавні стосунки в конкретних сферах торгівлі.

У той же час є можливість дещо доповнити думку вітчизняного науковця стосовно ранніх намірів правителів різних епох упорядкувати господарські відносини між членами суспільства. Доцільно згадати низку історичних правових укладень, про які у своєму невмирущому політико-правовому трактаті «Про дух законів» згадує французький філософ-просвітитель Шарль-Луї Монтеск’є.

У розділі «Відродження римського права і наслідки цього відродження. Зміни в судах» книги 28 «Про виникнення і зміну цивільних законів у французів» філософ зазначає, що після того, як приблизно 1137 р. були знайдені Дигести Юстиніана, римське право нібито воскресло для нового життя. В Італії виникли школи, де його викладали; тоді вже мали Кодекс Юстиніана і Новели [2].

З розвитком країн та економічних зв’язків удосконалення і нормативне регулювання господарських відносин між ними стало невідворотним. Тому цілком логічним буде опиратися на висновки Д.В. Задихайла про те, що запровадження Торгових (Комерційних) кодексів або статутів більшістю країн континентальної Європи і світу було продиктовано необхідністю вирішити у загальнообов’язковий для всіх учасників спосіб питань, які у теперішньому розумінні вважаються господарськими. У Японії, наприклад, поряд із Цивільним і Торговим кодексами, діє також Господарський кодекс. Господарське законодавство визнане офіційно в Німеччині, Польщі, Болгарії.

Визначення предмета господарського права ми знаходимо в Конституції ФРН (ст. 74 п. 11). Це поняття дістає визнання також у міжнародних правових документах. Навіть у СРСР через запровадження нової економічної політики (НЕП) у 1919—1920-х рр. було зроблено спроби зведення до одного кодифікованого закону правове регулювання господарської сфери.

Сьогодні зрозуміло, що норми сучасного цивільного законодавства встановлюють визначальні засади підприємництва і окреслюють коло договірних і недоговірних зобов’язань із урахуванням приватноправового інструментарію, який базується на принципах неприпустимості втручання у сферу особистого життя, свободи власності, підприємництва, договору приватної ініціативи, на засадах диспозитивності й еквівалентності. Ці методологічні основи неспроможні охопити регулюванням увесь спектр відносин, що виникають у розмаїтті економічних процесів сучасного суспільства. Об’єктивною основою зазначеної неспроможності є те, що господарські процеси неможливо упорядкувати без елементів публічно-правового регулювання.

Одні науковці вважали, що господарське право має своїм регулюванням охоплювати в цілому народне господарство, інші — лише сферу соціалістичного виробництва. Саме перша концепція господарського права була покладена в основу Господарського кодексу України, який визначає основні засади господарювання щодо всіх суб’єктів господарювання, хоча й передбачає окремі особливості управління державним і комунальним секторами економіки та визначає специфічні риси суб’єктів господарювання, які функціонують на базі державного та комунального майна.

У ст. 13 Конституції України наголошується, що держава забезпечує соціальну спрямованість економіки, а забезпечення соціальної спрямованості ринкової економіки неможливе без науково обґрунтованого державного впливу на процес господарювання [4].

Економічна наука і соціологія західних країн відпрацювали інструментарій приборкання проявів «дикого» капіталізму, нічим не обмеженого ринку, які мало не призвели до фінансово-господарського колапсу в період «Великої депресії» кінця 1920-х — початку 1930-х рр. Стрижнем цього інструментарію є господарське законодавство, в основі якого лежить симбіоз елементів публічно-правового і приватноправового регулювання економіки. Інструменти державного регулювання економіки повинні мати цілісне, соціально-орієнтоване спрямування щодо суб’єктів господарювання.

На даному етапі доцільно привести визначення господарської діяльності, під якою розуміють діяльність, пов’язану з виробництвом та реалізацією продукції, виконанням робіт та наданням послуг, а також із забезпеченням їх виробників необхідними ресурсами [5].

Поняття господарської діяльності подається в законодавчих актах незалежної України. Так, у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» господарська діяльність — це діяльність, у тому числі підприємницька, по-в’язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару [6].

Згідно з метою даної статті, якою визначено завдання щодо визначення місця господарського права в загальній системі права України, не буде виправданим з боку автора намагання заглиблюватися на рівень етимології словосполучення «господарська діяльність», оскільки з наведених вище визначень зміст цієї економіко-правової категорії повністю зрозумілий.

З усього сказаного вище можна зробити висновок, що в основі правовідносин між людьми лежить господарська діяльність, яка вимагає впорядкування із застосуванням спеціальних інструментів, якими, в основному, наділене господарське право.

Тому, з огляду на наявну базу наукових позицій стосовно місця господарського права, не можна дозволити собі бездискусійно стати на бік одного з наукових авторитетів і, використовуючи хитросплетіння лексично багатої української мови, презентувати нібито нове своє бачення.

2.2. Господарське право як самостійна галузь юридичної науки

Очевидно, що стосовно господарського права як самостійної галузі юридичної науки ще довго будуть точитися словесні баталії, оскільки немає достовірного стовідсоткового знання з ключових (фундаментальних) засад такої градації, і саме такий стан справ є підставою для існування, як було сказано вище, полярності думок науковців у підході до розв’язання цієї проблеми.

Більше того, до сьогодні не набула довершеності позиція науковців стосовно цивільного права як самостійної галузі, яке найбільш «радикальні» правники ставлять в основу заперечення самостійності господарського права, і на ґрунті якого нібито воно утворене. Проблема породжується самим застосуванням критеріїв, якими визначена самостійність галузі права, у даному випадку — співвідношенням приватного і публічного у праві.

Це пояснюється тим, що і предмет, і метод цивільного права не відповідають критеріям самостійної галузі права. Проблема ж розмежування і взаємодії норм публічного і приватного права є, на думку видатного українського цивіліста О. Підопригори, не тільки методологічною за своїм характером, а й актуальною як для вітчизняного правознавства, так і для практики вітчизняного державо- і правотворення — важливих складових процесу демократичної трансформації українського суспільства [7].

Й.О. Покровський зазначає, що сам критерій відмінності між правом публічним і приватним залишається невизначеним. Сучасному дослідникові цього питання може здатися, що чим далі, тим більш це питання заплутується й стає безнадійно нерозв’язним [8].

К.Г. Волинка схиляється до того, що теоретичним підґрунтям виокремлення самостійних галузей права у правовій системі України повинна залишатися теорія двох критеріїв — предмету і методу правового регулювання [9].

Водночас дискусійним є питання дефініції самого господарського права як галузі права. За одним з визначень, господарське право — це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності або управління нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання.

Виходячи із наведеного визначення, яке більше походить на нашарування подекуди пов’язаних між собою абстрактних понять, знову ж таки зустрічаємося з порушенням одного із постулатів логіки, який не дозволяє тлумачити поняття через самого себе.

Тлумачення поняття «господарське право» через «систему правових норм» та «різноманітність методів правового регулювання» ще більше віддаляє науковців від сутності самого цього поняття, від справжнього його змісту. Причини цього полягають у нестійкості зв’язків між його елементами та невідповідності означених термінів завданням і функціям, які воно виконує.

Господарське право є частиною загального публічного права. На цій основі можна стверджувати, що не може не мати ознак першоджерела те, звідки воно сягає своїм корінням, а цим корінням є публічне право. Тобто сама думка про те, що частину можна відірвати від цілого, не завдавши одночасно шкоди і цілому і частині, не вкладається в рамки здорового людського мислення.

Розділ 3. Сучасний стан правової природи господарського права

3.1. Правова природа господарського права як галузі права

В одних випадках науковці акцентують увагу на тому, що право становить регулятор суспільних відносин, що формується під впливом об’єктивного розвитку суспільства; в інших — їх увага приділяється переважно нормативному складнику терміна, тобто концентрується на тому, що право — це система пра-вил, установлених і забезпечених державою. Зокрема, О.Ф. Скакун у визначенні цього поняття поєднує природно-правовий і позитивістський підхід до праворозуміння.

Таке різноманіття поглядів на сутність поняття «право» відобразилося на його формулюванні в окремих правових галузях, зокрема й у господарському.

Починаючи розгляд господарського права як галузі права, наведемо спочатку значення поняття «галузь права».

Юридичний енциклопедичний словник визначає галузь права як відносно автономну в системі права сукупність правових норм та інститутів, якими регулюються однорідні суспільні відносини [4, с. 645].

Як зауважує професор, член-кореспондент НАПрН О.М. Вінник, у вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як галузі права сформувалися три основні позиції.

Перша з них негативна. Її прихильники (С.М. Братусь, РО. Халфіна, Г.К. Матвеев, Я.М. Шевченко, А.С. Довгерт та інші) вважають господарське право не самостійною галуззю права, а простим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Однак господарські правовідносини, на думку О.М. Вінник, не можна розкласти на цивільно-правові й адміністративно-правові, хоча історичне коріння господарського права лежить у сфері і публічного, і приватного права. Крім того, господарське право має значний за обсягом власний нормативний матеріал, що не належить ні до цивільного, ні до адміністративного права. Одним з таких інститутів, що зумовили виділення господарського (торгового, комерційного) права в окрему галузь права, є інститут банкрутства.

Друга позиція щодо господарського права — позитивна — полягає у визнанні господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями (В.В. Лаптев, В.К. Мамутов, і.Г. Побірченко та інші). Однак господарське право, хоча і є специфічним явищем, проте пов’язане з іншими галузями права, наприклад, з цивільним, оскільки згідно з усталеною думкою підпорядковується, скажімо, загальним засадам зобов’язального права; з адміністративним, оскільки використовує, зокрема, такі методи правового регулювання, як метод владних приписів та правові форми керівництва економікою — управління у вузькому розумінні (видача дозволів, ліцензій), контроль [5, с. 45-46].

Як зауважує В.С. Мілаш, господарське право як самостійна галузь права є цілісною системою норм, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на господарські відносини для забезпечення ефективного функціонування господарського обігу та соціальної спрямованості суспільного виробництва з метою утвердження та підтримання суспільного господарського порядку [6, с. 4].

Згідно з третьою позицією, яка, на переконання О.М. Вінник, найбільше відповідає життєвим реаліям (її прихильниками є Ю.К. Толстой, О.А. Пушкін, С.С. Алексеев, Г.В. Пронська) та є, на наш погляд, найпоширенішою, господарське право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галузей права, приурочені до одного предмета правового регулювання — господарської діяльності. Господарське право, за словами О.М. Вінник, крім запозиченого з інших галузей, має досить об’ємний власний (оригінальний) нормативний матеріал (інститут внутрішньогосподарських, зокрема і корпоративних, відносин, інститут банкрутства, інститут антимонопольного регулювання господарської діяльності, інститут державного замовлення тощо) [5, с. 44-46].

Таку позицію має також і авторський колектив навчального посібника «Господарське право», виданого під загальною редакцією Л.А. Жука, автори якого вважають, що господарське право — це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництва та реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг з метою отримання прибутків. Господарське право, на їхню думку, є комплексною галуззю права, що базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб, цивільно-правових угод, конкретизує їх, а також містить норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право, співвідносяться як загальне та спеціальне. Цивільне право зумовлює загальні основи регулювання майнових і особистих немайнових відносин, а господарське право конкретизує цивільно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської діяльності [7, с. 4].

Розглядаючи господарське право як галузь законодавства, більшість науковців та фахівців у галузі господарського права погоджується із загальною тезою, що господарське законодавство є категорією господарського права, яка охоплює основні закони та нормативно-правові акти, які мають відношення до здійснення господарської діяльності та регулюють правовідносини у цій сфері.

Термін «законодавство» є одним із базових в юридичній науці та практичній правничій діяльності, а його застосування досить широко використовується у в текстах нормативно-правових актів для виокремлення сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують певну сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права [8, с. 25].

Так, наприклад, В.К. Мамутов зазначає, що як галузь законодавства господарське законодавство є «визначеною нормативною системно-структурною організацією», яка передбачає поєднання господарсько-правових норм у галузеву систему законодавства на засадах єдності предмета господарсько-правового регулювання та охоплює господарсько-правові норми, що містяться в таких джерелах права, як закони і підзаконні акти, які цілком або частково належать до предмета господарсько-правового регулювання [9].

В.С. Щербина наголошує, що господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права [10, с. 77].

Поняття «господарське право» розглядають також і як науку.

На думку учасників авторського колективу підручника «Господарське право» (Д.В. Задихайла, В.М. Пашкова, РП. Бойчука), господарське право як наука є належно систематизованою сукупністю знань про господарсько-правове регулювання суспільних відносин, про законність функціонування та розвитку господарського законодавства, про способи досягнення його ефективності та про засоби отримання нових знань, необхідних для удосконалення господарського права [11, с. 19].

Наука господарського права, як справедливо визначає заслужений діяч науки і техніки України Г.Л. Знаменський, завжди тримала в центрі уваги таку проблематику, виконуючи при цьому функції теорії господарського законодавства. Наука господарського права створює і такі інструменти, які закладають міцну наукову основу для практичного вивчення дієвості, результативності, корисності, а в цілому й ефективності господарського законодавства [12, с. 408].

Господарське право як наука вивчає історію становлення та розвитку системи правового регулювання господарських відносин в україні та за кордоном, виявляє закономірності, тенденції, прогалини правового регулювання господарських відносин та напрацьовує рекомендації щодо вдо-сконалення як правового регулювання, так і правозастосовної практики, використовуючи різноманітні наукові методи: аналіз, синтез, історичний, порівняльно-правовий, евристичний, синергетичний методи тощо [13, с. 7].

Предметами науки господарського права, на думку М.Л. Шелухіна, є такі: 1) правове регулювання господарської діяльності (формування та реалізація господарського законодавства, господарське законодавство і господарське право); 2) історія розвитку господарського законодавства і науки господарського права; 3) закордонні системи господарського права; 4) методи вивчення чинного гос-подарського права [14, с. 53].

Завданнями науки господарського права є такі: забезпечення обґрунтованості та ефективності нормотворчого процесу; визначення критеріїв оцінки відповідності господарського права (як галузі права) закономірностям і принципам правового регулювання; розробка найбільш оптимальних механізмів реалізації норм господарського права; створення єдиного понятійного апарату господарського права; пояснення правотворчих та правозастосовних рішень та прогнозування наслідків порушення закономірностей правового регулювання.

Правові проблеми науки господарського права є об’єктом досліджень юридичних науково-дослідних установ, насамперед, академічного рівня: Національної академії наук України, інституту держави і права імені В.і.Корецького, інституту економіко-правових досліджень НАН України, інституту приватного права і підприємництва АПрН України, Академії правових наук України та галузевих академій. Широкий спектр господарсько-правових досліджень проводиться у вищих юридичних навчальних закладах та юридичних факультетах (інститутах), у яких є відповідні кафедри.

У науковому просторі господарське право прийнято також розглядати як навчальну дисципліну.

Як вважає Т.І. Швидка, господарське право як навчальна дисципліна — це сукупність знань і навичок правового регулювання господарської діяльності і використання відповідних правових норм у практиці господарювання під час здійснення професійної юридичної діяльності [13, с. 7].

3.2. Аналіз наукових підходів стосовно визначення правової природи місця господарського права в системі права України

Вчені-господарники зазначають, що навчальну дисципліну «господарське право» поділяють на 2 частини — загальну та особливу, хоча це є дещо умовним поділом.

До загальної (першої) частини належать загальні положення про господарське право (поняття господарського права, господарські правовідносини, господарське законодавство, суб’єкти господарських правовідносин, майнова основа господарювання тощо).

Особлива частина розкриває зміст та особливості правового регулювання окремих видів господарських відносин (правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності, спеціальні режими господарювання, правове регулювання цін та ціноутворення, правове регулювання господарсько-торговельної діяльності, правове регулювання біржової торгівлі, правове регулювання комерційного посередництва, правове регулювання діяльності транспорту, правове регулювання капітального будівництва, правове регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, правове регулювання банківської діяльності, правове регулювання страхової діяльності, правове регулювання аудиторської діяльності, правове регулювання комерційної концесії тощо) [15, с. 16].

На думку А.Г. Бобкової, призначена для студентів навчальна дисципліна «Господарське право» має на меті дати їм ґрунтовні знання з господарського права з урахуванням особливостей основних положень правового регулювання господарських відносин, законодавства, теоретичних знань та набуття практичних навичок, які необхідні для застосування норм господарського права [16, с. 5].

Таке розуміння господарського права як навчальної дисципліни показує на те, що метою останньої є проведення лекційних і семінарських занять для освоєння господарських правовідносин.

Навчальна дисципліна «Господарське право» ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлення, правових засобів функціонування господарського права, тенденцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз і вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин і практики застосування актів господарського законодавства.

Як зауважує О.М. Вінник, обсяг і зміст господарського права як навчальної дисципліни залежить від профілю підготовки (для нотаріусів, суддів, слідчих — у загальному вигляді, для юрисконсультів, адвокатів-господарників, суддів господарських судів — максимально широко) [5]. Аналогічної думки дотримується у своїй статті О.П. Світличний [17].

Наведена позиція науковців розглядається нами як досить обґрунтована. Вона фактично окреслює всі основні завдання господарського права як навчальної дисципліни, що спрямована на подолання правового регулювання серед тих, хто вивчає сферу господарських правовідносин.

На основі виконаного аналізу наукових підходів стосовно визначення правової природи місця господарського права в системі права України можна сформулювати таке визначення: господарське право є узагальненою системою загальнообов’язкових правил поведінки для суб’єктів господарської діяльності, якими врегульовуються правовідносини, що виникають між ними під час здійснення господарської діяльності.

Отже, господарське право розглядають як галузь права, як законодавство, як науку і як навчальну дисципліну. Господарське право як правову галузь потрібно розуміти як галузь права, предметом якої є господарські відносини, що формуються у сфері організації та здійснення господарської діяльності конкретного суб’єкта господарювання. Господарські відносини можуть стосуватися захисту прав та законних інтересів учасників господарських відносин, їх регулювання й відповідальності за їх порушення.

Ми підтримуємо думку В.І.Лебеденко, що господарське законодавство України є комплексним сегментарним інститутом господарського права, який складається із значного масиву взаємопов’язаних законодавчих та нормативно-правових актів різної юридичної сили та галузевої належності, які в цілому або окремі положення яких безпосередньо або опосередковано регулюють господарські відносини [8, с. 27].

Господарське право як наука є теоретичним висновком і оцінним судженням, які стосуються будь-яких господарських правовідносин. Господарське право як наука має якнайповніше відображати всі аспекти суспільного життя, інакше як наука воно регресує.

Як навчальна дисципліна господарське право є завданням навчального процесу, завдяки якому можна здобути знання, що стосуються господарського права і як галузі права, і як науки. Мета цієї дисципліни — навчити студентів застосовувати набуті теоретичні знання у вирішенні практичних питань та конкретних професійних ситуацій у сфері регулювання господарських відносин. 

Висновки

Таким чином, на основі виконаного аналізу наукових підходів стосовно визначення місця господарського права в системі права України можна сформулювати таке визначення: господарське право є узагальненою системою загальнообов’язкових правил поведінки для суб’єктів господарської діяльності, якими врегульовуються правовідносини, що виникають між ними у ході здійснення господарської діяльності.

З-поміж порівняльно-правових аспектів дослідження статусу господарського права вирізняються два: умовно кажучи, внутрішній та зовнішній.

«Внутрішнє» (національно-міжгалузеве) порівняння полягає у співставленні господарського права першочергово з правом цивільним за їх основними юридичними показниками задля виявлення спільного й відмінного насамперед в: адресатах (суб’єктах) нормативних приписів, у предметі юридичного регулювання, режимі (передусім, методі) регулювання, властивостях нормативних інструментів регулювання, процедурах здійснення прав та обов’язків, засобах і способах захисту прав і забезпеченні виконання обов’язків. (Втім, дехто з фахівців з юридичної компаративістики, можливо, вважатиме, що означене співставлення не належить до порівняльного правознавства, а є лише звичайним застосуванням загально- наукового методу порівняння).

Що ж стосується «зовнішнього» аспекта, то його основними різновидами можна вважати такі:

—      порівняння господарсько-правового регулювання в Україні з правовим регулюванням аналогічних відносин в інших «сім’ях» правових систем, аніж у романо-германській «сім’ї», до якої належить вітчизняна правова система;

—      порівняння такого регулювання в Україні з правовим регулюванням аналогічних відносин в інших державах світу (якими б термінами останнє там не позначалось, — «комерційне», «торговельне», «підприємницьке» право тощо);

—      порівняння господарського права України з міжнародно-правовими стандартами юридичної регламентації аналогічних відносин (ясна річ, стосовно законодавчих положень лише з тих питань, щодо яких такі стандарти існують). Згадаємо, наприклад, ухвалені Генеральною Асамблеєю ООН Керівні принципи на захист прав споживачів або ж прийняту в 1973 р. XXV сесією Консультативної Асамблеє! Європейського Союзу спеціальну резолюцію № 543, спрямовану на захист прав споживачів.

Прикметним є те, що в Україні вже розпочинаються (хоч поки що поодинокі, «точкові») компаративістські господарсько-правові дослідження.

—      порівняльна характеристика вже виконаних наукових розвідок, предметом яких є означені вище внутрішні та зовнішні аспекти порівняльно-правових досліджень господарського права України;

— порівняння положень вітчизняної господарсько-правової науки з «суміжними» галузями знань, як юридичними (насамперед, наукою цивільного права й загальною теорією права), так і неюридичними (передовсім із економічною теорією). 

Список використаної літератури

1. Алексеев С.С., Архипов С.И. Теория государства и права. М.: Норма, 2005. 496 с.
2. Бобкова А.Г., Моісєєв Ю.О., Павлюченко Ю.М. Господарське право: практикум / за заг. ред. А.Г. Бобкової. Харків: Право, 2018. 592 с.
3. Вінник О.М. Господарське право: курс лекц. К.: Атіка, 2004. 624 с.
4. Жук Л.А Господарське право: навч. посіб. / Л.А. Жук, і.Л. Жук, О.М. Неживець. К.: Кондор, 2003. 400 с.
5. Задихайло Д.В., Пашков В.М., Бойчук РП. Господарське право: підручник / за заг. ред. Д.В. Зади- хайла, В.М. Пашкова. Х.: Право, 2012. 696 с.
6. Знаменський Г Господарське право України: сучасний стан та перспективи. Юридична Україна. 2015. № 10-12. С. 91-97.
7. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254K/ 96-вр
8. Лаптев В.В. Предпринимательское (хозяйственное) право и реальный сектор экономики / В.В. Лаптев Российская академ. Наук. Ин-т государства и права. — М. : Инфотропик Медиа, 2010. — 88 с.
9. Лебеденко В.І. Господарське законодавство: комплексний сегментарний інститут господарського права. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Серія «Юриспруденція». 2013. № 6-2. Том 2. С. 24-27.
10. Мамутов В.К. Развитие хозяйственного законодательства и хозяйственной правовой мысли в суверенной Украине: научный доклад. Институт экономико-правовых исследований НАН Украины. Донецк, 2004. 40 с.
11. Мілаш В.С. Господарське право: навч. посіб. для підгот. до іспитів. 4-те вид., змін. Харків: Право, 2017. 328 с.
12. Несинова С.В., Воронко В.С. Чебикіна Т.С. Господарське право України: навч. посіб. / за заг. ред. C.В. Несинової. К.: Центр учбової літератури, 2012. 564 с.
13. Проблеми господарського права і методика його викладання: зб. наук пр. / ред. кол.: Мамутов B.К. (відп. ред.) та ін. НАН України. ін-т економіко правових досліджень. Донецьк: ТОВ «ЮгоВосток, ЛТД», 2006. С. 408-410.
14. Світличний О.П. Господарське законодавство України як навчальна дисципліна: сучасний стан і перспективи підвищення якості викладання у навчальних закладах Національного університету біоресурсів і природокористування України. Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. 2013. Вип. 182. Ч. 2. С. 156-161.
15. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підручник / пер. з рос. Харків: Консум, 2001.656 с.
16. Швидка Т.і., Кузміна М.М. Господарське право (в схемах та таблицях): навч. посіб. для студентів та аспірантів юридичних та економічних спеціальностей. Харків: Юрайт, 2017. 114 с.
17. Шелухін М.Л. Господарське право: навчальний посібник у схемах і таблицях. К.: Центр навчальної літератури, 2006. 616 с.
18. Щербина В.С. Господарське право: підручник. 6-те вид., перероб. і допов. К.: Юрінком інтер, 2013. 640 с.
19. Юридична енциклопедія: в 6 т. Т 1.: А-Г / редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. К.: Укр. енцикл. 1998. 672 с.