Вступ

Епідемія ВІЛ-інфекції в Україні вимагає відповіді у вигляді передових підходів до вирішення цієї проблеми та впровадження національних програм, які, у свою чергу, є базовим компонентом системи контролю над ВІЛ/СНІД. Для їх ефективного планування Україна має застосовувати більш надійні засоби моніторингу епідемії і передбачати її розвиток на найближче майбутнє.

Для пом’якшення негативних соціально-економічних наслідків епідемії ВІЛ-інфекції в Україні насамперед необхідні:

• поінформованість населення країни про епідемію;
• узгоджена національна відповідь;
• рішучість керівників, які приймають рішення, і населення регіонів;
• підсилення громадського сектора;
• узгоджена міжсекторальна взаємодія;
• сприятливе етичне та правове середовище;
• делегування права на відповідальну участь у вирішенні проблем, пов’язаних з ВІЛ, людям, які живуть з вірусом.

Із серпня 2000 р. Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД реалізує в Україні «Програму підтримки неурядових організацій і розробки ресурсів у галузі профілактики ВІЛ/СНІД» за фінансової підтримки USAID в рамках трансатлантичної ініціативи ЄС і США.

Програма Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні відповідно до своєї місії, зокрема, покликана:

• сприяти впровадженню нових ефективних стратегій відповіді на епідемію ВІІЛ/СНІД у регіонах;
• сприяти прийняттю рішень на підставі результатів адекватних і компетентних досліджень.

1. Сучасні стратегії боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом в Україні та світі

Поодинокі випадки ВІЛ-інфекції в Україні переросли в повномасштабну епідемію. Це підтверджується тим, що Україна посідає перше місце в Європі за темпами поширення ВІЛ. Інтенсивне вивчення та дослідження структури ВІЛ, його життєвого циклу дало змогу створити препарати для високоактивної антиретровірусної терапії, які на різних етапах пригнічують репродукцію вірусу, зумовлюючи імунологічну, вірусологічну та клінічну ефективність лікування.

Епідемія ВІЛ-інфекції — унікальне явище в історії людства за швидкістю поширення, масштабами та глибиною наслідків. За останніми даними, від СНІДу у світі померло більше 24 млн осіб, а з ВІЛ живе понад 39 млн. Відповідно до останніх оцінок Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС), показник поширеності ВІЛ значно коливається в різних країнах. Найбільшу загрозу хвороба становить для країн Південної Африки, Південної Америки, Південно-Східної Азії. В регіоні Східної Європи та Центральної Азії темпи розвитку епідемії також продовжують зростати, число інфікованих досягло 1,9 млн осіб. У Російській Федерації, Україні, країнах Балтії, Білорусі та Казахстані показник поширеності ВІЛ перевищив 1,0 % населення у віці 15-49 років, що дозволяє характеризувати ситуацію в цих країнах як концентровану стадію епідемії, тобто таку, яка поки що сконцентрована в групах населеннях із високим ризиком інфікування ВІЛ. У глобальному масштабі ВІЛ/СНІД займає четверте місце серед причин смерті в дорослих [9; 13].

Перші випадки ВІЛ-інфекції зареєстровано в Україні у 1987 році. Джерелом інфекції стали здебільшого іноземні студенти. Основним шляхом передачі був статевий; щорічно виявляли 30-50 нових випадки ВІЛ-інфекції, тобто поширення хвороби мало спорадичний характер. Починаючи з 1995 року, поширення ВІЛ набуло епідемічного характеру, коли хвороба перейшла у середовище споживачів ін’єкційних наркотиків (СІН) через парентеральний шлях передачі. Масштаб епідемії становить реальну загрозу розвитку нашого суспільства, а темпи поширення — найвищі в Європі.

За даними офіційної статистики в Україні на 1 січня 2006 року зареєстровано 141 227 осіб із уперше в житті встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції. Захворіло на СНІД 26 806 особи, більше половини (15 200) з них померло.

Щомісяця мережа спеціалізованих ЛПЗ — центрів пофілактики і боротьби з ВІЛ/СНІДом — виявляє понад 1500 нових випадків інфікування, кожного дня 48 осіб заражається ВІЛ, а шість помирає від СНІДу. За розрахунками ВООЗ та ЮНЕЙДС, на сьогодні в Україні проживає 377 тисяч ВІЛ- позитивних, що становить 1,46 % дорослого населення країни. За останні п’ять років аналіз статичних даних показав, що порівняно з 2000 роком захворюваність на ВІЛ-інфекцію зросла більше як удвічі, число хворих на СНІД збільшилося майже у 7 разів, померлих від СНІДУ — у 5 разів.

Зараз ВІЛ-інфіковані виявлені у всіх регіонах України. Найбільшу їх кількість зареєстровано в Донецькій, Миколаївській та Одеській областях. Водночас західні області характеризуються більш благополучною ситуацією і низьким рівнем захворюваності на ВІЛ-інфекцію/СНІД.

Передача ВІЛ здійснюється такими шляхами:

—         статевий, у тому числі під час анального, вагінального та орального сексу;

—         парентерально (ін’єкційно), з препаратами крові і через заражені кров’ю шприци та інші медичні інструменти;

—         перинатальним шляхом від матері до дитини (під час вагітності, пологів, годування материнським молоком) [1; 9; 13].

У світі домінує статевий шлях передачі ВІЛ. Проте домінування того чи іншого шляху передачі інфекції може бути різним у різних регіонах світу і залежить від соціальних, культурних, етнічних умов та укладу життя кожної окремої країни. Так, епідемічний процес ВІЛ/СНІДу в Україні розвивається хвилеподібно, перша хвиля епідемії (1995-1999 роки) охопила переважно СІН, друга почалась у 2001 році і продовжується до сьогодні. Вона характеризується передачею ВІЛ від споживачів ін’єкційних наркотиків до їх сексуальних партнерів та до благополучного щодо ризику інфікування населення, що призвело до збільшення статевого шляху передачі ВІЛ від 11 % у 1996 році до 30,3 % у 2008-му. Переважне число ВІЛ-інфікованих — особи 20-39 років, близько 48 % із них жінки. Станом на 01.01.2009 в Україні від ВІЛ-інфікованих жінок народилось 20 712 дітей [2; 8; 19; 20].

Вірогідність інфікування ВІЛ залежить від дози вірусу. Інфікуючою дозою вірусу є 0,01 мл крові. Проте навіть великі концентрації вірусу не завжди призводять до інфікування. Здорові шкіряні покриви та слизові оболонки є непроникними для ВІЛ. Але будь-які рани, пошкодження, мацерації можуть стати відкритими “воротами” для проникнення ВІЛ до кровотоку і, відповідно, до чутливої клітини. В кожному випадку є вірогідність передачі ВІЛ [10]. Так, при внутрівенному введенні наркотиків вірогідність становить майже 30 %, незахищений вагінальний статевий акт — 0,1 %, незахи- щений анальний статевий акт — 1,0 %, переливання крові та її продуктів — 90 %, від матері до дитини — від 30 до 45 %.

За сучасними уявленнями вірус імунодефіциту людини належить до РНК-вмісних вірусів родини ретровірусів (Retroviridae), підродини лентівірусів, або повільних вірусів (Lentivirus). Розрізняють два типи вірусу — ВІЛ-1 і ВІЛ-2, які мають відмінності як у геномах, так і в антигенній структурі їх білків.

ВІЛ уражає і поступово вбиває клітини крові — лімфоцити, які відповідають за захист людського організму від дії різноманітних мікробів і розвитку пухлин. Імунітет організму повільно, протягом багатьох місяців та років, знижується, і це призводить до виникнення різноманітних захворювань, передусім інфекційних, що уражають легені, органи травлення, шкіру, нервову систему тощо. Смерть настає саме від цих захворювань, а не від СНІДу.

СНІД — малозаразна хвороба. В результаті обстеження декількох тисяч хворих, зареєстрованих у світі, встановлено, що вірус СНІДу передається:

—      при статевому контакті з хворим або зараженим ВІЛ, частіше при статевих збоченнях. Використання презерватива зменшує ризик зараження;

—      в результаті використання для ін’єкцій нестерильних шприців, в основному наркоманами;

—      шляхом переливання донорської крові, зараженої вірусом імунодефіциту;

—      від вагітної жінки, зараженої СНІДом, новонародженому.

Вірус СНІДу не передається через повітря при розмові, кашлі тощо. При користуванні спільним посудом та іншими предметами вжитку, санвузлом, ванною, басейном і т.д. заразитися СНІДом не можна.

Не беруть участі в його передачі і кровосисні комахи та членистоногі (комарі, клопи, кліщі й воші). Хоча після укусу зараженої СНІДом людини в організмі кровососів вірус деякий час зберігається, зараження ним здорової людини не відбувається через те, що кровососи тільки висмоктують кров, а не вводять її під час укусу в організм людини.

Аналіз даних про декілька тисяч хворих в різних країнах показав, що серед них:

77 % — чоловіки-гомосексуалісти або чоловіки, які мали статеві контакти і з чоловіками, і з жінками, а також особи, які ведуть безладне статеве життя.

15 % — наркомани, які застосовують внутрішньовенне введення наркотиків;

1% —   особи, яким часто переливали кров;

5 % —  шлях зараження не з’ясований через смерть хворого або відмову повідомити необхідну інформацію[3, c. 127-129].

Інкубаційний період від моменту зараження ВІЛ до перших проявів інфекції може бути як коротким — 4—5 тижнів, так і дуже довгим — декілька років. У середньому через 2—8 тижнів після інфектування в крові таких людей з’являється специфічні утворення, так звані антитіла ВІЛ, але в декількох випадках ці антитіла з’являються значно пізніше, а у 2/3 хворих взагалі може бути безсимптомна стадія перебігу хвороби протягом 1,5—5 років. За цей період збудник СНІДу руйнує лімфоцити, що неминуче призводить до глибоких змін усієї імунної системи хворої людини. Особливо небезпечним є те, що вірус уражає і клітини центральної нервової системи.

На початку інфекційного процесу людина почуває себе практично здоровою і не підозрює про свою недугу.

Свідоме зараження ВІЛ особою, яка знала про наявність у неї інфекції, зумовленої цим вірусом, карається позбавленням волі на термін до 8 років.

ВІЛ-інфекція — проблема не менш соціальна, ніж медична. ВІЛ-інфіковані особи на хворі на СНІД потребують соціального захисту, милосердя і співчуття, шанобливого ставлення до людської гідності, гуманного відношення з боку суспільства. Вони мають право на професійну діяльність за обраним фахом, за винятком роботи за спеціальностями та на посадах, встановлених спеціальним переліком; на безкоштовне забезпечення ліками, безкоштовний проїзд до місця лікування й назад за рахунок лікувальної установи, яка видала направлення, на користування ізольованою житловою кімнатою.

Особам, зараження яких сталося внаслідок медичних маніпуляцій, встановлюється пенсійне забезпечення та право на першочергове одержання житла. Гуманне суспільство повинне проявляти максимум співчуття і мило-сердя до людей, хворих на СНІД. Людство вже пройшло шлях від страху і бажання ізолювати хворих і інфікованих ВІЛ до розуміння, що ці люди потребують допомоги і підтримки самого суспільства.

У Законі України ”Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населення” викладено умови та порядок медичного огляду з метою виявлення зараження ВІЛ. Обстежуваним гарантується безпека медичного огляду, його добровільність, анонімність та конфіденційність інформації про результати огляду. Відомості про зараження тієї чи іншої людини ВІЛ або захворювання її на СНІД становлять службову таємницю.

Кожна людина повинна до кінця усвідомити всю небезпеку, яку несе СНІД, і зробити все можливе, щоб уберегти себе і своїх близьких та рідних від цієї страшної інфекції, бо СНІД може увійти практично в кожен дім, кожну сім’ю[2, c. 55-57].

Венеричні хвороби — загальна назва різних за збудниками хвороб, що об’єднуються за способом передавання — найчастіше статевим шляхом (можливе зараження і контактно-побутовим шляхом). Раніше до венеричних хвороб зараховували лише чотири захворювання: сифіліс, гонорею, м’який шанкр і паховий лімфогранулематоз. Проте з розвитком медицини до венеричних хвороб почали зараховувати комплекс грибкових захворювань, а також захворювань, які викликають найпростіші живі організми, вірусні захворювання.

Поширенню венеричних хвороб сприяють випадкові статеві стосунки. Понад 50 % заражень пов’язані зі станом алкогольного сп’яніння.

Поріг XXI століття людство переступило з рядом жахливих хвороб. ВІЛ і його кінцева стадія СНІД – одні з них. Зусилля вчених спрямовані на винайдення ефективних методів подолання СНІДу, однак поки що передчасно говорити про успіх, про перемогу над вірусом ВІЛ. За оцінками експертів, сьогодні понад 50 мільйонів жителів планети Земля є ВІЛ-позитивними, а понад 20 мільйонів вражені СНІДом. Кожного дня у світі інфікується 15-16 тисяч осіб, переважно молодого віку.На жаль, Україна визнана державою, яка найбільше за інших у Східній Європі постраждала від ВІЛ/СНІДу. Сьогодні у нас офіційно зареєстровано понад 49 тисяч осіб, що мають статус ВІЛ+. Серед них майже 4 тисячі дітей у віці до 14 років. В тенетах СНІДу перебувають понад 3 тисячі громадян України, з яких понад 100 дітей. Це офіційна статистика, зареєстрована в Українському центрі профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України. А міжнародні експерти вважають, що ВІЛ-позитивних у нас значно більше.

Україна стоїть на межі загальнонаціональної епідемії ВІЛ/СНІД. Викликає занепокоєння той факт, що за останні п’ять років кількість випадків ВІЛ-інфекції в Україні зросла у 20 разів, і зараз за оцінками фахівців в Україні живуть близько 400 000 інфікованих осіб, — майже 1% дорослого населення.

Спеціальна сесія ООН з проблем ВІЛ/СНІД відзначила у Декларації зобов’язань, що “темпи інфікування зростають дуже швидко” в Центральній та східній Європі, і поширюється занепокоєння «існування потенціалу для швидкої ескалації епідемії».

З 1995 року відстежується різке зростання ВІЛ-інфікованості серед споживачів ін’єкційних наркотиків. І хоча ін’єкційне вживання наркотиків залишається первинним шляхом передачі інфекції, помітним є різке поширення ВІЛ через гетеросексуальний контакт : з 11,3% у 1997 році до 26,9% у 2001 році. Передача ВІЛ від матері до дитини за останні кілька років також зросла зі швидкістю, що лякає: від 2,2% в 1997 році до 13,1% в 2001 році. Загальнонаціональну епідемію ВІЛ в Україні можна відвернути.

Наслідки такого високого рівня поширеності можуть загрожувати більшій частині соціально-економічних досягнень країни за роки незалежності, чи звести їх нанівець. Соціальна дисфункція, що супроводжувала колапс в економіці, мала результатом драматичне поширення ін’єкційного вживання наркотичних засобів та розростання бізнесу комерційного сексу.

Незалежно від того, що Україна вважається країною з низькою інфікованістю вірусом, її середовище характеризується високим рівнем поширеності, й вірус може розповсюджуватися швидко, особливо серед молоді. Зараз переважну більшість інфікованих в Україні становлять молоді люди у віці від 20 до 39 років. Якщо зараз не вдатися до ефективних дій, кількість випадків ВІЛ-інфекції може досягти в Україні 1,5 мільйони до 2010 року.

ВІЛ — це вірус імунодефіциту людини. Потрапляючи в організм людини, він викликає смертельне інфекційне захворювання, називане прийнятим у міжнародній практиці терміном «ВІЛ-інфекція». Хвороба протікає довго, має кілька стадій, останню з яких з різноманітними клінічними проявами позначають терміном «синдром набутого імунодефіциту» (СНІД). Термін «синдром» позначає сукупність симптомів хвороби. Тому що в кожнім випадку ВІЛ/СНІДа відзначалася глибока поразка імунної системи, а саме її недостатність, у назву уключили визначення «імунний дефіцит».

Перші випадки СНІДа були зареєстровані в 1981 р. у США. Вважають, що в країну його заніс стюард авіакомпанії «Эйр-Канада» Гаэтан Дюга, що робила рейси в Нью-Йорк, Лос-Анджелес і інші американські міста. Він був активним гомосексуалістом, зустрічався зі своїми партнерами в панах, клубах і саунах. Розслідування, що провели американські лікарі, показало, що він заразив 40 з перших 250 жертв СНІДу в США. М.Дюга назвали «нульовим» пацієнтом. Він вмер у 1984 р. у віці 32 років від «раку гомосексуалістів» — саркоми Капоши.

Хвороба, почавши з декількох випадків у середовищі гомосексуалістів, уже через рік була зареєстрована в 16 країнах у 711 чоловік, через 5 років — у 113 країнах у 72 504 чоловік. У середині 1992 р., за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у 165 країнах світу зафіксовано більш 500 тис. хворих СНІДом. Близько половини з них уже загинули.

Щоб краще уявити собі масштаби епідемії СНІДУ нерідко використовують аналогію з айсбергом. Виявлених на сьогоднішній день хворих (більш 500 тис.) вважають верхівкою айсберга. Підвідна його частина, найближча до поверхні, умовно позначає нерозпізнану групу хворих і осіб з так називаними СНІД — асоційованими захворюваннями — приблизно 5-6 на кожен розпізнаний випадок. Основна глибоководна частина айсберга — це люди в яких поки немає ніяких ознак хвороби, але вони вже заражені ВІЛ і в недалекому майбутньому в них варто очікувати розвитку хвороби. По оцінках учених, таких людей у 50-100 разів більше, ніж виявлених хворих на СНІД.

Наслідки венеричних хвороб, якщо людина не звернулася своєчасно по лікарську допомогу, дуже тяжкі — від появи ускладнень (імпотенція чоловіків і захворювання статевих органів у жінок) і безпліддя до інвалідності або смерті (сифіліс). Особливо небезпечні венеричні хвороби для людського плоду.

Способи зараження іншої особи венеричною хворобою можуть бути різними і залежать від її виду: статеві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, поцілунки, порушення правил гігієни у побуті, сім’ї чи на роботі (наприклад, спільне користування посудом, постільною білизною, шприцами для ін’єкцій ліків або наркотичних засобів) тощо.

2. Виконання програми протидії ВІЛ/СНІД в Україні

Протягом останніх п’яти років за час реалізації найбільшої за обсягами фінансування благодійної програми з протидії ВІЛ/СНІД (98 млн. доларів США) нам вдалося у понад три рази зменшити темпи приросту захворюваності на ВІЛ-інфекцію (з 24,7 % у 2004 до 7,3%  у 2008 році), темпи приросту смертності від СНІД за аналогічний період знизилися більш ніж в чотири рази  (з 38,1 % у 2004 до 8,2 % у 2008 році.

Сьогодні в Україні, в першу чергу завдяки коштам Глобального Фонду, кількість пацієнтів, які отримують життєво-необхідну антиретровірусну терапію, вже перевищила 10 тисяч. Окрім того, 9 875 ВІЛ-позитивних вагітних жінок отримали медикаментозну профілактику передачі ВІЛ від матері до дитини, завдяки чому рівень інфікування на ВІЛ новонароджених знизився до 7%.

У травні 2008 року почалося впровадження програм замісної підтримувальної терапії з використанням метадону. Понад 2,7 тисячі наркозалежних  у 26 регіонах України будуть і в подальшому отримувати це лікування за підтримки Глобального Фонду.

Останнім часом в умовах фінансово-економічної кризи суспільство все більше занепокоєне ситуацією, пов’язаною з припиненням фінансування благодійних соціальних програм з боку міжнародних донорів та негативними перспективами отримання Україною відповідної допомоги у подальшому.

Глобальний фонд є міжнародним фінансовим закладом, який протягом останніх семи років надає Україні фінансову допомогу у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу.

Протягом 2004–2009 років через громадську організацію «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД» було впроваджено програму «Подолання епідемії ВІЛ/СНІД в Україні», бюджет якої становив 98 млн. доларів США.

Програма сприяла впровадженню профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини з охопленням близько 20 тисяч ВІЛ позитивних вагітних та їх дітей; дозволила запровадити життєво необхідне лікування для хворих на ВІЛ-інфекцію з охопленням більше 6 тисяч осіб.

Завдяки цій програмі було запроваджено освітні програми з профілактики ВІЛ-інфекції у межах шкільного предмету «Основи здоров’я» (охоплено 3 млн. учнів 1–7 класів); підготовлено понад 13 тисяч вчителів; навчання за програмою «Школа проти СНІДу» пройшло більше 140 тис. учнів навчальних закладів.

Профілактичними програмами було охоплено більше 300 тисяч представників уразливих щодо інфікування ВІЛ груп населення.

Завдяки у т.ч. профілактичним заходам темпи приросту захворюваності на ВІЛ-інфекцію в державі вдалося зменшити у понад три рази (з 25% у 2004 до 7% у 2008 році).

З серпня 2007 року впроваджується грант 6 раунду Глобального фонду з бюджетом 136 млн. доларів США.

Основними реципієнтами за цим грантом є дві громадські організації — «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні» та «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ».

Програма має переважно профілактичний напрям діяльності на роботу з уразливими щодо інфікування ВІЛ груп населення, а також містить компонент забезпечення доступу до лікування, надання психологічно-соціальної підтримки та догляду для людей, які живуть з ВІЛ.

З січня 2011 року розпочалася програма, направлена на протидію поширенню туберкульозу, яка впроваджуватиметься протягом 5 років через фонд Ріната Ахметова «Розвиток України». Бюджет — більше 92 млн доларів США.

Грант буде спрямований на розвиток сучасної мережі з лабораторної діагностики туберкульозу, підвищення якості медичних послуг щодо діагностики та лікування для уразливих груп населення, діагностику та лікування хворих на поєднанні з ВІЛ-інфекцією форми туберкульозу, розвиток інформаційної кампанії для соціальної мобілізації суспільства для боротьби із туберкульозом.

Таким чином, Глобальний фонд вже виділив для України кошти в обсязі 326 млн доларів, які державі не потрібно повертати. В умовах систематичного недофінансування заходів протидії туберкульозу та СНІДу ця допомога є суттєвою та відчутною.

При цьому впровадження грантів Глобального фонду систематично стикається з перепонами, обумовленими певними відмінностями національного законодавства від процедур Глобального фонду та міжнародної практики використання таких грантових коштів.

Так, кошти, які є благодійною допомогою для України, обкладаються податками (ПДВ) і в результаті охорона здоров’я втрачала всі ці роки 20% коштів, а після прийняття Податкового кодексу може втратити 17%, які могли би бути спрямованими на реалізацію необхідних заходів, адже відповідно до Конституції України життя та здоров’я є найвищими цінностями в нашій державі.

Тривалий час витрачається на проведення процедур з визнання товарів, закуплених за гранти, гуманітарною допомогою.

Закупівля товарів, робіт і послуг державними організаціями має здійснюватись відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель», процедури якого не відповідають вимогам Глобального фонду та міжнародної практики у сфері закупівель лікарських засобів та виробів медичного призначення, оскільки не враховують особливостей закупівель таких товарів, а процедури оскарження закупівель ставлять під загрозу своєчасність проведення закупівель відповідно до нагальних потреб охорони здоров’я.

Глобальний фонд систематично звертає увагу на необхідність усунути проблемні питання, що підвищить ефективність використання грантової допомоги та результати в охороні здоров’я.

Політика Глобального фонду останніх років спрямована на підтримку розвитку саме державних систем боротьби із СНІДом та туберкульозом. Отримання гранту державною установою дозволить забезпечити комплексний підхід до розвитку різних елементів державної системи, спрямованої на боротьбу із СНІДом та туберкульозом в Україні.

Глобальним фондом по боротьбі зі СНІДом, туберкульозом та малярією у грудні 2010 року прийнято заявку Національної ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу на отримання Українським центром профілактики і боротьби зі СНІДом МОЗ України статусу Основного реципієнта гранту Глобального Фонду.

Фінансування програми «Довгострокова система надання комплексних послуг з профілактики ВІЛ/СНІДу, лікування, догляду та підтримки серед груп найвищого ризику в Україні» за зазначеним грантом складатиме біля 300 млн. доларів США протягом 5 років.

Одним із основних напрямків даного гранту є посилення спроможності системи охорони здоров’я, що в умовах реформування стане суттєвою допомогою для розвитку мережі закладів охорони здоров’я та посилить її кадровий потенціал.

Профілактичний характер гранту спрямовуватиметься не лише на уразливі групи, а й на загальне населення через Міністерство освіти, науки, молоді та спорту, Міністерство соціальної політики, які визначені субреципієнтами гранту. Передбачається суттєве (більше 26 тисяч) охоплення лікуванням хворих на ВІЛ-інфекцію як у закладах загальної мережі, так і у пенітенціарній системі, де дана проблема набуває загрозливих ознак розвитку.

Моніторинг виконання програм та використання грантів проводиться Національним координатором разом з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань, і уповноваженими представниками Глобального фонду (за згодою) під час виконання програми (поточний моніторинг) і на заключному етапі її виконання (заключний моніторинг).

Для забезпечення поточного моніторингу основний реципієнт подає центральному органові виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань:

• кожного півріччя картку моніторингу виконання програми за підсумками півріччя, підписану відповідальною особою та керівником основного реципієнта;
• щорічний звіт про виконання програми.

Форма і строки подання зазначених картки та звіту встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань, за погодженням з Національним координатором.

Для забезпечення проведення заключного моніторингу основний реципієнт подає центральному органові виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань, підсумковий звіт відповідно до визначених у програмі критеріїв.

3. Ключові програмні напрямки, цілі та очікувані результати Загальнодержавної Програми до 2013 року

1. Профілактика

Забезпечення масштабної первинної профілактики поширення ВІЛ-інфекції серед населення, передусім серед молоді, через проведення освітньої та роз’яснювальної роботи із залученням засобів масової інформації з пропаганди здорового способу життя, та відповідальної поведінки:

• удосконалити механізм профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу серед осіб віком від 15 до 24 років з метою підвищення рівня їх обізнаності щодо безпечної статевої поведінки, що дасть змогу збільшити до 60 відсотків кількість осіб, які самостійно можуть визначатися із запобіганням передачі ВІЛ-інфекції статевим шляхом;
• забезпечити навчання учнів за програмами формування здорового способу життя і профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу у 90% загальноосвітніх навчальних закладів

Посилення профілактичних заходів та забезпечення вільного доступу до послуг з консультування та тестування з ВІЛ серед представників груп найвищого ризику, особливо молоді:

охопити послугами з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу 60 відсотків представників груп ризику

Удосконалення механізму запобігання передачі ВІЛ від матері до дитини:

• знизити до 2 відсотків рівень передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини на національному рівні;
• забезпечити у 100 відсотків дітей, народжених ВІЛ-позитивними матерями, раннє виявлення випадків інфікування.

Розширення доступу споживачів ін’єкційних наркотиків до замісної підтримувальної терапії та реабілітаційних програм:

• забезпечити доступ до замісної підтримувальної терапії та реабілітаційних програм не менш як 20 тис. споживачів ін’єкційних наркотиків

1. Лікування

Забезпечення хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД антиретровірусною терапією відповідно до затверджених Міністерством охорони здоров’я України стандартів та клінічних протоколів:

• забезпечити антиретровірусною терапією не менш як 80 відсотків хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД, які її потребують;

знизити на 10 відсотків рівень смертності серед інфікованих і хворих

III. Догляд та підтримка

Надання соціальних послуг, а також забезпечення соціально-психологічної підтримки та немедичного догляду за людьми, які живуть з ВІЛ та хворими на СНІД: забезпечити розвиток мережі спеціалізованих служб і закладів з надання медичних та соціальних послуг людям, які живуть з ВІЛ

1. Організаційна підтримка та розвиток

Забезпечення організаційної підтримки та розвитку спеціалізованих служб і закладів з надання медичних та соціальних послуг людям, які живуть з ВІЛ та групам населення найвищого ризику:

• створити систему навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів, залучених до роботи з протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, відповідно до міжнародних стандартів;
• удосконалити систему лабораторного контролю якості діагностики та лікування людей, які живуть з ВІЛ і хворих на СНІД.

4. Шляхи вдосконалення системи епідеміологічного нагляду за ВІЛ-інфекцією в Україні

У світі за останніми даними від СНІДу померло більше 24 млн осіб, а з ВІЛ-інфекцією живе понад 39 млн осіб.

Перші випадки ВІЛ-інфекції зареєстровано в Україні у 1987 році. Починаючи з 1995 року, поширення ВІЛ набуло епідемічного характеру, а темпи поширення — найвищі в Європі.

На сьогодні в Україні епідемія ВІЛ/СНІДу розвивається за рахунок поєднання паратерального та статевого шляхів передачі, що зумовлює її агресивний перебіг.

Загальнодержавна програма забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009 — 2013 роки (Загальнодержавна програма) є ключовим національним стратегічним документом, що визначає національну відповідь на епідемію ВІЛ в Україні на п’ятирічний період з 2009 по 2013 роки.

Метою Загальнодержавної програми, як зазначається в документі, є стабілізація епідемічної ситуації, зниження рівня захворюваності та смертності від ВІЛ-інфекції/СНІДу шляхом реалізації державної політики щодо забезпечення доступу населення до широкомасштабних профілактичних заходів, послуг з лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД включаючи забезпечення стерильними медичними виробами одноразового використання вітчизняного виробництва.

Загальнодержавна програма була прийнята законом Верховної Ради України та ратифікована Президентом України 19 лютого 2009 року. У ній викладаються основні засади національної відповіді на епідемію ВІЛ шляхом визначення чітких цілей та очікуваних результатів, що мають бути досягнуті в рамках узгодженого терміну для зниження рівня поширення ВІЛ та випадків смертей, пов’язаних зі СНІД, в країні. Крім того, вона містить детальний план заходів, які мають бути впроваджені в рамках вказаного терміну для досягнення універсального доступу до профілактичних заходів, послуг з лікування, догляду та підтримки всіх людей, які живуть з ВІЛ та тих, які постраждали від епідемії.

Пріоритети, визначені Загальнодержавною програмою, охоплюють чотири ключові програмні напрямки: профілактика; лікування; догляд та підтримка; а також організаційні заходи та допомога. Цей документ включає описову частину, яка надає загальну інформацію; цілі та бюджет; дві таблиці, що передбачають реалізацію детального плану заходів; заплановані бюджети національного та місцевого рівня, а також кошти грантів Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією в Україні для підтримки їх впровадження.

З метою вдосконалення системи епідеміологічного нагляду за ВІЛ-інфекцією в Україні доцільно:

• підготувати вітчизняних фахівців з епідеміологічного нагляду другого покоління;
• регулярно та синхронно збирати в областях дані про поширеність ВІЛ-інфекції та поведінкові дослідження в групах потенційно високого ризику інфікування або передачі ВІЛ;
• насамперед здійснити дослідження в групах найбільш високого ризику, з яких вірус може переходити в менш інфіковану загальну популяцію через «проміжні популяції» (bridge populations);
• провести поведінкові дослідження з метою вивчення та впливу на «проміжні популяції»;
• вдосконалити систему епідеміологічного нагляду за інфекціями, що передаються статевим шляхом;
• створити національну базу кодованих даних, щодо зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції та СНІД і налагодити технологію комунікації всіх установ та організацій, задіяних у відповіді на епідемію.

Виконання цих заходів сприятиме становленню сучасної системи епідеміологічного нагляду за ВІЛ-інфекцією в Україні. Без побудови такої системи практично неможливо спланувати і здійснити ефективні попереджувальні стратегії та оцінити їх дієвість.

В Україні ще не запроваджено постійно діючу систему дозорного нагляду за ВІЛ-інфекцією як важливий компонент програм з попередження поширення ВІЛ. Це перешкоджає побудові ефективної системи контролю за епідемією.

Наявні поведінкові дослідження різних груп високого ризику (споживачі ін’єкційних наркотичних речовин, залучені до секс-бізнесу, ув’язнені, молодь та ін.) ніяк не пов’язані з адекватними епідеміологічними даними про поширення ВІЛ-інфекції в Україні. Вони не пояснюють зміни в розвитку епідемії протягом часу і по територіях. Існуюча система традиційного епідеміологічного нагляду недостатньо методично забезпечена для того, щоб виявляти всю різноманітність особливостей і тенденцій епідемії ВІЛ-інфекції.

Висновки

ВІЛ-інфекція — тривала інфекційна хвороба, що розвивається внаслідок інфікування вірусом імунодефіциту людини та характеризується прогресуючим ураженням імунної системи. Синдром набутого імунного дефіциту (СНІД) — кінцева стадія ВІЛ-інфекції, що перебігає з ураженням імунної та нервової систем і проявляється розвитком тяжких вірусних, бактеріальних, паразитарних уражень або злоякісних новоутворень, які спричиняють смерть хворого. За майже 25 років своєї історії ВІЛ-інфекція набула характеру пандемії і стала, за визначеннями Генеральної асамблеї ООН, глобальною кризою людства. Ситуація щодо захворюваності на ВІЛ-інфекцію/СНІД у різних країнах світу й у ХХІ столітті є вкрай складною. Україна стала однією з країн Європи, яка має найвищі темпи зростання захворювань на ВІЛ/СНІД, більшість яких виявлено за останні роки.

Згідно з даними Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу (UNAIDS), з 2004 по 2006 роки кількість ВІЛ-інфікованих у світі збільшилася з 36,9 до 39,5 млн. осіб. Загальна кількість осіб, що інфікувалися у 2006 році склала в 4,3 млн., причому 530 тис. з них діти молодше 15 років. Тільки протягом минулого року хвороба забрала 2,9 млн. життів (з них 380 тис. дітей). Основний тягар епідемії несуть мешканці Африки: вони складають 63% усіх ВІЛ-інфікованих та 72% смертей від СНІДу. Зростання захворюваності відбувається в усіх країнах світу, особливо в Східній та Центральній Азії, а також Східній Європі, де за два останні роки кількість інфікованих збільшилася на 21%.

Протягом останніх років Україна є епіцентром епідемії ВІЛ/СНІД у Східній Європі. Станом на 1.09.07 р. в Україні офіційно зареєстровано 116 083 ВІЛ-позитивних осіб, серед них 16 057 дітей, захворіли на СНІД 20 913 осіб, 11 570 осіб померли.

Основні групи, що характеризуються високим рівнем ризику зараження ВІЛ-інфекцією, це споживачі ін’єкційних наркотиків, працівники секс-бізнесу, гомосексуалісти, ув’язнені. Проблема ВІЛ/СНІДу продовжує бути одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення.

Розширення масштабів заходів, які проводяться в Україні щодо протидії, їхня спрямованість та епідеміологічна доцільність, свідчать про увагу держави до проблеми ВІЛ/СНІДу. Об’єднання зусиль усього суспільства, використання позитивного світового досвіду, залучення спонсорів та благодійних організацій, підтримка людей, що вже уражені хворобою і живуть з нею, стануть могутнім імпульсом у широкому громадському русі за здоровий спосіб життя, а відтак у профілактиці ВІЛ/СНІДу.

Список використаної літератури

1. ВІЛ/СНІД та проблеми бідності. –К., 2003.-8с.
2. Ефективні форми роботи з попередження епідемії ВІЛ/СНІДу серед дітей та молоді в Україні / Ред.Т.М. Тележенко. – К., 2002. – 149с.
3. Контактные инфекции, передающиеся половим путем / Под ред. И.И.Маврова. – К.: Здоровья, 1989.
4. Молодь і СНІД: серйозний погляд: Бібілографічний покажчик. – К., 2003. – 47с.
5. Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення : Закон України від 12 грудня 1991 року. – К.: Вид-во „Україна”, 1993. – 13с.
6. Соціальна робота з питань профілактики венеричних захворювань та ВІЛ/СНІДу/ За заг.ред. А.О. Бучака. – Рівне, 2002. – 30с.
7. Соціально-економічні наслідки епідемії ВІЛ/СНІД в Україні: нові прогнози. – К.,2003. – 146 с.
8. Хижняк М.І., Нагорна А.М.. Здоров’я людини та екологія. – К.: Здоров’я, 1995. – 232с.
9. Яременко О. Аналіз економічної ефективності проектів з профілактики ВІЛ/СНІду в Україні. – К.,2003. – 99с.