Вступ

Квартира — основний структурний елемент (житлова комірка) житлового будинку, призначений для заселення сім’єю. Квартира — це житлова комірка міського масового житла. При цьому квартира також може бути житловий осередком комфортабельного і високоякісного житла.

Квартира складається з житлових, підсобних і відкритих приміщень. СНиП 2.08.01-89* «Житлові будинки» регламентує склад приміщень квартири в будинках соціального призначення. У квартирах слід передбачати житлові кімнати і підсобні приміщення: кухню, передню, ванну або душову, вбиральню, комору (або господарські вбудовані шафи). Допускається облаштування приміщень для господарських робіт, холодної комори (або шаф), вентильованого сушильного шафи для верхнього одягу і взуття. У складі квартир соціального призначення допускається, а для інших видів житла рекомендується влаштування відкритих (літніх) приміщень: балконів, лоджій, терас, веранд і т. п.

Житлові кімнати — приміщення, призначені для проживання людей, основна частина квартири. Виділяють житлові кімнати для загальносімейної діяльності (загальна кімната) і особисті (персональні) житлові кімнати для 1-2 чоловік (спальні). У квартирах соціального житла проектують, як правило, тільки загальну кімнату і спальні. У багатокімнатних квартирах при високій нормі житлової забезпеченості додатково можуть бути передбачені їдальня, вітальня, кабінет для роботи та занять, робоча кімната, ігрова, кімнати для відпочинку та ін.

1. Мікроклімат житлових приміщень

При оцінці мікрокліматичних умов житла основне значення має його температурний режим. Так, взимку оптимальна температура в приміщенні повинна становити 18-19 °С (для помірного поясу) і 17-18 °С (для жаркого). Відносна вологість повітря (при температурі повітря 18-20 °С) має бути в межах 40-60 %. Третій компонент мікроклімату — швидкість руху повітря, яка в зимову пору року не повинна перевищувати 0,2-0,3 м/с.

У кінцевому підсумку вимоги до мікроклімату в житлових приміщеннях зводяться до того, щоб людина, вдягнена в легкий одяг і взуття, яка знаходиться тривалий час в малорухливому стані, не мала неприємних відчуттів: охолодження чи перегрівання.

Внаслідок неправильної експлуатації житла або через технічні порушення при його будівництві в житлових приміщеннях виникає вологість. Причини вологості можуть мати експлуатаційний характер — недостатнє опалення у зимовий період, перенаселення житла, прання і сушіння білизни, готування їжі при недостатній вентиляції. Застосування вологоємких будівельних матеріалів, в’язких розчинів, відсутня або недостатня гідроізоляція, дефекти покрівлі та ринв, розташування будинку в улоговині, яка погано освітлюється та провітрюється тощо також сприяють появі вологості.

Підвищення вологості у приміщенні погіршує умови проживання  і негативно впливає на організм людини. Перш за все у приміщенні підвищується відносна вологість повітря, в результаті чого на стінах, шпалерах, меблях, підлозі з’являється пліснява, розвиваються бактерії, грибки, які мають неприємний запах і руйнуються дерев’яні деталі будівлі, меблі.

Особливо це сприяє появі різних захворювань. Крім того, вогкість підвищує тепловіддачу організму — людина у вологому приміщенні постійно мерзне. Це призводить до загострення тонзилітів, виникнення ангін, катарів верхніх дихальних шляхів. Порушення терморегуляції в цілому сприяє виникненню ревматизму, радикуліту, невралгії, загостренню туберкульозу.

Особливо небезпечне охолодження для людини, яка спить у вологому приміщенні.

При появі перших ознак вогкості приміщення треба добре опалювати і провітрювати, регулярно витирати воду з предметів і стін. Не слід заставляти вологі стіни меблями, завішувати килимами, заклеювати шпалерами, тому що доступ повітря до стін закривається. Заклеєна шпалерами стіна «не дихає», тобто немає обміну між внутрішнім повітрям  і зовнішнім.

Систематичне провітрювання і хороше опалення квартири попереджують появу вогкості в житлі. Для об’єктивної оцінки ступеня відволоження стін визначають вміст води в штукатурці, він не повинен перевищувати 2 %.

Повітряне середовище приміщень оцінюється також за його складом. Хімічний склад повітря в приміщенні такий же, як і ззовні: приблизно 21 % кисню, 78 % азоту, 0,04 % діоксиду вуглецю, менше 1 % складають озон, водень, гелій, неон, криптон, радон і аргон, непостійна кількість водяних парів. При диханні склад повітря змінюється. Видихуване людьми повітря містить менше кисню і більше діоксиду вуглецю тощо.

У повітрі закритих, недостатньо вентильованих приміщень вміст діоксину вуглецю може свідчити про ступінь забруднення середовища продуктами життєдіяльності людей і про ефективність вентиляції.

В таких умовах погіршується самопочуття і з’являється відчуття нечистого (спертого) повітря. Встановлено, що паралельно із збільшенням кількості С02 зростає в повітрі вміст і інших продуктів життєдіяльності людей, які одержали назву антропотоксинів. Понад 30 сполук входять до складу антропотоксинів: оксид вуглецю, аміак, ацетон, сірководень, вуглеводні, альдегіди, органічні кислоти, діетиламін, крезол, фенол тощо. Крім згаданих сполук, в повітря закритих приміщень може надходити більш як 100 летких речовин, які утворюються при розкладанні органічних речовин на поверхні тіла, одягу, в кімнатному пилу, виділяються із полімерних матеріалів.

Оскільки в практичних умовах визначити всі фактори, які можуть забруднювати повітря складно і нераціонально, гігієністи прийняли досить зручний показник — вміст діоксиду вуглецю, який запропонований ще                           М. Петтенкофером і є досить інформативним. Прийнято вважати: якщо концентрація С02 в повітрі менша 0,07 %, то вентиляцію в приміщенні можна вважати доброю; до 0,1 % — задовільною, а до 0,15 % — допустимою лише для короткотривалого перебування (наприклад, у кінотеатрах).

Для гігієнічної оцінки повітря, крім хімічного складу, має значення й іонний склад повітря. Чим чистіше повітря, тим більше воно містить легких електровід’ємних іонів.

У закритих приміщеннях легкі іони поглинаються в процесі дихання, а також пилом, одягом тощо. Тому ступінь іонізації вважається досить добрим індикатором чистоти повітря. Експериментально підтверджено негативну дію деіонізованого повітря. У людей з’являються сонливість, головний біль, підвищується артеріальний тиск, збільшується кількість недоокислених продуктів у сечі. Для поліпшення якості повітря його збагачують легкими іонами до рівня 4000-5000 в 1 см³.

Поряд з іншими показниками забруднення повітря є мікроорганізми (бактерії, спори, цвілеві грибки). Найчастіше вони знаходяться на поверхні пилинок, з якими переносяться потоками повітря.

З метою попередження бактеріального забруднення повітря і його негативного впливу проводять ряд профілактичних заходів: вентиляцію приміщень, вологе прибирання з використанням дезінфікуючих речовин, забезпечення достатнього природнього освітлення, ізоляція хворих, опромінення повітря бактерицидними лампами.

2. Принципи проектування житлових квартирних будинків

Квартира — це приміщення, у якій людині в різні періоди його життя доводиться проводити більшу частину свого часу. Якщо раніше квартира була в основному місцем задоволення фізіологічних потреб родини (сон, харчування, внутрісімейне спілкування й виховання дітей, особиста гігієна), то в цей час вона здобуває ще й функцію духовного розвитку особистості (самоосвіта, професійна й аматорська діяльність).

Квартири різняться за кількістю житлових кімнат: 1, 2, 3, 4, 5 й більше. У всіх типах будинків квартири можуть розміщатися в одному або в різних рівнях. За цією ознакою всі види квартир діляться на два основних типи:

— квартири з розташуванням всіх приміщень в одному рівні;

— квартири, розташовувані у двох і більше рівнях.

Перший принцип проектування квартири — функціональне зонування, тобто надання кожному процесу життєдіяльності частини простору, що забезпечує умови для його здійснення. За цим принципом в кожній квартирі виділяються такі зони:

— житлова, підсобні й допоміжні приміщення (господарські у сільському житлі);

— колективна (спільна кімната, вітальня, їдальня, дитяча-ігрова й обслуговуюча їх підзона — кухня, убиральня, комори) і індивідуальна (особисті житлові кімнати, спальня подружжя й обслуговуюча їх підзона — ванни, гардеробні, коридори);

— денної активності й індивідуального користування.

Другий принцип проектування квартири — забезпечення автономності кожної із зон при їх раціональному взаємозв’язку: кухні з передньою й спільною кімнатою, кухні із приквартирною ділянкою (у малоповерхових садибних і блокованих будинках), спільної кімнати з передньою, спалень із санвузлами й т.д. У значній мірі комфортність квартири досягається місцем розміщення окремих її структурних елементів: кухні й спільної кімнати ближче до входу (виходу), спалень — у глибині квартири.

Приміщення — основний елемент просторової організації квартири, що включає одну або кілька зон побутових процесів життєдіяльності. За характером використання всі приміщення квартири можна розділити на 2 групи: житлові приміщення і підсобні приміщення.

Передня або прихожа — свого роду вестибюль квартири. Вона служить місцем зберігання верхнього одягу, взуття, господарських і спортивних приналежностей. Передня — це завжди гардероб, тут одягаються перед виходом і роздягаються, увійшовши у квартиру. Тут зустрічають гостей і відвідувачів. Крім того, передня — центр комунікацій у квартирі. У передній обов’язково є 2 зони: вхідна, де знімають верхній одяг і звільняються від поклажі й друга зона, що організується як хол, де може бути дзеркало, столик, крісло. Відокремити вхідну зону можна за допомогою вбудованих шаф. Ширина передньої повинна бути не менше 1,4 м.

Головним елементом композиції квартири й самим більшим і парадним приміщенням є спільна кімната. Спільна кімната для внутрісімейного спілкування й прийому гостей має дві основні зони: зону відпочинку й зону їдальні, а в однокімнатних квартирах ще робочою й спальною зонами. Найбільш зручними вважаються спільні кімнати зі співвідношенням сторін від 1:1 до 1:1,5. Більш просторові й дуже зручні в експлуатації спільні кімнати, що мають у плані складні обриси. Спільна кімната може бути прохідною (із числом кімнат не менше 3-х).

Житлові особисті приміщення призначені для розміщення в них зон індивідуального користування. Вони проектуються, як правило, трьох типів:

— спальня для подружньої пари;

— житлова кімната (спальня) для однієї людини;

— житлова кімната (спальня) для двох чоловік.

Всі особисті кімнати повинні бути непрохідними. Площа спальні на одну людину приймається не менше 8м2, при мінімальній ширині — 2,25м; спальні для двох чоловік — не менше 12м2 при мінімальній ширині — 2,5м; подружні спальні — не менше 12м2 при мінімальній ширині 3м.

Іноді група особистих приміщень доповнюється кабінетом, у якому переважне значення мають зона розумової праці (робочий стіл) й зона відпочинку (диван).

Найкращим для розміщення особистих речей є вбудовані шафи й шафи-купе. Влаштовуються вони або у вигляді шафової перегородки, або в торці приміщення. Іноді зона розміщення одягу й білизни з особистих приміщень виноситься в спеціально обладнані приміщення — гардеробні, які дуже зручні в експлуатації.

У кухнях здійснюються процеси господарського обслуговування родини (готування й прийом їжі, прасування, шиття й т.п.). Залежно від величини кухні проектують у вигляді: кухні-ніші, робочої кухні, кухні з епізодичним прийомом їжі й кухні-їдальні. Останнім часом одержує поширення одне приміщення достатньої площі для розміщення робочої зони, зони прийому їжі й зони спілкування з установкою телевізора, розрахованих на повний склад родини.

Санітарно-гігієнічні приміщення бувають в основному 4 типів: ванна, душова, убиральня й сполучений санвузол. Основними приладами, що становлять їхнє встаткування є ванна або джакузі, душовий піддон, умивальник, унітаз, рукомийник і в окремих випадках — біде. Розміри приміщень призначаються залежно від складу встаткування. Ширина вбиралень повинна бути не менше 0,8 м, а глибина — не менше 1,2 м. Всі приміщення санітарних вузлів повинні бути обладнані витяжною вентиляцією.

Відкриті або літні приміщення квартири — це додаткове місце для відпочинку, прийому їжі й господарських робіт. Площі літніх приміщень повинні становити не більше 15% загальної площі квартири. У групу літніх приміщень квартири входять: різні види балконів (від французького з мінімальним виносом плити 0,3 м до балкона з виносом 1,05 м); балкони-лоджії (з виносом плити до 1,5 м); лоджії; тераси й засклені веранди.

Класифікуючи квартири з позицій умов інсоляції й провітрювання, їх ділять на: квартири однобічної орієнтації (світловий фронт квартири виходить на одну сторону будинку) без наскрізного провітрювання й квартири двосторонньої орієнтації (світловий фронт квартири розташований під кутом або із протилежних сторін будинку), які мають наскрізне або кутове провітрювання, тобто оптимальними гігієнічними якостями. При цьому необхідна інсоляція в одно-, двох- і трикімнатних квартирах повинна бути забезпечена не менш, ніж в одній кімнаті; у чотирьох-, п’яти- і шестикімнатних квартирах — не менш ніж у двох кімнатах.

Один з основних принципів проектування житла — індивідуалізація підходу до рішення всіх питань, тобто облік того, що кожна людина — це особистість зі своїми запитами, потребами й інтересами. Цей принцип визначає необхідність гнучкого планування житла. Гнучке планування житла  — це така організація квартири, що дозволяє видозмінювати квартиру залежно від тимчасових змін у родині. Гнучке планування сприяє також рішенню проблеми реконструкції й навіть ремонту.

Сума площ житлових кімнат становить житлову площу квартири, а сума площ всіх приміщень квартири — загальну площу квартири.

3. Основні планувальні елементи гігієни громадських будинків

Тісний зв’язок між житловими умовами і станом здоров’я є давно відомим фактом. Доведено, що смертність серед мешканців щільнонаселених квартир в 1,5-2 раза вища, ніж у людей, які про­живають у просторих приміщеннях. Найбільш типовою хворобою тісних квартир є легеневий туберкульоз. Надзвичайно легко можуть розповсюджуватись і такі інфекції, як грип, кір, скарлатина, дифтерія, кашлюк, вітряна віспа.

При проведенні профілактичних заходів вирішальне значення має забезпечення житлових приміщень достатнім повітрообміном. Разом із тим, тісні приміщення при санітарному не благополуччі можуть сприяти виникненню і поширенню кишкових інфекцій та гельмінтозів. А з перебуванням у вогких і холодних приміщеннях не без підстави пов’язують виникнення ангін і ревматизму. Вогкість, крім того, сприяє розвитку грибків, які руйнують дерев’яні частини будівлі й спричиняють появу неприємного специфічного запаху в приміщенні. Тривале перебування у перенаселених, забруднених і гамірних приміщеннях зумовлює зниження загальної опірності організму, погіршує сон і перешкоджає цілющій дії природних факторів.

Повноцінне в гігієнічному відношенні житло повинно бути достатньо просторим, сухим, мати сприятливий мікроклімат, чисте повітря, важливо, щоб у нього потрапляло сонячне світло. Так, при вивченні впливу на здоров’я дітей планування квартир і, насамперед, орієнтації кімнат, встановлено, що найбільша захворюваність спостерігалась при північній орієнтації, найменша — при південній.

Виявлено залежність між кількістю поверхів будинку і захво­рюваністю його мешканців. У висотних житлових будинках більше 9 поверхів з кожним поверхом погіршуються фізичні властивості й хімічний склад повітря. Зростають температура, вологість, концентрація оксиду вуглецю і пилу, збільшується захворюваність на так звані аерогенні інфекції (гострі катари верхніх дихальних шляхів, ангіни, вірусний грип, дитячі повітряно-крапельні інфекції, тонзиліти, ларингіти тощо).

Найчутливіші до несприятливих житлових умов діти і люди похилого віку. Так, із збільшенням житлової площі захворюваність дітей різко зменшується. Дослідження багатьох учених-гігієністів свідчать про те, що чим більше в одній кімнаті проживає людей, тим більша їхня захворюваність, особливо дітей і літніх людей. А одночасне проживання в одній квартирі двох сімей призводить до збільшення захворюваності мешканців у 2 рази, переважно за раху­нок ураження органів кровообігу і нервової системи.

Таким чином, житло, яке відповідає санітарно-гігієнічним норма­тивам, має велике оздоровче значення. Дослідження вітчизняних учених показали, що 43-59 % тижневого часу і 80-86 % вихідного (позаробочого) часу людина проводить вдома. Тому для ефективного відпочинку і ліквідації нервової перевтоми, крім певних гігієнічних вимог, слід забезпечувати повний психічний відпочинок. Житло виконує багато функцій: задоволення фізіологічних потреб (сон, особиста гігієна, харчування, заняття фізкультурою і спортом); спілкування і культурна діяльність (відпочинок, розваги, сімейне спілкування); виховання і навчання дітей; ведення домашнього гос­подарства (готування їжі, догляд за дітьми, прибирання, прання тощо); професійна діяльність, самоосвіта, любительські заняття. Ці функції, що виконуються людиною, визначають необхідний набір приміщень у квартирі для сімей різного демографічного складу.

При гігієнічній характеристиці житлових будівель слід врахо­вувати властивості будівельних матеріалів, насамперед їх теп­лоємкість. У цьому відношенні цегла; дерево цілком відповідають гігієнічним вимогам, дещо їм поступаються великопанельні блоки і конструкції.

Санітарні вузли включають убиральні, умивальні, а в деяких випадках душові, ванни, сушарки для одягу й т.п. Вони розміщуються в характерних місцях плану будинку: біля сходових кліток, вестибюлів, у внутрішніх кутах будинку, на основних шляхах руху людей у коридорах. У таких будинках, як лікарні, дитячі дошкільні установи, санітарні вузли розташовують при палатах і групових.

Кількість санітарно-технічних приладів установлюють залежно від призначення будинку, відповідно до існуючих норм. Звичайний санітарний вузол складається із двох приміщень — шлюзу, де розміщуються  умивальники, і вбиральні, де розташовуються окремі кабіни з унітазами, а в чоловічих убиральнях — кабіни й пісуари. Двері кабін повинні відкриватися назовні, розміри кабін у чистоті приймаються 1,2х0,85м. Висота перегородок кабін повинна бути не менше 1,8м.

За нормативами, які діяли ще донедавна, рекомендована жит­лова площа на 1 людину повинна бути не менше 9 м². Однак зараз гігієністи вважають, що мінімальна житлова площа на 1 людину повинна бути не меншою 13-15 м².

Висновки

Отже ,житло створюється для того, щоб людей, що проживає в ньому більшу частину доби, міг відпочити, відновити свої сили. При цьому зміни в навколишньому середовищі не повинні змінювати сприятливий для людини мікроклімат усередині квартири. Отже, житло призначене для створення в ньому штучних кліматичних умов, тобто мікроклімату, під яким мається на увазі сукупність факторів, таких як вологість, рух і температура повітря й навколишніх поверхонь, які, у свою чергу, визначають тепловий комфорт.

При гігієнічній характеристиці житлових будівель слід враховувати властивості будівельних матеріалів, насамперед їх теплоємкість. У цьому відношенні цегла, дерево цілком відповідають гігієнічним вимогам, дещо їм поступаються великопанельні блоки і конструкції.

Серед факторів зовнішнього середовища, які впливають на організм, світло займає одне з перших місць. Воно діє не тільки на орган зору, а й на організм в цілому, впливаючи на різноманітні фізіологічні процеси обміну речовин. Важливою гігієнічною вимогою до житла є забезпечення його природним і штучним освітленням. Сонячне проміння має велике біологічне та психологічне значення, під його впливом прискорюється ріст тканин, покращується обмін речовин, змінюється хімічний склад крові, поліпшується самопочуття і робота залоз внутрішньої секреції. Сонячне світло має бактерицидну дію, ультрафіолетове проміння сприяє утворенню в організмі вітаміну Д, попереджуючи розвиток рахіту.

Несприятливі умови освітлення погіршують загальне самопочуття, зменшують фізичну і розумову працездатність. Ще в 1870 році Ф.Ф. Ерісман пов’язав розвиток короткозорості школярів із систематичним напруженням органа зору при недостатній освітленості. Крім цього, виявивши більшу частоту короткозорості й сколіозів (викривлення хребта) у міських школярів, ніж у сільських, він висловив геніальну здогадку, що це пояснюється тривалішим перебуванням останніх на свіжому повітрі, тобто під відкритим небом, під прямими сонячними променями.

Наш український учений О.М. Савельєв блискуче підтвердив цю гіпотезу, встановивши, що розвиток короткозорості й сколіотичної постави може бути зумовлений не тільки прямим впливом факторів зовнішнього середовища (тривале зорове навантаження, недостатня освітленість робочого місця, невідповідність меблів і зросту), але і побічним впливом порушень обмінних процесів в організмі, зокрема порушеннями фосфорно-кальцієвого обміну. У дітей, які дуже мало часу проводять на свіжому повітрі у світлу пору доби, розвивається ультрафіолетова недостатність, яка передусім проявляється зниженням вмісту в крові неорганічного фосфору, зменшенням сили м’язів. Знижена працездатність м’язів спини, а також м’язів очного яблука, сприяє розвитку сколіозів і короткозорості.

Рекомендована О.М. Савельєвим тривалість щоденного перебування школярів на відкритому повітрі з метою попередження порушень фосфорно-кальцієвого обміну повинна становити 1,5-2,0 години, в проміжку доби від 10 до 16 години. А у листопаді та грудні доречно для компенсації явищ недостатності застосовувати штучне ультрафіолетове опромінення. Особливе гігієнічне значення має бактерицидна дія ультрафіолетових променів, які входять до складу сонячного спектра. Під впливом УФ — променів пригнічується розвиток бактерій, а при достатньо тривалій дії вони гинуть.

Список використаної літератури

1. Бабієнко, В. Введення в профілактичну медицину. Методологічні та історичні аспекти: навчальний посібник / Володимир Бабієнко, Анатолій Гринзовський, Юрій Ворохта, 2012. — 229 с.
2. Гайченко В. Основи безпеки життєдіяльності людини [Текст] : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Віталій Гайченко, Григорій Коваль, Євген Буравльов, 2006. — 425 с.
3. Гігієна населених місць [Текст] / М-во охорони здоров’я України, Академія медичних наук України, Державна установа «Інститут гігієни та медичної екології ім. О. М. Марзєєва АМН України» ; гол. ред. А. М. Сердюк. Вип. 50, 2007. — 402,[5] с.
4. Гігієна населених місць [Текст] / Міністерство охорони здоров’я України, Академія медичних наук України, Державна установа «Інститут гігієни та медичної екології ім. О. М. Марзєєва АМН України»; ред. А. М. Сердюк. Вип. 55, 2010. — 471 с.
5. Гігієна праці і виробнича санітарія [Текст] : учбовий посібник / Ірина Даценко, Марія Шегедин, Наталія Москвяк, Орест Назар,, 2002. — 380,[1] с.
6. Гігієна та екологія [Текст] : підручник для студентів вищих медичних закладів /ред. В. Г. Бардов, 2009. — 685 с.
7. Загальна гігієна [Текст] : Посібник для практичних занять / За заг. І.І.Даценко, 2001. — 471 с.
8. Загальна гігієна з основами екології: Підручник / Кондратюк В.А., Серегета В.М., Бойчук Б.Р. та ін. / За ред. Кондратюка. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – 592 с.
9. Заривайська Х. А. Гігієна житла і побуту [Текст] / Х. А. Заривайська, В. Г. Матусевич, Н. М. Янко, 1976. – 380 с.
10. Заривайська, Х. Гігієна повітряного середовища жител [Текст] / Хана Заривайська, 1999. — 144 с.
11. Мізюк М. Гігієна: Підручник / Михайло Мізюк,, 2002. — 288 с.
12. Охорона праці та промислова безпека [] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / Костянтин Ткачук [та ін.]; за ред. К. Н. Ткачука, В. В. Зацарного, 2010. — 558,[1] с.