1. Гендерна соціологія.

2. А.Сміт (життєдіяльність по його роботам).

Список використаної літератури.

1. Гендерна соціологія

Гендерна соціологія —- галузь соціології, що вивчає закономірності диференціації чоловічих і жіночих ролей, статеві відмінності на всіх рівнях та їх вплив на людське існування, співіснування, на особливості соціальної організації, специфіку чоловічої та жіночої соціальних спільнот.

До категоріального апарату тендерної соціології, крім згадуваного поняття «тендер», належать:«стать», «фемінність», «маскулінність», «андрогінність», «сек-сизм», «біархат», «патріархат».

Поняття «гендер» (gender) означає соціальне очікування від представників кожної статі. Але, на відміну від поняття «стать», воно стосується не біологічних особливостей, за якими різняться чоловіки та жінки, а соціально сформованих рис. Тобто якщо зі статтю пов'язані лише фізичні відмінності будови тіла, то з тендером — психологічні, соціальні, культурні відмінності між чоловіками та жінками. Відповідно поняття «стать» охоплює комплекс репродуктивних, поведін-кових, тілесних, соціальних характеристик, які визначають індивіда як чоловіка чи жінку. У світовій соціології біологічну стать визначають терміном «sex», a соціальну — «гендер».

Не пов'язані з біологічною статтю поняття «маскулінність» (лат. masculinus — чоловічий; тут — мужність, сила) та «фемінність» (лат. femina — жінка, самка; тут — жіночність). Вони позначають відмінні психологічні характеристики, історично сформовані особливостями культури певного суспільства. Маскулінність асоціюється з активністю, незалежністю, самовпевненістю, а фемінність — із залежністю, несміливістю, сентиментальністю. Вищий рівень споріднення рис маскулінності та фемінності, досягнутий однією особою, свідчить про її андрогінність (грец. androgynos — двостатевий). Маскулінність, фемінність та андрогінність є передумовами певної моделі соціальної поведінки. Андрогінна особа має більший вибір варіантів моделювання поведінки, є гнучкішою щодо соціального пристосування. Професор психології та жіночих студій Сандра Бем (США) пояснювала андрогінність як індивідуальну здатність особи залежно від конкретних ситуативних умов діяти водночас по-жіночому і по-чоловічому[2, c.37-39].

Гендерна соціологія охоплює велике коло проблем – осмислення соціальних аспектів статі і взаємовідносин між представниками різних статей, аналіз соціальних і культурних відмінностей у житті чоловіків і жінок, вплив гендерних аспектів на соціалізацію особистості на різних етапах її становлення та життєдіяльності, зміни статевих відносин в умовах соціальних трансформацій, виявлення та осмислення гендерної асиметрії тощо.

Гендерна “нормативна” система функціонує через ряд стереотипів – стандартних моделей поведінки, які напрацьовані у суспільстві і базуються на відповідному тлумаченні понять “чоловіче” і “жіноче”. Гендерні стереотипи справляють великий вплив на процес соціалізації як дитини, так і дорослої людини, визначають напрямок соціалізації.

Цією проблемою займались і займаються багато відомих західних, російських та українських психологів і соціологів, таких як Л.Колберг, Е.Маккобі, К.Джеклін, А.Ерхард, С.Бем, Н.Смелзер, І.Кленіна, М.Арутунян, М.Баскова, Н.Лавриненко, Т.Гурко та інші. Вчені виділяють три умовні групи гендерних стереотипів. Перша група стереотипів базується на відповідних уявленнях про психологічні риси та якості особистості чоловіків та жінок — стереотипи “maschile – feminnile”. Згідно з цими стереотипами чоловіки та жінки є протилежностями. Чоловікам приписується активне, творче начало, здатність вирішувати проблеми, застосовувати розвинуте логічне мислення та власну компетентність. Жіноче ж начало – природно-репродуктивне і тому жінка повинна бути покірною, залежною, емоційною.

В основу виокремлення другої групи стереотипів покладені соціальні начала. Дана група стереотипів закріплює професійні роли чоловіків і жінок. Для жінки головними є ролі сімейні (жінка, мати, господарка), а для чоловіків – ролі професійні[4, c.103-105].

До третьої групи гендерних стереотипів вчені відносять стандартизовані уявлення, які пов’язані з відмінностями у змісті праці – жіночої та чоловічої. Місце жінки — у сфері виконавчої та обслуговуючої праці, чоловіка — у сфері інструментальної праці, тобто творчої.

Усі три групи стереотипів тісно переплетені між собою, мають міцні позиції в суспільстві, а тому суттєво впливають на нього. При цьому вплив є прихованим і тому дуже важко піддається коригуванню. Приваблює той факт, що в Україні нарешті почали звертати увагу на цю проблему не тільки вчені, а й представники державної влади.

Яким же чином зазначені вище стереотипи можуть впливати на різноманітні сфери життєдіяльності суспільства? Розглянемо деякі аспекти такого впливу.

Як відомо, сім’я – соціальний осередок суспільства. Крім того, сім’я – це ще й перший плацдарм соціалізації особистості. Саме у рамках сім’ї здійснюється перший етап ідентифікації особистості, у тому числі гендерної. Саме у сім’ї дитина отримує перші уявлення про себе, про суспільство. Саме у сім’ї дитині починають прищеплювати перші діяльнісні навички, а також і перші стереотипи. Гендерні ж стереотипи як соціальні норми мають надзвичайну стійкість і відтворюються з покоління в покоління. Найстійкіші гендерні стереотипи засвоюються саме у дитинстві: у сімейному колі, у дитячих садках та в школі. Засвоєні стереотипи дитина “бере” з собою у доросле життя, “приносе” їх у свою власну родину. При цьому гендерні стереотипи нерівності між чоловіками та жінками більш притаманні чоловікам , ніж жінкам. Як засвідчує В. Бондаровська, 70% юнаків віком 15-17 років і лише 21% дівчат вважають, що домашнє господарство — справа жінки. Жоден з респондентів, які брали участь у соціологічному дослідженні не відповів, що в сім’ї має бути паритет (1, 30).

Більш загально розглянути вплив гендерних стереотипів на сімейне життя можна крізь аналіз чоловічих та жіночих сімейних ролей. Зміст цих ролей визначається не лише історичним і культурним контекстом, але й значною мірою гендерними стереотипами, які панують в соціальному середовищі тієї чи іншої людини. Саме відповідно до панування гендерних стереотипів у родині можна виділити три типа сімей: традиційна, егалітарна, змішана[1, c.58-59].

До традиційних слід віднести родини, у яких згідно з їх гендерними установками всі господарські обов’язки строго поділяються на жіночі та чоловічі. При цьому жіночих обов’язків набагато більше, ніж чоловічих. Жінка виконує у такій родині функції обслуговування, а це є одним з найстійкіших гендерних стереотипів. До того ж переважна більшість жінок з таких сімей виконують традиційно чоловічі ролі, котрі пов’язані з відповідальністю за життя та забезпечення родини.

Таким чином, змінюється роль жінки у родині. Жінка змушена брати на себе роль лідера у сім’ї , а це є додатковим навантаженням на неї. Тобто у такій сім’ї існує лише міф про рівність чоловіка та жінки, оскільки змінилися тільки професійні ролі жінки, вони прирівняні зараз до чоловічих. Але сімейні ролі у такій сім’ї залишилися незмінними. З’явилася проблема подвійного навантаження жінки: дім та робота.

Природно, що в сім’ях, де основні домогосподарські та матеріальні обов’язки перекладені на плечі жінки, вона змушена виконувати різні соціальні ролі (шлюбну, батьківську, домогосподарську та професійну). Така жінка, як правило, зазнає численних перевантажень. До того ж, виконувані нею ролі частіше є несумісними за багатьма параметрами, а це призводить до виникнення рольового конфлікту. Наслідком найчастіше стає “синдром хронічної втоми”, зниження працездатності, дратівливість, пригніченість, депресія.

Необхідно підкреслити і той факт, що лідерство жінки у сім’ї найчастіше обумовлено не лише пасивністю чоловіків у сім’ї, але й впливом гендерних стереотипів на рівні сім’ї[6, c.81-82].

Сучасні традиційні сім’ї завдають багато ускладнень і чоловікам. За самим поширеним стереотипом “мускуліности”, а також стереотипами закріплення сімейних та професійних ролей, соціальний успіх чоловіка перш за все пов’язаний з його професійним успіхом, як правило, чоловік, який не зміг реалізувати себе у професійній сфері. Не може цього зробити й у сім’ї, такий чоловік губить позиції лідера та й свій авторитет. Щоб заповнити ці прогалини чоловік ще більше відхиляється від сім’ї, її проблем, шукає собі нові види самоствердження – хобі, релігія, алкоголь, наркотики тощо.

В егалітарних сім’ях панують гендерні установки протилежні традиційним. Тут не має традиційного розподілу господарських обов’язків на жіночі та чоловічі. Як правило, такі сім’ї є двокар’єрними. Сімейні ролі розподіляються взаємно, тому подружжя є взаємозамінним.

У змішаних сім’ях діють як традиційні, так і новітні гендерні установки щодо розподілу сімейних ролей. У сучасних умовах поширеного безробіття, часто жінка є єдиним годувальником сім’ї, а чоловіки виконують обов’язки домогосподарок.

Як бачимо, гендерні стереотипи мають великий резонанс і суттєво впливають як на життєдіяльність сім’ї, так і на особистісну самореалізацію жінки та чоловіка. Крім того, вони призводять до негативних явищ у суспільстві.

Краще за все, такі негативні наслідки можна простежити через аналіз гендерних проблем професійних відносин. У цієї сфері панують гендерні стереотипи, які беруть свій початок з минулого. Йдеться про стереотипи, які пов’язані зі змістом праці. Існуюче в суспільстві явище професійної сегрегації, на наш погляд, є відображенням дії стереотипів про приорітети професійної діяльності саме для чоловіків. Асиметричне розташування жінок в професійній структурі суспільства призводить до нерівності в оплаті праці, дискримінації при наймі на роботу, нерівномірного розподілу чоловіків та жінок у різних галузях (горизонтальна сегрегація) та дискримінація щодо розподілу посад у рамках однієї професійної групи. Всупереч конституційним нормам стать є критерієм, який диференціює можливості професійного росту[3, c.42-43].

2. А.Сміт (життєдіяльність по його роботам)

Формування економічної соціології було підготовлене розвитком наукової думки. Перші теорії взаємодії економіки та суспільства постали ще до виникнення самої соціології. Однією з них була теорія економічного лібералізму А. Сміта. У своїх поглядах він базувався на уявленні про утилітаристську (практичну, корисну) природу людини, коли кожен товаровиробник переслідує свою вигоду та інтерес, а суспільство об'єднує зусилля та плани індивідів. Економічну систему А. Сміт уявляв як саморегулюючу систему, втручання в яку політиків приносить лише шкоду.

А. Сміт народився у 1723 р. у шотландському місті Кіркольді. Він був єдиною дитиною в небагатій сім'ї митного чиновника, який помер за кілька місяців до народження свого сина. У віці 14 років вступив до університету в Глазго.

Значний вплив на А. Сміта в цей період справили курси моральної філософії Френсіса Хатчесона (1654—1746), а також творчість Девіда Юма (1711—1776). Повернувшись у 1746 р. в Единбург, А. Сміт зайнявся самоосвітою. Він написав трактат з філософії, але не зміг знайти видавця, щоб його опублікувати. З часом А. Сміту вдалося організувати читання публічних лекцій з філософії, які мали успіх і сприяли тому, що вчений отримав запрошення до університету в Глазго. У 1751 р. він став професором філософії та логіки цього університету, згодом очолив у ньому кафедру моральної філософії. Результатом наукових пошуків А. Сміта у цей період стала глибока наукова праця "Теорія моральних почуттів" (1759), яка зробила його знаменитим[12, c.327-329].

Активна участь ученого у своєрідному клубі політичної економії у Глазго, дружба з філософом, економістом Д. Юмом вплинули на зростання наукового інтересу А. Сміта до економічних проблем. Цьому сприяло також його знайомство з французькими філософами-енциклопедистами (Д'Аламбером, Гельвецієм, Гольбахом), а також з фізіократами (Ф. Кене, А. Тюрго), яке відбулося під час закордонної подорожі вченого як наставника герцога Баклю. Перебуваючи у Франції, А. Сміт розпочав роботу над працею "Дослідження про природу і причини багатства народів", яку завершив через десять років після повернення на батьківщину. Книга принесла автору гучну славу. До кінця століття вона перевидавалась 4 рази за життя А. Сміта (1778,1784,1786,1789) і ще три рази після його смерті.

Загальний творчий задум ученого полягав у створенні універсальної, всеохоплюючої картини розвитку людини і суспільства. У праці "Теорія моральних почуттів" він виклав свої соціально-філософські ідеї, в основі яких лежало визнання існування справедливих, "природних" законів, рівності та обов'язковості загальнолюдських норм моралі. За задумом автора, "Дослідження про природу і причини багатства народів" мало розкрити механізм дії "природного закону справедливості", відповідно до якого "кожний отримує свою долю з усього виробленого землею".

Заключну роботу (яка так і не була написана) автор планував присвятитити дослідженню історії та теорії культури. Останні роки свого життя А. Сміт провів у Единбурзі. Служив митним комісаром з 1787 р. Помер у 1790 р. Похоронений на невеликому кладовищі у центрі Единбурга.

Методології Сміта притаманна двоїстість. Як теоретик і аналітик він досліджує внутрішні зв’язки “фізіології суспільства”, з іншого боку як спостерігач він просто фіксує зовнішні форми та зв’язки у тому вигляді, як вони проявляються на поверхні. така двоїстість методології позначилась на тлумаченні Смітом багатьох економічних категорій: вартості, прибутку, ренти.

Рушійними силами економічного розвитку вчений вважав економічну свободу та конкуренцію господарюючих суб'єктів, гармонізацію їх інтересів на основі пріоритетного розвитку особистого інтересу, механізму ринкової саморегуляції та невтручання держави в економічне життя[8, c.47-48].

Концепція "економічної людини" у яка керується у своїй діяльності особистими економічними інтересами і потребами. Намагаючись з'ясувати спонукальні мотиви економічної діяльності господарюючих суб'єктів, учений виходив з того, що поведінкою людей керує егоїзм та турбота про власну вигоду, "природне прагнення… до поліпшення свого становища". Абстрагуючись від усіх інших мотивів поведінки економічних суб'єктів, А. Сміт писав про те, що особистий інтерес є головним мотивом, який спонукає людей до співробітництва, оскільки "Не через доброзичливість м'ясника, пивовара чи булочника очікуємо ми одержати свій обід, а через дотримання ними їхніх власних інтересів. Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, і ніколи не говоримо їм про наші потреби, а лише про їхні вигоди"1.

Відтак учений аналізував суспільство як сукупність егоїстів, зосереджених на нагромадженні багатства. Варто зазначити, що існування егоїстичних інтересів визнавали ще англійські філософи XVII ст. (Т. Гоббс та ін.), які трактували їх як руйнівну силу, закликаючи до державного авторитаризму. А. Сміт не сприйняв ці ідеї і був солідарним з французькими раціоналістами (К. Гельвецієм та ін.), які проголосили людський егоїзм природним фактором суспільного поступу. У зв'язку з цим вчений робив особливий наголос на значенні особистого інтересу як могутнього стимулу прогресивного розвитку людського суспільства.

Таким чином, в основі аналітичної моделі "економічної людини" (gomo economicus), запровадженої А. Смітом, лежать припущення, що індивід як суб'єкт економічних відносин є:

· незалежним, здатним приймати самостійні рішення;

· егоїстичним, таким, що прагне максимізувати власну вигоду;

· раціональним, здатним порівнювати вигоди і втрати та оцінювати наслідки своїх дій;

· поінформованим про свої потреби і можливості їх задоволення.

Своє дослідження Сміт починає аналізом поділу праці. Він вважає, що джерелом багатства є праця, а його збільшення досягається розвитком поділу праці. Але Сміт вважав, що поділ праці породжується обміном, хоча насправді обмін є породження поділу праці[5, c.144-145].

Вчення Сміта про поділ праці, визначені ним фактори і наслідки цього процесу здебільшого не втратили свого значення і сьогодні.

У своїй книжці «Дослідження про природу и причини богатства народів» в якості предмета вивчення політичної економії А.Сміт назвав проблему економічного розвитку суспільства і підвищення його добробуту.

Центральне місце в методології досліджень А.Сміта займає концепція економічного лібералізму, в основу якої, як і фізіократи, він поклав ідею природнього порядку, тобто ринкових економічних відно-син. Він виходив з того, що люди, надаваючи один одному послуги, обмінюючись працею і його продуктами, керуються перш за все прагненням до особистої користі. Але переслідуючи особисту користь, кожна людина, вважав він, сприяє інтересам всього суспільства — зростанню виробничих сил. У зв’язку з цим, він пише про «невидиму руку», яка керує складною взаємодією господарської діяльності індивідів, і «економічну людину».

Економічне життя за А.Смітом, розвивається окремо і незалежно від волі людей, і їх свідомих поривів. Це дозволило йому зробити висновок про визначеність економічних явищ за об’єктивними законами. Але, керуючись такими міркуваннями, А.Сміт не зміг відобразити історичного перехідного характеру способів виробництва: він розглядав економічні категорії в якості вічних, а не історичних законів.

Як і представники класичної школи, А.Сміт прагнув проникнути у внутрішню фізіологію суспільства, і в зв’язку з цим широко користувався методом логічної абстракції. Але не менш важливою задачею економічної науки він вважав за необхідність показати конкретну картину економічного життя, виробити рекомендації для економічної політики. Для досягнення цієї цілі‚ він зводив у систему поверхневі явища без зв’язку їх з внутрішнім способом дослідження, яким користувався в першому випадку. Це привело до певного дуалізму його методології.

З потреб обміну Сміт виходив і при з’ясуванні сутності грошей. Гроші він вважав товаром, що виділився з інших товарів, але в той же час він розглядав гроші лише як зручний засіб обігу, тим самим звужуючи роль грошей.

В своїй теорії цінності Сміт говорить про два значення слова “цінність”. Цим словом він позначає корисність будь-якого предмета з одного боку, з іншого боку цінність – це можливість придбання інших предметів, яку дає володіння даним предметом. Відповідно до цього Сміт розрізняв споживну цінність і мінову ”дійсну ціну товару” (в нашому розумінні – це вартість), він визначається працею витраченою на його виробництво; і в цьому його теоретична заслуга. На відміну від своїх попередників, Сміт стверджує, що вартість створюється працею не залежно від галузей виробництва (меркантилісти вважають, що багатство за рахунок зовнішньої торгівлі; фізіократи – с/г) – тобто в цьому Сміт робить крок вперед[11, c.92-94].

Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

11. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

12. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.

13. Соціологія : Терміни. Поняття. Персоналії. Навч. словник-довідник для студентів/ Укл.: В.М.Піча, В.М.Піча, Н.М.Хома; Соціологічна асоціація України . -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -474 с.

14. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник/ Під заг. ред. В.І.Воловича. -К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. -727 с.

15. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

16. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.