Мета роботи.

Постановка проблеми.

Аналіз проблеми.

Пропозиції до розв’язання проблеми.

Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив.

Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями.

Необхідні ресурси та умови.

Висновки.

Список використаної літератури.

Мета роботи

З набуттям Україною незалежності економічні й соціальні перетворення, що відбуваються, зумовили необхідність побудови адекватної системи страхування, яка б стала надійним захистом для юридичних і фізичних осіб від матеріальних втрат, спричинених стихійним лихом, нещасним випадком чи іншими ризиковими обставинами.

У країнах із ринковою економікою система страхування сприяє економічній стабільності, зміцненню фінансової системи, активізації інвестиційних процесів і розв'язанню соціальних проблем.

Метою моєї роботи є аналіз страхової галузі в Україні в цілому, та окремих показових випадків. Галузь страхування описується з точки зору її позитивних та негативних рис, перспектив розвитку. Обгрунтовано викладаються шляхи подолання недоліків, що існують на сучасному етапі, пропозиції щодо заходів для урядових та неурядових організацій, які прискорять розвиток, зростання, підвищення глобальної та регіональної конкурентоспроможності галузі страхових послуг.

Постановка проблеми

В Україні періодом створення страхового ринку вважають початок 90-х років. Саме тоді виникли перші приватні страхові компанії, які поклали край тотальній монополії Держстраху. Серед них: "Омета-Інстер", "Ризик", "Скайд", "Саламандра", "Скайд-вест", "АСКО-Прометей" — філіал Російської акціонерної компанії, "Росток", "Славія" і т.д. На страховий ринок України починають приходити провідні та досить відомі іноземні страхові компанії, що діють переважно через спільну страхову діяльність. Так з'явився альянс "Омета Інстер" — "Ллойд" (Англія), Українсько-ізраїльське товариство "Страхова компанія "Система резервних фондів", пряме представництво відкрила австрійська фірма "Safe invest".

У травні 1993 року був виданий Декрет Кабінету Міністрів України "Про страхування", який поклав початок створенню цивілізованої системи страхування в державі. Відповідно до Декрету було введено ліцензування страхової діяльності, систему звітності страховиків і методи державного регулювання страхового ринку. Було створено Державний комітет у справах нагляду за страховою діяльністю з наданням йому відповідних функцій і повноважень.

Закон України "Про страхування" захищає вітчизняного страховика, обмежуючи частку іноземних юридичних осіб та громадян у статутному фонді страхових спільних компаній 49% та піднімаючи планку статутного фонду для спільного підприємства до 500 тисяч ЕКЮ.

Фактично на ринку України діють два види страхових компаній:

а) кептивні — створені міністерствами, відомствами, потужними фінансово-промисловими союзами для обслуговування ризиків своїх підприємств;

б) створені на приватному капіталі, що функціонують на конкурентній основі.

За масштабами своєї роботи, обсягом відповідальності недержавні страхові компанії важко порівняні з організаціями колишнього Держстраху, економічна база яких формувалась впродовж 70 років, завдяки чому їх представництва було створено практично в усіх населених пунктах України.

З метою формування конкурентного середовища на страховому ринку та приведення організаційної форми державної та комерційної страхової діяльності у відповідність до страхового законодавства України створено Національну страхову компанію відкритого типу "Оранта", головним засновником якої з боку держави виступив Фонд державного майна.

В Україні Комітетом із страхового нагляду було зареєстровано близько 800 страховиків, але за період з 1994 по 1996 р. відкликано ліцензії у 280 із них. Найгрубіші порушення страхового законодавства виявлено в компаніях: "Укар" (Харків), "Альбіна" (Львів), "Аспек" (Чернігів), "Херсон-Аско" (Херсон), "Укрін і К°" (Київ).

Головна причина — нездатність значної частини страховиків виконувати взяті на себе зобов'язання перед страхувальником. Важливим кроком для звільнення страхового ринку від фірм, які дискредитують страхову діяльність, стало підняття суми статутного фонду до рівня 100 тис. ЕКЮ та зобов'язання внести 60% його грошима. Такі умови далеко не всім страховикам під силу. У зв'язку з цим виникає проблема захисту інтересів страхувальників, котрі довірили захист своїх інтересів страховим компаніям, яким держава надала право здійснювати цей захист, а потім справедливо позбавила їх цього права.

На сьогодні в Україні працюють понад 240 компаній, що мають досить великі обсяги статутних фондів і резервів, добру репутацію. Важливим є й те, що обсяги страхових резервів протягом останніх років зростають швидше, ніж страхові премії. Це вже показник зростання фінансової надійності страховиків, збільшилися також обсяги страхових послуг, а страховий ринок набув якісніших ознак.

Деякі дослідники вважають іноземні страхові компанії, як фактор розвитку ринку страхування України. Ці компанії приносять на український ринок культуру страхування, знання та експертизу.

Серед головних проблем, які залишаються в галузі страхування, можна виділити:

відсутність кодексу про страхову діяльність;

наявність великої кількості вимог та бар’єрів, що обмежують конкуренцію на ринку;

низький рівень капіталізації підприємств;

недостатній розвиток брокерських послуг на ринку;

низька довіра суспільства до страхових компаній;

крім того, проблеми, які існують в українській економіці в цілому і впливають, зокрема, і на страхову галузь.

Аналіз проблеми

Незважаючи на розвиток страхування, сектор продовжує зіштовхуватися з проблемами, що обмежують його ріст і перешкоджають галузі в досягненні її потенціалу.

Одна з проблем — відсутність законодавчого забезпечення послідовної, ясної структури для сектора страхування в Україні.

Іншим недоліком чинного законодавства, на думку страхових аналітиків, є його негативний ефект на бізнес перестрахування. Страхувальники зазвичай розподіляють великі ризики, передаючи його частину іншим компаніям в обмін на частину премії. В Україні перестрахування відбувається за кордоном на великих Європейських і Американських ринках, а українські фірми зберігають лише незначну частину ризику. Більшість українських страхових компаній приймає лише приблизно 1 відсоток від загального ризику.

В Україні перестрахування часто використовувалося як канал вивезення капіталу з країни. Заходи щодо боротьби з таким явищем, на думку, експертів галузі, будуть не в змозі запобігати переміщенню грошей, але призведуть до затримок у перестрахуванні.

Інше положення законодавства вимагає, щоб кожен іноземний страховий брокер, що співпрацює з українською фірмою страхування заснував представницький офіс у країні. Зазвичай інвестори працюють з власними міжнародними брокерами страхування. Якщо ці брокери не мають представницького офісу в Україні, українські підприємства не можуть виплачувати їм комісію. Отже, ця вимога дуже часто гальмує бізнес.

Аналітики стверджують, що низький рівень капіталізації страхових фірм перешкоджає розвитку галузі. Чинні закони вимагають, щоб фірми мали мінімальний встановлений законом капітал у розмірі 100,000 euros. На думку експертів цей рівень занадто низький, щоб забезпечити достатній захист проти неплатежу. Проблема посилюється відсутністю ясних інструкцій щодо форми цього капіталу. У результаті, багато українського страхових компаній включає до статутного капіталу переоцінені активи, будинки або акції компанії. Це робить ці страхові компанії дуже ненадійними і нездатними оплатити вимоги.

З іншого боку, низько встановлений законом рівень капіталізації означає, що українські компанії мають більш низьку здатність для обробки ризику.

Послуги страхового брокерства в Україні також добре не розвиті. Брокери, традиційно складовий елемент галузі, з’єднують клієнтів із страхувальниками, консультують їх про ринок, і допомагають укласти кращі угоди. З причин недостатньої кількості професійних брокерів, велика кількість потенційних клієнтів не обслуговується, в той час як страхувальники втрачають додатковий дохід.

Ще одна проблема — укорінена недовіра українців до всіх фінансових посередників — особливо страхових компаній.

Велика частина населення була ошукана протягом початку 1990-их шахрайськими трастовими фондами і фірмами страхування, які зникли з грошима клієнтів. У результаті, українці відмовляються довіряти заощадження, навіть короткострокові, до будь-яких страхових компаній.

Система страхування також має проблеми звичайні для всього українського бізнесу, зокрема, нерозвинутість експертизи, відсутність стратегій обслуговування, хитка економіка, коливання валютного курсу, бюрократія, що поширена всюди, і корупція.

Пропозиції до розв’язання проблеми

Щодо окреслених проблем можна визначити такі пропозиції до розв’язання:

впорядкувати страхове законодавство в цілому та окремих його положень, і привести їх у відповідність до існуючих економічних реалій;

відмінити непотрібні бар’єри, перепони та регулювання на ринку, що гальмують його розвиток та залучення іноземних інвестицій;

обгрунтування й досягнення оптимальної структури між різними формами страхування;

залучення коштів страхових фондів на потреби інвестиційних вкладень;

інтеграція страхування до європейських страхових структур;

створення об'єднань страховиків із метою зміцнення їх фінансового становища та надійності щодо здійснення страхових операцій;

залучення страхового ринку для вирішення питань соціальної політики держави;

підвищити рівень капіталізації підприємств та висунути вимоги щодо наповнення статутних фондів реальними грошима для підвищення надійності страхових компаній;

запровадити реальні заходи, які б знизили можливості для корупції та бюрократичних перепон, принаймні в галузі страхування;

розвиток страхового брокерства та залучення до цього бізнесу професійних компаній;

розробити ефективні механізми захисту інтересів страхувальників.

Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив

Страхове законодавство України за висновками аналізу має багато недоліків. Серед головних слід виділити відсутність цілісності щодо регулювання відносин у галузі страхування, неврахування в законодавстві особливостей реально існуючих економічних відносин, та відсутність стратегії щодо подальшого розвитку страхової галузі, підвищення ролі всієї галузі в економіці та, зокрема, українських страхових підприємств. Тому пропозиції змінити законодавство мають велике значення для створення конкурентоспроможної страхової галузі в Україні.

Серед альтернатив стратегічного розвитку страхування виділяють підхід швидкої лібералізації та поступового розвитку. Ліберальний шлях передбачає цілковите покладання на ринкові механізми функціонування галузі, відкриття внутрішнього ринку для іноземних компаній, зменшення втручання держави. За умови поступового розвитку лібералізація не відбудеться доки, доти українські компанії не будуть спроможні витримати конкуренцію. На даному етапі розвитку важко визначити який з підходів найкращий, але без сумніву визначення стратегії розвитку необхідне для страхового бізнесу.

При розробці механізмів захисту інтересів страхувальників дослідники виокремлюють декілька шляхів:

— створення товариств взаємного страхування;

примусове приєднання страхових компаній з тяжким фінансовим станом до стійких конкурентоспроможних компаній з передбаченням відповідальності за їхніми зобов'язаннями;

поручительство держави (з відпрацюванням певних механізмів) тощо.

Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

Верховній Раді України при прийнятті Страхового кодексу окрім зазначених вище пропозицій треба також звернути увагу на узгодження нового законодавства зі світовим законодавством про страхування, щоб створити можливості для найшвидшого зростання страхового ринку України та підвищення його ролі в глобальній економіці. Зрозуміло, що ці пропозиції виявляться неефективними у випадку відмови від розробки та реалізації довгострокової програми розвитку страхової галузі.

Забезпечити довіру до страхових підприємств можна, здійснюючи не менше двох разів на рік аудиторські перевірки з боку Комітету з нагляду за страховою діяльністю страхових компаній, і в такий спосіб попередити масове припинення їхньої діяльності, вчасно запобігати фінансовим труднощам страховиків.

Українські страхові компанії, принаймні ті, що прагнуть бути найкращими, можуть не чекати доки парламент внесе зміни до законодавства, а підвищити довіру суспільства до страхової галузі власними силами. В Законі виписано мінімальні умови капіталізації, але ніхто не забороняє збільшувати статутні фонди до розмірів, які б реально покривали ризики, і вносити до цих фондів справжні гроші, а не майно. Також ці підприємства можуть збільшити кількість та якість послуг, які надаються населенню, щоб максимально задовольнити його страхові потреби, наприклад, пенсійне страхування, що існують навіть у наш час.

В міру розвитку ринку ризики зростають. Тому потрібно забезпечити солідарну відповідальність шляхом об'єднання страхових компаній у пули (або інші форми).

Необхідні ресурси та умови

Для більшості запропонованих пропозицій потрібна ефективна законотворча, аналітична та управлінська робота з боку урядових організацій. Для більшості українських страхових компаній також настають важкі часи, в які необхідно буде приймати складні рішення для підвищення їх конкурентоспроможності. Напевно, що значного поширення набуде процес злиття страховиків, перехід деяких з них із страхового бізнесу до бізнесу страхового брокерства.

Цей процес можливо буде тривати 7-10 років. Після його закінчення, якщо зміни не будуть гальмуватися, наші вітчизняні страхові компанії насправді зможуть на рівних конкурувати з іноземними страховиками, хоча в іноземних компаній буде краща експертиза та доступ до світових ринків перестрахування. На думку аналітиків може так статися, що українські страхові компанії будуть мати тенденцію займати ніші у певних галузях промисловості, як вже сталося в Росії, і там вони зможуть запропонувати свої послуги за конкурентними цінами.

Ці позитивні зрушення можуть відбутися і раніше якщо уряд швидше внесе необхідні зміни до законодавства, стабілізує зростання економіки, та зможе подолати, або принаймні зменшити негативні наслідки корупції та бюрократії.

Висновки

В Україні страховий ринок створюється на початку 90-х. Разом із новими українськими компаніями на ринок приходять іноземні страховики. Декретом Кабінету Міністрів України “Про страхування” та Законом України “Про страхування” було закладено основи регулювання ринку страхових послуг та нагляду за діяльністю страхових компаній.

Незважаючи на позитивні зрушення, що відбулися в галузі страхування з початку її створення, існує багато проблем, що заважають її нормальному функціонуванню та розвитку. Серед головних можна виділити: відсутність кодексу про страхову діяльність; наявність великої кількості вимог та бар’єрів, що обмежують конкуренцію на ринку; низький рівень капіталізації підприємств; недостатній розвиток брокерських послуг на ринку; низька довіра суспільства до страхових компаній; крім того, проблеми, які існують в українській економіці в цілому і впливають, зокрема, і на страхову галузь.

Деякі з найважливіших пропозицій подолання труднощів у галузі є такими: впорядкувати страхове законодавство; досягнення оптимальної структури між різними формами страхування; залучення коштів страхових фондів на потреби інвестиційних вкладень; створення об'єднань страховиків із метою зміцнення їх фінансового становища; підвищити рівень капіталізації підприємств; запровадити реальні заходи, які б знизили можливості для корупції та бюрократичних перепон; розробити ефективні механізми захисту інтересів страхувальників.

Важливим заходом розвитку страхового бізнесу є вироблення та застосування стратегії його розвитку. Серед альтернатив стратегічного розвитку страхування виділяють підхід швидкої лібералізації та поступового розвитку. Ліберальний шлях передбачає цілковите покладання на ринкові механізми функціонування галузі як щодо внутрішнього, так і щодо зовнішнього ринку. Поступовий розвиток передбачає захист державою національних страхових компаній доки вони не стануть конкурентноздатними.

На думку аналітиків, після запровадження запропонованих заходів відбудеться процес злиття страховиків, перехід деяких з них з страхового бізнесу до бізнесу страхового брокерства тощо. Після його закінчення вітчизняні страхові компанії зможуть конкурувати з іноземними страховими компаніями, хоча в іноземних компаній буде краща експертиза та доступ до світових ринків перестрахування. На думку аналітиків може так статися, що українські страхові компанії будуть мати тенденцію займати ніші у певних галузях промисловості, як вже сталося в Росії, і там вони зможуть запропонувати свої послуги за конкурентними цінами.

Список використаної літератури

О.Д.Василик. Теорія фінансів. – Київ: 2000.

Ф.С.Мишкін. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. – Київ: 1999.

В.Д.Базилевич. Страховий ринок України. – Київ: 1998.

О.Д.Заруба. Страхова справа. – Київ: 1998.

Т.М.Артюх. Страхування. – Київ: 1998.

S.Chervachidze. Barriers slow insurance industry growth./Kyiv Post. Business. 06.09.2001.