Функції мистецтва

Вступ.

1. Основні види та функції мистецтва.

2. Особливості соціальної функції мистецтва.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Мистецтво як одна з найважливіших складових культури проявляє себе в різноманітті конкретних видів художньої творчості, кількість і складність яких неухильно зростає відповідно до вимог часу.

Вид мистецтва — це реальні форми художньо-творчої діяльності, що різняться, перш за все, способом втілення художнього змісту, специфікою творення художнього образу.

Однією з найважливіших граней мистецтва є процес функціонування мистецького твору в суспільстві.

Проблема функцій (від лат. – виконання, здійснення) належить до фундаментальних теоретичних питань естетики, її основу зумовлює історичний чинник, адже функції мистецтва виникають і складаються впродовж усього розвитку цивілізації у зв'язку з формуванням нових потреб і особливостей поведінки людини.

Питанням функціональності естетична наука займалася ще з часів античності, зокрема у теоретичних розробках Аристотеля цій проблемі було приділено значну увагу. Давньогрецький філософ чітко виділив три основні функції мистецтва:

У процесі подальшої розробки проблеми функціональності естетична думка повністю підтримала ідеї Аристотеля щодо пізнавальної та виховної функцій. Певних коригувань зазнала також інтерпретована античним мислителем функція емоційного впливу. Аристотель тлумачив її через давньогрецьке поняття «гедонізм» (від грец. – задоволення) – чуттєва насолода, тоді як естетика XIX– XX ст. емоційно-чуттєве начало перевела у площину естетичного.

1. Основні види та функції мистецтва

Мистецтво посідає унікальне місце у духовному житті суспільства завдяки своїй поліфункціональності. Майже кожна з функцій мистецтва являється "дублером" тої чи іншої форми практичної діяльності людини: існує наука, призначення якої — вивчення і пізнання оточуючого світу, але і мистецтво — пізнання, є педагогіка, але і мистецтво — засіб виховання, існують мова та сучасні засоби комунікації, а мистецтво — особлива мова і засіб інформації.

Різноманітні види діяльності людини не підміняють мистецтво, або мистецтво не заміщає ні одну з форм діяльності людини, а навпаки, воно специфічно відтворює, моделює кожну з них. В цьому і полягає основна особливість мистецької діяльності в її всезагальній формі.

Функції мистецтва:

1. суспільно-перетворююча;

2. пізнавально-евристична;

3. художньо-концептуальна;

4. передбачення;

5. інформаційна та комунікативна;

6. виховна;

7. навіювання;

8. естетична;

9. гедоністична.

1. Суспільно-перетворююча функція (мистецтво як діяльність). Виявляється у тому, що художній твір здійснює ідейно — естетичний вплив на людей, включає їх у цілісно спрямовану діяльність і тим самим бере участь у переоформленні суспільства. Крім того, сам процес творчості — це перетворення за допомогою уяви вражень, фактів з реального життя. Зрештою, будь-який матеріал, з яким працює художник, теж підлягає переробці, в результаті якої з'являється нова якість. Деякі наукові школи заперечують або применшують можливість участі мистецтва у перетворенні існуючого світу. Вони зводять значущість мистецтва до виконання компенсаторної функції — мистецтво у сфері Духу допомагає відновити втрачену гармонію. Така дія притаманна мистецтву, але ідеї талановитого митця рано чи пізно "будять" свідомість аудиторії, примушують її по-новому сприйняти звичне явище.

2. Пізнавально-евристична (мистецтво як знання та просвіта). Не дивлячись на те, що найвидатніші філософи світу Платан та Регель вважали мистецтво нижчою формою пізнання істини, яка не може вступати у суперництво ні з філософією, ні з релігією, все ж таки треба визнати, що пізнавальні можливості мистецтва величезні. Мистецтво здатне дослідити ті сторони життя, які недоступні науці. У формулі води Н2О схоплено закон існування явища. Та картина талановитого художника-мариніста здатна передати могутність стихії. Мистецтво освоює багатство предметно-чуттєвого світу, відкриває нове у вже відомих речах, в звичайному -незвичайне.

3. Художньо-концептуальна (мистецтво як аналіз стану світу). Мистецтво прагне глобального мислення, розв'язання загальносвітових проблем, осмислення стану світу. Художника цікавить і доля його героїв, і людства в цілому, він мислить у масштабах Всесвіту та історії, з ними узгоджує свою творчість. Історія мистецтва може надати величезну кількість таких прикладів. Хоча не завжди ця функція очевидна. У сучасній науці сильна і антиінтелектуальна течія, що йде від інтуїтивізму Анрі Бергсона, в психології — від Зігмунда Фрейда, в мистецтві — це течія сюрреалізму, яка визнає "автоматичне письмо", "епідемію сну", "відключення розуму". Але і в такому випадку ми отримуємо своєрідну картину світу, що будується на спалахах інтуїції.

4. Функція передбачення ("кассандрівське начало"). І у даному випадку мова йде про використання інтуїції. Якщо вчений робить висновок індуктивним шляхом, то художник здатний образно уявити собі майбутнє. Художник, опираючись на інтуїцію, може достовірно передбачити майбутнє шляхом екстраполяції — вірогідного продовження лінії розвитку вже існуючого. І тут ми маємо на увазі не лише фантастику, хоча це і є найбільш зручний приклад.

5. Інформаційна та комунікативна (мистецтво як повідомлення і спілкування). Аналіз саме цієї функції мистецтва лежить в основі сучасних естетичних теорій, що розробляються ^семіотикою, ^компаративістикою та ін. Мистецтво розглядається як своєрідний канал зв'язку, як знакова система, що несе інформацію. При цьому інформаційні можливості художньої мови виявляються значно ширшими, мова мистецтва більш зрозуміла, метафорична, емоційно сильніша, ніж розмовна.

6. Виховна ("формування цілісної особистості). Виховне значення філософії полягає у впливі на формування світогляду, політики — на політичні погляди, а от мистецтво впливає комплексно і на розум, і на душу людини, формує цілісну особистість. Та вплив мистецтва не дидактичний, не моралізаторський. Мистецтво впливає на особистість через естетичний ідеал, який виявляється як в позитивних, так і в негативних образах. Мистецтво дозволяє людині пережити інші життя як свої, збагатитися чужим досвідом. Цей досвід виступає як художньо організований, узагальнений, осмислений художником. Крім цього, особливості сучасного життя роблять чи не найважливішою ще одну здатність мистецтва — контакт із твором мистецтва дає можливість розрядити внутрішню напругу, хвилювання, що породжується реальним життям, хоча б частково компенсувати монотонність буденності.

7. Функція навіювання (сугестивна). Мистецтво здатне навіювати спосіб мислення, почуття, майже гіпнотичне впливає на людську психіку. Особливо ця його здатність виявляється у складні періоди історії. Без сумніву, художник повинен усвідомлювати значення цієї функції і відповідально ставитися до своєї діяльності.

8. Естетична ("формування ціннісних орієнтацій). Під впливом мистецтва формуються естетичні смаки, пробуджується творче начало особистості, її бажання творити за законами краси. Це зовсім не означає, що кожна особистість повинна демонструвати своє бажання брати участь у художній самодіяльності. Але все, що робить людина, повинно узгоджуватися з уявленнями про красу і міру, а уявлення про суть мистецтва, критерії оцінки творів мистецтва повинні бути сформованими.

9. Гедоністична ("функція насолоди). Ця функція пов'язана з тим, що існує ігровий аспект художньої діяльності. Гра як вияв свободи приносить естетичну насолоду, радість, духовне натхнення.

Такими є найважливіші функції мистецтва, хоча їх перелік не обмежується названими. Не зважаючи на відсутність прямої прагматичної доцільності, існування людей без мистецтва неможливе. Мистецтво формує особистість всебічно, формує моральні принципи, естетичні смаки, розширює кругозір, знання, уяву, фантазію. Всезагальна потреба в мистецтві випливає, за словами великого німецького філософа Г.Гегеля, з розумного прагнення людини духовно освоїти внутрішній і зовнішній світи, уявивши їх як предмет, в якому вона впізнає власне "Я"[5, c. 54-59].

2. Особливості соціальної функції мистецтва

Оскільки культура впливає на суб'єкта через навколишнє середовище, людину з метою її культурного розвитку треба «оточувати» світом духовних цінностей, переживання і розуміння яких сприятиме культурному становленню, формуватиме власну точку зору на зміст культури. Таку ситуацію створює мистецтво, що надає особливої соціальної ролі художній культурі — сукупності процесів і явищ духовної практичної діяльності людини, яка створює й опановує твори мистецтва і також матеріальні предмети, які є естетично цінними. Всі ці завдання культури відбиваються у мистецтві як одному із духовних феноменів культури, у його функціях.

Рекреативна функція. Найбільш простий й найменш вимогливий підхід до мистецтва б воно служить для відпочинку й розваги. У ньому шукають засіб психічної розрядки, закуток, де людина може усамітнюватися від напруг і турбот буденного трудового життя. Щоб виконувати цю функцію, мистецтво має бути легко доступним, не вимагаючим особливих зусиль для сприйняття і декодування його знакових смислів. Воно має бути «приємним», захоплювати і у якійсь мірі забавляти людину. Прикладом такого розуміння завдань була творчість видатного французького художника А. Ма-ріса. Своїм мистецтвом він бажав «надати» людині спокій і картину художника він порівнював з покійливим креслом. Не забуваючи про те, що картина повинна «нести» думку, він постійно повторював, що розглядаючи картину, людина повинна отримати у ній те відчуття гармонії, якої в житті їй не дістає. Багато людей нічого іншого від мистецтва не чекають. їх спілкування з мистецтвом обмежено тим, щоб посидіти ввечері біля телевізора, послухати легку інструментальну музику або естрадну пісню, потанцювати на дискотеці тощо. Більше того, якщо для сприйняття і розуміння художнього твору потрібно поміркувати, хто це викликає у них незадоволення.

На рекреативну функцію орієнтується масова культура. До неї відносяться, наприклад, багато телесеріалів («мильні опери»), кінобойовики, детективна література, багато чисельні вокально-інструментальні ансамблі.

Світоглядна функція. Художнім творам властива висока «чутливість» до всього, що відбувається навколо, до тих історичних зрушень, які тільки-но народжуються. Вони завжди узагальнюють й інтересують найсуттєвіші й найвизначніші проблеми людського життя, викликають до них суспільний інтерес, а також обумовлює можливість їх особистішого усвідомлення. Глибина мистецьких творів полягає в здатності акумулювати людський досвід, піднімаючи його до такого рівня, на якому він одночасно проявляється і як універсальна загальність і як неповторна індивідуальність, завдяки тому стає доступним для засвоєння. Сприймаючи твори, людина пізнає духовні цінності суспільства, вони ж у свою чергу стають надбанням її власного досвіду. Тим самим мистецтво залучає суб'єкта сприйняття до світу художньої реальності, формує його світогляд[4, c. 31-33].

У формуванні світогляд, який ґрунтується на розумінні самоцінності людської особистості, почуття власної гідності, національної самосвідомості, повазі до інших народів значну роль відіграють емоційні форми ставлення людини до навколишнього світу. Світогляд — це не лише система «чистих», абстрактно-логічних знань. Це система поглядів на життя, природу і суспільство, яка є емоційно-забарвленою і, виражає життєву позицію соціального суб'єкта, концентрує в собі й органічно поєднує разом думки, почуття, прагнення, внутрішню готовність діяти.

Це підтверджує і структура світогляду, що складається з елементів світорозуміння, світовідчуття, світоставлення, світосприймання.

Неважко помітити що ці останні три складові наведеної структури відтворюють емоційно-почуттєвий прошарок світогляду, який закріплює у свідомості людини знання, перетворюючи їх в особистіші переживання, стереотипи поведінки та відображає загальнокультурний зміст світоглядної свідомості, яка надана окремим індивідом.

У мистецьких творах відбито різні типи світоспоглядання, психологічні й моральні особливості людини тієї чи іншої епохи, того чи іншого народу, «серцевину» його способу життя та мислення. Відображаючи буття з певних позицій, мистецтво виробляє ідеальні прообрази пізнавальної і предметно-практичної діяльності особистості.

Пізнавально-евристична функція, (мистецтво як знання й просвіта). Платон вважав необхідним вигнати із ідеальної держави усіх істинних художників (навіть Гомера, щоправда увінчавши його заздалегідь лавровим вінком). Для Платона мистецтво нижча форма осягнення ідеї. Матеріальні речі — тіні ідей. Мистецтво — тінь матеріальних речей, тому воно тінь тіні. Так уже, щойно народжуючись, філософське мислення ідеалізму висловило свою недовіру до пізнавальних можливостей мистецтва. Для Гегеля мистецтво також було нижчою формою пізнання істини, вступаючи місце філософії та релігії.

Проте, насправді, пізнавальні можливості й мистецтва досить великі, його не можна замінити іншими сферами людського духовного життя. Ф. Енгельс відмічав що із романів Бальзака можна дізнатися про життя французького суспільства більш, ніж із праць усіх істориків, економістів, статистів тієї епохи разом взятих[10, c. 67-69].

Мистецтво спроможне до відображення та освоєння тих сторін життя, які недоступні науці. У наукових формулах поступово втрачається та емоційно-піднесена забарвленість краси сприймання дійсності, яка завжди вражала людину своєю неповторною безпосередністю: шепіт листочків на дереві, пісня коника, дзюрчання весняного струмочка, переливи срібних дзвіночків жайворонка у бездонному небі, шелест сніжинок й завивання завірюхи за вікном, ласкавий плескіт хвиль і урочиста тиша літньої ночі, неповторність барв і запахів квітів, шепіт трав та духмяний запах свіжого сіна тощо. Сотні цих властивостей, всі їх конкретно-чуттєві ознаки й багатство залишаються за межами наукового узагальнення. Мистецтво відображає багатство предметно-чуттєвого світу, розкриває його естетичну багатогранність, розкриває нове в уже знайомих речах, в будинному — незвичне (наприклад, Л.М. Толстой відкрив «діалектику душі»). Зображення явища у мистецтві є у якійсь мірі його відкриттям. Кожен справжній твір мистецтва — це нова реальність, бо «arts» — мистецтво з латинської мови, — це те, що доповнюється до правди. Великі художники, як усі великі дослідники, беруть у свої руки світ й повертають нам його зміненим, спочатку незрозумілим і незвичним, але завжди безмежно розкритим. Мистецтво загострює наші відчуття, воно стає ніби призмою цивілізації між оком людини і природою.

Мистецтво — засіб просвітництва (передача досвіду, фактів) і освіти (передача навичок мислення, узагальнення системи поглядів). Воно виступає «книгою життя», яку читають навіть ті, хто не любить інших підручників. Пізнавальна інформація, що міститься у мистецтві, дуже велика. Воно істотне поповнює наші знання про світ. Відомий англійський теоретик мистецтва Дж. Ре скін вважав, що: Великі нації записують свою автобіографію у трьох книгах — у книзі слів, у книзі справ і у книзі мистецтва. Але, вказував він, лише остання заслуговує повної довіри. У цьому судженні, характерному не тільки націям, але і епохам, характерно те, що мистецтво найбільш наочно і правдиво, найбільш безпосередньо відображує ідеали, сумніви, взлети, поривання і загальне світовідчуття є засобом пізнання світу й самопізнання особистості.

Художньо-концептуальна функція, (мистецтво як аналіз стану світу). Гегель вважав, що мистецтво підпорядковано філософії і релігії як нижча форма осягнення абсолютної ідеї, як менш досконала форма пізнання істини. Він писав: «…релігія, як всезагальна свідомість істини складає істотну передумову мистецтва…» Проте, твір мистецтва не є ілюстрацією до філософських або політичних ідей. Художник відбиває у свідомості власні спостереження й роздуми над життям, створюючи цілісну художню концепцію.

Італійський філософ Б. Кроче визначає мистецтво як інтуїцію й заперечує його спроможність до концептуального знання, яке може бути сформоване лише у логічних поняттях. Кроче вважає мистецтво «більш простою та елементарною формою пізнання». Проте мистецтво прагне до концептуальності, воно намагається також «мислити глобально», приймати участь у вирішенні загальносвітових проблем, до усвідомлення стану світу.

Загадки буття вирішували Софокл і Еврипід. Данте в «Божественній комедії» створив модель всесвіту. Вольтер розвивав жанр філософській повісті. Гете дав у «Фаусті» глибоку концепцію людини й людства. А наскільки філософічно відображує суть своєї епохи музика Бетховена, Вагнера, Шостаковича, скульптури Мікелан-джело, живопис Рембранда і Рафаеля, кінематотраф Ейзенштейна, Тарновського і Фелині. Прикладом художньо — концептуальної функції мистецтва може бути архітектура християнського храму, яка ввібрала в себе особливості середньовічного світосприймання. Ступінчастість, пір амідальність об'єкту храму втілювала вертикальну орієнтацію гармонійно упорядкованого простору, образом якого в Середньовіччі була «ліствиця святого Іакова. Домінантою архітектурного образу були купол як символ небесної сфери або башта як знак духовного поривання до «горнього світу».

Храм синтезував в єдиному цілому літургії вплив живопису, музики, театрального дійства. Так музика з її канонічним підкоренням богослужбовому тексту позбавляла людину від відчуття буденної реальності: звуки линули «з неба» завдяки вертикальній організації мелодики, двошаровість якої в поєднанні хоральної й контрапунктної мелодій відображала присутність часу земного життя й часу вічності (Перотін Великій).

В духовному житті сучасного суспільства сильна й антиінтелектуальна хвиля, що відображена у філософії інтуїтивізму А. Бергсона, в психології — від 3. Фрейда, в мистецтві — від сюрреалізму, з його «епідемією сновидінь» і відключенням розуму». Проте в культурно-духовній ситуації сучасності переважають тенденції до філософічності. Мистецтво не зникає під натиском думки, як це уявлялось Гегелю, воно інтелектуалізується[6, c. 45-48].

Випереджувально-провісницька функція («кассандрівське начало», або мистецтво як передбачення). Касснндра пророкувала загибель Трої у дні розквіту й могутності міста. У мистецтві завжди жило «кассандрівське начало» — здатність провіщати майбутнє. Інтелект людини спроможний зробити стрибок через розрив інформації, розкривати дійсність сучасних і, навіть, майбутніх явищ із — за відсутності або недостатній повноті вихідних даних. З часів Юма утвердилась думка, що мислення людини індуктивне, спроможне до логічних висновків на основі узагальнення повторюючихся фактів. Проте сучасна нейрофізіологія й психологія вказують на стрибкоподібний характер мислення, яке здатне робити висновки не тільки індуктивним шляхом, але й на основі неодноразового спостереження чи екстраполяції — вірогіднісного продовження (перенесення) тенденцій сучасного у майбутнє. У реальному процесі всі шляхи прогнозування переплітаються і взаємодоповнюють один одного. При цьому вчений може робити умовиводи про майбутнє, а художник його образно уявити.

У літературі живе дух Кассандри. Вона часто пророчила майбутнє. Задовго до першої підводної лодки «Наутілус» пройшов 80 тис. льє під водою в романі Жюля Верна. Політ у космос чи дія лазерного проміння, раніше, аніж реалізуватися в житті, здійснювались на сторінках «Аеліти» і «Гіперболоїда інженера Гаріна». У 1920-х роках І. Еренбург у романі «Хуліо Хуроніто» створює героя, який за допомогою радія віднаходить засіб, що чудово облег-шує і прискорює справу зникнення людства: за одну годину можна вбити 50 тисяч людей. Подібний засіб — атомна бомба, — винайдений людиною у 1945 році. Фантастична література прогнозує технічне майбутнє людства, намагається проникнути у його майбутню соціальну структуру і передбачити долю особистості.

Існує фантастика попередження. Яка пробуджує в людях насторогу й активність у відношенні до тієї чи іншої тенденції суспільного розвитку. Досить часто художні передбачення наповнені спустошуючою душу безнадійністю. Для роману Ф. Кафки «Процес» характерне різке зміщення логіки, перехід від описаних виразних подій до ірреального. Кафку займає проблема відчужених від особистості, ворожих їй та керуючих її сил. На думку письменника світ приречений, тому що він антигуманний, а особистість не спроможна протистояти метафізичному злу буття. Безнадійність, відчай, відчуття руйнації особистості та абсурдності світу — такий загальний зміст передбачень Кафки, який подібно Дельфійському оракулу пророчив наскрізь туманні, багатозначно — невизначені видіння й сновидіння.

В супереч песимізму Ф. Кафки, Т. Манн передбачає майбутнє, спираючись на систему просвітлених думкою образів. В своєму романі «Доктор Фаустус» він не тільки аналізує стан сучасного світу та його культури, але і прогнозує майбутнє. Т. Манн стверджує, що особистість і народ залишаються, які б не важки випробування випали на їх долю; свобода і щастя людства безповоротні, як доля, і це може бути основою відродження гуманістичних напрямків у культурі і мистецтві[9, c. 94-96].

Виховна функція (мистецтво як катарсис; формування цілісної особистості). Мистецтво формує комплекс відчуттів й думок людей. Якщо виховне значення інших форм суспільної свідомості носить частковий характер (мораль формує моральні норми, політика — політичні погляди, філософія — світогляд, наука готує з людини спеціаліста), то мистецтво впливає комплексно на розум й серце, і немає такого куточку людського духу, якого б воно б не торкнулось своїм впливом. Мистецтво формує цілісну особистість Мистецтво виступає засобом морального, духовного, соціального вдосконалення людини.

Карсично-компенсаторна функція. Піфагорійці говорили, що мистецтво очищує людину. Аристотель розробив і ввів в естетику категорію катарсису — очищення під впливом «подібних ефектів». Карсично-компенсаторна функція мистецтва має три основних аспекти: 1) гедоністично-ігровий, розважальний; 2) компенсаторний; 3) катарсичний. Мистецтво своєю гармонією впливає на внутрішню гармонію особистості, сприяючи збереженню і відновленню психічної рівноваги. При цьому характер психічного ефекту, що виникає у результаті сприйняття творів, залежить й від семіотично-знакової структури твору, і від життєвого досвіду, культурного рівня й духовного стану особистості. Катарсично-компенсатори функції є найважливішими аспектами виховного впливу мистецтва на особистість.

Досвід відношення до світу, відображений мистецтвом примножує й розширює реальний життєвий досвід особистості. Це примноження реального досвіду має свої якісні особливості. Мистецтво розширює історично обмежені рамки досвіду особистості та передає їй історично багатоманітний досвід всього людства; передає художньо організований, узагальнений і усвідомлений художником досвід, що дає можливість окремо взятій людині виробити власні установки й ціннісні орієнтації у відношенні до типологічних життєвих обставин.

Перефразовуючи О.С Пушкіна, можна сказати, що мистецтво «сокращает нам опыт быстротекущей жизни»: воно допомагає пережити багато чужих життів як своє і збагатитися досвідом інших людей, запозичити його як приклад до свого життя.

Сугестивна функція, (мистецтво як сугестія, вплив на спів підсвідомість). Мистецтво — це навіювання відповідного устрою думок і почуттів, майже гіпнотичного впливу на людську психіку. Твір мистецтва досить часто ніби заворожує людину. Сугестія (навіювання, вплив) була характерна вже первісному мистецтву. Австралійські племена у ніч перед битвою викликали у собі прилив мужності піснями й танцями. Давньогрецька легенда розповідає: спартанці, знесилені довгою і тривалою війною, звернулися за допомогою до афінян. Ті у насміх послали замість воїнів кульгавого й похилого музиканта Тиртея. Проте, виявилося, що це і була сама дієва допомога: Тартей своїми піснями підняв бойовий дух спартанців, і вони перемогли ворогів.

Розмірковуючи про особливості художньої культури Індії, індійський дослідник К.К. Панді стверджував, що твір мистецтва буде лише тоді справжнім, коли у ньому буде домінувати вплив на підсвідомість, навіювання. Європейська храмова архітектура навіювала глядачеві священний трепіт перед божими силами. Навію вальна гіпнотична сила мистецтва виразно виявляється у маршах, покликаних вселяти бадьорість у крокуючі колонії бійців.

Сугестивна функція мистецтва набуває особливо важливої ролі в напружені, важкі години випробування долі і життя народу. Так було в період Великої Вітчизняної Війни. Один із перших зарубіжних виконавців Сьомої симфонії Д.Д. Шостаковича — С. Кусевицький відмічав: «З часів Бетховена ще не було композитора, якій міг би з такою силою впливу розмовляти з масами». В поезії цього часу у дієвості слова, його знакових смислах відроджуються такі древні форми, як заклинання, прокляття, заповіт тощо.

Впливова сила мистецтва, подібна до виховної, але не співпадає з нею. Сугестивна функція в напружені періоди історії відіграє велику, навіть ведучу роль у загальній системі функції мистецтва[8, c. 161-163].

Естетична функція, (мистецтво як формування творчого духу і ціннісних орієнтацій). Естетична функція нічим не замінила специфічна властивість мистецтва: 1) формувати естетичні смаки, здібності і потреби людини; 2) формувати ціннісні орієнтації людини у світі; 3) пробуджувати творчий, творче начало особистості, бажання і вміння творити за законами краси.

Мистецтво пробуджує в людині художника. Мова йде про діяльність людини, співвіднесеної з внутрішньою мірою кожного предмету, тобто про освоєння світу за законами краси. Виставляючи, навіть, лише утилітарні речі (стіл, люстру, посуд), людина піклується не лише про корисність, а й красу будь-якої речі. Недаремно існує думка, що першими художниками на землі були гончарі. У мистецтва відсутня монополія на красу. За її законами створюється все, що виготовляє людина. А для цього їй необхідно відчуття прекрасного, яке формується під впливом різних видів мистецтва.

Естетична функція мистецтва забезпечує соціалізацію особистості, формує її соціально-творчу активність. Ця сутнісна функція пронизує і дублює вплив усіх форм суспільної свідомості на всі інші функції самого мистецтва[3, c. 56-57].

Висновки

Функції мистецтва:

2. Пізнавально-евристична (мистецтво як знання та просвіта).

3. Художньо-концептуальна (мистецтво як аналіз стану світу).

4. Функція передбачення ("кассандрівське начало").у даному випадку мова йде про використання інтуїції.

5. Інформаційна та комунікативна (мистецтво як повідомлення і спілкування)

6. Функція навіювання (сугестивна). Мистецтво здатне навіювати спосіб мислення, почуття, майже гіпнотичне впливає на людську психіку.

7. Виховна ("формування цілісної особистості).

Розглядаючи соціальну функцію мистецтва взагалі і теорію «соціального замовлення» зокрема, ми зупинилися на необхідності її принаймні двоаспектної інтерпретації. З одного боку, соціальна функція мистецтва, як уже зазначалося, безпосередньо пов'язана з суспільно-політичними процесами у державі, з іншого – вона потребує більш загальнотеоретичного осмислення і врахування специфіки природи мистецтва.

Слід пам'ятати, що у різні часи свого існування мистецтво виконувало соціальну функцію, реалізуючи через систему художніх образів поставлене перед ним «соціальне замовлення». Так, Леонардо да Вінчі фактично жодної картини не написав за власним бажанням, як і не створив жодної скульптури Мікеланджело. Своєрідною відповіддю на замовлення Людовіка XIV була драматургія Мольєра. На «замовлення» працювала значна частина митців доби Просвітництва.

Отже, аналіз соціальної функції мистецтва дає змогу звернутися до загальнотеоретичної проблеми, яку схематично можна подати так:

Складність осмислення цієї проблеми полягає у необхідності чітко усвідомити і зрозуміти, хто виконує функції замовника і на кого покладається завдання виконання цього замовлення.

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Культурологія : Навчальний посібник/ Семен Абрамович, Марія Тілло, Марія Чікарькова,; Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. -К.: Кондор, 2005. -347 с.

2. Багновская Н. Культурология : Учеб. пособие/ Нела Багнов-ская,; М-во образования РФ, Российская экономическая академия им. Г. В. Плеханова . -М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К", 2005. -297 с.

3. Бокань В. Культурологія : Навч. посіб. для студ. вуз./ Во-лодимир Бокань,; Межрегион. акад. управл. персоналом. -К.: МАУП, 2000. -134 с.

4. Гаврюшенко О. Історія культури : Навчальний посібник/ Олександр Гаврюшенко, Василь Шейко, Любов Тишевська,; Наук. ред. Василь Шейко,. -К.: Кондор, 2004. -763 с.

5. Кормич Л. Культурологія : (Історія і теорія світової культури ХХ століття): Навчальний посібник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України, Одес. нац. юридична академія . -2-е вид.. -Харків: Одіссей, 2003. -303 с.

6. Культурологія: Навчальний посібник/ І. І. Тюрменко, С. Б. Буравченкова, П. А. Рудик; За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т хар-чових технологій. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -367 с.

7. Культурология: История мировой культуры/ Под ред. А.Н.Марковой. -2-е изд., переработ. и доп.. -М.: Культура и спорт: ЮНИТИ, 2000. -575 с.

8. Подольська Є. Культурологія : Навчальний посібник/ Єлизавета Подольська, Володимир Лихвар, Карина Іванова,; М-во освіти і науки України, Нац. фармацевтичний ун-т. -Вид. 2-е, перероб. та доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -390 с.

9. Поліщук Є. Історія культури : Короткий довідник/ Євген Поліщук,. -К.: Укр. Центр духовної культури, 2000. -181 с.

10. Шевнюк О. Культурологія : Навчальний посібник/ Олена Шевнюк,. -К.: Знання-Прес, 2004. -353 с.

referat-ok.com.ua