Вступ

Францу́зький кінематограф включає у себе твори кіно, створені французькою нацією, або її представниками за кордоном. Франція — батьківщина кіно. Декілька ключових рухів кінематографу, таких як Нова хвиля, почалися саме в цій країні. Кіноіндустрія Франції є однією з найсильніших та шанованих у світі та за популярністю поступається хіба що Голлівуду.

Кіно у другій половині XX ст. кіно стає найпоширенішим у світі видом мистецтва. У західному кіномистецтві утвердився неореалізм; його представники: Р. Росселіні („Рим – відкрите місто”); Ф. Фелліні („Шлях”, „Ночі Кабірії”); Л. Вісконті („Почуття”, „Рокко та його брати”). Лідером у кіновиробництві стають США; американське кіномистецтво зазнало впливу неореалізму, зокрема у творчості режисерів С. Кубріка, С. Крамера та ін.

Сучасне обличчя французького кіно почало формуватись вже після Другої світової війни. На нього вплинули її наслідки, переосмислення окупації призвело до розвитку антифашизму та звернення до гуманізму. З 1946 щорічно (окрім 1948 та 1950) проводиться Міжнародний кінофестиваль у Каннах. У 1976 започатковано премію «Сезар», що є аналогом американського «Оскар». В період 1940–1950 працюють видатні актори: Жерар Філіп, Бурвіль, Жан Маре, Марія Казарес, Луї де Фюнес, Серж Реджані та інші.

«Нова хвиля»

Передумовою виникнення такого явища як Нова хвиля був цілий комплекс обставин: невдалі для французького кіно показники кінопрокатів, результати Каннського кінофестивалю, прогрес у технічній сфері, що привів до створення надчутливої кіноплівки та портативної апаратури. Окрім того, поява нової хвилі пов’язана із спробами деяких кінокритиків втілити свою філософію у реальність кіноіндустрії через створення власних фільмів.

Нова хвиля французького кіно дарує світові кіно таких митців як Жан-Люк Годар, Клод Лелуш, Франсуа Трюффо, Клод Шаброль, Луї Маль. З’явилися всесвітньовідомі мюзикли Жака Демі «Шербурзькі парасольки» (1964) та «Дівчата з Рошфору» (1967).

1960 — 1970. З’явилася ціла плеяда акторів, серед яких найвідоміші Жанна Моро, Жан-Луї Трентіньян, Жан-Поль Бельмондо, Жерар Депардьє, Катрін Денев, Ален Делон, Анні Жирардо, Колюш, П’єр Рішар.

Учасники нової хвилі заперечували існування єдиної естетичної концепції. Їх об’єднувало бажання змінити умови кіновиробництва, антипатія до зарок 50-х та концепція авторського кіно, яка стверджувала, що фільм має відображати особистість свого автора через індивідуальну стилістику. Але кожен із представників нової хвилі ставив перед собою власні цілі, надихався своїми ідеями бачення майбутнього французького кіно. Зокрема, саркастичний Клод Шаброль свідомо висміював романтичні погляди на людину та моральні цінності.

Сучасне французьке кіно

Сучасне французьке кіно — це витончене мистецтво, в якому психологія та драматизм поєднуються з пікантністю та художньою красою зйомки. Сьогодні його стиль визначають режисери Люк Бессон, П’єр Жане, Франсуа Озон, Філіпп Гаррель та актори Жан Рено, Одрі Тоту, Софі Марсо, Матьє Кассовітц, Крістіан Клав’є, Луї Гаррель.

Висновки

Починаючи із 1980 року, у світі поширювався вплив Голлівудського кіно, але кіно Франції міцно закріпилося на позиції лідера в жанрі комедії та авторського кіно.

Список використаної літератури

1. Герчанівська П. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». Мережа дистанційного навчання. — К. : Університет «Україна», 2003. — 323 с.
2. Гнатчук О. Культурологія: Навч.-метод. посібник / Буковинский держ. медичний ун-т. — Чернівці, 2007. — 202с.
3. Закович М. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / Микола Михайлович Закович (ред.). — К. : Знання, 2004. — 567с.
4. Захарченко Г. Культурологія: навч. посіб.. — О. : Одеський державний медуніверситет, 2007. — 240с.