Вступ

Адміністративний поділ Хмельницької області — територіальна організація краю на певні адміністративні одиниці. За площею територія (20,6 тис. км² або 3,4% від площі країни) Хмельницької області належить до невеликих областей України і посідає серед них 19 місце.

Історія адміністративно-територіального устрою сучасної Хмельниччини  була складною і строкатою. Хмельницька область поділяється на 20 адміністративних районів, різних за площею, чисельністю населення, кількістю поселень, соціально-економічним розвитком тощо. Площа середнього за розмірами території району становить 1,03 тис. км² (таким є Летичівський район), 10 районів мають більшу від нього площу, а 9 — меншу.

1. Історія адміністративно-територіального устрою сучасної Хмельниччини

Сьогодні адміністративно-територіальний устрій України характеризується надзвичайною подрібненістю, що й визначає об’єктивну нежиттєздатність територіальних спільнот низового рівня. В Україні ці утворення у 2,4 разу менші, ніж у Польщі, за площею та в 3,8 разу – за чисельністю населення. Щодо Швеції, ця відмінність ще разючіша (відповідно в 30 та 7,5 разу менше). До того ж, навіть з урахуванням існування великих міських територіальних громад, середня чисельність населення муніципального утворення в Україні не відповідає мінімальному рівню [2, c. 140].

Адміністративно-територіальні перетворення в Україні розпочалися з декрету “Про порядок зміни меж губернських, повітових та інших”, виданого 27 січня 1918 р. Радою Народних Комісарів РРФСР, згідно з яким питання про зміну меж губерній, повітів, волостей повністю передавалося у відання місцевим радам робочих, селянських і солдатських депутатів [3].

У радянський період етносоціальні, етнокультурні та демографічні процеси на Поділлі розвивались неоднозначно. До певної міри вони коригувалися територіальними змінами, пов’язаними з адміністративними перетвореннями та змінами чисельного складу населення [1, c. 302].

Уже з квітня 1918 року було створено нові форми організації сільського населення з наділенням їх функціями органів державної влади – комітети бідноти (комбіди) та сільські ради. Їм на зміну в 1922-1923 роках прийшли Комітети незаможних селян (комнезами) [1, c. 302].

У 1922–1923 рр. в Україні проведена нова адміністративно-територіальна реформа, спрямована на зменшення адміністративно-територіальних одиниць, скорочення і спрощення радянського апарату [1, c. 304].

Постановою ЦВК і РНК СРСР від 23 липня 1930 року на території Української СРР округи (в т.ч.Проскурівська) та 119 економічно маломіцних районів були ліквідовані, у результаті чого  здійснено перехід до двоступеневої системи управління республікою (центр — район). Але життя дуже швидко показало недієвість районів, як найвищої ланки адміністративного поділу. Тому вже за два роки утворено області [1, c. 305].

Суцільна колективізація сільського господарства вимагала нової перебудови системи управління, розширення прав місцевих органів державної влади, перетворення районів в основну ланку адміністративно-територіального поділу. В цей період відбулося укрупнення, а потім ліквідація округів, що робилося, як було наголошено, для наближення органів державного управління до трудящих мас і скорочення витрат на радянський апарат [6, c. 12].

Постановою ВУЦВКу і РНК УРСР від 13 червня 1930 р.26 на території Української РСР було розформовано 13 округів, в тому числі Кам’янецький, Могилівський, Тульчинський і Шепетівський. Територія Кам’янецького округу увійшла в склад Проскурівського, райони Могилівського округу віднесено до Вінницького, Тульчинського — до Вінницького і Уманського, а Шепетівського — до Бердичівського округів. Відповідно до постанови ЦВК і РНК СРСР від 23 липня 1930 р., ВУЦВКу і РНК УРСР від 2 вересня 1930 р. на території Української РСР округи були ліквідовані, в результаті чого було здійснено перехід до двоступеневої системи управління (центр — район) [6, c. 13].

На території сучасної Хмельницької області було встановлено 40 районів. Колишні окружні центри Кам’янець-Подільський, Проскурів і Шепетівка підпорядковувались відповідним райвиконкомам. Райцентр Судилківського району було переведено до м. Шепетівки та перейменовано.

Сучасна Хмельницька область, як і всі сільськогосподарські зони України, зазнала відчутних втрат у людності внаслідок примусової колективізації і особливо голоду 1932 – 1933 рр. Разом з репресіями 30-х років втрати населення на Поділлі становили майже 5 млн. осіб, переважно – це сільські жителі [4, c. 65].

В окупаційний період Великої Вітчизняної війни Волочиський район входив до складу Проскурівського гебіткомісаріату. Площа району складала 633 км.кв., населення – 44942 особи. Помітне зменшення кількості населення Хмельниччини відбулося у воєнні і перші післявоєнні роки. Причиною цього було: винищення і вивезення людей німецькими окупантами, військові втрати, вивезення людей за межі України радянським режимом, низька народжуваність і висока смертність населення відразу після закінчення війни, в тому числі і під час голоду 1946 – 1947 рр. Окрім того, в цей час пройшла кампанія по перейменуванню назв низки населених пунктів [4, c. 71].

На ознаменування 300-річчя возз’єднання України з Росією на честь видатного державного діяча і полководця Богдана Хмельницького Указом Президії Верховної Ради УРСР від 16 січня 1954 р. м. Проскурів перейменовано в м. Хмельницький, а Кам’янець-Подільську область — у Хмельницьку [6, c. 26].

На рубежі 1950-60 років була тенденція до укрупнення колгоспів, сільрад та скорочення кількості районів. 30 грудня 1962 року за новою адмінреформою в області створено 10 районів.

Відповідно до постанови грудневого Пленуму ЦК КПУ (1962 р.) про завдання Комуністичної партії України по виконанню рішень листопадового Пленуму ЦК КПРС “Про розвиток економіки СРСР і перебудову партійного керівництва народним господарством”, Президія Верховної Ради Української РСР 30 грудня 1962 р. видала Указ про укрупнення сільських районів на території УРСР. Згідно з Указом в Хмельницькій області сформовано:

1. Волочиський район (центр — смт. Волочиськ) в складі селищ міського типу Базалія, Волочиськ і Теофіполь, сільрад Волочиського і Мануїльського (за винятком Поляхівської і Човгузівської) районів та Бокиївської, Великобубнівської, Личівської, Чабанівської і Шмирківської Чорноострівського району.
2. Городоцький район (центр — м. Городок) в складі міста Городок, селищ міського типу Сатанів, Смотрич і Чемерівці, сільрад Городоцького району та Великокарабчіївської, Велико- яромирської, Вишнівчицької, Купинської, Рудської, Сирватинецької, Скипченської, Слобідсько- Смотрицької, Старогутянської, Старопісочнянської, Тинянської і Чорнянської Смотрицького району, Івахновецької, Кугаєвецької, Кутковецької, Свіршковецької, Хропотівської, Шидловецької і Юрковецької Чемеровецького району, Гвардійської, Гелетинецької, Доброгорщанської і Жучковецької Чорноострівського району.
3. Дунаєвецький район (центр — м. Дунаївці) в складі селища міського типу Нова Ушиця, сільрад Дунаєвецького і Новоушицького районів та Балинської і Чечельницької Смот- рицького району, Лошковецької і Томашівської Другої Ярмолинецького району.
4. Ізяславський район (центр — м. Ізяслав) в складі міста Ізяслав, селищ міського типу Білогір’я і Ямпіль, сільрад Ізяславського і Білогірського районів та Великопузирківської, Новосільської, Сахновецької, Тернавської і Христівської Антонініського району, Поляхівської і Човгузів- ської Маїнуїльського району.
5. Кам’янець-Подільський район (центр — м. Кам’янець-Подільський) в складі сільрад Кам’янець-Подільського району та Більської, Залучанської, Нігинської і Циківської Смотрицького району, Гуківської, Зарічанської, Кормильчанської, Красноставської, Летавської, Орининської, Підпилип’янської, Приворотської, Пукляківської і Сокиринецької Чемеровецького району.
6. Красилівський район (центр — смт. Красилів) в складі селищ міського типу Антоніни, Красилів і Чорний Острів, сільрад Красилівського району та Васьківчицької, Великомедведівської, Великосалиської, Корчівської, Кременчуківської, Криворудської, Ледянської, Орлинецької, Севрюківської, Терешківської і Якимовецької Антонінського району, Климашівської, Лісовогриновецької, Малашовецької, Малиницької, Немичинецької, Олешинської, Пашковецької, Печеськівської, Стуфчинецької і Шаровечківської Ружичнянського району, Антонівської, Бережанської, Водичківської, Захаровецької, Миколаївської, Осташковецької, Ставчинецької, Черепівківської і Юхимовецької Чорноострівського району, Лезнівської Хмельницької міськради.
7. Летичівський район (центр — смт. Летичів) в складі селищ міського типу Вовковинці, Деражня, Летичів, Меджибіж і Стара Синява, сільрад Летичівського і Деражнянського районів та Женишковецької Віньковецького району, Бахматовецької, Гнатовецької, Давидковецької, Масовецької, Пархомовецької Ружичнянського району, Адампільської, Заставецької, Іванковецької, Ілятківської, Лисанівської, Новосинявської, Паплинецької, Пилявської, Пилявківської, Сьомаківської, Уласово-Русанівської і Шпичинецької Старосинявського району.
8. Старокостянтинівський район (центр — м. Старокостянтинів) в складі міста Старокостянтинів, селища міського типу Гриців, сільрад Старокостянтинівського і Грицівського (за винятком Мокіївської) районів та Бражинецької, Кустовецької, Новолабунської і Онацьковецької Полонського району, Бабинської, Івківської, Мшанецької, Ожарівської, Пасічнянської, Харко- вецької і Цимбалівської Старосинявського району.
9. Шепетівський район (центр — м. Шепетівка) в складі сільрад Шепетівського і Славутського районів та Мокіївської Грицівського району, Буртинської, Великоберезнянської, Велико-каленицької, Великоновоселицької, Котелянської, Котюржинецької і Роговичівської Полонського району.
10. Ярмолинецький район (центр — смт. Ярмолинці) в складі селищ міського типу Віньківці і Ярмолинці, сільрад Ярмолинецького (за винятком Лошковецької і Томашівської Другої) і Віньковецького (за винятком Женишковецької) районів та Андрійковецької, Баламутівської, Вербецької, Загорецької, Книжковецької, Копистинської, Маникавецької, Михайлівської, Михалковецької, Пасічінянської, Ружичанської і Ружичнянської Ружичнянського району, Райковецької Чорноострівського району [6, c. 42-43].

2. Сучасний стан та реформування адміністративно-територіального устрою Хмельницької області

Нове тривале зменшення сільської людності у Хмельницькій області спостерігалось в 1970 – 1991 рр., що спочатку пояснювалось переважанням міграційного процесу, переважно відпливом населення з сіл у міста області, а згодом природним скороченням населення. В результаті цих процесів чисельність населення області за 1940 – 1994 роки зменшилась майже на 234 тисячі мешканців, а її частка в загальній чисельності населення України скоротилась із 4,3% до 2,9% [5, c. 45].

Відставка генсекретаря М.Хрущова в листопаді 1964 р. викликала нові зміни адміністративного устрою. Зокрема, було скасовано введене за його ініціативою в 1962-63 рр. організацію радянських органів за виробничим принципом, відновлено частину районів, а відновленому Мануїльському району повернуто попередню назву – Теофіпольський [6, c. 48].

Президія Верховної Ради УРСР Указом від 4 січня 1965 року внесла зміни в адміністра-тивне районування і відновила Білогірський, Деражнянський, Новоушицький, Славутський, Хме-льницький та Чемеровецький райони. Таким чином, було затверджено 16 районів області: Біло- гірський, Волочиський, Городоцький, Деражнянський, Дунаєвецький, Ізяславський, Кам’янець-Подільський, Красилівський, Летичівський, Новоушицький, Славутський, Старокостянтинівський, Хмельницький, Чемеровецький, Шепетівський, Ярмолинецький. Цим же Указом місто Дунаївці було віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Міста Хмельницький, Кам’янець-Подільський і Шепетівка були залишені містами обласного підпорядкування [6, c. 48].

Президія Верховної Ради УРСР Указом від 8 грудня 1966 року утворила в Українській РСР 81 новий район, у тому числі 4 райони в Хмельницькій області: Віньковецький, Полонський, Старосинявський та Теофіпольський [6, c. 49].

Від того часу до складу Хмельницької області входить 20 районів (Білогірський, Віньковецький, Волочиський, Городоцький, Деражнянський, Дунаєвецький, Ізяславський, Кам’янець-Подільський, Красилівський, Летичівський, Новоушицький, Полонський, Славутський, Старокостянтинівський, Старосинявський, Теофіпольський, Хмельницький, Чемеровецький, Шепетівський та Ярмолинецький) [6, c. 49].

Протягом 1966-2012 рр. змін у районуванні більше не відбувалось, проводились лише незначні зміни (утворення, об’єднання, перенесення центрів тощо) по сільським радам згідно рішень облвиконкому. На вищому рівні були затверджені лише зміни стосовно міст області. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 17 червня 1981 р. включені в межі м. Хмельницького сіл Книжківці та Ружична. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 21 серпня 1984 р. смт. Нетішин було віднесено до міст обласного підпорядкування [6, c. 50].

Висновки

Отже, неодноразові зміни адміністративно-територіального устрою Хмельниччини за часів радянської доби переконують, що поділ держави має здійснюватися не для вирішення ситуативних проблем, а на певних перспективних принципах, дотримання яких, врешті-решт, повинно сприяти поліпшенню стандартів життя, розвитку місцевого самоврядування, наближувати надання різного роду послуг населенню тощо. Серед таких принципів можна відзначити: повсюдність, пропорційність, компактність, доступність, спадкоємність, саморегулювання, взаємодоповнюваність, гнучкість, адаптивність та низку інших.

Існуючий адміністративно-територіальний устрій України являє собою складну неупорядковану чотириступеневу ієрархічну структуру. Кожна адміністративно-територіальна одиниця наділена державою відповідними повноваженнями у сфері державного управління, а також виконує певні самоврядні функції.

Список використаної літератури

1. Новик В.П. Поняття адміністративно-територіального устрою в Україні / В.П. Новик // Держава і право. Зб. наук пр. Юридичні і політичні науки. – 2007. – Вип. 38. – С. 301–308.
2. Нехайчук Д.В. Вплив адміністративно-територіальної реформи на фінансову забеспеченість розвитку регіонів // Ученые записки Таврического национального университета имени В.И. Вернадского Серия «Экономика и управление». Том 24 (63). 2011 г. № 1. С. 140-148
3. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства. – 1918. – № 21. – С. 318
4. З історії реформ адміністративно – територіального устрою України, 1907-2009 роки/А. Ткачук, Р. Ткачук, Ю. Ганущак. – К.: Леста, 2009. – 128 с.
5. Вовканич С. Й., Цапок С. О., Кравців В. С., Щеглюк С. Д. Історія формуванння адміністративно-територіального устрою України // Зарубіжний і вітчизняний досвід реформування адміністративно-територіального устрою / За ред. Л. Т. Шевчук. – Львів, 2007. – 254 с.
6. Врублевський О.С., Артеменко В.П. Територіальна реформа: від моделювання до реалізації: Інформ. матеріали для Хмел. обл. / О.С Врублевський, В.П. Артеменко. – К.: ІКЦ „Леста”, 2006. – 88с.