referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Формування і розвиток світового ринку позичкових капіталів

Вступ.

1. Поняття та особливості світового ринку позичкових капіталів.

2. Структура світового ринку позичкових капіталів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Інтернаціоналізація господарської діяльності сприяла формуванню в 70-ті роки ХХ ст. єдиного ринку позичкових капіталів і створенню на його основі світового фінансового ринку.

Світовий ринок позичкових капіталів — система відносин щодо акумуляції і перерозподілу позичкового капіталу між країнами через сукупність попиту і пропозиції на позичковий капітал позичальниками і кредиторамирізних країн.

Ринок капіталів — це частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція в основному на середньо- і довгостроковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капітал і де формуються попит і пропозиція на нього.

Позиковий капітал — це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення. Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються в процесі відтворення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництва, грошові доходи і заощадження всіх верств населення. На ринку капіталів кредити надаються на термін понад рік. Ринок капіталів сприяє зростанню виробництва і збільшенню товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, відновленню основного капіталу.

Економічна роль цього ринку полягає в його спроможності об'єднати дрібні, розрізнені кошти й у такий спосіб активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва та капіталу. З функціональної точки зору ринок капіталів — це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення процесу відтворення: з інституційної — сукупність кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які рухається позиковий капітал.

Таким чином, ринок капіталів — це складова частина фінансового ринку, що розпадається на ринок цінних паперів і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Це також найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів для уряду, корпорацій і банків. Якщо грошовий ринок надає високоліквідні кошти в основному для задоволення короткострокових потреб, то ринок капіталів забезпечує довгострокові потреби у фінансових ресурсах. Він охоплює оборот позикового і банківського капіталів, комерційного і банківського кредитів, а також функціонування кредитних аукціонів.

Міжнародний ринок позикових капіталів — сукупність фінансово-кредитних інституцій міжнародного характеру — банків і банківських систем, міжнародних та регіональних валютно-кредитних організацій, через які здійснюється нагромадження та рух позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин — представлення одними та одержання іншими суб'єктами міжнародного економічного співробітництва позичок, різних форм кредитів (інвестиції, лізинг, факторинг, кредити за компенсаційними угодами) на засадах повернення. Панівними на цьому ринку є транснаціональні банки (ТНБ) — гігантські кредитно-фінансові комплекси універсального типу з розгалуженою мережею філіалів у різних країнах світу, що здійснюють банківські і міжбанківські операції у різних валютах і різних сферах, а також різні інституціональні інвестори — пенсійні фонди, фінансові, страхові та інвестиційні компанії, міжнароднії міжрегіональні банки, кредитно-валютні фонди.

За кредитами на міжнародному ринку позикових капіталів застосовуються плаваючі процентні ставки, які базуються на ставці банків США для першокласних позичальників — "прайм рейт" і на середній ставці, за якою банки Лондона надають позички подібним позичальникам — лібор.

1. Поняття та особливості світового ринку позичкових капіталів

Світовий ринок позичкових капіталів (МРСК) – це сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн. Його основна мета — акумуляція і перерозподіл фінансових ресурсів за допомогою посередників.

У МРСК виділяється чотири структури:

1) функціональна;

2) інституціональна;

3) географічна;

4) валютна.

Функціональна структура МРСК показана на малюнку.

Світовий грошовий ринок (МДР) – попит та пропозиція капіталу, що функціонує в якості міжнародного купівельного і платіжного засобу. Він є ринком короткострокових операцій (у межах від декількох годин і приблизно до року), що функціонує переважно між банком і іншими кредитно-фінансовими інститутами. МДР містить у собі:

Міжбанківський ринок — сукупність відносин між банками з приводу надання короткострокових позичок на суму не менш 1 млн. доларів.

Основні функції міжбанківського ринку:

1. Ефективний перерозподіл банківського капіталу.

2. Забезпечення раціонального використання сумарних коштів банків.

3. Зниження і керування валютним ризиком.

Світовий кредитний ринок — це сукупність кредитних відносин, що функціонують у масштабах світового господарства, попит та пропозиція кредитів у міжнародній сфері.

Світовий ринок цінних паперів — це попит та пропозиція цінних паперів (акцій, облігацій, сертифікатів) на міжнародному рівні[4, c. 89-90].

Зараз існує більше десяти світових фінансових центрів (Нью-Йорк, Лондон, Цюрих, Люксембург, Франкфурт-на-Майні, Токіо, Багамські острови, Панама та ін.), у яких сконцентровано понад 800 філій та відділень банків. За регіональними міждержавними ознаками світовий ринок позичкових капіталів поділяється на континентальні і міжконтинентальні сектори. Набуває великого розвитку ринок капіталів Європейського Співтовариства. Однак тут інтеграція ринку капіталу відстає від інтеграції в галузі транспорту, промисловості, сільського господарства, зовнішньої торгівлі [6, с.139].

Основні тенденції розвитку функціональної структури МРСК:

1. В даний час розвивається процес сек’юритизації — поступового переключення позичальників із кредитних форм надання позички на випуск цінних паперів (у першу чергу, облігацій).

2. Активізується ринок цінних паперів (РЦБ). Це означає, що РЦБ користується підвищеним попитом. У 1980 р. у загальному обсязі МРСК кредит склав 41%, а облігації — 59%, у 1996р. — відповідно 29 і 71%.

Інституціональна структура МРСК відбиває відносини між професійними фінансовими посередниками, позичальниками і кредиторами різних країн і припускає виділення суб'єктів МРСК.

Суб'єкти МРСК:

1. Професійні посередники: транснаціональні банки; фінансові компанії; фондові біржі; кредитно-фінансові установи.

2. Позичальники і кредитори: офіційні інвестори (центральні банки, державні установи, міжнародні організації); приватні фірми, банки; страхові компанії; пенсійні фонди; транснаціональні компанії (ТНК).

Основні тенденції розвитку інституціональної структури МРСК:

1. Зниження ролі банків у МРСК.

2. Підвищення ролі держави в експорті капіталу.

3. Підвищення ролі міжнародних економічних і валют-але-фінансових організацій у МРСК.

Географічна структура МРСК відбиває рух капіталу між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.

Основні передумови формування міжнародних фінансових центрів:

· високий рівень розвитку країни;

· активна участь у МЕВ;

· високорозвинений національний ринок капіталів;

· ліберальне (пільгове) валютне і податкове законодавство;

· вигідне географічне положення;

· політична стабільність у країні.

Основні міжнародні фінансові центри:

1. Головний міжнародний фінансовий центр — Нью-Йорк. Там діє найбільша фінансова біржа світового співтовариства. Основна функція цього центра — реалізація цінних паперів.

2. Лондон — перше місце у світі по обсязі валютних і кредитних операцій.

3. Цюріх, Франкфурт-на-Майне, Люксембург — фінансові центри, що займаються середньостроковими кредитними операціями.

4. Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн спеціалізуються на кредитних операціях.

5. Латиноамериканські фінансові центри — Панама, Багамські, Кайманови і Нідерландські Антильські острова. Вони спеціалізуються на створенні офшорних компаній.

Офшорні компанії — це фірми, що діють у регіоні, де переважають пільгове оподатковування і митне регулювання[8, c. 134-135].

Тенденції розвитку географічної структури МРСК

1. Перевищення ввозу капіталу в розвиті країни над увозом капіталу в країни, що розвиваються.

2. Посилення руху приватного капіталу між економічно розвитими країнами.

3. Зниження ролі країн, що розвиваються, на ринку капіталу.

Географічна структура МРСК.

У 80-і роки на економічно розвиті країни приходилося 81% обсягу світового ринку позичкових капіталів, 6% — на країни, що розвиваються, 3% — на східноєвропейські, 10% — на міжнародні валютно-фінансові організації (МВФО). У 90-і роки відповідно 90% — на розвиті, 5% — на що розвиваються, 1% — на східноєвропейські, 4% — на МВФО.

Валютна структура МРСК складається з трьох елементів:

1. Національного ринку валюти;

2. Міжнародного ринку валюти;

3. Євроринку валюти.

Національний ринок валюти — використання позичальниками і кредиторами національної валюти даної країни.

Міжнародний ринок валюти — сукупність національних ринків валюти. Він характеризується використанням національної валюти і міжнародної колективної валюти.

Євроринок валюти — відносини між позичальниками і кредиторами з приводу використання коштів у валютах, що функціонують як позичковий капітал поза країною їхнього походження. Виявляється у використанні доларів США за їхніми межами й аналогічно інших валют (євродолар, євройена, єврофранк).

Основні тенденції розвитку світового ринку позичкових капіталів:

1. Підвищення обсягу і ролі облігаційних позик, виражених в іноземній валюті, на євроринку валюти. В даний час на євроринку валюти випускається в 3,7 рази більше облігацій, чим на національних ринках капіталу.

2. Зниження ролі долара США на світовому ринку позичкових капіталів. У 80-і роки на долари США приходилося 3/4 усіх закордонних банківських активів, у 90-і роки — 59% банківських активів доларів США. Одночасно підвищилася частка інших національних валют у банківських активах: 13% — це німецька марка, 7% — японська йена, 5% — швейцарський франк.

Однією з головних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є значне поширення міжнародних розрахунків у кредит. Причому зазначена тенденція значно посилилась останніми десятиріччями. Так, якщо в 1937 р. на умовах розрахунків у кредит експортувалося лише 1,5 відсотка машинно-технічних товарів, на початку 60-х — 50 відсотків, то тепер — понад 75 відсотків експорту цієї продукції. Надання кредитів імпортерам є досить значним засобом реалізації продукції на Світовому ринку, однією з найпоширеніших форм сучасних світогосподарських зв'язків. Тому не випадково на Світовому ринку експортні кредити є часто дієвішим засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи строки поставок.

Міжнародний кредит — це надання грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим у тимчасове користування у сфері світових господарських зв'язків. На практиці він здійснюється наданням валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати відсотків, переважно у вигляді позик. Залежно від об'єктів кредитування міжнародні кредити поділяють на комерційні та фінансові.

Комерційний кредит — це первинна форма кредиту, в тому числі у зовнішній торгівлі, де він має назву фірмового кредиту, або кредиту постачального, де позикова операція поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позикового капіталу — з рухом товарного капіталу. Саме тому комерційний кредит, який є найбільш «зв'язаною» формою кредиту, все ще досить широко використовується у міжнародній торгівлі. Проте через обмеження фінансових можливостей ця форма кредитування практично не використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які призначені переважно для модернізації й реконструкції виробництва, оновлення його технологічної структури [7, с. 161-162].

Фінансовий кредит — це надання коштів у грошово-валютній формі: облігаційні позики, що розміщуються на міжнародному та національному ринках позикового капіталу за допомогою банків, можуть надаватися у валютах країни-кредитора і країни-боржника, а також у третіх валютах. Однією з важливих характеристик сучасних світогосподарських зв'язків є швидке розбухання міжнародного кредиту, перетворення міжнародного ринку позикових капіталів на центральний елемент міжнародних економічних відносин. Адже інтернаціоналізація виробництва і капіталу, розширення сфери діяльності транснаціональних корпорацій потребують не тільки вільного обміну однієї валюти на іншу, а й міцних джерел безперебійного міжнародного фінансування відносно незалежних від національних систем. Саме тому досить значного розвитку набув міжнародний ринок позикових капіталів як система відносин з приводу акумуляції та перерозподілу позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових закладів і фондових бірж, які надають позики і кредити іноземним контрагентам. Міжнародний ринок позикових капіталів не лише продовжує зростати абсолютно, а й характеризується постійною зміною структури і вдосконаленням механізму. Так, ще в 70-х роках у зв'язку з енергетичною кризою різко зросла роль деяких країн, що розвиваються, на світових ринках позикового капіталу. Однак невдовзі їх значення тут помітно ослабло. А криза платоспроможності переважної більшості країн, що розвиваються, призвела до їх практичного витіснення з міжнародного ринку позикових капіталів, де, як і раніше, переважають представники розвинених країн. Це і зумовило появу тенденції до «сек'юритизації» — переважання на ринку позикових капіталів емісії цінних паперів над банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабливими для представників промислово розвинених країн [3,с. 87].

Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють кредити приватні, урядові та кредити міжнародних і регіональних організацій. Приватні кредити надаються приватними фірмами та банками і, в свою чергу, поділяються на фірмові та банківські. Урядові кредити (міжурядові, державні позики) надаються урядовими кредитними установами. Кредити міжнародних організацій надаються переважно через Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку. Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), Європейський інвестиційний банк (Є1Б), регіональні банки розвитку країн «третього світу», інші кредитно-фінансові інституції. Причому МВФ та МБРР виступають не лише як великі кредитори, а й як координатори міжнародного кредиту [8, с.238].

Відповідно до строків розрізняють кредити коротко- (до 1 року), середньо- (від 1 до 5 років) і довготермінові (понад 5 років). У ряді випадків середньотерміновими вважають кредити до 7—8 років, а довготерміновими — понад 10. Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені строки. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла в проблему кризи заборгованості.

2. Структура світового ринку позичкових капіталів

За економічним змістом експерти розрізняють три основні взаємопов’язані сектори класичного світового ринку позичкових капіталів: світовий грошовий ринок, світовий ринок капіталів і світовий фінансовий ринок.

На світовому грошовому ринку концентрується попит та пропозиція позичкового капіталу, який використовується в якості міжнародного купівельного і платіжного засобу. Нагромаджені на ньому кошти надаються на короткотерміновий період від одного дня до одного року. Вони застосовуються, як правило, для обслуговування сфери міжнародної торгівлі.

На світовому ринку капіталів гроші виступають уже не в якості міжнародного купівельного і платіжного засобу, а як позичковий капітал, тобто як самозростаюча вартість. Вони надаються на три-п’ять років та більш тривалі терміни і переважно використовуються для фінансування інвестиційних проектів. Тим самим світовий ринок капіталу обслуговує процес розширеного відтворення.

Цю ж відтворювальну функцію виконує і світовий фінансовий ринок, на якому відбувається емісія та операції з цінними паперами – акціями, облігаціями, векселями й іншими фінансовими інструментами.

Виділення трьох секторів світового ринку позичкових капіталів у певному значенні є умовним. Справа в тому, що призначення позичкових коштів на практиці не завжди можна точно визначити. Світовий грошовий ринок, світовий ринок капіталів і світовий фінансовий ринок тісно пов’язані між собою. Цей зв’язок проявляється в тому, що короткострокові позики переростають в довгострокові кредити чи використовуються на портфельні інвестиції.

В класичну епоху існування світового ринку позичкових капіталів кредити і позики були засновані на принципі єдності місця позики і походження валюти. Наприклад, англійська фірма отримувала кредит у Нью-Йорку в доларах. Однак в останні десятиріччя цей принцип надання в позику грошей і капіталу втратив свій монопольний характер. На початок 60-х років сформувалася нова специфічна частина світового ринку позичкових капіталів, яку називають євроринком і яка надає кредити на інших засадах.

Євроринок – це позанаціональний ринок позичкових капіталів. Слово “євро” у даному випадку не означає, що ринок обмежений Західною Європою, а свідчить про те, що певна валюта – долар, марка, фунт тощо – знаходиться на рахунках іноземних банків, які використовують її для надання послуг. Наприклад, комерційний банк в Парижі надає кредит турецькому бізнесмену не у французьких франках, а в німецьких марках. Євровалютні операції проводяться на особливих банківських рахунках, ізольованих від рахунків в національних валютах. Вони не контролюються державними фінансовими організаціями. Відсутність державного контролю за діяльністю євроринку стала потужним стимулом його розвитку.Операції ринку євровалют зосередились в основному в найбільших фінансових центрах Західної Європи – Лондоні, Парижі, Цюріху та інших містах. Великі партії валют надходять з США і Західної Європи. Ці ж регіони, а також Японія і Канада, є найбільшими позичальниками євровалют[11, c. 84-85].

Слід відмітити, що діяльність ринку євровалют з моменту його формування розвивалась високими темпами. Якщо у 1979 році загальний обсяг його операцій склав 1 трлн. доларів, то через десять років він уже перевищив 5 трлн. доларів. Якщо вирахувати повторні депозитні операції між банками, то чистий обсяг євроринку склав 2,5 трлн. доларів. Звертає на себе увагу і той факт, що в зв’язку з розвитком євроринку роль національних ринків в міграції позичкових капіталів зменшується. Наприклад, у 1988 році масштаб нових емісій облігаційних позик на євроринку був майже в чотири рази більший нових емісій іноземних облігацій на національних ринках капіталів. Що ж до міжнародних банківських позик на євроринку, то вони більше ніж у 12 разів переважали банківські кредити іноземним позичальникам на національних ринках капіталів.

Таким чином, в наш час центральною ланкою світового ринку позичкових капіталів є євроринок. Його становлення було викликане об’єктивними причинами. На кінці 50-х – початку 60-х років почався розвиток західноєвропейської економічної інтеграції, що зумовило необхідність глибоких змін у кредитній сфері країн, які беруть участь у цьому процесі. Національні ринки позичкових капіталів не могли повністю забезпечити потреби розвитку економік, які інтегрувалися. Крім того, суттєві відмінності між національними фінансовими системами стримували обіг транснаціонального капіталу. Його функціонування могло бути забезпечене лише наявністю наднаціонального ринку капіталів, який би не могли контролювати уряди окремих країн. Таким ринком і став євроринок.

Євроринок поділяється на ті ж три сектори, що й класична частина світового ринку позичкового капіталу – ринок короткострокових єврокредитів, ринок середньо- і довгострокових банківських єврокредитів і ринок єврооблігацій (європозик). Відмінність між класичною частиною і єврочастиною світового ринку позичкових капіталів полягає в тому, що у першому випадку операції здійснюються на основі принципу єдності місця позики і походження валюти, а в другому випадку цей принцип не діє, і операції здійснюються в різних євровалютах.

Слід відмітити, що в наш час проявилась тенденція до зменшення відмінностей, які існували раніше, між національними ринками позичкових капіталів, що складають класичну частину світового ринку позичкових капіталів, і євроринком. З розвитком міжнародних валютно-фінансових відносин відома відособленість національних ринків від євроринку поступово замінюється їхнім переплетінням і об’єднанням у єдиний взаємозв’язаний світовий ринок позичкових капіталів[9, c. 149-150].

Висновки

Ринок капіталів — це частина фінансового ринку, де формуються попит і пропозиція в основному на середньо- і довгостроковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капітал і де формуються попит і пропозиція на нього.

Позиковий капітал — це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення. Формою руху позикового капіталу є кредит.

Міжнародний ринок позикових капіталів — сукупність фінансово-кредитних інституцій міжнародного характеру — банків і банківських систем, міжнародних та регіональних валютно-кредитних організацій, через які здійснюється нагромадження та рух позичкових капіталів у сфері міжнародних економічних відносин — представлення одними та одержання іншими суб'єктами міжнародного економічного співробітництва позичок, різних форм кредитів (інвестиції, лізинг, факторинг, кредити за компенсаційними угодами) на засадах повернення.

Інтегрований світовий ринок позичкових капіталів сьогодні являє собою глобальну систему акумулювання вільних грошових ресурсів і їх надання в розпорядження ділових структур і державних органів різних країн на принципах конкуренції, що також прийняла глобальний характер, формування і розвиток світового ринку капіталів стало результатом дії генеральної тенденції світового господарства, що полягає в русі до економічного зближення й об'єднання окремих країн у єдиний світовий господарський комплекс. Переважна частина міжнародних потоків капіталу направляється в розвинуті країни.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

5. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

6. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

7. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

8. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

9. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посіб. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.

10. Цимбалістий В. Теорія міжнародних відносин: Навчальний посібник. — 3-е вид., стереотипне. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 320 с.

11. Школа І. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник для студ., що вивч. дисципліну "Міжнародна економіка". — Чернівці : Рута, 2006. — 204с.