Формування економічних передумов соціально-орієнтованого ринкового господарства

Вступ

Існування і розвиток міжнародної економіки підпорядковані певним загальним законам і закономірностям.

Так у законі відповідності міжнародних економічних відносин рівню та характеру інтернаціональних продуктивних сил виражається причинна взаємозалежність розвитку інтернаціональних продуктивних сил і міжнародних виробничих відносин, в тому числі соціально-економічних і організаційно-економічних відносин.

Розширення сфери економічної діяльності за межі країн, розвиток міжнародного поділу праці, зростання взаємозалежності національних економік є формами прояву дії закону інтернаціоналізації виробництва.

Основою еквівалентного обміну є інтернаціональна вартість, яка формується як середньосвітова величина в результаті конкурентної боротьби між суб’єктами світових ринкових відносин. Згідно із законом інтернаціональної вартості, національні витрати суспільно необхідної праці країн, що експортують на світовий ринок найбільшу кількість певної продукції, формують інтернаціональні суспільно необхідні витрати і, як наслідок, інтернаціональну вартість. Проте у формуванні останньої беруть участь не всі товари, які виробляються у різних країнах, а лише ті, які експортуються на світовий ринок. Звідси ступінь впливу національної вартості на інтернаціональну залежить від частки окремих країн у загальному обсязі продажу відповідних товарів на світовому ринку. Інтернаціональна вартість є основою світових цін.

1. Формування економічних передумов соціально-орієнтованого ринкового господарства

Надзвичайно важливе значення для нинішньої ситуації в Україні, де становлення ринкового господарства відбувається за моделлю «законодавчо встановленого устрою», мають основні характеристики неоліберальної теоретичної моделі В. Ойкена, яка, по суті, постулювала такі три фундаментальні принципи теорії устрою:

1) принцип індивідуальної свободи: із концепції, згідно з якою економічний устрій має відповідати ідеалам свободи і гідності людини, випливає необхідність приватної власності та приватної автономії (держава не повинна регулювати господарські процеси);

2) принцип системної економічної політики: концептуальна економічна політика має орієнтуватися на ієрархію політичних цілей і спрямовані на їх реалізацію програми, щоб не перетворитися на «політику експериментів», яка передбачає розв’язання всіх проблем, що виникають у результаті постійного втручання держави;

3) принцип сильної держави: держава безпосередньо не втручається у господарські процеси, а лише створює правові умови з метою їх безперешкодної дії. Вільний від державного дирижизму економічний устрій не є апріорним, незмінним: це законодавчо встановлений лад, для виникнення, підтримки і подальшого розвитку якого потрібна сильна держава.

У концепції В. Ойкена ці три принципи утворюють структурну основу устрою ринкового господарства, у межах якого економічна політика має враховувати доповнювальні, конституційні, регулювальні та гуманітарні принципи (принципи політики ладу).

До конституційних принципів як передумов виникнення системи ринкового господарства належать такі:

— ринок у формі досконалої конкуренції (безліч виробників протистоїть безлічі споживачів), за якої ціна регулюється співвідношенням необмеженої пропозиції та багатостороннього попиту на ринку;

— вільний доступ на ринки (свобода заняття промислами, виробничої діяльності й торгівлі), включаючи зовнішні ринки; гарантія приватної власності на засоби виробництва;

— захист свободи угод тією мірою, в якій вона не порушує свободи інших;

— взаємозв’язок свободи дії підприємця з його повною відповідальністю (шанси на одержання прибутку поєднуються з ризиком);

— стабільність валюти.

Оскільки конкуренція зовсім не обов’язково чи автоматично забезпечується у такій структурованій системі ринкового господарства, В. Ойкен запропонував регулювальні принципи, за допомогою яких державні інститути можуть впливати на результати й умови господарських процесів:

— контроль за монополіями з метою запобігання появі монополій (олігополій), але включаючи їх діяльність у тих галузях, де це можливо, і регулювання (цінова політика, квотування) там, де вони неминучі;

— коригування ринкового механізму розподілу доходів за допомогою фінансової політики (прогресивного оподаткування) без обмеження прагнення підприємця до інвестування;

— соціальна політика, спрямована на забезпечення мінімального прожиткового мінімуму (мінімальна заробітна плата, регулювання робочого часу, регламентація праці жінок і дітей);

— захист природних ресурсів від хижацького використання (вода, земля та її надра, повітря тощо).

Отже, практика утвердження концепції соціально орієнтованого ринкового господарства у Німеччині засвідчила, що:

1) в основі господарської системи має бути вільна ринкова економіка і конкурентний ринок, проте вони не функціонують автоматично. Для її утвердження потрібна відповідна діяльність держави, спрямована на створення необхідних форм економічного порядку, при цьому виключається безпосереднє регулювання економічного життя суспільства;

2) найважливіша умова реалізації державою її функцій — розробка і здійснення соціально-економічної політики, спрямованої на установлення економічного, соціального і політичного порядків у їх взаємозв’язку і взаємозалежності;

3) визначальною умовою формування соціально орієнтованого ринкового господарства є організація необхідних інституціональних передумов, ініційованих державою і спрямованих на всебічний розвиток конкурентного середовища, а саме:

— боротьба з тенденціями до монополізації економіки;

— сприяння малому і середньому бізнесу;

— подолання надмірної різниці у доходах та частковому перерозподілі доходів на користь малозабезпечених і фінансуванні низки соціальних програм;

— створення кожному індивідові умов для вияву творчих здібностей;

— врегулювання (у виняткових випадках) цін на найважливіші товари і послуги, наприклад продовольство, електроенергія, транспорт.

2. Соціально-економічна політика української держави в період ринкової трансформації суспільства

Розвиток і функціонування соціальної інфраструктури та інвестування в неї коштів є нагальною проблемою, яка пов’язана з ліквідацією в Україні таких негативних соціально-економічних наслідків, як економічний спад, інфляція та безробіття. Питання забезпечення та фінансування різноманітних соціальних потреб залишається на сьогодні врегульованим не повною мірою. Побудова в Україні правової, демократичної, соціальної держави — стратегічний напрям всіх сучасних державотворчих процесів.

З набуттям Україною незалежності, формуванням нової стратегії розвитку державної статистики, втіленням євроінтеграційної політики відбулися якісні зміни у підходах до визначення категорії рівня життя та структурні зміни в оцінці життєвого рівня населення. На даному етапі розвитку в українському суспільстві здійснюється перехід від категорії життєвого рівня, що характеризує ступінь задоволення потреб, до категорії, яка визначає можливості суспільства із забезпечення життя, діяльності та всебічного розвитку людини. Переосмислення ролі цієї узагальнюючої категорії особливо в рамках міжрегіональних і міжнародних порівнянь вимагає нових механізмів статистичної оцінки та характеристики життєвого рівня населення[1].

Однією із найхарактерніших особливостей функціонування та розвитку сучасних економічних систем є їх соціалізація і соціальна політика, як процес використання певної частини чистого грошового доходу на потреби соціально-матеріального і соціально-духовного розвитку людини, колективів і суспільства в цілому. Отже, соціальна політика — це система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.

Тобто, це є діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні.

Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб’єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення[3]. В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах.

Соціалізація економіки як економічна категорія, що відтворює зміст соціальних процесів сьогодення, виступає як способом насадження форми людського співжиття або суспільно-економічною формою забезпечення соціальних змін, так і заходом щодо соціальної реорганізації суспільства. Як процес соціалізація визначається всеохопною спрямованістю на забезпечення готовності членів суспільства до відповідних вимог суспільних інститутів і створення умов для реалізації суб’єктами економіки активної компоненти самозабезпечення добробуту. Як захід соціалізація пов’язується з пом’якшенням соціальних конфліктів і наданням соціальності ринково-трансформаційним процесам на національних теренах. Соціалізація не є атрибутикою виключно сучасного етапу або якоїсь однієї лінії розвитку.

Вона мала місце з тою чи іншою мірою задіяння її складових в усі часи існування людства.

Сучасна структура і механізм функціонування національної економіки виступають підґрунтям подання соціалізації економічної системи у вигляді блоку із соціалізації продуктивних сил, соціалізації виробничих відносин і соціалізації господарського механізму. Усі складові соціалізації економіки у реальній дійсності тісно пов’язані між собою і, більше того, перебувають у постійній взаємодії. Унаслідок цього заходи щодо здійснення процесу соціалізації економічної системи мають виходити з можливих наслідків соціалізації її окремих детермінант. Соціалізація, розмежовуючись за форматом усуспільнення, відтворює його масштаби в міру потреб часу.

Вивільнення держави від виконання часом зайвих, другорядних і необов’язкових для неї функцій зі звуженням меж соціалізації відкриває можливості концентрації її зусиль на вирішенні тих соціальних проблем, які стосуються всіх членів суспільства і вирішити які кожний окремо не в змозі. З позицій забезпечення добробуту населення відносно більші результати досягаються частковою соціалізацією з задіянням ринкового механізму господарювання із соціальним спрямуванням, де соціальні вимоги є як безпосередньою метою суспільства, так і певним обмеженням під час реалізації економічних завдань.

Світова практика переконливо свідчить, що в розвинених країнах розвиток дедалі частіше визначається якістю життя, свободою участі особистості у господарському процесі, а не тільки темпами зростання виробництва. Соціальний захист населення є одним з важливіших напрямків державної політики. Запровадження та дотримання високих соціальних норм і стандартів гарантує належний рівень якості життя всім категоріям населення. Остаточним критерієм оцінки економічних процесів можна вважати не ріст валового внутрішнього продукту, а зростання якості життя населення.

Політика економічного зростання повинна органічно поєднуватися з реалізацією ключових завдань соціального розвитку — зупиненням процесів зростання бідності та майнового розшарування населення, створенням цивілізованого ринку праці та забезпеченням ефективної зайнятості, випереджаючих темпів підвищення реальних доходів населення, насамперед заробітної плати та пенсій.

Твердження, що економічне зростання і соціальна справедливість речі несумісні, оскільки споживання незаможними верствами населення скорочує заощадження, які можна було спрямувати в економіку, є безпідставним.

Будь-яке споживання — це вже інвестиції у певну галузь економіки. І хоча неможливо максимізувати водночас економічне зростання й рівень соціальної справедливості, але, очевидно, можна досягти збільшення цих показників одночасно. Споживання є основним фактором, що впливає на економічне зростання, і тому є рівноцінним фактором реалізації соціальної політики.

Вивчення функціональної ринкової економіки свідчить, що соціальна сфера не лише не є утриманкою матеріального виробництва, а, навпаки, робить суттєвий внесок у збільшення національного доходу послугами, що надаються населенню. Вони постають особливими самостійними споживчими цінностями, що мають вартість і ціну.

Доведено, що набуття державою істинних ознак соціальності пов’язується з розбудовою «соціальної держави». У класичному варіанті подібний суспільний інститут виступає системою, здатною до збалансування життєвого рівня переважної частини населення України через стимулювання і розширення обсягів прямої підтримки прагнень до самозабезпечення та адресної диференційованої допомоги малоактивним через об’єктивні причини громадянам. Вибудовані на ґрунті соціальності і соціально орієнтовані в майбутньому господарські системи реально враховують у своїх суспільних конструкціях і спрямовують на задоволення різноманітних людських потреб такі фундаментальні категорії, як праця і власність, влада і свобода, внесок і винагорода, дохід і допомога[4].

3. Формування і закономірності розвитку міжнародної економіки

Розвиток міжнародної економіки в сучасних умовах характеризується певними особливостями, які є наслідком розвитку процесів науково-технічної революції, інтенсифікації міжнародних господарських зв’язків, глобалізації економічних процесів на інтернаціональному рівні.

Ознаками міжнародної економіки є:

розвинута сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;
розвинута сфера міжнародного руху факторів виробництва, насамперед у формах ввезення-вивезення капіталу, робочої сили і технології;
міжнародні форми виробництва на підприємствах, розміщених у декількох країнах, насамперед у рамках транснаціональних корпорацій (ТНК);
самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов’язана з обслуговуванням міжнародного руху товарів та руху факторів виробництва;
система міжнародних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання, що забезпечує збалансованість і стабільність економічного розвитку;
економічна політика держав, що керуються принципами відкритої економіки.

До основних особливостей розвитку міжнародної економіки належать:

Цілісність формування міжнародної економіки в сучасних умовах. Це означає, що в наш час міжнародна економіка розвивається і може функціонувати як цілісний соціально-економічний організм.
Системність міжнародної економіки. Ця особливість означає, що міжнародна економіка розвивається як система, що має ядро та органічно пов’язані з ним структурні елементи. В сучасному світі ядром міжнародної економіки можна вважати Організацію Об’єднаних Націй, зокрема її економічні органи, такі як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк тощо. А як структурні, можна розглядати проаналізовані вище елементи.
Діалектичність міжнародної економіки. Ця особливість означає, що розвиток міжнародної економіки відбувається за рахунок розв’язання притаманних йому внутрішніх діалектичних протиріч. Вони мають місце як всередині ядра системи міжнародної економіки, в його структурних елементах, так і у взаємодії між ними.
Суперечливість міжнародної економіки. Ця особливість фіксує конкретний стан розвитку взаємовідносин між найбільш розвиненими структурними елементами міжнародної економіки, які претендують на абсолютизацію свого пріоритету. Йдеться про суперечності, насамперед, між основними центрами міжнародної економіки, такими як США, Західна Європа, Японія.
Інтегративність міжнародної економіки. Ця особливість означає, що у процесі розвитку міжнародної економіки з’являються загальні закономірності. Вони властиві її структурним елементам та світовому господарству як цілісному утворенню.

Розглянуті особливості міжнародної економіки можна вважати загальними тенденціями ЇЇ розвитку в сучасних умовах. При цьому треба зазначити, що важливими передумовами функціонування міжнародної економіки в таких напрямах є наявність певних факторів розвитку країн світу. Серед них необхідно виділити такі.

Науково-технічна революція. Це процес об’єднання революцій у науці та техніці. Науково-технічна революція зумовлює об’єднання зусиль країн світу з метою використання сукупного науково-технічного потенціалу світового співтовариства, в тому числі і в межах окремих країн.
Інтернаціоналізація господарського життя. Цей фактор об’єктивно передбачає всебічний розвиток господарських зв’язків між країнами світу і ґрунтується на постійному об’єктивному процесі розвитку продуктивних сил, економічних відносин у країнах світу.
Глобальні проблеми розвитку міжнародної економіки. Цей фактор означає, що зараз у світі існують проблеми, які об’єктивно не визнають національних кордонів. До таких глобальних проблем треба віднести:

а) проблему війни і миру. Ця проблема означає, що не може бути іншої альтернативи загрозі світової війни, як мирне співіснування країн світу;

б) екологічні проблеми. Ці проблеми мають особливе значення для нашої країни, яка зазнала шкоди внаслідок Чорнобильської катастрофи;

в) продовольча проблема;

г) медична проблема;

д) демографічна проблема;

є) енергетична проблема;

є) інформаційна проблема та інші.

Розв’язання глобальних проблем має важливий вплив на формування системи міжнародної економіки, оскільки передбачає об’єднання з цією метою виробничих, науково-технічних, трудових ресурсів та фінансових засобів країн світу[7, c. 24-25].

Отже, перелічені фактори об’єктивно впливають на формування та розвиток міжнародної економіки як цілісного соціально-економічного організму. Світовому господарству поряд із загальними особливостями притаманні й окремі конкретні риси, що характеризують його функціонування в сучасних умовах. До них треба віднести такі:

а) зміни у структурі міжнародної економіки. Зокрема йдеться про появу нових перспективних груп країн, таких як нові індустріальні держави, окремі країни перехідної економіки;

б) динамізм економічного розвитку, якому притаманні в цілому постійні темпи економічного зростання;

в) посилення інтеграційних процесів між країнами світу;

г) посилення диференціації економічного розвитку серед країн, що розвиваються;

д) ринкова уніфікація економічного розвитку більшості країн світу.

Поряд з особливостями розвитку міжнародної економіки треба виділити і певні структурні зміни, що мають місце у процесі її функціонування за умов посилення, інтенсифікації міжнародних економічних зв’язків країн світу. До таких змін насамперед можна віднести:

а) збільшення обсягу виробництва продукції у матеріальній сфері;

б) зниження частки сільськогосподарського виробництва в цілому в межах міжнародної економіки;

в) високі темпи розвитку сфери послуг і збільшення числа зайнятих в ній;

г) швидкий науково-технічний прогрес транспортної та інформаційно-комунікаційної систем;

д) зниження частки традиційних зовнішньоторговельних угод порівняно із зовнішньоторговельними операціями, які обслуговують виробництво;

є) зміна аграрно-сировинної спрямованості країн, що розвиваються;

є) скорочення у світовому товарообороті частки сировинних товарів, збільшення частки машин та устаткування.

Розвиткові міжнародної економіки притаманні економічні закони та закономірності. Зміст економічних законів, які діють у межах міжнародної економіки полягають у тому, що це постійні, повторювані причинно-наслідкові зв’язки, які відображають суттєві моменти в розвитку міжнародних економічних відносин, явищ, процесів. Вони є певною модифікацією економічних законів, що діють на національному рівні. Економічні закони в межах міжнародної економіки діють об’єктивно, тобто не залежать від волі та свідомості суб’єктів міжнародних економічних відносин. Оскільки міжнародна економіка в цілому розвивається на засадах товарно-грошових відносин, то їй притаманні насамперед закони ринкової економіки[8, c. 21-22].

Висновки

Отже, соціальне середовище міжнародної економіки характеризується багатоманітністю взаємопов’язаних людських станів, прошарків і угрупувань, а також інститутів громадянського суспільства за демографічними, расовими, національними, професійними, релігійними та іншими ознаками.

Узагальнено соціальну сферу можна звести до факторів, що випливають з поведінки людини, як біосоціальної істоти. Людська поведінка формується під суперечливим впливом фізіологічних та соціальних засад.

Фізіологічна поведінка людини визначається її природними, нейрофізіологічними особливостями. Основу такої поведінки складають відчуття голоду, смаку, запаху, звуку і його тембру, світла та його відтінків, спектру кольорів, дотику, холоду чи тепла. Переваги тих чи інших чуттєвих особливостей у великих групах людей (населення регіону, нації, народності) зумовлюють виникнення певних уподобань цих людей, що відповідно впливає на їхні потреби і в кінцевому випадку відбивається на їх зовнішньоекономічних відносинах.

Соціальна поведінка людини зумовлена її характером, що склався під впливом її соціального статусу протягом певного проміжку часу. Вона залежить від таких соціальних засад як стать, вік, сімейний стан, каста, раса, етнос, національність (задані характеристики); професія, ідеологія, релігія (набуті характеристики). Поєднання таких засад у різні комбінації породжує різноманітність соціальних статусів людей та їх запитів.

Духовне середовище міжнародної економіки є складною системою форм суспільної свідомості, а саме: наукової, естетичної, етичної, моральної, релігійної; а також типів культур, традицій, генотипів різних народів та інститутів і організацій, що їх обслуговують.

Список використаної літератури

Бугас В. В., Веклич О. О., Чубукова О. Ю., Козаченко В. М., Костевич Н. О., Романенко О. В. Міжнародні економічні відносини: навч. посібник / В.В. Бугас (ред.). — К. : ПП ВМБ, 2008. — 111c.
Гурін В. Економіка та зовнішньоекономічні зв`язки України: навч. посібник для студ. спец. 7.050201 «Міжнародні економічні відносини» / Міжнародний Слов`янський ун-т. Харків. Факультет економіки та менджменту/ Г.А. Носирєва (ред.). — Х., 2007. — 400c.
Єфремов В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник / Ніжинський держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин : Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2006. — 380с.
Козик В. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник. — 7-ме вид., стер. — К. : Знання, 2008. — 406с.
Моцок В. Світова економіка та міжнародні економічні відносини: навч.-метод. комплекс / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 259с.
Романчиков В. Міжнародні економічні відносини: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 256с.
Світова економіка: конспект лекцій для студ. / Оксана Василівна Килин (уклад.). — Л. : Видавництво Львів. комерц. акад., 2006. — 175с.
Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.
Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . — К.: МАУП, 2005. — 323 с.
Школа І. Міжнародні економічні відносини: підручник для студ. вищих навч. закл. / Чернівецький торговельно-економічний ін-т Київського національного торговельно-економічного ун-ту. — Вид. 2., переробл. і доп. — Чернівці : Книги-ХХІ, 2007. — 544с.

referat-ok.com.ua