План

1.Вступ

2.Концепція позашкільної освіти та виховання

3.Структура позашкільної освіти

4.Типологія позашкільних освітньо-виховнихзакладів

5.Специфіка роботи

6.Форми та напрями діяльності дитячих та юнацьких самодіяльних організацій

7.Висновки

8.Використана література

Вступ

Актуальністьреформування існуючих раніше форм і методів позашкільної роботи в якісно нову систему позашкільної освіти та виховання дітей та учнівської молоді обумовлена рядом обставин. По-перше, в умовах демократизації суспільства, переходу до ринкових відносин відбуваються значні зміни у суспільній свідомості, а тому вагомого значення набуває погляд на особистість з позицій культурно-історичної педагогіки розвитку. По-друге, посилюється тенденція входження різних країн світу, в тому числі, української держави, до нової ступені цивілізації, науково-технічного та соціального прогресу. У цьому зв'язку актуалізується необхідність виховання особистості творчого типу, здатної до сприйняття інноваційних процесів у суспільстві, використання і впровадження нових технологій. По-третє, в сучасних умовах культурно-освітні, інформаційні, дозвіллєво-розважальні послуги користуються усе більшим попитом і у дітей, і у батьків. Це вимагає концептуального визначення місця і специфіки позашкільної освіти та виховання у цілісній системі всебічного і гармонійного розвитку національне свідомої особистості в соціально-педагогічних умовах її життєдіяльності, а також додаткових заходів щодо збереження існуючої мережі позашкільних закладів як бази позашкільної освіти та виховання.

Мета: дати характеристику позашкільній освіті та розкрити структуру, типи, форми, напрямки діяльності дитячих та юнацьких самодіяльних організацій.

Основні завдання: 1. аналіз концепції позашкільної освіти; 2. показати структуру позашкільної освіти; 3. типи позашкільних освітньо-виховних закладів та специфіка їх роботи; 4. характеристика форм та напрямків діяльності дитячих та юнацьких самодіяльних організацій.

1. Концепція позашкільної освіти та виховання

Наукові дослідження та педагогічна практика свідчать про динамічний і складний шлях розвитку позашкільної освіти.

Протягом XIX—XXст. перші будинки юнацтва в Україні були відкриті з ініціативи прогресивної педагогічної громадськості й за підтримки меценатів і добродійних комісій в Ніжині, Києві, Харкові тощо.

У 1918—1920 роках значного поширення набувають дитячі клуби при комунах, народних будинках та робітничих клубах, що діють при заводах і фабриках. У 20-х роках вперше було відкрито дитячий театр, біологічну та екскурсійно-туристичну станції, перший Палац піонерів і школярів. У 30—40-х роках формується широка державна суспільна система позашкільної роботи, визначаються її основні форми і методи. Палаци піонерів і школярів, станції юних техніків, туристів, натуралістів, музичні школи, школи мистецтв були відкриті в усіх обласних і районних центрах.

Нині більш як у 2-х тисячах позашкільних закладів починають шлях до творчості біля 2 млн. дітей і підлітків.

Аналіз становлення і розвитку позашкільної роботи з дітьми та учнівською молоддю в Україні свідчить про наявність прогресивних досягнень і позитивний вплив на творчий розвиток особистості. У процесі свого історичного розвитку позашкільна освіта і виховання набули певного досвіду, престижу і сформувались як невід'ємна частина цілісної системи освіти України.

Поряд з цим десятиріччями існувала невідповідність проблем практичної діяльності позашкільних закладів та їх науково-теоретичного обгрунтування та забезпечення.

Концепція є першим кроком і спробою наукового осмислення розвитку позашкільної освіти та виховання і фактично відкриває простір для становлення нової галузі педагогічної науки — позашкільної педагогіки.

Актуальність реформування існуючих раніше форм і методів позашкільної роботи в якісно нову систему позашкільної освіти та виховання дітей та учнівської молоді обумовлена рядом обставин. По-перше, в умовах демократизації суспільства, переходу до ринкових відносин відбуваються значні зміни у суспільній свідомості, а тому вагомого значення набуває погляд на особистість з позицій культурно-історичної педагогіки розвитку. По-друге, посилюється тенденція входження різних країн світу, в тому числі, української держави, до нової ступені цивілізації, науково-технічного та соціального прогресу. У цьому зв'язку актуалізується необхідність виховання особистості творчого типу, здатної до сприйняття інноваційних процесів у суспільстві, використання і впровадження нових технологій. По-третє, в сучасних умовах культурно-освітні, інформаційні, дозвіллєво — розважальні послуги користуються усе більшим попитом і у дітей, і у батьків.

Це вимагає концептуального визначення місця і специфіки позашкільної освіти та виховання у цілісній системі всебічного і гармонійного розвитку національне свідомої особистості в соціально-педагогічних умовах її життєдіяльності, а також додаткових заходів щодо збереження існуючої мережі позашкільних закладів як бази позашкільної освіти та виховання, що можливо за умови:

— державної підтримки їх діяльності;

— реформування змісту, форм і методів позашкільного навчально-виховного процесу;

— об'єднання зусиль органів місцевої влади, різних міністерств і відомств, творчих, громадських організацій у створенні умов у цих закладах для творчого зростання особистості;

— залучення сім'ї до співпраці у вихованні та творчому розвитку дітей і учнівської молоді тощо.

Необхідність Концепції підкріплена правом кожної людини на вільний розвиток особистості (Конституція України, ст. 23), правом дитини на відпочинок, дозвілля, всебічну участь у культурному і творчому житті, надання відповідних можливостей для творчої діяльності (Конвенція про права дитини, ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року) та завданням освіти по забезпеченню повного розвитку людської особи і її права вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у наукових програмах і користуватися її благами (Міжнародна хартія прав людини, ст. 26, 27).

В нових умовах ринкових відносин, соціальних та економічних реформ, демократизації суспільства та гуманітаризації освіти підвищився попит підлітків та їх батьків на додаткові освітні послуги, які можуть бути задоволені в результаті використання соціально-педагогічних можливостей позашкільної освіти та виховання.

Сутність позашкільної освіти та вихованняяк складової частини системи освіти України визначають специфічні умови її функціонування, а саме: диференційованість, динамічність, гнучкість, мобільність, варіативність, доступність тощо. [3, с.174]

Позашкільна освіта та виховання— процес безперервний. Він не має фіксованих термінів завершення і послідовно переходить із однієї стадії у другу від створення умов, сприятливих для творчої діяльності дітей та підлітків, до забезпечення їх співробітництва у творчому процесі та самостійної творчості, яка і формує потребу особистості у подальшому творчому сприйнятті світу.[3, с.175]

Зміст позашкільної освіти та виховання у порівнянні з базовою і професійною освітою грунтується на інших засадах. Такими засадами є особистісні замовлення дітей і їх батьків. Ці замовлення постійно розвиваються, варіюються, в чому і простежується безперервна динамічність цієї ланки освіти, її нестандартність та варіативність.

Особливість позашкільного навчально-виховного процесу полягає у проектуванні таких педагогічних методик та технологій, що могли б якнайповніше допомогти дітям зорієнтуватися і самореалізуватися у складній багатогранній соціокультурній ситуації.

Позашкільна освіта та виховання здійснюється в закладах, які покликані сприяти соціальній адаптації особистості у реальному житті, у відкритій системі соціалізації і розглядається як найбільш демократичний та гнучкий засіб залучення сім'ї до співпраці у вихованні і розвитку дітей і підлітків. Вона передбачає самостійний вибір і використання її суб'єктами доступних для сприйняття різноманітних форм і методів навчально-виховного процесу: визначення форм і методик навчання та виховання, тематики наукових досліджень, навчально-виховних курсів та спецкурсів і послідовність їх опанування з урахуванням вікових особливостей, здібностей та інтелектуальних можливостей особистості.

Система позашкільної освіти та виховання базується на історично обумовлених традиціях виховання особистості, створених представниками різних національних спільнот України: суспільних та родинних цінностях, ідеях, поглядах, переконаннях, ідеалах і реалізується позашкільними закладами освіти, іншими закладами освіти у позаурочний час, дитячими молодіжними організаціями, творчими дитячими та молодіжними об'єднаннями за місцем проживання, на підприємствах, у різних організаціях і установах.

Головна мета позашкільної освіти та виховання— створення умов для творчого, інтелектуального, духовного та фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у вільний від навчання час, підготовка підлітків до життя в умовах переходу до ринкової економіки при впровадженні якісно нових форм і методів організації позашкільної життєдіяльності підлітків, задоволення їх освітніх потреб шляхом залучення до науково-експериментальної, дослідницької, технічно-конструкторської, художньої, декоративно-прикладної, еколого-природничої, туристсько-краєзнавчої та інших видів творчості.

Організація позашкільної діяльності дітей та учнівської молоді є одним з резервів підвищення якості та інтенсивності вирішення завдань суспільства в галузі освіти.

Основними завданнями позашкільної освіти та виховання є:

— формування суспільно-громадського досвіду особистості;

— розвиток, стимулювання та реалізації її духовного і творчого потенціалу;

— створення системи пошуку, розвитку і підтримки юних талантів і обдаровань для формування творчої та наукової еліти у різних галузях суспільного життя;

— залучення до особистісно значущих соціо-культурних цінностей, потреба у яких не забезпечується системою базової освіти;

— задоволення її потреб у професійному самовизначенні;

— забезпечення соціально-педагогічного захисту неповнолітніх та організація їх дозвілля;

— розвиток психо-фізичних ресурсів, зміцнення здоров'я, підтримка високої працездатності протягом всього періоду навчання;

— виховання вольових якостей, формування активної життєвої позиції, здорового способу життя засобами фізичної культури та спорту.

2. Структура позашкільної освіти

Структура позашкільної освіти та виховання включає в себе:

— позашкільні заклади освіти;

— інші заклади освіти як центри позашкільної роботи у позаурочний та позанавчальний час, а саме: середні загальноосвітні заклади, ліцеї, гімназії, навчально-виховні комплекси, професійно-технічні училища, технікуми, коледжі тощо;

— клуби та об'єднання за місцем проживання незалежно від форм власності та підпорядкування;

— культурно-освітні, фізкультурно-оздоровчі, спортивні та інші заклади, установи різних відомств;

— різні організації, фонди, асоціації.

Основний комплекс завдань позашкільної освіти та виховання виконують позашкільні заклади освіти різних типів: палаци, центри, будинки, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні й музичні школи, школи мистецтв, студії, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади різної форми власності.

Орієнтовний перелік позашкільних закладів освіти досить широкий і гнучкий. Він забезпечує можливість подальшого вдосконалення мережі відповідно до сучасних вимог, актуальних потреб суспільства, дитячого та молодіжного середовища.

Відповідно до концепції, змісту та напрямів діяльності, матеріально-технічної бази, кадрового забезпечення, територіального розташування та особливостей соціуму позашкільні заклади освіти функціонують як комплексні або профільні. Пріоритети їх розвитку визначаються конкретними умовами і можливостями регіонів.

Відповідно до державного замовлення та віднесення до органу управління освіти визначається статус позашкільного закладу:

— державний;

— обласний;

— міський;

— районний.

Залежно від статусу встановлюється обсяг його діяльності як центру інформаційно-методичної та організаційно-масової роботи.

Позашкільні заклади освіти організують навчально-виховний процес у різновікових і різностатевих учнівських об'єднаннях, використовують при цьому різноманітні форми і методи групової, індивідуальної і масової роботи; реалізують зміст позашкільної освіти та виховання впровадженням гнучких програм і навчальних планів відповідно до 3-х рівнів навчання (початкового, базового і вищого), що відрізняє ці типи закладів від інших соціо-культурних і виховних структур.

Центрами позашкільної освіти та виховання є також загальноосвітні школи, ліцеї, гімназії тощо в складі навчально-виховних комплексів, які забезпечують у специфічних умовах діяльності безперервність загальної середньої та позашкільної освіти та виховання учнівської молоді.

Основні завдання позашкільної освіти та виховання реалізуються через спільну роботу з театрами, філармоніями, засобами масової інформації, в першу чергу, телебаченням, радіо, газетами, журналами, громадськими дитячими та молодіжними організаціями, творчими дитячими та юнацькими об'єднаннями за місцем проживання, на підприємствах, фондами, асоціаціями тощо, які разом з закладами освіти впроваджують державну політику в галузі освіти і сприяють формуванню гармонійно розвиненої особистості.

3. Типологія позашкільних освітньо-виховних закладів та специфіка їх діяльності

Відродження національної культури, очищення джерел пам'яті, відновлення демократизації, гуманізації у виховній системі активізують процес пошуку нового ефективного шляху виховання і розвитку молодого покоління. Докорінні зрушення політичної, економічної системи, її соціальної суті створюють ситуацію, коли кардинально змінюється світогляд людей, що, безперечно, зумовлює необхідність переосмислення процесу формування нового покоління, його взаємодії зі старшим.

Особливого значення набуває проблема виховання громадянина незалежної держави України — творчої особистості, здатної вдосконалювати себе та свою країну, жити в ім'я її становлення і розвитку.

Гідну роль у цьому процесі відіграють різноманітні виховні інфраструктури, гнучкі та спроможні здійснювати перебудову діяльності в них вихованців завдяки своїй багато функціональності. Базуючись на принципах добровільності, особистої зацікавленості дітей, позашкільні освітньо-виховні заклади мають невичерпні можливості щодо створення найбільш сприятливих умов для розвитку особистості, розкриття її здібностей, задоволення багатогранних особистісних потреб у процесі реальної творчої діяльності.

Останнім часом помітно змінилося ставлення різних керівних структур до діяльності позашкільних виховних закладів, їх робота оцінюється не кількістю гучних, часто заформалізованих і нецікавих масових заходів а глибиною змісту, своєрідністю форм, різноманітністю видів діяльності, багатогранністю програм творчих об'єднань за інтересами та всього закладу в цілому.

Визначається тенденція становлення системи позашкільного виховання в державі, проте її структура і суть ще потребують досить глибокої і вдумливої уваги науковців та освітян-практиків.

За останні роки досить помітно зросли вимоги до змісту і особливостей виховної діяльності позашкільних закладів, їх ролі у ланці безперервної освіти і виховання учнівської молоді як центрів прогнозування позашкільної виховної роботи з дітьми та підлітками в цілому.

В Україні існує мережа позашкільних закладів освіти, яка в 1997 р складалася з 1521 закладу, охоплювала 1256762 дітей і 35232 педагогічних працівників (з них 20174 з вищою освітою), налічується понад 30 типів різних закладів від комплексних до профільних. [2, с.36]

Функціонують комплексні позашкільні заклади: Будинки творчості дітей та юнацтва, Палаци учнівської молоді, Центри дитячої творчості, клуби при районних соціальних службах та клуби за місцем проживання тощо. Окрему категорію становлять спеціалізовані однопрофільні позашкільні виховні заклади: станції юних техніків, дитячі флотилії, дитячі туристичні станції, станції юних натуралістів тощо. Багатопрофільні та спеціалізовані однопрофільні позашкільні виховні установи в подальшому їх розвитку здатні привести в перспективі до створення у кожному регіоні комплексу позашкільних закладів з широким спектром напрямків діяльності.

Діюча мережа позашкільних навчально-освітніх закладів найбільш розвинена, звичайно, у великих містах України: Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Луганську. Водночас саме у цих великих містах спостерігається чітка тенденція до зниження відсотка залучення школярів до гуртків та позашкільних закладів порівняно з підвищенням кількості населення. А це призводить до того, що зменшуються можливості відпочинку дітей та підлітків у оздоровчих чи профільних закладах, тому що зона відпочинку дітей біля великих міст не відповідає інтенсивному зростанню житлових споруд. Це, в свою чергу, сприяє активізації зацікавленості батьків і педагогів у тому, щоб якомога більше залучити дітей та підлітків до виховної роботи безпосередньо в школах, схиляючись навіть до того, щоб оплачувати різні види гурткової роботи. При цьому діти молодшого шкільного віку найчастіше можуть займатися музикою, танцями, спортом, діти старшого шкільного віку більш схильні до вивчення іноземної мови, до занять у плані підготовки до вступу у вищі навчальні заклади з метою опанування привабливими, на їх погляд, вміннями.

Щодо дитячих оздоровчих закладів, які діють в різні періоди і які функціонують за різним терміном, то вони просто неспроможні охопити потрібну кількість бажаючих, що призводить до збільшення бездоглядності дітей (особливо під час літніх канікул), здебільшого це стосується в першу чергу тих школярів, які проживають у великих містах. Наслідком цього є підвищення дитячого травматизму, погіршення криміногенного стану у мікрорайонах, посилення асоціального «досвіду» проведення часу з негативним його впливом на особистість, зниження загального рівня оздоровлення дітей та підлітків. Останній факт не можна ігнорувати, оскільки, за даними Міністерства охорони здоров'я України практично здоровими можна вважати лише 5 8% випускників шкіл, у 40% з загальної кількості спостерігаються різноманітні хронічні захворювання [4, с. 123].

Сьогодні кількість позашкільних закладів абсолютно не залежить від чисельності населення міста, району. За результатами вивчення стану справ основні фонди площ позашкільних закладів складаються з пристосованих будинків, що мало придатні для занять творчістю, спортом, художньо-творчою діяльністю, туристсько-краєзнавчою роботою, відсутні педагогічні та архітектурні вимоги до споруд навчально-виховного типу, хоча архітектура як вид мистецтва, спроможна і повинна виховувати естетичні смаки дітей та підлітків. Нові споруди такого призначення сьогодні не будуються.

Існують закономірності щодо комплексності позашкільних установ залежно від міст, де вони розташовані, а саме:

1. в малих містах, де комплектність шкіл складає менше, ніж 24 класи, позашкільних закладів функціонує три. Найчастіше це будинки творчості з радіусом обслуговування пішохідної доступності (міста Ніжин, Хмільник);
2. в середніх містах, де комплектність шкіл становить 24 класи, кількість позашкільних закладів зростає і досягає 10. Серед них, поряд з Будинками творчості, з'являються спеціалізовані позашкільні заклади: станції юних техніків (СЮТ), станції юних моряків (СЮМ), дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ — міста Вінниця, Житомир);
3. у великих містах, з комплектністю шкіл від 24 до 32 класів, різноманітність видів позашкільних закладів підвищується і становить більше ЗО (міста Львів, Сімферополь);
4. у Києві, Харкові, Донецьку, Одесі функціонує понад 60 позашкільних закладів. Вони характеризуються такою загальною структурою: Будинок (Палац) дитячої та юнацької творчості (загальноміський), районні будинки, мережа профільних установ різного типу, клубів за місцем проживання.

При цьому варто зазначити, що педагоги і гігієністи пропонують школярам включатися в діяльність не більше, ніж у двох гуртках, наприклад, танцювальному та шаховому чи туристичному та малювання, що дозволяє школяреві розвивати різнопланові здібності. Але частіше за все спостерігається тенденція участі школярів у гуртку одного типу і при потребі, бажанні послідовний перехід до іншого гуртка. Ці заняття потребують витрат часу, який можна знайти тільки за умови чіткої організації режиму дня та методично правильної організації мережі навчально-виховних закладів, наявності в них тих видів занять, що цікавлять кожну конкретну особистість. Значну роль відіграють і такі провідні фактори, як комплектація та вибір видів занять, інтереси, нахили, вік дітей, бюджет часу та радіус віддаленості виховних структур, фаховий рівень соціальних педагогів, керівників творчих гуртків.

Вивчення діяльності позашкільних закладів різнопрофільного типу (Будинки, Палаци, Центри творчості для дітей та юнацтва) показало, що за оптимальних умов роботи гуртків (двічі на тиждень) ці заклади охоплюють приблизно 59% учнів молодших класів, 30% школярів середніх класів і лише 8-10% старшокласників, подекуди 1-2% дошкільнят. Про зниження вікового контингенту дітей, які беруть участь у гуртках, свідчать результати наукових досліджень, що виявили загальну проблему обмеженості профільності та не враховується, що у старшокласників уже досить чітко визначені кількості гуртків, які відповідають інтересам старших школярів, оскільки інтереси, але наявне переобтяження заняттями в школі; спостерігається низький рівень матеріально-технічного забезпечення гуртків обладнанням, апаратурою тощо. Все це призводить до спаду інтересу старшокласників до певних інфраструктур виховно-розвиваючого плану. Виняток складають гуртки, якими керують майстри своєї справи, які приваблюють дітей широким спектром спілкування та справ (туристичні, художньо-творчі та технічно-модельні гуртки).

Виходячи з положення, що кількість дітей різного віку обслуговується у значно меншій кількості, ніж є їх в регіоні, кращі позашкільні виховні заклади застосовують ступеневу систему позаурочної виховної роботи. Мається на увазі організація чіткої послідовності та взаємодії гуртків, що працюють у школах та позашкільних установах. В даному випадку дитина, засвоївши основи знань в гуртку при школі, переходить на вищий рівень, занять у гурток позашкільного закладу.

Проте це лише один бік проблеми. Другий бік значно важливіший — це проблема професійного забезпечення позашкільних закладів працівниками всіх рівнів.

На сьогодні при виконанні функцій педагога у позашкільних закладах 376 спеціальностей, пов'язаних з вихованням та освітою юного населення, більшість становлять жінки, особливо це простежується серед працівників позашкільних закладів. За даними наукових досліджень, 95-97% керівників гуртків — жінки. Найбільш характерним у цьому плані є гуртки в'язання, шиття, макраме, вишивки, а також вокально-хорові, танцювальні тощо. [2, с. 71]

Низький рівень заробітної плати працівників сфери освіти, зокрема, сфери культурно-освітньої, безперечно, негативно впливає на залучення чоловіків до роботи з дітьми, хоча при цьому певний виняток спостерігається у технічних, спортивних, деяких профільних гуртках (юних моряків, авіаторів тощо).

4. Специфіка роботи

Незважаючи на труднощі позашкільні виховні заклади в період сучасного розвитку України, особливо в регіонах, в основному виправдовують своє призначення —- виховувати дітей, гідними свого народу, традицій, працьовитих і чесних, морально стійких і гуманних.

Основні умови ефективної діяльності цих виховних інститутів та розподілити їх за певними типами, зафіксованими в таблиці.

Наявність всіх зазначених умов в даній таблиці забезпечує оптимальний режим функціонування системи позашкільних закладів незалежно від адміністративно-територіального типу регіону. Тобто ускладнення загальної структури позашкільних установ у великих містах потребує налагодження роботи кожної структурної одиниці, що характерно для малих міст або робітничих поселень.

На основі аналізу результатів діяльності позашкільних виховних закладів та наявності визначених умов маємо змогу згрупувати позашкільні заклади за такими параметрами:

А — позашкільні виховні заклади, що знаходяться в стані занепаду у зв'язку з відсутністю можливостей перебудови їх діяльності;

В — позашкільні виховні заклади, які знаходяться у стадії реорганізації, пошуку шляхів вдосконалення соціально-виховної роботи та матеріального виживання;

С— позашкільні виховні заклади, що визначили перспективи діяльності, які, в основному, перебудували свою роботу відповідно до об'єктивних умов.

Таблиця

Умови, які сприяють ефективній реорганізації виховної діяльності позашкільного закладу

Організаційно —педагогічні педагогічні умови			Матеріально-фінансове забезпечення
Зовнішні		Внутрішні
1. Увага, підтримка збоку керівних установ при рішенні проблем діяльності позашкільних закладів		Високий професійний рівень керівника позашкільного закладу, вміння перебудовувати роботу згідно вимог сьогодення	Наявність достатньої матеріально-фінансової бази: а) безперервне державне фінансування (включаючи відрахування від квартирної плати за житловий фонд; б) наявність спортивних, ігрових, театральних площ; в) відповідність кімнат вимогам для занять гуртків, клубів, тощо
2. Тісні діловіконтакти з організаціями та окремими особами		Реорганізаціявідповідно до реального статусу виховного закладу	Існування мережі гуртків та секцій з різними видами фінансування (державне, за рахунок батьків).Існування мережі гуртків та секцій з різними видами фінансування (державне, за рахунок батьків)
3. Взаємодія зі школами, налагодження "ступеневої системи" виховної роботи з школярами		Створення творчого виховуючого мікроклімату, взаєморозуміння, допомоги серед співробітників та учасників творчих мікрогруп	Забезпечення гуртків обладнанням та матеріалами
4. Узгодження планів, програм загальних справ з усіма існуючими у легіоні позашкільними установами різного типу		Підбір кваліфікованих працівників, їх навчання, самоосвіта, розстановка відповідно до потреб їх інтересів та здібностей	Допомога спонсорів,меценатів
5. Координація всієї системи виховної діяльності з учнями в радіусі обслуговування		Вираховування специфіки регіону, району обслуговування: а) створення гуртків згідно з інтересами дітей, зацікавлених підприємств, організацій; б) вибір оптимального режиму роботи; в) територіальне	Наявність коштів дляпроведення екскурсій, масових свят, нагородження, преміювання дітей та співробітників
6. Пропаганда, реклама напрямків і форм виховної діяльності з метою залучення зацікавлених осіб			Залучення державних, громадських та добровільних внесків

При різноманітності зовнішніх факторів вони мають загальну рису: директор позашкільної установи, його заступники, працівники визнають необхідність ефективної перебудови діяльності позашкільних виховних закладів.

Об'єктивні закономірності розвитку суспільства потребують такого керівника, який би міг вивести позашкільний виховний заклад на новий рівень роботи. Керівник повинен стати «генератором ідей» чи їх вправним виконавцем, правильно обрати стиль та методи управління при наявній сукупності ділових та особистісних якостей, здатний створити колектив педагогів, який, працюючи разом, може розпочати кардинальні позитивні зміни.

Доцільно тут є міркування науковця А.Г. Афанасьєва щодо особистості керівника установи: «Діяльність, пов'язана з прийняттям рішень, з організацією, спрямованою на впровадження рішень в життя, з регулюванням системи у відповідності з визначеною метою, з визначенням підсумків діяльності, з систематичним отриманням, переробкою та використанням інформації, є найбільш складною і потребує особливого відбору осіб, що нею займаються» [3, с.240]. Але сьогодні процес відбору керівників відсутній, призначення чи вибори на посаду відбуваються па основі особистих відносин як на рівні колективу позашкільної установи, так і на рівні вищих інстанцій.

Найважливішою проблемою розвитку системи управління в сучасних умовах є визначення оптимального поєднання професійних та особистісних якостей людини, що обіймає посаду керівника в умовах прискорення соціально-економічного розвитку країни, але при цьому відчуває сучасну ситуацію розбудови державності, посилення нових пріоритетів.

Діяльність — це процес двосторонній, який обумовлює активність суб'єктів діяльності. Вона визначає необхідність копіткої роботи з педагогічними кадрами позашкільних виховних установ. На рівні держави ця проблема частково вирішується проведенням заходів по підвищенню професійної підготовки кадрів. Щорічно через обласні інститути удосконалення вчителів, педагогічні інститути та через структуру короткотермінових курсів, семінарів підвищує свою кваліфікацію біля 1,5 тисячі педагогів позашкільних закладів згідно наказу Міністерства освіти України «Про підготовку і підвищення кадрів позашкільних установ».

З метою оновлення змісту, форм і методів позашкільного навчання і виховання була здійснена значна робота з формуванням нормативно-правової бази для всіх ланок освіти, зокрема, до Кабінету Міністрів України подано проект Закону України «Про державну підтримку позашкільної освіти». Передбачалось, що кожен із працівників всіх типів позашкільних закладів повинен обов'язково пройти через семінари і курси з проблем виховання, наприклад: «Удосконалення роботи з учнівською молоддю з питань відродження національної культури, звичаїв, обрядів та традицій народу», «Оновлення методичної роботи позашкільних закладів», «Розвиток пріоритетних напрямів позашкільної роботи з учнівською молоддю» тощо. Ця програма продовжує діяти і сьогодні, де відповідно до сучасних вимог визначені такі напрями вдосконалення діяльності: «Позашкільний заклад — центр національного відродження», «Позашкільний заклад — центр підготовки наукового потенціалу», «Творча обдарованість: пошук і проблеми» тощо. Місце та роль позашкільних виховних закладів у системі соціального виховання особистості базується на положеннях Державної програми «Освіта (Україна XXIстоліття)», де поряд з існуючими визначаються нові функції діяльності позашкільних закладів та перспективний напрям вдосконалення їх діяльності, а саме: «створення умов для одержання вихованцями додаткової освіти» [4, с.87].

Під поняттям «додаткова освіта» мається на увазі освіта, яку може отримати дитина в позашкільному виховному закладі сьогодні завдяки участі у різноманітних гуртках (наприклад, технічного чи художньо-творчого профілю). В минулому десятиріччі лише невелика кількість шкіл мала комп'ютерні класи, але в регіонах активно створювалися базові навчальні приміщення, обладнані комп'ютерною технікою, де могли працювати діти з різних шкіл. Частіше за все це були навчально-виробничі комбінати. Як свідчить час, правильною була організація мережі гуртків, що вивчали комп'ютерну грамотність на базі дитячих технічних станцій. Кращим визнаний досвід роботи клубу «Комп'ютер» у м. Севастополі при Кримській станції юних техніків та гуртка «Основи програмування», що працював в м. Одесі за авторською програмою.

Подальше загострення уваги до діяльності позашкільних закладів визначається у положеннях Концепції національного виховання, схваленої Всеукраїнською педагогічною радою працівників освіти, яка відбулася 30 червня 1994 року, де розкриваються основні завдання позашкільних закладів, а саме: «забезпечення потреб особистості в самореалізації, підвищення інтелектуального, духовного, фізичного, емоційного рівня вихованців шляхом їх участі у різних видах творчої діяльності; формування соціальне вагомих інтересів молоді, сприяння професійному самовизначенню; створення умов для одержання вихованцями додаткової освіти, набуття умінь та навичок шляхом участі у творчих об'єднаннях за інтересами; розвиток комунікативних здібностей та становлення соціальної зрілості особистості, формування її національної самосвідомості і громадянської активності; пошук, розвиток та підтримка юних талантів і обдарувань, виховання творчої еліти у різних галузях суспільного життя, стимулювання творчого самовдосконалення дітей і молоді; створення найбільш сприятливих умов для емоційно-психологічної захищеності та душевного комфорту, які дозволяють не тільки розумно провести дозвілля, а й компенсувати потреби вихованців у позитивних емоціях: радості, доброзичливості, успіху, особистої соціальної вагомості, творчості, самоствердження; виховання естетичних смаків у дітей і молоді, залучення їх до народної творчості, занять різними видами мистецтва, оволодіння народними ремеслами, участь у культурному житті суспільства; збагачення культурними цінностями скарбниці українського народу» [1, с.62].

Виходячи з поставлених завдань, кожний конкретний педагогічний колектив позашкільного закладу мав і має змогу визначити перспективи вдосконалення соціально-виховної діяльності, конкретної перебудови своєї структури, комплектності, штатів, матеріально-технічного забезпечення тощо.

Сучасні загальні тенденції розвитку позашкільних виховних закладів характеризуються:

• перебудовою діяльності позашкільних закладів відповідно до реального стану справ, матеріально-технічним забезпеченням, кадровим посиленням, можливостями регіону (це обумовлює не тільки зміну назви позашкільного закладу, а й конкретизує напрямки і зміст роботи);
• розширенням мережі гуртків фольклорно-етнографічного характеру та народних ремесел (формування відповідно до регіональних традицій, попитом та бажанням школярів і батьків конкретної місцевості);
• перекомплектацією та підвищенням кваліфікації педагогів — керівників гуртків в нових умовах розбудови незалежної держави;
• оновленням, налагодженням методичної роботи, підбором та розробкою методичних матеріалів, навчанням працівників позашкільних установ;
• введенням у структуру позашкільних виховних закладів гуртків з оплатою за рахунок батьків чи спонсорів за умови збереження гуртків, де діти можуть займатись безкоштовно;
• створенням гуртків нової спрямованості: менеджменту, економіки та бізнесу, психології тощо.

Перспективним визначається створення комплексу позашкільної роботи, навчання і виховання за інтересами дітей і учнівської молоді. Він є організаційно-методичним і навчально-виховним закладом освіти та підпорядковується районному управлінню народної освіти. Метою створення такого комплексу є творчий пошук оптимальних шляхів оновлення позашкільного навчання і виховання дітей та підлітків, створення умов для їх самовизначення у вільний час, організація змістовного дозвілля, взаємодія позашкільних закладів зі школами, профтехучилищами, дошкільними закладами, дитячими і підлітковими організаціями та об'єднаннями, громадськістю. Практично мета, завдання, структура, функції діяльності комплексу і Будинку (Палацу) дітей та юнацтва, співпадають, тому що вони є комплексними багатопрофільними позашкільними установами, а головною відмінністю є наявність у комплексі психолого-педагогічного інформаційного центру, інформаційно-методичного прогностичного центру, сектору по роботі з кадрами.

Головна позитивна відмінність комплексу — наукова діяльність, на основі якої розробляється програма подальшого вдосконалення кожної складової його частини. Комплекс координує діяльність всіх категорій педагогічних кадрів навчально-виховних закладів району, які здійснюють роботу за інтересами з дітьми і підлітками, відповідають за організацію їх змістовного дозвілля. Так, наприклад, протягом останніх років в м. Кельменці Чернівецької області створено дитячо-юнацький комплекс позашкільної роботи (директор В.О. Хоменко) та дитячий театральний комплекс (директор О.А. Пермяков) у м. Євапаторія. [2, с. 43] Ці комплекси зарекомендували себе як нові моделі позашкільних закладів. Однак масове створення будь-яких комплексів поки що не пропагується тому, що це потребує додаткових коштів на вдосконалення головної структурної одиниці комплексу. Особливо помітним недоліком є також відсутність базової підготовки провідних фахівців, які могли б працювати по розвитку комплексу на запропонованому рівні.

5. Форми та напрями діяльності дитячих та юнацьких самодіяльних організацій

Особливе місце в організації діяльності позашкільних установ займає питання їх функціонування влітку. Загальновизнані форми та напрями діяльності, характерні для роботи багатопрофільних закладів типу Палаців та Будинків творчості.

Перший напрям.Посилення практичної діяльності профільних позашкільних закладів, основною спрямованістю яких протягом року є підготовка до практичної роботи влітку. Це дитячо-юнацькі флотилії, клуби юних моряків, спортивні секції, в яких діти займаються водними видами спорту (байдарка, каное тощо), туристичні клуби, секції, станції юних натуралістів, гуртки історико-краєзнавчої спрямованості.

Кожна секція, гурток чи профільний позашкільний заклад під час розробки перспектив розвитку роботи планує конкретні форми роботи та види діяльності влітку, які дозволили б перевірити рівень теоретичної та практичної підготовки гуртківців, що активізує зацікавленість дітей протягом року, навіть, при копіткому одноманітному опануванні навичками.

Наприклад, туристичні гуртки та клуби займаються теорією, що близька до викладання географії, а, скажімо, навички в'язання вузлів доводяться до автоматизму. Але діти займаються цим з великим бажанням, бо знають, що від рівня їх підготовки залежить успіх майбутнього походу, рівень його складності, категорії.

Другий напрям. Підтверджується доцільність роботи соціальних педагогів позашкільних виховних закладів у денних виховно-оздоровчих інфраструктурах, які створюються при школах. В останні роки визначилась тенденція організації оздоровчих закладів денного типу при позашкільних виховних установах, які мають приміщення для налагодження не тільки оздоровчо-виховної діяльності, а й для денного сну і відповідають санітарно-гігієнічним вимогам. При всій користі таких закладів, проблемою стає організація оздоровчої роботи на свіжому повітрі та можливість проведення водних процедур, бо не кожна позашкільна установа має зелену зону відпочинку. Однак цей досвід уже вважається позитивним, тому що діти молодшого шкільного віку мають професійний догляд дорослих, а різноманітність культурно-виховних заходів сприяє розширенню їх знадь, творчих вмінь та навичок. Просте жується бажання дітей відпочивати в таких закладах, особливо дітей з багатодітних, малозабезпечених сімей. При порівнянні з денними оздоровчими закладами, що створені при школах та при позашкільних виховних закладах, значно підвищується можливість використання різноманітного обладнання та варіативності приміщень у позашкільних установах. Це сприяє зростанню виховного впливу конкретного виду діяльності, створює відповідний настрій у дітей. Наприклад, при проведенні ігор по станціях, що стали традиційними у всіх типах закладів, кожна станція може бути розташована у приміщенні гуртка відповідного спрямування: «Екологічна» — у приміщенні гуртка юних натуралістів, «Музична» — в хоровій кімнаті, «Танцювальна» — в балетному класі.

Третій напрям.Організація роботи різ непрофільних гуртків на базі позашкільних закладів чи шкіл, де діти за кілька днів занять оволодівають певними знаннями і уміннями, що служить стимулом, основою для подальшого залучення їх до гурткової роботи за обраними видами діяльності. Практично це найбільш розповсюджена форма організації роботи влітку.

Наприклад, за два-три заняття діти виготовляють діючу модель машини чи літака з паперу, що сприяє розвитку інтересу до технічного моделювання та формує бажання продовжувати навчання. Така форма роботи сприяє пропагуванню гурткової роботи позашкільних закладів та являє собою елемент випереджуючого набору дітей для навчання в наступному році і залучає їх до активного, творчого, виховного відпочинку в тому випадку, якщо вони залишаються в місті.

Четвертий напрям. Проведення масових форм виховної роботи на дитячих майданчиках, у парках, зонах відпочинку силами вихованців та працівників виховних закладів: свят, гулянь, концертів, конкурсів, змагань, фестивалів, балів.

При цьому можлива варіативність проведення вищеназваних форм, які можна згрупувати за домінуючими особливостями:

а)на основі розробленого сценарію відповідальні педагоги по зашкільних закладів підбирають виконавців, ведучих, готують матеріали, наочність, проводять репетиції, а потім підготовлена форма виховної роботи програється кілька разів для різної аудиторії, в різних місцях, наприклад, так може бути проведено «Свято Нептуна»;

б)відповідальні за проведення масового свята розробляють завдання для майбутніх учасників, готуються ведучі, наочність, репетиції проходять окремо з кожною групою учасників, що дає змогу витримати ефект новизни. В даному випадку за формою це буде конкурсна програма, тому необхідне створення жюрі;

в)варіант проведення гулянь, фестивалів обумовлює участь і дітей, і дорослих, тому створюються оргкомітет, куди залучаються представники місцевої влади, держадміністрації, зацікавлені особи та організації при обов'язковій участі професійних педагогів-організаторів культурно-виховних дійств широкого масштабу, позашкільних працівників, які розробляють програму або сценарій.

П'ятий напрям. Організація консультацій провідних педагогів позашкільних закладів та соціальних педагогів соціальних служб для вихователів денних оздоровчих закладів, керівників гуртків, педагогів-вихователів та соціальних педагогів позаміських оздоровчих закладів; проведення консультативно-методичної допомоги на місцях, а саме в позаміських дитячих оздоровчих закладах, в денних закладах при школах та позашкільних закладах, клубах за місцем проживання. Консультації мають бути організовані на основі чергування, в обумовлений час та за заздалегідь визначеною тематикою чи такою, що спонтанно з'явилася під час методичного виїзду.

Наприклад, пропагується проведення консультативно-пропагандистської роботи з питань організації з дітьми та підлітками занять з основ здорового способу життя, роз'яснення основних валеологічних та екологічних понять в умовах літнього відпочинку.

Шостий напрям. Оздоровлення дітей, що займаються в колективах позашкільного закладу на базі позаміських дитячих оздоровчих закладів. В даному випадку гуртківці всім колективом, разом зі своїми керівниками виїздять у літній табір. Так можуть відпочивати хореографічні колективи, оркестри духових інструментів, дитячо-юнацькі інструментальні ансамблі, волонтери соціальних служб. В нових умовах дитячі колективи з більшою інтенсивністю продовжують заняття, репетиції, іноді двічі на день. Це значно підвищує майстерність учасників, розширюється репертуар, налагоджуються неформальні стосунки, формується позитивно-емоційний мікроклімат серед дітей та підлітків. Така практика щодо організації роботи широко застосовується влітку у спортивних секціях та дитячо-юнацьких спортивних школах. Для команд футболістів, хокеїстів та груп спортсменів, котрі займаються різними видами спорту, педагоги організують спортивні зміни чи загони, де діти продовжують тренування. Взаємодія з колективами закладів відбувається на основі офіційних угод.

Сьомий напрям.Робота педагогів позашкільних закладів у позаміських дитячих оздоровчих закладах. Результати наших досліджень свідчать, що в даному випадку при роботі на різноманітних посадах, починаючи з заступника начальника табору з питань виховної роботи і закінчуючи соціальними педагогами, загальний рівень виховної роботи позаміського виховного оздоровчого закладу значно підвищується.

Але сьогодні процес залучення до роботи у таборах відпочинку та оздоровлення проходить спонтанно, на основі суб'єктивного сприйняття осіб, офіційні направлення відсутні. В основному люди працюють в період власної відпустки не за інтересами, а через матеріальні потреби.

Висновки

Таким чином, проаналізувавши результати наукових досліджень та досвід роботи позашкільних виховних закладів в Україні на сучасному етапі, ми можемо констатувати, що останнім часом значно зросли вимоги до змісту і форм їх діяльності, що зумовило підвищення інтенсивності процесу вдосконалення та перебудови їх роботи в цілому.

Визначаються основні тенденції розвитку позашкільного виховання, а саме: спостерігається зниження проценту залучення школярів до гуртків, позашкільних закладів у порівнянні з підвищенням кількості населення у великих містах, кількість позашкільних закладів не залежить від чисельності населення міста, робота позашкільних закладів частіше за все проводиться у пристосованих приміщеннях, відсутні педагогічні та архітектурні вимоги до споруд учбово-виховного типу. Визначається тенденція зниження вікового контингенту дітей, які займаються у гуртках для старшокласників. Однак, незважаючи на істотні недоліки, позашкільні заклади продовжують відігравати досить помітну роль в організації виховного процесу в регіонах, мікрорайонах, що дозволило класифікувати організаційно-педагогічні умови їх діяльності, які поділяються на зовнішні та внутрішні.

Виявлено провідну роль педагога позашкільного закладу в процесі вдосконалення, переорієнтації та набуття нових функцій, до цього часу не характерних для діяльності позашкільних закладів. Разом з тим визначається суперечність між цим процесом і низьким рівнем матеріально-технічного та кадрового забезпечення позашкільних виховних закладів.

Особливе місце при використанні потенційних виховних можливостей посідає дитячий позаміський табір оздоровлення та відпочинку дітей. Своєрідність цієї позашкільної виховної установи полягає у належності позаміських дитячих оздоровчих закладів до типу багатопрофільних виховних позашкільних закладів з притаманними їм особливостями. Заклад має для цього відповідні виховні можливості, які сьогодні функціонально не використані Поряд із школою, вони сьогодні спроможні прискорити та підвищити процес національного та інтелектуального відродження молодої порослі України.

Використана література

1. Соціальна педагогіка: Підручник/ А.Й. Капська, Л.І. Міщик та ін.; М-во освіти і науки України, Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова. -2-е вид., перероб. та доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2003. -255 с.
2. Соціальна робота змолоддю в Україні (Збірник інформаційно-методичних матеріалів)/ М-во України у справах сім'ї та молоді, УкрНДІ проблем молоді; За заг. ред. І.Д. Звєрєвої. -К.: Столиця, 1997. -151 с.
3. ПальчевськийС.С.Соціальна педагогіка: Навчальний посібник,. -К.: Кондор, 2005. -549с.
4. Соціальна робота вУкраїні: теорія і практика: Науково-методичний журнал: Видається щоквартально/ Редкол.: А. Й. Капська, С. В. Толстоухова, І. М. Пінчук та ін.; НПУ ім. М. П. Драгоманова, ДСССДМі, БО "ФСР", ВГО "ЛСПУ"№ 1(9) : Січень-березень. -Б.м.. -2005. -173 с.
5. Зотова О. Організаційно-педагогичні форми та методи позаурочної роботи // Рідна школа. -2001. -№ 6. — С. 8-9
6. Зайченко А. Якщо ваша дитина обере "Екологічну варту"…// Початкова школа. -2004. -№ 6. — С. 54-55
7. Охрімчук Р. Якщо ваша дитина обере гайдинг… // Початкова школа. -2004. -№ 4. — С.51-52
8. Охрімчук Р. Можливо, ваші діти оберуть Пласт? // Початкова школа. -2004. -№ 1. — С.61-62
9. Копцева О.А. Детские общественные организации и социальное творчество учащихся // Социологические исследования. -2005. -№ 2. — С. 113- 120
10. Охрімчук Р. Якщо ваша дитина обере "КРОКС"… // Початкова школа. -2003. -№ 11. — С.60-61
11. Зайченко А.Якщо ваша дитина обере "СПОК"… // Початкова школа. -2003. -№ 10. — С.51-53
12. Охрімчук Р. Новий життевий простір дитячого руху // Початкова школа. -2003. -№ 8. — С.14-16
13. Формы и методыорганизации досуга и оздоровления детей в условиях летнего лагеря // Воспитание школьников. -2002. -№ 5. — С. 45-55
14. Жданович Ю. Методи виховання в Пласті// Рідна школа. -2002. -№ 4. — С. 21-24
15. Ярова Л. Скаутинг як педагогічна система // Трибуна. -1998. -№ 5-6. — С. 29-30
16. Кузьменко О. Дещо про Спілку дитячих організацій м.Києва:(СПОК) // Початкова школа. -1997. -№ 6. — С. 50-52
17. Програма Федерації дитячихорганізацій України "Я — Родина-Батьківщина" // Позакласний час. -2004. -№ 9-10. — С. 20-26
18. Кульпединова М. Чего хотят взрослые от детских общественных организаций: По итогам социологического исследования // Воспитание школьников. -2005. -№ 4. — С. 60-65
19. Юхно Л.О. Презентація дитячої організації "Семицвіт": учнівське самоврядування // Розкажіть онуку. -2005. -№ 16-17. — С. 84-86
20. Охрімчук Р. Дитячі об`єднання в Україні: їх виховні можливості та пропозиції школі// Початкова школа. -2005. -№ 7. — С. 47-50.