Вступ.

1.Поняття кооперування виробництва в системі категоріального апарату.

2. Практичні завдання міжнародної кооперації в сучасних умовах.

3. Міжнародне кооперування виробництва в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Кооперація безпосередніх виробників, дослідників та розробників у сучасному світі постає відтворювальною базою соціально-економічного та науково-технічного прогресу країн світу, серцевиною світогосподарських процесів, регіональної економічної інтеграції, транснаціоналізації (виробництва, НДДКР, інформаційно-фінансової сфери тощо), міжнародного промислового співробітництва, глобалізації світової економіки у сфері матеріального виробництва. Ця форма взаємодії стала прискорювачем структурної перебудови промисловості, її галузевих та міжвідомчих комплексів на новій технологічній основі, в тому числі широкому застосуванні електронних та інформаційних технологій.

В економічній літературі термін "виробнича кооперація" у міжнародному співробітництві використовується як у вузькому значенні, під яким мають на увазі кооперацію виключно у виробничій діяльності, так і у широкому його розумінні, включаючи різні сфери господарської діяльності підприємств: наукові дослідження, матеріально-технічне забезпечення, безпосередньо процес виробництва, збут продукції, управління підприємством.

В глосарії термінів, який було опубліковано Європейською економічною комісією ООН (ЄЕК ООН) у 1983 році, промислове співробітництво (до терміну " промислове співробітництво" прирівнюється термін "виробнича кооперація" у широкому своєму значенні) визначено як "відношення, пов'язані із створенням довготривалої спільності інтересів між незв'язаними між собою підприємствами різних країн. Промислове співробітництво може включати надання ліцензій, поставку підприємств або виробничих ліній; розвиток нових видів технологій та надання інформації, яка відноситься до цих видів технологій; виробництво, маркетинг, спільні проекти або спільна заявка на підряд.

1.Поняття кооперування виробництва в системі категоріального апарату

Створення динамічної соціальної системи відкритої економіки, одним із завдань якої є активізація участі в процесі міжнародного кооперування, стає необхідним атрибутом та цільовою функцією побудови відкритого суспільства, передумовою розв’язання складних та суперечливих завдань українського розвитку.

Без важелів міжнародного кооперування неможливо розв’язати ряд завдань розвитку усієї системи міжнародної економічної діяльності, зокрема:

• додатково збільшити фізичні обсяги експорту та імпорту багатьох видів продукції;
• подолати тенденції відпливу капіталу через несприятливі умови його докладання всередині країни;
• оптимізувати структуру торгівлі, зокрема подолати значною мірою сировинний характер вивезення та надто помітну орієнтацію неекономічного імпорту на товари некритичного імпорту, збільшивши частину машино-технічного обладнання;
• знизити вразливість експорту від антидемпінгових санкцій країн-споживачів;
• запобігти поширенню безгрошових, часто невигідних для держави, товарообмінних операцій;
• збільшити питому вагу складних технологічних виробів та наданих інтелектуальних послуг інформаційного, дослідницького та науково-технічного характеру в структурі експорту.

Терміни кооперація та міжнародна кооперація – використовуються в двох значеннях: у широкому та у вузькому.

В широкому розумінні ці поняття синонімічні поняттям “співробітництво”, “міжнародне співробітництво”. Інакше кажучи, ці категорії визначають суттєві риси економічної, міжнародних економічної діяльності як такої.

У вузькому плані зазначені терміни трактуються як кооперування виробництва.

Під кооперуванням розуміють безпосередньо спрямовану на виробництво матеріальних цінностей та послуг діяльність економічних суб’єктів, які поєднують свої зусилля з метою економії витрат, підвищення ефективності та прибутковості виробництва, підвищення продуктивності праці, якості продукції, що виробляється, поліпшення системи управління та умов реалізації продукції.

Змістовним наповненням міжнародної промисловості кооперації в сучасних умовах є спільне виготовлення складної, технологічної, наукомісткої продукції зі спеціалізацією (надетальною, повузловою) окремих суб’єктів виробництва. Міжнародне кооперування відбувається на базі довгострокових договірних відносин, які передбачають безпосередні постійні виробничі та/або науково-технічні, конструкторсько-впроваджувальні зв’язки між партнерами двома або більшою кількістю різнонаціональних юридично та функціонально незалежних одна від одної господарських структур. Змістом їх спільної діяльності є спеціалізоване виробництво, що дає змогу їм підвищувати продуктивність праці та збільшувати сукупні обсяги виробництва.

Особливого розвитку кооперування набуло у сфері створення великих технічних об’єктів, складних машин, високотехнологічного обладнання, у науково орієнтованих виробничих процесах.

В одному і тому самому коопераційному ланцюгу, навіть у технологічному процесі, діюча коопераційна модель може поєднувати риси і національної, й інтернаціональної взаємодії, як, скажімо, у випадку міжнародного обміну деталями, вузлами у разі наявності, принаймні в одного кооперанта, національних субпідрядників.

Всі можливі форми міжнародного кооперування схоплені діяльністю таких структур як ТНК.

Міжнародна консорціумна організація комерційної взаємодії типово вважається формою міжнародної кооперації; те саме стосується спільних підприємств, щоправда, традиційне для наших умов міжнародне спільне підприємництво, частіше є акціонерною формою вкладання капіталів, ніж проект спільної реалізації певного конкретного проекту.

У Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, спеціалізацію та кооперацію у галузі виробництва, науки і техніки було визначено як одну з форм міжнародного співробітництва, нарівні з торгівлею та іншими формами взаємодії. Цей закон дає і розгорнуте визначення міжнародної кооперації (у найбільш вузькому розумінні): міжнародна кооперація – взаємодія двох або більше суб’єктів господарської діяльності, серед яких хоча б один є іноземним. У процесі такої взаємодії здійснюється спільне розроблення або спільне виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції (деталей, вузлів, матеріалів, а також устаткування, що використовується у комплектних поставках) або спеціалізації на окремих технологічних стадіях (функціях) науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією відповідних програм господарської діяльності.

Згідно з класифікацією ЄЕК (Європейська економічна комісія) ООН формами виробничої кооперації можна вважати:

• поставку комплектних підприємств та обладнання з наступною оплатою їх вартості продукцією, що має бути виготовлена на їх основі;
• надання ліцензії та (або) виробничого досвіду і знань з наступною оплатою їхньої вартості поставками продукції, отриманої з їх використання;
• підряд;
• спільне виробництво, включаючи науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР);
• організацію спільних підприємств;
• запровадження спільних проектів.

На відміну від цього у класифікації ЮНКТАД виділяються такі виробничо-коопераційні форми:

• спільне виробництво;
• підряд (це договір, за яким одна сторона зобов’язується виконувати завдання іншої сторони (замовника));
• поставки в рамках ліцензійних угод;
• взаємне доповнення виробничих потенціалів;
• розподіл виробничих програм у вигляді спеціалізації;
• організація спільних підприємств.

2. Практичні завдання міжнародної кооперації в сучасних умовах

Багатостороння кооперація в умовах сучасного науково-технічного прогресу, особливостей соціально-економічного розвитку стає ключовою передумовою підвищення ефективності окремих національних відтворювальних комплексів, зокрема й нашої держави.

Ефективність участі національної економіки в процесах виробничої кооперації значною мірою залежить від правильності її макроекономічного регулювання.

Функцією державного втручання є, наприклад, створення сприятливого для коопераційної взаємодії законодавства, укладання відповідних угод, забезпечення стабільності внутрішнього ринку та умов діяльності комерційних структур у разі зіткнення зі стихією світової конкуренції, а можливо і з централізовано скерованими експасіоністськими або протекціоністськими діями з боку інших держав. У більш загальному плані держава повинна дбати про оптимізацію якості відтворення.

Технічно міжнародна кооперація у вигляді спільного виробництва виражається передусім у поставках (взаємних чи односторонніх) субпродуктів, вузлів та деталей, із подальшою доробкою, доведенням та збиранням кінцевої продукції на підприємствах партнерів або одного з партнерів.

Очевидно, що для реалізації цілей такого співробітництва потрібне узгодження не тільки на мікро-, а й на макроекономічному рівні численних підходів до питань метрології та стандартизації, уніфікації технічних правил та нормативів, типізації або включення до числа прийнятих стандартів окремих параметрів готових виробів, агрегатів, вузлів та деталей (експансія – розширення сфери впливу окремих країн, монополій, транснаціональних корпорацій, внаслідок витіснення інших країн, компаній, корпорацій, захоплення ринків збуту).

Спільне виробництво передбачає обмін вузлами та деталями з наступним складанням готової продукції на підприємстві одного або двох партнерів. Передумовою для успішного здійснення цієї форми співробітництва слугує вирішення питань стандартизації, уніфікації та типізації окремих деталей та вузлів, кінцевої продукції. Воно супроводжується. як правило, більшим обсягом взаємних поставок і веде до більшої взаємозалежності та більшого взаємозв'язку партнерів.

Спільне виробництво може здійснюватися в різних формах. Найбільш простим його варіантом є підряд. Проте в традиційному значенні цей вид коопераційного співробітництва існує у двох формах: на основі розподілу виробничих програм та на основі спеціалізації. Ці форми угод будуються на контрактних відносинах типу "дебітор — кредитор" і не включають розподіл ризиків та прибутку. На відміну від підрядів в останніх випадках встановлюються відносини більш рівноправного характеру. Вони передбачають поставку кожним партнером визначеної кількості вузлів, деталей та інших компонентів для виготовлення кінцевого продукту на підприємстві одного або обох партнерів. Сюди ж включається розробка технічних умов на вказані компоненти, розподіл їх виробництва між партнерами з встановленням обсягу та специфіки виробництва. Часто подібне співробітництво зачіпає або розповсюджується й на проведення спільних НДДКР. В цьому випадку може мати місце передача розробленої технології в обох напрямах і співробітництво повинно бути суворо збалансовано.

Розподіл програм та спеціалізація дозволяють забезпечити випуск продукції великими партіями, покращати матеріально-технічне постачання, передбачити організацію спільних збутових каналів або використання збутової мережі одного з партнерів.

Спільне виробництво на основі спеціалізації у порівнянні з коопераційним співробітництвом на основі розподілу програм дозволяє більш повно використовувати потужності, підвищувати конкурентоспроможність продукції, скоротити витрати виробництва тощо. Міжнародна практика свідчить, що досягнення угод з високим ступенем спеціалізації між партнерами є складним і довготривалим процесом, який потребує чіткого визначення обов'язків сторін, що передбачає встановлення цін на продукцію, яка взаємно обмінюється, технічних нормативів, строків поставок та постачання сировинних матеріалів, процедури контролю за якістю компонентів та кінцевої продукції та порядку врегулювання розбіжностей, а також ефективної координації дій.

Які класичний приклад спільного виробництва на основі спеціалізації можна привести коопераційне співробітництво між автобудівними фірмами Франції ("Юнік") та Італії ("ОМ"), які спеціалізувалися на випуску вантажних автомобілів. За рахунок взаємних поставок двигунів обидві фірми, маючи майже однакове обладнання, без збільшення чисельності робітників та виробничих площ і без додаткових капіталовкладень отримали можливість розширити номенклатуру важких вантажівок, які вони випускали, знизити собівартість їх виготовлення і тим самим покращати свої позиції на ринку автомобільної продукції.

3. Міжнародне кооперування виробництва в Україні

Відсутність в Україні державних програм у галузі науки, розвитку сучасних технологій, наукомістких галузей і видів послуг об’єктивно знижує коопераційний потенціал економіки. І навпаки, виявлення пріоритетів промислово-галузевого розвитку, з’ясування переліку тих реальних міжнародних проектів, в яких можуть взяти участь Україна, її підприємства, може відіграти велику позитивну роль для розвитку міжнародного кооперування виробництва. Це пов’язано з прагненням компенсувати розрив тих прямих зв’язків між виробництвами, які існували за часів СРСР.

Одним із базових документів щодо цього є Угода про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (ратифікований Верховною Радою України у вересні 1995 року). Як підстави для створення сприятливих умов виробничої кооперації на території СНД відзначаються наявністю технологічних взаємозв’язків, що склалися між технічними та виробничими потенціалами держав, вирішальна роль прямої виробничої взаємодії суб’єктів господарювання держав – учасниць Співдружності у створенні загального економічного простору на базі ринкових відносин, прагнення забезпечувати сприятливі умови для підтримання і взаємовигідного розвитку виробничої кооперацій і прямих зв’язків між підприємствами та галузями в межах Співдружності.

Україна заінтересована в розвитку різноманітних кооперативних форм спільного господарювання. Адже дуже часто міжнародне кооперування передбачає технологічне лідерство однієї зі сторін, а стан різних галузей вітчизняної економіки обумовлює як можливість упровадження передових технічних ідей інших країн на власних підприємствах, так і потенціал виходу з власними технологіями на ринки інших країн сумісно з фірмами-резидентами. Прикладом останнього може стати проект випуску літаків моделі АН за участі українських фахівців в Ірані.

Прикладом поєднання виробничих потенціалів є співробітництво українського НВП “Машинопроект” та російського ВАТ “Рибінські мотори” з метою створення двигунів потужністю 60 МВт. Попередній проект, в якому взяли участь миколаївські та російські машинобудівники, мав результатом створення газотурбінного двигуна потужністю 110 МВт на Іванівській ГРЕС. Перспективним є українсько-російський проект щодо створення найкращого в світі літака нового покоління АН – 70. У Сімферополі працює підприємство, яке здійснює складання автомобілів “Газель” і комплектуючих, що надходять до російського АТ “ГАЗ”.

Є перспективи спільного виробництва в авіаційній галузі за участі авіаційного об’єднання ім. Антонова (м. Київ) та білоруського НВО “Агат”.

Україна має великі коопераційні та кредитно-інвестиційні можливості у сфері космічного співробітництва з Європейською космічною агенцією (ЄКА). Адже в Україні існує потужний космічний потенціал, який далеко не завжди може претендувати на самостатність, як один із конкуретнихавтономних світових центрів промисловості. Серед напрацювань, які могли б становити перспективний напрям комерційної взаємодії з ЄКА, можна навести технології супутникового зв’язку, дистанційного зондування Землі, систем космічного транспортування, а також виробництва ракет “Зеніт” та “Циклон”, створення системи орієнтації й управління орбітальними станціями та багато іншого.

Таке співробітництво та аналогічні його форми могли б значно посприяти розвиткові окремих виробництв, а також збільшенню експорту товарі і послуг, надходжень до державного бюджету, поліпшенню макроекономічних параметрів.

Інструментами державного регулювання кооперації може бути пільгове митне регулювання поставок обладнання або виробничих ліній, цілях, виробничих комплексів, сприяння торгівлі ліцензіями. Особливий напрям уваги – сприяння розвитку нових видів технологій, відповідному забезпеченню інформацією, ноу-хау. Товарообмін, який відбувається відповідно до міжнародних договорів підряду, цілком обґрунтовано може претендувати на значно сприятливіший режим регулювання.

Таким чином, для забезпечення економічної безпеки українських товаровиробників у співробітництві з російськими підприємствами їм необхідно обирати такі форми кооперування, які б базувалися на наступних принципах:

• рівноправний і довготривалий характер відносин між партнерами із співробітництва;
• справедливий розподіл ризиків та прибутку між учасниками кооперування;
• спільна зацікавленість партнерів у досягненні кінцевих результатів співробітництва.

Висновки

Наведеним принципам кооперації більше за все відповідає кооперування у таких формах, як співробітництво на основі компенсаційних та ліцензійних угод, у формі спільного виробництва за умови двосторонньої кооперації (взаємних поставок кооперованої продукції), спільних підприємств, спільних проектів та в складі транснаціональних (міждержавних) промислово-фінансових груп.

Кооперація виробництва — не просто торгівля. Вихід коопераційних зв'язків підприємств за національні кордони має суттєву специфіку і, поперед усе — у нормативно-правовому відношенні. Гадаємо за доцільне скористатися досвідом країн-членів ЄЕК ООН, суть якого полягає в проведенні ними серйозної нормотворчої роботи з комплексу питань внутрішньодержавної та міжнародної кооперації. Розвиток нормативно-правової бази вкрай потрібен і Україні з метою забезпечення вирішення питань виробничої кооперації як в середині держави (для створення корпоративно-коопераційного каркасу економіки України в контексті промислової політики країни), так і в міжнародних міжфірмових зв'язках.

В рекомендаціях було б доцільно висвітлити у взаємозв'язку питання з сертифікації продукції, що виробляється в рамках кооперації; лізингу; ціноутворення на кооперовану продукцію; обміну науково-технічною та іншою документацією, правами промислової власності; співробітництва в збуті та післяпродажному сервісі продукції; валютно-фінансових, кредитно-розрахункових питань; порядку підготовки договорів про міжнародну кооперацію та їхньому змісту; особливостей кооперації в корпоративних структурах; форм державної підтримки участі українських підприємств в міжнародній кооперації та інше.

Список використаної літератури

1. Горбач Л. Міжнародні економічні відносини : Підручник/ Люд-мила Горбач, Олексій Плотніков,. -К.: Кондор, 2005. -263 с.

2. Дахно І. Міжнародна економіка : Навч. посіб./ Іван Дахно, Юлія Бов-трук,; Міжнар. акад. управл. персонал.. -К. : МАУП, 2002. -214 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Козик В. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Панкова, Наталія Даниленко,. -4-те вид., стереотипне. -К.: Знання-Прес, 2003. -405 с.

5. Липов В. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Володимир Липов,; М-во освіти і науки України, ХНЕУ. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -406 с.

6. Міжнародні економічні відносини : Сучасні міжнародні економічні відносини: Підручник для студ. екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -256 с.

7. Міжнародні економічні відносини : Історія міжнар. екон. відносин: Підручник для екон. вузів і фак./ А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, О. В. Бутенко та ін.. -К.: Либідь, 1992. -190 с.

8. Міжнародна економіка : Підручник/ Григорій Климко, Віра Рокоча,; Ред. Анатолій Румянцев,; Київський нац. ун-т ім. Т. Г. Шевченка. -К.: Знання-Прес, 2003. -447 с.

9. Одягайло Б. Міжнародна економіка : Навчальний посібник/ Бо-рис Одягайло,. -К.: Знання , 2005. -397 с.

10. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

11. Савельєв Є. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів : Підручник для магістрантів з міжнарод. економіки і держ. служби/ Євген Савельєв,; За ред. Олександра Устенка,. -Тернопіль: Економічна думка, 2002. -495 с.

12. Семенов Г. А. Міжнародні економічні відносини: аналіз стану, реалії і проблеми : Навчальний посібник/ Г. А. Семенов, М. О. Панкова, А. Г. Семенов; Мін-во освіти і нау-ки України, Гуманітарний ун-т " Запорізький ін-т державного та муніципального управління " . -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -231 с.