referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Форми господарсько-торгівельної діяльності

Вступ

Актуальність теми. Тривалий час поняття господарської діяльності визначалося лише в юридичній літературі. Наведемо одну з багатьох доктринальних (наукових) дефініцій, які, до речі, за незначними винятком, не містять суттєвих розбіжностей: господарська діяльність — це як сам процес виготовлення і реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг, так і його забезпечення матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами [1, с. 37].

В економіці будь-якої країни величезне значення має формування і розвиток споживчого ринку, від стану якого залежить забезпеченість населення, рівень споживання, стійкість грошового обіг. Важливу роль у вдосконаленні споживчого ринку відіграє торгівля, яка є значною складовою світової економіки. Показники її розвитку є значущими індикаторами економічного і соціального благополуччя суспільства в цілому. У зв’язку з цим, дослідження процесів її функціонування є вельми значущим і актуальним завданням у забезпеченні стійкого розвитку економіки і сучасного суспільства.

Чинне господарське законодавство надає декілька визначень господарської діяльності. Їх називають легальними (законодавчими).

За радянських часів роздрібна торгівля сприймалася як кінцева ланка розподілу товарної маси. З цієї позиції і планувався розвиток галузі: визначалося розміщення торгових об’єктів за регіонами, встановлювалися нормативи товарних запасів і торгової площі для різних груп товарів [1, 2].

Різноманітні аспекти розвитку торгівлі в Україні висвітлені в працях вітчизняних вчених таких, як: Н. О. Голошубової, Л. О. Лігоненко, А. А. Мазаракі, Т. А. Пікуша, Н. О. Власової, В. А. Гросул та ін. Проте потребують подальших досліджень процеси розвитку торговельної галузі в Україні, що пов’язані з урахуванням мінливості ринкового середовища та необхідністю вибору стратегії розвитку торгівлі в країні в сучасних умовах.

Мета роботи — проаналізувати поняття господарсько-торгової діяльності, виокремити її основні ознаки та форми.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти господарсько-торгової діяльності

1.1. Визначення поняття господарської діяльності

Господарська діяльність — діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. 3 ГКУ).

Варто звернути увагу, що ГКУ поряд із терміном “господарська діяльність” уживає термін “господарювання”, по суті, вважаючи їх тотожними: в преамбулі після слів “господарська діяльність” у дужках зазначено “господарювання”. Такий підхід законодавця спостерігаємо і в подальшому тексті Кодексу (див. ст. 52, 55 та ін.).

Разом із тим, у певних статтях, наприклад 1, 258 ГКУ, використовуються обидва поняття. Як справедливо зауважує С.О. Теньков, з позицій формальної логіки подібне може розглядатися як доказ їх відмінності [23, с. 10]. Справді, деякі лексичні розбіжності прослідковуються. В одних випадках “господарювання” і “господарська діяльність” застосовуються як синоніми; тому той, хто безпосередньо здійснює господарську діяльність, є суб’єктом цієї діяльності, або суб’єктом господарювання, або господарюючим суб’єктом. В інших випадках (скажімо, в уже згаданих ст. 1, 258, у ст. 2, 6 ГКУ) “господарювання” позначає сферу економіки, в якій господарська діяльність здійснюється і виявляється в численних зв’язках (відносинах) суб’єктів господарювання між собою, а також з іншими суб’єктами (учасниками) в цій сфері — споживачами, державними органами, органами місцевого самоврядування тощо. У цьому контексті “суб’єкти господарювання” і “учасники відносин у сфері господарювання” співвідносяться як частина і ціле.

Оскільки господарювати — це займатися господарською діяльністю, що неодмінно відбувається у формі відносин, то і в останніх із зазначених випадків є виправданим вживання понять “сфера господарювання” або просто “господарювання” саме у значенні сфери суспільного життя, де здійснюється господарська діяльність. Ясно, що тут слід ураховувати попередні міркування щодо суб’єктів. Аналогічної точки зору дотримуються автори переважної більшості підручників і навчальних посібників з господарського права.

З’ясовуючи поняття господарювання з точки зору відповідності його до терміна “господарська діяльність”, варто звернути увагу на ще одне зіставлення термінів — “господарські відносини” і “відносини у сфері господарювання”. Навряд чи обґрунтовано шукати розбіжності у визначенні цих понять. Хоча в літературі “відносини у сфері господарювання” розглядаються і значно ширше, ніж “власне господарські відносини” (господарсько-виробничі, внутрішньогосподарські, інші додають і організаційно-господарські), як такі, що охоплюють також управлінські, цивільні, природоресурсові, фінансові, податкові, інші відносини. Цей підхід пояснюється з тих позицій, що господарське право (законодавство) є комплексною галуззю.

Таким чином, маємо відзначити, що торгівля – це перша галузь, з якої почався процес демонополізації економіки країни, що сприяло створенню конкурентного середовища та появі на споживчому ринку України незалежних суб’єктів господарювання різних форм власності [21,c .166].

Сучасний стан розвитку роздрібної торгівлі в Україні характеризується яскраво визначеною тенденцією до концентрації торгівлі, збільшення торговельного бізнесу за рахунок консолідації торговельних компаній, створення великих торговельних мереж, груп компаній та інших форм об’єднань.

1.2 Організаційні особливості торговельних процесів

Торговельні підприємства є однією з основних ланок економіки України, тому питання фінансової стійкості їх діяльності є визначальними під час прийняття якісних управлінських рішень.

Для вітчизняної оптової ланки характерна одноманітність оптових підприємств та оптових посередників за своїм функціональним призначенням, організаційно-правовими формами господарювання і технологією роботи, що не сприяє створенню ефективного конкурентного середовища. Вони істотно відстають від перетворень у роздрібній торгівлі, де прискорено розвиваються нові формати магазинів, корпоративні торговельні мережі, впроваджуються сучасні інформаційні системи та електронна комерція. У зв’язку із послабленням ролі оптової торгівлі, відбувся перехід багатьох роздрібних торговельних підприємств переважно на прямі зв’язки з товаровиробниками [21, c. 167].

Роздрібна торгівля у регіонах сьогодні стає однією з галузей економіки, яка розвивається найбільш динамічно, оскільки останніми роками у даній сфері відбуваються відчутні позитивні зміни.

Враховуючи тенденцію, яка склалася на ринку останніми роками, нами систематизовано та згруповано класифікаційні ознаки типів вітчизняних підприємств роздрібної торгівлі (табл. 1).

Таблиця 1. Класифікація роздрібних торговельних підприємств

Класифікаційна

ознака

Тип підприємства та його характеристика
Широта та наси­ченість товарного асортименту —    спеціалізовані магазини пропонують вузький асортимент великої насиче­ності;

—    універмаги пропонують багато асортиментних груп, кожною асортимент­ною групою займається спеціальний відділ, що має власних закупівельників;

—    універсами — це великі підприємства самообслуговування з низьким рів­нем витрат і великим обсягом продажу;

—   супермаркети — досить великі підприємства самообслуговування з низьким рівнем витрат і низькими націнками, великим обсягом продажу;

—    магазин товарів повсякденного попиту — невеличкі магазини в житлових районах із найнеобхіднішими товарами вузького асортименту;

—   торговельні комплекси, які займають значні площі. Крім універмагів і уні­версамів, спеціалізованих магазинів, на території комплексів розміщують автомобільні стоянки, розважальні підприємства, філії банків тощо.

—   інтернет-магазини

Форма

власності

—   приватна (одноосібна — підприємець, що має власний магазин; торговель­на мережа — мережа магазинів, що передбачає спільне володіння кількома магазинами);

—    роздрібний франчайзинг — така форма організації роздрібної торгівлі, ґрунтується на договірних стосунках між виробником, оптовиком і роздрі­бним торгівцем. Фірма-франчайзер надає роздрібним торгівцям право ви­користовувати свою марку, унікальну відпрацьовану технологію — так зва­ний формат франшизи;

—   оренда торговельної площі.

Цінова

політика

—   високий рівень цін;

—   середній рівень цін;

—   низький рівень цін;

—   дисконти.

Рівень

обслуговування

—    самообслуговування характерне для магазинів типу «універсам», у яких продають товари повсякденного попиту;

—   обмежене обслуговування характерне для магазинів, де продають товари особливого (ретельного) вибору і споживачам потрібна докладніша інфор­мація та допомога продавця. Такі магазини надають додаткові послуги — кредит, доставка товарів тощо;

—   повне обслуговування — такі магазини надають усі можливі види послуг — від демонстрації моделей одягу до використання різних форм кредитуван­ня.

Оскільки форми організації роздрібної торгівлі є різноманітними, економічно-обґрунтоване групування досліджуваних підприємств дозволить більш якісно здійснювати аналітичні дослідження враховуючи відповідні чинники.

Реальна дійсність свідчить про те, що дедалі більшого розповсюдження набуває форма позамагазинної торгівлі, яка має три основні різновиди: пряма роздрібна торгівля, персональний продаж і продаж через торговельні автомати. Позамагазинна торгівля дає змогу споживачам обирати та купувати товари незалежно від місця продажу, оскільки товари доставляють покупцю за замовленням [8, c. 140].

Усе більшого розповсюдження набуває сьогодні система віртуального роздрібного продажу, що дає змогу споживачам придбавати товари використовуючи мережу Інтернет.

Загальною ознакою для вищезазначених форм торгівлі є використання потужних комунікаційних технологій і комунікаційних мереж — телевізійних і телефонних каналів, супутникового та кабельного телебачення, мережі Інтернет. На нашу думку, саме стрімкий розвиток позамагазинної роздрібної торгівлі, призводить до негативної динаміки щодо кількості підприємств даної галузі та зниження їх економічної стійкості на ринку.

Для більш глибшого розуміння проблеми розглянемо функції, які виконують підприємства роздрібної торгівлі, котрі збільшують цінність пропонованих ними товарів і послуг:

—         забезпечення певного асортименту товарів і послуг — середній супермаркет пропонує близько 15 тис. найменувань товарів більш як від 500 виробників. Пропонуючи такий широкий асортимент покупцям надається можливість придбати товари найрізноманітніших марок, фасонів, розмірів, кольорів й цін в одному місці. Водночас, існує певна спеціалізація роздрібних торговців на конкретному асортименті;

—         подрібнення партій товару, що надходять у роздрібну торговельну мережу, — для зниження витрат на перевезення виробники, зазвичай, відправляють роздрібним торговцям великі партії товарів у відповідній упаковці та тарі. А роздрібні торгівці пропонують продукти в невеликих кількостях, які відповідають запитам окремих споживачів, що, власне, і є функцією подрібнення партій товарів, що надходять у роздрібну торгівлю;

—         зберігання запасів — необхідно для того, щоб споживачі могли придбати в магазині будь-який товар зі звичайно пропонованого асортименту;

—         забезпечення сервісу — споживачам надаються послуги, які полегшують процес купівлі та використання товарів. Вони демонструють наявні товари, надаючи споживачам можливість їх розглянути, іноді навіть продегустувати ще до моменту здійснення купівлі. У роздрібній торгівлі є фахівці з надання консультацій та потрібної інформації про товари;

—         збільшення цінності товарів і послуг — пропонуючи певний товарний асортимент, розбиваючи великі партії на дрібніші, зберігаючи запаси та надаючи послуги, роздрібні торгівці збільшують споживчу цінність товарів і послуг [7, c. 32].

Щодо виконуваних функцій у роздрібній торгівлі на сьогоднішній день спостерігається наявні дві протилежні тенденції. Перша — поширення роздрібних мереж спеціалізованих магазинів із вузьким асортиментом, жорстким керівництвом та орієнтацією на певний вид товару.

Друга тенденція — зростання кількості великих магазинів із погляду зайнятої ними площі, які використовують складські технології та принцип самообслуговування, пропонуючи велику кількість товарів.

Враховуючи специфіку галузі розглянуту вище, нами систематизовано чинники які вливають на стійкість підприємств роздрібної торгівлі, як подано на рис 1.

Рис. 1. Система чинників, які вливають на стійкість підприємств роздрібної торгівлі

Товарний асортимент роздрібного підприємства повинен відповідати купівельним очікуванням цільового ринку. Склад і рівень поновлення асортименту безпосередньо впливають на зростання товарообігу і прискорення реалізації товарів.

Зовнішні чинники відображають соціально-економічні відносини в суспільстві, до них належать:

—         політичні — політична стабілізація, законодавча база, що передбачає рівень толерантності податкової, кредитної, розрахункової, дозвільної систем, ступінь державного контролю тощо;

—         економічні — тенденції платоспроможності населення, загальне становище та рівень насиченості ринків збуту, рівні цін на сировину, енергоносії, безробіття, рівень інфляції;

—         технологічні, що зумовлюють зміни, процесах виробництва, та інше;

—         соціально-культурні — потреба участі працівників в управлінні, їх соціальні запити, вимоги до організації праці, гуманізація робочих місць. Саме ці чинники, по-перше, визначають загальні умови підприємницької діяльності, по-друге, впливають на чинники мікросередовища та через них опосередковано — на розвиток торговельного підприємства та його стійкість [16, c. 35].

До основних внутрішніх чинників, належать ті, що формують, на наш погляд, стратегічні цілі підприємства. Саме показником стійкості буде виступати результат їх господарської діяльності, що в комплексі характеризує спроможність до подальшого розвитку.

1.3. Правові основи торгівельної діяльності

Різнохарактерність торговельної діяльності вимагає її детальної регламентації. Саме тому, окрім нормативного акту, який би фіксував загальні засади правового регулювання торговельної діяльності, існуватимуть підзаконні акти, які регламентуватимуть торгівлю певними видами товарів, торгівлю у певних місцях тощо, їхньою особливістю є і залишатиметься підзаконний характер і наявність норм техніко-юридичного характеру, які визначатимуть порядок використання у торговельній діяльності різних технічних засобів та приладів (EKKA, TKK тощо). В той же час, на відміну від величезної кількості цих актів сьогодні, в майбутньому їх доцільно систематизувати, що сприятиме упорядкуванню правозастосування.

Не слід забувати також про розмаїття суб’єктів торговельної діяльності, певні особливості їх участі у цій діяльності. Саме тому слід було б у окремих главах Закону України «Про внутрішню торговельну діяльність» визначити засоби правового регулювання торговельної діяльності фізичних (враховуючи активізацію їхньої участі) і юридичних осіб.

Фактом залишається наявність значного кола суб’єктів контролю і нагляду за торговельною діяльністю. Аналіз практики свідчить, що у деяких випадках ситуація доходить до абсурду, коли особі не вистачає часу займатися основним видом діяльності завдяки проведенню перевірок уповноваженими суб’єктами. Треба не тільки переглянути систему суб’єктів контролю і нагляду, а й прийняти нормативний акт, який би визначив загальні засади здійснення контролю та нагляду (черговість, підстави тощо) взагалі, і щодо торговельної діяльності зокрема.

Сьогодні актуальним є справді ринковий підхід до стратегії розміщення торговельних підприємств і одиниць, який має одночасно враховувати соціально-демографічну структуру мешканців, поточний і перспективний типи розселення в зоні обслуговування як у містах, так і в селах з урахуванням перспективних планів розвитку окремих населених пунктів [18, c. 46].

Серед внутрішніх чинників торговельного підприємства нами враховано професійне зростання персоналу, набуття навичок, формування цінності роботи, участі у вирішенні проблем, командне вирішення тих чи інших питань торговельного підприємства, оптимізація трудової мотивації, підвищення трудової та виробничої дисципліни, залучення працівників до участі управління підприємством, вдосконалення демографічної структури персоналу.

Одним із суттєвих чинників є широта спектру надання послуг. Основні типи послуг, пропоновані в роздрібній торгівлі: прийняття замовлень по телефону, доставка, відправка поштою, надання загальної інформації, реклама, оформлення подарунків, безкоштовна паркова, ремонт, продаж у кредит, дитячі кімнати тощо.

Фінансовий стан сучасних торговельних підприємств значною мірою залежить від чіткої організації роздрібної торгівлі, вдосконалення процесів торговельного обслуговування населення, швидкого доведення товарів від виробників до споживачів з мінімальними затратами, підвищення культури обслуговування покупців під час продажу товарів. Системний підхід до класифікації чинників, що визначають фінансову стійкість підприємства дає можливість визначити оптимальні межі регулювання діяльності підприємства та підтримання його фінансової стійкості на достатньому рівні.

Розділ 2. Характеристика форм господарсько-торговельної діяльності

2.1. Класифікація форм господарсько-торговельної діяльності

Важливим видом підприємницької діяльності є господарсько-торговельна діяльність, тобто діяльність, яка здійснюється у сфері товарного обігу і спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися:

  • юридичними особами;
  • громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які
  • здійснюють таку діяльність і зареєстровані згідно з законодавством
  • у якості підприємців;
  • філіалами та іншими відокремленими підрозділами господарських
  • організацій (структурними одиницями), створеними ними для
  • здійснення господарсько-торговельної діяльності.

Залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня або зовнішня торгівля.

Серед форм господарсько-торговельної діяльності важливе значення мають оптова торгівля, роздрібна торгівля та ресторанне господарство.

Відповідно до ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять» торговельна діяльність — це ініціативна, систематична, виконувана на власний ризик для одержання прибутку діяльність юридичних та фізичних осіб щодо купівлі та продажу товарів кінцевим споживачам або посередницькі операції, або діяльність із надання агентських, представницьких, комісійних та інших послуг у просуванні товарів від виробника до споживача [21, c. 168].

Форми господарсько-торговельної діяльності наведені на рис. 2.

Рис. 2. Форми господарсько-торговельної діяльності

Оптова торгівля є видом економічної діяльності у сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання та надавання пов’язаних із цим послуг.

Роздрібна торгівля як вид економічної діяльності у сфері товарообігу охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачеві та надання йому торговельних послуг.

Крім основної функції — продажу (реалізації) товарів споживачам — торгівля виконує і ряд допоміжних функцій: вивчення попиту споживачів, забезпечення зберігання товарів, формування товарного асортименту, реклама товарів, гарантійне обслуговування тощо.

За ДСТУ 4281:2004 «Ресторанне господарство. Терміни і визначення» ресторанне господарство є видом економічної діяльності щодо надання послуг відносно задоволення потреб споживачів у харчуванні з організуванням дозвілля або без нього. Заклади ресторанного господарства здійснюють виробничо-торговельну діяльність, виробляють і (або) доготовлюють, продають і організують споживання продукції власного виробництва і закупних товарів.

Вид діяльності (оптова торгівля, роздрібна торгівля, ресторанне господарство) передбачається в Статуті суб’єкта підприємницької діяльності, а також вказується в довідці про внесення даного суб’єкта в Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).

Торговельна діяльність регулюється Господарським та Цивільним кодексами України, Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про лікарські засоби», «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини», іншими законодавчими актами, Постановою КМУ від 8 лютого 1995 р. №108 «Порядок заняття торговельною діяльністю і правила обслуговування населення» (далі — Порядок № 108) тощо.

Відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» та Декрету КМУ «Про місцеві податки та збори» юридичні особи, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари у спеціально відведених для цього місцях сплачують збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.

Торговельний об’єкт — майновий комплекс, який займає окрему капітальну споруду, або який розміщено в спеціально призначеному та обладнаному для торгівлі приміщенні іншої капітальної або некапітальної споруди та має приміщення для провадження торговельної діяльності.

Не є платниками збору за видачу дозволу на розміщення торговельних об’єктів суб’єкти малого підприємництва, які сплачують єдиний податок, а також суб’єкти підприємницької діяльності, які придбали спеціальний торговий патент.

Механізм справляння збору, порядок його оплати визначається сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не повинен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб’єктів підприємницької діяльності, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за день — за одноразову торгівлю [22, c. 217-218].

Торговельна діяльність підлягає ліцензуванню та патентуванню, які є засобами державного регулювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у сфері торгівлі і захист економічних та соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) обігу певних товарів та послуг. Порядок квотування обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподіл квот встановлюється Кабінетом Міністрів України згідно з законодавством.

З метою запобігання наданню послуг і реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров’я та майна громадян і довкілля, сприяння споживачам у виборі продукції, створення умов для участі суб’єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі здійснюється сертифікація, тобто підтвердження відповідної якості продукції і послуг вимогам стандартів.

До засобів державного регулювання торговельної діяльності також відноситься регулювання цін і тарифів.

2.2. Функціональна структура торгівлі

Організація торгівлі являє собою сукупність упорядкованих і взаємодіючих організаційних елементів (торговельних підприємств, організацій, підсистем), що створюють цілісну систему, а також комплекс цілеспрямованих організуючих дій, що забезпечують функціонування торгівлі. Отже, організація торгівлі охоплює організаційну структуру (організаційну побудову) і організаційну діяльність. Відповідно, організацію торгівлі можна розглядати у двох аспектах — статики і динаміки.

Статика характерна для структури, організаційної побудови, де сукупність порівняно стійких зв’язків і організаційних відносин забезпечують збереження основних характеристик організаційної структури при суттєвих змінах внутрішнього і зовнішнього середовища.

Структура торгівлі містить елементи, організаційні відносини, зв’язки і взаємодію. Крім того, структура торгівлі як соціально-економічна система багатогранна і включає господарську, функціональну, управлінську, технологічну, соціальну, територіальну та інші види структур. При цьому модель системи формують три структури: господарська, функціональна й управлінська. Зовнішньо така модель виражається в організаційній побудові, точніше, в організаційній структурі торгівлі.

Органічними компонентами організаційної структури торгівлі виступають також сукупність відносин і зв’язків. Найбільш характерними для торгівлі є:

— організаційні, управлінські, економічні, соціальні та технологічні відносини;

— господарські, економічні, зовнішньоекономічні, інтеграційні та коопераційні зв’язки.

Система відносин й зв’язків підтримує постійну взаємодію елементів структури торгівлі. При цьому взаємодія елементів може бути пряма і опосередкована.

У найбільш загальному вигляді організаційна структура торгівлі може бути зображена схематично (рис. 2) [7, c. 47-48].

Як видно з рис. 2, організаційну структуру торгівлі становлять чисельні об’єкти торгівлі, різні підсистеми, структура управління і контролю. До організаційної структури слід віднести також об’єкти інфраструктурного обслуговування, які належать безпосередньо торгівлі. Усі елементи організаційної структури взаємопов’язані і взаємодіють між собою.

2.3. Передумови та перспективи  виникнення нових торговельних форм в Україні

Ринкове реформування народногосподарського комплексу України найбільш відчутно вплинуло на розвиток сфери обігу товарів народного споживання, суб’єкти якої покликані забезпечувати двоєдине завдання: доведення товарів як споживних вартостей до кінцевих споживачів та зміна форм вартості товарів з метою відшкодування витрат суспільної праці на їх створення. Реалізація обох зазначених цілей досягається шляхом продажу товарів через торговельну мережу, створену для обслуговування населення країни, окремих регіонів і населених пунктів.

Процес торгівлі на сьогодні стає одним із найважливіших проявів економічного життя суспільства, який набув різноманітності своїх форм завдяки таким наслідкам реформаційної політики пострадянської України:

—         комерціалізація, роздержавлення і приватизація торгівлі;

—         руйнація монополії державної торгівлі;

—         розширення асортименту на українських торгових вітринах і ліквідація дефіциту;

—         отримання багатьма підприємствами правової і господарської самостійності [20, c. 18].

Для втілення вищеназваних пунктів Україна, як і інші пострадянські країни, мала пройти від командно-адміністративної системи до ринкової економіки.

На нашу думку, значним поштовхом до розвитку торгівлі на теренах української незалежності є процеси роздержавлення і приватизації, тобто формування потрібних суб’єктів господарювання на економічній арені України з метою створення конкурентного середовища, властивого для ринкової економіки, шляхом позбавлення держави майнової монополії у підприємницьких відносинах.

Приватна власність — одна із підвалин, на яких тримається сучасна ринкова економіка. Для того, щоб у країні, яка здійснює перехід від командно-адміністративної системи до ринкової економіки, почав формуватися підприємницький сектор, необхідно відновити інститут приватної власності та приватизувати значну частину державного майна.

В умовах становлення й розвитку ринкових відносин в Україні все більшої значущості набувають проблеми, пов’язані з функціонуванням основних учасників ринку й суб’єктів господарської діяльності. У зв’язку із цим особливе місце в розгляді вищезгаданих проблем виділяється торговому підприємству як основному суб’єктові ринкових відносин. У ст. 263 Господарського кодексу України зазначено, що “господарсько-торговельна діяльність є діяльністю, яка здійснюється суб’єктами господарювання у сфері товарного обміну, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення й виробів народного споживання, а також додатковою діяльністю, що забезпечує їхню реалізацію шляхом надання відповідних послуг”.

Торговельне підприємництво здійснюється з метою одержання прибутку й задоволення суспільних потреб. За офіційним даними, в Україні впродовж останніх десяти

років спостерігається тенденція до збільшення кількості малих підприємств [9, с. 131-132].

Приватизація торговельних підприємств зумовила соціально-економічні наслідки як позитивного, так і негативного характеру, і їх можна розглядати в трьох поєднаних між собою аспектах: для населення регіону, для розвитку конкретних приватизованих підприємств торгівлі і, нарешті, для розвитку галузі.

До позитивних наслідків можна зарахувати активізацію торгівлі в умовах конкуренції, що зароджується, розширення в ряді торговельних підприємств асортиментів товарів, підвищення культури обслуговування, зростання товарообігу за рахунок прискорення товарооборотності, пряму залежність зростання заробітної плати працівників торгівлі від ефективності діяльності їх підприємств, перші спроби окремих підприємств удосконалення своєї матеріально-технічної бази й деякі інші [10].

Такі інституційні зміни стимулювали стрімкий розвиток вітчизняного виробництва, появу українських мегатоваровиробників та українських брендів, підвищення інвестиційної привабливості внутрішнього ринку країни для іноземних інвесторів, що створює фундамент для розвитку торговельного ринку та його подальших перспектив, виникнення нових торговельних форм.

Таким чином, з 2002 р. в Україні виникають торговельні підприємства нових форматів: гіпермаркети, супермаркети, будинки торгівлі тощо, які досить швидко і впевнено завойовують симпатію та довіру пересічного українця. Заслуговує на увагу той факт, що, починаючи з 2002 р., Держкомстатом України було налагоджено статистичний облік таких організаційних утворень торгівлі. Так, у 2002 р. в Україні виникло 596 супермаркетів і 20 гіпермаркетів. А в 2003 р. їх кількість збільшилась на 56 і 18 об’єктів відповідно. Будинків торгівлі у тому самому році збільшилося на 33 одиниці.

Одним із якісно нових варіантів здійснення комерційної діяльності у сфері роздрібної торгівлі є торгівля через мережу електронних магазинів, які здійснюють роздрібну реалізацію товарів і послуг комерційним посередникам і споживачам, згідно з отриманими від них замовленнями через локальні й глобальні комп’ютерні мережі відповідно до попередньо поширених у цих же мережах комерційних пропозицій (каталогів, прайс-листів, специфікацій тощо).

Розвитку цієї торговельної форми сприяло динамічне збільшення кількості користувачів мережі Інтернет. Так, за даними Internet World Stats, з 2000 до 2009 рр. темпи зростання кількості користувачів Інтернету в Україні становили 5077%, поступившись серед країн Європи лише Албанії (29 900%) та Боснії і Герцеговині (20 485%). Загальна кількість українських Інтернет-користувачів на кінець вересня становила 10,3 млн — 22,7% від загальної кількості населення країни. З іншого боку, за даними компанії Bigmir-Internet, у вересні 2009 р. аудиторія УАнету досягла 12,3 млн осіб. Різні підрахунки дають різні показники, але середня кількість українських інтернет- користувачів становить близько 25% населення.

Рис. 3. Основні магазинні і позамагазинні форми роздрібної торгівлі

 

Розглянувши еволюцію та розвиток економічних відносин у незалежній Україні, можна зробити висновок, що ця частина підприємницької діяльності розвивається досить гнучко й динамічно, не тільки кількісно, а і якісно, породжуючи новітні свої форми. Це зумовлено тим, що вони забезпечують задоволення потреб населення в товарах, рівень яких має тенденцію змінюватися під впливом соціально-економічних змін у країні [6, c. 32-23].

Така нова торговельна форма, як Інтернет-торгівля, з’явилась не так давно на українській торговій арені, але успішно крокує вперед, розвивається й здобуває прихильність споживача.

Розділ 3. Організаційно-правові форми торговельної діяльності: оптова і роздрібна торгівля

3.1. Поняття роздрібної та оптової торгівлі

Торговельна діяльність в Україні на сьогодні є однією з найпоширеніших форм підприємництва. У статутних документах будь-якого підприємства як вид підприємницької діяльності найчастіше зазначається торгівля.

Для того щоб з’ясувати, що означають поняття торговельної діяльності, оптової торгівлі, роздрібної торгівлі та інші терміни, пов’язані з торговельною діяльністю, слід звернутися до законодавства.

Відповідно до п. 1 ст. 263 Господарського кодексу господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання в сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг. У п. 3 ст. 263 цього Кодексу наведено форми господарсько-торговельної діяльності, які можуть здійснювати суб’єкти господарювання: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво в здійсненні торговельної діяльності; інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу [2].

Далі йтиметься про оптову та роздрібну торгівлю як про одні із численних форм підприємницької діяльності.

Відповідно до пп. 4.4 п. 4 ДСТУ 4303:2004 роздрібна торгівля — це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу та надання йому торговельних послуг.

Згідно з п. 1 ст. 698 Цивільного кодексу за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов’язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним (п. 2 цієї статті Кодексу).

Оптова торгівля — це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачеві через роздрібну торгівлю, для виробничого споживання та надання пов’язаних із цим послуг (пп. 4.5 п. 4 ДСТУ 4303:2004). Оптова торгівля здійснюється, як правило, за договором поставки. Згідно з п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Крім того, відповідно до п. 3 ст. 265 Господарського кодексу сторонами договору поставки можуть бути тільки суб’єкти господарської діяльності, а саме:

господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані в установленому законом порядку;

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці [6, c. 38].

Відповідно до п. 7 постанови № 833 торговельними об’єктами є:

  • у сфері оптової торгівлі:
  • склад товарний (універсальний, спеціалізований, змішаний);
  • магазин-склад;
  • у сфері роздрібної торгівлі:
  • магазин, який може бути: продовольчим, непродовольчим, змішаним (за товарною спеціалізацією), універсальним, спеціалізованим, вузькоспеціалізованим, комбінованим, неспеціалізованим (за товарним асортиментом), з індивідуальним обслуговуванням, самообслуговуванням, торгівлею за зразками, торгівлею за замовленням (за методом продажу товарів);
  • павільйон;
  • кіоск, ятка;
  • палатка, намет;
  • лоток, рундук;
  • склад товарний;
  • крамниця-склад, магазин-склад.

Для оптової торгівлі головною відмінною особливістю є категорія покупців — це суб’єкти підприємницької діяльності — фізичні та юридичні особи, їх філії (відокремлені підрозділи). Але при цьому не може бути оптовою торгівлею продаж товару суб’єкту господарської діяльності на стандартних умовах продажу всім роздрібним покупцям, тобто на умовах публічного договору. Згідно з п. 1 ст. 633 Цивільного кодексу публічним є договір, у якому одна сторона — підприємець бере на себе обов’язок здійснити продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, готельне, медичне, банківське обслуговування тощо). А також у тому випадку, якщо далі такий товар буде ним перепродано або використано у його господарській діяльності. Тобто якщо підприємство через підзвітну особу придбало в роздрібній торговельній мережі лампочки освітлення або канцелярські товари для офісу, така господарська операція не належить до оптової торгівлі [8, c. 54].

Реалізація товару особі, яка не є суб’єктом підприємництва, на стандартних умовах продажу вважається роздрібною торгівлею незалежно від кількості проданого товару і його призначення, оскільки продаж здійснено на умовах публічного договору. Але якщо з такою особою укладено договір купівлі-продажу, у тому числі з відстроченням платежу, такий продаж розглядається як оптовий.

У суб’єктів господарювання часто виникають запитання: з якої кількості, з якої партії товару (товарів) розпочинається оптова торгівля? Щоб відповісти на нього, слід звернутися до ДСТУ 3993—2000, відповідно до якого партія товару — це певна кількість товарів одного або декількох найменувань, закуплених, відвантажених або отриманих одночасно за одним товаросупровідним документом. Тобто які-небудь кількісні критерії у цьому випадку відсутні.

3.2. Ліцензування певних видів торговельної діяльності

Для здійснення торгівлі деякими товарами відповідно до чинного законодавства необхідна наявність ліцензій. У сфері ліцензування, зокрема щодо придбання ліцензії на алкогольні та тютюнові вироби, важливо визначення підприємством форми здійснення господарської діяльності (оптової або роздрібної торгівлі), оскільки це має принципове значення для придбання ліцензії. Ліцензії на оптову і роздрібну торгівлю алкогольними і тютюновими виробами придбаваються окремо [12, c. 65].

Відповідно до ст. 9 Закону про ліцензування підлягають ліцензуванню такі види господарської діяльності:

  • виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами;
  • діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
  • торгівля, виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/с;
  • виробництво, оптова і роздрібна торгівля лікарськими засобами;
  • виробництво, оптова і роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;
  • торгівля пестицидами та агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин);
  • виробництво і продаж спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони;
  • розроблення, виготовлення і торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації;
  • надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису), торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України);
  • торгівля племінними (генетичними) ресурсами, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин;
  • діяльність, пов’язана з торгівлею піротехнічними засобами;
  • торгівля рідким паливом з біомаси та біогазом.

Законом про ліцензування встановлено порядок видачі, переоформлення, призупинення, анулювання і поновлення дії ліцензій, обліку виданих ліцензій і розмір плати за їх видачу. Для отримання ліцензії згідно зі ст. 10 цього Закону необхідно подати заяву встановленої форми до органу, що видає ліцензії. До заяви про видачу ліцензії додається виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб — підприємців. Орган, що видає ліцензії, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі в строк не пізніше ніж 10 робочих днів від дня отримання заяви і документів, що додаються до заяви (ст. 11 Закону про ліцензування). Орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії (ст. 14 вищезазначеного Закону). Розмір і порядок зарахування плати за видачу ліцензії встановлюються Кабінетом Міністрів України. Термін дії ліцензії на провадження деяких видів господарської діяльності визначено частиною третьої ст. 9 Закону про ліцензування як необмежений, крім видів господарської діяльності, зазначених у пунктах 2, 3, 11, 13 — 17, 26 і 42 частини третьої ст. 9 цього Закону, для яких установлено п’ятирічний термін дії ліцензії. Термін дії ліцензії на здійснення діяльності з випуску і проведення лотерей становить 12 років.

З метою запобігання наданню послуг і реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров’я та майна громадян і довкілля, сприяння споживачам у виборі продукції, створення умов для участі суб’єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі здійснюється сертифікація, тобто підтвердження відповідної якості продукції і послуг вимогам стандартів.

До засобів державного регулювання торговельної діяльності також відноситься регулювання цін і тарифів [16, c. 104-105].

Отже, залежно від ринку (внутрішнього чи зовнішнього), в межах якого здійснюється товарний обіг, господарсько-торговельна діяльність виступає як внутрішня або зовнішня торгівля.

Висновки

Підсумовуючи викладення основних положень щодо господарської діяльності, зробимо ряд висновків.

Господарська діяльність — це діяльність у сфері суспільного, переважно матеріального, виробництва щодо організації використання майна для виготовлення та реалізації продукції, виконання робіт чи надання послуг як товару, що здійснюється систематично, на професійних засадах, і в якій органічно поєднані приватні та публічні інтереси.

Господарська діяльність відбувається в численних господарських відносинах, через зв’язки її суб’єктів між собою, а також з іншими учасниками сфери господарювання. Без взаємодії суб’єктів, без їх вступу в господарські відносини господарська діяльність, як зазначає Г.Л. Знаменський, неможлива. Г.В. Пронська та О.М. Вінник увиразнюють: “Господарська діяльність — це складні ланцюжки господарських відносин між учасниками господарського життя”.

Незважаючи на таке переплетіння та взаємозумовленість, “господарська діяльність” і “господарські відносини” — терміни все-таки не тотожні. Обидва позначають акти фактичної поведінки суб’єктів, їх конкретні дії. Але, за словами Г.Л. Знаменського, в одних випадках підкреслюється внутрішній, самостійний аспект поведінки суб’єкта, в інших  — аспект “комунікативний”, який указує на зовнішні зв’язки суб’єкта, на зв’язаність суб’єктів у процесі здійснення господарської діяльності. В останньому випадку поняття господарських відносин розширюється, у відносини включаються відповідні “добавки”. Мається на увазі, що у відносинах, окрім господарюючих суб’єктів, беруть участь інші учасники (органи державної влади і місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, негосподарюючі організації — споживачі товарів, громадяни — засновники суб’єктів господарювання тощо).

Список використаних джерел

  1. Про зовнішньоекономічну діяльність : Закон України від 16.04.1991 р. № 959-XII // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1991. — № 29. — Ст. 377.
  2. Про ліцензування певних видів господарської діяльності : Закон України від 01.06.2000 р. № 1775-III // Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 36. — Ст. 299.
  3. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 13-17. — Ст. 112.
  4. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / [О.А. Беляневич, О.М. Вінник, В.С. Щербина та ін. ; за заг. ред. Г.Л. Знаменського, В.С. Щербини]. — [2-ге вид., перероб. і доп.]. — К. : Юрінком Інтер, 2008. — 714 с.
  5. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18-22. — Ст. 144.
  6. Азарян О. М. Організація і технологія торгівлі / О. М. Азарян, Є. М. Локтєв, В. П. Оліфіров // ДНУЕТ ім. М.І. Туган-Барановського. — Донецьк: СПД Дмитренко, 2007. — 527 с.
  7. Апопій В.В., Міщук І.П. Організація торгівлі: Підручник 3-тє вид. / за редакцією Апопія В. В. — К.: Центр учбової літератури, 2009. — 632 с.
  8. Булгакова І.В. Господарське право України : навч. посіб. / І.В. Булгакова. — К. : Прецедент, 2006. — 346 с.
  9. Васильців Т. Г. Сучасний стан і перспективи розвитку роздрібного товарообігу підприємств торгівлі в Україні / Т. Г. Васильців // Науковий вісник НЛТУ України. Вип 20.15. — Львів, 2010. — С. 131-137.
  10. Вінник О.М. Господарське право : навч. посіб. / О.М. Вінник. — [2-ге вид., змін. та доп.]. — К. : Правова єдність, 2008. — 768 с.
  11. Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення : монографія / О.М. Вінник. — К. : Атіка, 2003. — 352 с.
  12. Віхров О.П. Організаційно-господарські правовідносини : монографія / О.П. Віхров. — К. : Слово, 2008. — 512 с.
  13. Господарське право України : підручник / [В.М. Гайворонський, В.П. Жушман, Н.В. Погорецька та ін. ; за ред. В.М. Гайворонського та В.П. Жушмана]. — Харків : Право, 2005. — 384 с.
  14. Жук Л.А. Господарське право України : підручник / [Л.А. Жук, І.Л. Жук, О.М. Неживець ; кер. авт. кол. Л.А. Жук]. — К. : Кондор, 2009. — 432 с.
  15. Львівська К. А. Чинники і умови формування конкурентного середовища підприємств роздрібної торгівлі / К. А. Львівська // Науковий вісник НЛТУ України. Вип 19.1. — Львів, 2009. — С. 232-237.
  16. Мазаракі А. А. Економіка торговельного підприємства: підручник / А. А. Мазаракі, Л.О. Лігоненко, Н. М. Ушакова. — К. : Хрещатик, 1999. — 798 с.
  17. Облік на підприємствах торгівлі та ресторанного господарства: Навч. посіб. / Л.В. Нападовська, А.В. Алексєєва, О.А. Бакурова. О.Г. Веренич. Ш. Морозова, А.П. Шаповалова, В.М. Горностаєва; та заг. ред. Л.В. Нападовської. — К.: Київ. над. торг.-екон. ун-т, 2006. — 378 с.
  18. Полонский А. Н. Планирование деятельности предприятий торговли / А. Н. Полонский, А. Садэков, Є. А. Гасило. — Донецьк : ДонГУЕТ, 2004. — 233 с.
  19. Програма розвитку внутрішньої торгівлі на період до 2012 року : постанова КМУ від 24.06.2009 р. № 632 / Кабінет Міністрів України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bm/laws/mam.cgi?nreg=632-2009-%EF
  20. Саркісян Л. Г. Організація роздрібної торгівлі / Л. Г. Саркісян, О. Б. Казакова. — Донецьк : ДонДУЕТ, 2004. — 50 с.
  21. Соболєв В. О. Дослідження класифікації типів та форматів роздрібних торгівельних підприємств / В. О. Соболєв // Вісник ДонНУЕТ. №4 (40). — Донецьк, 2008. — С. 166-173.
  22. Соболєв В. О. Побудова системи управління розвитком роздрібної торгівлі в Україні / О. Соболєв // Торгівля і ринок України. — Донецьк : Вид-во ДонНУЕТ, 2008. — Вип. 26, том 1. –с. 216-223.
  23. Теньков С.О. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. / С.О. Теньков. — К. : Видавництво А.С.К., 2004. — 720 с.
  24. Щербина В.С. Господарське право : підручник / В.С. Щербина. — [4-те вид., перероб. і доп.]. — К. : Юрінком Інтер, 2009. — 640 с.