1.Фондовий ринок України та перспективи його розвитку.

2.Функції комерційних банків.

Список використаної літератури.

1.Фондовий ринок України та перспективи його розвитку

Сьогодні Україна реалізує свою можливість створити ринок цінних паперів на основі впровадження вищих європейських і світових стандартів.

Він охоплює частину кредитного ринку з його операціями щодо випуску й обігу боргових інструментів і повністю ринок інструментів власності та їхні похідні.

Ринок цінних паперів — це функціональна система фінансового ринку, яка сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, стимулює структурну перебудову економіки, підвищує добробут громадян коштом доходів від вкладання грошових ресурсів у цінні папери і вільне розпорядження доходами.

В такому розумінні ринок цінних паперів становить частину ринку позичкових капіталів. На ньому здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів, на основі законів попиту та пропозиції формуються ціни, складаються відносини співволодіння (акції, паї) чи позики (облігації, векселі) й похідні від них.

Міжнародно визнаними стандартами ринку цінних паперів стали принципи прозорості, відкритості й доступності, впорядкованості і конкурентності. У відповідності з цими принципами фондовий ринок в Україні складається з двох сегментів: біржового і позабіржового ринків.

Метою вивчення даної теми є оволодіння основоположними засадами організації фондового ринку, з'ясування суті фондової біржі як самоврядного безприбуткового акціонерного товариства, яке сприяє фізичним і юридичним особам у купівлі-продажу цінних паперів, центрального депозитарію, клірингового банку, організації операцій з цінними паперами у паперовій і нематеріальній формах, з'ясування особливостей функціонування позабіржової торгівельної системи.

Ринок цінних паперів в Україні вже набув такої організаційної структури:

Водночас ринок цінних паперів є також особливим сегментом фінансового ринку, що представляє собою механізм перерозподілу капіталу між кредиторами і позичальниками на основі трансформації тимчасово вільних грошових коштів у грошовий капітал, що надається в позику на умовах повернення і за певну плату у вигляді відсотка. В економічній літературі категорія «ринок цінних паперів» часто виражається терміном «фондовий ринок». Як сегмент фінансового ринку він складається з таких елементів:

Схема показує, що фондовий ринок є багатоаспектною складною економічною системою, на основі функціонування якої ринкова економіка:

1)акумулює капітал для інвестицій у виробничу і невиробничу сфери;

2)відображає сукупність економічних відносин, які виникають під впливом співвідношення попиту і пропонування позичкового капіталу;

3)головним завданням фондового ринку є створення умов для нормального розміщення інвестицій. Ринок об'єктивно висвітлює найефективніші галузі і сфери економіки, в які вливається капітал через купівлю-продаж цінних паперів;

4)для нормального функціонування ринку цінних паперів важливими є два аспекти: саморегулювання і державно-планове регулювання. В свою чергу саморегулювання можна розглядати як індивідуальне — дотримання морально-етичних норм і правил поведінки кожним з учасників ринку, і колективне — відпрацювання правил і положень, які мають виконуватися колективними учасниками ринку цінних паперів. Державне регулювання ринку цінних паперів охоплює формування єдиної державної політики й адаптацію його до міжнародних стандартів, координацію і контроль за випуском в обіг цінних паперів та їх похідних, захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів і санкцій проти порушників, сприяння розвитку ринку цінних паперів, узагальнення досвіду і підготовки пропозицій з удосконаленням системи обігу цінних паперів. На відміну від банківського кредитування, яке надає переважно короткострокові позички, цей ринок шляхом розміщення на ньому, скажімо, облігаційної позики дозволяє отримати грошові кошти навіть на кілька десятиліть, а, реалізуючи акції, можна забезпечити капітальне фінансування на безстроковій основі.

Ринок цінних паперів становить частку ринку позичкових капіталів. На ньому здійснюється емісія та купівля-продаж цінних паперів. Через участь банків, спеціалізованих кредитно-фінансових установ і фондової біржі тут акумулюються грошові нагромадження підприємств, банків, держави і приватних осіб з метою спрямування у виробниче і невиробниче інвестування. Розрізняють два типи ринку цінних паперів первинний і вторинний, їх взаємодію можна відобразити так:

Внаслідок продажу акцій та облігацій на первинному ринку емітент отримує необхідні йому фінансові ресурси, а цінні папери зосереджуються у перших покупців. Провідними елементами первинного ринку є:

Тут емітент проти відповідно узгодженої суми грошей передає свій титул власності для інвестицій іншим особам. Як правило, обіг цінних паперів на первинному ринку охоплює лише нові випуски цінних паперів (переважно торгово-промислових корпорацій). Цим актом через первинний оборот цінних паперів здійснюється фінансування розширеного відтворювального процесу підприємств і фірм. На ньому можуть діяти колективні інвестори, в тому числі комерційні банки, страхові компанії пенсійні та інвестиційні фонди тощо. Але, якщо роль первинного ринку у повоєнний період в Європі швидко зростала, то нині більшу активність проявляють фондові біржі, на яких рух цінних паперів продовжується переважно відособлено від емітентів. Тобто первинний ринок, пропустивши через себе нові випуски акцій та облігацій, забезпечує наступне функціонування вторинного ринку.

Основу вторинного ринку становить фондовий ринок: біржовий та позабіржовий або організований і неорганізований.

Вторинний ринок діє тому, що первинний інвестор користується своїм правом і перепродує цінні папери іншим особам, а вони — вільні у своєму виборі — перепродують їх наступним вкладникам. Внаслідок цього ті цінні папери, що пройшли випробування первинним ринком і довели свою належну життєздатність, попадають у наступний оборот, що діє без участі того акціонерного товариства, яке їх випустило і започаткувало розміщення.

Вони постійно купуються і продаються, переходять від одних власників до інших, втрачають чи набувають курсову ціну. Навіть дивіденди за ними досить часто за угодою з емітентом сплачує генеральний торгівець. Очевидно, що якби не було повномасштабного вторинного ринку, то не було б ліквідності цінних паперів і ефективного первинного ринку. Діючий механізм вторинного ринку не тільки забезпечує ліквідність цінних паперів, тобто здатність негайно перепродуватись, а і стимулює довіру вкладників та бажання купувати нові фондові папери. Загалом, цим суттєво посилюється процес повнішого акумулювання ресурсів суспільства в інтересах забезпечення динамічного зростання виробництва.

Звичайно, через дрібних і середніх інвесторів і на вторинному ринку здійснюється певна частина фінансування відтворювального процесу. Але спекулятивні біржові операції, в основному, зосереджуються навколо переходу титулу власності й перетасовки контролю між різними фінансовими групами.

Особливістю діяльності сучасної біржі стає реалізація значної частини акцій індивідуальними інвесторами. Водночас створення умов для найширшої торгівлі цінними паперами з метою надання можливостей власникам реалізувати їх у найкоротший час за невеликих варіацій курсів і невисоких реалізаційних витратах — головне у діяльності вторинного ринку. Якби не було вторинного ринку або діяла обмежена чи ускладнена перешкодами організація наступних перепродаж цінних паперів, то це обмежило б бажання інвесторів вкладати тимчасово вільні кошти у всі чи частину цінних паперів, а суспільство втратило б важливе джерело інвестування. Підприємства, особливо нові, не отримали б необхідної грошової підтримки для вдосконалення й розширення виробництва.

Біржовий ринок цінних паперів

В структурі вільного ринку цінних паперів розрізняють біржовий та небіржовий оборот цінних паперів. Термін "біржовий оборот" означає купівлю-продаж цінних паперів на біржі і стосується фондової біржі.

Фондова біржа — спеціалізована установа, яка об'єднує професійних учасників ринку цінних паперів, створює умови для концентрації попиту і пропозиції, а також для підвищення ліквідності ринку цінних паперів на регулярній та упорядкованій основі. Світовою практикою напрацьовано <3в/ моделі фондової біржі:

а) фондова біржа як акціонерне товариство, засновниками якого можуть бути юридичні та фізичні особи, які мають дозвіл на торгівлю цінними паперами. Як правило, засновується фондова біржа у формі закритого акціонерного товариства, діяльність якого носить некомерційний характер. Доходи біржі використовуються для зосередження попиту і пропозиції цінних паперів, сприяння формуванню їх біржового курсу та здійснення іншої діяльності. Вони утворюються, головним чином, з платежів за реалізованими угодами, плати за брокерські місця тощо і не підлягають розподілові між засновниками. Тобто засновники фондової біржі отримані доходи спрямовують на модернізацію біржової інфраструктури, а не отримання прибутку від інвестованого в біржу капіталу. Тому до числа засновників і членів біржі переважно входять професійні торгівці цінними паперами;

б) публічна форма біржі. Власником біржі є держава, а відвідувачі складають публіку. Повсякденне управління діяльністю публічної біржі здійснює представник держави, а персонал виконує функціональні обов'язки на основі найму як державні службовці.

Кожна фондова біржа формує певну сукупність брокерських місць, власники яких приймають участь в біржових зборах, використовують технічні засоби й обладнання, отримують належні послуги на основі взаємодії з біржею як комерційною організацією.

Вони постійно купуються і продаються, переходять від одних власників до інших, втрачають чи набувають курсову ціну. Навіть дивіденди за ними досить часто за угодою з емітентом сплачує генеральний торгівець. Очевидно, що якби не було повномасштабного вторинного ринку, то не було б ліквідності цінних паперів і ефективного первинного ринку. Діючий механізм вторинного ринку не тільки забезпечує ліквідність цінних паперів, тобто здатність негайно перепродуватись, а і стимулює довіру вкладників та бажання купувати нові фондові папери. Загалом, цим суттєво посилюється процес повнішого акумулювання ресурсів суспільства в інтересах забезпечення динамічного зростання виробництва.

Звичайно, через дрібних і середніх інвесторів і на вторинному ринку здійснюється певна частина фінансування відтворювального процесу. Але спекулятивні біржові операції, в основному, зосереджуються навколо переходу титулу власності й перетасовки контролю між різними фінансовими групами.

Особливістю діяльності сучасної біржі стає реалізація значної частини акцій індивідуальними інвесторами. Водночас створення умов для найширшої торгівлі цінними паперами з метою надання можливостей власникам реалізувати їх у найкоротший час за невеликих варіацій курсів і невисоких реалізаційних витратах — головне у діяльності вторинного ринку. Якби не було вторинного ринку або діяла обмежена чи ускладнена перешкодами організація наступних перепродаж цінних паперів, то це обмежило б бажання інвесторів вкладати тимчасово вільні кошти у всі чи частину цінних паперів, а суспільство втратило б важливе джерело інвестування. Підприємства, особливо нові, не отримали б необхідної грошової підтримки для вдосконалення й розширення виробництва.

2.Функції комерційних банків

Серед фінансових посередників провідна роль належить банкам. Це зумовлено такими їх перевагами:

а) на банки випадає більша частина фінансових ресурсів у перерозподілі позичкових коштів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;

б) банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і безпосередньо впливають на ринкову кон'юнктуру. Інші посередники такої можливості не мають. Крім того, діяльність банків з пропозиції грошей впливає на становище всіх посередників на грошовому ринку. Банки ведуть рахунок всіх інших посередників, сприяють формуванню їх грошових фондів, здійснюють розрахунково-касове обслуговування і через це можуть впливати на діяльність всіх інших посередників;

в) банки надають різноманітні послуги економічним суб'єктам.

Інші посередники спеціалізуються лише на окремих фінансових операціях, здебільшого з обмеженою сферою їх функціонування. Тому можливості впливу на грошовий обіг і економіку загалом у банків значно ширші, ніж у будь-якого іншого виду небанківських посередників;

г) банки приймають гроші на поточні депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми коштами. Значна частина цих коштів залишається у банках. Це примушує їх вкладати залучені кошти у високоліквідні активи, зокрема у короткострокові кредити, які непов'язані з додатковими умовами, що могли б погіршити ліквідність банків;

д) розміщуючи свої резерви, банки спроможні створювати нові депозити і цим впливати на пропозицію грошей. А щоб не допускати надмірного збільшення пропозиції грошей і не порушувати товарно-грошову рівновагу на ринку, здійснюється система контролю і регулювання банківських резервів через центральний банк. Щоб забезпечувати захист інтересів вкладників, створюються спеціальні системи забезпечення стабільності банків через централізоване встановлення економічних нормативів діяльності банків та контроль за їх дотриманням.

Банківська діяльність пов'язана з виконанням таких трьох посередницьких операцій:

— прийом грошових вкладів від клієнтів;

— надання клієнтам позичок і створення нових платіжних засобів;

— здійснення розрахунків між клієнтами.

Комплекс названих трьох операцій вважається визначальною ознакою центральних і комерційних банків. Указані три види операцій називають базовими. Вони створюють первинну сферу банківської діяльності.

На практиці банківські посередники, крім названих трьох базових операцій, можуть виконувати багато інших операцій, таких як інвестиційні операції, інкасація і перевезення грошових цінностей, ведення рахунків клієнтів у національній та іноземних валютах, видача гарантій і поручительств, управління грошовими коштами та цінними паперами за дорученням клієнтів тощо.

У разі виконання банком, крім трьох базових операцій, ще й інших не базових операцій, його називають універсальним.

Але якщо він виконує не всі базові операції, а лише одну чи дві з них, то, очевидно, він не є банком у повному розумінні цього слова. Це лише частина банку і в цьому разі його називають спеціалізованим.

Якщо посередник грошового ринку не виконує жодної із трьох наведених операцій, він належить до небанківських фінансових посередників.

Визначення суті банку через його операції поширюється на всі види банків, тобто на центральні і комерційні. Центральні банки приймають депозити, видають кредити і здійснюють розрахунки, але взаємовідносини їх поширюються не на господарські суб'єкти, а лише на банки. Останнє не змінює ситуації, за якою центральний банк підпадає під вимоги базових банківських ознак.

Як самостійні суб'єкти грошового ринку, банки виконують певні економічні функції. У цих функціях конкретизується суть і призначення банків. Загалом банки виконують такі функції:

— трансформаційну або змінну;

— емісійну.

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою діяльністю банків та їх особливим місцем серед фінансових посередників. Вона полягає у зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банк: рівень ризикованості, строковість, обсяг, просторове спрямування. У зв'язку з цим виділяють й аналогічні напрямки трансформації, тобто трансформація ризиків, трансформація строків, трансформація обсягів, просторова трансформація.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банківська діяльність пов'язана з високим ризиком. Але, вживаючи відповідних заходів, банки можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму До таких заходів належать: диференціація відсоткових ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів, диверсифікація активних операцій тощо. Тому банки беруть не себе значну частину ризиків неповернення вкладів.

Трансформація строків означає, що в процесі мобілізації короткострокових коштів у великих розмірах та їх постійне поновлення, банки мають можливість спрямовувати частину цих коштів у довгострокові кредити і на довгострокові активи. Це вигідно і банкам, і позичальникам, і кредиторам за таких обставин:

— банки отримують вищий прибуток за розміщення коштів;

— позичальники мають можливість профінансувати свої довгострокові проекти;

— кредитори отримують більші доходи на вклади.

Трансформація обсягів капіталів проявляється в тому, що банки, мобілізуючи великі обсяги грошових коштів із невеликих вкладів, мають можливість профінансувати масштабні проекти. Без банків невеликі грошові кошти могли б залишатися розпорошеними і використовуватися з низькою ефективністю.

Просторова трансформація характеризується тим, що кошти мобілізуються банком з багатьох регіонів країни та з інших країн, а їх спрямування здійснюється на фінансування проектів одного регіону, одного об'єкта чи країни. Завдяки цьому розширюються географічні можливості грошового ринку. Він перетворюється у міжнародний і світовий. Це полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку у будь-якому місці світового ринку.

Емісійна функція банків полягає в тому, що лише банки можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в обіг. При цьому може відбуватися або збільшення пропозиції грошей, або їх зменшення, коли гроші вилучаються з обігу. Цю функцію виконують і центральний банк, і комерційні банки. Центральний банк — коли емітує готівкові та депозитні гроші, а комерційні — коли вони емітують депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

В економічній літературі банки наділяються і іншими функціями, зокрема функцією акумулювання коштів та функцією регулювання грошового обігу. Вважається, що акумуляція коштів є складовою трансформаційної функції, так як будь-яка форма трансформації вимагає попередньої акумуляції грошових коштів. А що стосується регулювання грошового обігу, то воно досягається через трансформаційну і емісійну функції банків. Через трансформаційну функцію відбувається структурне, якісне регулювання грошового обігу, а через емісійну — здійснюється кількісне регулювання грошового обігу, тобто регулювання маси грошей в обігу та загальної пропозиції грошей.

Свої функції комерційні банки реалізують через виконання ними своїх операцій. Перелік операцій, які можуть здійснювати сучасні банки, змінюються залежно від виду банку, а також залежно від країни, в якій функціонує цей банк. Кількість операцій, що можуть виконувати універсальні банки, досить велика. Це, зокрема, депозитні операції, надання кредитів, інвестиційні операції, лізингові операції, страхові послуги, консультаційні послуги, розрахунково-платіжні операції, управління потоками грошової готівки, валютні операції, трастові операції тощо.

З функціями банків безпосередньо пов'язана їх роль в економіці країни. Через виконання банками трансформаційної функції відбувається їх вплив на прискорення обігу капіталу в процесі відтворення, сприяння розширенню сфери обсягів суспільного виробництва і підвищенню їх ефективності. З виконанням емісійної функції відбуваються такі процеси:

— забезпечується потреба обігу в платіжних засобах;

— зміцнюється договірна і платіжна дисципліна в господарських суб'єктах;

— удосконалюється та зміцнюється грошовий обіг.

В економічній літературі діяльність банків розглядається в двох аспектах:

а) як фінансовий посередник між кредиторами і позичальниками;

б) як підприємство, яке виробляє фінансові продукти і продає їх на грошовому ринку.

Якщо банк розглядати з макроекономічних позицій, коли він виступає як учасник руху капіталу в процесі суспільного відтворення, то тут діяльність банку зводиться до посередника фінансового ринку. Але, якщо банк розглядати з мікроекономічних позицій, коли він функціонує як комерційна структура, одна з численних конкурентів суб'єктів ринку, що протиставляє свою продукцію конкурентам, то тут він опиняється у ролі продавця своєї продукції.

Отже, банк можна розглядати як фінансовій посередник і як підприємство, що виготовляє особливий продукт для ринку: кредитні ресурси. Тому в працях, присвячених аналізу грошово-кредитної політики, банки розглядаються переважно, як фінансові посередники. Але якщо розглядати питання керування банком, механізм його функціонування, то банк розглядається, як підприємство, яке постачає на ринок кредитні ресурси та інші фінансові продукти.

Список використаної літератури

1. Артус М. Гроші та кредит : Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. -161 с.

2. Гриньова В. Гроші і кредит : Навчальний посібник/ Валентина Гриньова, Олена Проскура,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. економічний ун-ет. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -207 с.

3. Гроші та кредит : Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп.. -Тернопіль: Карт-бланш, 2000. -510 с.

4. Гроші та кредит : Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. -К.: КНЕУ, 2001. -602 с.

5. Демківський А. Гроші та кредит : Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. -К.: Дакор: ВИРА-Р, 2003. -527 с.

6. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федорен-ко. -К.: Алерта, 2004. -477 с.

7. Колодізєв О. Гроші та кредит : Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. -153 с.

8. Щетинін А. І. Гроші та кредит : Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -429 с.