1. Залучення коштів на фондовий ринок. Джерела фінансування діяльності корпорацій.

2. Основні світові фондові біржі. Основні світові тенденції розвитку світового фондового ринку.

3. Значення фондового ринку для розвитку економіки країни.

Список використаної літератури.

1. Залучення коштів на фондовий ринок. Джерела фінансування діяльності корпорацій

Фондовий ринок — це не тільки цінні папери, не лише його учасники, а й дії, які вони виконують, оперуючи цінними паперами. Ясна річ, що перед виконанням будь-якої дії необхідно прийняти певні рішення — як діяти, чи діяти взагалі. Особливо це стосується фондового ринку, де навіть незначна помилка може призвести до великих неприємностей. Рішення приймають усі учасники фондового ринку: одні щодо випуску і продажу цінних паперів і залучення капіталу, інші — у розрахунку на придбання цінних паперів і вкладання капіталу, треті — з метою мати зиск із надання фондових послуг [9, с. 155].

Сучасне управління виробництвом і фінансами надзвичайно складне і потребує спеціальних знань і можливостей користуватися інформацією про ринок капіталів, чим не може володіти кожен акціонер. З фінансового погляду акціонеру доцільніше інвестувати не в одне, а в кілька акціонерних товариств, що зменшує ризик втрат. Менеджери корпорації мають можливість отримувати інформацію про становище на фінансових ринках, вартість нової технології, про ринки збуту і джерела сировини. Отже, акціонерам вигідніше віддати свою власність в управління найманим спеціалістам, персоналу, котрий може кваліфіковано управляти акціонерним капіталом. При цьому власність на капітал відокремлюється від управління ним. Менеджери діють в інтересах власників.

Основною метою, яку ставлять перед собою менеджери корпорації, є зростання її капіталу, тобто збільшення багатства. У кінцевому підсумку ця мета відповідає інтересам власників капіталу — акціонерів.

Якщо ринкова вартість акцій корпорації зростає, виплата дивідендів стабільна і їх сума збільшується, то управління корпорацією досягло своєї головної мети. Один з менеджерів відомої американської корпорації «Кока-Кола» писав з цього приводу: «Менеджери корпорації не докладають зусиль для того, щоб її акціонери почувалися привільно. Але вони роблять багато, щоб акціонери були багатими».

Сучасна корпорація організовує свою виробничу і фінансову діяльність на основі короткострокового і довгострокового планування. Короткострокове планування пов’язане з поточною діяльністю, здебільшого з рухом оборотного капіталу й складанням прогнозної фінансової звітності на наступний рік. Перспективне, або довгострокове, планування пов’язане з діяльністю корпорації на тривалий термін, типовий горизонт — п’ять і більше років. Воно обґрунтовує і визначає цілі зростання довгострокових активів, зміни структури капіталу, джерела фінансування, оцінює очікувані результати. Великі ТНК складають перспективні програми розвитку на 10—15 років.

Розроблення основних напрямів фінансової й інвестиційної політики та прийняття рішень про методи формування капіталу корпорації, структури активів, визначення інвестицій у довгострокові активи передбачає централізацію фінансових ресурсів у головній корпорації. Усі питання щодо випуску і розміщення нових емісій цінних паперів, управління портфелем цінних паперів, одержання банківських кредитів, централізація частини одержаного прибутку, визначення розмірів нових капітальних вкладень вирішуються централізовано.

Ринкова економіка за своєю природою є ймовірнісною, тобто нерозривно пов’язана з невизначеністю одержуваних результатів. Звідси випливає принцип створення резервів різного напряму й змісту.

Основними статтями доходу фондової біржі є:

— акциз (податок на угоду),що стягується з членів біржі за кожне замовлення, виконане в торговому залі;

— плата компаній за включення їх акцій у біржовий список;

— щорічні внески компаній, які використовуються біржею на підтримання їхнього лістингу в належному стані;

— плата компаній за зміни в лістингу;

— вступні внески нових членів біржі;

— епізодичні внески членів біржі на покриття поточних збитків або створення необхідних резервів.

Формування капіталу корпорації залежить від стану фінансового ринку. Цим обумовлені тісні зв’язки між фінансами корпорацій і фінансовим ринком. Менеджери корпорації приймають рішення про емісію установчих акцій під час створення корпорації. У міру розширення підприємницької діяльності вони приймають рішення про зміну структури капіталу, тобто співвідношення між акціонерним капіталом і зобов’язаннями. Вибір джерел фінансування передбачає вивчення фінансового ринку, руху цін (курсів) акцій і облігацій, процентних ставок та ін. Так, під час формування зобов’язань виникають питання: що краще (тобто ефективніше і дешевше) — узяти позичку в банку чи випустити короткострокові цінні папери? яким має бути співвідношення між поточними і довгостроковими зобов’язаннями? які облігації найдоцільніше випустити — конвертовані чи неконвертовані: на яких фінансових ринках їх розмістити — національному чи міжнародних? і т. п. Щоб правильно розв’язати фінансові проблеми, менеджери корпорації повинні добре знати фінансовий ринок, закономірності його розвитку, рух курсів цінних паперів, процентних ставок тощо. Для корпорації як юридичної особи всі залучені фінансові фонди є платними. Своєрідною платою за залучений акціонерний капітал є виплачені дивіденди, за боргові зобов’язання кредиторам виплачуються проценти. Звідси випливає завдання досягнення такої структури капіталу, за якої його ціна, тобто плата за залучений капітал, буде мінімальною. Одночасно корпорація повинна прагнути до того, щоб курс (ціна) її акцій на ринку капіталу був високим, тобто щоб капіталізація корпорації на фінансовому ринку була максимальною, що свідчить про високу вартість корпорації[5, c. 94-96].

2. Основні світові фондові біржі. Основні світові тенденції розвитку світового фондового ринку

Міжнародна біржова торгівля має цілком виражену географічну концентрацію. Передовими центрами були і залишаються США, Великобританія, Японія. Роль американських бірж значно зросла під час і після Другої світової війни, коли всюди, крім США, біржі були закриті. На той період на них припадало 90% операцій. Перевага США у ф’ючерсній та опціонній торгівлі зберігалась до середини 80-х років, але в наступні роки європейські та азіатські ф'ючерсні ринки стали конкурентами традиційним ринкам США. За період 1985-1990 pp. частка ф’ючерсної торгівлі за межами США збільшилась з 12,8 до 46,8 відсотка. Обсяги ф'ючерсної торгівлі в Азії збільшились вдвічі, а в Європі — практично утричі.

Спеціалізацією американських товарних бірж традиційно була сільськогосподарська продукція, Великобританії — дорогоцінні і кольорові метали та енергоносії, японських — аграрна продукція, хоча на даний час ця спеціалізація у всіх трьох центрах не настільки виражена.

Найбільшою товарною біржею світу є американська Чиказька торгова біржа (Chicago Board of Trade), на якій здійснюються ф'ючерсні і опціонні угоди із зерновими (пшениця, кукурудза, овес, соя-боби), олійними (соєва олія, соєвий шрот) культурами, дорогоцінними металами (золото і срібло), казначейськими білетами і облігаціями США, муніципальними облігаціями, індексами акцій і облігацій.

Другою за обсягами продажу біржових товарів є Чиказька товарна біржа (Chicago Mercantile Exchange), але на ній продається не так багато товарів. Предмети угод — велика рогата худоба, свині і пиломатеріали. Основна кількість угод припадає на казначейські папери США, валюту, євродолари, індекси цін акцій і облігацій.

Нью-йоркська товарна біржа (New-York Mercantile Exchange) є третьою за кількістю укладених угод. Предметами угод на цій біржі є паливна і сира нафта, пропан і бензин, а також платина і паладій.

Біржа Комекс (Commodity) у Нью-Йорку за останні роки дещо зменшила обсяги операцій. Ведуться операції з міддю, алюмінієм, золотом, сріблом, індексами цін валюти і цінних паперів.

На Нью-Йоркській біржі кави, цукру і какао (Coffee, Sugar, Cocoa Exchange) ведеться торгівля відповідними товарами різних сортів.

На Нью-Йоркській біржі бавовни і цитрусових (New-York Cotton, Citrus Exchange) укладаються контракти з купівлі-продажу бавовни, концентрату апельсинового соку, пропану. Ведуться також операції з індексом долара, казначейськими білетами США.

Найбільша біржа Великобританії- Лондонська міжнародна фінансова ф'ючерсна біржа (London International Financial Futures Exchange) — здійснює торгівлю фінансовими інструментами (державними цінними паперами, валютою, індексами цін акцій).

У Японії найбільша — Токійська товарна біржа. Ведуться операції з цінними металами (золото, срібло, платина).

Досить великою за обсягами операцій є Сіднейська ф'ючерсна біржа. Проте товарні операції (шерсть і велика рогата худоба) ведуться в дуже незначних обсягах, а інші операції припадають на банківські векселі, державні цінні папери, індекси цін акцій, облігацій.

У Франції одна з найбільших — Паризька біржа МАТІФ. Основна частина операцій припадає на державні облігації, а товарні угоди (цукор, картопля, какао-боби) мають незначний обсяг.

Серед найбільших товарних бірж сьогодення можна виділити два типи: універсальні та спеціалізовані.

До універсальних бірж: належать: Чиказька торгова біржа і Чиказька товарна біржа (США), "Болтінг ексчейндж" (Великобританія), Токійська товарна біржа (Японія), Сіднейська ф'ючерсна біржа (Австралія), Сінгапурська міжнародна валютна біржа (дизельне паливо, золото, валюта, індекси акцій) і товарна біржа в Сан-Паулу (агропродукція, золото, індекси акцій).

Спеціалізовані біржі можуть бути широкого або вузького профілю. Біржі, які здійснюють торгівлю металами у Лондоні і Нью-Йорку, енергоносіями у Нью-Йорку, Лондоні, біржа МАТІФ у Парижі, лондонські біржі ФОКС і Міжнародна нафтова та багато інших — це біржі широкого профілю.

Вузькоспеціалізованих бірж:, (наприклад, біржа пшениці "Канзас сіті борд оф трейд" (США), японські біржі цукру, каучуку, текстильної сировини, зернобобових) стає все менше, багато з них зливаються з іншими або розширюють коло своїх товарів[7, c. 154-157].

Залежно від своєї ролі в торгівлі тим чи іншим товаром можна виділити біржі міжнародного значення, регіональні і національні.

— Міжнародний характер товарних бірж: визначається кількома критеріями. Перш за все це повинні бути центри, які обслуговують потреби всього світового ринку відповідного товару, ціни на яких відображають коливання попиту і пропозиції.

— Регіональні біржі орієнтовані на операції з більш вузьким колом учасників. Такі біржі обслуговують ринки кількох країн. Для прикладу можна назвати "Болтік ексчейндж" у Лондоні, операції з зерновими на якій проводяться в рамках ЄЕС, Сіднейську, Сінгапурську біржі та ін.

— Національними вважаються більшість японських, бразильських бірж і навіть деякі американські. Вони здійснюють операції, орієнтовані на внутрішній ринок, при цьому часто мають обмеження в торговельному і податковому режимах, що робить неможливим участь іноземних осіб в операціях і проведенні арбітражних угод.

Фондові біржі є дуже специфічними самоврядними інститутами. Тут варто зазначити, що в різних країнах рівень самоврядності фондових бірж різний. Наприклад, в Італії та Японії — це майже державні установи, а у Франції та Німеччині — ринкові інститути, діяльність яких номінальне не підпорядковується державі, однак суворо регламентується законодавством і внутрішніми правилами, що відпрацьовувались століттями. Необхідність такого регулювання зрозуміла, адже діяльність фондової біржі має особливе значення не лише для фондового сектора-економіки, а й для функціонування економічного механізму країни в цілому.

Як правило, на фондовій біржі котируються цінні папери найреспектабельніших та визнаних компаній, що складають ядро національної економіки. Водночас котирування цінних паперів на фондовій біржі є показником солідності емітента, підтверджує його репутацію і характеризує як надійного партнера. Звідси фондові біржі традиційно встановлюють набагато суворіші і більш досконалі процедури допуску цінних паперів до котирування, що полягають у перевірці господарського та фінансового стану емітентів, а також підвищені вимоги щодо контролю за угодами, які укладаються на біржових торгах.

Нині світовий фондовий ринок розвивається в трьох основних напрямах:

• відбувається дальша автоматизація фондових операцій — окремі комп'ютерні системи поєднуються у всесвітню мережу електронної комунікації;
• триває робота над створенням нових видів і модифікацій цінних паперів (насамперед безпаперових), у тім числі гібридних і паперів другого та наступного порядків;
• збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності, відповідно до загального процесу економічної інтеграції країн.

Ринок цінних паперів як економічна категорія виражає економічні відносини, що виникають під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, котрий знайшов своє вираження у формі цінних паперів[1, c. 106].

Фондова біржа — це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона виконує такі основні функції:

• відкриває доступ підприємствам до позичкового банківського капіталу;

• є важливим координатором розміщення державних цінних паперів;

• забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;

• виступає своєрідним економічним барометром ділової активності.

Основними операціями, які здійснює фондова біржа, є:

• перевірка якості та надійності цінних паперів;

• обмін цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни;

• встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові цінні папери одного емітента;

• оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;

• виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку цінних паперів;

• забезпечення централізованого інформування (гласності біржових операцій) і курсового контролю;

• правове оформлення угод.

Як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів фондові біржі сприяють нагромадженню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. У світі налічується близько 200 фондових бірж, об'єднаних у міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона й Токіо, на які припадає до 60 % загальносвітового обсягу торгівлі акціями[1, c. 115].

3. Значення фондового ринку для розвитку економіки країни

Сучасний фондовий ринок України є не тільки явищем суто економічного характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди купівлі-продажу цінних паперів, послуг щодо посередницької діяльності тощо, як і у всіх без винятку країнах світу, вимагає стрункої системи правового регулювання дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися державними органами (державно-правове регулювання) та окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).

Обидва види правового регулювання фондового ринку є взаємопов'язаними, в багатьох випадках вони доповнюють одне одного.

Одним із призначень фондового ринку (власне його головним призначенням) є стимулювання інвестицій в економіку країни. Тому цілком виправданою є підміна будь-яких у межах фондового ринку засадним питанням про обґрунтування залучення інвестиційного капіталу.

Рішення, яке приймає інвестор, базується на п’яти економічних критеріях оцінення. В процесі прийняття рішення про інвестиції головним критерієм є рентабельність (Р) (дохідність, прибутковість), що становить співвідношення вкладеного капіталу та отриманого доходу (прибутку).

Інші критерії: дохід (Д), надійність отримання доходу і рентабельності (Н), капітал, що вкладається (К), час вкладення капіталу та отримання доходу (Т).

Ці критерії виконують дві функції:

1. вони призначені для обчислення рентабельності і для характеристики доходу;

2. вони можуть в окремих випадках відігравати самостійну роль в обґрунтуванні інвестицій.

Треба завжди пам’ятати, що критерії обґрунтування інвестицій є не конкретними показниками, а поняттями і навіть економічними категоріями, кожна з яких виражається певною множиною суто конкретних показників. Передовсім це стосується рентабельності. Сутність того чи іншого показника рентабельності залежить від того, який саме показник доходу і капіталу закладено в розрахунок. Наприклад, у чисельник дробу можна поставити один із таких чотирьох показників: загальний дохід за рік, загальний дохід за весь період функціонування капіталу, чистий прибуток за рік, чистий прибуток за весь період функціонування капіталу. Якщо при цьому в знаменнику дробу буде також один з чотирьох показників (вкладеного капіталу, усіх активів, ліквідних активів або річних витрат), то матимемо аж 16 похідних показників рентабельності і таку саму кількість показників терміну окупності.

Ще важливими для інвестора можуть бути позаекономічні критерії, зв’язані з досягненням певних науково-технічних, соціальних, економічних і спеціальних результатів інвестиції[3, c. 263-265].

Формування повноцінного ринку цінних паперів актуалізується його надзвичайно великою роллю у сучасному економічному механізмі. Бо саме тут спрацьовують ті фінансові інструменти, що сприяють обігу і раціональному розміщенню фінансових ресурсів, створюють умови для розвитку конкуренції і обмеження монополізму, трансформують грошові заощадження у капіталовкладення, стимулюють структурну перебудову економіки, залучають широкі верстви населення до управління власністю.

Схема показує, що фондовий ринок є багатоаспектною складною економічною системою, на основі функціонування якої ринкова економіка:

1)акумулює капітал для інвестицій у виробничу і невиробничу сфери;

2)відображає сукупність економічних відносин, які виникають під впливом співвідношення попиту і пропонування позичкового капіталу;

3)головним завданням фондового ринку є створення умов для нормального розміщення інвестицій. Ринок об'єктивно висвітлює найефективніші галузі і сфери економіки, в які вливається капітал через купівлю-продаж цінних паперів;

4)для нормального функціонування ринку цінних паперів важливими є два аспекти: саморегулювання і державно-планове регулювання. В свою чергу саморегулювання можна розглядати як індивідуальне — дотримання морально-етичних норм і правил поведінки кожним з учасників ринку, і колективне — відпрацювання правил і положень, які мають виконуватися колективними учасниками ринку цінних паперів. Державне регулювання ринку цінних паперів охоплює формування єдиної державної політики й адаптацію його до міжнародних стандартів, координацію і контроль за випуском в обіг цінних паперів та їх похідних, захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів і санкцій проти порушників, сприяння розвитку ринку цінних паперів, узагальнення досвіду і підготовки пропозицій з удосконаленням системи обігу цінних паперів. На відміну від банківського кредитування, яке надає переважно короткострокові позички, цей ринок шляхом розміщення на ньому, скажімо, облігаційної позики дозволяє отримати грошові кошти навіть на кілька десятиліть, а, реалізуючи акції, можна забезпечити капітальне фінансування на безстроковій основі.

Створення вітчизняного ринку цінних паперів є процесом складним і суперечливим, супроводжується низкою протиріч, що особливо поглиблюються відсутністю достатнього досвіду, обмеженістю науково-методичних розробок, недосконалістю нормативно-правової бази і, нарешті, кризою політичного та соціально-економічного життя суспільства.

Однак розвиток ринку цінних паперів в Україні уже базується на серйозних дослідженнях і розробках. Насамперед, створено систему його законодавчого регулювання, в основу якої покладена Конституція України[4, c. 78-79].

Без біржової торгівлі, також, як і без розподілу торгівлі на оптову і роздрібну, був би неможливим процес у ринкових відносинах. А в даний час узагалі можна затверджувати, що біржова торгівля — це головна форма торгівлі з точки зору своїх масштабів, обсягів, учасників. Але це зовсім не означає другорядності інших організаційних ринків, інших товарів і послуг.

Біржова торгівля на відміну від будь-яких інших видів торгової діяльності має наступні основні риси:

1) приуроченість до певного місця і часу, тобто біржова торгівля проводиться тільки в спеціально відведеному для цього процесу місці і тільки у встановлені години роботи біржі;

2) підпорядкованість установленим правилам біржової торгівлі. Кожна біржа виробляє свої правила торгівлі на даній біржі і всі учасники біржової торгівлі зобов'язані дотримуватися цих правил. Недотримання правил карається штрафами або виключенням із членів біржі;

3) публічність, тобто біржова торгівля ведеться в присутності всіх членів біржі з їх відома;

4) гласність, тобто результати біржової торгівлі є відкритими для широкої публіки, відомості про них надходять до громадськості через засоби масової інформації;

5) регульованість з боку держави і громадськості; держава через свої законодавчі і нормативні акти встановлює правила, відповідно до яких біржі будують свою діяльність;

6) концентрація попиту та пропозиції за товарами, які реалізуються на біржі, тому що біржа — це найпридатніше місце, де легко можна знайти покупця на продаваний товар чи продавця необхідного вам товару. На цій основі складаються представницькі біржові (ринкові) ціни на товари.

Поняття біржової торгівлі включає те, що поєднує її з іншими формами торгівлі, і те, що відрізняє її.

Розуміння біржі як визначеного місця для торгівлі відображає її функціональну сутність, — це площадка, де торгують. Але далеко не будь-яке місце, де можна торгувати, вправі називатися біржею. Біржа — це оптовий ринок, юридично оформлений у виді організації торговців.

Історія показує, що поняття біржі не залишається незмінним, а з часом міняється за всіма параметрами: де і як відбувається торгівля, хто торгує, чим торгує[10, c. 227-229].

Список використаної літератури

1. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. — К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. — 527 с.

2. Кузнєцова Н. Ринок цінних паперів в Україні: Правові основи формування та функціонування/ Наталія Кузнєцова, Ігор Назарчук ,. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 525с.

3. Мельник В. Ринок цінних паперів: Довідник керівника підприємства: Спец. випуск/ Віктор Андрійович Мельник,; Віктор Мельник. — К.: А.Л.Д.: ВІРА-Р, 1998. — 559 с.

4. Мендрул О. Фондовий ринок: операції з цінними паперами: Навчальний посібник/ Олександр Мен-друл, Ірина Павленко; М-во освіти України; КНЕУ. — 2-е вид., доп. та перероб.. — К.: КНЕУ, 2000. — 156 с.

5. Мозговий О. Фондовий ринок: Навчальний посібник/ Олег Мозговий,; М-во освіти України; КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2000. — 314 с.

6. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

7. Пальчевич Г.Т. Ринок цінних паперів: Навчальний посібник/ Г.Т. Пальчевич, В.В. Подплєтній. — Кіровоград: Мавік, 2002. — 238 с.

8. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. — К.: А.С.К., 2006. — 687 с.

9. Словник-довідник фінансового ринку: словник/ Укл.: В. В. Фещенко, О. О. Резнікова, О. В. Романченко та ін.. — К.: Українське агентство фінансового розвитку, 2005. — 321 с.

10. Фондовий ринок України: законодавче регулювання: Практичний посібник/ М. О. Бурмака, В. В. Посполітак, Д. С. Бутенко та ін.. — 2-е вид., перероб. та доп.. — К.: АДС УМКЦентр, 2005. — 559 с.

11. Шелудько В. Фінансовий ринок: Підручник/ Валентина Шелудько,. — К.: Знання , 2006. — 535 с.