Вступ.

1. Лізинг та його різновиди при фінансуванні проектів.

2. Лізингова форма фінансування: переваги та недоліки.

3. Значення лізингу для української економіки.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Як стимул розвитку виробництва лізинг може забезпечити підприємствам спрощення та стимулювання процесу оновлення основних виробничих фондів; прискорене освоєння нового обладнання і технологій; скорочення термінів, необхідних для організації випуску нової продукції; полегшення процесу отримання імпортного обладнання та її обслуговування постачальником. Крім цього, лізинг дозволяє зменшити ризик можливих втрат під час освоєння нової продукції, зменшує ризик морального зносу обладнання; полегшує процедуру одержання банківських кредитів. У результаті розширюються можливості технічного переозброєння та реконструкції виробництва. Тобто лізинг виступає інструментом оновлення виробничого потенціалу підприємств, механізмом підвищення ефективності інвестицій у засоби виробництва.

Лізинг полягає у наданні лізингодавцем у виключне користування на певний термін лізингоодержувачу майна, яке є власністю лізингодавця чи придбаного їм у власність за дорученням та узгодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умовою сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

В умовах ринкової економіки такій перспективній формі бізнесу притаманні особливі риси, що суттєво відрізняють її від ін-ших видів бізнесу. Серед них:

1) наявність посередника, який бере на себе обов’язки власника майна;

2) тип майна, що надається у лізинг, визначається лізингоодержувачем за погодженням із лізингодавцем та переважно представлений об’єктами основних фондів виробничого призначення;

3) термін лізингу майна, як правило, співвідноситься з періодом амортизації цього майна. У класичному розумінні лізинг — довгострокова операція;

4) можливість викупу об’єкта лізингу за залишковою вартістю;

5) широке коло учасників;

6) забезпеченість лізингової угоди майном — об’єктом лізингу.

1. Лізинг та його різновиди при фінансуванні проектів

Незважаючи на те, що об’єктом лізингу може бути практично будь-яке майно, яке не знищується у виробничому циклі, слід виділити його головні об’єкти — елементи активної частини основних фондів. Не можуть бути об’єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

Залежно від характеру об’єкта лізингу вирізняють лізинг рухомого майна (машинно-технічний) та лізинг нерухомого майна. Об’єктами рухомого лізингу виступають:

• транспортні засоби (вантажні та легкові автомобілі, літаки, вертольоти, судна);

• будівельна техніка;

• сільськогосподарська техніка;

• засоби теле- та дистанційного зв’язку;

• верстати;

• засоби обчислювальної техніки;

• інше виробниче обладнання, механізми та прилади.

До об’єктів лізингу нерухомості належать будівлі та споруди виробничого призначення. Однак законодавча визначність та пропозиція об’єктів лізингу ще не гарантують ефективну організацію лізингового бізнесу. Запорукою успіху має стати зацікавленість усіх учасників лізингових відносин.

Учасники лізингу представлені фізичними особами, фінансово-кредитними та спеціалізованими організаціями, що здійснюють свою діяльність у сфері лізингового бізнесу (рис. 1). Серед класичних учасників вирізняють виробника/продавця лізингових послуг, лізингодавця та лізингоодержувача. Причому, лізингодавець та лізингоодержувач є сторонами лізингової угоди.

Лізингодавець — це юридична особа або підприємець, що придбаває майно у виробника (продавця) та передає його за лізинговою угодою лізингоодержувачу. Функції лізингодавця на ринку лізингових послуг, як правило, виконують спеціалізовані комерційні організації — лізингові компанії у вигляді господарських товариств та акціонерних компаній.

Лізингодавцями можуть бути також банки, інші кредитно-фінансові установи та безпосередньо виробники лізингового майна — машинобудівні заводи, будівельні фірми тощо.

Лізингодавець основними перевагами лізингу визнає:

• стимулювання поширення зацікавленості з боку суб’єктів малого та середнього бізнесу;

• сприяння зменшенню ризиків неплатоспроможності клієнтів;

• стимулювання збуту коштовної нової продукції та полегшення реалізації майна, що було у використанні;

• можливості отримання значних прибутків після реалізації об’єкта за високою ліквідаційною вартістю в результаті застосування прискореної амортизації;

• забезпечення отримання додаткового джерела прибутку;

• сприяння максимальному використанню виробничих ресурсів;

• можливості одержати податкові пільги.

Лізингоодержувач є юридичною особою чи громадянином, зареєстрованим як підприємець без утворення юридичної особи, що приймає або отримує згідно з лізинговою угодою у тимчасове користування та володіння лізингове майно.

2. Лізингова форма фінансування: переваги та недоліки

З погляду лізингоодержувача економічні переваги лізингових угод можна розподілити на чотири групи чинників. Це — поява зручного джерела фінансування, економія власних коштів, зменшення ступеня ризиків і стимулювання оновлення виробництва. Лізинг як джерело фінансування надає лізингоодержувачу такі переваги:

• повне фінансування основних фондів. Тоді як в умовах банківського кредитування основні фонди фінансуються лише на 60—70 % їх вартості;

• знижується потреба підприємства у початковому власному капіталі;

• доступність. У країнах, що розвиваються, лізинг — практично єдина форма середньо- та довгострокових кредитів для придбання активної частини основних фондів;

• зручність. Лізинговий кредит можна одержати швидше і простіше за процедурою, ніж звичайну позичку, оскільки, як правило, не потрібне додаткове забезпечення;

• диверсифікація джерел фінансування;

• економія власних коштів. Лізингові угоди є відносно дешевими завдяки економії часу і коштів, які потрібні були б для пошуку відповідного забезпечення;

• поступовість та періодичність сплати вартості об’єкта лізингу;

• незначна потреба в готівці. За допомогою лізингу можна профінансувати більшу частину витрат на обладнання, ніж завдяки банківській позичці;

• можливість мати податкові пільги. У деяких країнах лізингодавці можуть передавати лізингоодержувачам податкові пільги, пов’язані з амортизацією;

• лізингові платежі відносять на валові витрати, в результаті знижується розмір прибутку лізингоодержувача, що підлягає оподаткуванню;

• механізм лізингу не обмежує можливості отримання додат-кових позичок;

• досягається ефект фінансового левериджа, тобто щорічні фінансові вигоди від об’єкта лізингу, як правило, перевищують відсоткові виплати та відшкодування заборгованості за банківськими кредитами.

Виробник (продавець) — це юридична чи фізична особа, що виступає власником майна, вибраного лізингоодержувачем (а в умовах оперативного лізингу — лізингодавцем) та укладає з лізингодавцем угоду купівлі-продажу певного майна.

Функції виробника (продавця) на ринку лізингових послуг частіше за все виконують підприємства — виробники майна, але їх можуть виконувати фірми, що здійснюють оптову торгівлю машинами, обладнанням тощо.

Виробником або продавцем об’єктів лізингу в Україні може виступати будь-яка юридична особа, яка здійснює свою діяльність на законних підставах і є резидентом України або є іноземною фірмою, діяльність якої не суперечить вимогам міжнародних та національних норм, що зафіксовані у положеннях ГАТТ та організована на підставі Оттавської Конвенції з міжнародного фінансового лізингу.

Зокрема, це — іноземні фірми-постачальники обладнання, засобів автотранспорту та технологій, в основному автомобілів. Останнім часом така тенденція поширилася на виробників множувальної техніки, оргтехніки. Для виділення іноземних виробників у окрему могутню групу на ринку лізингових послуг в Україні існують певні причини. Серед них:

• низька вартість послуг порівняно з аналогічними вітчизняними лізинговими послугами (лізинговий платіж за валютним контрактом становить 16—20 % річних);

• не обов’язкове представлення гарантій уряду або першокласних українських банків (на відміну від вимог, пов’язаних з отриманням кредиту іноземних банків).

Найбільш поширений міжнародний лізинг вантажних автомобілів, морських та повітряних суден, комп’ютерної техніки. Пос-тачання автотехніки та обладнання на лізинговій основі пропонують «RENAUT», «DAF», «SCANIA», «IBM», «HP» та ін. Ціла низка закордонних компаній висловили готовність розвивати співробітництво з вітчизняними лізинговими компаніями щодо поставки в Україну на лізинговій основі: сільськогосподарської і тракторної техніки та обладнання — «JOHN DEER», «NEUERO», «URSUS», «PROKOP»; будівничої техніки — «ZEPPELIN», «TATRA», «CONDOR»; автотехніки — «МАN», «MERCEDES», «MITSUBISHI», «VOLVO». Такі компанії вимушені організовувати бізнес в Україні у зв’язку з насиченням їх власного ринку та загостренням на ньому конкуренції.

Щодо потенційних лізингодавців, то сьогодні в 25 областях України діють понад 16 лізингових компаній. Більшість з нині діючих лізингових структур — це дочірні банківські структури та компанії, створені промисловими організаціями для реалізації своєї продукції.

Комерційні лізингові компанії, що створені за галузевою чи виробничою ознакою, зорієнтовані на обслуговування підприємств певної галузі. До них відносять компанію «Лізинг-Техніка», концерн «Електрон». Найбільш вимогливі до такого типу лізингових компаній в Україні є сільське господарство, будівництво та транспорт (особливо автотранспорт). Так, наприклад, з 2,7 тис. автомобілів, які були ввезені в Україну починаючи з 1990 р., за лізинговою схемою отримано більше ніж 1,5 тис. Напівкомерційні лізингові компанії створюються за участю державних чи муніципальних органів влади та фінансуються за рахунок відповідних бюджетів. В Україні зареєстровані дві лізингові компанії такого типу — ВАТ «Украгромашінвест» та ВАТ «Укртранслізинг», що були створені рішеннями уряду. До цієї ж групи лізингових компаній слід віднести правонаступника дирекції Державного лізингового фонду — Національне акціонерне товариство «Украгролізинг».

Головною метою створення підприємства «Украгролізинг» є використання бюджетних коштів у ринкових умовах, налагодження системи повернення коштів, системи кооперації між заводами та лізингодавцями, здійснення всіх видів та форм лізингової діяльності з метою сприяння залученню інвестицій для виконання державних програм у галузі інженерного та матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва.

Особливостями, що притаманні таким суб’єктам лізингового бізнесу, є:

1) жорстка орієнтація на здійснення лізингових операцій з певною спеціалізованою групою клієнтів;

2) здійснення лізингових операцій на основі пільгового фінансування.

Наступну групу лізингових компаній в Україні представляють такі, що створені торговельними компаніями, чи такі, що не мають безпосереднього зв’язку ні з банківськими структурами, ні з державними ресурсами. Основна мета створення таких компаній полягає у залученні корпоративних клієнтів, що мають можливості придбавати великі обсяги обладнання. Прикладом такого типу компаній виступає ТОВ «Серго-Гамма-Лізинг», дочірнє підприємство «Ханса Лізинг Україна».

Непрямими учасниками лізингу є:

• страхові компанії, які забезпечують захист майнових та фінансових інтересів лізингодавців та лізингоодержувачів, виробників;

• інститути спільного інвестування, які акумулюють грошові кошти з метою інвестування їх у перспективні лізингові проекти;

• універсальні та інвестиційні банки, що кредитують лізингодавця та виступають гарантами лізингових операцій;

• консалтингові фірми, що допомагають лізингоодержувачу отримувати якісні консультаційні послуги, тобто бути обізнаним у сфері лізингового бізнесу.

3. Значення лізингу для української економіки

Для української економіки лізинговий бізнес має особливе значення.

По-перше, лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, причому не у грошовій формі, що викликає певні складнощі, а в товарній, що вкрай необхідно для розвитку вітчизняної промисловості, сільського господарства та транспорту.

По-друге, сума лізингових операцій не враховується під час підрахунків національної заборгованості, і тим самим країна отримує додаткову можливість більш повно використати ліміти кредитної заборгованості, що встановлені Міжнародним валютним фондом для країн-позичальників, зокрема України.

По-третє, до лізингових операцій залучаються значні кошти банківських установ, страхових, інвестиційних, акціонерних та інших товариств, що діють безпосередньо в Україні, а це спонукає розвиток інвестиційної діяльності суб’єктів господарювання.

По-четверте, лізинг привабливий для українських споживачів і тим, що він надає можливість підприємствам, господарським товариствам, що не мають достатнього капіталу для купівлі необхідного устаткування, отримати його у тимчасове користування до того ж на більш вигідних умовах, ніж за контрактом купівлі-продажу. Якщо підприємство закуповує необхідне устаткування за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансування здійснюється коштами фонду розвитку, який формується з прибутку, після його оподаткування в установленому законодавством порядку. Крім того, підприємству слід сплачувати податок на додану вартість. Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій вступає в дію з укладенням контракту на надання лізингових послуг. Лізингові платежі, які сплачуються лізингоодержувачем, входять до собівартості продукції, яку він виробляє, чи послуг, які надає, а після повної сплати вартості лізингового устаткування підприємство, як правило, стає його власником. У даному разі кошти, що витрачаються як на лізингові платежі, так і на викуп лізингового устаткування, формуються з прибутку підприємства до його оподаткування.

Беручи до уваги спорідненість понять оренди та лізингу, а в окремих випадках навіть ототожнення цих понять, а також певну подібність лізингу, кредиту та інвестиції стає зрозумілою потрійна природа лізингових відносин. З одного боку, лізинг уособлює товарні відносини, що реалізуються за певний проміжок часу та на принципах повернення. Отже, в основі лізингу лежать орендні відносини. З другого боку, лізинг — це довгострокові вкладення у матеріальній формі з метою отримання прибутку або комерційного доходу всіма суб’єктами лізингового бізнесу. Отже, лізинг виступає формою інвестицій.

Надаючи лізингоодержувачу складові основного капіталу, лізингодавець у встановлений строк може їх повернути на основі принципів строковості та поворотності. За свою послугу лізингодавець отримує винагороду у вигляді лізингових платежів, чим і забезпечується реалізація принципу платності. Таким чином, лізинг за своїм змістом відповідає кредитним відносинам та зберігає суть кредитної операції.

Для визначення видів лізингу виходять насамперед з ознак класифікації, до яких, як правило, відносяться: склад учасників лізингової угоди, тип об’єкта лізингу, ступінь його окупності, умови амортизації, обсяг обслуговування, сектор ринку, характер лізингових платежів, методи фінансування лізингу тощо. У сучасних умовах існує безліч дрібних або специфічних та рідко вживаних типів лізингу, що пояснюється широкомасштабністю сфери лізингового бізнесу, складністю взаємозв’язків між сторонами лізингової угоди, відсутністю жорстких меж між класифікаційними ознаками.

Види лізингу доцільно систематизувати за двома збільшеними групами ознак: основні та особливі/специфічні (рис. 2).

Залежно від складу учасників угоди, вирізняють прямий лізинг, за якого власник майна (постачальник) самостійно передає об’єкт у лізинг (двостороння угода), та опосередкований лізинг, коли передача майна здійснюється через посередника. В останньому випадку має місце класична тристороння операція або у разі складних лізингових операцій — багатостороння операція з великою кількістю суб’єктів угоди.

Слід виокремити сублізинг, який згідно із Законом України «Про фінансовий лізинг» являє собою вид піднайму предмета лізингу, відповідно до якого лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу. Лізингоодержувач має право надати об’єкт лізингу в користування третій особі зі збереженням юридичної сили взаємовідносин між основними суб’єктами лізингового бізнесу.

За характером майна вирізняють лізинг рухомого майна (машинно-технічний лізинг), нерухомості, а також доцільно виділяти лізинг нематеріальних активів.

За терміном дії лізингових угод виокремлюють фінансовий та оперативний лізинг.

До фінансового лізингового бізнесу відносяться, як правило, контракти, що передбачають сплату протягом чітко встановленого (основного або базового) строку лізингових платежів, величина яких є достатньою для повного відшкодування витрат лізингодавця, пов’язаних з придбанням майна та реалізацією прав власника, а також для забезпечення йому певного прибутку.

У Законі України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг визначено як вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

Лізингові операції такого типу являють собою операцію зі спеціального придбання майна у власність та наступною передачею його у тимчасове володіння та користування на термін, що наближується за тривалістю до терміну його експлуатації та амортизації всієї чи більшої частини вартості майна. Протягом терміну договору лізингодавець за рахунок лізингових платежів повертає собі всю вартість майна та отримує прибуток від фінансової операції, а лізингоодержувач набуває прав власності після закінчення дії договору лізингу.

Основними ознаками, що характеризують фінансовий лізинг, є:

• лізингодавець придбаває майно не для власного користування, а спеціально для передачі його в лізинг;

• право вибору майна та його продавця належить користувачу;

• продавець майна знає, що майно спеціально придбавається для передачі його в лізинг; майно безпосередньо постачається користувачу та приймається ним в експлуатацію;

• об’єкт лізингу зараховується на баланс лізингоодержувача;

• претензії щодо якості майна, його комплектності, виправлення дефектів протягом гарантійного терміну лізингоодержувач спрямовує безпосередньо продавцю майна;

• ризик випадкової загибелі та пошкодження майна переходить до лізингоодержувача після підписання акта приймання-передачі майна в експлуатацію.

Великі фірми, що використовують механізм фінансового лізингу, мають можливість заощадження значних оборотних коштів, необхідних для закупівлі основних засобів, а малі та середні підприємства, зокрема ті, які перебувають на стадії розвитку, завдяки фінансовому лізингу мають можливість придбати майно, яке не можуть набути у разі використання кредиту або власних фінансових засобів.

Договори оперативного лізингу в Україні укладаються досить рідко. Це пов’язано насамперед з низьким рівнем індивідуальної відповідальності за користування майном в Україні, що є стримуючим чинником розвитку цього виду лізингу. Лізингодавці часто не впевнені у тому, що обладнання, яке передане в оперативний лізинг, буде використовуватися належним чином і після закінчення дії договору лізингу буде придатним до подальшого використання. Тому виникає небажана ситуація, за якої лізингоодержувач бажає взяти обладнання, в якого термін моральної амортизації досить короткий, в оперативний лізинг, а лізингодавцеві вигідніше укласти угоду фінансового лізингу.

До групи особливих ознак (специфічних) лізингу відносять такі: за методом фінансування, за обсягом обслуговування, за способом користування об’єктом, за характером відносин власності, за ступенем новизни об’єкта, за кількістю інвесторів, за умовами викупу, за характером лізингового платежу.

Висновки

Оренда або лізинг — важливіший фінансовий інструмент. Для держави, з монетарною політикою, в умовах грошового дефіциту, будь-яка форма залучення інвестицій в виробничу і підприємницьку сферу має велике значення, також і для великих компаній і для малих підприємств, які не мають можливості залучати «дешеві» та довгострокові банківські кредити, лізинг стає єдиним способом придбати обладнання або техніку. А коли угода між державою та інвестором або між інвестором та реципієнтом будується за схемою «виграш — виграш», то активне впровадження таких механізмів це справа часу (зрозуміло з іншими рівними умовами).

Однак принципи і етика цивілізованого бізнесу все глибше і глибше проникають у свідомість українського підприємця — реципієнта, тому незважаючи на загальну економічну ситуацію в країні, найоптимістичніше налаштовані інвестори все ще продовжують свої спроби знайти в Україні підприємства, здатні освоїти і раціонально використовувати на-' дане майно на умовах лізингу, застосовуючи наявні норми чинного законодавства України, норми міжнародного торгівельного права, та детально обговорені договори, тому що перспективи використання фінансового лізингу як ефективного методу інвестування в основні фонди підприємств залежить не тільки від наявності законодавчої бази, але і від правильного укладення лізингових угод. Завдяки лізингу досягається формування двоїстості загальної власності, що належить усім спільно діючим підприємцям загалом і одночасно кожному окремо. Можна стверджувати, що справжній лізинг має місце лише в тих випадках, коли застосовувана форма підприємництва веде до виникнення загальної (колективної) власності й приватної власності на засоби виробництва і результати праці. Водночас будь-який вид власності не виключає лізингової форми її використання.

Список використаної літератури

1. Безклубий І. Поняття лізингових відносин як предмета цивільно-правового регулювання //Юридична Україна. — 2005. — № 8. — C. 15-22.

2. Брус С.І. Розвиток ринку лізингових послуг в Україні //Фінанси України. — 2008. — № 11. — С.75-85

3. Внукова Н. М. Оцінка можливостей розвитку фінансового лізингу в Україні //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 9. — C. 49 -57.

4. Гаєвська Н.М. Теоретичні аспекти управління фінансовим лізингом/ Н.М. Гаєвська //Автошляховик України. — 2006. — № 2. — C. 39.

5. Добіжа Н.В. Сутність та форми лізингу в АПК //Економіка АПК. — 2008. — № 9. — С.116-122

6. Дорофеєва О. В. Організаційні аспекти управління фінансовими ризиками лізингових компаній //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 6. — C. 109 — 114.

7. Дорофеєва О.В. Оптимізація джерел фінансування лізингових проектів //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 8. — C. 34 – 39

8. Єфімов С. Лізинг як альтернатива кредиту //Пенсійний кур’єр. — 2006. — 12 травня. — C. 9

9. Карасьова Н.А. Становлення та особливості розвитку лізингу в зарубіжних країнах //Статистика України. — 2008. — № 1. — C. 31-34.

10. Кирилов С. Фінансовий лізинг: хто, як і для кого?/ Сергій Кирилов //Податки та бухгалтерський облік. — 2006. — 14 вересня. — C. 5-10

11. Львова І. Фінансовий лізинг : суть правовідносин та їх юридичне оформлення //Збірник систематизованого законодавства (Додаток до газети "Бизнес). — 2009. — Вип. 3. — C. 108-111

12. Марцин В. Економічний аналіз структури ризиків діяльності лізингових компаній та шляхи їх мінімізації //Економіст. — 2007. — № 4. — C. 34-38.

13. Ментух Н. Виникнення, вдосконалення та правове регулювання лізингових відносин в Україні //Юридична Україна. — 2005. — № 10. — C. 51-54

14. Міхаліна І. Актуальні проблеми розвитку лізингу в Україні //Статистика України. — 2005. — № 3. — C. 31-36.

15. Олевська Є. Лізинг як одна із форм надання майна у користування //Юридичний Вісник України. — 2008. — № 40. — C. 6

16. Онищук Я. В. Розвиток лізингу в Україні //Фінанси України. — 2005. — № 7. — С.106-113.