1. Дати характеристику умов застосування кредитного фінансування інвестицій підприємства, їх особливостей в Україні на сучасному етапі.

2. Розкрити економічний зміст поняття імпульси попиту і пропозиції.

3. Розкрити на умовному прикладі особливості визначення вартості інвестиційного капіталу, що залучається підприємством через нову емісію акцій.

Список використаної літератури.

1. Дати характеристику умов застосування кредитного фінансування інвестицій підприємства, їх особливостей в Україні на сучасному етапі

Планування та реалізування інвестиційних проектів потребує певного фінансового забезпечення, що передбачає використання власних джерел фінансування або залучених. В сучасних умовах вітчизняні підприємства певним чином обмежені у власних грошових джерелах фінансування у зв’язку із зменшенням обсягів виробництва, нестабільністю валютного курсу, зміною цін, підвищенням облікової ставки та зниженням купівельної спроможності громадян, що в свою чергу впливає на зниження доходів (прибутку) підприємств, а отже і зменшення можливостей фінансування інвестиційних проектів.

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-ХІІ від 18.09.1991 р. власними джерелами фінансування можуть бути: частина чистого прибутку, спрямованого на виробничий розвиток безпосередньо або у формі цільових нагромаджень (фондів); амортизаційні відрахування; страхові відшкодування збитків, нанесених майну, що виплачені страховими компаніями чи іншими фінансово-кредитними установами; раніше здійснені довгострокові фінансові вкладення, строк погашення яких наступає в поточному періоді; реінвестована частина коштів, одержаних від продажу основних засобів; реінвестована частина коштів, одержаних від реалізації зайвих оборотних активів, ліквідації дебіторської заборгованості, пов’язаної з капітальними вкладеннями та інші.

Кредитування на відміну від інших джерел фінансування інвестиційних проектів найкраще відповідає новим умовам управління та господарювання, за яких широко використовуються заходи економічного впливу, зокрема: поверненість, платність та диференціація умов кредитування, а необхідність погашення кредиту сприяє посиленню режиму економії в процесі реалізації проекту та є засобом контролю за окупністю інвестицій.

Крім того, для інвестора існують і інші суттєві причини, за яких вибирається саме такий метод фінансування [6, c. 88-89].

Основна різниця між власними та позичковими коштами полягає в тому, що відсоткові платежі нараховуються до податків, тобто включаються у валові витрати, а дивіденди нараховуються з прибутку, який залишається на підприємстві. Це є джерелом додаткової вигоди для підприємства, що підтверджується на основі такого прикладу.

Приклад 1. Підприємство, що має інвестиційну потребу в 2500 тис. грн розробило два альтернативні плани фінансування: випуск простих акцій та одержання кредиту. Вартість обох альтернатив становить 18 %. Інвестиційний проект строком на один рік незалежно від джерела фінансування інвестицій приносить дохід у розмірі 9200 тис. грн, собівартість продукції (без відсоткових платежів) становить 5900 тис. грн (див. табл. 1).

З прикладу видно, що позичкові кошти залучати вигідніше — економія становить (922 000 – 787 000) = 135 000 грн.

Однак кредитне фінансування для підприємства є більш ризикованим, бо відсотки за кредит та основну частину боргу треба повертати незалежно від прибутковості інвестиційного проекту.

Незважаючи на це, в процесі формування джерел фінансування інвестиційних проектів інвестор повинен завжди використовувати «золоте правило» інвестування: чим більший ризик інвестування, тим більша прибутковість [9, c. 52-53].

До основних видів джерел формування позикових інвестиційних ресурсів відносять: довгострокові кредити банків; фінансовий лізинг; довгострокові кредити і позики небанківських фінансових структур; облігаційні позики (емісія облігацій); інші зовнішні джерела; державні цільові і пільгові кредити.

Значно зменшились і можливості використання залученого капіталу, адже однією із основних форм залучених коштів є використання банківського кредитування, що відповідним чином є обмежено грошово-кредитною політикою НБУ.

Загалом джерела інвестиційних ресурсів підприємства можна представити наступним чином:

1. Власні джерела формування інвестиційних ресурсів: частина чистого прибутку; амортизаційні відрахування; страхова сума відшкодування збитків; продаж частини основних засобів; іммобілізована в інвестиції частина оборотних активів.

2. Кредитні джерела формування інвестиційних ресурсів: інвестиційні кредити банків; емісія облігацій компаній; цільовий державний кредит; податковий інвестиційний кредит; інвестиційний лізинг.

3. Залучені джерела формування інвестиційних ресурсів: емісія акцій компаній; внески сторонніх інвесторів у статутний фонд; безкоштовно надані державними органами та комерційними структурами кошти на цільове інвестування.

Останнім часом при незначних обсягах довгострокових інвестицій виникає необхідність у пошуках нових джерел фінансування. На відміну від уже діючих принципів і методик галузевого та регіонального розподілу капітальних вкладень зараз актуальною стає проблема фінансування окремих проектів за рахунок інвестиційних ресурсів, які надаються фізичними особами та підприємствами різних форм власності. Оскільки головним та єдиним критерієм оцінки ефективності проектів є їх прибутковість, у світовій практиці дедалі більшого розповсюдження набуває фінансування, за якого головним забезпеченням кредитів, що надаються банками, є сам проект, точніше доходи, які одержуються в результаті його реалізування.

Таким чином, аналізуючи вище наведене слід звернути увагу на наступні аспекти формування структури джерел фінансування інвестиційних проектів: пріоритетна роль у фінансуванні інвестиційних проектів належить власним коштам підприємств, щоправда для активізації інвестиційного ринку України дане джерело фінансування є недостатнім; не в повній мірі залучаються кошти потенційних іноземних інвесторів, страхових компаній та венчурних фондів; внаслідок нестабільної фінансової ситуації у банківських установах та монетарної політики НБУ банківське кредитування є фактично обмеженим. Саме тому, необхідно значно більшу увагу приділяти державному стимулюванню та підтримці суб’єктів підприємницької діяльності, проводити більш виважену та послідовну грошову-кредитну політику НБУ, сприяти залученню іноземних інвестицій, що є одним із пріоритетних напрямів розвитку вітчизняної економіки загалом та активізації інвестиційного ринку зокрема [5, c. 104-105].

2. Розкрити економічний зміст поняття імпульси попиту і пропозиції

Імпульсно-поширювальний підхід припускає, що економічні цикли є наслідком випадкових впливів (імпульсів), що викликають в економіці циклічну модель відгуку. Сила такого відгуку згодом слабшає (тобто цикл “згасає”), проте ділові цикли виникають знову внаслідок появи нових імпульсів. Таким чином, циклічність розвитку економіки є результатом впливу серії незалежних імпульсів або шоків, що послідовно виникають. Розрізняють три типи шоків: шоки пропозиції (коливання світових цін на сировину і відкриття нових джерел сировини, технологічні зрушення, природні катаклізми), політичні шоки (зміни пропозиції грошей, обмінного курсу, фіскальної політики), шоки в попиті приватного сектора (зміни інвестиційних або споживчих витрат, викликані перервами в чеканнях економічних суб'єктів).

Дж. Кейнс вважав інвестиційні витрати основним джерелом імпульсу, що викликає циклічні коливання. При цьому природа самого імпульсу пояснюється нестійкістю чекань економічних суб'єктів (у даному випадку оцінка очікуваної прибутковості), що викликає і нестійкість інвестиційного попиту, отже – і сукупного попиту, і валового випуску. При цьому, внаслідок жорсткості номінальної зарплати, коливання сукупного попиту, викликані коливаннями в рівні інвестицій, виявляються не в зміні рівня цін, а в коливаннях випуску.

Модель коливань розмірів інвестицій у запаси Ллойда Мецлера. Рівень запасів є одним із найважливіших параметрів економічної діяльності для будь-якої фірми. Проте внаслідок непередбачених імпульсів (шоків) у сукупному попиті цей рівень може змінюватися. Так, за несподіваним збільшенням попиту виникає незаплановане збільшення виробництва і скорочення запасів, і навпаки – за скороченням попиту піде скорочення виробництва і ріст запасів. Оскільки для фірм характерна підтримка розміру запасів на певному рівні, то природно, що у відповідь на незаплановане збільшення або зменшення запасів фірма відреагує відповідною зміною обсягів виробництва. Наприклад, із початком рецесії фірма почне скорочувати обсяг запасів, у результаті обсяг виробництва скоротиться не тільки внаслідок скорочення попиту, але й через необхідність скоротити запаси до нормативного рівня. Така поведінка фірми цілком може служити причиною виникнення циклічних коливань [1, c. 119-120].

Моделі взаємодії мультиплікатора й акселератора є базовими кейнсіанськими моделями циклічності економічного розвитку. Відповідно до даної концепції імпульсом для виникнення циклічних коливань в економіці служить автономне збільшення якої-небудь складової автономного попиту. Ріст сукупного попиту, як випливає з кейнсіанської теорії, породжує мультиплікативний ефект, у результаті якого кінцевий приріст національного доходу перевищує початковий приріст сукупного попиту на величину, рівну значенню мультиплікатора автономних витрат. Доти, поки економіка має вільні виробничі потужності, ріст сукупного попиту задовольняється за рахунок залучення у виробництво вже наявних потужностей (чинників виробництва). У цьому випадку спостерігається лише одиничний імпульс, недостатній проте для виникнення циклічних коливань. Якщо ж на наявних виробничих потужностях задовольнити ріст сукупного попиту неможливо, то підприємці змушені здійснювати індуційовані інвестиції для створення додаткових потужностей. У результаті виникає ефект взаємодії мультиплікатора й акселератора: приріст сукупного попиту викликає індуційовані інвестиції, останні збільшують сукупний попит, що, у свою чергу, викликає нові індуційовані інвестиції. Схематично процес взаємодії мультиплікатора-акселератора можна уявити таким чином:

Ріст автономних витрат → Ріст сукупного попиту → Мультиплікаційний ефект → Ріст національного доходу → Ефект акселератора → Індуційовані інвестиції → Ріст інвестиційного попиту → Ріст сукупного попиту → Мультиплікаційний ефект → …

Неокласичні теорії бізнес-циклу – моделі з абсолютно гнучкими цінами і зарплатою, у яких імпульси сукупного попиту можуть породжувати не тільки зміни в пропозиції, але й циклічні коливання. Розрізняють дві групи моделей: в одній економічні суб'єкти мають неповну інформацію й в умовах впливу на економіку різноманітних шоків роблять помилки в прийнятті рішень про рівень пропозиції (модель недосконалої інформації), в іншій – технологічні шоки безпосередньо впливають на економіку, і результатом коливань сукупної пропозиції є добровільна зміна пропозиції праці (модель реального бізнес-циклу) [8, c. 172-173].

3. Розкрити на умовному прикладі особливості визначення вартості інвестиційного капіталу, що залучається підприємством через нову емісію акцій

Під вартістю капіталу розуміється дохід, який повинні принести інвестиції для того, щоб вони себе виправдали з точки зору інвестора. Вартість капіталу виражається у вигляді процентної ставки (або долі одиниці) від суми капіталу, що вкладений в який-небудь бізнес, яку слід заплатити інвестору впродовж року за використання його капіталу. Інвестором може бути кредитор, власник (акціонер) підприємства або, власне, підприємство. В останньому випадку підприємство інвестує власний капітал, який утворився за період, що передував новим капітальним вкладенням і відповідно належить власникам підприємства. В будь-якому випадку за використання капіталу необхідно платити та мірою цього платежу виступає вартість капіталу.

Зазвичай вважають, що вартість капіталу — це альтернативна вартість, інакше кажучи, дохід, який очікують отримати інвестори від альтернативних можливостей вкладення капіталу при незмінному розмірі ризику. Насправді, якщо компанія схоче отримати засоби, то вона повинна забезпечити дохід на них як мінімум рівний величині доходу, яку можуть принести інвесторам альтернативні можливості вкладення капіталу.

Однією із важливих передумов ефективного управління капіталом підприємства є оцінка його вартості.

Вартість капіталу — це ціна, яку підприємство платить за його залучення з різних джерел.

Концепція такої оцінки виходить із того, що капітал має відповідну вартість, яка формує рівень операційних та інвестиційних витрат підприємства. Ця концепція є однією з базових у системі управління фінансовою діяльністю підприємства. При цьому вона не зводиться тільки до визначення ціни капіталу, який залучається, а визначається цілий ряд напрямів господарської діяльності підприємства в цілому.

На вартість капіталу мають вплив наступні фактори:

• рівень доходності інших інвестицій;

• рівень ризику даного капітального вкладення;

• джерела фінансування.

Лише незначна кількість бізнесових проектів має бути започаткована без залучення коштів. Кошти відіграють ту саму роль, що й енергія у фізичній системі: як енергія необхідна для руху фізичної системи, так і кошти необхідні для початку бізнесового проекту. Дуже рідко кошти є безкоштовними, тобто мають альтернативну вартість. Якщо кошти, що призначалися для певного проекту, не були використані, вони майже напевно можуть мати варіанти альтернативного застосування. Якщо альтернативні варіанти використання коштів забезпечують для інвестора позитивні надходження, величина цих надходжень буде альтернативною вартістю коштів, що використовуються у проекті. Саме тому вартість коштів (або капіталу), що застосовуються для фінансування проектів, є одним з ключових положень інвестування [4, c. 139-140].

В тому випадку, якщо підприємству необхідно здійснити нову емісію цінних паперів, то вартість такого капіталу вища, ніж вже існуючого, і визначається за формулою:,

де kns – необхідний рівень доходності нового акціонерного капіталу; f- затрати на здійснення нової емісії акцій (у відсотках до ціни акцій); ks – доходність акцій, які випущені раніше.

На перший погляд здається, що розрахунок вартості капіталу, який включається в оцінку проекту, є відносно простим питанням. Коли відомо, скільки коштів потрібно, особа, яка має намір їх використати, може проконсультуватися з постачальником коштів щодо визначення, як багато потрібно буде заплатити за використання цієї суми. Ця відсоткова ставка, можливо з урахуванням оподаткування, буде вартістю капіталу для певного проекту.

Наприклад, підприємство інвестує кошти у новий верстат, вартість якого становить 100 000 грн. і для цього позичає кошти за фіксованою відсотковою ставкою у вигляді кредиту на 5 років під 15% річних. Ставка оподаткування підприємства, припустимо, 25%. Можна спрогнозувати, що вартість капіталу для цього проекту буде 15,00 Ч 0,65 = 9,75% на рік.

На жаль, цей простий розрахунок рідко забезпечує правильну міру вартості капіталу. Причина даної очевидної аномалії полягає в тому, що підприємства рідко укладають угоди з фінансування для кожного інвестиційного проекту як окремого виду діяльності. Зазвичай підприємство домовляється про великий транш коштів, і ці кошти витрачаються на цілий ряд проектів. Саме тому кошти підприємців у будь-який момент часу можуть розглядатися як сукупність коштів, до якої у різний час передано додаткові кошти, з якої кошти беруться для фінансування проектів. Ця сукупність коштів (яка відображається на стороні пасивів у балансі) може мати оптимальну структуру, в якій комбінація боргів і власного капіталу буде такою, що забезпечує мінімізацію вартості капіталу для підприємства. Таким чином, якщо структура сукупності коштів відхиляється від оптимального співвідношення боргового і власного капіталу, наступний транш коштів, що надійде до сукупності, повинен повернути її до оптимального співвідношення. Найголовніше тут те, що вартість кожного траншу коштів не є вартістю капіталу для проекту, який фінансується, у цей самий час, коли запозичуються кошти по цьому траншу. Дійсною ціною капіталу для інвестиційних проектів є середньозважена вартість капіталу всіх коштів у сукупності на час, коли здійснюється інвестування у проект там, де всі проекти мають середній рівень ризику [2, c. 236-237].

Випуск акцій майже завжди пов’язаний з передачею частини управлінських та контрольних повноважень стороннім особам. Це болісно сприймається більшістю вітчизняних управлінців, особливо зважаючи на ті надзусилля, яких вони докладають з метою формування великих пакетів акцій. Тому додаткова емісія акцій здійснюється лише в тому разі, коли не існує загрози концентрації акцій у «ворожих» власників і сконцентрований менеджерами пакет дозволяє їм продати частину акцій «на сторону». Більше того, саме додатковий випуск акцій розглядається в багатьох випадках як ефективний спосіб «відсіву» небажаних власників, серед яких досить часто присутня держава [7, c. 114].

Список використаної літератури

1. Бондар М. Інвестиційна діяльність: методика та організація обліку і контролю: монографія / Державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана". — К. : КНЕУ, 2008. — 256с.

2. Вовчак О. Банківська інвестиційна діяльність в Україні. — Л. : Видавництво Львівської комерційної академії, 2005. — 544с.

3. Інвестиційна діяльність в Україні: Нормативні документи / О.М. Роїна (упоряд.). — К. : КНТ, 2007. — 192с.

4. Комарницький І. Інвестиційна діяльність комерційних банків / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2004. — 260с.

5. Кузьмін О. Інвестиційна та інноваційна діяльність / Національний ун-т "Львівська політехніка" ; Національний банк України; Львівський банківський ін-т / Олег Євгенович Кузьмін (наук.ред.). — Л. : ЛБІ НБУ, 2003. — 231с.

6. Майорова Т. Інвестиційна діяльність: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Міжнародний науково-технічний ун-т. — К. : ЦУЛ, 2003. — 375с.

7. Мельник В. В., Козюк В. В. Міжнародна інвестиційна діяльність: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Тернопільська академія народного господарства. — Т. : Карт-бланш, 2003. — 249c.

8. Музиченко А. Інвестиційна діяльність в Україні: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Кондор, 2005. — 406с.

9. Покатаєва К. Інвестиційна діяльність підприємств у глобальному середовищі: методичний інструментарій управління: монографія. — Х. : ХНАДУ, 2009. — 168с.