Фінансово — правове регулювання спеціальних режимів розрахункових відносин (на прикладі паливно — енергетичного комплексу України)
ВСТУП
РОЗДІЛ 1
ФІНАНСОВО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗРАХУНКІВ В УКРАЇНІ
1.1. Поняття, сутність і система розрахунків
1.2. Розрахункові відносини як предмет правового регулювання
1.3. Розрахунки як правовий режим
Спеціальні режими в системі розрахункових відносин
Висновки до розділу
РОЗДІЛ 2
ФІНАНСОВО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ РОЗРАХУНКІВ ЗА СПЕЦІАЛЬНИМИ РЕЖИМАМИ
2.1. Спеціальний режим розрахунків у електроенергетиці
2.2. Фінансово-правове регулювання розрахунків у нафтогазовому комплексі
2.3. Фінансово-правовий режим взаєморозрахунків у паливно-енергетичному комплексі України
Висновки до розділу
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Актуальність теми дослідження і постановка проблеми. Соціально-економічний розвиток України за роки незалежності пов’язаний із корінними змінами у відносинах власності, ринковими перетвореннями, подальшою спеціалізацією виробництва, розширенням сфери обміну і, як наслідок, ростом кількості учасників господарських відносин, виникненням складної структури міжгосподарських зв’язків. Одним із найголовніших засобів управління і регулювання економічних процесів стали грошові інструменти, які завжди, на всіх етапах розвитку економіки становили її основу, індикатор її стану і засіб, за допомогою якого реалізовуються всі фінансові та виробничі відносини. В кінцевому підсумку, будь-які фінансові і виробничі відносини опосередковуються розрахунками, які теж використовуються державою як засіб і водночас об’єкт регулювання. В якості об’єкта розрахунки, зокрема, гостро постали в зв’язку із значними сумами дебіторської і кредиторської заборгованості суб’єктів господарювання і необхідністю єдиного управління, яке і дозволило вивести із кризового стану цілі галузі економіки, хоча заборгованість все ще залишається і зараз.
Цей період супроводжувався складним процесом розвитку ринкових, договірних відносин і водночас переосмисленням ролі держави в управлінні економікою. В управлінні економікою знаходить місце складне переплетіння суб’єктивних (наприклад, невисока платіжна дисципліна) та об’єктивних факторів (стан економіки, доходів населення, поступове усвідомлення керівництвом країни необхідності застосовувати поряд із ринковими методами господарювання методів владного державного управління та ін.). Стосовно грошово-кредитної сфери слід назвати і нерозвиненість багатьох інструментів грошового обігу, таких, як вексель, факторинг, негрошові форми розрахунків. Дещо ілюзорні уявлення про можливість саморегулювання ринку без участі держави змінились ідеями державного управління в деяких галузях (в т. ч. паливно-енергетичному комплексі) за допомогою сучасних методів, використовуючи більш тонкі механізми регулювання процесів виробництва і обміну, аніж просто план і наказ, як це було за часів командно-адміністративної системи.
Економіка і соціальна сфера являють собою єдину систему з єдиним кругообігом коштів у готівковій та безготівковій формах. Неплатежі в одному із ланцюгів кругообігу коштів, наприклад, у системі паливно-енергетичного комплексу неминуче тягнуть за собою неплатежі в іншій ланці, внаслідок чого виникає негативний сукупний економічний результат, який в найбільш складні періоди набував характеру кризи, а зараз ще знаходить свій прояв у неплатежах за спожиті газ, теплову та електричну енергію. Протиріччя тут полягають у загальносуспільному значенні паливно-енергетичного комплексу і приватному характері виробництва, яке не може бути зупинене навіть при часткових неплатежах. Саме тому державі і Уряду доводиться вживати екстраординарних засобів впливу на економіку, в т. ч. на розрахунки в паливно-енергетичному комплексі, узгоджувати інтереси сторін за допомогою владних, імперативних велінь, шукати нетипові форми вирішення економічних проблем, однією із яких і стали спеціальні режими розрахунків, в яких поєднуються елементи державного управління і суворого дотримання інтересів виробників, власників та споживачів продукції. Спеціальні режими розрахунків, залишаючись за своєю суттю елементом грошових відносин і особливим різновидом розрахунків, водночас виявляють вплив на управління окремими галузями економіки, що вимагає їх комплексного дослідження
Особливий характер розрахунків у паливно-енергетичному комплексі та інших сферах виробництва був би неможливий без активної участі банківської системи України, яка, як і вся сфера економіки, перебуває в процесі реформування, якісного перетворення в цілому і окремих напрямів банківської діяльності, зокрема, по обслуговуванню виробництва і соціальної сфери, спеціалізації ряду банків по окремих напрямах їх діяльності, використанню нетипових інструментів розрахунків та форм обслуговування та ін. Суспільні відносини, що виникають з приводу готівкових та безготівкових розрахунків є істотним і невід'ємним елементом сучасної економіки, а забезпечення їх нормального функціонування вимагає належного правового механізму, пошуків нових форм і методів правового регулювання.
Спеціальні режими розрахунків, залишаючись за своєю суттю елементом грошових відносин і особливим різновидом розрахунків, знаходяться в структурі відносин з управління окремими галузями економіки, що вимагає їх комплексного дослідження з різних позицій, але основним напрямком дослідження є з’ясування правової природи цього виду розрахунків. Така постановка проблеми є продовженням вивчення правового регулювання розрахункових відносин, яке на ґрунтовному рівні розпочалось ще в середині ХХ ст.
Тематика правового регулювання розрахункових відносин відрізняється доволі високим ступенем наукового дослідження. Розрахунки вже неодноразово розглядалися в літературних джерелах в економічній науці, науках цивільного, господарського, фінансового і його частини — банківського права. Наукові основи дослідження розрахунків були закладені вже в перших підручниках і навчальних посібниках з фінансового права ще в радянські часи. В результаті цього сформувались різні позиції кожної з цих наук, а також точки зору окремих вчених. До числа загальних робіт із проблематики розрахунків можна віднести роботи Безклубого І.А., Белова В.А., Бричко Л.В., Воронової Л.К. (ряд робіт, зокрема – "Правовое регулирование кредитно-расчетных отношений в народном хозяйстве". — К.: Выща шк., 1988.- 216 с., яка стала першою в Україні фінансово-правовою роботою з питань розрахунків), Гуревича І.С., Десяткова В.М., Єфімової Л.Г., Когана І.Л., Колісника В.Б., Компанієць О.С., Корякова В.П., Кузьміна В. Ф., Куник А. Я., Лунца Л.А., Малеїна М.С., Новосьолової Л.О., Подцерковного О.П., Полонського Е.Г., Тімакової Т.Г., Флейшіц К.А.. До числа робіт з окремих питань правового регулювання розрахунків відносяться роботи Агафонової Н. В. (акредитивна форма розрахунків), Ващенко Ю.В. (клірингові розрахунки), які захистили кандидатські дисертації з даної проблематики. Певне значення для правового аналізу розрахунків мають роботи вчених – економістів, наприклад, Березіної М.П., Зайденварга Г., Казанцева А., Косого А., Лібермана Ф. Х. та інших авторів.
Подцерковний О. П. в дисертаційному дослідженні з питань розрахунків відмічає, що у правовій науці відсутня не тільки єдина концепція про організацію розрахункових відносин і співвідношення в ній публічно-правових і приватноправових засад, але і визначені межі взаємодії розрахункових відносин з іншими економіко-правовими системами. Це призводить до розосередженого, часом безсистемного, організаційного впливу на розрахункові відносини, що не завжди відповідає їх внутрішньому устрою і місцю в структурі майнових відносин, ускладнює доцільне розмежування компетенції різноманітних державних органів щодо організаційного впливу на розрахункові відносини, викликає часті коливання процесу упорядкування, що в сукупності негативно позначається на якості практичної правової діяльності та робить нормативне регулювання недостатньо ефективним і непопулярним.
Кожна тема дослідження передбачає розгляд одного і того ж явища, поняття під різними кутами зору, відокремленні в предметі необхідних для розгляду поставлених питань, сторін цього явища чи предмету, його особливостей, зв’язків, що дозволяє виявити нові особливості предмета дослідження. Аналіз цивільно-, господарсько-, фінансово-, а також банківсько-правової літератури з проблематики розрахунків зумовлює висунення робочих гіпотез про те, що розрахунки як предмет правового регулювання виходять за межі суто банківських відносин (і саме ця їх сторона найменш досліджена в літературі); що розрахунки мають певний режим, поняття якого ще належить сформулювати; що бачення розрахунків у цивільно-правовому і банківському вимірі ще не дає повної уяви про всі аспекти розрахункових відносин, а їх дослідження з позицій державного управління і регулювання економіки і грошового обігу розкриває нові сторони і значення змісту поняття "розрахунки", розширює його поняття, формує єдиний, цілісний підхід до правового регулювання розрахунків і викликає необхідність більш чіткого розмежування між різними сферами правового регулювання. Аналіз сфер застосування розрахунків дозволяє зробити висновок, що орієнтація на дослідження розрахунків і їх правової основи лише у сфері економіки і лише з "банківської" сторони ще не дає повного, широкого поняття цієї категорії та не охоплює всіх аспектів розрахункових відносин.
Сучасний період відрізняється більш детальним і системним аналізом правового регулювання розрахунків. Уявляється, що подальший розвиток наукових досліджень правового регулювання розрахунків має відбуватись за декількома напрямками. Аналіз розрахунків як загального поняття, з якого розпочалися їх вивчення, в значній мірі вже здійснено, хоча і тут залишається поле для досліджень, зокрема, це публічно-правові аспекти розрахунків, які широко застосовуються в діяльності органів державної виконавчої влади. В той же час перспективним напрямком є дослідження різних видів розрахунків, особливостей правового регулювання розрахунків у різних сферах (бюджетна, податкова та ін.) та ін. Дане дослідження є одним із перших кроків на шляху досліджень правових основ розрахунків у особливій сфері відносин – паливно-енергетичному комплексі, який відрізняється цілим рядом специфічних рис, обумовлених характером виробництва і споживання електроенергії, газу та іншої продукції, винятковим соціально-економічним значенням і вимагають комплексного і цілісного підходу до розв’язання правових проблем, а тому передбачає врахування як цивілістичних, так і публічно-правових підходів.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами.Тема дисертаційного дослідження обрана в ініціативному порядку, уточнена Вченою радою Київського національного університету імені Тараса Шевченка у 2006 році (протокол засідання Вченої ради юридичного факультету від 25 грудня 2006 року). Обрана тема належить до числа пріоритетних в галузі фінансового права, а обраний напрям дослідження відповідає планам досліджень юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 2006 – 2010 роки та спеціальній науково-дослідній темі "Механізм адаптації законодавства в сфері прав громадян України до законодавства Європейського Союзу" (номер державної реєстрації 06 БФ 042-01).
Мета дослідженняданої проблеми полягає в розкритті фінансово-правової природи спеціальних режимів розрахунків, з’ясування їх місця в системі правового регулювання розрахунків, а також аналізі і формулюванні висновків щодо розрахунків у паливно-енергетичному комплексі України. Із визначеної мети дослідження випливають його завдання: 1)вивчити загальне та спеціальне законодавство, необхідні нормативно-правові акти та документи, що регулюють розрахункові відносини, узагальнити і систематизувати їх, дати оцінку їх ефективності;2)з’ясувати поняття, суть і значення спеціальних режимів розрахунків, їх місце і функції в системі розрахунків;3)проаналізувати в комплексі правовий і економічний механізм дії спеціальних режимів розрахунків у найважливіших сферах їх застосування; сформулювати висновки щодо їх ефективності і можливостей подальшого розвитку;4) охарактеризувати організаційно-правові форми застосування державою спеціальних режимів розрахунків, зв’язати його із діяльністю органів державного управління в цих сферах з метою цілісної синтетичної оцінки функціонування всього фінансового механізму у паливно-енергетичному комплексі;5)сформулювати висновки і пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства і механізму його реалізації.
Об’єктом дослідженняє механізм правового регулювання розрахункових відносин в одному із найважливіших секторів економіки і грошового обігу – паливно-енергетичному комплексі (що передбачає і певні загальнотеоретичні підходи). Предмет дослідження складають фінансово-правові аспекти проблеми — владні, імперативні відносини, правова регламентація яких народжує коло фінансових розрахункових відносин, які виникають не за волею суб’єктів господарської діяльності, а за волею держави, і носять характер фінансово-правового режиму. Тому в роботі не розглядаються суто цивільно-правові чи господарсько-правові аспекти (наприклад, більшість відносин із споживачами).
Інформаційну основуроботи складають нормативно-правові акти чинного законодавства України, наукові дослідження з питань розрахунків (юридичні та економічні), матеріали практики, судові справи, а також роботи з різних галузей знань, що мають методологічне значення.
Методи дослідженняданої теми обрано з врахуванням її особливого об’єкту, предмету, мети і завдань, виходячи із необхідності власного гносеологічного підходу до розкриття проблем, які ще не розглядались у фінансово-правовій науці, а також використання в контекстіцієї специфічної теми вже апробованого наукового інструментарію. Виходячи з цього, в контексті даної теми використовуються загальнофілософські, загальнонаукові та спеціальні методи, засновані на застосуванні категорій, законів, принципів наукового пізнання, висновки наук конституційного, адміністративного, фінансового права, державного управління та економічної науки, що мають методологічне значення.
Діалектичний метод, основу якого складає зв’язок теорії і практики, розгляд будь-якого явища у його розвитку, єдності і боротьбі протиріч, відносності, взаємодії внутрішнього і зовнішнього чинників, складного переплетіння об’єктивного і суб’єктивного та ін., служить не лише у його загальному значенні, але і цілком конкретно при аналізі всього режиму розрахунків у паливно-енергетичному комплексі, зокрема, в електроенергетиці, в зв’язку з неоднозначністю оцінок і варіативністю у вирішенні питань їх управління і державного регулювання, поєднаного з деяким самоуправлінням і приватними началами у виробництві та суспільним характером споживання, поєднанням владних, імперативних і диспозитивних елементів у правовому регулюванні розглядуваних відносин.
Метод системного і функціонального аналізу дає змогу чітко виділити декілька систем з відповідними підсистемами ( а/ розрахунків, встановлених для народного господарства в цілому; б/ сукупність інституціональних, функціональних структур і відносин паливно-енергетичного комплексу), в рамках яких здійснюється фінансово-правове регулювання розрахункових відносин, що відмежовується від тієї їх частини, яка побудована на засадах диспозитивності. Кожна з цих систем відрізняється цілісністю, структурністю, взаємозв’язком із зовнішнім середовищем, ієрархічністю, цілеспрямованістю, самоорганізацією. Формально-догматичний метод дає змогу визначити юридичну природу розрахунків і відділити їх в процесі аналізу від економічного змісту, після чого розглянути вплив правових елементів на функціонування всієї системи розрахунків у паливно-енергетичному комплексі. Термінологічний принцип дозволяє виявити зміст та обсяг понять, їх співвідношення (більш загальних і більш спеціальних) шляхом термінологічного аналізу і методу операціоналізації понять. Ці методи зумовлюють необхідність не обмежуватись лише формально-догматичними вимогами, а проникати в суть кожного явища, яке позначується певним терміном. Зокрема, такими є ключові поняття "спеціальний режим розрахунків", "поточний рахунок із спеціальним режимом використання" та ін. В процесі дослідження використано також комплекс загальнонаукових методів — статистичний, логічний, соціологічний та ін., хоча деякі з них об’єктивно обмежені щодо часу і простору застосування (порівняльно-правовий, історичний методи).
Наукова новизнаодержаних результатівполягає в розробці системи теоретичних та практичних положень щодо фінансово-правового регулювання спеціальних режимів розрахункових відносин у сфері паливно-енергетичного комплексу, формулюванні наукових висновків про вдосконалення нормативно-правової основи функціонування механізму фінансових правовідносин у ній, які в сукупності створюють можливість розв’язання важливої науково-практичної проблеми систематизації та вдосконалення правових засад у зазначеній сфері. В результаті проведених наукових досліджень, зокрема,
вперше:
— розглянуто виключно фінансово-правовий ("поза договорами") режим державного регулювання розрахунків, визначено особливості дії принципів правового регулювання розрахунків в умовах спеціальних режимів та обґрунтовано їх самостійність і відокремленість від банківських платіжних правовідносин, сформульовано істотні риси цих режимів (владність, імперативність, публічність та ін.);
— сформульовано визначення правового регулювання спеціальних режимів розрахунків як виключення із загального режиму розрахунків у народному господарстві України, обумовлені особливостями функціонування паливно-енергетичного комплексу та інших об’єктів, які полягають у владному, імперативному встановленні державою ряду обов’язкових елементів розрахункових правовідносин, та проаналізовано особливості їх реалізації у фінансових правовідносинах в даній сфері;
— обґрунтоване положення про доцільність створення законодавчих засад здійснення державного регулювання фінансових відносин, зокрема, спеціальних режимів розрахункових відносин на оптовому ринку електроенергії та в інших галузях паливно-енергетичного комплексу;
— здійснено юридичний аналіз правового регулювання розрахунків у паливно-енергетичному комплексі України, аргументовано визначено його особливості (діяльність спеціально уповноваженого банку, який призначається Кабінетом Міністрів України; наявність спеціальної правосуб’єктності всіх учасників розрахункових правовідносин щодо відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання саме в цьому банку і обов’язок останнього його відкрити, заборони закриття цього рахунку; здійснення розрахунків у порядку (за алгоритмом), що встановлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України, розподіл коштів уповноваженим банком між учасниками оптового ринку електроенергії на підставі алгоритму; встановлення законодавством і НКРЕ (яка детально регламентує ці відносини) єдиної форми розрахунків (без платіжних доручень); участь у розрахункових відносинах розпорядника системи розрахунків (ДП "Енергоринок"); встановлення заборони здійснення розрахунків у негрошовій формі, заборона звернення стягнень за зобов'язаннями учасників оптового ринку електричної енергії на поточні рахунки із спеціальним режимом використання та ін.);
— вноситься і обґрунтовується пропозиція про прийняття окремого закону про фінансові відносини в паливно-енергетичному комплексі України, оскільки а) практика сучасного правового регулювання у цій сфері зумовлює доцільність владного, імперативного державного регулювання відносин між суб’єктами різних форм власності (а також уповноваженим банком), що є виключенням із загального режиму розрахунків, встановленого Цивільним та Господарським кодексами України, але нині регламентуються на рівні Кабінету Міністрів України та НКРЕ; б) спеціальні режими у паливно-енергетичному комплексі України складають особливу частину фінансово-правових відносин, мають низку власних особливостей (викладених вище), а чинні норми не носять характеру системного урегулювання у цій сфері;
— на основі аналізу правового регулювання розрахункових відносин в електроенергетиці та на ринку нафти і газу запропоновано висновок про доцільність централізації частки фінансових ресурсів учасників ринку і утворення Фонду розвитку паливно-енергетичного комплексу України як певної гарантії фінансової стабільності суб’єктів зазначених правовідносин.
удосконалені та набули подальшого розвитку:
— ряд висновків щодо поняття і сфер розрахунків і розрахункових правовідносин, правового режиму платежів, функцій банківської системи, які не виходять за межі участі в платіжних відносинах і не охоплюють всього спектру цих відносин;
— пропозиції щодо Закону України "Про Національний банк України" в частині закріплення функцій НБУ в сфері розрахунків як організатора платіжної системи України;
— співвідношення норм різних галузей права, які регулюють розрахункові правовідносини; уточнено предмет правового регулювання цих галузей, призначення фінансового-правових норм у регулюванні розрахунків у сфері бюджету та оподаткування;
— теоретичні положення щодо удосконалення державного регулювання розрахунків;
— висновки про класифікацію принципів безготівкових розрахунків, пропозиції по їх удосконаленню, доповнено і виділено в окрему групу принципи грошового обігу.
Теоретичне і практичне значенняроботи і одержаних у ній результатів дослідження полягає в наступному: 1) в сфері наукових досліджень – в можливості подальшого цілеспрямованого дослідження питань правового регулювання розрахунків, аналізі їх окремих елементів, підготовці навчальних посібників, курсів лекцій та підручників з названих курсів; 2) в сфері практичної діяльності державних органів – у втілення в практику висновків з питань правового регулювання розрахунків; 3) в сфері правотворчості – у використанні результатів дослідження при оновленні чинного законодавства про розрахунки, розробці відповідних проектів нормативно-правових актів Національного банку України та органів державної виконавчої влади; 4) в навчальній роботі – у можливості практичного застосування висновків, узагальнень, окремих положень у навчальному процесі, виділення окремо проблематики спеціальних режимів розрахунків як самостійної теми навчальних курсів, в яких розглядаються ці питання.
Апробаціярезультатів дослідження.Результати дисертаційного дослідження доповідалися автором на науково-практичних конференціях, зокрема: міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів "Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників" (квітень 2006 р., м. Київ), міжнародній науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу "Изменяющаяся правовая система России в основе современного социально-экономического развития" (жовтень 2006 р., м. Ростов), міжнародній конференції "Сучасні проблеми теорії податкового права" (вересень 2007 р., м. Воронеж), Міжнародній науково-практичній конференції "Сучасний стан та перспективи розвитку фінансового права" (м. Ірпінь, 23 – 24 листопада 2007 р.).
Публікації за темою дисертації.
1. Ковалко Н.М. Правове регулювання здійснення розрахунків на ринку природного газу України // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 16. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 190-194.
2. Ковалко Н.М. Правове регулювання розрахунків при виробництві і реалізації енергетичних ресурсів з давальницької сировини // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 17. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 217-223.
3. Ковалко Н.М. Принципи безготівкових розрахунків і їх законодавче закріплення // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 311. Правознавство. – Чернівці: Рута, 2006. – С. 101-104.
4. Ковалко Н.М. Розрахунки як предмет правового регулювання // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 333. Правознавство. – Чернівці: Рута, 2006. – С. 103-106.
5. Ковалко Н. Фінансово-правові питання державного управління електроенергетикою // Право України. – 2007. – № 7. – С. 49-53.
6. Ковалко Н.М. Актуальні проблеми правового регулювання розрахункових відносин в електроенергетиці України // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Вип. 8. Серія «Право». – Ужгород, 2007. – С. 251-254.
7. Ковалко Н.Н. Вопросы терминологии в банковскомзаконодательстве// Законодательная дефиниция: логико-гносеологические, политико-юридические, морально-психологические и практические проблемы: Материалы Международного "круглого стола" (Черновцы, 21 – 23 сентября 2006 года) /Под ред. доктора юридических наук, профессора, заслуженного деятеля науки РФ В. М. Баранова, доктора юридических наук, профессора, заслуженного юриста Украины П.С. Пацуркивского, кандидата юридических наук Г. О. Матюшина.– Нижний Новгород: Нижегородский исследовательский научно-прикладной центр "Юридическая техника". – 2007.– С.1047 — 1054.
8. Ковалко Н.Н. Проблемы совершенствования порядка уплаты налогов в Украине // Современные проблемы теории налогового права. Материалы международной конференции (4-6 сентября 2007 г.).– Воронеж, 2007. – С. 98-102.
9. Ковалко Н. М. Публічно-правові режими розрахункових відносин. // Сучасний стан та перспективи розвитку фінансового права: Тези доп. Міжнародної науково-практичної конференції, 23 – 24 листопада 2007 року / Науково-дослідний інститут фінансового права. – К: ПП "Укртехнопрінт", 2007. – С. 358 — 361.
Розділ 1
Фінансово-правове регулювання розрахунків в Україні
1.1. Поняття, сутність і система розрахунків
Як не парадоксально, але в літературних джерелах і нормативно-правових актах досить нечасто можна зустріти узагальнююче визначення розрахунків – значно частіше розкриваються часткові щодо нього поняття – "розрахунки в народному господарстві", "безготівкові (чи готівкові) розрахунки", "розрахункові правовідносини" та ін. В найбільш загальному розумінні поняття "розрахунків" розглядається як, наприклад, "бути в розрахунку з кимось – не повинен, не зобов’язаний кому-небудь" [73, с.596]. В правовому розумінні це відображає стан розрахунків як співвідношення вимог і зобов’язань, що, мабуть, є первинним і найбільш важливим розумінням цього терміну. Але в суто правовому аспекті таке бачення відступило на задній план, поступившись таким питанням, як форми і способи розрахунків, аналізу розрахунків з часто-густо вузьких позицій. Однак в літературі останнього часу відмічається і більш широкий підхід до розглядуваного поняття.
Ващенко Ю.В. відзначає множинність розуміння цього терміну [17, с.176, 180] і вбачає його неоднозначність у тому, що: "по-перше, під розрахунками розуміють будь-який спосіб припинення зобов’язань (як грошових, так і негрошових) між сторонами, в тому числі виконання зобов’язання в натурі та зарахування однорідних зустрічних (послідовних) вимог (широке значення терміну "розрахунки"). По-друге, під поняттям "розрахунки" розуміють саме грошові зобов’язання (обов’язки) сторін, платежі (вузьке значення терміну "розрахунки"). У такому значенні поняття "розрахунки" нерідко обмежують сферою безготівкових розрахунків, що здійснюються суб’єктами господарювання через фінансово-кредитні установи [17, с. 180].
Подібні погляди були висловлені в російській літературі. Новосьолова Л. О. виділяє у розрахункових правовідносинах ті з них, які виникають при виконанні грошового зобов’язання платежем (широкий аспект) та відносини при перерахуванні грошових коштів через банківські установи (вузький аспект) [71, с. 21]. Т. Г. Тімакова відзначає, що термін "безготівкові розрахунки зазвичай вживається у двох значеннях. В широкому смислі слова безготівкові розрахунки – це процес припинення грошових зобов’язань між контрагентами без застосування готівкових коштів, тобто шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. У вузькому смислі слова безготівкові розрахунки – це правовідносини, зміст яких складає право вимоги власника рахунку до обслуговуючого його банку про перерахування із вказаного ним рахунку певної грошової суми за вказаними в дорученні реквізитами в певний строк за винагороду, а також обов’язок банку виконати дане клієнтом доручення" [94, с. 109; переклад авт. – Н. К.].
Так чи інакше, але приведені точки зору, відмічаючи широке і вузьке поняття розрахунків, цими та іншими авторами в процесі подальшого дослідження ними зводяться до розгляду лише банківських відносин в аспекті виконання зобов’язань учасників розрахункових відносин. Значно рідше в наукових джерелах виділяється публічно-правова сторона розрахунків, здійснюється аналіз елементів їх внутрішньої структури (адже поняття "розрахунки" є не стільки одиничним поняттям, скільки узагальнюючою категорією, яка включає в себе ряд правових елементів, перш за все, форми і види, способи, учасників розрахункових правовідносин та ін.). Саме це стоїть за "широким" поняттям розрахунків. У "вузькому" ж розумінні під розрахунками маються на увазі скоріше платежі.
Питання про співвідношення термінів "розрахунки" і "платежі" заслуговуєособливої уваги. Варто зазначити, що в законодавстві, спеціальних літературних джерелах визначень терміну "платежі" практично немає. У якості виключення можна привести хіба що визначення І.А. Безклубого: "платіж – це дія боржника, спрямована на виконання або часткове виконання грошового зобов'язання шляхом сплати безпосередньо кредиторові певної грошової суми готівкою або зарахування її у безготівковій формі на визначений кредитором рахунок" [11, с. 61].
Розглядаючи питання про співвідношення цих понять О.П. Подцерковний робить висновок, що вони є тотожними або ж близькими за змістом, а Ю. В. Ващенко приходить до однозначного висновку: "поняття "розрахунок" є більш широким, ніж поняття "платіж", і означає повне або часткове погашення боргу шляхом платежу грошовими коштами або шляхом застосування будь-якого іншого способу розрахунків" [17, с. 180]. Погоджуючись із її думкою, хочеться відмітити, що поняття "розрахунки" є загальною категорією щодо поняття "платіж", який у випадку їх співставлення виступає не як загальне, а як конкретне. Поняття "розрахунки" передбачає цілу сукупність дій, відносин, елементів і може включати в себе декілька платежів. Окремо взятий платіж є передачею грошових коштів незалежно від економічного змісту операції і не дає уявлення про стан розрахунків між сторонами – їх взаємні вимоги можуть не обмежуватись лише платежами (або і взагалі не обмежуватись їх грошовими формами).
І. А. Безклубий дає визначення розрахункової банківської операції: "…певна правова дія, що складається з комплексу техніко-юридичних засобів, яка спрямована на здійснення платежу з метою повного або часткового погашення грошового зобов’язання" [9, с. 244]. в цьому висловлюванні проводиться різниця між розрахунками і платежами, але навряд чи можна погодитись із тим, що банки мають мету повного або часткового погашення зобов’язання. В більшості випадків це не їх компетенціяі вони можуть просто не знати про загальний стан розрахунків між сторонами, обмежуючись лише питаннями банківського переказу коштів. Ч. 3 ст. 1066 ЦКУ встановлює, що "банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд" [109].
На нашу думку, відмінність розрахунків і платежів полягає в тому, що в платежах не відображається загальне співвідношення вимог і зобов’язань, тобто стан розрахунків. Банк, здійснюючи платіж, є безпосереднім учасником платіжних відносин, через які він стає учасником і розрахункових відносин, але його основна функція – платіжна. На нашу думку, платіжні відносини є частковим випадком розрахункових відносин, їх обов’язковим складовим елементом, елементом виконання зобов’язання, реалізації розрахункових відносин.
Це питання в останні роки набуло особливого значення в тому плані, що в українському законодавстві обидва ці терміни – "розрахунки" і "платежі" вживаються дуже часто, що викликає в ряді випадків необхідність їх чіткого і однозначного тлумачення, але наше законодавство їх іноді чітко не розрізняє. Так, Закон України "Про Національний банк України" у ст. 40 (вона міститься в розділі VΙ – "Організація розрахунків та бухгалтерського обліку"), яка носить назву "Регулювання розрахунків" закріплено, що "Національний банк встановлює правила, форми, стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків" [119]. Але слід звернути увагу, що чинний закон взагалі не називає якихось функцій НБУ в сфері розрахунків – у п. 6 ст. 7 ("Інші функції") мова йде лише про те, що центральний банк "визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками". Інструкція ж НБУ з цього приводу носить назву Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті [206]. Така різноманітність термінів свідчить про те, що законодавство чітко не диференціює ці поняття. Тим часом Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" надав принципово суворого значення термінам "платежі" і "платіжна система", обмеживши їх сферу відносинами між банками та іншими членами платіжної системи в зв’язку із проведенням переказу коштів. До того ж, не зовсім зрозуміло, чому Закон України "Про Національний банк України" встановлює дану функцію НБУ лише щодо економічного обігу – практично НБУ визначає форми розрахункових відносин у всіх сферах і у своїх актах розділяє ці сфери. Так, Правила здійснення переказів іноземної валюти за дорученням та на користь фізичних осіб не стосуються економічного обігу – п. 2 Правил встановлює, що вони не поширюються на перекази, що пов’язані із підприємницькою та інвестиційною діяльністю [151]. Варто також зазначити, що Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті [149] встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, але її вимоги поширюються не тільки на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та є обов'язкові для виконання ними.
Погоджуючись з приведеними вище думками Новосьолової Л.О., Ващенко Ю.В., Тімакової Т.Г. щодо широкого розуміння поняття "розрахунки", хотілося б ще раз ствердити, що "розрахунки" є більш широкою узагальнюючою категорією, ніж "платежі" (хоча в певній частині ці поняття співпадають, як співпадають взагалі більш широка категорія і менш широке поняття як її складова частина), що вимагає їх більш точного застосування в чинному законодавстві, наукових джерелах та навчальному процесі. На наш погляд, виділення у понятті "розрахунки" їх різних аспектів має, безумовно, позитивне значення, але це питання не зводиться лише до широкого і вузького змісту, а скоріше, означає співвідношення змісту і форми розрахунків: а) у розумінні виконання зобов’язання, як співвідношення вимог і зобов’язань розрахунки розкриваються як зміст; б) як спосіб припинення зобов’язання, перерахування коштів через банківські установи розрахунки постають як форма відповідних відносин, яка скоріше наближається до поняття "платіж". В суто практичному значенні ця різниця проявляє себе так: всі платежі здійснюються за правилами, встановленими НБУ і договорами клієнтів з банками про розрахунково-касове обслуговування. Розрахунки ж в цілому між сторонами можуть відрізнятися особливостями, які випливають із їх договорів, актів управління та інших підстав.
З огляду на викладене вище щодо співвідношення понять "розрахунки" і "платежі", слід відмітити, що, по-перше, функція банківської системи – не стільки розрахункова, скільки платіжна. А тому "поза договорами" існують ще багато відносин. По-друге, порядок розрахунків визначається сторонами, які є власниками. Але сторонами у багатьох відносинах, в яких держава є власником, виступають представники держави – її органи, державні підприємства, установи, організації. Дляних держава може встановлювати особливий порядок. Прикладом є податкові та бюджетні відносини. По-третє, виходячи із великого суспільного значення або особливостей виробництва (наприклад, в галузі електроенергетики), держава може встановлювати спеціальні режими розрахунків або вводити особливі умови. По-четверте, одним із суб’єктів розрахункових платіжних відносин є банки та інші фінансово-кредитні установи (в галузі електроенергетики, валютній сфері та ін. знайшов своє застосування термін "уповноважений" банк). Двома тісно взаємопов’язанимипитаннями спірного характеру стали в літературі питання про сферу розрахунків – чи охоплюються поняттям "розрахунки" тільки безготівкові чи і готівкові розрахунки теж? чи є безготівкові кошти грошима в повному розумінні цього слова? Головним чином, це пов’язано з тим, що грошові розрахунки існують лише у формі готівкових чи безготівкових платежів.
Ще Г. Тіктін стверджував, що в безготівковому обороті гроші реально не виступають у функціях засобу обігу і засобу платежу, а тільки заміщаються обігом грошових правовимог на банк [93, с. 8], тобто, що гроші заміняються "правом на гроші". Тому, на думку прихильників даного підходу, у безготівковому обороті відбувається не рух грошей, а заміщення їх кредитом. Як вважає Н.М. Шабанова, записи на банківських рахунках є свідоцтвами на право одержання грошей, що обертаються по рахунках [104, с. 11]. Про це ж право на гроші, право вимоги говорять і Є. О. Суханов [90] та В. В. Вітрянський [18, с. 47, 48].
Деякі автори (Новосьолова Л. О. [71, с. 326], Кузьмін В. Ф. [58, с.83][1]та ін.) вважають, що під розрахунками можна розуміти тільки безготівкові розрахунки, а готівкові практично зливаються із товарними відносинами.
Я.А. Куник стверджує, що при готівкових розрахунках немає особливих розрахункових правовідносин – вони з¢являються лише при участі у ній банку, появою декількох суб’єктів розрахунків [60, с.9.]. Не проводить суттєвої різниці між готівковими і безготівковими грошима В.А. Бєлов [12, с. 313]. Проф. Воронова Л.К. і Кучерявенко М.П. вважають, що розрахунки охоплюють сферу готівкового і безготівкового обігу [19, с. 298 – 311]. Погоджуючись із цією думкою, слід лише зауважити, що готівкові розрахунки не відділяються від безготівкових якоюсь чіткою межею, як це можна зробити висновок із ряду висловлювань окремих авторів. Так, п. п. 2.2 і 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні N 637 від 15 грудня 2004 р. встановлює, що "підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів; підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку; гранична сума готівкового розрахунку одного підприємства (підприємця) з іншим підприємством (підприємцем) протягом одного дня за одним або кількома платіжними документами встановлюється відповідною постановою Правління Національного банку України. Платежі понад зазначену граничну суму проводяться виключно в безготівковій формі. Кількість підприємств (підприємців), з якими здійснюються розрахунки, протягом дня не обмежується" [207]. Слід, мабуть, погодитися із думкою, що визначальним моментом для констатації факту розрахункового правовідношення є наявність зв’язку між платником і отримувачем коштів з приводу перерахування визначеної грошової суми, а наявність банку у цих відносинах є специфічною ознакою безготівкових розрахунків. На прикладі розрахунків у паливно-енергетичному комплексі можна побачити ланцюг перетворень в процесі руху коштів із готівкових (платежі населення – споживачів) у безготівкові (розрахунки між постачальниками у безготівковій формі).
Отже, у приведених вище точках зору різних авторів визначення поняття розрахунків здійснюється виходячи із різних вихідних позицій – розрахунків у народному господарстві, готівкових і безготівкових розрахунків, відносин платника і банку, платника і отримувача коштів та ін. Однак є великий сенс у думці Л.В. Бричко про те, що розрахункове правовідношення треба розглядати як сукупність цивільно-правових і фінансово-правових елементів, а їх штучний поділ може призвести до викривлення справжньої природи цього право відношення [14]. Точка зору Воронової Л. К. полягає в тому, що розрахункові відносини є самостійним видом правовідносин, які мають складний, комплексний характер і регулюються нормами цивільного, господарського і фінансового права [20, с. 215, 216]. Певним чином відповідає цьому і думка Безклубого І. А про те, що «грошове зобов’язання не можна розглядати як категорію, що притаманна лише певній галузі права» [10, с. 57].
Керуючись викладеним вище поняттям розрахунків, можна спробувати провести їх класифікацію. Система розрахунків визначається системою соціально-економічних відносин, але інструменти розрахунків визначаються державою в особі Національного банку України, виходячи із загальновизнаної, сформованої віками практики, особливостей грошового обігу та ін. При цьому слід враховувати, що розрахунки мають односпрямований характер, оскільки рух коштів відбувається від платника до отримувача.
Враховуючи детальну класифікацію платежів, проведену М.П.Березіною [13, с. 13 – 18], її висновки взято за основу. В той же час М.П. Березіна, на наш погляд, не зовсім послідовно називає деякі з них елементами розрахунків.
1. За суб’єктами розрахунки можна поділити на розрахунки: а)юридичних осіб між собою; б) розрахунки фізичних осіб між собою; в)розрахунки між юридичними особами і фізичними; г) розрахунки між фізичними особами і юридичними.
2. За сферами здійснення: а) господарські (гроші – товар); б)фінансові (гроші – гроші); в) побутові.
3. За об’єктами: товарні та безтоварні. До числа безтоварних можна віднести розрахунки за платежами до бюджетів, податкові та ін. фінансові розрахунки.
4. З точки зору стану грошей: а) готівкові та б) безготівкові. Готівкові розрахунки поділяються на розрахунки, коли готівка переходить у готівку і випадки, коли готівкові кошти перетворюються у безготівкові. Безготівкові розрахунки, відповідно, теж мають дві форми: а) коли безготівкові кошти переходять у безготівкові; б) коли вони перетворюються у готівкові.
5. За сферами залежно від ступеня індивідуалізації – публічного (наприклад, бюджетні, податкові) та приватного характеру.
6. За режимом – загальні і спеціальні.
7. За місцем проведення розрахунків: а) внутрішньодержавні; б)міжміські; в) місцеві; г) міждержавні.
8. За часом здійснення платежу: а) строкові (до початку операції, негайно після її завершення, через певний строк після завершення операції); б) дострокові; в) планові; г) відстрочені; д) прострочені.
9. За платіжними інструментами: а) платіжними дорученнями; б)платіжнимивимогами; в) платіжними вимогами – дорученнями; г)векселями; д) чеками; е) акредитивами; інкасовими дорученнями. Платіжні інструменти М.П. Березіна поділяє на: інструменти кредитових переказів (платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги), інструменти дебетових переказів (вексель, чек, інкасове доручення), проміжні інструменти (акредитиви, пластикові картки (банківські та небанківські); в залежності від речевості[2]носія платіжних інструментів (паперові, пластикові, дискети, електронні імпульси).
10. За комунікаційними системами переказу грошей (поштовий зв'язок, спеціальні служби (зв’язку, кур’єри, фельд’єгерська служба, служба інкасації), телеграфно-телетайпний зв’язок, телефонний зв’язок, електронний зв’язок, міжнародні комунікації SWIFT.
11. За формою розрахунків: перекази (кредитові, в т. ч поштові, дебетові) відкритий рахунок (планові платежі), акредитиви, інкасо.
12. За способом платежу: валовий спосіб, залік взаємних вимог і зобов’язань (кліринг).
13. За наявністю гарантії платежу: гарантовані платежі (векселями, чеками, акредитивами) та негарантовані платежі (платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, платіжними вимогами).
14. За наявністю проміжних ланок (посередників) у розрахунках (за участю посередників – прямі, – та без їх участі – транзитні).
15. За черговістю платежів.
16. За величиною платежів (оптові (крупні) та роздрібні (дрібні).
Твердохлібова Д.В. виділяє три типи платежів: а) сплата у готівковій формі; б) сплата у безготівковій формі; в) переведення грошей із однієї форми в іншу. Якщо перші два типи платежів зрозумілі, то до третього вона відносить: "внесення коштів на рахунки (кореспондентські рахунки) у банках; зняття коштів з рахунків (кореспондентських рахунків) у банках; купівля комерційними банками один в одного готівкових грошей за безготівкові (іншими словами, підкріплення операційних кас комерційних банків готівкою з операційних кас інших комерційних банків); купівля комерційними банками у центрального банку готівкових грошей за безготівкові (іншими словами, підкріплення операційних кас комерційних банків готівкою з оборотних кас центрального банку) та продаж комерційними банками центральному банку готівкових грошей за безготівкові (іншими словами, здавання комерційними банками надлишку готівки до оборотних кас центрального банку)" [91, с. 10 – 11].
Важливе значення має класифікація за сферами розрахунків. В якості мало чи не найбільш широкого розуміння сфери розрахунків можна привести визначення, яке дає "Фінансово-кредитний словник" щодо поняття "розрахунки в народному господарстві": "система економічних відносин, які виникають між підприємствами, організаціями, установами і населенням в процесі реалізації товарів та послуг, оплати праці, а також при розподілі та перерозподілі національного доходу через бюджет та в процесі банківського кредитування" [64, с. 273]. За цим визначенням до складу поняття "розрахунки", окрім традиційно розглядуваних товарно-грошових відносин, входять договірні відносини в процесі господарювання, оплата праці, бюджетні та податкові відносини (розподіл та перерозподіл національного доходу) та кредитні відносини, тобто найширше коло відносин. Але бюджетні, податкові та ін. розрахунки знаходяться за межами цивільно-правового регулювання: ст. 1 Цивільного кодексу України, яка визначає коло відносин, що регулюються цивільним законодавством, відносить до предмету його регулювання особисті немайнові, та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом [109].
З юридичної точки зору така модель дозволяє виділити в окремі укрупнені групи економічні, побутові, бюджетні і податкові та банківські відносини, кожна з яких характеризується особливим режимом розрахунків.Найбільш детально в юридичній та економічній літературі розглянуто питання розрахунків у народногосподарському комплексі, але, як видно з приведеного вище переліку, ними не вичерпується вся сфера розрахунків і відносно малодослідженою залишається сфера розрахункових відносин у галузях бюджету, оподаткування та ін. Це ж відмічає і Т.Г. Тімакова, – "система розрахунків приймає значну участь у виконанні державою різних функцій в рамках фінансової діяльності, включаючи процес формування та використання державної і муніципальної казни, оскільки розрахунковими є також правовідносини, які виникають при проведенні платежів до бюджетної системи і при здійсненні державних видатків" [94, с. 118]. Тим часом вони за своїм змістом суттєво відрізняються від сфери розрахунків у народногосподарському комплексі. Ці сфери відрізняються публічним характером, побудовою згідно імперативним владним приписам держави і складають предмет виключно фінансово-правового регулювання. Це не змінюється навіть тим, що в означених розрахунках застосовуються деякі зовні звичні для всіх платежів форми, оскільки вони наповнені іншим змістом. Крім того, слід виділити окремо розрахунки підприємств і організацій державної форми власності, а також стратегічно важливі для суспільства розрахунки в паливно-енергетичному комплексі та деяких інших сферах, у яких держава встановлює суттєві обмеження і визначає канали руху грошових коштів.
Викладене вище свідчить про неоднозначну природу розрахунків, різноманітні сфери їх застосування, існування розрахункових відносин, які виникають за волею сторін і відносини, що існують суто внаслідок імперативних, категоричних, владних приписів держави (наприклад, бюджетні, податкові), а також розрахункових відносин в народному господарстві, які владно врегульовані державою. Звідси виникає питання про предмет їх правового регулювання різними галузями (чи структурними підрозділами) права.
1.2. Розрахункові відносини як предмет правового регулювання
Розрахункові правовідносини як єдиний об’єкт правового регулювання виступають в якості окремого предмета для цивільного, господарського, фінансового, банківського права. З приводу ряду елементів цих відносин та їх самих в цілому в юридичній літературі протягом тривалого часу існують різні точки зору, перш за все, з приводу розмежування фінансово-правового і цивільно-правового аспектів регулювання. Вони були висловлені ще в середині ХХ ст., але і до цього часу єдності у цьому питанні немає. Всі автори вважають розрахункові відносини цивільно-правовими або господарсько-правовими, або ж фінансово-правовими з включенням до них цивільно-правових елементів, а часто відносять їх до числа комплексних правовідносин.
Між тим, на нашу думку, мова йде просто про різні елементи цих відносин.
Н.А. Сайфулліна розглядаючи питання системи законодавчих актів про регулювання розрахункових відносин, відмічає, що основне значення в правовому регулюванні розрахункових відносин мають цивільно-правові норми і "з врахуванням цього багато з юристів не схильні скільки-небудь детально розглядати інші нормативні акти, посилаючись на те, що інше правове регулювання знаходиться за межами договору" [85, с. 15]. Однак коло розрахунків "за межами договору" досить широке. І.А. Безклубий відмічає, що "грошове зобов’язання може виникнути не лише на підставі цивільного правочину чи з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, але й на підставах, що викликані трудовими відносинами та адміністративним підпорядкуванням, зокрема, податковими, митними, фінансовими відносинами тощо" [10, с. 57]. Звичайно, це так, але цілком логічним є запитання – якщо підстави виникнення розрахункових правовідносин є різними, то чи може бути єдиним весь подальший характер зазначених розрахунків?
В юридичній літературі можна зустріти різні підходи до аналізу розрахунків. Якщо галузь і наука цивільного права підходить до розрахунків зі сторони договорів і волевиявлення сторін у цих відносинах, то фінансово-правовий аспект розрахунків полягає у широкому організаційно-правовому підході зі сторони позицій держави, а також уповноваженого на регулювання цих відносин центробанку, єдиному, цілісному баченні розрахункових відносин, в яких договір є важливою, але все-таки лише однією із складових частин, елементом економічних, господарських відносин обміну і грошового обігу, формою реалізації якого у господарськихвідносинах є розрахунки. В будь-якому випадку розрахунки знаходяться в межах правового поля, визначеного державою, а свої норми права держава встановлює виходячи не лише із міркувань необхідності врегулювання цивільно-правових відносин, але і з податкових та інших інтересів держави. Ця ж суспільна необхідність викликає потребу встановлення певних обмежень, пільг або ж і спеціальних режимів розрахунків (наприклад, у паливно-енергетичному комплексі), які являють собою виключення із загального режиму розрахунків у країні.
При спробі системного погляду на розрахункові правовідносини можна побачити, що у них наявні як цивільно-правові, так і фінансово-правові елементи, що надає їм комплексного характеру, а нормам, що їх регламентують – характеру комплексного правового інституту. Звичайно, волевиявлення суб’єктів договірних розрахункових відносин має місце і це надає цивільно-правовий характер цьому інституту, але це волевиявленняне безмежне, а здійснюється в рамках єдиного середовища, створеного правовим полем в результаті врегулювання державою розрахункових відносин за допомогою владних, імперативних приписів, цінність яких полягає не у владності, а у створенні певного середовища, режиму, в рамках якого протікають цивільно-правові відносини, учасники яких не вирішують в договірному порядку багатьох питань (зокрема, принципів розрахунків), а сприймають це середовище як щось дане, наперед визначене, те, що не може бути змінене. За своєю природою таким середовищем є публічні вимоги, умови, принципи та ін., які мають загальнообов’язковийхарактер в рамках яких допускається певне волевиявлення суб’єктів розрахункових відносин. Інакше кажучи, за один із головних критеріїв розподілу цивільно- і фінансово-правового регулювання можна взяти таке: всі відносини договірного характеру, в яких допускається вільне волевиявлення суб’єктів, є цивільно-правовими, а інші відносини, які для них встановлені в обов’язковому порядку, є фінансово-правовими.
У приведених вище точках зору щодо поняття розрахунків виділяються два аспекти їх розуміння: а) розрахунки як зобов’язання і їх припинення; б)розрахунки як банківські відносини, тобто в коло учасників, крім сторін, включаються і банки. Це зумовлює необхідність відокремлення поняття "розрахунки" від поняття "розрахункові відносини". Саме вони складають предмет правового регулювання різних структурних підрозділів системи права, перетворюючись в результаті правової регламентації у розрахункові правовідносини.
Розрахунки охоплюють різноманітні правові відносини: а) між сторонами; б) між платником і банком; в) між отримувачем коштів і банком; г)між банками платника і отримувача (нижче буде показано, що за спеціальних режимів розрахунків коло цих відносин і їх учасників ще ширше). Термін "розрахункові правовідносини" переводить поняття "розрахунки" із широкої соціально-економічної категорії у конкретно-правову, він дозволяє розкрити коло учасників, їх права і обов’язки, розкрити предмет відносин. Предмет розрахункових правовідносин відрізняється від предмету розрахунків, і, якщо розрахунки мають на меті досягнення виконання зобов’язань, то предмет розрахунків для кожного з учасників існує окремо: для боржника (платника) сплатити зобов’язання, для кредитора – отримати кошти в належному розмірі своєчасно, а для банку – забезпечити переказ грошових коштів. До цього слід додати, що розрахунки здійснюються між сторонами, а розрахункові відносини – між усіма їх учасниками (зокрема, банками).
Розрахункові правовідносини відрізняються особливим колом суб’єктів. Значення суб’єктного складу цих відносин відзначав свого часу
Ю.А. Ровінський, який підкреслював, що основною особливістю розрахунковихправовідносин є їх суб’єктний склад, обов’язкова участь у них всіх трьох суб’єктів – банку, платника і отримувача коштів. Він, як і інші автори пізніше, виділяв два етапи здійснення розрахункових відносин: на першому етапі виникають відносини між госпорганом і установою банку з приводу відкриття рахунку, а вже на другому приймають участь три суб’єкти (до них додається отримувач коштів) [88, с. 304]. Цю ж думку проводив і Я.А. Куник, відзначаючи, що суб’єкти зазначених відносин не співпадають з суб’єктами вихідного відношення, яке є підставою розрахунків, маючи на увазі участь у них банків чи інших фінансово-кредитних установ, і вважав, що така ознака є головною і дозволяє виділити розрахункові відносини в якості самостійного виду суспільних відносин, відокремити їх від базових товарно-грошових відносин [61, с. 16 – 17]. В стислому вигляді ця особливість розрахункових відносин виділена проф. Вороновою Л.К. і проф. Кучерявенком М.П. – основним критерієм для визначення змісту розрахункового правовідношення є наявність зв’язків між його суб’єктами – платником і отримувачем, – з приводу перерахування певної суми грошових коштів. Наявність установи банку як необхідного елементу суб’єктного складу даного правовідношеннядоцільно розглядати в якості специфічної ознаки безготівкових розрахунків як підвиду розрахункових правовідносин. [19, с. 312].
В процесі здійснення господарських відносин розрахунки постають як елемент господарського договору, але набувають відносно самостійного значення, переходячи в площину грошових відносин і здійснюються лише у формах, встановлених законодавством. Розглядаючи це питання О.П.Подцерковний відмічає відособлений процедурний грошовий характер розрахункових відносин та відокремлює їх від вихідних товарно-грошових зобов’язань [79, с. 7]. Цю ж думку проводить і Д.В. Твердохлібова: "Механізм руху грошей не залежить від змісту економічної операції, яка стоїть за платежем" [91, с. 9]. Таку відокремленість можна побачити як з фінансово-правової, так і з цивільно-правової точки зору – в договорах розрахунки, як правило, виділяються в окремий розділ договору. У фактичних господарських відносинах чітко виділяється дві сторони і складові частини – товарна і грошова. При цьому грошова форма виділяється окремо і може набути самостійної (хоча й похідної від товарної) форми існування. Наприклад, у випадку видачі векселя, який має таку рису, як абстрактність, тобто вексель відірваний від основного зобов’язання, є самостійним і безумовним грошовим зобов’язанням, і при розгляді судових справ вже не потребується переглядати всі договірні відносини, які передували видачі векселя. Але і тут можна спостерігати зворотне явище – розрахунки можуть перетворитися на бартерні, тобто обмін товарами (щоправда, це властиво нерозвинутим формам товарного виробництва і обміну). Таким чином, розрахункові відносини виникають із приводу товарних відносин, набуваючи відносної самостійності, що дозволяє в теоретичному плані розглядати їх окремо. В контексті розглядуваної теми слід додати, що у випадках, наприклад, безперервного виробництва і постійної подачі електроенергії чи газу, коли у відносинах із їх виробництва і поставки приймає участь велика кількість суб’єктів, ця самостійність відчувається ще більше, оскільки грошові кошти мають інші шляхи руху, аніж поставки товарів, а, наприклад, при планових платежах створюється ілюзія відірваності від основної операції – подачі електроенергії.
В цивільно-правовій літературі центральним питанням при аналізі розрахунків є їх зміст як виконання зобов’язання, а також форми, якими можуть скористатися учасники розрахунків (в основному, до цього зводиться зміст глави 74 ЦКУ) в межах договірних відносин. Одне із типових визначень дає, наприклад, І.А. Безклубий – "розрахунок в цивільному обороті – це певна правова дія особи, спрямована на часткове або повне погашення грошового зобов’язання. Оскільки розрахунок має правомірний характер, і його метою є досягнення певного результату, він визначається як правочин" [9, с. 240]. Вцивільному праві розрахунки визначаються як один із видів зобов’язань – гл.74 ЦКУ міститься в розділі ΙΙΙ кодексу – "Окремі види зобов’язань". Розрахункові зобов’язання виникають із основного договору, але єдине зобов’язання боржника в процесі виконання зобов’язання супроводжується виникненням відповідних зобов’язань у банків.
Л.Г. Єфімова підходить до розрахунків як до зобов’язань за цивільно-правовим договором, а відносини з банком становлять договір доручення; банк розглядається як агент між клієнтом і контрагентом, фінансовим посередником, але не має ніякого відношення до правовідносин платника і отримувача коштів [34]. Останнє положення у цій думці може мати велике значення для побудови нового бачення розрахунків і буде враховано нижче. Агафонова Н.В., навпаки, підкреслює публічно-правову сторону відносин банка з клієнтом, оскільки банк не може відмовитись від виконання розрахунків [2, с. 26].
В той же час ряд авторів підкреслювали наявність у розрахунках елементів, не властивих цивільно-правовому договору: М.Л. Коган відзначив свого часу наявність адміністративних методів, що використовуються в процесі розрахунків (організаційно-владних норм чи ненормативних приписів) [49, с.59-60] (з ним погоджується і Н.В.Агафонова [там же]), Є.С. Компанієць і Е.Г. Полонський [51, с. 27] та ін. Своєрідною є думка А.Я. Куника, який вважає, що розрахунки, які здійснюються сторонами цивільно-правового договору через банк, відділяються від договору, з якого вони виникли і набувають певної самостійності, тобто перетворюються в незалежні правовідносини [60, с. 16]. Банк не втручається в правовідносини з виконання основного договору, але стає одним із суб'єктів розрахункових відносин, суб'єктний склад розрахункових відносин не збігається зі складом правовідносин з надання послуг, за які здійснюються розрахунки. Це перетворює відносини з розрахунків у самостійні, окремі від економічних, грошові відносини, де банк є обов’язковим учасником. Близьку думку висловлював і Ю.А. Ровінський [88, с.303 – 308], відмічаючи, що у розрахункових відносинах беруть участь платник, банк платника, одержувач коштів, банк одержувача, кожен з яких має свої завдання, функції і права.
Щоправда, при розрахунках мають місце не лише відносини з банком. Наприклад, Ліберманом Ф.Х. було зазначено, що коли у передбачених законом випадках госпорган сплачує готівковими грошима за продукцію або товари, він здійснює грошові розрахунки, але в цьому випадку немає особливих розрахункових правовідносин [60, с.22]. З цим важко погодитись тому, що неможливо собі уявити будь-які, в т. ч. готівкові грошові відносини, тим більше юридичних осіб, в яких (відносинах) були б відсутні якісь юридично значимі документи (хоча б розписка). Але на сьогоднішній день (точка зору Ф.Х. Лібермана була висловлена ще в 1974 р.) у готівкових розрахунках присутній цілком очевидний публічно-правовий момент: Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" [114] визначає цілий ряд публічно правових вимог до здійснення готівкових розрахунків, передбачивши, зокрема, порядок подання звітності і здійснення контролю органами державної податкової служби і Національним банком України, притягнення до відповідальності порушників за розрахунковими операціями органами державної податкової служби України які мають право застосовувати адміністративні та фінансові санкції. Це свідчить, що готівкові розрахунки складають особливу групу розрахункових правовідносин і мають ряд елементів публічно-правового характеру.
В літературі широко розповсюджена і неодноразово обговорювалась думка В.Ф. Кузьміна, який відносить розрахунки до явищ господарсько-правового характеру, вважаючи, що їх неможливо відділити від цивільних, адміністративних та інших елементів (його точка зору була висловлена досить давно – ще в 1975 р. [58]).
Норми господарського права регулюють розрахункові операції у сфері економіки, виходячи із предмету цієї галузі права, окресленого ст. 1 – 4 ГКУ. Безпосередньо розрахункам присвячено ряд статей у главі 35 ГКУ – "Особливості правового регулювання фінансової діяльності" (до речі, кодекс так і не вказує – чиєї фінансової діяльності – банків, господарюючих суб’єктів чи когось іншого). Положення ГКУ в частині регулювання розрахунків, в основному, не виходять за межі банківсько-правового регулювання з тією відмінністю, що вони стосуються лише суб’єктів господарювання, а тому не можуть охоплювати всі банківські відносини. Слід, щоправда, відзначити доволі вільне трактування Господарським кодексом України понять "фінанси" (назва параграфу 1 глави 35), "фінансова діяльність" і "фінансова сфера" (ст.341). Зокрема, мається на увазі те, що згідно ст. 341 "розрахункові операції банків спрямовані на забезпечення взаємних розрахунків (чому тільки взаємних– ?) між учасниками господарських відносин, а також інших розрахунків у фінансовій сфері" (ст. 341 ГКУ). Але ж ст. 4 ГКУ чітко вказує, що "не є предметом регулювання цього Кодексу… фінансові відносини за участі суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів" [110].
В цілому позицію ГКУ щодо регулювання розрахункових відносин можна охарактеризувати як таку, що не охоплює в цілому банківських і фінансових відносин, а лише частково встановлює можливості суб’єктів господарських відносин щодо використання ними фінансових і банківських інструментів. Суб’єкти господарювання і органи управління економікою є власниками належних їм сум грошових коштів, але розпоряджатися ними можуть лише з дотриманням двох умов: 1) в правових формах, які визначаються нормами фінансового та банківського права; 2) з врахуванням фінансових (головним чином – податкових) інтересів держави, які визначають ряд положень законодавства. Непорушним при цьому залишається право власності суб’єктів господарювання на їх власні грошові кошти, яке і складає основу цивільно– і господарсько-правового регулювання. Однак, як цивільне, так і господарське право не охоплюють своїм регулюванням всю сукупність розрахункових відносин в повному обсязі: 1) цивільне – тому, що розглядає розрахунки лише як один із видів зобов’язання; б) господарське – тому, що регулює розрахунки лише в сфері економіки і лише як посередницькі операції.
В фінансово-правовій літературі неодноразово відмічалась складна юридична природа регулювання розрахункових відносин. Так, проф. ВороноваЛ.К. відмічає, що ці відносини носять складний, комплексний характер, вони регулюються нормами цивільного, господарського і фінансового права [20, с. 216]. У правовому регулюванні розрахункових відносин знаходить місце складне переплетіння диспозитивних і імперативних норм. Останні встановлюють права і обов’язки учасників незалежно від волевиявлення сторін. Так, відкриття рахунку супроводжується укладанням відповідних договорів, але сам по собі обов’язок відкрити цей рахунок встановлено імперативними, фінансово-правовими нормами, зафіксованими в одному із принципів безготівкових розрахунків. Правові норми, які регулюють ці відносини, як і багато інших відносин у сфері банківської діяльності, носять складний, комплексний характер, поєднують в собі приватно- і публічно-правові засади, а цілий ряд таких норм не допускає відхилення від них як зі сторони банків, так і зі сторони клієнтів.
Фінансово-правове регулювання розрахункових відносин органічно випливає із предмету цієї галузі права. Після довготривалих дискусій відносно предмету цієї галузі права коло відносин, які його складають, окреслене цілком чітко і відображене у більшості підручників і навчальних посібників однозначно [99, 563 – 580; 100; 416 – 454; 76, с. 457 – 494 та ін.]. В фінансовому праві розрахунки розглядаються як один із елементів організації грошового обігу.
В процесі господарського обороту – виробництва, розподілу, обміну і споживання, – створюється валовий внутрішній продукт, який коригується на зовнішньоекономічний оборот, що в сумі створює валовий національний продукт. Процес виробництва супроводжується утворенням широкомасштабного грошового обігу (обороту). Розрахунки при такому підході постають як елемент грошового обігу (обороту), товарно-грошових відносин, а в більш широкому плані – як частина грошової системи країни, що, за визначенням російських авторів, являє собою "форму організації грошового обігу в країні" [99, с. 563]. Лунц Л.А. відмічав, що з точки зору економічної грошова система розуміється як один із певних, таких, що історично склалися, типів державного регулювання цінності державних знаків [66, с. 58]. В юридичній та економічній літературі можна відмітити різноманітні точки зору щодо понять "грошовий обіг" та "грошовий оборот", але якщо розглядати їх загалом, то це є процес руху грошей. Так, проф. Л.К. Воронова під грошовим оборотом розуміє сукупність готівково-грошових і безготівкових розрахунків [20]. Близькою є точка зору Б.К. Іришева, який вважає найбільш прийнятним тлумачення грошового обігу як безперервного руху грошей у готівковій і безготівковій формах [40, с. 18]. М.Д. Барковський розглядає грошовий оборот як сукупність всіх потоків грошових коштів підприємств, господарських і кооперативних організацій, установ і населення, що утворюються в процесі здійснення платежів із використанням грошей, які виступають в функції засобу платежу і засобу обігу. Безготівковий і готівково-грошовий оборот безпосередньо пов'язані між собою і складають єдиний грошовий оборот, розділений тільки на сфери функціонування у вигляді банкнот, казначейських білетів і розмінної монети й у вигляді записів цих грошових одиниць без їх речової участі [8]. Весь безготівковий оборот знаходить свій відбиток на рахунках клієнтів. Ще ширше і дещо інакше підходить до поняття грошового обороту М.П. Березіна, яка визначає його як сукупність усіх платежів, що опосередковують рух вартості в грошовій формі між фінансовими і нефінансовими агентами у внутрішньому і зовнішньому оборотах країни [13, 97, с. 5]. Таким чином, якщо розуміти під рухом грошей платежі, то позиції цих авторів сходяться в тому, що весь грошовий оборот являє собою сукупність платежів. М.П. Березіна, крім того, поділяє весь грошовий оборот в Росії на банківський (це десь близько 85 відсотків усього обороту) і бюджетний (близько 15 відсотків) [там же, с. 5].
Лукашев О.А. висловлює ту точку зору, що поняття "грошовий обіг" може бути застосовано тільки до руху готівки. При характеристиці сукупного процесу руху грошових коштів слід використовувати саме термін "грошовий оборот", зміст якого включає поряд із грошовим обігом підсистему безготівкового обороту" [65, с. 8]. Таким чином, з точки зору цього автора найбільш загальним із розглядуваних понять є грошовий оборот, який включає в себе два інші поняття – грошовий обіг (як рух готівки) і безготівковий оборот. Цей автор дає наступне визначення грошового обороту: "як правова категорія він є врегульованою правовими нормами сукупністю суспільних відносин у межах яких відбувається безперервний процес руху грошей у готівковій та безготівковій формах" [65, с. 8].
В контексті розглядуваної теми можна привести основні положення концепції авторського колективу під керівництвом М.І. Савлука, викладений у роботі ²Гроші і кредит²[26], який спробував дати свою версію розмежування понять "грошовий обіг" і "грошовий оборот". Думка цих авторів зводиться до того, що ²процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин у суспільному відтворенні являє собою грошовий оборот (іноді це макроекономічне явище називають сукупний грошовий оборот). Такий обіг охоплює переміщення грошей між: окремими підприємствами і організаціями; підприємствами та організаціями і населенням; окремими фізичними особами; комерційними банками і підприємствами і організаціями; комерційними банками і населенням; окремими комерційними банками; комерційними банками і центральним банком; небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення, з одного боку, і підприємствами, установами, організаціями, – з іншого; небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення і банками; окремими небанківськими фінансово-кредитними установами різного призначення. Приводячи таку класифікацію, вказані автори відмічають, що "на кожній із цих ділянок можуть мати місце зустрічні грошові вимоги між суб’єктами обороту, що створює можливість їх взаємного погашення (залік), який ²зменшує обсяг грошового обороту і потребу в реальних грошах для його обслуговування²[26, с. 68].
Цими ж авторами запропоновано модель побудови грошових відносин, яку використовують Е. Дж. Долан та Ліндсей Д.Е. [32, с. 27 – 51]. Згідно цієї моделі всі учасники грошового обігу об’єднуються у чотири укрупнені групи:
²Фірми²(тобто юридичні і фізичні особи – господарюючі суб’єкти, суб’єкти підприємницької діяльності);
²Сімейні господарства²(тобто домогосподарства населення);
²Уряд²(тобто державні структури у відносинах розподілу і перерозподілу національного доходу);
²Фінансові посередники²(банки, страхові, інвестиційні, фінансові та інші компанії тощо).
Відповідно до цього вказаними авторами виділяються і сектори грошового обороту. Першим із них є сфера обміну і саме вона носить назву ²грошовий обіг². Відносини в цьому секторі характеризуються еквівалентністю, безповоротністю, прямолінійністю. Відносини обміну мають місце, перш за все, в економічній, банківській сфері, відносинах домогосподарств і опосередковуються купівлею-продажем та іншими операціями. Другим сектором грошового обороту є фінансово-кредитні відносини, які пов’язані з нееквівалентними відносинами (охоплюють сфери оподаткування і в цілому фіскально-бюджетні відносини). Іншою сферою цього ж сектору є кредитні відносини (внесення коштів на депозит, придбання цінних паперів тощо). Таким чином, автори, які дотримуються цієї позиції, поділяють поняття "грошовий оборот" не за ознакою готівкової чи безготівкової його частин, а виділяють економічні ознаки, сфери економічних відносин. Розрахунки з цієї точки зору постають як частина грошового обороту, яким є "процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин у суспільному відтворенні" [26, с. 64].
Грошовою одиницею України згідно ст. 99 Конституції, є гривня. Встановлені державою форми організації грошового обігу країни складають грошову систему України. Грошовий обіг – це процес руху грошових коштів для обслуговування економіки, соціальної сфери і населення. Схематично рух грошових коштів виглядає таким чином: а)центробанк випускає грошові кошти у обіг; б) підприємства, установи, організації отримують готівкові кошти в банках за рахунок коштів на їх рахунках або кредиту; в) вони використовуються на оплату праці, інші виплати населенню; г) населення, в свою чергу, використовує їх для купівлі товарів, оплати послуг, інші платежі; д) в результаті ці кошти знову надходять до підприємств, установ, організацій, які повертають їх до банків (хоча частина залишається на руках у населення).
Розрахунки є формами грошового обороту, переміщення коштів між суб’єктами господарювання та іншими відміченими вище суб’єктами. Здійснюючись між сторонами, вони, тим не менш, підлягають регулюючому впливу зі сторони держави. Своєчасна і повна оплата поставленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг, боргових зобов'язань є однією з головних передумов і ознак ефективного функціонування економіки в цілому і кожного її суб'єкта окремо, тому в усіх країнах велика увага приділяється організації грошових розрахунків, утворюються особливі розрахунково-платіжні системи, в центрі яких знаходяться банки, як спеціалізовані грошово-кредитні установи. Банківська система займає чільне місце в організації розрахункових відносин, через банки здійснюються всі безготівкові розрахунки. Банки контролюють і регулюють випуск готівки в обіг, встановлюють ліміт касової готівки для підприємств, установ, організацій, а також є органами валютного контролю.
Таким чином, необхідність злагодженого функціонування системи грошового обігу (обороту) вимагає розгляду розрахунків як однієї із його найголовніших частин.
Основними моментами в зазначеному процесі є те, що:
держава встановлює грошову одиницю, яка є засобом розрахунків і грошову систему країни;
держава (в т.ч. в особі Національного банку України) визначає форми розрахунків, в т.ч. безготівкових розрахунків, які є головною формою грошового обігу;
держава проводить організаційно-правові заходи, спрямовані на ефективне здійснення розрахунків і функціонування економіки, в т.ч. запобігання явищам монополізму і розвиток конкуренції;
держава здійснює захист прав учасників розрахункових відносин, зобов’язує їх до належного виконання своїх зобов’язань і встановлює відповідальність за правопорушення в цій сфері;
держава має певні власні інтереси щодо здійснення розрахунків (головним чином – податкові);
держава забезпечує схоронність грошових коштів суб’єктів господарювання;
держава в особі центрального банку зацікавлена в належному грошовому обігу; стимулює здійснення безготівкових розрахунків з метою зменшення кількості готівки в обігу.
Тим самим створюються передумови для проведення розрахунків суб’єктами підприємницької діяльності. В аспекті грошового обігу значення розрахунків зводиться до того, що існує певна залежність у виборі форм регулювання: грошові потоки самі по собі вимагають вибору певного інструментарію для регулювання (методів і засобів), які, в свою чергу, визначають зміст управлінських рішень.
О. А. Лукашевим було поставлене й інше питання – чи всі відносини в сфері грошового обороту охоплюються розрахунками? Сам автор дає негативну відповідь – "грошові розрахунки є лише частиною грошового обороту" [65, с. 8], відзначаючи, що існує значна група відносин, у яких рух грошей як у готівковій, так і у безготівковій формі не пов’язаний з платіжним обов’язком (тобто розрахунками). У якості прикладів таких відносин він називає виготовлення, випуск у обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасацію готівки, касові операції, заміна пошкоджених банкнот і монет, поштові перекази, безоплатне перерахування грошових коштів тощо [65, с. 9]. Однак більшість із перерахованих відносин дійсно не пов’язані з розрахунками як платіжним обов’язком, але саме тому вони відображають публічно-правову природу фінансово-правового регулювання – нормами, що регламентують ці відносини, визначено правила поведінки щодо публічних коштів. Що ж стосується касових операцій і поштових переказів, то ці відносини певним чином пов’язані з обов’язком платежу. До цього варто тільки додати, що не всі платежі випливають із обов’язку, наприклад, платежі при обміні валюти (купівлі-продажу) випливають не із обов’язку, а із волі клієнта.
Питання про поняття розрахунків в суто практичному значенні постає в різних аспектах:
– для законодавця це є питання про регламентацію розрахункових відносин з метою забезпечення економіки і соціальної інфраструктури засобами виконання зобов’язань;
– для Національного банку України, якому передано повноваження з регулювання розрахункових відносин, крім цього, розрахунки постають як засіб здійснення грошового обігу (готівкового і безготівкового);
– для органів державної податкової служби – як стан виконання грошових зобов’язань, від яких напряму залежать надходження до державного бюджету України і т. д.
Для Кабінету Міністрів України як вищого органу державної виконавчої влади розрахунки складають особливий предмет уваги. По-перше, в аспекті управління економікою стан розрахунків між суб’єктами господарювання є одним із індикаторів здоров’я економіки (зокрема, стан дебіторської і кредиторської заборгованості). По-друге, в процесі здійснення управління економікою КМУ може використовувати розрахунки як інструмент для спрямування грошових потоків і розв’язання оперативних управлінських завдань. По-третє, він може коригувати (в процесі управління) і регулювати (нормативно чи індивідуально) розрахунки підприємств державної форми власності. По-четверте, виходячи з особливостей певної галузі економіки, КМУ може встановлювати певні особливості здійснення розрахунків (наприклад, у капітальному будівництві та ін.).
Широка розгалуженість розрахункових відносин, їх велике загальносуспільне значення і особливості обумовлюють систему нормативно-правових актів, що регулюють дані відносини, і їх структуру. Серед правових актів, що регулюють розрахункові відносини, можна виділити декілька груп:
1) Цивільний та Господарський кодекси України, які регулюють загальні основи правового регулювання розрахунків;
2) закони України, зокрема: а) Закон України "Про Національний банк України" [118], що закріплює права Національного банку України по регулюванню розрахунків; б) окремі закони України, якими можуть бути врегульовані певні види розрахунків, що є на найбільш суспільно значимі (наприклад, Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР [113]); в) особливе значення займає Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 року [123], який є загальним щодо здійснення платежів.
3) підзаконні нормативно-правові акти, прийняті Національним банком України, що встановлюють порядок здійснення розрахунків. В якості прикладів слід назвати, перш за все, Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджену постановою Правління НБУ 21 січня 2004 р. [206] та інші акти.
П. 6 ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" встановлює, що цей орган "визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками" [118]. Т. Г. Тімакова розглядає цю функцію центрального банку в контексті державного регулювання банківської діяльності і відмічає, що воно має два рівні. З однієї сторони, це є регулювання державою макроекономічних процесів, пов’язаних із кредитно-грошовими відносинами. В цьому випадку вплив держави розповсюджується на всі структурні елементи банківської системи, включаючи Банк Росії. З іншої сторони, відмічає автор, суть державного регулювання банківської системи полягає у здійсненні безпосередньо регулюючої діяльності уповноважених державних органів по створенню, організації, реєстрації, ліцензуванню і здійсненню банківської діяльності конкретними кредитними організаціями. При цьому автор приводить точку зору Я.А. Гейвандова, який відмічає, що банківське регулювання передбачає виключні права Банку Росії встановлювати обов’язкові для кредитних організацій правила проведення банківських операцій (в тому числі правила здійснення безготівкових розрахунків) [25, с. с. 87 – 89], а також Л.Н.Красавіної – "Банк Росії виконує роль не тільки емітента платіжних засобів, але і органу регулювання. і нагляду за організацією системи розрахунків" [55, с. 80]. Таким чином, Т.Г.Тімакова розглядає правове регулювання розрахунків в контексті єдиного державного регулювання, яке є "необхідною умовою нормального функціонування банківської системи в зв’язку з особливою важливістю даного виду фінансової діяльності" [94, с. 56]. Вона так визначає суть і зміст банківського регулювання: на нашу думку, банківське регулювання – це встановлення системи специфічних правил поведінки, сформульованих державними органами, які мають своєю метою обмеження банківської активності. Із даного визначення випливають три висновки: по-перше, регулювання являє собою не що інше, як обмеження; по-друге, регулювання, яке має за своєю суттю економічну природу, завжди містить в собі елемент економічного примусу; по-третє, найбільш важливою формою регулювання виступає правова форма, коли регулювання здійснюється від імені державно-владних структур [94, с. 54].
Із висловленими Т.Г. Тімаковою думками можна погодитись не в повній мірі.
По-перше, державне регулювання і регулювання центральним банком розрахунків є не завжди обмеженням, а в багатьох випадках швидше навпаки – держава встановлює пом’якшення в розрахунках між суб’єктами господарювання, стимулює виконання ними своїх зобов’язань, встановлюючи дуже часто відступи від загального режиму розрахунків, зафіксованого у їх принципах.
По-друге, навряд чи метою державного регулювання є обмеження банківської активності. Банківська активність проявляється в рамках фінансово-правових норм, що регулюють банківську діяльність. Ці норми є суспільно необхідними і банківську активність не можна розглядати як нічим не обмежене право. Сама по собі банківська діяльність здійснюється у формах, які встановлені центральним банком в процесі видання нормативних та індивідуальних актів (індивідуальними актами є, на наш погляд, банківська ліцензія, генеральні та індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій, спеціальні дозволи тощо).
По-третє, правове регулювання розрахунків тісно пов’язане з банківським регулюванням (мається на увазі найбільш загальноприйняте тлумачення цього терміну), але є відносно відокремленою частиною правового регулювання банківських відносин. Так, Закон України ²Про Національний банк України" в п. 8 ст. 7 встановлює, що НБУ виконує в числі інших функцій банківське регулювання і нагляд, але норми, що регламентують регулювання ним розрахунків, виділені окремо – НБУ "встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації та статистики платіжного балансу" (п. 5); "визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками та фінансово-кредитними установами" (п. 6); "визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках" (п. 7); "здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення операцій у передбачених законами випадках" (п. 12) [118]. Крім того, ст. 40 розділ VΙ Закону визначає порядок організації розрахунків центральним банком: "Національний банк встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів, а також платіжних інструментів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків. …Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини банків та через їх власні розрахункові системи" [118]. Тому предметом уваги Національного банку України є налагодження роботи банківських установ з приводу здійснення розрахункових та інших відносин.
Але в цілому, сформульовані Т. Г. Тімаковою положення щодо єдиного державного механізму регулювання розрахунків як складової частинибанківської діяльності, мають важливе концептуальне і методологічне значення, оскільки розглядають державне регулювання і регулювання банківської діяльності центральним банком як єдину цілісність.
Законами та актами НБУ встановлюються загальні основи здійснення розрахунків. Крім цього, розрахункові відносини регламентуються також актами органів державної виконавчої влади, про що мова буде йти нижче. Таким чином, коло нормативних актів і їх рівнів в ієрархії нормативно-правових актів досить широке, але це і викликає необхідність їх вдосконалення. Розглядаючи питання про систему законодавства про розрахунки в Росії, М.П. Березіна відмічає її серйозні недоліки, перш за все, відставання від існуючої практики розрахунків, недосить швидке оновлення нормативно-правових актів, що викликає регулювання розрахункових відносин листами і телеграмами Банку Росії, внаслідок чого недостатній правовий вакуум заповнюється незліченою масою роз’яснень, договірних умов, а це тягне за собою ущемлення прав економічно слабкої сторони [13, с. 52]. Вона приводить точку зору М.Солов¢яненка [89], який пропонує виділити три рівні регулювання розрахунків – рівень кодексів, окремих законів про форми розрахунків та рівень підзаконних актів, в першу чергу – актів центрального банку. М.П.Березіна доповнює цю запропоновану систему прийняттям єдиного закону про розрахунки [там же, с. 52]. Цю пропозицію в частині прийняття єдиного закону можна лише підтримати, оскільки в Україні на сьогоднішній день немає такого акту, який би системно ввібрав у себе основи розрахункових відносин в усіх сферах їх застосування. Слід відмітити, що в нашій країні не приймались нормативні акти такого типу, які прийнято в багатьох країнах світу – Торговельні кодекси, до яких входить і правове регулювання розрахунків. Але необхідно визнати, що підхід до розрахунків із якихось одних позицій (навіть банківських) залишає поза колом уваги важливі елементи регулювання розрахунків. Зокрема, це принципи розрахунків, в першу чергу – безготівкових, – які зараз чітко не сформульовано в жодному із нормативно-правових актів. Крім цього, в законодавстві можна відобразитиі деякі аспекти державного регулювання розрахунків, їх спеціальні режими, встановити межі і форми участі державних органів у регулюванні розрахунків (наприклад, Державної податкової адміністрації України), принципи розрахунків та ін. Прийняття такого закону могло зменшити кількість підзаконних актів, роз’яснень, індивідуальних актів та ін.
В зв’язку із бурхливим розвитком банківських відносин, розширенням кількості банків і здійснюваних ними функцій і операцій, набуттям ним великого суспільного значення набуло розвитку питання про банківське право, його предмет, метод, самостійність, хоча поставлене воно було ще в 70-і роки [29]. В умовах державної банківської системи воно мало своєрідний характер і тяжіло до розуміння з адміністративно-правових, державно-владних позицій, однак в сучасному його баченні в процесі наукових дискусій все більше і більше акцент робиться на цивільно-правових та господарсько-правових аспектах, хоча питання про самостійність банківського права залишилось відкритим. В результаті, на сьогодні існують погляди на банківське право як підгалузі фінансового, цивільного чи господарського права, як комплексну галузь права з включенням норм всіх цих трьох галузей, а також адміністративного права, а також як на галузь тільки законодавства.
Розгляд питання про природу банківського права складає окреме велике питання і цілком достатнім буде посилання на розгляд цього питання Ю.В.Ващенко [16, с. 21 – 26], яка детально розглянула цілий ряд точок зору[3], але не віднесла банківське право до числа окремих галузей права.
Співвідношення фінансово-правового і банківсько-правового регулювання в сфері розрахунків, на нашу думку, відрізняється первинністю фінансово-правових начал, яке полягає в тому, що банки розпочинають свою діяльність тільки в результаті отримання банківської ліцензії, яка означає їх допуск на ринок грошей, основи якого вже встановлені державою. Норми фінансового права з питань грошового обігу безумовно-обов’язкові для банків і не підлягають якомусь договірному регулюванню. Саме в цьому розумінні, яке є визначальним, банківське право має похідний від фінансового права характер. Вся подальша банківська діяльність здійснюється лише в межах первинних нормовстановлень держави, як і диспозитивність, яка відрізняє норми банківського права від фінансового. Враховуючи викладені думки, в контексті розглядуваної теми все ж варто поставити ще одне питання. Держава як особливий суспільний інститут є водночас власником багатьох підприємств і організацій, які приймають участь у розрахункових відносинах. Як власник, держава може регулювати права і обов’язки цих суб’єктів у розрахункових правовідносинах. Крім того, як це має місце у паливно-енергетичному комплексі, держава може прийняти на себе в більших чи менших межах регулювання відносин підприємств, які їй не підпорядковані, але галузь в цілому має особливе суспільне значення. Доводиться дати ту відповідь, що поняття "розрахунки", якщо його виводити на підставі цих випадків виходять як за межі цивільно-правового регулювання, так і за межі банківського права. Розрахунки в цьому випадку протиставляються виконаним роботам, товарам, послугам, що обумовлює їх більш широке значення як однієї із двох складових частин економічних відносин – основної (товарної) операції і розрахунків за неї.
1.3. Розрахунки як правовий режим
Спеціальні режими розрахунків передбачають застосування особливих методів правового регулювання, точніше кажучи, особливого їх сполучення. Під методом правового регулювання в загальній теорії держави і права розуміють сукупність способів, засобів і прийомів правового регулювання, тобто впливу на учасників правовідносин [4, с.156; 72, с.109]. В якості прикладу можна привести висловлювання М.І.Матузова, який визначає метод правового регулювання як певний набір юридичного інструментарію, за допомогою якого державна влада виявляє необхідний вплив[4]на вольові відносини з метою надання їм бажаного розвитку [92, с. 40.].
В літературі із загальної теорії держави і права виділяють характерні риси методу правового регулювання: 1) підстави виникнення прав і обов’язків сторін регульованого відношення (адміністративно-правовий акт, договір, позов та ін.); 2) способи взаємозв’язку прав і обов’язків учасників правовідносин; 3) характер юридичних засобів забезпечення прав і обов’язків у правовідношенні (особливості санкцій, юридичних процедур та ін.) [72, с. 146]. За всіма цими параметрами розрахункові правовідносини за спеціальних режимів мають свої особливості, про які більш детально мова буде йти нижче.
В юридичній літературі прийнято виділяти загальний і конкретні методи правового регулювання (Матузов М.І., Вітченко А.М., Сорокін В.Д.). Якщо загальний метод спрямований на те, щоб відрізнити правове регулювання від інших, неправових засобів впливу на суспільні відносини, то конкретні методи являють собою сукупність, способів, засобів впливу, що характеризують певну галузь права. У відповідності з цим М.І. Матузов виділяє імперативний та диспозитивний методи правового регулювання.
Імперативний метод являє собою чітко виражене владне веління і знаходить свій вияв у приписах і заборонах, а також дозволах. Імперативні норми обмежують свободу волевиявлення суб’єктів. Диспозитивні норми, властиві переважно галузі цивільного права, надають свободу вибору поведінки суб’єкту. Владні імперативні методи в літературі поділяють на методи прямі та непрямі (побічні[5]).
Методом правового регулювання фінансових відносин є "сукупність юридичних прийомів та способів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання якісно однорідних відокремлених відносин", він "такий самий, як і в усіх галузях публічного права, а вплив фінансового права на предмет розкривається "через правовий статус суб’єктів (правоздатність, дієздатність, компетенцію, відношення підпорядкування)" [24, с. 36].
Метод правового регулювання обумовлює особливий юридичний режим, який послідовно проводиться через усі інститути і норми галузі, за допомогою яких здійснюється регулювання відповідної сфери суспільних відносин [72, с.186].
Цей режим присутній і у сфері розрахунків. Ст. 3 Цивільного кодексу України визначає загальні засади цивільного законодавства України, які лежать в основі правового регулювання розрахункових відносин: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору та ін. Однак повної свободи в високоцивілізованому суспільстві бути не може, оскільки як кожна людина, так і суб’єкт господарювання вступають у певні соціальні відносини, що певним чином обмежує свободу їх діяльності. Вступаючи у розрахункові відносини, суб’єкти господарювання вступають у відносини із платіжною банківською системою, яка має власні правила функціонування, встановлені Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" [123] та Національним банком України, що створює певний банківський режим – режим платіжної системи, який характеризується особливим порядком ініціювання та проведення переказу грошових коштів, захисту інформації, відповідальності та ін. Цей режим характеризується рядом внутрішніх закономірностей, правил, які мають дотримуватись платник та одержувач коштів, і які можуть обмежити його волю на здійснення платежу. Точно такий же спеціальний характер носять міжбанківські розрахунки. Цілий ряд приведених вище видів розрахункових відносин вимагають певного режиму, оскільки правила здійснення цих платежів наповнені певним змістом і, вступаючи у розрахункові відносини, їх сторони вступають у певний правовий режим цього виду платежу, який вони мусять прийняти в цілому, оскільки він являє собою внутрішньо єдине, цілісне явище.
"Советский энциклопедический словарь" визначає режим як: 1)державний лад; метод правління; 2) встановлений розпорядок життя (роботи, харчування, відпочинку, сну); 3) сукупність правил, заходів, норм для досягнення якоїсь мети (наприклад, режим економії) [87, с. 1124]. Цікаво, що за цим джерелом сам термін "режим" походить від латинського "regimen" – управління. "Словарь русского языка" С. І. Ожегова виділяє також такий аспект цього поняття як "встановлений порядок чого-небудь"; "умови діяльності, роботи, існування чого-небудь" [73, с. 600]. За іншим джерелом, крім цього, режимом є також "певні умови, необхідні для забезпечення роботи, функціонування, існування чого-небудь" [70, с. 888]. Матузов М.І. та МалькоО.В. доповнюють це іншими значеннями: система обов’язкових правил, вимог, норм, принципів, встановлених для будь-якого виду діяльності; певний стан, положення, статус кого-небудь чи чого-небудь [68, с. 17].
Питання про правові режими було свого часу поставлене С.С.Алексєєвим, який визначав суть правового режиму як порядок регулювання, який виражено в комплексі правових засобів, що характеризують особливе сполучення взаємодіючих між собою дозволів, заборон, а також позитивних зобов’язань, і створюють особливу спрямованість регулювання [4, с. 170]; в рамках регулювання правового режиму приймають участь всі способи правового регулювання, але один із них виступає в якості домінанти, яка визначає весь його вигляд і створює специфічну спрямованість, клімат, настрій в регулюванні, що і лежить в основі класифікації первинних юридичних режимів [там же, с. 171]. С.С.Алексєєв також відзначив, що в даному випадку мова йде про "режими виключення", що правовий режим виникає, як правило, по відношенню до суб’єктивних прав та до певного об’єкту [там же, с. 172] (переклад авт. – Н.К.). С.С. Алексєєв виділяє, зокрема, жорсткі та пільгові правові режими.
У подальшому ці положення були розвинуті в роботах із загальної теорії права [41 та ін.]. Зокрема, питанням поняття і особливостей правових режимів була присвячена відома публікація М.І. Матузова і О.В. Малько [68]. Вони розглядають правові режими як різновид соціальних режимів, головною особливістю яких є правова форма. Ці автори підкреслюють, що правовий режим в більшій мірі характеризує не спрямованість правового регулювання (формальна ознака), а ступінь сприятливості чи несприятливості для інтересів різних суб’єктів права (матеріальна ознака); вони також відзначають, що правовий режим характеризується не стільки результатом, скільки системою умов і методик здійснення правового регулювання, певний "розпорядок" дії права [там же, с. 17]. Вони визначають правовий режим як особливий порядок правового регулювання, що знаходить свій вираз в певному сполученні юридичних засобів і створює бажаний соціальний стан і певну конкретну ступінь сприятливості чи несприятливості для задоволення інтересів суб’єктів права [там же, с. 17]. Основні особливості правових режимів полягають у тому, що 1) вони встановлюються в законодавстві і забезпечуються державою; 2)мають на меті специфічним чином регламентувати конкретні області суспільних відносин, виділяючи у часових і просторових межах ті чи інші суб’єкти і об’єкти права; 3) являють собою особливий порядок правового регулювання, який складається із юридичних засобів і характеризується певним їх сполученням; 4) створюють конкретну ступінь сприятливості чи несприятливості для задоволення інтересів певних суб’єктів права [там же, с.17]. Але правовий режим обумовлений, перш за все, інтересами держави і виражає вищий прояв нормативності права, оскільки являє собою укрупнений блок в загальному інструментарії правового регулювання.
М. І. Матузов і О. В. Малько проводять різницю між поняттями "правовий режим" і "механізм правового регулювання", який означає систему правових заходів, організованих найбільш послідовним чином з метою подолання перешкод, що стоять на шляху задоволення інтересів суб’єктів права; правовий режим реалізується через механізм правового регулювання і якщо механізм правового регулювання являє собою юридичну категорію, то правовий режим – скоріше змістовна категорія конкретних нормативних засобів, покликаних організувати певну ділянку життєдіяльності людей, він спрямований не на конкретні ситуації, а на суспільно значимі процеси (стани), в рамках яких взаємодіють суб’єкти. Інакше кажучи, якщо право скоріше спрямоване на конкретні життєві ситуації, то правовий режим – на всю сферу діяльності, на тривалі соціальні процеси (стани), являють собою правові стани як правовідносини загальнорегулятивного типу і т. ін. Класифікуючи правові режим за предметом правового регулювання, вони виділяють конституційний, адміністративний, фінансовий та інші режими, а за функціями права – режими особливого регулювання і особливої охорони (в російському законодавстві знайшов своє місце "банківський національний режим").
Ю.О. Тихомиров розглядає адміністративно-правові режими як похідні від правового режиму, однак вважає занадто широкою характеристику правових режимів М.І. Матузова і О.В. Малько, які розглядають його як особливий порядок правового регулювання, що знаходить свій вираз у певному сполученні юридичних засобів і створює бажаний соціальний стан і конкретну ступінь сприятливості чи несприятливості правового регулювання, немовби "розпорядок" права, функціональна характеристика права" [68]. ТихомировЮ.О. відмічає, що ціль адміністративно-правових режимів не можна ототожнювати ні з загальним правовим регулюванням, ні з процесом реалізації права – це особливий вид регулювання, в рамках якого створюється і використовується специфічна комбінація юридичних, організаційних та інших засобів для забезпечення того чи іншого державного стану, який підтримується за допомогою спеціальних засобів: а) правових актів і норм; б) уповноважених державних органів; в) детальної регламентації дій суб’єктів права; г) суворої системи контролю; д) більш широкого застосування обмежено-дозволяючих і забороняючих методів, які об’єднуються із суворо цільовим стимулюванням суб’єктів права; е) наявність спеціальних організаційних, технічних, матеріальних і фінансових засобів [95]. Ю.О.Тихомиров відзначає, що адміністративно-правові режими регулюються двояким чином: або вони є складовою частиною більш загальних тематичних законів та підзаконних актів або ж виражаються в спеціальних актах. До числа функціональних адміністративних режимів він відносить і податковий режим.
Українські автори, розглядаючи адміністративні режими, відмічають, що "кожній галузі права властивий специфічний режим регулювання, чим і обумовлюється юридична особливість певної галузі" [3, с.277]. Вони визначають адміністративно-правовий режим як "певне об’єднання адміністративно-правових способів регулювання, яке проявляється у централізованому порядку, імперативному методі правового впливуі юридичній нерівності суб’єктів правовідносин" [там же, с. 277], а у якості його елементів називають: 1) метод правового регулювання; 2) особливі адміністративно-правові способи встановлення і форми виникненняправ і обов’язків; 3) принципи, загальні положення адміністративного права; 4) особливість адміністративного законодавства; 5) наявність поряд із загальногалузевим правовим режимом внутрішньогалузевих правових режимів" [там же, с. 277]. Важливим моментом є те, що ці автори відмічають наявність у адміністративно-правових режимах двох взаємопов’язаних сторін – змістовної (причини, мета введення режиму, його організаційні, економічні елементи, пов’язані з ними дії) і формальної (юридичної – містить такі елементи – хто, на який строк, на якій території встановлює режим, процедура його введення, здійснення відміни, система "режимних" обов’язків і прав і т. ін) [там же, с.280].
Правовий режим розрахунків характеризується не стільки волею сторін у договірних розрахункових відносинах, але й іншими чинниками – єдиними загальновстановленими нормами і правилами, банківськими правилами, практикою та ін., з приводу яких сторони не можуть домовитися. Стосовно розглядуваної сфери відносин режим розрахунків являє собою систему встановлених правил, організаційних та технічних умов, в межах яких у певних правових формах здійснюються розрахунки, встановлений порядок їх здійснення. Режим означає межі волевиявлення суб’єктів розрахункових відносин і тим самим стосується як змісту, так і форми розрахунків. Особливими його елементами є принципи, які надають єдиної спрямованості всьому механізму правового регулювання розрахунків. Принципи розрахунків визначаються не лише виходячи з інтересів учасників розрахункових відносин, загальних принципів цивільного судочинства, але і вимог, сформульованих державою.
В результаті можна зробити висновок, що правовий режим розрахунків являє собою цілісну систему встановлених правовими нормами з певною управлінською метою правил, принципів, форм і способів, організаційно-технічних умов, заходів, а також вироблених практикою звичаїв і норм ділового обороту, в межах яких здійснюються розрахункові відносини.
Викладені вище положення про адміністративно-правові режими мають велике значення для формування не лише поняття спеціальних режимів розрахунків, але і для формування поняття "фінансово-правовий режим розрахунків". Як відзначає Ю.О. Тихомиров, адміністративно-правові режими є похідними від загальноправового поняття "правовий режим", з чого можна зробити висновок, що можливість існування і інших галузевих правових режимів. У підручниках та посібниках з фінансового права він вживається неодноразово – "Правовий режим цільових бюджетних фондів [100, с. 198], "правовий режим неподаткових платежів до бюджетів" [там же, с. 267]; "правовий режим рахунків, що їх відкривають і обслуговують банківські установи" [76, с. 474]; "правовий режим валютних операцій" [19, с. 330]; "правовой режим сметно-бюджетного финансирования" [99; с. 205 і так далі]. М.П. Березіна, характеризуючи принципи безготівкових розрахунків, називає першим "правовий режим здійснення розрахунків і платежів" [13, с. 50]. Це положення як принцип означає, що розрахунки можуть здійснюватися тільки у правовій формі, на підставах, встановлених правовими нормами.
Фінансово-правовий режим випливає не із адміністративно-правового режиму, а із загального поняття правових режимів, відрізняючись особливостями предмету і методу правового регулювання. Фінансово-правовий режим відрізняється владністю, імперативністю, категоричністю приписів, що є однією із найбільш яскравих характеристик методу правового регулювання. Врезультаті фінансово-правового врегулювання розрахунки існують як певний режим, який має внутрішні закономірності, правила, принципи, форми і способи, які суб’єкт господарювання, вступаючи у розрахункові відносини, повинен сприйняти в цілому. Можливості його вибору обмежуються тими формами, які встановлені державою. Звідси виникає особливе поняття – фінансово-правовий режим розрахунків. Однак, як можна зробити висновки із поняття "правовий режим", уявляється можливим виділити і "субрежими", тобто правові режими, наприклад, в банківській і бюджетній сферах, оподаткуванні та ін. Вони характеризуються дією як загального фінансово-правового, так і специфічного для даної сфери режиму, що визначається особливостями правового регулювання у даних сферах. Крім того, держава може вводити в окремих галузях чи ділянках народного господарства режим державного регулювання з типовими владними, імперативними приписами. Головною відмінністю правового режиму від методу правового регулювання є те, що метод правового регулювання зорієнтований на конкретні життєві ситуації, а правовий режим – на цілу сукупність відносин, виділених за певною ознакою.
Оскільки всі платежі здійснюються через банківську систему, то визначальне значення у функціонуванні системи розрахунків має банківський режим – режим платіжної системи. Спеціальні режими, які будуть розглядатися нижче, відносяться до числа виключень із банківського режиму, який має значення загального режиму розрахунків у народному господарстві.
Розрахунки як об’єкт правового регулювання являють собою складну структуру, яка включає в себе сторони, учасників розрахункових відносин, об’єкт, їх права і обов’язки та цілий ряд інших елементів. М. П. Березіна, досліджуючи безготівкові розрахунки в економіці (її робота в цілому не юридична, хоча ряд правових питань в ній розглядається), характеризує платіжну систему як сукупність законодавчо регульованих елементів, які забезпечують виконання боргових зобов’язань, що виникають в процесі економічної діяльності [13, с. 12], і дає перелік елементів, які варто привести майже повністю:
суб’єкти (учасники) розрахункових взаємовідносин: нефінансовий сектор (міжгосподарські розрахунки підприємств та ін.; особистий сектор – населення; фінансовий сектор (банки та ін. – міжбанківські розрахунки). М.П. Березіна ділить суб’єктів розрахункових відносин на три групи: а)нефінансовий сектор (сюди включаються як господарюючі економічні суб’єкти, так і суб’єкти із бюджетної сфери); б) особистий сектор (населення); в) фінансовий сектор (банки та інші установи, які здійснюють міжбанківські розрахунки).
об’єкт розрахунків (а) товари і послуги; б) внески до бюджету та ін.);
місце проведення розрахунків: внутрішньодержавні (одногородні та іногородні) та міждержавні (міжнародні);
принципи організації безготівкових розрахунків – основоположні начала їх проведення;
час платежу (строкові, дострокові, планові, відстрочені, прострочені платежі);
комунікаційні системи переказу грошей (поштовий зв’язок, спеціальні служби (зв’язку, кур’єри, фельд’єгерська служба, служба інкасації), телеграфно-телетайпний зв’язок, телефонний зв’язок, електронний зв’язок, міжнародні комунікації SWIFT;
форма розрахунків – встановлена законодавством специфічна форма руху, властива певному платіжному інструменту у платіжному обороті: перекази (кредитові, в т. ч поштові, дебетові) відкритий рахунок (планові платежі), акредитиви, інкасо;
спосіб платежу – спосіб погашення боргового зобов’язання (валовий спосіб, залік взаємних вимог і зобов’язань (кліринг);
платіжні інструменти: інструменти кредитових переказів (платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги), інструменти дебетових переказів (вексель, чек, інкасове доручення), проміжні інструменти (акредитиви, пластикові картки (банківські та небанківські); речевість носія платіжних інструментів (паперові, пластикові, дискети, електронні імпульси);
наявність гарантії платежу; гарантовані платежі (векселями, чеками, акредитивами) та негарантовані платежі (платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, платіжними вимогами);
наявність проміжних ланок (посередників) у розрахунках (за участю посередників – прямі, – та без їх участі – транзитні);
ризики в розрахунках (правовий ризик, ризик неліквідності, кредитний, системний, операційний, ризик шахрайства);
черговість платежів;
величина платежів (оптові (крупні) та роздрібні (дрібні) [13, с. 13 – 18].
Автор відмічає, що головними елементами, які визначають всі інші, є принципи організації розрахунків, форми розрахунків, платіжні інструменти, способи платежу і ризики [там же, с. 18].
Викладений набір елементів дає майже вичерпний перелік елементів платіжної системи (термін "майже" тут вжито тому, що в даному переліку не згадується банківський рахунок), характеристика яких дає повне уявлення про систему розрахунків, але нижче будуть розглянуті лише ті з них, які найбільш важливі у правовому регулюванні розрахунків, зокрема, в паливно-енергетичному комплексі (не кожен і з перерахованих елементів відноситься до правових категорій, наприклад, ризики). Особливемісце серед них займають принципи розрахунків як основоположні начала, покладені в основу правового регулювання розрахунків.
Всі безготівкові розрахунки в Україні здійснюються через платіжну систему. Це поняття – "платіжна система", – з¢явилось в науковому та практичному понятійному апараті порівняно недавно як результат узагальнення процесів розрахунків. Конкретним практичним наслідком цього стала поява в Україні Закону України "Про платіжні системи і переказ коштів в Україні", в якому даються визначення платіжної системи – "платіжна організація, члени платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів. Проведення переказу коштів є обов’язковою функцією, що має виконувати платіжна система" [123]. Дещо інакше визначають її автори навчального посібника "Платіжні системи" – набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг, разом із інституційними та організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів та механізмів" [123, ст. 16].
Особливе значення для режиму розрахунків мають принципи, якими є вихідні положення, які визначають конкретний зміст способів і форм розрахунків. Принципи розрахунків та пов’язаних із ними відносин неодноразово розглядались і юридичній та економічній літературі. При цьому слід виділяти окремо принципи готівкових, безготівкових розрахунків, а також принципи грошового обороту. В цілому, принципи розрахунків формуються під впливом необхідності втілення в них публічних і приватних інтересів, інтересів держави, грошового обігу, банківської справи, інтересів приватних суб’єктів.
В роботі "Денежное обращение и кредит СССР" [30] виділяються в окрему групу принципи грошового обороту, до числа яких автори роботи відносять: 1) всі підприємства, організації і установи зобов’язані зберігати свої грошові кошти в банках; 2) розрахунки між підприємствами, організаціями і установами, як правило, мають здійснюватись без використання готівкових коштів; 3) всі розрахункові документи, на підставі яких здійснюються безготівкові розрахунки, використовуються тільки для платежів через банки, установи зв’язку та ощадні каси. В позабанківському обороті розрахункові документи не обертаються і не можуть служити кредитними знаряддями обігу; 4) у позабанківському обороті знаходяться тільки державні грошові знаки [19, с.168 – 169]. Як бачимо, деякі із вказаних принципів відображають особливості радянської системи господарювання, але в цілому, сформульовані принципи все-таки відіграють позитивну роль, вказуючи на витоки принципів безготівкових розрахунків, які визначаються в значній мірі корінними положеннями грошового обігу.
Тімакова Т.Г. виділяє окремо принципи грошового обороту, безготівкового обороту і умови здійснення безготівкових розрахунків. Вона відзначає такі принципи безготівкового обороту: 1) всі юридичні особи зобов’язані зберігати свої кошти на рахунках в банках; 2) безготівкові розрахунки здійснюються через банки; 3) списання банком коштів з рахунку клієнта повинно здійснюватися тільки за розпорядженням останнього за виключенням випадків, встановлених законом; 4) форми безготівкових розрахунків встановлюються Банком Росії, але в конкретному випадку обираються платником або отримувачем на власний розсуд; 5) принцип забезпеченості платежу; 6) принцип строковості платежу; строковий платіж здійснюється до початку торгівельної операції, негайно після її здійснення або через певний строк після її завершення [94, с. 115].
До числа принципів безготівкових розрахунків цей автор відносить: 1) правовий режим здійснення розрахунків і платежів. Складність і важливість розрахункових взаємовідносин визначає необхідність встановлення одноманітності шляхом правового регулювання; 2) здійсненнярозрахунків по банківським рахункам; 3)підтримання ліквідності на рівні, який забезпечує безперебійне здійснення платежів; 4) наявність згоди платника на платіж; 5) контроль всіх учасників розрахунків за правильністю їх здійснення і дотримання положень законодавства про порядок їх проведення; 6) принцип майнової відповідальності за дотриманням правил здійснення безготівкових розрахунків [94, с. 119]. До числа умов здійснення безготівкових розрахунків, на думку Т.Г. Тімакової, відносяться: "1) платники у встановлених законом випадках вправі відмовитися від оплати пред’явленого документу повністю або частково; 2) платіж здійснюється за рахунок коштів платника, які маються у нього на рахунку, а в окремих випадках за рахунок кредитів банку; 3) на рахунок отримувача кошти зараховуються лише після списання їх з рахунку платника; 4) безготівкові розрахунки можуть проводитися лише при дотриманні правил документообороту, які встановлюються банком Росії і визначають рух грошей і грошових документів"; 5) грошові документи повинні відповідати вимогам стандартів, встановлених центральним банком Російської Федерації" [94, 115].
Виділення окремо принципів безготівкового обороту має велике значення. Безготівковий оборот складається під впливом банківської системи, регулятором якої виступає центральний банк. Тому принципи безготівкового обороту мають бути закріплені нормативно.
О.А. Костюченко сформулював такі принципи безготівкових розрахунків:
1) всі підприємства та організації зобов'язані зберігати свої кошти – як власні, так і позичкові на рахунках в установах банку, за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту; 2)розрахунки між підприємствами і організаціями здійснюються, як правило, безготівковим способом через банки; 3) безготівкові розрахунки проводяться за діючими формами розрахунків; 4) платежі проводяться, як правило, після поставки продукції або виконання робіт, надання послуг, однак на практиці все частіше застосовується порядок попередньої оплати платежу; 5) платежі проводяться за рахунок коштів платника або за рахунок банківського кредиту; 6) списання коштів з рахунка платника здійснюється тільки за його згодою (акцепта); 7) при проведенні розрахункових операцій банки контролюють, чи додержуються підприємства, організації розрахункової та договірної дисципліни. До господарюючих суб'єктів, які порушують правила розрахунків, банки застосовують відповідні санкції. [54, с. 62].
Є.В. Карманов так визначає принципи безготівкових розрахунків: 1)підприємства всіх форм власності повинні зберігати свої грошові кошти у банках на розрахункових рахунках і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок одержувача; 2) момент проведення платежу повинен максимально наближатися до відвантаження товару; 3) платежі з рахунку підприємства проводяться банком з дозволу власника рахунку і в порядку, встановленому керівником підприємства; 4) господарчі органи мають право вибирати форми розрахунків і спосіб платежу з числа передбачених діючим законодавством; 5) господарчі органи мають право вибирати банк для відкриття свого рахунку [46, с. 186].
В підручнику "Гроші і кредит" (за ред. Б.С. Івасіва) стверджується, що організація безготівкових розрахунків нині базується на таких принципах: 1.Кошти юридичних осіб підлягають обов'язковому зберіганню в банках, за винятком залишків готівки в касах (у межах встановленого банком ліміту) та норм витрат з виторгу, установлених чинним порядком ведення касових операцій у господарстві України. 2.Безготівкові розрахунки між підприємствами здійснюються через банки переказуванням коштів із рахунка платника на рахунок одержувача коштів. 3. Кошти з рахунка підприємства списуються з розпорядження його власника (за винятком випадків, установлених законами України), а також на рішення суду (арбітражного суду) та за виконавчими записами нотаріусів. У випадках, передбачених чинним законодавством, із рахунків підприємств здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів. 4. Підприємства самостійно вибирають форми розрахунків та закріплюють їх у договорах та угодах з банками. Банки можуть пропонувати ту чи іншу форму розрахунків, ураховуючи специфіку діяльності своїх клієнтів та виходячи із конкретних ситуацій, які виникатимуть у процесі розрахунків. 5. Підприємства мають право вибору банків для відкриття своїх рахунків. Банк на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконує їхні розпорядження щодо переказування коштів із рахунків. 6. Момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг. Взаємні претензії щодо розрахунків між платником та одержувачем коштів розглядаються сторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку [27, с. 157 – 158].
В посібнику "Банківські операції" (за ред. проф. А.М. Мороза) відзначається, що розрахунково-касові операції банки здійснюють з урахуванням загальних принципів, на яких базується організація платіжних систем. Особливе значення для організації банками розрахунково-касового обслуговування клієнтів мають такі принципи:
економічні агенти (юридичні особи) — власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою, чи безготівково) та право вибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі;
зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання при згоді банків. Кожний економічний агент має право відкрити декілька рахунків у різних банках;
переказ коштів чи видача готівки з рахунку здійснюються банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку. За умови низької платіжної дисципліни, як, наприклад, в Україні в сучасний період, держава може сама визначати черговість платежів, щоб захистити інтереси певних учасників платежів, зокрема Державного бюджету;
форма переказування банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі (контракті) з контрагентом, при невтручанні банку в договірні відносини між ними. Економічні агенти, як правило, вибирають ті форми розрахунків, які найкраще захищають їхні інтереси в кожній конкретній господарській операції;
строк переказування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх господарському договорі. Безготівкові платежі між господарськими агентами будуються на принципі строковості і можуть бути залежно від визначеного в договорі строку достроковими, строковими і простроченими. Стосовно господарської операції, яка оплачується, платіж може бути: попереднім (авансовим); компенсаційним, тобто зробленим негайно після здійснення господарської операції; відстроченим, тобто здійсненим через певний строк після такої операції;
відносини між банком і клієнтом у процесі розрахунково-касового обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. У договорі передбачаються права та обов'язки сторін, а також їх відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань з фіксацією розмірів штрафів за кожне з таких порушень [5, с. 55 – 56].
В посібнику "Операції комерційних банків" [75, с. 150] виділяються такі принципи безготівкових розрахунків: безготівкові розрахунки здійснюються через установи банків; кошти з рахунку списуються за розпорядженням власника в межах залишку на рахунку; надання суб’єктам господарювання права вибору банків для відкриття рахунків; обов’язкове зберігання коштів на рахунках; самостійний вибір форм розрахунків.
Авторський колектив підручника "Банківська справа" під керівництвом Колеснікова В.І. і Кролевецької Л.П. виділяє такі принципи організації безготівкових розрахунків: здійснення безготівкових розрахунків за банківськими рахунками, які відкриваються клієнтам для зберігання і переказу коштів; платежі з рахунків мають здійснюватись банками за розпорядженнями їх власників і в порядку встановленої ними черговості платежів в межах залишку коштів на рахунку; принцип свободи вибору суб’єктами ринку форм безготівкових розрахунків і закріплення їх у господарських договорах при невтручанні банків у договірні відносини; строковість платежу; забезпеченість платежів [6, с. 59 – 61].
О.О. Качан виділяє такі принципи безготівкових розрахунків: 1)підприємства усіх форм власності повинні зберігати свої грошові кошти в банках на рахунках і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків в безготівковому порядку шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок отримувача; 2) момент здійснення платежу повинен бути максимально наближений до відвантаження товарів або надання послуг; 3) платежі з рахунку підприємства здійснюються банком за згодою власника рахунку і з дотриманням черговості, встановленої керівником підприємства, установи. Без згоди платника списання коштів з його рахунку допускається лише у випадках, встановлених чинним законодавством; 4) господарюючі суб'єкти мають право вибору форми розрахунків та способу платежу з числа передбачених чинним законодавством; 5) господарюючі суб’єкти мають право вибору банків для відкриття своїх рахунків [47, с. 121].
В підручнику "Фінансове право" стверджується: "Практика виробила принципи безготівкових розрахунків, які в певній мірі відображаються і в банківських правилах: розрахунки здійснюються, як правило, за згодою платника (акцептом), розрахунки можуть здійснюватися лише після поставки (продажу) продукції або надання послуги; незалежно від правової форми платежів вони можуть здійснюватися тільки як прямо впроваджена воля платника здійснити платіж – погодження провести платіж (акцепт), або розпорядження його провести (виставлення акредитиву, виписка чеку)." [100, с.440].
На думку І.А. Безклубого, "сучасна система безготівкових розрахунків базується на принципах вільного обрання учасниками цивільного договору форм розрахунків і закріплення їх у договорах; невтручання банка у договірні відносини суб’єктів; здійснення платежів тільки за розпорядженням володільця рахунка; розгляд взаємних претензій відносно розрахунків між платником та одержувачем коштів без участі банка; відповідальності банка за несвоєчасне та невірне списання або зарахування коштів на рахунки клієнта" [9, с. 246].
М.П. Березіна виділяє такі принципи організації безготівкових розрахунків: 1) правовий режим здійснення розрахунків і платежів; 2)здійснення платежів за банківськими рахунками; 3) підтримання ліквідності на рівні, що забезпечує безперебійне здійснення платежів; 4)наявність акцепту (згоди) платника на платіж; 5) принцип строковості; 6) контроль всіх учасників за правильністю здійснення розрахунків, дотриманням встановлених положень про порядок їх проведення; 7)принцип майнової відповідальності за дотримання договірних умов [13, с. 50 – 62]. Як бачимо, цей автор виділяє як перший принцип організації безготівкових розрахунків "правовий режим". Розуміючи важливість правового режиму у регулюванні розрахунків, хотілося б зазначити, що правовий режим є скоріше не принципом, а невід¢ємною і обов’язковою формою розрахункових відносин (принцип потенційно може бути заміненийна інший принцип, а заміна правової форми на якусь іншу практично неможлива). Принцип майнової відповідальності відноситься до розрахунків, але скоріше є елементом виконання договірних зобов’язань.
Як свідчать викладені точки зору, повної одностайності щодо системи принципів безготівкових розрахунків не досягнуто – авторами називаються принципи, які відрізняються між собою як за кількістю, так і за формулюваннями змісту. Не можна, зокрема, погодитись із О.А. Костюченком в тому, що принципом безготівкових розрахунків є принцип здійснення їх, як правило, безготівковим способом через банки. Крім того, що тут міститься тавтологія, то практично названо два принципи (домінування безготівкової форми розрахунків і те, що всі вони здійснюються через банки), але вони скоріше відносяться до принципів організації грошового обігу і саме з нього випливають як принципи безготівкових розрахунків. Не зовсім чітким уявляється формулювання про списання коштів з рахунків за згодою, акцептом платника як принцип безготівкових розрахунків. Мова в даному випадку повинна йти не лише про списання коштів, а про всі права платника щодо них, а головним у розпорядженні цими коштами є не згода (тобто погодження), а вільне волевиявлення платника – розрахунки здійснює він, а не банк. Обмежено слід відноситись до такого принципу, як банківський контроль за розрахунками, а тим більше – до застосування банками санкцій до порушників розрахункової дисципліни. Той принцип, що строк переказування банками коштів з рахунку визначається клієнтом (вказаний у посібнику "Банківські операції" за ред. проф. А. Мороза) навряд чи можна розглядати як принцип – строки виконання банківських операцій встановлюються не клієнтом, а банківськими правилами, встановленими Національним банком України, тим більше, що цей принцип знаходиться в деякому протиріччі із принципом наближення основної операції до дати розрахунку і здійснення розрахунків після неї.
Вказані вище автори не називають серед принципів розрахунків банківську таємницю (точніше кажучи, в даному випадку мова повинна йти про таємницю розрахунків). Водночас ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлює, що банківською таємницею є, зокрема, 1)відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан кореспондентських рахунків банків у Національному банку України; 2)операцій, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди; 3)фінансово-економічний стан клієнтів. Крім того, ця стаття встановлює, що узагальнена інформація по банках підлягає опублікуванню. Положення про таємницю розрахунків має знайти місце як принцип їх здійснення. За деякими операціями він вимагає спеціального захисту, наприклад, за операціями з пластиковими картками, які все більше стають об’єктом шахрайства.
В розрахункових операціях у паливно-енергетичному комплексі можна відмітити ряд особливостей щодо дотримання банківської таємниці при здійсненні розрахунків та адміністративної інформації (вона передбачена ст. 19-1 Закону України "Про інформацію"): а) номери рахунків зі спеціальним режимом використання в електроенергетиці підлягають публікації у засобах масової інформації; б) дані про заборгованість з оплати спожитої електроенергії і газу публікуються у засобах масової інформації (включаючи дані про конкретні підприємства-неплатники), в т. ч. ті, які не належать до жодних підприємств паливно-енергетичного комплексу (правомірність таких публікацій щодо непідпорядкованих об’єктів є досить сумнівною).
Із викладеного вище можна сформулювати деякі висновки щодо принципів безготівкових розрахунків.
1. Слід розрізняти принципи безготівкових розрахунків і принципи безготівкового обороту (обігу). Принципи безготівкових розрахунків визначаються закономірностями обігу. Такий принцип, як обов’язок юридичних осіб зберігати кошти в банку є скоріше принципом безготівкового обігу, а щодо безготівкових розрахунків цей обов’язок є скоріше передумовою для здійснення розрахунків. Всі принципи безготівкового обігу є обов’язковими принципами безготівкових розрахунків.
2. Принципи безготівкового обігу і принципи безготівкових розрахунків визначаються практикою, звичаями ділового обороту, міжнародними правилами, звичаями і стандартами, нормативно-правовими актами та ін. Взначній мірі вони визначаються державою, зокрема, в особі Національного банку України, і виражають їх інтереси (наприклад, принцип наближення строків здійснення розрахунків до строків здійснення операції). Слід відмітити безперечний вклад юридичної науки в розробку обох груп принципів, узагальнення окремих норм і підняття їх до рівня принципу.
3. Значення загальних принципів безготівкових розрахунків полягає, зокрема, в тому, що вони створюють загальний режим розрахункових відносин. Як буде викладено нижче, регулювання державою спеціальних режимів розрахунків значною мірою зводиться до встановлення виключень із загального режиму.
В результаті можна сформулювати такі принципи безготівкових розрахунків (включаючи і принципи грошового обігу):
1) обов’язковість зберігання своїх коштів на банківських рахунках для юридичних осіб всіх форм власності;
2) принцип здійснення безготівкових розрахунків лише через банківські установи (за договором на розрахунково-касове обслуговування) за рахунками платників та отримувачів;
3) принцип вільного вибору банків для відкриття своїх рахунків;
4) принцип єдиного документообігу в розрахунках;
5) принцип вільного вибору контрагентами (клієнтами банків) форм розрахунків з числа передбачених чинним законодавством;
6) здійснення платежів лише за волею власника рахунку;
7) принцип строковості як принцип максимального наближення моменту проведення платежу до моменту здійснення операції і розрахунків тільки після поставки (продажу) товарів, продукції, надання послуг, виконання робіт;
8) здійснення банками платежів у межах наявних на рахунках коштів (принцип забезпеченості платежу);
9) принцип черговості виконання платіжних документів;
10) принцип контролю;
11) принцип майнової відповідальності за порушення нормативно-правових та індивідуальних актів про розрахунки.
Сформульовані принципи розкриваються у їх змісті, який має певні особливості у паливно-енергетичному комплексі.
1.Принцип обов’язкового зберігання всіма юридичними особами своїх коштів на банківських рахунках виступає як передумова здійснення безготівкових розрахунків. Підприємства всіх форм власності повинні зберігати свої грошові кошти у банках на розрахункових рахунках і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок одержувача. Це зумовлено необхідністю налагодження грошового обігу і фіскальними цілями: зберігання коштів у банках дозволяє контролювати грошову масу, а також сплату податків, звернути стягнення на кошти боржника. Обов’язок зберігати кошти в банках виступає не стільки як принцип розрахунків, скільки як принцип організації грошового обороту, і має фінансово-правовій, а не цивільно-правовий зміст. Він встановлений у владній, імперативній формі, визначається не інтересами банку чи клієнта (сторони у договорі банківського рахунку), а держави і виступає як основа для ведення банківського рахунку та розрахункових операцій. Грошові розрахунки і платежі підприємств власності здійснюються через установи банків за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. Необхідність обов’язкового зберігання коштів у банках обумовлюється також необхідністю в збереженні грошових цінностей, а також фіскальними інтересами держави.
2.Принцип здійснення безготівкових розрахунків лише через банківські установи випливає із принципу обов’язкового зберігання коштів у банках юридичними особами. Безготівкові розрахунки здійснюються банками згідно договорів на розрахунково-касове обслуговування, а банківський рахунок відображає весь рух коштів юридичної особи.
3.Принцип вільного вибору банку для відкриття юридичною особою свого рахунку. Цей принцип означає, що для відкриття свого рахунку юридична особа на свій розсуд може обрати будь-який банк.
За спеціальними режимами розрахунків їх учасникам відкриваються поточні рахунки із спеціальним режимом використання в уповноважених банках (раніше вони називались розподільчими рахунками). Їх відмінною особливістю є спеціальний характер – вони призначені виключно для проведення грошових розрахунків, для погашення заборгованості при застосуванні механізмів взаєморозрахунків та реструктуризації; операції по цих рахунках не можуть бути призупинені; на кошти на цих рахунках не може бути звернене стягнення відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" [109].
4.Принцип єдиного документообігу у розрахунках означає, що єдині правила, форми і стандарти здійснення платежів банків та юридичних і фізичних осіб із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки встановлюються Національним банком України. Конкретно вони визначаються у розділі 2 "Загальні правила документообороту" Інструкції Національного банку України про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Всі розрахункові документи складаються на бланках встановленої форми.
5.Принцип вільного вибору контрагентами форм розрахунків і способу платежу з числа передбачених чинним законодавством. Свобода волевиявлення клієнта банку знаходить свій прояв і у тому, що він може вільно вибрати форму і спосіб платежів з числа тих, які передбачені чинним законодавством та банком. В подальшому платник повинен дотримуватися встановлених вимог щодо форми чи способу платежу.
Форми розрахунків слід відрізняти від платіжних інструментів та розрахункових документів. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 22 [206] встановлює, що безготівкові розрахунки в Україні здійснюються за допомогою таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива. Використання векселів та спеціальних платіжних засобів, зокрема платіжних карток (у тому числі корпоративних платіжних карток), регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку.
Розрахункові документи можуть мати таку ж назву, як і форми розрахунків та платіжні інструменти, але вони виконують інші функції – обліково-бухгалтерську та інформаційну.
Вексель є особливою формою розрахунків, оскільки він не є самим по собі платежем, а лише засвідчує факт зобов’язання здійснити платіж в майбутньому. Крім того, видача векселя здійснюється без участі банку.
6.Принцип здійснення платежів за волею власника рахунку означає необхідність його згоди чи розпорядження на здійснення платежу. Таке розпорядження може бути дане у електронному чи паперовому вигляді. Ст.1071 Цивільного кодексу України передбачає, що банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження, без якого кошти можуть бути списані з рахунку лише на підставі рішення суду та у випадках, передбачених договором між клієнтом і банком. Останній випадок можна розглядати як загальну згоду клієнта: він доручає при настанні передбачених договором випадків списати кошти з рахунку (наприклад, якщо контрагент подасть до банку відповідні документи). Розпорядження в цьому окремому випадку не вимагається. Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті таке волевиявлення сформульовано щодо кожного з платіжних інструментів.
Примусове списання коштів без згоди клієнта можливе лише за виконавчими документами, виданими на підставі рішення суду чи іншого органу згідно Закону України "Про виконавче провадження". Частковим випадком виключення із цього принципу є випадки зупинення операцій по рахунку та арешту рахунку, здійснювані на встановлених законодавством підставах (за постановами виконавців, рішенням податкового органу (ст.243 Господарського кодексу України).
7.Принцип строковості в теорії фінансового права означає максимальне наближення моменту проведення платежу до моменту здійснення операції, за якою він здійснюється і розрахунків тільки після поставки (продажу) продукції, виконання робіт, надання послуг. Однак за змістом цей принцип неоднозначний і чітко в нормативно-правових актах не сформульований. Практично він в найбільшій мірі виражає інтереси Національного банку України з тим, щоб розрахункові операції не перетворювались у кредитні. Однак виключень із цього принципу більш, ніж достатньо. Так, згідно п. 7 статті 267 Господарського кодексу України "оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію" [110].
8.Принцип здійснення банками платежів у межах наявних на рахунках клієнтів коштів (принцип забезпеченості платежу). Він означає ліквідність підприємства, тобто його здатність своєчасно розраховуватися по своїх зобов’язаннях. Забезпечується цей принцип активними діями платника (наприклад, пошук кредитів, різних джерел доходів з метою своєчасного здійснення розрахунків). Банки в цьому випадку можуть йти назустріч підприємству, здійснюючи платіж за овердрафтом (за суттю це є бланковий кредит). Підприємство має здійснювати постійний контроль за своїми доходами і витратами. Однією із найкращих форм є складання і підтримання ним у робочому стані календарного плану дебіторської і кредиторської заборгованості, висновком із якого є відображення ліквідності підприємства на певну дату, що дозволяє вжити активних дій по її постійній підтримці. Ще одним виключенням є платіж за допомогою меморіального ордера, який застосовується у випадках тимчасової часткової відсутності коштів на рахунку платника (як правило, у відносно невеликих сумах). Перший примірник ордера залишається в банку, другий – видається платнику як підтвердження часткової оплати.
Варто зазначити, що практично цей принцип для підприємств паливно-енергетичного комплексу, зокрема, в електроенергетиці є надто складним і проблеми заборгованості виникають саме із-за можливості його реалізації. Подача електроенергії мусить бути безперервною, а платежі за нею майже ніколи не були стабільними, що ставить ці підприємства у скрутне становище. Тим часом платити по овердрафту для банку невигідно, оскільки заборгованість клієнта і очевидність недонадходження коштів на його рахунок загальновідомі.
9. Принцип черговості здійснення платежів. При недостатності коштів на рахунку суб’єкта господарської діяльності списання коштів із нього відбувається за правилами, встановленими ст. 1072 ЦКУ, яка встановлює черговість списання. Банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом. У разі одночасного надходження до банку кількох розрахункових документів, на підставі яких здійснюється списання грошових коштів, банк списує кошти з рахунку клієнта у такій черговості:
1) у першу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;
2) у другу чергу списуються грошові кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;
3) у третю чергу списуються грошові кошти на підставі інших рішень суду;
4) у четверту чергу списуються грошові кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;
5) у п'яту чергу списуються грошові кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.
У разі відсутності (недостатності) грошових коштів на рахунку клієнта банк не веде обліку розрахункових документів, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.
10. Принцип контролю втілюється у контролі підприємств і банків за розрахунками. При цьому варто відмітити, що контроль підприємств органічно випливає із їх внутрішньої потреби контролювати свої доходи і видатки. Публічна сторона цього контролю полягає у обов’язках банків і підприємств у встановлених формах публікувати або подавати дані бухгалтерської звітності згідно Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-XIV [119].
Взаємовигідною для банків і підприємств формою контролю є виконання банками за дорученням і за плату підприємств всіх функцій контролю за рахунком, що набуло поширення у розвинутих країнах заходу. В цих випадках банки приймають на себе обов’язки здійснення комплексу послуг з інкасації коштів, належних підприємству, контроль за рухом і розміщенням вільних коштів та ін. Про надання таких послуг складається окремий договір, його проведення можливе лише за волею підприємства, а банки в результаті можуть отримувати досить високі доходи.
Контроль за розрахунками в різних формах і різними методами здійснюють також Державне казначейство України, Міністерство фінансів України, Державна податкова служба України, державна митна служба України та інші спеціальні державні установи і відомства.
В фінансово-правовій літературі стало спірним питання про форми, види і способи розрахунків. Цьому "сприяє" і чинне законодавство. Цивільний кодекс України у ст. 1087 визначив дві форми розрахунків – готівкову та безготівкову. Ст. 1088 ЦКУ називає види безготівкових розрахунків – розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів,розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту [109]. Але ст. 341 Господарського кодексу України встановлює, що "безготівкові розрахунки можуть здійснюватися у формі (виділено авт. – Н. К.) платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетовихі кредитових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці" [110]. Закон України "Про платіжні системи і переказ коштів в Україні" із суто банківських позицій визначає платіжні інструменти як засіб певної форми на паперовому, електронному чи іншому виді носія інформації, використання якого ініціює переказ коштів з відповідного рахунка платника. До платіжних інструментів відносяться документи на переказ та спеціальні платіжні засоби. Таким чином, різними актами передбачено різні назви одних і тих же елементів розрахунків.
Інструкція про безготівкові розрахунки в України в національній валюті від 21 січня 2004 р. № 22, яка є найбільш детальним актом щодо безготівкових розрахунків (хоча і не вичерпним, оскільки в ній не врегульовано розрахунки за допомогою чеків і векселів), встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України, що здійснюються за участю банків. Варто відзначити, що у п. 2.1 цього акту термін "форми", який було застосовано при прийнятті Інструкції, замінено на термін "види" згідно постанови Національного банку України від 15 квітня 2005 р. № 132 "Про затвердження змін до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті з метою приведення діючого порядку у відповідність із вимогами Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" [199].
Таким чином, точка зору законодавця зводиться до того, що формами розрахунків є готівкова і безготівкова, а платіжні інструменти, означені вище, є видами безготівкових розрахунків (за виключенням позиції Господарського кодексу України). В той же час, наприклад, в Росії ст. 862 Цивільного кодексу, яка носить назву "Форми безготівкових розрахунків", розуміє під ними розрахунки платіжними дорученнями, за акредитивом та інші форми.
Щоправда, така розбіжність у поглядах залежить значною мірою від позиції, з якої розглядаються розрахункові відносини. З точки зору банківської платіжної системи такі форми (види), як платіжні доручення, акредитив та ін. являють собою платіжні інструменти. Однак при цьому не враховується внутрішня сторона розрахунків і відносини в цілому між сторонами (платником і отримувачем коштів), але саме це береться за основу Цивільним кодексом України, який виходить самі із інтересів сторін. На сьогодні позиції ЦКУ і нормативно-правових актів НБУ з цього приводу єдині. Водночас хотілося б зауважити, що термін "вид" співвідноситься з терміном "рід", які в сукупності являють собою основні поняття класифікації, що служить для вираження відносин між класами. Із двох класів той, що містить в собі інший, називається родом, а той, що міститься – видом [97, с. 82]. Термін же "форма" співвідноситься із змістом поняття і тісно пов’язаний із поняттям "структура", тобто виступає як форма організації змісту [97, с. 621]. В такому плані співвідношення понять "рід" і "вид" несуть в собі генетичний момент – походження другого від першого. В цьому розумінні види безготівкових розрахунків походять від поняття "безготівкові розрахунки", але навряд чи безготівкові розрахунки походять від готівкових (в історичному плані готівкові розрахунки виникли, звичайно, раніше). Тому позиція Цивільного кодексу України виглядає більш переконливо.
Однак в науковій літературі кількість точок зору з цього приводу ще більша. При цьому погляди вчених розійшлись із приводу того, які з різновидів розрахунків слід віднести до числа форм і за якими саме ознаками. В той же час існує одностайність щодо того, що і форми, і види розрахунків є правовими формами їх здійснення [21, с. 164].
М.П. Березіна визначає форму розрахунків як встановлену законодавством специфічну форму руху, властиву певному платіжному інструменту в платіжному обороті, і відносить до таких форм а) перекази – кредитовий і дебетовий, б) відкритий рахунок (планові платежі), в)акредитиви і г) інкасо. За способом платежів вона поділяє всі розрахунки на валові (списання коштів з рахунку, тобто переказ у повній сумі, вказаній у розрахунковому документі), залік взаємних вимог і зобов’язань (кліринг) та списання з рахунків суми сальдо заліку.
Ю.В. Ващенко приводить точку зору авторського колективу під ред.
О.І. Лаврушина, який визначає спосіб платежу як "порядок перерахування коштів, що застосовується при здійсненні безготівкових платежів", і відмічає, що "більш адекватним у цьому випадку є термін "спосіб розрахунків", що "термін "спосіб розрахунків" є більш загальним і включає різноманітні види платежу та клірингу [16, с. 183].
В літературі висловлена позиція, згідно якої під формами розрахунків розуміють форми розрахункових документів [16 с. 184]. Я.А.Куник визначає форми розрахунків як правові форми, кожна з яких має особливості [60, с. 211]. В.Ф. Кузьмін сформулював таке визначення форм безготівкових розрахунків – сукупність правових норм, індивідуально визначених для кожної з них, які встановлюють порядок здійснення грошових платежів між соціалістичними організаціями за допомогою правил та прийомів документообігу [59, с. 184].
Законодавством встановлено наступні форми розрахунків: розрахунки платіжними вимогами, платіжними дорученнями, платіжними вимогами-дорученнями, акредитивна, інкасова, вексельна, форма розрахунків за розрахунковими чеками і з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.
Іншою формою розрахунків є готівкова. Готівковий обіг – це обіг законних платіжних засобів (гривні у вигляді банкнот і монет), які обслуговують потреби економіки і соціальної сфери країни. Законодавство України встановлює обмеження максимальної суми готівкових розрахунків юридичних осіб (підприємств) між собою через касу. Регулювання готівкових операцій здійснюється Національним банком України. Одним із напрямів економічного регулювання НБУ є скорочення готівки в обігу і встановлення оптимального співвідношення між готівковим та безготівковим оборотом.
О.П.Подцерковний виділяє форми готівкових розрахунків: "з використанням видаткового ордера, з використанням прибуткового касового ордера, з використанням товарного чека, з використанням касового чека, з оформленням розписки" [79, с. 13]. Така класифікація лише підтверджує те, що готівкові розрахунки теж є формою розрахунків (в літературі висловлювались точки зору, що об’єктом правового регулювання є лише безготівкові розрахунки за участю банків). Кожна з цих форм розрахунків може мати свої особливості. Закон України "Про застосуванняреєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 6 липня 1995р. № 265/95-ВР відносить до числа розрахункових документів також проїзний документ (який може бути виданий підприємством, яке придбало його в порядку безготівкових розрахунків) тощо. При видачі готівкових коштів з використанням платіжної картки квитанція видається лише за бажанням отримувача коштів, а сама операція може бути здійснена і без видачі паперового документа (підтвердженням її є запис в пам’яті банкомату в електронному вигляді). Таким чином, готівкові розрахунки теж знаходяться в режимі особливого правового регулювання.
Таким чином, за методами правового регулювання можна виділити а) режими обмежень; б) режими координації, в т. ч. взаєморозрахунки; в) спеціальні режими розрахунків. Загальним для всіх суб’єктів є режим платіжної системи.
Вступаючи у банківські відносини, сторони тим самим приймають всі банківські правила та правила платіжної системи, в рамках якої здійснюються їх розрахунки, що можуть дещо відрізнятись від загальних цивільно-правових приписів (що лише підкреслює самостійність банківського права).
Прикладом режиму обмежень може бути норма, встановлена в ст. 66 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" № 3235-IV від 20 грудня 2005 р.: "Заборонити здійснення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, в тому числі шляхом взаємозаліку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових установах, за винятком операцій, пов'язаних з державним боргом України та наданими кредитами під державні гарантії для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, операцій по сплаті податку на додану вартість при імпортуванні на митну територію України товарів, операцій щодо проведення розрахунків відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" [130].
Прикладами координування розрахунків можуть служити приведені вище приклади (ЗАТ "Запорізький автомобілебудівний завод", завод "Сокіл" та ін.), коли держава конструює єдині, цілісні схеми здійснення розрахунків.
Варто зазначити, що і податковий режим накладає свій відбиток на розрахункові відносини, які в цілому здійснюються в загальному режимі. Наприклад, готівкові розрахунки здійснюються в договірному порядку, але з врахуванням положень Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" [106], який несе в собі "податкове навантаження".
В більшій чи меншій мірі властивості цілісного режиму мають розрахунки в таких галузях, як бюджетна сфера; оподаткування; валютні відносини; митна справа; поштова справа та деякі інші. Практично ті чи інші особливості здійснення розрахункових відносин встановлено державою у всіх сферах, але в окремих із них ці особливості виступають більш виразно. Однак в законодавчих актах в якості спеціальних режимів розрахунків називаються не всі із них, а лише розрахунки в паливно-енергетичному комплексі та на залізниці.
1.4. Спеціальні режими в системі розрахункових відносин
Спеціальні режими розрахунків відрізняються не частковими обмеженнями, а встановленням в імперативній формі загальних схем розрахунків, особливий правовий статус суб’єктів, форм, способів та інших елементів розрахунків. Сюди можна віднести розрахунки в паливно-енергетичному комплексі та на залізниці.
Питання про наявність такого поняття, як спеціальний режим розрахунків, поставлене не випадково. Мабуть, вперше цей термін було застосовано в Указі Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" від 16 березня 1995року № 227/95 [137]. П. 5 Указу встановлює, що "виручку від реалізації товарів (робіт, послуг), кошти, повернуті з депозитів, а також суми заборгованості, що надійшли від інших підприємств, у тому числі від гарантів або поручителів, підприємства мають спрямовувати тільки на єдиний власний розрахунковий (поточний) рахунок (крім розрахунків, що здійснюються за спеціальними режимами згідно з рішеннями Кабінету Міністрів України і Національного банку України)." Дещо пізніше, постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 1998 р. № 811[154, на сьогодні вона втратила чинність] "Про встановлення спеціального режиму розрахунків за реалізовану споживачам електричну енергію", як свідчить назва самого документу, такий режим було закріплено в розгорнутому вигляді, хоча п. 1 постанови передбачає встановлення його тимчасово.
Інструкцією Національного банку України про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ 29.03.2001 № 135 [203] було встановлено, що у випадку, "якщо законами або рішеннями Кабінету Міністрів України встановлено, що розрахунки за рахунками здійснюються за спеціальним режимом, то ця Інструкція застосовується в частині, що не суперечить йому (п. 5)." На сьогодні ця Інструкція втратила чинність, але дане положення майже повністю перенесено в нову Інструкцію про безготівкові розрахунки в національній валюті України, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. № 22 [206], яка встановлює, що порядок проведення розрахункових операцій за цими (відкритими в банківських установах) рахунками регулюється цією Інструкцією, іншими нормативно-правовими актами Національного банку. Якщо законами або актами Кабінету Міністрів України встановлено, що розрахунки за рахунками здійснюються за спеціальним режимом, то ця Інструкція застосовується в частині, що не суперечить йому. Як бачимо, вказане положення відтворене майже повністю за тим виключенням, що вказується не на рішення КМУ, а на його акти (щоправда, введення спеціального режиму розрахунків навряд чи можливе у формі розпоряджень – таким актом має бути Закон України чи постанова Кабінету Міністрів України). Інструкція не вказує на характер таких режимів – це може бути як режим владних, імперативних приписів, так і режим пільгового характеру, який, наприклад, введено для технопарків. Однак в усіх випадках владні прояви у будь-якому режимі мають місце – якщо це режим пом’якшень, то посилюється контроль зі сторони державних органів (наприклад, податкових), тобто просто зміщуються акценти у прояві владності, але підстав говорити про відсутність владного впливу держави, втрати державних інтересів у цьому питанні не доводиться.
Спеціальний режим розрахунків являє собою сукупність умов, правил, норм, заходів, спрямованих на досягнення певної економічної мети, який являє собою виключення із загального порядку розрахунків у народногосподарському комплексі України. Спеціальний режим розрахунківвстановлюється законом або постановою Кабінету Міністрів України. На нашу думку, їх розмежування має відбуватись за ознакою постійного режиму розрахунків, який має вводитись тільки законом, та індивідуального, для введення якого достатньо постанови Кабінету Міністрів України.
Таким чином, з приведених вище положень випливає факт існування спеціальних режимів розрахунків, хоча звичайна логіка підказує, що існування поняття "спеціальний режим" обов’язково передбачає існування поняття "загальний режим". Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлює предмет свого регулювання – загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Таке явище має місце, наприклад, в господарському законодавстві (ітакий зв’язок можна провести не лише за аналогією): стаття 414 Господарського кодексу України передбачає спеціальний режим господарювання в окремих галузях народного господарства – "у разі необхідності стабілізації або прискореного розвитку окремих галузей народного господарства за поданням Кабінету Міністрів України може встановлюватися законом спеціальний режим господарюванняу цих галузях" [110]. Це положення Господарського кодексу України, окрім свідчення існування спеціальних режимів господарювання, дає підстави вважати, що спеціальні режими розрахунків можуть вводитися лише законом, але не актом Кабінету Міністрів України.
В нормативно-правових актах та літературних джерелах з питань розрахунків термін "загальний режим" не вживається, однак залишається зробити висновок, що таким режимом є загальноприйнятий порядок розрахунків у народногосподарському комплексі, тобто сфері економіки. Спеціальні ж режими є виключеннями із загальних режимів. Вказівка в приведеному вище положенні Інструкції Національного банку України на те, що спеціальні режими розрахунків вводяться законами або актами Кабінету Міністрів України свідчить, що такі режими можуть здійснюватися лише в правовій формі.
З економічної точки зору необхідність державного регулювання розрахунків обумовлюється великим суспільним значенням виробництва, в якому паливно-енергетичний комплекс є однією із найбільш значимих ланок. Розрахунки займають особливе місце в економічному та соціальному житті, опосередковуючи відносини виробництва, розподілу, обміну і споживання. Відносини між продавцем і покупцем, якщо взяти їх в цілому, мають лише дві сторони – продаж товарів, виконання робіт, надання послуг, з однієї сторони, і здійснення розрахунків за них – з іншої. Розрахунки в економічних відносинах здійснюються між їх сторонами, але вони можуть набувати великого суспільного значення, якщо стають масовими та/або стають на перепоні розвитку суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання. В цьому випадку вони стають предметом інтересів держави, як один із найважливіших чинників розвитку економіки. В теорії держави і права загальновизнано, що однією із найважливіших функцій держави є економічна, яка полягає в регулюванні сфери економічних відносин, створенні умов для розвитку виробництва, організація виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; розвитку економіки [86, с.52]. Як приклад, достатньо згадати кризу неплатежів і невиплат заробітної плати, які мали місце в недалекому минулому, хронічну (і на сьогоднішній день) проблему дебіторської і кредиторської заборгованості підприємств та ін. Зокрема, в паливно-енергетичному комплексі неплатежі стали однією із головних причин реформування всієї системи відносин і якщо поглянути на проблеми цього комплексу в цілому, то його негаразди полягають саме у розрахунках, а виробництво електроенергії та ін. продукціїПЕК здійснювалось безперервно. Забезпечення державою функціонування економіки неминуче включає в себе регулювання і управління певною частиною економічних процесів. Така діяльність носить публічний характер і має на меті захист суспільних і державних інтересів.
Роль держави щодо розрахункових відносин полягає у створенні умов для діяльності суб’єктів господарських відносин, забезпеченні судового захисту їх інтересів. Коло державних інтересів визначається завданнями і функціями держави, серед яких можна назвати і забезпечення загальносуспільних інтересів. Згідно ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Саме виходячи із суспільної необхідності держава здійснює в ряді випадків і регулювання розрахункових відносин, зокрема, у стратегічно важливих галузях.
Перехід від командно-адміністративної системи управління економкою до ринкових методів її ведення супроводжувався на перших порах думками практиків і вчених про те, що ця економіка буде заснована тільки на саморегулюванні. Однак подальший розвиток ще раз ствердив те положення, що без управління ринок самостійно розвиватись не може. Це положення було сформульоване ще Дж. М. Кейнсом [48], але в кожній країні світу і галузі її економіки воно втілюється в більшій чи меншій мірі. Можна сказати, що Україна в цьому плані пройшла деякий шлях до усвідомлення необхідності державного регулювання і управління в багатьох сферах суспільного життя і мало чи не найбільше в паливно-енергетичному комплексі. В літературі з питань державного управління відмічається, що "на початку дев'яностих років, коли Україна ставала на шлях ринкових перетворень, серед реформаторів різних напрямків переважала думка про те, що ринок сам відрегулює всі аспекти господарської діяльності в країні. А в результаті під впливом ринкового романтизму лібералізація економіки, в якій ще й досі панівне положення належить державній власності, досягла тієї критичної межі, за якою народне господарство може стати некерованим. За таких умов виникла потреба відновити і посилити контроль держави за використанням державного майна" [31, с. 155 – 156].
Поряд з тенденцією розуміння необхідності державного втручання (регулювання і управління) в економіку існує і протилежна тенденція, сформульована коротко в ст. 6 Господарського кодексу України – "обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави" [110]. В цьому положенні закріплюється як єдиний напрямок обмеження державного втручання. Вже не кажучи про те, що це вступає у протиріччя із світовою практикою розширення ролі держави в економіці (зокрема, тих, які сприйняли кейнсіанську теорію як керівну), вже не кажучи про дивне протиріччя у формулюванні – "в зв’язку з необхідністю… забезпечення безпеки суспільства і держави" державу треба обмежити, положення ст. 6 ГКУ виглядає непереконливим, одностороннім, оскільки не враховує іншу сторону – процес ускладнення соціального і економічного життя та, як наслідок, необхідність єдиного координаційного центру їх розвитку.
Визнання об’єктивної необхідності державного регулювання і управління економікою викликає необхідність більш широкого обґрунтування правового закріплення меж такого втручання. В якості прикладу можна назвати зміни, які були внесені до Закону України "Про електроенергетику" Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику" від 22 червня 2000 р. № 1821-ΙΙΙ [114]. Щоправда, саме зміни, внесені цим законом, викликали спори, які були вирішені Конституційним Судом України, який 12лютого розглянув подання у справі за позовом 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику" [219]. Спірними стали положення закону щодо порядку розрахунків на оптовому ринку електроенергетики, а також те, що контроль за проведенням таких розрахунків було покладено на Рахункову палату, що суперечить змісту частини першої ст. 41 та частини четвертої ст. 13 Конституції України. Автори подання привели ті аргументи, що електроенергія є специфічним товаром і спільною власністю, а акумульовані на рахунках кошти не є власністю будь-кого окремого суб’єкта відносин. Крім того, треба враховувати велике суспільне значення електроенергетики. Конституційний Суд привів важливі аргументи на користь законності введення розрахунків через алгоритм розподілу електроенергії. По-перше, не обмежується право держави приймати закони, які є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів та штрафів. По-друге, зміст ст. ст. 13 і 41 Конституції України полягає в проголошенні рівних можливостей у володінні, користуванні і розпорядженні власністю та гарантіях держави щодо забезпечення захисту цих прав. Конституційний Суд відмітив, що у Законі йдеться про конкретних суб'єктів підприємництва та їхні договірні відносини, які регулюються нормами зобов'язального права. Запроваджений порядок грошових взаєморозрахунків на енергоринку з використанням розподільчих рахунків в установах уповноваженого банку не порушив механізмів функціонування електроенергетики та правову модель господарських відносин. Здійснення банківських операцій у такий спосіб скеровує фінансову схему та правила розрахунків за електроенергію на адресне призначення коштів. При цьому, об'єктивно визначені та взаємопогоджені частки доходу кожного суб'єкта відносин не змінюються і не вибувають із володіння власника. Тому Конституційний Суд України вважає, що припис статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" щодо внесення споживачами плати за продану їм електроенергію виключно на розподільчий рахунок постачальника в уповноваженому банку не суперечить частині четвертій статті 13 та частині першій статті 41 Конституції України.
В результаті, Конституційний Суд України вирішив визнати таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) положення статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику" в частині встановленого порядку розрахунків на оптовому ринку електроенергії через розподільчі рахунки в уповноваженому банку. Водночас, пункт, яким Рахунковій палаті було надане право контролю за розрахунками, було визнано таким, що не відповідає нормам Конституції України і є неконституційним, оскільки Рахункова палата була уповноважена здійснювати контроль розрахунків за електричну енергію, у частині коштів, які не є складовою Державного бюджету України.
При розгляді цього питання варто зважити на позицію О.П.Подцерковного, який поділяє питання організації розрахунків на зовнішні – публічні, та внутрішні – приватні [79, с. 7]. Подцерковний О.П. відмічає, що "загальний напрямок удосконалення розрахунків полягає в погодженні публічних і приватних інтересів" [79, с. 6]. Поставлене О.П.Подцерковним питання має велике методологічне значення, зокрема, для розуміння природи фінансово-правового регулювання. Дійсно, розрахунки постають як відносини між суб’єктами, які складають внутрішню сторону розрахунків. Сторони та інші учасники розрахункових правовідносин вступають у них, використовуючи встановлені державою форми розрахунків, які сприймаються як щось дане зовні. Водночас, вони вступають у правовий режим, який теж встановлений державою і банківськими правилами. Сюди ж включаються і банки, участь яких у цих відношеннях є участю у публічних договорах (ст. 633 Цивільного кодексу України), але для яких законодавчі норми виступають як основа роботи і теж являють собою зовнішню сторону щодо банківської діяльності і банківських правил. Розрахунки із зовнішньої сторони постають, перш за все, при погляді на них з позицій держави, управління і регулювання нею розрахункових відносин. Розрахунки являють собою відносини між сторонами, в які держава втручатись не може. Вона може лише внести певні обмеження або пом’якшення в розрахункові відносини з метою захисту загальносуспільних, загальнодержавних інтересів (достатньо назвати проблема дебіторської і кредиторської заборгованості, які постійною проблемою держави, розрахунки при виплатах заробітної плати та ін.). вплив держави на розрахунки можна оцінити як організаційно-правовий (згадаємо визначення О.П. Подцерковного, за яким в цьому аспекті розрахунки являють собою "…динамічне поняття організації у вигляді цілеспрямованої діяльності з упорядкування розрахунків для їхнього доцільного рівноважного влаштування" [79, с. 5]). Таким чином, зовнішня сторона розрахунків створюється в процесі фінансово-правового регулювання, яке виступає щодо договірних відносин як зовнішня сторона розрахунків, так і як публічний аспект розрахунків.
Особливістю фінансово-правового регулювання порівняно із цивільно-правовим є більш широкий підхід, аніж погляд просто зсередини. Це передбачає не лише внутрішню характеристику розрахунків, але і їх сприйняття у зовнішньому вигляді. Інакше кажучи, внутрішня характеристика розрахунків, властива цивільному праву, в фінансовому праві доповнюється більш широким поглядом – баченням їх із зовнішньої сторони, їх місця в системі відносин та ін. З цієї точки зору розрахунки постають не лише як відносини між сторонами, а і як засіб для налагодження грошового обігу, як інструмент управління, який дозволяє створювати цілісні схеми управлінських відносин та ін. В такому ракурсі держава використовує цілісні фінансові інструменти (як, наприклад, свого часу – розрахунки за допомогою векселя) і спеціальні банківські рахунки.
Діяльність держави по налагодженню системи розрахункових відносин носить публічний характер і має на меті захист суспільних і державних інтересів. В сфері розрахунків об’єкт державного управління і регулювання для держави в цілому і для центрального банку є різним: якщо для Національного банку України таким об’єктом є забезпечення розрахунків через банківську систему, то для держави ним є забезпечення ефективного функціонування економіки і соціальної сфери життя суспільства. Необхідність такого регулювання є практично загальновизнаноюі обумовлюється необхідністю в стабільній національній валюті, захисті фіскальних інтересів держави, виконанні економічної функції держави. В процесі цього регулювання створюється система фінансово-правових норм, які забезпечують здійснення розрахунків у народногосподарському комплексі. Завданням, яке стоїть перед ними, є не лише регламентація окремо взятих відносин, а в багатьох випадках конструювання єдиних, цілісних схем розрахунків між суб’єктами господарювання, які з позицій держави є комплексними фінансовими операціями. Розрахункові відносини, які виникають в процесі господарювання, є предметом уваги зі сторони держави, яка встановлює єдині форми розрахунків, регламентує ці відносини за допомогою правових норм і має певний фінансовий інтерес своєчасне повне здійснення розрахунків дає можливість наповнення доходної частини бюджету; невиконання ж розрахункових зобов’язань веде до неплатежів до державного бюджету, росту дебіторськоїі кредиторської заборгованості, кризи неплатежів, уповільнення темпів розвитку економічних процесів в цілому.
Таким чином, економічна необхідність в державному регулюванні розрахунків і в певній мірі управління ними поєднується із потребами налагодження грошового обігу.
Розглядаючи питання державного управління та регулювання банківської системи, Т.Г. Тімакова відзначає, що "умовно державне регулювання можна відмежувати від державного управління таким чином: у зміст державного регулювання включається управляючий вплив на непідпорядковані даному органу виконавчої влади чи державного управління об’єкти, в зміст же управління включається вплив на підпорядковані (підвідомчі) об'єкти. Отже, чітких меж між державним управлінням і державним регулюванням немає [94, с. 48]. Цей же автор відзначає: "В широкому смислі слова державне регулювання – це: 1)встановлення нормами права певного режиму різного роду діяльності; 2) забезпечення його суворого дотримання засобами державного примусу; 3) захист прав та інтересів учасників регульованих суспільних відносин; 4)використання переважно економічних важелів управляючого впливу при відсутності втручання в оперативну діяльність регульованих об’єктів" [94, с. 49].
В сфері правового регулювання розрахунків держава виступає не лише як владна інституція з притаманною їй функцією законотворчості, але і суб’єкт, який має власні інтереси, які визначаються її суспільним призначенням та інтересами, що випливають із її статусу власника об’єктів промислового призначення у багатьох галузях господарства, а тому може визначати певні особливості розрахунків для державних підприємств. Такими, зокрема, є розрахунки в процесі здійснення державних закупівель, капітальному будівництві та ін. Таким чином, частиною правового регулювання розрахунків є, на наш погляд, безпосереднє регулювання їх державою в особі Кабінету Міністрів України, а також деяких міністерств і відомств, виходячи з особливостей своєї галузі. Держава може прийняти на себе безпосереднє регулювання розрахунків, виходячи із великого суспільного значення певної сфери економіки чи соціальних відносин, у яких ці розрахунки здійснюються.
Розрахунки як предмет державного регулювання (про це мова йшла вище) мають деякі особливості і відрізняються тим, що:
1) регулювання розрахунків Кабінетом Міністрів України не стосується їх регламентації як платежів – це є функція платіжної системи, відносини в якій врегульовано актами Національного банку України;
2) держава при безпосередньому регулюванні розрахунків в ряді випадків виступає як власник господарюючих об’єктів або як інституція, що має владні повноваження щодо регульованих відносин, їх суб’єкту та об’єкту;
3) державне регулювання розрахунків носить публічний характер;
4) державне регулювання розрахунків стосується не всіх елементів розрахункових відносин – найчастіше ними виступають суб’єкт, об’єкт розрахунків, їх принципи, форми і способи здійснення розрахунків, гарантованість платежів;
5) Кабінет Міністрів України як вищий орган в системі виконавчої влади держави у формі постанов може визначати особливості здійснення розрахунків у окремих галузях економіки, в т. ч. вводити спеціальні режими розрахунків;
6) окремі міністерства і відомства в межах своєї компетенції регламентують розрахункові відносини в сфері діяльності підприємств своєї галузі. У паливно-енергетичному комплексі таким органом є НКРЕ (Національна комісія регулювання електроенергетики України).
Особливу сферу розрахунків складає сфера державних фінансів. Розрахунки в області бюджету визначаються Державним казначейством України, а в податковій сфері – Державною податковою службою України.
Розрахунки – це відносини між двома і більше сторонами. Але при цьому не можна не зважати на інтереси держави, яка регламентує розрахункові відносини, зацікавлена у їх належному здійсненні, забезпечує судовий захист інтересів учасників розрахункових відносин. Коло державних інтересів визначається завданнями і функціями держави, серед яких можна назвати і забезпечення загальносуспільних інтересів. Згідно ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Саме це положення може бути обґрунтуванням (суспільна необхідність) введення спеціальних режимів розрахунків у стратегічно важливих для держави галузях народного господарства.
Якщо спробувати систематизувати всі методи і засоби впливу держави на розрахункові відносини, то їх можна поділити на прямі адміністративні методи та непрямі. Перші можна охарактеризувати як типові фінансово-правові методи прямого, владного, імперативного характеру, який, втім, не завжди означає примус. Прикладом владного веління можна назвати спеціальні режими розрахунків. Але управління передбачає не лише примусовість, але і необхідність координації дій суб’єктів господарської діяльності. Здійснюване в правовій формі воно тим самим є складовою частиною регулювання розрахунків.
Так, в процесі державного регулювання розрахунків держава (як правило, в особі Кабінету Міністрів України) може конструювати єдині, цілісні схеми розрахунків між суб’єктами господарювання, тобто комплексні фінансові операції. При цьому не допускається втручання у відносини сторін та їх зобов’язання один перед одним (внутрішню сторону розрахунків). Державне регулювання може включати в себе особливий компонент – наявність зобов’язань суб’єктів господарювання перед державою (перш за все – податкових). Це вже є впливом на непідпорядковані в цілому суб’єкти, їх господарську діяльність, але лише в частині, в якій вони все рівно мають певні зобов’язання, за якими мають бути здійснені розрахунки, але держава спрямовує їх у суспільно необхідному напрямку. Прикладом може бути проведення розрахунків для придбання спеціального автотранспорту для інвалідів Великої Вітчизняної війни. Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 2005 р. № 92 [178] передбачає механізм проведення розрахунків за придбання спеціального автотранспорту, виробленого ЗАТ "Запорізький автомобілебудівний завод" (товариство), для інвалідів Великої Вітчизняної війни шляхом залучення податкового боргу минулих років, у тому числі розстроченого, із сплати податку на додану вартість, а також пені, штрафних санкцій за цим податком, нарахованих у зв'язку з порушенням податкового законодавства, який утворився на 1 січня 2005 р. і не сплачений на дату складення спільних протокольних рішень (податковий борг) товариства та підприємств (кредитори), що постачають йому товари (роботи, послуги) і беруть участь у проведенні розрахунків за придбання зазначеного автотранспорту. Порядком передбачається, що розрахунки проводяться за згодою сторін на підставі актів звіряння та спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками. У межах помісячного розпису спеціального фонду державного бюджету за бюджетною програмою "Забезпечення інвалідів автомобілями" Мінпраці забезпечує розгляд пропозицій товариства та кредиторів щодо включення їх до складу учасників проведення розрахунків та залучення до складення спільних протокольних рішень, у яких визначається сума вартості автомобілів, обчислена за цінами, визначеними договором, що сплачується на умовах попередньої оплати, та сума сплати податкового боргу в межах помісячного розпису видатків спеціального фонду державного бюджету. У разі відсутності у товариства податкового боргу для проведення розрахунків може залучатися податковий борг його кредиторів, кредиторська заборгованість товариства перед ними та/або зобов'язання за поточними розрахунками між ними відповідно до укладених договорів. Вцілому ж інвалідів Великої Вітчизняної війни забезпечує спеціальним автотранспортом Мінпраці за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету згідно з договором, укладеним Міністерством і товариством. Як бачимо з цього прикладу, державою використано такі важелі, як доходи та видатки Державного бюджету, а сама схема є цілісною фінансовою операцією. Крім того, обов’язковість порядку тут має місце лише в межах зобов’язань перед державою і передбачає волевиявлення суб’єктів господарювання (спільне протокольне рішення). Тому примусовість має місце лише як елемент регулювання, враховуючи зацікавленість сторін.
З приведеного вище прикладу випливає висновок про наявність не лише примусовості, але і доцільності та певної диспозитивності в процесі державного регулювання розрахункових відносин. Іншим прикладом тут можуть бути положення, встановлені в постанові Кабінету Міністрів України від 7 липня 1997 р. № 703 "Про стан використання бюджетних і позабюджетних коштів 1996 році та I кварталі 1997 р. Міністерством вугільної промисловості, Міністерством соціального захисту населення, Міністерством зв'язку, Державним комітетом по геології і використанню надр" [150], якою передбачено обмеження терміну попередньої оплати одним місяцем (для шахтовуглебудівних підприємств вугільної промисловості та підприємств Української державної корпорації "Укравтодор", які виконують роботи з будівництва, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування і для Національної акціонерної компанії "Украгролізинг", що закуповує зернозбиральну техніку вітчизняного виробництва у заводів-виготовлювачів для подальшої передачі у фінансовий лізинг – до трьох місяців, для учасників проведення розрахунків за придбання спеціального автотранспорту, виробленого закритим акціонерним товариством "Запорізький автомобілебудівний завод", за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету для інвалідів Великої Вітчизняної війни – до дванадцяти місяців), та намічено інші заходи з цього приводу для Міністерства охорони здоров¢я, Державної туристичної адміністрації, Міністерства закордонних справ.
Приведені схеми розрахунків являють собою приклад не цивільно-правового регулювання, а широкомасштабних фінансових операцій. Привнесення до них компоненту державного регулювання обумовлюється не стільки примусовістю, скільки типовою рисою управління – необхідністю координації дій суб’єктів господарської діяльності.
Непрямим, побічним впливом на розрахунки є створення умов, як юридичних, так і економічних, які дозволяють розв’язати конкретну проблему. Прикладом можуть бути державні вимоги щодо розрахунків при виплаті заробітної плати, які є свідченням привнесення державних інтересів до правового регулювання розрахункових відносин, а також впливу на них зі сторони держави. Так, Указом Президента України № 227/95 від 15 березня 1995 р. "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" було встановлено ряд норм, які передбачають розрив контрактів з керівниками підприємств, які мають кредиторську заборгованість строком понад 60 днів за наявності коштів на своїх рахунках, встановлено порядок перерахування виручки для підприємств ряду галузей та ін. [137]. Відносини у цій сфері були врегульовані також іншими актами, зокрема, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати" № 2103-IV, 21.10.2004р. [126], з цього приводу з¢явилось ряд роз’яснень і листів [167 та ін.], що в результаті створило певний жорсткий режим навколо розрахунків із виплати заробітної плати, але безпосередньо розрахунків стосувалося хіба що встановлення першочергових строків виплати заробітної плати.
Регулювання державою розрахунків може мати загально – нормативний або індивідуальний характер, тобто бути розрахованим на індивідуальну фінансову операцію або ж на конкретного суб’єкта. Прикладом індивідуального спеціального режиму розрахунків є режим, встановлений для Новокаховського відкритого акціонерного товариства "Приладобудівний завод "Сокіл", якому відкрито рахунок для обліку розрахункових операцій, здійснюваних за деякими контрактами на поставку спеціальної техніки до Індії. Валютні кошти, перераховані на цей рахунок як попередня оплата, використовуються зазначеним підприємством для цільового виконання цих контрактів [149].
Розрахунки в режимі, який відрізняється від загальновстановленого, мають місце і у інших галузях народного господарства. Прикладами можуть бути розрахунки згідно Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" № 991-XIV в його редакції від 16.07.1999 р. [131], яким було введено спеціальні рахунки 16 технологічним паркам для здійснення своїх операцій з метою належного податкового контролю.
Централізований характер мають розрахунки на залізничному транспорті. Нормами розділу ΙΙ Закону України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 року № 273/96-ВР [115] встановлено економічні та фінансові засади діяльності залізничного транспорту. Організація розрахунків за ці перевезення та використання рухомого складу здійснюється через єдину систему розрахунків шляхом відкриття єдиного поточного рахунку Укрзалізниці із спеціальним режимом використання (таке формулювання надане Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 10 січня 2002 р. за № 2921-III [123]). Для збору дохідних надходжень від основної діяльності залізничного транспорту в установах банків відкриваються розподільчі рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів НБУ щодо відкриття банківських рахунків. З розподільчих рахунків дохідні надходження щоденно в повній сумі перераховуються обслуговуючим банком на розподільчий рахунок відповідної залізниці, про що між банком і залізницею укладається угода. На спеціальний режим цих рахунків вказує і те, що звернення вимог чи перерахування коштів на цілі, що не передбачені вказаним Положенням [226], з розподільчих рахунків та централізованого розподільчого рахунку Укрзалізниці забороняються.
Висновки до розділу
В результаті розгляду теоретичних питань розрахункових відносин і спеціальних режимів розрахунків можна сформулювати ряд висновків і пропозицій.
1. Поняття "розрахунки" являє собою складну узагальнюючу категорію, що включає певні елементи, головними із яких є платіж, форми, способи та інші елементи. Поняття "розрахунки" в цілому виходить за межі суто банківського розуміння, що особливо чітко проявляє себе при аналізі розрахунків у сферах, які управляються державою як власником коштів чи владним інститутом. Функції ж банківської системи у розрахунках не виходять за межі платіжних функцій. Це дозволяє стверджувати про деякі неточності у застосуванні цих термінів у чинному законодавстві, зокрема, Законі України "Про Національний банк України".
2. В розрахункових відносинах можна виділити цивільно-правові, фінансово-правові елементи, що надає їм комплексного характеру, а нормам, що їх регламентують – характеру комплексного правового інституту. В процесі аналізу можна дійти до висновку, що це є різні сторони розрахункових відносин і один і той же об’єкт складає різний предмет правового регулювання для різних галузей права. Роль господарського права в регулюванні розрахунків зводиться до встановлення тих елементів, форм, способів та ін. розрахунків, які визначені державою і можуть бути використані в процесі господарської діяльності.
3. Вступаючи у розрахункові відносини, їх суб’єкти вступають у певний режим (наприклад, банківський). Поняття "правовий режим розрахунків" є похідним від загальнотеоретичного поняття "правовий режим". Воно дозволяє виділяти якусь сукупність відносин як єдину цілісність, наділену власними внутрішніми закономірностями, правилами, принципами та ін. На нашу думку, правовий режим може належати, наприклад, галузі права, але цілком логічно виділяти і окремі "субрежими", тобто правові режими, наприклад, в банківській і бюджетній сферах, оподаткуванні та ін. Вони характеризуються дією як загального фінансово-правового, так і специфічного для даної сфери режиму, що визначається особливостями правового регулювання у даних сферах. Крім того, держава може вводити в окремих галузях чи ділянках народного господарства режим державного регулювання з типовими владними, імперативними приписами. Головною відмінністю правового режиму від методу правового регулювання є те, що метод правового регулювання зорієнтований на конкретні життєві ситуації, а правовий режим – на цілу сукупність відносин, виділених за певною ознакою. Так, фінансово-правовий режим розрахунків є основою для банківського режиму.
4. Одним із найголовніших факторів, які формують правовий режим розрахунків, є принципи. Слід розрізняти принципи грошового обороту і принципи розрахунків. Такий принцип, як обов’язок юридичних осіб зберігати кошти в банку є скоріше принципом безготівкового обігу, а щодо безготівкових розрахунків цей обов’язок є скоріше передумовою для здійснення розрахунків. В роботі сформульовано принципи безготівкових розрахунків і дано характеристику їх особливостей щодо спеціальних режимів розрахунків. Значення загальних принципів безготівкових розрахунків полягає, зокрема, в тому, що вони створюють загальний режим розрахункових відносин. Регулювання державою спеціальних режимів розрахунків значною мірою зводиться до встановлення виключень із загального режиму.
5. На основі поняття "правовий режим" можна виділити і спеціальні режими розрахунків або ж режими, які відрізняються специфічними особливостями у ряді сфер фінансових відносин. В законодавчих актах в якості спеціальних режимів розрахунків називаються не всі із них, а лише розрахунки в паливно-енергетичному комплексі. Спеціальний режим розрахунків являє собою сукупність умов, правил, норм, заходів, спрямованих на досягнення певної економічної мети, який являє собою виключення із загального порядку розрахунків в економіці України. Спеціальний режим розрахунків встановлюється законом або постановою Кабінету Міністрів України.
РОЗДІЛ 2
Фінансово-правове регулювання окремих видів розрахунків за спеціальними режимами
Паливно-енергетичний комплекс займає особливе місце в структурі галузей економіки України. Він являє собою сукупність галузей господарювання, де відбувається виробництво і поставка нафти і нафтопродуктів, газу, електричної та теплової енергії, які становлять спільний об’єкт і кінцевий продукт ПЕК – енергоносії.
ПЕК характеризується розгалуженою системою відносин як між суб’єктами господарювання та споживачами у соціальній та виробничій сферах, так і всередині самого комплексу. Наприклад, у вартості теплової енергії закладено 70 відсотків вартості газу та електроенергії. Відповідно цьому розрахунки в ПЕК можна поділити на три групи:
а) внутрішні відносини (всередині кожної з галузей комплексу – нафтової, газової, електроенергетичної та теплоенергетичної);
б) відносини, зовнішні для галузей, але в межах ПЕК (між підприємствами різних галузей комплексу);
в) розрахунки із споживачами.
Аналіз спеціальних режимів розрахунків дозволяє виділити в окремий об’єкт дослідження розрахунки в електроенергетиці (де цей режим запроваджено в найбільш чіткому вигляді) та розрахунки в нафтогазовому комплексі, а також взаємні розрахунки.
2.1. Спеціальний режим розрахунків у електроенергетиці
Електроенергетика є базовою галуззю національної економіки і забезпечує задоволення потреб населення та всього суспільного виробництва. Відносини в електроенергетиці, як визначає стаття 4 Закону України "Про електроенергетику", мають свої особливості, викликані об'єктивними умовами функціонування галузі: постійним і безперервним збалансуванням виробництва і споживання електричної енергії, для забезпечення якого встановлюється єдине диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об'єднаною енергетичною системою України; централізованим теплопостачанням споживачів теплоелектроцентралями і котельнями, які входять до об'єднаної енергетичної системи України [116].
В розвитку електроенергетики фінансові відносини, в т. ч. розрахунки, займають центральне місце, оскільки виробництво повністю залежить від платежів за спожиту електроенергію; крім того, актуальними питаннями розвитку галузі є постійна потреба в кредитних ресурсах та інвестиціях. Основний акт, який регулює відносини в цій галузі, — Закон України "Про електроенергетику" [108], — було прийнято 16 жовтня 1997р. Саме в цей період в електроенергетиці склалася критична фінансова ситуація і практично лише прийняття вказаного Закону дозволило поступово вийти з кризового стану. Весь розвиток електроенергетики в Україні, фінансових відносин у ній можна поділити на два етапи – до і після прийняття цього Закону. Характеризуючи ситуацію в електроенергетиці утой період, колишні керівники цієї галузі чітко і однозначно виділили її суть: "кризові явища зумовлені не недосконалістю діючої системи оптового ринку, а системою безгрошових розрахунків, дефіцитом обігових коштів та законодавчої неврегульованості відповідальності за розрахунки" [80]. Таким чином, головними факторами, навкруги яких концентрувались всі питання розвитку електроенергетики і в той період, і зараз, є законодавство і розрахунки, і в цьому із вказаною думкою треба погодитись. Саме негаразди у діючій на той час системі розрахунків зумовили прийняттяряду змін до чинного зараз Закону України "Про електроенергетику". Розуміння цих проблем є ключем для подальшого розвитку електроенергетики, фінансових відносин у ній і вдосконалення правового регулювання.
На 1997 рік нестача коштів енергогенеруючих компаній досягла критичної межівнаслідок неплатежів споживачів (фактично вони отримували десь 8 — 9 відсотків від поставленої товарної продукції), внаслідок чого вони не могли створити запаси палива, що загрожувало зупиненням виробництва. Причинами кризи неплатежів стали негрошові форми розрахунків, вексельні, бартерні операції, які здійснювались поза державним контролем і взагалі не підлягали якомусь обліку, що вело до розкрадання електроенергії в масових масштабах. Саме ці проблеми змусили керівництво країною вжити ряду заходів щодо виходу із кризи, включаючи перебудову всього фінансового механізму електроенергетики.В результаті з’явилась принципово нова модель фінансових відносин в електроенергетичній галузі, на Оптовому ринку електроенергії, яка включала в себе розподільчі рахунки (пізніше вони отримали назву поточних рахунків із спеціальним режимом використання), Алгоритм розподілу коштів Оптового ринку електроенергетики та інші фінансові інструменти, зафіксовані в Законі України "Про електроенергетику". Головний зміст запроваджених заходів полягав у посиленні централізованого державного управління електроенергетикою і розрахунками,зокрема, і у повній забороні негрошових форм розрахунків. Це дало змогу докорінно поліпшити стан справ і вже на наступний рік після запровадження розподільчих рахунків рівень оплати грошима за поставлену продукцію зріс із 8 – 9 до 80 відсотків [80], що дало змогу відновити повноцінну роботу галузі. Щоправда, в повній мірі всі проблеми не були вирішені і це дало підставу відмітити у Концепції функціонування і розвитку оптового ринку електричної енергії України, що основними проблемами розвитку оптового ринку електроенергії (ОРЕ) є борги та їх дисбаланс, що становить загрозу енергетичній безпеці держави, неповна поточна оплата за електричну енергію, що робить неможливим функціонування енергетичних компаній, недосконалість системи договірних відносин, адміністративне втручання в управління грошовими потоками на ОРЕ, "вимивання" обігових коштів внаслідок застосування методу нарахування податкових зобов'язань за фактом продажу електричної енергії, недосконалістьнормативної бази з питань організації роботи суб'єктів ОРЕ в енергосистемі України і їх диспетчеризації та ін. [231].
На перший погляд, вся проблема розв’язання кризи розрахунків у електроенергетиці зводилась до ліквідації негрошових форм розрахунків і відновлення нормального режиму товарно-грошових відносин. Однак справжня причина значно глибше і криється у необхідності державного регулювання і управління електроенергетикою. Ще раз підтвердили себе відомі управлінські істини, що без управління ринок розвиватись не може і сподівання на його саморегуляцію марні, що управління необхідне для координації дій розрізнених товаровиробників і всіх учасників процесів виробництва та обміну. Відсутність державного регулювання і контролю, публічності в умовах ринку веде до злочинного розкрадання, корумпованості,інших зловживань, які болісно пізніше переживає вся сфера виробництва і споживання. Висновок із цього відомий вже давно – ринок потребує певного державного регулювання, ефективність якого залежить від меж втручання держави у справи приватних товаровиробників[6].
Відносини у сфері електроенергетики в Україні спочатку будувались на ринкових началах, але подальший розвиток (з середини 90-х років минулого століття) супроводжувався все більш широким впровадженням державного регулювання і управління цією галуззю. Цей процес був цілком логічним наслідком усвідомлення керівництвом країни необхідності посилення централізованих начал в управлінні паливно-енергетичним комплексом країни в зв’язку з особливим характером виробництва і споживання його продукції. Слід зазначити, що це відчувається і на практиці – прийняття у 1996 р. Договору між членами Оптового ринку електричної енергії вже було кроком до розвитку централізованих начал в управлінні.
Основні принципи державної політики в електроенергетиці визначені Законом України "Про електроенергетику" (ст. 5): державне регулювання діяльності в електроенергетиці; збереження цілісності та забезпечення надійного і ефективного функціонування об'єднаної енергетичної системи України, єдиного диспетчерського (оперативно-технологічного) управління нею; забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики; забезпечення відповідальності енергопостачаль-никівта споживачів; сприяння розвитку вітроенергетики, як екологічно чистої і безпаливної підгалузі енергетики, шляхом оплати вітровим електростанціям всієї виробленої ними електричної енергії в повному обсязі у грошовій формі, без застосування будь-яких видів заліків погашення заборгованості по розрахунках за електроенергію [116].
Ще однією, специфічною для електроенергетики причиною необхідності координації дій учасників виробничого циклу є процес ціноутворення у цій галузі. Теплові електростанції працюють на вугіллі (десь 24 відсотки всіх ТЕС) і на газі (22відсотки), виробляючи 46 відсотків електроенергії, гідростанції дають лише 6,2 відсотка, а решту – близько 47 відсотків, — дають атомні електростанції [103]. Однак, ціна однієї кіловат-години електроенергії на теплових електростанціях становить більше 20 копійок, в той час, як на АЕС — в три-чотири рази менше. Вже одне це викликає необхідність єдиного державного регулювання розрахунків і ціноутворення у електроенергетиці, інакше банкрутство ТЕС може стати реальністю.[7]
Розрахунки в електроенергетиці являють собою складну систему відносин, в якій можна виділити такі основні елементи: 1) законодавча основа; 2) Оптовий ринок електричної енергії; 3) Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) і ДП "Енергоринок" як органи регулювання і управління в електроенергетиці; 4) уповноважений банк (банкір оптового ринку електричної енергії); 5) учасники розрахункових правовідносин; 6) Алгоритм оптового ринку електричної енергії; 7)поточні рахунки із спеціальним режимом використання; 8) правові форми і порядок розрахунків. Всі ці елементи утворюють єдиний механізм функціонування ОРЕ, на якому здійснюються розрахункові правовідносини у відповідності із укладеними учасниками ринку договорами за алгоритмом, який встановлюється НКРЕ.
Законодавство про розрахунки в електроенергетиці і його особливості. Центральне місце в регулюванні розрахунків за електроенергетикузаймає Закон України "Про електроенергетику", який встановлює економічні та організаційні основи діяльності в цій галузі, системи управління об’єднаною енергетичною системою України. Закон встановлює основи функціонування оптового ринку електроенергії, в т. ч. основи розрахунків на ньому. За всі роки, що пройшли з моменту його прийняття, із-за об’єктивних причин він неодноразово змінювався. Варто відзначити, що Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті в п. 1.5 встановлює, що порядок проведення розрахункових операцій за рахунками, які відкриваються в банках, регулюється цією Інструкцією, іншими нормативно-правовими актами Національного банку, а у випадку, якщо законами або актами Кабінету Міністрів України встановлено, що розрахунки за рахунками здійснюютьсяза спеціальним режимом, то ця Інструкція застосовується в частині, що не суперечить йому [206]. Тому розрахунки в електроенергетиці здійснюються за загальними правилами здійснення безготівкових розрахунків, але спеціальні норми, встановлені в Законі, мають пріоритет.
Особливе місце в правовій основі функціонування Оптового ринку електроенергетики в Україні займає Договір між членами Оптового ринку електричної енергії України [241], який має неоднозначну юридичну природу. Договір, який зафіксував утворення Оптового ринку електроенергії, було укладено між виробниками та постачальниками електроенергії (6 енергогенеруючих компаній, 27 енергопостачальних компаній, а також Держкоматом та Державне підприємство "Енергоринок" (ДПЕ)[8]). Договір закріплює основні складові частини Оптового ринку електричної енергії (ОРЕ), його інфраструктуру та інші відносини. В подальшому, відносини на ОРЕ були регламентовані Законом України "Про електроенергетику" (ст. 15, ст. 15-1). Сторонами договору є суб'єкти господарської діяльності, пов'язаної з: диспетчерським (оперативно-технологічним) управлінням об'єднаною енергетичною системою України; виробництвом електричної енергії на електростанціях; передачею електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами; постачанням електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; оптовим постачанням електричної енергії. Договором було створено Раду, яка виконує роль представника сторін при виконанні Договору. До відання Зборів Ради було віднесено своєчасне та ефективне вирішення внесених на розгляд суперечок стосовно розрахунків або порядку їх здійснення.
НКРЕ своїм листом [234] дала роз’яснення щодо тлумачення деяких моментів законодавства про розрахунки, який, втім, є її баченням відносин на енергоринку, що дещо відрізняється від думки Вищого господарського суду України. Зокрема, вона роз’яснила, що Договором передбачено, що всі кошти за отриману з оптового ринку електричної енергії України електроенергію направляються на кліринговий рахунок (основний банківськийрахунок оптового ринку електроенергії, через який здійснюються всі платежі на оптовому ринку електроенергії), з якого розподіляються відповідно до умов цього Договору. Договір є багатостороннім і має особливості, які не дають підстав для віднесення його до суто господарського договору, а саме: Договір приймається на загальних зборах учасників ОРЕ; зміни і доповнення до Договору приймаються на загальних зборах відповідно до процедури, передбаченої самим Договором; Договір підписується учасниками без застережень; Договір погоджується органами центральної виконавчої влади (НКРЕ, Мінпаливенерго, Антимонопольним комітетом України). Звідси НКРЕ сформулювала висновок, що Договір, крім ознак господарського договору, має ознаки і договору про спільну діяльність. Слід відзначити також, що всі учасники ОРЕ здійснюють свою діяльність в межах об'єднаної енергетичної системи України, тому порушення умов Договору одним з учасників впливає на всю роботу об'єднаної енергетичної системи. З цього роз’яснення не можна зробити остаточний висновок щодо юридичної природи цього акту, оскільки НКРЕ називає в ньому прямо протилежні положення. Але ті аргументи, які приводить НКРЕ, взагалі не дають підстав відносити даний акт до числа договорів чи інших цивільно-правових документів, які зазвичай не приймаються на загальних зборах, не погоджуються з органами центральної державної виконавчої влади та ін. Крім того, НКРЕ вважає, що Договір між членами оптового ринку електричної енергії України саме і є договором про купівлю-продаж електроенергії, що досить спірно.
Водночас, публічне розуміння юридичної природи Договору дає Концепція функціонування і розвитку оптового ринку електричної енергії України, схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 16листопада 2002 р. № 1789. В Концепції відмічається, що "аналіз юридичної природи Договору свідчить, що він містить значні відмінності від звичайного цивільно-правового договору, які дають підстави вважати його нормативно-правовим договором", …"будь-яка діяльність на ОРЕ здійснюється відповідно до Договору, тобто його положення фактично є обов'язковими не лише для суб'єктів, які його підписали" [240].
Таким чином, залишаючись за формою договором, цей акт регулює цілий ряд відносин (в т. ч. і розрахункових), що властиво скоріше нормативно-правовому акту. В результаті існує колізія, суть якої зводиться до двох протилежних позицій – приватної (цивільно-правової) і публічної (з позицій державного управління). Розв’язати її на сьогодні досить складно, оскільки в організації відносин на ОРЕ присутні обидва елементи і вирішити це питання може лише розвиток ринку, точніше кажучи, співвідношення публічних і правових засад у цьому розвитку.
Цей Договір погоджується з центральними органами виконавчої влади, що здійснюють управління в електроенергетиці, Національною комісією регулювання електроенергетики України, Антимонопольним комітетом України. Але, насправді, відносини, які, здавалось би, закріплені в Договорі багато в чому регулюються НКРЕ. Більше того, згідно практики, що установилась, якщо Рада ОРЕ навіть вносить зміни до Договору, то вони все рівно підлягають затвердженню чи погодженню із НКРЕ і вносяться до Договору саме цим органом державного управління. Ще однією "новацією" є те, що прийняття до складу членів ОРЕ, тобто приєднання до Договору, здійснюється лише НКРЕ. Хоча функції Розпорядника системи розрахунків та Розпорядника коштів і перейшли спочатку до Нацыонального диспетчерського центру, а пізніше – до ДП "Енергоринок", ні той, ні інший ці функції практично в повній мірі не здійснював, а лише виконував жорсткі, імперативні приписи НКРЕ. Що стосується функцій Банкіра ринку, то право визначатипевний банк в такій якості відразу перейшло до компетенції Кабінету Міністрів України.
Мінусом правового регулювання є відсутність єдиного кодифікованого акту про регламентацію розрахункових відносин як на Оптовому ринку електроенергії, так і в електроенергетиці в цілому. Об’єктивна потреба в цьому є – необхідно чітко встановити правове значення алгоритму розподілу коштів, зміст акту про нього, регламентувати частоту внесення змін до цього акту з тим, щоб зробити відносини учасників ринку і їх фінансове планування більш стабільними і т. д. Договір між членами Оптового ринку електричної енергії України (враховуючи додатки до нього) практично не став основоположним актом у цій сфері, як і не став ним у регулюванні всіх відносин на ринку. Більше того, зміни до нього ініціюються і вносяться (в кращому випадку – погоджуються) НКРЕ, що з юридичної точки зору є нонсенсом – зміни до Договору вносяться актом органу державного управління, який і доводить їх до відома адресатів цих норм. Очевидно, є потреба в прийнятті єдиного акту про фінансові відносини як на Оптовому ринку електроенергії, так і в електроенергетиці України в цілому. За формою це, скоріше, всього має бути здійснено в формі закону, оскільки ці відносини пов’язані з перерозподілом власності між державними і недержавними суб’єктами господарювання.
Крім вказаного Закону, розрахункові відносини на оптовому ринку електроенергії та в електроенергетиці в цілому регулюються ще рядом відомчих актів НКРЕ. Правовими формами роботи Комісії є рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, які здійснюють діяльність на оптовому ринку електроенергії, ринках газу, нафти та нафтопродуктів. П. 3 Указу [142] встановлено, що на рішення Комісії не поширюється дія Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року N 493 "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади" в частині встановлення цін і тарифів, за винятком цін і тарифів для населення, та на рішення Комісії щодо функціонування ринків, що регулюються Комісією.
Оптовий ринок електроенергії (ОРЕ).Оптовий ринок електроенергії (ОРЕ) практично почав працювати як єдине ціле після постанови Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення системи розрахунків за спожиту електричну і теплову енергію" від 21 травня 1997 р. № 487 [148, на сьогодні втратила чинність], якою було передбачено ряд заходів. Зокрема, було встановлено, що:
- підприємства, установи та організації здійснюють поточні розрахунки з акціонерними енергопостачальними компаніями за спожиту електричну і теплову енергію виключно у грошовій формі (для цього всі вони переуклали відповідні договори);
- суб'єкти підприємницької діяльності, що постачають паливо (вугілля, газ, мазут, свіже ядерне паливо) енергогенеруючим компаніям та атомним електростанціям, здійснюють вивезення відпрацьованого ядерного палива, надають послуги з перевезення вантажів, отримують електроенергію в рахунок вартості поставленого палива, вартості вивезення відпрацьованого ядерного палива, вартості наданих послуг з перевезення вантажів тільки на оптовому ринку електроенергії та постачають її споживачам відповідно до ліцензій, виданих Національною комісією з регулювання електроенергетики, та укладених договорів;
- енергогенеруючі та енергопостачальні компанії здійснюють розрахунки з підрядними організаціями, підприємствами — постачальниками обладнання, матеріалів і запасних частин шляхом взаємозаліків за використану електричну енергію в межах обсягів, що встановлюються органом управління енергетикою.
Постановою передбачалось створення при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях спеціальних комісій з контролю за розрахунками за спожиту енергію із залученням до них представників Національної комісії з питань регулювання електроенергетики, Міністерства внутрішніх справ, енергопостачальних компаній, служб енергонаглядуі державних податкових адміністрацій. В Додатку до постанови було дано перелік установ (закладів) та організацій, які не підлягають відключенню від джерел електро- та теплопостачання (лікарні, пологові будинки, будинки дитини, дитячі будинки та школи-інтернати, будинки інвалідів та будинки-інтернати для людей похилого віку, військові частини, які перебувають на бойовому чергуванні, пенітенціарні заклади).
Функціонування інших оптових ринків електричної енергії в Україні забороняється. Купівля та продаж електроенергії відбувається за такою схемою. Оптовий постачальник електроенергії здійснює її реалізацію і діє як посередник між енергогенеруючими компаніями та постачальниками. Для забезпечення надходження платежів всі учасники ринку зобов'язані забезпечити кредитне покриття у розмірах, які визначені правилами розрахунків. У разі неспроможності забезпечення кредитного покриття до учасника ринку застосовуються відповідні санкції. В той же час поступово розвиваються прямі відносини купівлі-продажу між виробниками та постачальниками або споживачами. Всі ці операції відбуваються за Правилами ринку, які є додатком до Договору між членами оптового ринку електричної енергії України, укладеному учасниками Оптового ринку електричної енергії 15 листопада 1996р., який містить положення і Додатки, що регулюють розрахункові відносини.
Національна комісія регулювання електроенергетики України і ДП "Енергоринок". Державне регулювання в електроенергетиці здійснює орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України – Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ). Її основні завдання та повноваження визначено Законом України "Про електроенергетику", хоча в цілому правовий статус цього органу ще до прийняття вказаного Закону було врегульовано Указом Президента України від 21 квітня 1998 р. № 335/98 [142]. Однак, якщо Закон України "Про електроенергетику" [116] визначає завдання і повноваження НКРЕ лише в галузі електроенергетики, згадуючи тільки про повноваження у сфері державних монополій, то Указ Президента України встановлює їх детально і щодо всіх інших галузей енергетики (ринків газу, нафти та нафтопродуктів).
Ст. 12 Закону визначає основні завдання НКРЕ, серед яких є участь у формуванні та забезпеченні реалізації єдиної державної політики щодо розвитку та функціонування оптового ринку електроенергії України; державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в електроенергетиці та ін.; закон також встановлює, що, відповідно до покладених на неї завдань НКРЕ бере участь у регулюванні платіжно-розрахункових відносин оптового ринку електроенергії, застосовує адміністративні стягнення до посадових осіб та майнові санкції до суб'єктів електроенергетики, інших учасників оптового ринку електричної енергії з урахуванням активних впорядкованих дій щодо забезпечення стабільного фінансового становища електроенергетики та захисту прав споживачів; виконує ряд інших функцій. До функцій НКРЕ на ринку належать також затвердження Договору та Правил ринку. У складі НКРЕ діє відділ регулювання розрахунково-платіжних відносин.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 5 травня 2000 р. №755 [160] було утворене Державне підприємство "Енергоринок" (на базі відокремленого підрозділу "Енергоринок" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго", правонаступником якого і стало ДП "Енергоринок"). Постановою передбачалось прийняття Статуту цього підприємства, в якому повинно бути відображено, що предметом діяльності цього підприємства є купівля електроенергії у виробників, суб’єктів підприємницької діяльності, які є власниками електроенергії, виробленої з давальницької сировини; купівля у учасників оптового ринку електроенергії, отриманої ними за угодами на її імпорт; оптове постачання електроенергії; укладення угод про передачу електроенергії з суб’єктами підприємницької діяльності та ін., в т.ч. виконання функцій розпорядника системи розрахунків та розпорядника коштів ОРЕ.
Статут ДП "Енергоринок" передбачає, що це підприємство (його засновником є Кабінет Міністрів України) є правонаступником державногопідприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" щодо його активів і боргових зобов’язань, в т. ч. пов’язаних із виконанням функцій розпорядника системи розрахунків, а також коштів оптового ринку електричної енергії.
Пункт 5 статуту ДП "Енергоринок" передбачає діяльність підприємства як розпорядника системи розрахунків і коштів ОРЕ: погодинне планування розподілу навантаження між енергогенеруючими джерелами на наступну добу для визначення погодинних цін на електричну енергію і потужність, оптимізації обсягів виробництва та оптового постачання електричної енергії. Графіки навантаження на наступну добу погоджуються з підприємством, що здійснює централізоване диспетчерське управління енергосистемою, яке в разі непогодження приймає остаточне рішення щодо розподілу навантаження; розрахунок погодинних прогнозних цін на електричну енергію і потужність на основі оптимізації режимів роботи атомних, теплових і гідравлічних електростанцій, зовнішніх перетоків, поданих цінових заявок генеруючих компаній і прогнозного обсягу споживання електричної енергії на наступну добу; розрахунок фактичних оптових цін на електричну енергію за правилами ОРЕ; розрахунок платежів за електричну енергію і звітного балансу купівлі-продажу електроенергії; забезпечення та здійснення розрахунків за продану та куплену електричну енергію; ведення бухгалтерського обліку операцій з купівлі-продажу електричної енергії і розрахунків за неї та надання бухгалтерської і фінансової звітності.[9]
Уповноважений банк. Договором між членами Оптового ринку електричної енергії України було визначено статус розпорядника системи розрахунків та розпорядника коштів, а також Банкіра ринку та те, що на період дії Договору ДП "Енергоринок" виконує функцію Розпорядника системи розрахунків, якщо його призначення не припиняєтьсяза рішенням Ради. До відання Розпорядника коштів Оптового ринку електричної енергії було віднесено дотримання Інструкції про порядок використання коштів Оптового ринку згідно з Правилами ринку; здійснення контролю за рівнем авансових платежів членів ринку, відповідно до Правил ринку або вимог Ради стосовно цього рівня; оформлення повідомлень про невиконаннязобов'язань за дорученням Розпорядника системи розрахунків; перетворення на готівку акредитивів, що становлять частину Авансового платежу члена ринку, та застосування цієї готівки на сплату простроченої фінансової заборгованості члену ринку; призначення Банкіра ринку та інших змін до відповідних частин Інструкції про порядок здійснення розрахунків; ведення транзитних рахунків Постачальників електричної енергії за регульованим тарифом, надання Аудитору ринку і Раді інформації стосовно використання коштів Оптового ринку електроенергії, при дотриманні норм конфіденційності; розпорядник коштів Оптового ринку електроенергії дотримується всіх розпоряджень про перевірку роботи, що надаються Аудитором ринку. Крім того, розпорядник коштів Оптового ринку електричної енергії не зобов'язаний платити за куплену електричну енергію інакше, ніж передбачено в Інструкції про порядок використання коштів Оптового ринку.
Функції розпорядника системи розрахунків та розпорядника коштів ОРЕ відразу було покладено на Національний диспетчерський центр, а пізніше ці функції перейшли до ДП "Енергоринок".
Слід зазначити, що уповноважений банк є однією із ключових фігур у фінансових відносинах на оптовому ринку електроенергії. Його визначення дає Закон України "Про електроенергетику": "визначена Кабінетом Міністрів України разом з Національним банком України банківська установа, яка обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання учасників оптового ринку електричної енергії" [108].[10]Банки є неодмінними учасниками розрахункових відносин. Головною особливістю діяльності банків у ПЕК є те, що всі вони функціонують як уповноважені банки: оптовий ринок електроенергії обслуговується одним банком (раніше це був Промінвестбанк, а зараз Ощадбанк), в інших галузях ПЕК діють декілька банків; розрахунки споживачів можуть обслуговувати різні банки. Уповноважені банки призначаються Кабінетом Міністрів України, тобто вибір банку для суб’єкта господарювання виключений.
Порядок визначення уповноваженого банку, в якому відкриваються розподільчі рахунки для зарахування коштів за електричну енергію на початку функціонування ОРЕ було затверджено постановою Кабінету Міністрів України "Про врегулювання відносин на оптовому ринку електричної енергії України" за № 1136 від 19 липня 2000 р. (на сьогоднішній день вона не діє). Він встановлював, що уповноваженим банком є банківська установа, яка обслуговує розподільчі рахунки учасників оптового ринку електричної енергії України. Вона відбиралась Кабінетом Міністрів України з числа комерційних банків, і затверджувалась постановою КМУ. Уповноважений банк повинен був відповідати ряду умов. Це мав бути один із банків України з розміром статутного фонду не менш, як 90 млн. грн., результати його діяльності мали бути підтверджені міжнародним аудитором. Банк-претендент повинен: провадити свою діяльність згідно з вимогами законодавства про банківську діяльність та нормативними вимогами Національного банку; створити спеціалізований підрозділ з обслуговування розподільчих рахунків учасників оптового ринку електричної енергії, укомплектований висококваліфікованими фахівцями та оснащений сучасним комп'ютерним обладнанням і технологіями; мати досвід організації та участі в діяльності банківських консорціумів, що дає змогу забезпечувати належний рівень обслуговування учасників оптового ринку електричної енергії України; мати розгалужену мережу філій, регіональних відділень тощо; мати внутрішню (власну) платіжну систему, яка б забезпечувала здійснення платежів з використанням системи "клієнт-банк" та проходження коштів протягом однієї години після надання платіжних доручень в операційний час. За інших рівних умов перевага надається банку, який пропонує кращі умови щодо поповнення обігових коштів підприємств паливно-енергетичного комплексу за рахунок кредитних ресурсів.
У Порядку встановлювалось, що уповноважений банк є банком-координатором, який разом з Національним банком визначає та доводить до учасників банківського консорціуму режим функціонування спеціального рахунка для забезпечення прозорого механізму здійснення розрахунків з учасниками. Цей банк відповідає за своєчасність перерахування учасникам консорціуму коштів, наявних на спеціальному рахунку, відкритому для їх зарахування з розподільчого рахунка державногопідприємства "Енергоринок" на погашення кредитів. Уповноважений банк по отриманню платіжних доручень від споживачів на попередню оплату електроенергії здійснює розподіл коштів згідно з алгоритмом, затвердженим НКРЕ. Він також надає розпоряднику коштів оптового ринку електричної енергії України результати щоденного моніторингу щодо руху коштів на розподільчих рахунках, відкритих у його установах.
Протягом всього часу функціонування ОРЕ ситуація навкруги уповноваженого банку декілька разів змінювалася. Варто відзначити, що бути уповноваженим банком означає мати велику кількість клієнтів і гарантовану кількість операцій. За оцінками ЗМІ щомісячний оборот по рахунках енергоринку складає близько 2 млрд. грн. Договір між членами ОРЕ ввів термін "Банкір ринку", але в подальшому цей термін не знайшов застосування, тим більше що протягом певного часу мала місце ідея створення банківського консорціуму. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 1998 р. №811 Банкіром ринку було визначено Промінвестбанк. Але вже у 2000 р. таким банком було визнано Ощадбанк, однак у листопаді 2001 р. обслуговування ОРЕ знову-таки було переведено до Промінвестбанку. Постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2006 р. № 1004 уповноваженим банком по обслуговуванню поточних рахунків зі спеціальним режимом використання знову було визначено Ощадбанк [171]. Промінвестбанку було рекомендовано проводити розрахунки за спожиту електроенергію згідно постанови Кабінету Міністрів України від 19 липня 2000р. № 1136 до 31 жовтня 2006 р. – дати опублікування НКРЕ переліку рахунків в установах уповноваженого банку, а після опублікування списку рахунків перерахувативсі залишки коштів до уповноваженого банку; такий же порядок було визначено і для споживачів. Зазначений перелік рахунків – всього їх було названо 584, – було опубліковано в газеті "Урядовий кур’єр" від 31жовтня 2006 р. № 204.
Перевід обслуговування рахунків енергоринку до Ощадбанку розглядається як реалізація ідеї щодо обслуговування державних підприємств (в першу чергу ним є ДП "Енергоринок") державними банками. Однак, на думку аналітиків, така ідея має і свої вади. З однієї сторони, державні банки починають обслуговувати всі потоки грошових коштів державних підприємств, що дає їм можливість (банкам) збільшувати свої прибутки, однак зазначене є деяким відступом від норм антимонопольного законодавства. Але з іншої сторони, комерційні банки втрачають зацікавленість у кредитуванні підприємств державного сектора, що може призвести до штучного розділення суб’єктів господарських відносин на державні і недержавні сектори.
З правової точки зору слід відзначити, що у цьому питанні відсутні якісь тендерні начала у виборі уповноваженого банку, як на сьогодні відсутні і якісь об’єктивні критерії його вибору. Постановою Кабінету Міністрів України №1004 від 24 липня 2006 р. розглянутий вище Порядок визначення уповноваженого банку втратив чинність. Закон України "Про електроенергетику" встановив, що уповноважений банк визначається Кабінетом Міністрів України разом із Національним банком України. Але зазначена Постанова КМУ № 1004 від 24 липня 2006 р. була прийнята без участі Національного банку. Залишаються мертвими положення Договору між членами ОРЕ, п. 8.1.5 якого встановлює, що розпорядник коштів ОРЕ дає рекомендації Раді ОРЕ щодо призначення Банкіра ринку. Тому на сьогодні єдиним критерієм для визначення уповноваженого банку є воля Кабінету Міністрів України.
За юридичним статусом уповноважені банки не відрізняються від інших комерційних банків (з економічної точки зору обслуговування ПЕК забезпечує велику кількість клієнтів і розрахункових операцій, а в кінцевому підсумку – прибутків), за винятком того, що вони виконують особливу функцію – обслуговування Алгоритму ОРЕ. Згідно Алгоритму уповноважені банки розподіляють кошти, що надходять від споживачів як вартість спожитою енергії (електроенергії, газу та ін.). Алгоритм встановлюється НКРЕ і роль уповноважених банків зводиться до його технічного виконання. Насправді НКРЕ встановлює не лише алгоритм, але і визначає конкретні суми платежів певних учасників ОРЕ, що вимагає від органів менеджменту банків розуміння грошових відносин на ринку ПЕК і вимагає від них в певних межах розпоряджатися поточними рахунками із спеціальним режимом використання.
Уповноважений банк є єдиним банком, через який здійснюються розрахунки на ОРЕ. Крім того, фізичні особи можуть здійснювати перекази готівкових коштів на розподільчі рахунки через підприємства поштового зв'язку. Свого часу мали місце спроби розрахунків за електроенергію через пересувні розрахункові пункти енергопостачальників із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій для збору платежів за спожиту електричну енергію, а також шляхом перерахувань через каси обленерго, але вони були відкинуті як НКРЕ, так і Національним банком України [235; 238]. У листах НКРЕ і НБУ зазначалось, що у разі відсутності в регіоні на районному рівні установ Ощадного банку керівниками територіальних управлінь НБУ збір коштів повинен забезпечуватися наявними установами банків регіону з подальшим перерахуванням в повному обсязі на розподільчі рахунки постачальників електричної енергії за регульованим тарифом, відкриті в установах Ощадного банку України [232; 238].
Національний банк України може перевіряти уповноважений банк з приводу організації розрахунків на Оптовому ринку електроенергетики і обслуговування клієнтів – споживачів електроенергії, які здійснюють оплату. Мало чи не найпоширенішим порушенням свого часу були (а іноді і зараз залишається) зарахування коштів не на відповідні рахунки із спеціальним режимом використання, а на поточні рахунки, порушення встановленого алгоритму розподілу коштів та несвоєчасне їх перерахування, утримання коштів із рахунків із спеціальним режимом використання, утримання комісійної винагороди з них, відкриття рахунків у інших, ніж уповноважений банк, нечіткість у оформленні розрахункових документів (відсутність інформації про ПДВ в полі "Призначення платежу"; перерахування коштів, які не відносяться до розрахунків за електроенергію (штрафи, пені, плата за газ, тепло, оренду, профвнески та інше); з переліком суб'єктів господарювання у полі "Призначення платежу" без зазначення саме призначення платежу [233] та ін. Наслідком цих порушень як зі сторони клієнтів, так і банків може бути безпідставне виникнення дебіторсько-кредиторської заборгованості. В порядку виключення із загальних правил здійснення розрахунків Національним банком було дозволено, враховуючи специфіку прийняття платежів за спожиту електроенергію від населення, у разі, коли у наданій на оплату квитанції номер розподільчого рахунку надрукований типографським способом, чи вписаний від руки, і не відповідає номеру розподільчого рахунку, відкритого в установі Ощадного банку і оприлюдненого в засобах масової інформації, установа банку приймає таку квитанцію до виконання і робить виправлення на правильний номер розподільчого рахунку. Відповідальність за правильність зроблених виправлень номеру розподільчого рахунку покладається на керівника установи банку [232]. Контроль і заходи щодо усунення недоліків у цій справі було покладено на територіальні управління Національного банку України, а загальний контроль здійснюється Департаментом платіжних систем НБУ.
Поточний рахунок із спеціальним режимом використання. Центральне місце у відносинах банку із клієнтами займає банківський рахунок. Л.В. Бричко відмічає, що специфічна природа банківського рахунку визначає особливий характер розрахунків [14, с. 4]. Згідно чинного законодавства всі юридичні особи, зареєстровані у встановленому порядку, зобов’язані зберігати кошти на банківському рахунку і проводити розрахунки тільки в безготівковій формі (за деякими виключеннями). За загальним правилом, юридична особа може відкрити рахунок в будь-якому банку України (чинне законодавство дозволяє відкрити два і більше рахунків у різних банках).
Згідно чинного законодавства України відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом і банком. Крім того, обслуговування клієнтів здійснюється на підставі внутрішніх правил банку, якщо вони не суперечать вимогам законодавства України.
Правовідносини, які виникають щодо банківського рахунку, поділяються на дві групи: а) відносини з приводу відкриття рахунку і б)власне самі розрахунки (однією із перших це відмітила К.О. Флейшіц [101, с. 156]). О.М.Олійник виділяє, крім того, відносини з податковими органами [74, с. 59].
Банківський рахунок являє собою рахунок, на якому обліковуються власні кошти, вимоги, зобов’язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів, що дає можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів [111, ст. 1]. За договором банківського рахунку банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок клієнта грошові кошти, що надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум із рахунку, проводити інші операції. Банк не має права визначати і контролювати напрямки використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд (ст. 1066 ЦКУ).
Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами. У разі необґрунтованого ухилення банку від укладення договору банківського рахунка клієнт має право на захист відповідно до законодавства України.
Ст. 1 Закону України "Про електроенергетику" визначає поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптового ринку електричної енергії як "рахунки суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії" [116].
Використання поточних рахунків із спеціальним режимом використання передбачає, що уповноважений банк розподіляє кошти на ньому без платіжних доручень згідно алгоритму, який встановлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України.
Утворення ОРЕ поклало початок новій системі розрахунків за електроенергію, але існуючий нині спеціальний режим розрахунків складався поступово і першою ланкою на шляху його створення стало запровадження розподільчих рахунків (які зараз носять назву поточних рахунків із спеціальним режимом використання). Юридично він був введений спільною постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України "Про встановлення спеціального режиму розрахунків за реалізовану споживачам електричну енергію" № 811 від 5березня 1998 р., якою було затверджено Порядок розрахунків за реалізовану споживачам електричну енергію [154, втратила чинність]. Цей акт не означав, що введення спеціального режиму розрахунків є прерогативою Кабінету Міністрів України – можливість введення такого режиму була передбачена п. 5 Указу Президента України "Про заходи по нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" (в його першій редакції) [137] та в Законі України "Про електроенергетику".
П. 1 постанови тимчасово встановив спеціальний режим розрахунків за реалізовану споживачам електричну енергію, згідно з яким відповідні установи банків відкривають розподільчий рахунок:
постачальникам електричної енергії, які мають ліцензії Національної комісії регулювання електроенергетики на постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та їх структурним підрозділам для зарахування на нього коштів, що надходять від споживачів електроенергії;
розпорядникові коштів оптового ринку електричної енергії для зарахування на нього коштів, що надходять від постачальників електричноїенергії та перерахування їх із цього рахунку на поточні рахунки членів ринку і інших організацій, які виконують роботи та надають послуги на оптовому ринку електричної енергії, відповідно до законодавства.
Якщо розподільчий рахунок відкривається постачальникові в установі банку, де відкрито його поточний рахунок, то додатково подається заява на відкриття цього рахунку, договір про його обслуговування, а також копія ліцензії. У разі відкриття постачальникові розподільчого рахунку в іншій установі банку, крім зазначених документів, подається картка із зразками підписів та копія ліцензії Національної комісії регулювання електроенергетики на постачання електричної енергії за регульованим тарифом. Про відкриття розподільчого рахунку установа банку повідомляє орган державної податкової служби за місцем реєстрації постачальника.
На ці розподільчі рахунки зараховувались кошти від споживачів електроенергії (для постачальників) і від постачальників електроенергії (для розпорядника коштів оптового ринку електроенергії). З розподільчого рахунку розпорядника коштів ОРЕ кошти перераховувались на поточні рахунки членів ринку та інших організацій, які виконують роботи та надають послуги на ОРЕ.
В Порядку, який був затверджений Постановою № 811 [154], було встановлено, що кошти, які надходять від споживачів електроенергії, зараховуються виключно на розподільчий рахунок постачальника, номер якого та порядок розрахунків зазначаються у договорах, які укладаються між споживачем та постачальником електроенергії. Кошти, які надійшли від споживачів електричної енергії, банки протягом операційного дня зараховували на розподільчі рахунки структурних підрозділів постачальників електроенергії. Кошти на розподільчі рахунки постачальників перераховувались згідно з алгоритмом, затвердженим НКРЕ. Таким же чином здійснюється перерахування коштів з розподільчих рахунків постачальників електричної енергії на розподільчий рахунок розпорядника коштів оптового ринку електричної енергії.
Розпорядник коштів ОРЕ відкривав розподільчий рахунок для здійснення розрахунків між сторонами Договору між членами ОРЕ в Промінвестбанку (який на той час було визначено Банкіром ринку). З цього розподільчого рахунку розпорядник коштів ОРЕ щоденно через систему "клієнт – банк" перераховує в установленому порядку кошти на суму залишку на розподільчому рахунку на початок операційного дня, яка підтверджена банківською випискою за попередній день, на поточні рахунки сторін Договору між членами ОРЕ та Міненерго.
Порядком також було передбачено, що розподільчий рахунок розпорядника коштів оптового ринку електричної енергії обслуговується банкіром оптового ринку електричної енергії, який надає всю інформацію про рух коштів на окремих розподільчих рахунках розпорядникові коштів оптового ринку електричної енергії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 2000 р. № 755 [160] було встановлено, що розрахунки за електроенергію, придбану на оптовому ринку та за спожиту електроенергію провадяться виключно у грошовій формі, що мало велике практичне значення для налагодження системи всіх розрахунків через уповноважений банк, усунення розкрадань і зловживань, викорінення бартеру. Крім того, в ній міститься два важливих положення: а) відпускати електроенергію її виробникам як ліцензіатам на право проведення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом у рахунок погашення заборгованості ДП "Енергоринок" перед цими виробниками для подальшого постачання споживачам; б) здійснення випуску електроенергії в обсягах, попередньо оплачених споживачами коштами або забезпечених проплатою векселями фінансових установ на день прийняття постанови №755, згідно з укладеними договорами між постачальником і споживачем,за наявності актів звіряння, підписаних постачальником і споживачем, в яких зазначалась сума заборгованості постачальника, обсяг електроенергії, за який проведено передоплату, а також номери платіжних або інших документів, що підтверджують внесення споживачем сум передоплати.
Таким чином, запроваджений режим розрахунків за електроенергію відрізнявся централізацією: кошти від споживачів перераховувались на розподільчі рахунки постачальників (обленерго), звідки на розподільчі рахунки розпорядника коштів ОРЕ (ДП "Енергоринок"), який став єдиним центром централізованих розрахунків, звідки кошти спрямовувались на поточні рахунки сторін Договору між членами ОРЕ та Міненерго. Однак цей порядок розрахунків свою місію не виконав і причини цього крились в недотриманні розрахункової дисципліни: недотримання порядку перерахування коштів, використання їх не за цільовим призначенням, відкриття кількох розподільчих рахунків та ін. Однією із ідей введення централізованих розподільчих рахунків було запровадження централізованих розрахунків за енергоносії, мазут, вугілля та ін., але внаслідок недонадходження коштів на ці рахунки цей механізм не спрацював. Відсоток електроенергії, купленої на оптовому ринку електроенергії через розподільчі рахунки, складав невелику частку від усієї електроенергії, що постачалась, і, наприклад, 2000 р. він складав у середньому по Україні 38,7 % [83, с. 41]. Отже, загальний стан справ у розрахунках за електроенергію суттєво не покращився, а ефективність розрахунків через централізовані розподільчі рахунки була не досить високою. Серед причин цього явища найчастіше називались негрошові форми розрахунків між учасниками ОРЕ (бартер, вексельний обіг, взаємозаліки та ін.), що є досить типовим мінусом централізованих систем – розрахунки між учасниками поза централізованими рахунками. Ця проблема є чи не одвічною, але запровадження централізованого порядку має супроводжуватись повною забороною децентралізованих розрахунків або ж створенням економічних умов для їх неможливості.
Саме з цих причин 22 червня 2000 р. до Закону України "Про електроенергетику" було внесено зміни [122]. Зокрема, статтями 15, 24, 26 цього Закону було передбачено: а) обов’язкове укладання угод купівлі-продажу між оптовим постачальником електроенергії та всіма іншими учасниками ОРЕ; б) закріплено статус розподільчих рахунків енергопостачальників; в)встановлено, що плата за електроенергію здійснюється виключно у грошовій формі. На виконання цього Закону про зміни КМУ було прийнято постанову "Про врегулювання відносин на оптовому ринку електричної енергії України" за № 1136 від 19 липня 2000р. [115], якою було детально регламентовано розрахункові відносини на електроенергоринку, зробивши акцент на функціях у розподілі коштів уповноважених банків. Ці зміни дозволили значно збільшити надходження як постачальників (зокрема, обленерго), так і загальні суми грошових надходжень електроенергетичним компаніям в цілому (грошові надходження збільшились навіть більше, ніж у 10 разів за рахунок зменшення негрошових операцій).
Постанова Кабінету Міністрів України "Про врегулювання відносин на оптовому ринку електричної енергії України" за № 1136 від 19 липня 2000 р. мала велике юридичне значення для чіткого врегулювання розрахункових відносин на ОРЕ в аспекті системного підходу до регулювання розрахункових відносин. Постановою було, зокрема, встановлено: 1) Порядок визначення уповноваженого банку, в якому відкриваються розподільчі рахунки для зарахування коштів за електричну енергію; 2) Порядок і терміни відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів за електричну енергію; 3)Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію.
В постанові Кабінету Міністрів України від 19 липня 2000 р. № 1136 визначено також Порядок і терміни відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів за електричну енергію. НКРЕ у п'ятиденний термін після прийняття постанови Кабінету Міністрів України про визначення уповноваженого банку надає цьому банку вичерпний перелік суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та їх відокремлених підрозділів. На підставі одержаного переліку суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії за регульованим тарифом, їх відокремленим підрозділам та оптовому постачальнику електричної енергії для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електричну енергію уповноважений банк протягом 5 робочих днів з дня прийняття постанови Кабінету Міністрів України про визначення уповноваженого банку відкриває поточні рахунки із спеціальним режимом використання. Установи уповноваженого банку, що знаходяться на території провадження ліцензійної діяльності енергопостачальника (оптового постачальника електричної енергії), відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання на балансовому рахунку N 2603 "Поточні рахунки із спеціальним режимом використання суб'єктів господарської діяльності". Уповноважений банк наступного після відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання дня зобов'язаний надіслати НКРЕ та всім комерційним банкам перелік реквізитів поточних рахунків із спеціальним режимом використання, відкритих енергопостачальникам та їх структурним підрозділам в установах уповноваженого банку. Уповноважений банк проводить організаційні заходи щодо інформування споживачів електричної енергії про відкриті поточні рахунки із спеціальним режимом використання для розрахунків за електроенергію. Перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників та їх структурних підрозділів в установах уповноваженого банку для зарахування коштів за електричну енергію затверджується НКРЕ та доводиться нею до відома споживачів шляхом опублікування в офіційному друкованому органі Кабінету Міністрів України.
Положенням, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2000 р. № 1136 [161], було також визначено порядок проведення розрахунків за електричну енергію. Споживачі, яким електричнаенергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницькудіяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купують електричну енергію в оптового постачальника, зобов'язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку. Установи уповноваженого банку здійснюють перерахування коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників двічі на день: до 10 години перераховують залишок коштів на початок операційного дня; до 15 години здійснюють перерахунок усіх коштів, що надійшли на поточні рахункиіз спеціальним режимом використання протягом операційного дня.
У разі відсутності заборгованості енергопостачальника, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, перед оптовим постачальником НКРЕ протягом 2 днів з дати надання їй документів, що підтверджують відсутність заборгованості (акти звіряння розрахунків тощо), вносить зміни до алгоритму оптового ринку електричної енергії України, які передбачають перерахування у повному обсязі коштів з поточного рахунка із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника на його рахунок. Уповноважений банк до 12 години операційного дня здійснює перерахування коштів з поточного рахунка із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії, які надійшли від постачальників за попередній день, відповідно до алгоритму, встановленого НКРЕ та на підставі розпорядження власника рахунка згідно з режимом, встановленим у договорі про розрахунково-касове обслуговування. Якщо в платіжному дорученні реквізити рахунка одержувача коштів за електричну енергію не відповідають реквізитам поточного рахунка із спеціальним режимом використання енергопостачальника (його структурного підрозділу), доведеним до відома банку, який обслуговує споживача, обслуговуючий банк повідомляє про це споживача та повертає такий документ без виконання. При зарахуванні на поточні рахунки із спеціальним режимом використання енергопостачальників (їх структурних підрозділів) платежів за спожиту електричну енергію від населення установи уповноваженого банку самостійно визначають суму податку на додану вартість.
У разі несвоєчасного надходження алгоритму оптового ринку електричної енергії України від НКРЕ до уповноваженого банку, всі кошти, що надійшли за спожиту електричну енергію на поточні рахунки із спеціальним режимом використання енергопостачальників, установи уповноваженого банку перераховують на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії. При цьому не виплачена енергопостачальнику та підприємству, яке здійснює передачу електричної енергії місцевими електричними мережами, сума відшкодовується їм у наступні операційні дні після отримання алгоритму оптового ринку електричної енергії України.
На поточний рахунок із спеціальним режимом використання зараховуються всі кошти, що надходять за спожиту електричну енергію, а також на підставі визнаної претензії або за рішенням господарського суду. Кошти, отримані енергопостачальником у рахунок відшкодування завданих йому збитків та суми пені зараховуються на поточний рахунок енергопостачальника.
Учасники розрахунків. Коло учасників розрахункових відносин у паливно-енергетичному комплексі України відрізняється рядом особливостей.Їх учасниками можуть бути юридичні та фізичні особи. Характер їх статусу визначається особливостями економічних відносин у ПЕК. Так, фізичні особи можуть виступати тільки в якості платників – споживачів електроенергії, газу та ін., їх участь як отримувачів коштів виключена. Юридичні особи виступають у відносинах в ПЕК як виробники, постачальники, споживачі та ін. і в залежності від цього можуть бути як платниками, так і отримувачами коштів. Найголовнішою, нетиповою для цивільно- і господарсько-правового регулювання відмінністю є наявність в числі суб’єктів органу регулювання розрахунків – НКРЕ, державного підприємства, через яке здійснюються всі платежі енергоринку – ДП "Енергоринок", єдиного Банкіра ОРЕ, а також особливого інструменту регулювання розрахунків – Алгоритм ОРЕ.
Таким чином, в електроенергетиці України складаються такі групи розрахункових правовідносин:
1) між споживачами і уповноваженим банком з приводу здійснення платежів за спожиту електроенергію;
2) між уповноваженим банком і ДП "Енергоринок" з приводу перерахування коштів за спожиту електричну енергію за Алгоритмом, встановленим НКРЕ;
3) між ДП "Енергоринок" та електроенергогенеруючими підприємствами — виробниками електроенергії з приводу розрахунків за вироблену електроенергію;
4) між уповноваженим банком та постачальниками електроенергії за передану електроенергію згідно Алгоритму, встановленого НКРЕ;
5) відносини постачальників електроенергії за нерегульованим тарифом із споживачами та постачальними компаніями (НЕК "Укренерго");
6) між ДП "Енергоринок" і НЕК "Укренерго", місцевими компаніями з приводу плати за передачу електроенергії;
7) між ДП "Енергоринок" та постачальниками згідно встановленого алгоритму розподілу електроенергії, встановленого НКРЕ;
8) між НКРЕ і ДП "Енергоринок" з приводу встановлення алгоритму оптового ринку електричної енергії.
Розрахункові відносини уповноваженого банку охоплюють відносини із усіма цими суб¢єктами: ДП "Енергоринок", НЕК "Укренерго", місцевими постачальними компаніями, постачальниками електричної енергії, генераторними компаніями – виробниками електроенергії, споживачами з приводу розрахунково-касового обслуговування Оптового ринку електроенергії.
Розрахункові правовідносини виникають із основного договору на постачання електроенергії. В цілому, обов’язок розрахунків виникає на підставі: а) закону (наприклад, при сплаті податків); б) договору (наприклад,за цивільно-правовими зобов’язаннями); в) рішення державного органу про стягнення коштів [14 с. 312]. Розрахунки у паливно-енергетичному комплексі виникають на підставі договору, однак слід відмітити, що цей договір, як і його зміст, наперед визначається економічними умовами. Підприємства-виробники є монополістами і їх діяльність регламентується Законом України "Закон України "Про природні монополії" від 20 квітня 2000 р. № 1682-III [121]. Наприклад, весь вибір енергогенеруючих компаній зводиться до досить невеликої кількості постачальників (які мають ліцензію НКРЕ), з числа яких енергогенеруюча компанія обирає одного чи декількох суб’єктів (але обирає обов’язково). Зміст договору в значній мірі визначається Алгоритмом оптового ринку електроенергії та іншими вимогами нормативно-правових актів та НКРЕ. Кількість і якість товару відомі наперед без умов договору: кількість щоденно і навіть погодинно визначає диспетчерський центр (тобто дії сторони договору визначаються не самим договором, а органом управління), якість товару (електроенергії) стандартизована і не допускає якихось відступів, що суворо контролюється як споживачами, так і спеціально уповноваженими органами. Що стосується споживачів, то, наприклад, ст. 24 Закону України "Про електроенергетику" встановлює, що "енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору на постачання електричної енергії" [116], а всі договориє типовими. Все це свідчить про значну економічну і організаційну обумовленість виникнення розрахункових відносин і їх змісту.
Форми і порядок розрахунків на оптовому ринку електричної енергії. На сьогоднішній день розрахунки на Оптовому ринку електроенергії відбуваються в такому порядку.
Оптовий ринок електричної енергії України функціонує з додержанням вимог, встановлених ст. 15 Закону України "Про електроенергетику": всі суб'єкти підприємницької діяльності з виробництва та постачання електричної енергії мають рівноправний доступ до оптового ринку електричної енергії України та послуг електричних мереж після отримання відповідної ліцензії на право здійснення цих видів діяльності; електрична енергія продається та купується за Правилами оптового ринку електричної енергії України; ціни на електричну енергію генеруючих компаній та оптові ціни визначаються за Правилами оптового ринку електричної енергії України; всі учасники оптового ринку електричної енергії укладають договори купівлі-продажу електричної енергії з суб'єктом підприємницької діяльності, який здійснює оптове постачання електричної енергії відповідно до договору, на підставі якого створюється оптовий ринок електричної енергії.
Особливе значення для розрахунків має положення абзацу 5 частини 6 ст. 15 Закону: у кожному розрахунковому періоді (місяці) забезпечується оплата вартості електричної енергії та послуг, закуплених у цьому періоді оптовим постачальником електричної енергії, у рівному відсотку кожній енергогенеруючій компанії (за винятком вітроелектростанцій) та підприємству, яке здійснює централізоване диспетчерське управління об'єднаною енергетичною системою України і передачу електричної енергії магістральнимита міждержавними електричними мережами. Ця оплата забезпечується з урахуванням остаточних платежів відповідно до договору,на підставі якого створено оптовий ринок електричної енергії. Звідси випливає, що стовідсоткова оплата електроенергії Законом не передбачається;натомість запроваджуються відрахування на централізовані видатки.
Для проведення розрахунків за закуплену на оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електричну енергію енергопостачальники, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, їх відокремлені підрозділи та оптовий постачальник електричної енергії відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання. Поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптового ринку електричної енергії (раніше вони називались розподільчими рахунками) — рахунки суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії. Перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використання в уповноваженому банку (уповноважений банк – визначена Кабінетом Міністрів України разом з Національним банком України банківська установа, яка обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання учасників оптового ринку електричної енергії) для зарахування коштів за електричну енергію затверджується та доводиться до відома споживачів Національною комісією регулювання електроенергетики України.
Здійснення розрахунків на оптовому ринку електроенергії відбувається лише за допомогою грошових коштів. Оплата відбувається згідно договору купівлі-продажу електроенергії між оптовим постачальником електроенергії та енергопостачальником. Обов’язковими умовами договору є умови оплати, положення про відкриття поточного рахунку зі спеціальнимрежимом використання. Листом Вищого арбітражного суду України № 01-8/73 від 25.02.98 "Про Закон України "Про електроенергетику" доведено, що у разі відсутності цих умов у договорі купівлі-продажу електричної енергії він згідно із статтею 153 Цивільного кодексу України визнається не укладеним [239]. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах (тобто не грошовими коштами) та/або сплати коштів на інші рахунки, крім поточного, такі кошти не враховуються як оплата спожитої електроенергії, а їх використання відбувається згідно із ст. 15-1 (частина друга), яка передбачає, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку, а у разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених на інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуютьсяяк оплата електричної енергії; зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії. На сьогоднішній день в електроенергетиці України заборонено розрахунки в негрошовій формі. Це прямо було визначено ще у постанові Кабінету Міністрів України від 5 травня 2000 р. № 755, яка встановлює, що розрахунки за електроенергію, придбану на оптовому ринку і за спожиту електроенергію проводяться виключно у грошовій формі [160]. Закон України "Про електроенергетику" встановлюєце в декількох положеннях:
"споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку" (ч. 2 ст. 15-1);
"енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, несуть відповідальність за порушення умов та правил здійснення ліцензованої діяльності з урахуванням неналежного проведення розрахунків з оптовим постачальником електричної енергії, а також із суб'єктом підприємницької діяльності, що здійснює передачу належної енергопостачальнику електричної енергії, у разі, коли електрична енергія поставляється мережами, які не є його власністю" (ч. 8 ст. 24);
"споживач, якому електрична енергія постачається енергопостачаль-ником, що здійснює підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії" (ч. 7 ст. 26).
Таким чином, в найгіршому випадку при порушенні встановленого порядку розрахунків і здійсненні їх не у грошовій формі плата споживачів електричної енергії не буде зарахована як оплати спожитої електроенергії. Обов’язковість розрахунків енергопостачальників лише через рахунок із спеціальним режимом використання передбачена не лише Законом України "Про електроенергетику", але і Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, затвердженим постановою НКРЕ №15/1 від 13червня 1996 р. П. 27 цього акту, зокрема, встановлює, що для проведення розрахунків на Оптовому ринку електроенергії України та спожиту електричну енергію ліцензіат та його відокремлені підрозділи відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання.
Тим не менше, спроби здійснити розрахунки в негрошовій формі іноді мають місце. В засобах масової інформації повідомлялось, що один із органів прокуратури звинуватив енергопостачальну компанію в застосуванні незаконних схем при стягненні коштів з підприємств-боржників (в цілому по Україні кількість таких підприємств велика), пропонуючи керівникам місцевих сільськогосподарських підприємств розраховуватись за борги зерном, погрожуючи відключенням електроенергії. При цьому РЕС укладала з підприємствами боржниками договори купівлі-продажу зерна і договори поруки. Внаслідок цього шести сільськогосподарським підприємствам району було заподіяно збитки на загальну суму понад 350 тисяч гривень [56]. Звичайно, ситуації з використанням злочинних схем не виключені. Але в даному випадку проблемним є питання як розкриття правопорушення, так і покарання за нього. Ліцензії дане підприємство може бути позбавлене у випадку повторного правопорушення, а в цьому разі до нього можуть бути застосовані інші заходи, передбачені чинним законодавством. Однак Закон України "Про електроенергетику" в ст. 29 прямо не передбачає дане правопорушення. В статті 24 цього ж Закону зазначається, що у випадках правопорушень, в т. ч. "проведення розрахунків за куплену енергопостачальником електричну енергію", можуть бути застосовані застереження, штраф, призначення тимчасового керуючого (адміністрації), зупинення дії ліцензії на здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії на відповідній території та її анулювання (ст. 24 Закону України "Про електроенергію"). Тим не менше, дієвість такої санкції, як анулювання ліцензію, викликає сумніви. Її застосування часто є недоцільним, оскільки певна територія може залишитись без енергопостачання. Тим більше, якщо мова йде про великі енергокомпанії (у приведеному прикладі із РЕС 70 відсотків її акцій передані Національній акціонерній компанії "Енергетична компанія України"), то це просто нереально. Не випадково, що заходи із анулювання ліцензії НКРЕ супроводжуються пропозицією відповідним органам про створення нового підприємства (звичайно, на базі колишнього), яке могло б здійснювати аналогічну діяльність. Практично це означає просто заміну керівних кадрів.
Виходячи із проблемності даної ситуації, вважаємо, що одним із напрямів роботи по вдосконаленню організації розрахунків на ОРЕ могло б стати розширення не суто адміністративних, а фінансових заходів, включаючи фінансові санкції у вигляді штрафу, пені та ін. Значний досвід з цього питання вже накопичений Державною податковою адміністрацією України, державною контрольно-ревізійною службою і знайшов відображення у податковому законодавстві.
Кошти з поточних рахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії (алгоритм оптового ринку електричної енергії – порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України) виключно на:
поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії;
поточний рахунок підприємства, яке здійснює передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами;
поточний рахунок енергопостачальника.
Кошти за електричну енергію, закуплену на оптовому ринку електричної енергії, всіма енергопостачальниками перераховуються виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії.
З поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії зазначені кошти спрямовуються виключно:
енергогенеруючим компаніям та іншим суб'єктам підприємницької діяльності, які провадять продаж електричної енергії оптовому постачальнику електричної енергії;
підприємству, яке здійснює диспетчерське управління об'єднаною енергетичною системою та передачу електричної енергії магістральними електричними мережами;
на поточний рахунок оптового постачальника електричної енергії;
іншим особам, які мають право на отримання коштів з інвестиційної складової оптового тарифу на електричну енергію, затвердженої Національною комісією регулювання електроенергетики України, в тому числі на спільне фінансування розвитку нетрадиційних джерел електричної енергії.
Умови про оплату електричної енергії коштами та про відкриття поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії (енергопостачальника, що здійснює підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території) є обов'язковими умовами договору купівлі-продажу електричної енергії між оптовим постачальником електричної енергії та енергопостачальником (договору на постачання електричної енергії між енергопостачальником, що здійснює підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, та споживачем).
Одним із принципів фінансових відносин на оптовому ринку електроенергетики і в паливно-енергетичному комплексі в цілому є заборона в усіх видах перехресного субсидіювання, під яким слід розуміти переміщення коштів або розподіл витрат у межах однієї компанії або між спорідненими підприємствами для фінансової підтримки одного підприємства або виду діяльності в рахунок іншого. Це правило закріплене в ліцензійних умовах з усіх видів підприємницької діяльності в паливно-енергетичному комплексі. Воно має на меті забезпечення єдиного централізованого управління потоками фінансових ресурсів і запобігання зловживанням у ПЕК.
Оптовий постачальник електричної енергії зобов'язаний забезпечити щоденне інформування учасників оптового ринку електричної енергії і органи виконавчої влади про стан проведення розрахунків на оптовому ринку електричної енергії.
Розрахункові операції по поточних рахунках із спеціальним режимом використання мають і інші особливості, які відрізняють їх від загальновстановленого порядку розрахунків:
на поточні рахунки із спеціальним режимом використання не може бути звернено стягнення за зобов'язаннями учасників оптового ринку електричної енергії;
операції на поточних рахунках із спеціальним режимом використання не підлягають призупиненню.
У разі купівлі електричної енергії на оптовому ринку електроенергії України постачальником, який був власником проданої ним на цьому ринку електроенергії для використання її на власні потреби, сторони договору купівлі-продажу припиняють виконання зобов’язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно із законодавством.
Алгоритм оптового ринку електричної енергії. Особливим елементом розрахунків на ОРЕ, аналога якому немає ні в цивільному, ні в господарському праві, є алгоритм оптового ринку електричної енергії, визначення якого дає Закон України "Про електроенергетику" — порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється Національною комісією регулювання електроенергетики України [116]. Хоча на законодавчому рівні сам порядок встановлення алгоритму чітко не визначено, Кабінетом Міністрів України встановлено Тимчасовий порядок внесення змін до алгоритму оптового ринку електричної енергії та здійснення контролю за його дотриманням [197]. Алгоритм затверджується НКРЕ, доводиться до уповноваженого банку і є підставою для здійснення розрахунків і розподілу коштів.
Однак, НКРЕ рішуче виступає проти трактування розрахунків, порушень при їх здійсненні на ОРЕ (неперерахування коштів) як цивільно-правової угоди. На доказ своєї позиції вона приводить той аргумент, що НКРЕ здійснює ліцензування діяльності в електроенергетиці, в процесі здійснення якого встановлюються інші, ніж цивільно-правові вимоги. Думка НКРЕ зводиться до того, що заборгованість, яка склалась у енергопостачальних організацій, має стягуватись у встановленому порядку ДП "Енергоринок" відповідно до умов двосторонніх договорів, а контроль за порядком розрахунків на ОРЕ, передбачений Договором, має здійснювати НКРЕ як орган регулювання в електроенергетиці і у разі його порушення застосовувати передбачені законодавством санкції, тим більше, що статтею 24 Закону України "Про електроенергетику" (в новій редакції) встановлено, що у разі порушення енергопостачальником, зокрема, зобов'язання щодо проведення розрахунків за закуплену електроенергію, НКРЕ застосовує до нього санкції.
Виходячи з цього, НКРЕ вважає, що справи про спори щодо встановлення алгоритму ОРЕ, який встановлює сама Комісія як орган державної виконавчої влади, не можуть бути підвідомчі господарському суду, оскільки: для розгляду питань стосовно алгоритму необхідні спеціальні знання; статтею 1 Закону України "Про електроенергетику" встановлення алгоритму віднесено до компетенції спеціально створеного державного органу — НКРЕ; згідно з вимогами законодавства алгоритм не може встановлюватись за домовленістю сторін.
Тимчасовим порядком встановлено, що зміни до алгоритму оптового ринку електричної енергії вносяться за рішенням НКРЕ:
за ініціативою НКРЕ;
у разі прийняття рішення про визнання ситуації, що склалася на оптовому ринку електричної енергії, надзвичайною чи за рішенням ради оптового ринку електричної енергії згідно з договором між учасниками оптового ринку електричної енергії;
згідно з рішеннями Кабінету Міністрів України за пропозиціями центральних та місцевих органів виконавчої влади.
Рада оптового ринку електричної енергії, центральні та місцеві органи виконавчої влади зобов'язані надавати прогноз фінансових наслідківдля сторін договору, за рахунок яких передбачається перерозподіл коштів, отриманих як плата за закуплену на оптовому ринку електричну енергію, та інформацію про механізм і терміни їх повернення. У разі відсутності зазначеного прогнозу та інформації пропозиції не розглядаються. Рішення НКРЕ про внесення змін до алгоритму підлягає опублікуванню.
Перед прийняттям рішення про внесення змін до алгоритму НКРЕ забезпечує проведення експертизи з метою визначення можливих наслідків та економічної доцільності цих змін. Якщо за результатами зазначеної експертизи внесення змін до алгоритму буде визнане недоцільним або економічно необґрунтованим, НКРЕ приймає рішення про відхилення пропозицій щодо таких змін. Після прийняття рішення про припинення дії надзвичайної ситуації на оптовому ринку електричної енергії згідно з договором оптовий постачальник електричної енергії та уповноважений банк у межах своєї компетенції надають НКРЕ інформацію щодо: суми коштів, додатково перерахованих суб'єктам господарювання з розподільчого рахунка оптового постачальника для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації; суми коштів у кожного з учасників оптового ринку електричної енергії, за рахунок яких ці кошти були перераховані з розподільчого рахунка оптового постачальника.
Контроль за дотриманням алгоритму здійснюється НКРЕ в межах своїх повноважень.
Процесуальний порядок та економічне обґрунтування нормативів відрахувань на рахунки із спеціальним режимом використання міститься у постанові НКРЕ № 861 від 18.08.2000 р. "Про затвердження Порядку визначення відрахувань коштів на поточні рахунки енергопостачальників електричної енергії за регульованим тарифом та на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії" (в редакції постанови НКРЕ від 28.03.2001 № 283) [212]. Метою цього акту є забезпечення прозорості та справедливості при розподілікоштів, які надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання на Оптовому ринку електричної енергії України. Особливістю акту є те, що розрахунки алгоритму здійснюються не на основі реальних, а на основі прогнозних показників, які, звичайно, в майбутньому коригуються.
Згідно Порядку [212] розрахунковий норматив відрахувань визначається, виходячи із прогнозованих обсягів виробництва, передачі, постачання електричної енергії у розрахунковому місяці. Затверджений норматив відрахувань визначається, виходячи із розрахункового нормативу відрахуваньз коригуванням відповідно до фактичних показників (обсягів виробництва, передачі, постачання) у місяці, що передував попередньому розрахунковому місяцю. Розрахунок нормативу відрахувань здійснюється без врахування податку на додану вартість. Інформація щодо роздрібних тарифів і прогнозованих обсягів споживання та обсягів електричної енергії, що закуповується енергопостачальниками в інших виробників, надається до НКРЕ енергопостачальником за встановленою формою до 25 числа місяця,що передує розрахунковому. Інформація щодо фактичних обсягів споживаннята обсягів електричної енергії, що закуповується енергопостачальниками в інших виробників, за місяць, що передував попередньому розрахунковому місяцю, надається до НКРЕ енергопостачальником за встановленою формою до 22числа місяця, що передує розрахунковому. Норматив відрахувань затверджується постановою НКРЕ та доводиться до відома енергопостачальників, оптового постачальника електричної енергії та Уповноваженого банку за 3 дні до початку розрахункового місяця. Якщо енергопостачальник не надав відповідну інформацію у визначений термін, НКРЕ може зменшити або застосувати нульовий норматив відрахувань коштів на поточний рахунок енергопостачальника. У разі, якщо надані ліцензіатами прогнозовані обсяги споживання електричної енергії населенням та населеними пунктами на місяць, що передував попередньому розрахунковому місяцю, перевищують фактичні обсяги за цей період на 10 і більше відсотків, то при визначенні розрахункового нормативу відрахувань коштів на поточні рахунки ліцензіатів, починаючи з лютого 2004 року, буде враховуватися фактичне споживання електричної енергії населенням та населеними пунктами за місяць, що передував попередньому розрахунковому місяцю.
НКРЕ може застосувати коригуючі коефіцієнти до нормативу відрахувань коштів на поточний рахунок енергопостачальника у разі:
а) розрахунку енергопостачальником не в повному обсязі за куповану на Оптовому ринку електричну енергію за місяць, що передував попередньому розрахунковому місяцю;
б) перевищення нормативних витрат в електромережах за місяць, що передував попередньому розрахунковому місяцю;
в) невиконання своїх зобов'язань при врахуванні частки понаднормативних витрат при формуванні роздрібних тарифів на електричну енергію.
НКРЕ може застосовувати коригуючі коефіцієнти, якщо енергопостачальник розраховується за куповану електроенергію менше, ніж на 100% відсотків, тобто має заборгованість. Але цей коефіцієнт не застосовується, якщо енергопостачальник повністю розрахувався з оптовим ринком електроенергетики. Крім того, Порядком встановлено коригуючий коефіцієнт за понаднормативні технологічні витрати. З метою стимулювання розрахунків НКРЕ може встановлювати коефіцієнт зменшення нормативу енергопостачальника, який на 100 і більше відсотків розрахувався із оптовим ринком електроенергетики. В цьому випадку коригуючі коефіцієнти за понаднормативні втрати електроенергії не застосовуються до нормативу перерахування коштів на поточні рахунки енергопостачальників. Комісія також може застосовувати коефіцієнти зменшення нормативу енергопостачальника у випадках добросовісного погашення ним заборгованості відповідно до постанови НКРЕ від 29.10.2003 № 1086 "Про алгоритм перерахування коштів" [215].
НКРЕ проводить коригування нормативу відрахувань за розрахунок не в повному обсязі один раз на місяць відповідно до фактичних даних ДП "Енергоринок" щодо розрахунків енергопостачальниками за куповану на Оптовому ринку електричну енергію. НКРЕ може коригувати нормативи відрахувань коштів на поточні рахунки енергопостачальників протягом місяця у разі зміни тарифів енергопостачальних компаній на передачу та постачання електричної енергії, значної (більше 10 % від загального споживання) зміни обсягів споживання електричної енергії та звернення енергопостачальної компанії щодо перерахування коштів у повному обсязі на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії.
В умовах централізації системи розрахунків у електроенергетиці НКРЕ використовує централізовані розрахунки як засіб підтримання платіжної, технологічної, виробничої дисципліни. Так, при встановленні алгоритмів розподілу електроенергії НКРЕ встановлює також щодобові додаткові відрахування коштів енергопостачальникам шляхом утримання коштів з енергопостачальників, які допустили введення надзвичайного стану в Оптовому ринку електроенергетики, коштів за електроенергію, спожиту бюджетними організаціями та установами, та перерахованих з поточного рахунку із спеціальним режимом використання енергопостачальникана розподільчий рахунок оптового постачальника без відрахування на поточний рахунок коштів, належних енергопостачальнику в зв'язку із здійсненням попередньої оплати споживачами та ін., в т. ч. помилок розпорядника коштів, установ банків та ін.
Іншим прикладом може бути порядок, встановлений постановою НКРЕ № 311 від 3 квітня 2001 р. "Про здійснення розрахунків у разі відсутності заборгованості постачальника електричної енергії за регульованим тарифом перед оптовим постачальником електроенергії" [214]. Нею встановлено, що Комісія може здійснити перехід на 100-відсоткове перерахування коштів на поточний рахунок постачальника електричної енергії за регульованим тарифом у випадку відсутності у нього заборгованості (з урахуванням договору реструктуризації боргу) перед оптовим постачальником та підписання з ДП "Енергоринок" графіка здійснення платежів за куповану на оптовому ринку електроенергію. Для цього енергопостачальник подає НКРЕ акти звірки між енергопостачальником та ДП "Енергоринок" станом на перше число місяця, що передує розрахунковому, що підтверджують відсутність заборгованості, та узгоджений графік платежів між енергопостачальником та ДП "Енергоринок", після чого НКРЕ встановлює 100-відсоткове перерахування коштів на рахунок енергопостачальника. Однак у разі порушення встановлених умов ДП "Енергоринок" в дводенний термін надає НКРЕ відповідну інформацію, на підставі якої Комісія встановлює відсотки відрахувань коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електроенергії і на поточний рахунок енергопостачальника. Відсоток встановлюється з метою зменшення заборгованості енергопостачальника перед оптовим ринком електроенергії за куповану продукцію.
Розрахунки за спожиту електроенергію розраховуються за такими групами споживачів: промислові та прирівняні до них споживачі з приєднаною потужністю 750 кВА і більше; промислові та прирівняні до них споживачі з приєднаною потужністю до 750 кВА, електрифікований залізничний транспорт, електрифікований міський транспорт, непромислові споживачі, сільськогосподарські споживачі-виробники, населення: а) всього, б) яке проживає в 30 км зоні АЕС (в т.ч., яке проживає у містах (крім праці в АПК) та яке проживає у сільській місцевості, та працівники АПК, що проживають у смт та містах, яке проживає у будинках, обладнаних кухонними електроплитами); населення, яке не проживає в 30 км зоні АЕС, в т.ч., яке проживає у містах (крім прац. АПК), сільській місцевості, та працівники АПК, що проживають у смт та містах, в т.ч., яке проживає у будинках, обладнаних кухонними електроплитами, населені пункти таін.
Умовами та Правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом (затверджені постановою НКРЕ № 15,1 від 13.0696 р.) встановлено, що: а) для проведення розрахунків за куплену на Оптовому ринку електричної енергії України та спожиту електричну енергію ліцензіат та його відокремлені підрозділи відкривають в установах уповноваженого банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання; б) споживачі, які купують електричну енергію у ліцензіата, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання ліцензіата; в) кошти з поточного рахунку із спеціальним режимом використання ліцензіата перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії, поточний рахунок підприємства, яке здійснює передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, поточний рахунок ліцензіата; г) кошти за електричну енергію, закуплену на оптовому ринку електричної енергії, ліцензіат перераховує виключно на поточний рахунок із спеціальнимрежимом використання оптового постачальника електричної енергії.
Аналіз рішень Комісії свідчить, що вона не тільки встановлює алгоритм розподілу електроенергії, але практично виконує функції розпорядника коштів, приймаючи рішення щодо кожної суми, яка надходить на її поточний рахунок зі спеціальним режимом використання. Про це, наприклад, свідчать акти про перерахування коштів, які приймаються Комісією регулярно, та інші акти індивідуального характеру. Акти про алгоритм розподілу електроенергії приймаються здебільшого щомісячно, але практично НКРЕ може прийняти їх будь-коли, не вказуючиу постанові дату, до якої діє алгоритм. Так 21 лютого 2005 р. НКРЕ прийняла постанову № 102 "Про алгоритм розподілу коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії" [160], якою визнала такою, що втратила чинність постанову НКРЕ від 6 січня 2005 р. № 10. Сама постанова від 21лютого 2005 р. містить як нормативні, так і індивідуальні приписи. На наш погляд, мінусом правового регулювання розподілу коштів і постанов НКРЕ з цього приводу є відсутність чітко сформульованих підстав для зміни алгоритму розподілу коштів та перерахування коштів (на практиці такими причинами для зміни алгоритму та коригуючого коефіцієнту можуть бути зміни у виробництві та постачанні електроенергії, акти Кабінету Міністрів та інших органів, які створюють такі підстави). Слід враховувати, що алгоритм має нормативний характер і стосується всіх суб’єктів оптового ринку електроенергії, а перерахування коштів носить індивідуальний характер і у постанові НКРЕ конкретно вказуються суб’єкти розподілу, а тому обґрунтуваннярозподілу коштів має бути переконливим для всіх учасників ринку.
Акти про алгоритм не мають ні встановленої структури, ні обов’язкових елементів. Акти про алгоритм практично містять норми та індивідуальні приписи і фактично являють собою акт про бюджет оптового ринку електроенергії, який періодично коригується. Так, постановою НКРЕ від 27квітня 2006 р. № 551 "Про алгоритм перерахування коштів на травень 2006року" [218] було встановлено такі основні показники розподілу плати за електроенергію:
1) установам уповноваженого банку перерахувати кошти, що надійшли від споживачів електроенергії на поточні рахунки із спеціальним режимом використання структурних підрозділів ліцензіатів з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, за винятком цільової надбавки (екологічної складової тарифів), яка діяла до 1 січня 2002 р., у повному обсязі на поточні рахунки із спеціальним режимом використання ліцензіатів з постачання електричної енергії за регульованимтарифом;
2) кошти вказаної цільової надбавки перераховуються за умови надання споживачем електроенергії окремого платіжного доручення, в якому у графі "Призначення платежу" зазначено "Оплата цільової надбавки(екологічної складової)…" у певному порядку для декількох суб’єктів;
3) встановлено алгоритм перерахування коштів на поточні рахунки ліцензіатів з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії;
4) встановлено, що залишок коштів, який утворився на 1 травня 2006р. на поточних рахунках із спеціальним режимом використання постачальників електричної енергії за регульованим тарифом, розподіляється за алгоритмом розподілу коштів на квітень 2006 р.;
5) встановлено на травень в алгоритмі перерахування коштів (відміченому вище, у п. 3) необхідно: а) нормативи відрахувань коштів на поточні рахунки енергопостачальних компаній з урахуванням коригуючих коефіцієнтів згідно з приведеним у додатку розрахунком; б) додаткове утримання коштів з поточних рахунків енергопостачальних компаній згідно з розрахунком у додатку;
6) визначено нормативи відрахувань коштів на поточні рахунки ліцензіатів у повному обсязі (100%);
7) приписано п’яти ліцензіатам забезпечити розрахунки з оптовим постачальником електроенергії таким чином, щоб на 1 червня 2006 р. рівень оплати купованої у травні 2006 р. електричної енергії був не менший 100% від її вартості;
8) міститься декілька індивідуальних приписів;
9) містяться: Додаток № 1 "Нормативи відрахувань коштів на поточні рахунки ліцензіатів з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії на травень 2006 року"; Додаток № 2 "Розрахунок нормативів відрахувань коштів на поточні рахунки ліцензіатів з постачання електричної енергії за регульованим тарифом з урахуванням коригуючих коефіцієнтів на травень 2006 року"; Додаток № 3 "Розрахунок додаткового утримання коштів з поточних рахунків енергопостачальних компаній у травні 2006 року".
Висновки і пропозиції щодо удосконалення системи розрахунків у електроенергетиці.
Таким чином, розрахунки в електроенергетиці України є частиною розрахункових відносин, яка має ряд суттєвих особливостей, відрізняючись, крім викладеного вище, такими узагальнюючими рисами як імперативність і публічність. Імперативність і публічність проявляється в правовому регулюванні банківських відносин у паливно-енергетичному комплексі України, зокрема, у тому, що:
уповноважений банк призначається Кабінетом Міністрів України;
всі учасники ОРЕ та інших галузей ПЕК зобов’язані відкрити рахунок саме в банку, який визначено Кабінетом Міністрів України і банк при цьому не має права відмовити у відкритті такого рахунку учасникам ОРЕ;
закрити свій рахунок учасник ОРЕ теж не вправі;
встановлюваний НКРЕ Алгоритм щодо розподілу коштів не має аналогів у цивільному та господарському праві і є обов’язковим як для власників рахунків, так і для уповноваженого банку;
уповноважений банк виконує нетипову для банків операцію – на підставі рішення державного органу – НКРЕ, — розподіляє кошти між учасниками ОРЕ;
платник і отримувач коштів не визначають форми розрахунків – уповноважений банк спрямовує кошти навіть без доручень;
всі напрямки розрахунків, коло платників і отримувачів визначено законодавством: розрахунки детально регламентуються НКРЕ, яка в примусовому порядку спрямовує потоки грошових коштів на потреби ОРЕ;
всі розрахунки здійснюються через поточні рахунки із спеціальним режимом використання;
розрахунки здійснюються через розпорядника системи розрахунків – державне підприємство ДП "Енергоринок";
заборона здійснення розрахунків у негрошовій формі;
заборона звернення стягнення за зобов'язаннями учасників оптового ринку електричної енергії на поточні рахунки із спеціальним режимом використання;
заборона призупинення операцій на поточних рахунках із спеціальним режимом використання;
публікація в засобах масової інформації даних про відкриті в уповноваженому банку поточні рахунки зі спеціальним режимом використання; перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використовування в уповноваженому банку для зарахування засобів за електричну енергію затверджується і доводиться до уваги споживачів Національною комісією регуляції електроенергетики України (НКРЕ) через засоби масової інформації.
регулярна публікація даних про заборгованість підприємств галузі та конкретних боржників та ін.
Таким чином, система розрахунків в електроенергетиці і паливно-енергетичному комплексі України в цілому має своєрідний з погляду системи розрахунків в народному господарстві характер, обумовлений особливостями цих галузей. Для них характерна наявність єдиного управління, регулювання, яке поєднує елементи імперативності, публічності і дотримання права приватної власності. Все це дає підстави виділити систему розрахунків в цій сфері в єдиний спеціальний режим. З наукової точки зору наявність спеціальних режимів розрахунків є особливим елементом правового регулювання розрахункових відносин, що є виключенням із загального режиму, обумовленим особливим суспільним значенням відносин в паливно-енергетичному комплексі України.
Проводячи паралель із висловленою О.П. Подцерковним думкою (див. в розділі 1) про відносну відірваність товарних і розрахункових відносин, варто відзначити, що в електроенергетиці вона досягла чи не найвищого рівня – координація руху товару (електроенергії) і розрахунків за неї здійснюється лише на рівні всього ОРЕ, а рух грошових коштів в цілому має чітко окреслені канали, відмінні від руху електроенергії.
Деякими особливостями характеризуються і розрахунки споживачів, якщо порівняти їх із звичайними господарськими договорами. Наприклад, в електроенергетиці такими особливостями є надання державою пільг деяким категоріям споживачів, наявність житлових субсидій (надання житлових субсидій відбувається за допомогою фінансово-правового інструменту – субвенцій) та ін. В той же час деякі з положень Господарського кодексу України навряд чи можуть бути розповсюджені на всі відносини в ПЕК і електроенергетиці, наприклад.
Таким чином, на нашу думку:
а) необхідність єдиної державної політики, регулювання і управління комплексом електроенергетики України є об’єктивною закономірністю, обумовленою всією системою відносин із виробництва і постачання електроенергії;
б) вимагає оновлення Договір між членами Оптового ринку електричної енергії України. На нашу думку, це має бути не зовсім Договір між учасниками ОРЕ – він повинен також зафіксувати відносини між державою і учасниками ОРЕ з приводу розподілу їх функцій;
в) очевидно, є потреба в прийнятті єдиного законодавчого акту про фінансові відносини як на Оптовому ринку електроенергії, так і в електроенергетиці України в цілому. Необхідність законодавчої форми обумовлюється тим, що у фінансових відносинах зачіпаються досить гостро правовідносини власності.
Розглянуті вище питання дозволяють зробити деякі узагальнюючі висновки щодо існуючого порядку розрахунків у електроенергетиці. На нашу думку, ці відносини з точки зору фінансового права мають дещо неоформлений вигляд і не відповідають своїй суті.
Встановлений спеціальний режим розрахунків у електроенергетиці не є лише розрахунками у власному розумінні цього слова – це справжній режим фінансових відносин, який передбачає існування окремих груп правовідносин, пов’язаних із переходом права власності на кошти, які сплачуються за спожиту електроенергію. НКРЕ і ДП "Енергоринок" не лише спрямовують ці кошти у відповідності із алгоритмом по визначених НКРЕ напрямках, але і концентрують частину цих ресурсів для використання їх на централізовані заходи. За суттю це є імперативний, владний перерозподіл коштів між учасниками ОРЕ з використанням їх певної частини в централізованому порядку. Таким чином, ми маємо справу з особливою групою фінансових відносин, у яких центральне місце займає орган державного управління – Національна комісія регулювання електроенергетики України як регулюючий орган. На нашу думку, більш чітких правових форм фінансові відносини на Оптовому ринку електроенергії могли б набути, якщо запровадити відомий фінансово-правовий інструмент – створити Фонд Оптового ринку електроенергії, прийняти про нього Положення, в якому були б передбачені доходи і видатки фонду, чітко визначені повноваження суб’єктів і права господарюючих організацій — суб’єктів ОРЕ та ін. Складну структуру відносин на ОРЕ можна було б відобразити існуванням різних частин фонду, які умовно згідно відомим категоріям фінансового права можна було б назвати фондом-нетто (в якому відображались би централізовані кошти) і фондом-брутто (який перерозподіляється між учасниками ринку).
Варто відзначити, що це не нова ідея. Указом Президента України "Про створення Фонду для розрахунків за енергоносії" № 830/95 від 12вересня 1995р. [138] передбачалось створення в складі Державного бюджету України Фонду для розрахунків за енергоносії з метою погашення зовнішньої заборгованості та забезпечення своєчасних розрахунків за енергоносії. Передбачалось, що Фонд здійснює розрахунки за енергоносії шляхом відрахування суб'єктами підприємницької діяльності сум у розмірі 5 відсотків від обсягів реалізації продукції, робіт, послуг. Однак на цей Указ було накладене вето постановою Верховної Ради України "Про Указ Президента України від 12 вересня 1995 року "Про створення Фонду для розрахунків за енергоносії" № 353/95-ВР від 3жовтня 1995 р. [132]. В постанові було відмічено суперечність Указу ряду положень чинних нормативно-правових актів, хоча сам по собі практичний зміст – необхідність такого Фонду, — взагалі не розглядався. Питання про створення такого Фонду (за іншою версією його назва – стабілізаційний фонд) неодноразово розглядалося в процесі внесення змін до Державного бюджету 1995 р. [138; 132; 144; 1333].
Слід, щоправда, зазначити, що мета створення фонду чітко не була сформульована. Так, у Положенні про Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу № 478, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1996 р. [181], закріплювалось, що Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу утворено з метою забезпечення суспільного виробництва паливно-енергетичними ресурсами; кошти Фонду використовуються для фінансування будівництва об'єктів виробничого призначення паливно-енергетичного комплексу (насамперед пускових), придбання обладнання для нових очисних і підготовчих вибоїв, фінансування заходів щодо технічного переозброєння підприємств, енергозбереження. Крім того, КМУ намагався створити загальнодержавний позабюджетний фонд енергозбереження [180], але він теж практично не діяв.
Необхідність такого Фонду обумовлюється тим, що на сьогодні в електроенергетиці України існують ряд складних відносин, пов’язаних не лише із ресурсами енергоринку, але і з коштами Державного бюджету України, ряд внутрішніх платежів ОРЕ, які не завжди піддаються чіткому контролю, пов’язані з перекачуванням коштів до бюджету і до електроенергетичної галузі. Так, Правилами Оптового ринку електричної енергії України в редакції, затвердженій Радою ринку від 4 вересня 2003р., передбачено цілий ряд внутрішніх платежів (платіж за відпущену в Оптовий ринок електричну енергію, платіж за відхилення фактичного виробітку від заданого графіка для створення резерву і виконання вимог системи, плата за вироблену електроенергію блоку, яка пов'язана із зміною режиму системи, платіж за робочу потужність, платіж за маневреність, платіж за пуск блоку (корпусу), платіж за розвантаження нижче мінімально допустимого складу обладнання станції, додаткові платежі виробнику, платежі, що сплачують виробникам, які працюють за ціновими заявками, платіж оператора зовнішніх потоків, платіж на будівництво енергоблоків виробникам, які не працюють за ціновими заявками, платежі постачальників за централізоване диспетчерське управління та використання магістральних та міждержавних електромереж, платежі ДПЕ, додаткові платежі постачальників, дотаційні сертифікати та компенсаційні платежі, платежі на фінансування розвитку нетрадиційних джерел електроенергії). Цілий ряд витрат капітального характеру може здійснюватися самими електрогенеруючими компаніями, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України[157].
Крім того, існує цілий ряд зв’язків електроенергетичної галузі і з Державним бюджетом України. ДП "Енергоринок" є платником збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію (а також юридичні особи — виробники електричної енергії, що продається поза оптовим ринком електричної енергії, та теплової енергії, включаючи акціонерну енергетичну компанію "Київенерго"). Об'єктом обчислення збору є: для Державного підприємства "Енергоринок" — вартість відпущеної електричної енергії без урахування податку на додану вартість; для юридичних осіб — виробників електричної і теплової енергії, включаючи акціонерну енергетичну компанію "Київенерго", — вартість відпущеної електричної енергії, що продається поза оптовим ринком електричної енергії, зменшена на вартість електричної енергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками, та теплової енергії без урахування податку на додану вартість. Розмір збору встановлюється НКРЕ виходячи із сум збору, затверджених законом України про державний бюджет на відповідний рік. Суми збору включаються до складу валових доходів і валових витрат платника збору відповідно до законодавства. Контроль за правильністю обчислення, своєчасністю подання розрахунків, повнотою та своєчасністю сплати збору здійснюється органами державної податкової служби відповідно до законодавства.
Згідно Порядку зарахування та використання надходжень від збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 89 від 22 січня 2005р., надходження від збору зараховуються:
з поточного рахунка із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії на рахунок, відкритий в управлінні Державного казначейства у м. Києві за балансовим рахунком 3121 "Надходження коштів спеціального фонду державного бюджету, які спрямовуються на спеціальні видатки", за кодом класифікації доходів бюджету 24120000 "Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію";
з поточних рахунків виробників електричної енергії, які мають ліцензію на право провадження такої підприємницької діяльності та продають електричну енергію поза оптовим ринком електричної енергії, на рахунки, відкриті у відповідних управліннях Державного казначейства за балансовим рахунком 3121 "Надходження коштів спеціального фонду державного бюджету, які спрямовуються на спеціальні видатки", за кодом класифікації доходів бюджету 24120000 "Збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію" (під час перерахування коштів від збору в платіжному дорученні у графі "Призначення платежу" зазначається "Кошти від збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію").
Кошти, що надійшли від збору, використовуються відповідно до порядку касового виконання державного бюджету за видатками та в межах, передбачених помісячним розписом спеціального фонду державного бюджету за напрямами, визначеними паспортами, що складені за кожною бюджетною програмою, джерелом якої є кошти збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, згідно з кошторисами і планами використання бюджетних коштів.
В Постанові визначається, що головні розпорядники коштів: включають підприємства та організації, визначені замовниками робіт за відповідними напрямами, що передбачені пунктів 3-5, 7, 9, 45, 48, 49 статті 43 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" до мережі юридичних осіб як одержувачів бюджетних коштів; розподіляють асигнування спеціального фонду державного бюджету між одержувачами бюджетних коштів за кожною бюджетною програмою.
Законами України про Державний бюджет України на 2006 та 2007рр. [128;129] встановлено, що кошти, отримані у відповідному році, до спеціального фонду Державного бюджету України спрямовуються, зокрема, на:
….3) заходи з реалізації Комплексної програми будівництва вітрових електростанцій;
4) будівництво енергоблоків атомних, гідроакумулюючих та інших електростанцій, магістральних, гірських та сільських ліній електропередач за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;
5) здешевлення кредитів на створення запасів твердого палива для теплоелектростанцій.
7) державну підтримку будівництва та технічного переоснащення підприємств з видобутку кам'яного вугілля, лігніту (бурого вугілля) і торфу;
9) реструктуризацію вугільної та торфодобувної промисловості;
45) державну підтримку вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості продукції, у тому числі забезпечення гарантійних зобов'язань по поверненню бюджетних позик;
48) будівництво пускового комплексу "Вектор".
49) виконання робіт у сфері поводження з радіоактивними відходами неядерного циклу та ліквідацію радіаційних аварій [128].
Всі ці витрати здійснюються за рахунок надходжень від збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію з частковим залученням коштів, що надійдуть у рахунок погашення заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії і наданими для закупівлі сільськогосподарської техніки іноземного виробництва, переданої сільгосптоваровиробникам та іншим суб'єктам господарювання. Ці відносини, крім того, регулюються також Порядком відрахування коштів державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до спеціального фонду державного бюджету та їх спрямування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N 405 від 30 травня 2005р. [164].
Врешті-решт, зазначені кошти виявляються в кошторисі ДП "Енергоринок". Так, постановою НКРЕ "Про кошторис витрат ДП "Енергоринок" на II півріччя 2006 року" № 881 було затверджено кошторис витрат ДП "Енергоринок" на IIпівріччя 2006 року по доходах та видатках у сумі 34119,4 тис. грн., у тому числі по доходу від продажу електричної енергії за оптовим тарифом (надбавка до оптової ринкової ціни) у сумі 32789,4 тис. грн. та від інших надходжень у сумі 1330,0 тис. грн. [164].
Таким чином, мова йде значною мірою про звичайне перекачування коштів. Крім того, якщо врахувати всі відносини в електроенергетиці, то було б доцільно оформити їх у вигляді давно відомого фінансового інструменту – Фонду розвитку паливно-енергетичного комплексу. Це дало б можливість концентрації ресурсів, відповідного контролю зі сторони КРУ та податкової служби України, а також відкрило б нові можливості. Наприклад, за рахунок надходжень до спеціального фонду державного бюджету від збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію зараз надаються кредити для оплати екологічної броні електропостачання у разі несплати або неповної оплати за спожиту електричну енергію споживачами, яким встановлена така броня. Кредитний договір укладається між Головним управлінням з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідним управлінням обласної, Київської та Севастопольської міської держадміністрації (далі — управління) і споживачем електричної енергії, включеним до переліку споживачів електричної енергії та їх обладнання, для якого встановлена екологічна броня електропостачання відповідно до Порядку складання переліку споживачів та їх обладнання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 р. №2052. Такого роду фінансові операції можна було б зосередити у єдиному фонді.
В цілому ж, враховуючи необхідність однозначного застосування законодавства про розрахунки в електроенергетиці, виключний режим регулювання в ній розрахункових відносин, їх слід було б врегулювати в окремому законі, але це має бути не закон про розрахунки, а скоріше за все закон про фінансову основу функціонування електроенергетики.
Ці пропозиції можуть викликати заперечення в тому плані, що порушуються ринкові начала у функціонуванні Оптового ринку електроенергії. Але, по-перше, такий фонд вже передбачено Договором між членами Оптового ринку електричної енергії України, але він так і не набув чітко виражених форм. По-друге, є сенс переглянути концептуальні питання щодо єдиного державного управління ринком електроенергетики. Цей ринок за своєю природою передбачає складну структуру і цілий ряд нетипових відносин, коли розрахунки практично відірвані від виробництва і постачання електроенергії. Складний характер виробничих відносин обумовлює необхідність існування єдиного управляючого центру, який би об’єднував як потоки електроенергії, так і потоки грошових коштів. Фактично це визнано всіма учасниками ОРЕ і зафіксовано у Договорі, який передбачає функціонування розпорядника коштів і розпорядника фонду ОРЕ. Але, це не може бути зроблено на громадських засадах – існують норми і стандарти подачі електроенергії, для обслуговування ринку потрібні кваліфіковані кадри, існує особливий режим ядерної енергетики та ін. Звідси випливає необхідність єдиного державного управління електроенергетикою України.
Однак, виникає питання про поєднання приватних і публічних начал в управлінні і функціонуванні електроенергетики України. Ринок електроенергетики на перших порах уявлявся як ринок приватних власників, але, на сьогодні, вже зрозуміло, що без єдиного державного управління, лише на началах саморегулювання, він функціонувати не зможе і це є об’єктивна закономірність (детальніше ці питання було розглянуто в тексті роботи вище). Об’єктивною є і вимоги, щоб діяльність приватних організацій у електроенергетиці України жорстко регламентувалась державою (ліцензування, встановлення нормативів та ін.). На наш погляд, Договір між членами Оптового ринку електричної енергії України вимагає оновлення. На сьогодні "адміністратором" Договору (ми розуміємо неточність цього виразу) фактично є НКРЕ, яка публікує, вносить зміни до Договору (!), редагує Додатки та ін. На нашу думку, це має бути не зовсім Договір між учасниками ОРЕ – він повинен зафіксувати відносини між державою і учасниками ОРЕ з приводу розподілу функцій на ОРЕ, а необхідність єдиної державної політики, регулювання і управління комплексом електроенергетики України є об’єктивною закономірністю, обумовленою всією системою відносин із виробництва і постачання електроенергії.
Концепцією функціонування та розвитку оптового ринку електричної енергії [240] передбачено вдосконалення організаційно-правових та економічних засад оптового ринку електроенергії. Існуюча система розподілу електроенергії за алгоритмом та поточними рахунками зі спеціальним режимом використання є перехідною до більш розвинутої системи.
Одним із основних напрямків вдосконалення системи розрахунків є розширення децентралізованих розрахунків і відносне зменшення ролі централізованих, але це вимагає високого ступеню технологічного обладнання, яке б давало можливість оперативного управління потоками електроенергії та розрахунків, детальних правил ринку і його організації в цілому. Уявляється, що це і буде напрямком розвитку електроенергетичного ринку України, однак вже зараз можна активно впроваджувати елементи клірингу у розрахунках, нетто-розрахунки (а не валові) з тим, щоб розвивати елементи децентралізації і більш гнучко оперувати потоками грошових розрахунків, уникаючи зайвих, зустрічних потоків та ін.
Серед заходів, які намічено Концепцією, передбачаються і заходи із ліквідації неповної оплати електроенергії, які ведуть до погіршення фінансового стану енергетичних компаній. Поміж них є посилення відповідальності за розкрадання електроенергії, відключення неплатників, а також "відновлення практики стягнення пені з побутових споживачів у разі несвоєчасного внесення плати за електричну енергію" [240] та ін. Більш чітко пропонується законодавчо закріпити механізми забезпечення договірних зобов’язань (застава, порука, неустойка, аванс). На нашу думку, слід також розвивати систему планових платежів (які несуть в собі елементи передоплати), в т.ч. для побутових споживачів електроенергії, за якої кожен платник вносить кошти не за спожиту електроенергію, а в плановому порядку, і регулювання платежів проводиться шляхом періодичних (наприклад, квартальних) звірок, в результаті яких вносяться недосплачені суми або ж зараховуються в рахунок наступних платежів зайво сплачені. Можливість введення планових платежів слід передбачати в договорах на постачання електроенергії.
2.2. Фінансово — правове регулювання розрахунків у нафтогазовому комплексі
Законодавство про розрахунки в нафтогазовій галузі відрізняються великою кількістю нормативно-правових актів, основу яких складає Закон України "Про нафту і газ" [124].
Центральне місце в управлінні нафтогазовим комплексом займають НКРЕ та Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", створена у 1998 р. згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998р. №747 [152], якою також було затверджено Статут компанії (сама постанова КМУ була прийнята на розвиток Указу Президента України "Про реформування нафтогазового комплексу України" від 25 лютого 1998 р. № 151 [139]). Предметом діяльності компанії є видобування нафти і природного газу, постачання природного та скрапленого газу, концентрація фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів, налагодження ефективних організаційних зв’язків між підприємствами, що входять до складу компанії та ін.
На жаль, останнім часом розрахунки в сфері діяльності НАК "Нафтогаз України" супроводжувались численними порушеннями чинного законодавства України, що було відмічено в постанові Верховної Ради України "Про роботу Кабінету Міністрів України із забезпечення потреб України природним газом і у сфері енергозбереження та про стан виконання Постанови Верховної Ради України від 19 січня 2006 року № 3387-IV "Про некваліфіковані дії органів виконавчої влади із забезпечення споживачів України природним газом" №3439-IV від 14 лютого 2006 р. [135]. Зокрема, Рахунковій палаті України було доручено здійснити комплексну перевірку діяльності НАК "Нафтогаз України", звернувши при цьому увагу на такі питання: реалізацію газу через схему з участю посередницьких організацій з розрахунком векселями та поставками обладнання; використання давальницьких схем при переробці конденсату та реалізації бензину; порядок закупівель і поставок обладнання ДК "Укртрансгаз" для потреб галузі; використання ДК "Газ України" та ДП "Газ-тепло" у розрахунках за поставлений газ боргів минулих років; стан розрахунків за поставлений газ між підприємствами з газопостачання та газифікації ДК "Газ України"; застосування схем реалізації природного газу структурам галузі, зокрема, шляхом заміщення їх на запаси у газосховищах (з урахуванням підвищення ціни на газ у 2006 р.) [135]. Такі рішення вищих органів державної влади досить симптоматичні і вказують на необхідність посилення державного управління і регулювання у нафтогазовій галузі (про що йшла мова у розділі першому дослідження). Про це ж свідчить і позиція, викладена в Указі Президента України "Про рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 9 грудня 2005р." [141], якою було затверджено Основні напрями державної політики у сфері забезпечення енергетичної безпеки України. В Основних напрямах, зокрема, в числі головних загроз енергетичній безпеці України на сучасному етапі називається … платіжна криза та незадовільний фінансовий стан підприємств паливно-енергетичного комплексу, тіньовий перерозподіл прав власності, тінізація обігу фінансових та матеріально-технічних ресурсів [143]. Крім того, Верховна Рада України розглянула в першому читанні проект Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" і направила його на повторне перше читання.
З середини 90-х років державою було вжито заходів щодо вдосконалення роботи нафтогазового комплексу, в т. ч. в сфері розрахунків. В процесі здійснення одного із них була ліквідована Державна акціонерна холдингова компанія "Укргаз" і створено НАК "Нафтогаз України", що потягнуло за собою цілий ряд змін в управлінні галуззю, в т.ч. в області розрахунків.
За часів діяльності "Укргазу" з¢явилась система розрахунків через розподільчі рахунки. Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 12 червня 1996 р. № 636 "Про заходи щодо покращання розрахунків за природний газ" було встановлено, що газозбутові організації "Украгаз" та їх філії (управління газового господарства) відкривають в уповноважених банках рахунки, а сама компанія "Укргаз" – консолідований транзитний рахунок (пізніше вони отримали назву "розподільний рахунок", після чого були перейменовані у поточні рахунки із спеціальним режимом використання) [146]. У відповідності із нею "Укргазом" було затверджено Тимчасовий порядок для газозбутових організацій 153а], а дещо пізніше – Тимчасовий порядок такого ж типу для газодобувних організацій (обидва вони на сьогодні втратили чинність).
Велике значення для налагодження розрахунків у нафтогазовому комплексі мала спільна постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13 листопада 1998 р. № 1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ" [155]. Нею було приписано відкрити в уповноважених банках розподільні рахунки газозбутовим і газотранспортним організаціям НАК "Нафтогаз України" та консолідований розподільний рахунок Дочірній компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" для зарахування коштів, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, та здійснення розрахунків за поставку та транспортування природного газу. На ці рахунки установи банку мають зараховувати кошти, що надходять протягом операційного дня від споживачів природного газу. Зарахування здійснюється згідно Алгоритму розподілу коштів, передбачає розподіл і перерахування цих коштів з розподільних рахунків газозбутових і газотранспортних організацій на консолідований розподільний рахунок. Алгоритм розподілу коштів за погодженням із ДПАУ затверджує НКРЕ, яка також доводить його до установ банків не пізніше, ніж за 15 днів до початку його використання. Було також встановлено, що на всі види розподільних рахунків не виставляються безакцептні платіжні вимоги. Таким чином, було встановлено два види рахунків – розподільний та консолідований (за суттю це теж розподільний рахунок) і визначено деякі особливості здійснення розрахунків за ними.
Положення цієї постанови НАК "Нафтогаз України" було деталізовано у Порядку розподілу коштів [162], яким, зокрема, було встановлено, що розподільні рахунки відкриваються для зарахування коштів, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, з якими газодобувні та газотранспортні підприємства перебувають у договірних відносинах на поставку газу; після цього кошти з цих рахунків перераховуються на консолідований розподільний рахунок Дочірньої компанії "Газ України" в день їх надходження.
Порядок виділяє три категорії суб’єктів розрахункових відносин – постачальники, газодобувні організації, газотранспортні організації. Відкриття рахунків для них в уповноважених банках здійснюється згідно їх заяви, якщо розподільний рахунок відкривається в тому ж банку, що і основний або додатковий поточний рахунок. При відкритті рахунку в інших уповноважених банках подаються всі документи, передбачені для відкриття поточного рахунку. При відкритті консолідованого рахунку Дочірньої компанія "Газ України" повідомляє про це всі уповноважені банки, в яких відкрито відповідні розподільні рахунки.
Кошти, які надходять на консолідований розподільний рахунок Дочірньої компанії "Газ України", щоденно розподіляються нею, і на підставі її платіжних доручень перераховуються уповноваженим банком на поточні рахунки:
а) постачальників природного газу – в частині вартості газу;
б) газодобувних і газотранспортних підприємств – в частині оплати за транспортування газу.
Базою для розподілу коштів є рівень сплати грошима за газ, використаний усіма категоріями споживачів за попередній місяць. Рівень виплат визначається шляхом зіставлення належних до сплати сум та фактично отриманих грошей. Розподіл коштів, призначених для оплати постачальникам, здійснюється пропорційно до вартості поставленого газу із урахуванням рівня оплат. Кошти для оплати за транспортування газу між газозбутовими та газотранспортними підприємствами розподіляються відповідно до диференційованих тарифів, що встановлюються наказом Міністерства економіки України в установленому порядку. Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки, було встановлено НКРЕ постановою від 12 липня 2000р. "Про затвердження Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств" № 759 [220].
Алгоритм визначає та встановлює послідовність дій власників природного газу, газотранспортних, газорозподільних, газопостачальних підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання за використаний природний газ від усіх категорій споживачів. Умовами Алгоритму передбачено, що:
1) постачання та транспортування природного газу розподільними трубопроводами здійснює одне підприємство (газопостачальне підприємство), крім Чернівецької філії Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", яка провадить діяльність з постачання природного газу за регульованим тарифом;
2) ціни на природний газ для усіх категорій споживачів, тариф на постачання природного газу, тариф на транспортування природного газу магістральними трубопроводами та тариф на транспортування природного газу розподільними трубопроводами при розрахунку газопостачальним підприємством нормативу розподілу коштів приймається з урахуванням встановленої законодавством ставки податку на додану вартість;
3) обсяги природного газу, що передаються споживачеві для забезпечення пільг та субсидій, у цьому Алгоритмі не враховуються.
Алгоритмом було визначено умови відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання. Газопостачальні підприємства відкривають в уповноважених банках поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для обов'язкового зарахування усіх коштів, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів. Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" відкриває в уповноваженому банку поточний рахунок зі спеціальним режимом використання для обов'язкового зарахування коштів з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств за використаний споживачами природний газ. Відкриття поточних рахунків зі спеціальним режимом використання в уповноважених банках здійснюється відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах [195]. Пунктом 1.8 вказаної Інструкції було визначено, що рахунки за спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України, відносяться до поточних рахунків, а це означало, що вони відкриваються і використовуються у встановленому для поточних рахунків порядку.
Алгоритм чітко встановив, що газопостачальне підприємство має право відкрити лише один поточний рахунок зі спеціальним режимом використання. Не допускається зарахування коштів за використаний природний газ від споживачів на інші рахунки. У разі виявлення факту наявності у газопостачального підприємства більше ніж одного поточного рахунку зі спеціальним режимом використання для зарахування усіх коштів, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, НКРЕ має право застосувати заходи впливу та санкції відповідно до законодавства.
Розподіл коштів, що надійшли на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання газопостачального підприємства, здійснюється відповідно до нормативу розподілу коштів, який розраховується газопостачальним підприємством та затверджується Національною комісією регулювання електроенергетики України. Газопостачальне підприємство доручає уповноваженому банку самостійно (без платіжних доручень) здійснювати розподіл коштів, що надійшли на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання газопостачального підприємства згідно з нормативом розподілу коштів, що обов'язково зазначається у договорі про банківське обслуговування поточного рахунку зі спеціальним режимом використання. Усі газопостачальні підприємства розраховують нормативи розподілу коштів, що надійшли на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання, за встановленою формою, крім газопостачального підприємства Чернівецька філія ДК "Газ України", яке розраховує норматив розподілу коштів за особливою формою.
Розрахований газопостачальним підприємством норматив розподілу коштів подається до НКРЕ, яка протягом 15 днів розглядає його і приймає рішення щодо його затвердження. Затверджений НКРЕ норматив розподілу коштів газопостачальне підприємство подає до уповноваженого банку у термін не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця. У разі неподання нормативу розподілу коштів уповноважений банк акумулює усі кошти, що надійшли на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання газопостачального підприємства, до надання нормативу розподілу коштів. Газопостачальні підприємства зобов'язані надавати НКРЕ завірені в установленому порядку копії довідок про рух коштів з поточних рахунків зі спеціальним режимом використання за звітний період.
Кошти, що надійшли протягом операційного дня від споживачів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання газопостачального підприємства, уповноважений банк того ж операційного дня зараховує, згідно нормативу розподілу коштів, на:
1) поточний рахунок газопостачального підприємства — в частині наданих послуг з постачання природного газу за регульованим тарифом;
2) поточний рахунок газорозподільного підприємства — в частині наданих послуг з транспортування природного газу розподільними трубопроводами;
3) поточний рахунок газотранспортного підприємства — в частині наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами;
4) розрахунковий рахунок власника природного газу в частині оплати за переданий, згідно договору купівлі-продажу, споживачу природний газ:
а) поточний рахунок зі спеціальним режимом використання Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України";
б) поточний рахунок іншого власника природного газу.
Алгоритмом встановлено правила розрахунку нормативу розподілу коштів. У разі відхилення розрахованих параметрів, що впливають на розмір нормативу розподілу коштів, та як наслідок — відхилення затвердженого НКРЕ нормативу розподілу коштів більш ніж на 5 відсотків, газопостачальне підприємство здійснює новий розрахунок нормативу розподілу коштів та подає його на затвердження до НКРЕ, згідно з вимогами Алгоритму, але не частіше ніж один раз на квартал.
Цим же актом визначено посадових осіб та організації, відповідальні за достовірність поданих даних та за вчасний розподіл коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання. Контроль за виконанням положень Алгоритму здійснюється Національною комісією регулювання електроенергетики України.
Одним із важливих питань організації розрахунків за природний газ є питання про його оплату шляхом видачі житлових субсидій. Його врегульовано Порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 21 січня 2004 р. №55 [191]. Порядок визначає механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання передбачених законодавством пільг ветеранам війни і праці, ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, вдовам ветеранів військової служби та ветеранів органів внутрішніх справ, а також звільненим із служби за віком, хворобою або вислугою років працівникам міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, державної пожежної охорони, дітям (до досягнення повноліття) працівників міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, державної пожежної охорони, загиблих або померлих у зв'язку з виконанням службових обов'язків, непрацездатним членам сімей, які перебували на їх утриманні, батькам та членам сімей військовослужбовців, які загинули, померли або стали інвалідами при проходженні військової служби, реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, пільг, передбачених пунктом "ї" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров¢я, частиною другою статті 29 Основ законодавства про культуру , абзацом першим частини четвертої статті 57 Закону України "Про освіту" та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот, послуг зв'язку та компенсацій за пільговий проїзд окремим категоріям громадян за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.
Порядком встановлено єдину схему перерахування субвенцій із Державного бюджету на рахунки постачальників електричної енергії, газу, тепло- та водопостачання та ін. Державне казначейство перераховує суми субвенцій на рахунки бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, відкриті в органах Державного казначейства, згідно з розписом державного бюджету в межах зобов'язань місцевих бюджетів за видатками, зазначеними вище, які підтверджуються заявками Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій. Форма і порядок подання заявок встановлюється Державним казначейством.
Ця субвенція розподіляються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями між бюджетами районів і міст обласного значення згідно із загальними плановими обсягами субвенцій, визначених бюджетам районів і міст обласного значення у рішеннях про затвердження бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів і бюджетів міст Києва та Севастополя. Перерахування здійснюється органами Державного казначейства. Разом з тим ці органи можуть приймати рішення про централізоване перерахування субвенцій без розподілу їх між бюджетами районів і міст обласного значення пропорційно за видами послуг, за згодою відповідних місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Райдержадміністрації та виконавчі органи рад міст обласного значення розподіляють отримані субвенції між головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів відповідно до бюджетної класифікації видатків у межах їх фактичної заборгованості перед постачальниками ресурсів (товарів, послуг) пропорційно за видами послуг (перерахування теж здійснюється органами Державного казначейства). В подальшому головні розпорядники бюджетних коштів перераховують кошти на рахунки постачальників ресурсів (товарів, послуг) через органи Державного казначейства на підставі платіжних доручень.
Для проведення розрахунків всі їх учасники відкривають рахунки в органах Державного казначейства (крім енергопостачальних компаній, державного підприємства "Енергоринок", які проводять розрахунки за спожиту електроенергію через поточні рахунки із спеціальним режимом використання) в уповноваженому банку. Розрахункове обслуговування цих рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Державного казначейства та суб'єктами підприємницької діяльності.
У разі проведення розрахунків за спожиту електроенергію кошти перераховуються на поточні рахунки із спеціальним режимом використання енергопостачальних компаній, відкриті в уповноваженому банку, для подальшого спрямування їх через поточні рахунки із спеціальним режимом використання згідно алгоритму, встановленого НКРЕ, державним підприємством "Енергоринок" на рахунки виробників електроенергії, які поставляють її на оптовий ринок електроенергії, з наступним перерахуванням цих коштів на рахунки суб'єктів підприємницькоїдіяльності, які є постачальниками та транспортувальниками природного газу. Розрахунки проводяться рівномірно протягом року.
У разі проведення розрахунків за спожиту електроенергію з акціонерною компанією "Київенерго" кошти спрямовуються на рахунок цієї компанії, відкритий в органах Державного казначейства, для проведення розрахунків із суб'єктами підприємницької діяльності, які є постачальниками та транспортувальниками природного газу. Порядок проведення розрахунків за природний газ і теплопостачання, джерелом якого є природний газ, визначається НАК "Нафтогаз України" та Державним казначейством.
Розрахунки проводяться за згодою сторін на підставі актів звірення та спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками цих розрахунків.
Порядок відкриття рахунків в органах Державного казначейства учасникам розрахунків, які проводяться згідно з цим Порядком, а також відображення здійснених операцій у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності про виконання державного та місцевих бюджетів установлюється Державним казначейством.
2. 3. Фінансово — правовий режим взаєморозрахунків у паливно -енергетичному комплексі України
На жаль, проблема заборгованості в паливно-енергетичному комплексі, яка виникає, головним чином, із-за неплатежів споживачів, стала хронічною. Тому Верховній Раді України і Кабінету Міністрів України досить часто доводиться вживати заходів щодо списання заборгованості, взаємозаліків, взаєморозрахунків та ін. між підприємствамирізних галузей паливно-енергетичного комплексу (іноді вони навіть оформлюються розпорядженнями, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000 р. №491-р "Про взаєморозрахунки за природний газ та електричну енергію" [198], що навряд чи є адекватною формою для такого роду відносин).
5 травня 2003 р. було прийнято Закон України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу" за № N 911-IV [125], яким було визначено правові та організаційні засади списання заборгованості підприємств нафтогазового комплексу, яка виникла внаслідок здійснення неналежним чином та не в повному обсязі розрахунків бюджетів усіх рівнів за спожиті природний газ та послуги з його транспортування, теплову енергію та тепловодопостачання (за складовою газу). Частковою причиною значних сум заборгованості стало те, що підприємствам нафтогазового комплексу завдано значних збитків через несвоєчасне та не в повному обсязі фінансування з бюджетів усіх рівнів: пільг, субсидій, різниці в ціні природного газу та послуг з його транспортування і теплової енергії та тепловодопостачання (за складовою газу), бюджетних установ та організацій. Запроваджуване списання заборгованості мало на меті запобігання банкрутству підприємств нафтогазового комплексу з незалежних від них обставин, поліпшенню їх фінансового становища.
Дія Закону поширювалась на Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України"; дочірні компанії Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" — дочірню компанію "Газ України", дочірню компанію "Укргазвидобування" та її філії, дочірню компанію "Укртрансгаз" та її філії; Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", Відкрите акціонерне товариство "Укрнафта" та його структурні підрозділи, відкриті акціонерні товариства з газопостачання та газифікації, які здійснювали видобування, транспортування та постачання природного газу у 1995-1998 роках для потреб населення, бюджетних установ і організацій, підприємств теплопостачання, а також на підприємства з теплопостачання, що надавали послуги з теплопостачання для населення, бюджетних установ і організацій.
Списанню підлягала вартість несплачених постачальникам обсягів газу та вартість несплаченої підприємствам теплопостачання теплової енергії (за складовою газу):
1) бюджетів усіх рівнів з оплати пільг, субсидій, різниці в ціні між тарифами за спожитий населенням газ перед постачальниками природного газу — відкритими акціонерними товариствами з газопостачання та газифікації;
2) бюджетів усіх рівнів з оплати пільг, субсидій, різниці в ціні між тарифами за спожиту населенням теплову енергію перед підприємствами з теплопостачання;
3) установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, перед постачальниками природного газу — відкритими акціонерними товариствами з газопостачання та газифікації;
4) установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, перед підприємствами з теплопостачання за спожиту теплову енергію;
5) підприємств з теплопостачання перед відкритими акціонерними товариствами з газопостачання та газифікації за спожитий природний газ та послуги з його транспортування на виробництво теплової енергії в межах сумзаборгованості, визначеної в підпунктах 2 і 4 цієї частини статті;
6) відкритих акціонерних товариств з газопостачання та газифікації перед своїми кредиторами — дочірньою компанією "Газ України", дочірньою компанією "Укртрансгаз", дочірньою компанією "Укргазвидобування", Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта", Державним акціонернимтовариством "Чорноморнафтогаз" за поставлений природний газ;
7) дочірньої компанії "Газ України" та дочірньої компанії "Укртрансгаз" перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за поставлений природний газ;
8) дочірньої компанії "Укртрансгаз" перед дочірньою компанією "Укргазвидобування" та дочірньою компанією "Газ України" за поставлений природний газ;
9) Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" перед дочірньою компанією "Укргазвидобування", Державним акціонерним товариством "Чорноморнафтогаз" та Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" за поставлений природний газ.
Вартість несплачених обсягів природного газу бюджетами усіх рівнів, установами та організаціями, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, підлягає списанню в рахунок та в межах раніше списаної заборгованості постачальникам-організаціям, на яких поширюється дія цього Закону, з платежів до бюджету відповідно до статті 70 Закону України "Про Державний бюджет України на 2001 рік" з урахуванням багатоступінчатої системи проходження газу від газовидобувного підприємства до споживача.
Вартість несплачених обсягів природного газу підприємств-боржників підлягала списанню в рахунок списання заборгованості з платежів до бюджету підприємствам, на які поширюється дія вказаного Закону, що підлягала розстроченню станом на 1 січня 2001 року і не сплачена на день прийняття Закону. Списана заборгованість не підлягала включенню до валових доходів та витрат і не підлягає відображенню в податковому обліку податку на додану вартість підприємств та організацій, які здійснювали таке списання.
Проведений захід, здавалося б, дав свій ефект, але, як свідчить інформація НАК "Нафтогаз України", по-справжньому це питання не вирішено. За опублікованими даними на 01.05.06 р. загальна сума заборгованості за спожитий природний газ, без урахування штрафних санкцій, починаючи із 2002 р. вже становить 5 332 102,3 тис. грн., із яких 1млрд. 311 млн. 110 тис. грн. встановить суму зростання із 1 січня 2006 р. Найбільшою є сума заборгованості підприємств комунальної теплоенергетики та котелень промислових підприємств – більше 2 млрд. 820 млн. грн., причому ці підприємства оплачують лише 55,6 відсотка спожитого газу [42]. В опублікованих даних містяться конкретні назви підприємств-боржників, що є досить гострим і сумнівним питанням. Ст. 9 Закону України "Про природні монополії" встановлює, що одним із принципів регулювання діяльності суб’єктів природних монополій є "гласність та відкритість процедур регулювання" [121], але в Інформації НАК "Нафтогаз України" називаються і підприємства, які не належать до таких галузей.
Велике значення у регулюванні розрахункових відносин у паливно-енергетичному комплексі має Закон України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичногокомплексу" від 23 червня 2005 року № 2711-IV [127]. Ним визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу з метою сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості шляхом урегулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості, надання суб'єктам господарської діяльності права їх застосування, визначення порядку взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розпорядників бюджетних коштів із суб'єктами господарської діяльності щодо застосування механізмів погашення заборгованості. Дія його поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.
Законом передбачено участь підприємств паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості. Заборгованістю вважається підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату сума коштів, яка: 1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена; 2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих; 3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України; 4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії; 5)підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів. Розрахунковою датою (тобто датою, на яку фіксується сума кредиторської та дебіторської заборгованості для погашення в порядку, передбаченому вказаним Законом) встановлено 1 січня 2005 року.
Для участі в цьому заході орган управління підприємства паливно-енергетичного комплексу приймає відповідне рішення, після чого воно підлягає реєстрації шляхом внесення цього підприємства до Реєстру (порядок його ведення та користування визначено Кабінетом Міністрів України [121]). Для цього підприємство протягом місяця із дня набрання чинності ст. 3 Закону [87] подає до розрахункового центру відповідні документи (заява, установчі документи, копію рішення про прийняття участі у взаєморозрахунках з метою погашення заборгованості, довідки про фінансові результати, дебіторську і кредиторську заборгованість тощо). Для державних та комунальних підприємствабо господарських товариств, у статутному фонді яких частка держави становить не менше, ніж 50 відсотків, якщо вони є підприємствами ПЕК і перебувають на стадії банкрутства, встановлено обов’язковий порядок: особа, що виконує функції управління таким підприємством-боржником, зобов'язана у встановлений термін здійснити заходи для внесення підприємства-боржника до Реєстру. За наявності всіх необхідних підтверджувальних документів розрахунковий центр не має права відмовити підприємствупаливно-енергетичного комплексу у включенні його до переліку, що подається на затвердження до Міністерства палива та енергетики України.
У п¢ятнадцятиденний строк Міністерство палива та енергетики затверджує перелік, який є підставою для внесення до Реєстру. З цього моменту підприємство вважається таким, що бере участь у процедурі погашення заборгованості. Документом, що підтверджує участь підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості, є виписка з Реєстру. Виключення з Реєстру здійснюється у визначених Законом випадках Міністерством палива і енергетики України. Зокрема, це має місце при неподанні підприємством звітності протягом трьох місяців або за заявою підприємства про припинення участі у процедурі погашення заборгованості.
Строк дії процедури погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу не може перевищувати дев'яти місяців з дня видання Міністерством палива та енергетики України наказу про затвердження переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості.
Процедура погашення заборгованості передбачає особливий правовий режим. Користувачами Реєстру є органи державної влади та органи місцевого самоврядування; розпорядники бюджетних коштів; державні цільові фонди; підприємства — учасники розрахунків; органи правосуддя та правопорядку. Внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру є підставою для повернення господарським судом без розгляду заяви про порушення провадження у справі про банкрутство або повернення вже розпочатої до розгляду справи (заява повертається суддею підприємству). Після припинення участі у процедурі погашення заборгованості права підприємства поновлюються. Для підприємств, щодо яких здійснюється провадження у справі про банкрутство (підготовче, попереднє засідання, стадія розпорядження майном або санації підприємства), встановлено особливий режим (ст. 4 Закону).
Крім того, для підприємств-учасників зупиняється дія пункту 140 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації", у частині заборони здійснення операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями; підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" [109]. При достроковому виключенні підприємства з Реєстру зупинення цих заходів скасовується.
Для проведення розрахунків з використанням механізмів погашення заборгованості, визначених Законом, учасники розрахунків відкривають поточні рахунки для погашення заборгованості (після їх внесення до Реєстру) на строк участі підприємств у процедурі погашення заборгованості. Поточні рахунки із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості — це поточні рахунки із спеціальним режимом використання учасників розрахунків, відкриті в установах уповноваженого банку та призначені виключно для проведення грошових розрахунків для погашення заборгованості при застосуванні механізмів взаєморозрахунків та реструктуризації, на умовах, визначених зазначеним Законом, операції на яких не можуть бути призупинені та на кошти на яких не може бути звернено стягнення відповідно до Закону Україну "Про виконавче провадження".
Строк, на який підприємства відкривають поточні рахунки для погашення заборгованості, подовжується на період розрахунків за договорами реструктуризації, які проводяться в особливому порядку (стаття 10 Закону).
Практичне управління процедурою заборгованості здійснює розрахунковий центр. Ним є підрозділ оптового постачальника електричної енергії — державного підприємства "Енергоринок", уповноважений здійснювати функції, визначені Законом, зокрема ведення Реєстру, координації дій учасників розрахунків під час проведення процедури погашення заборгованості. Розрахунковий центр веде Реєстр та видає документи, що підтверджують участь підприємств паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості; виконує організаційно-технічне забезпечення роботи Міжвідомчої комісії з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу; здійснює координацію дій учасників розрахунків у процесі погашення заборгованості; здійснює аналіз та пошук можливих сприятливих механізмів погашення заборгованості для учасників розрахунків; з метою розширення кола учасників розрахунків у процесі погашення заборгованості формує комп'ютерні бази даних стосовно пропозицій суб'єктів господарської діяльності щодо участі у проведенні взаєморозрахунків на умовах, визначених цим Законом, та супроводжує ведення таких баз даних; визначає обсяги кредиторської заборгованості оптового постачальника електричної енергії, яка підлягає списанню на умовах, визначених цим Законом, у розмірі різниці між сумами дебіторської та кредиторської заборгованостей оптового постачальника електричної енергії, за погодженням з кредиторами оптового постачальника електричної енергії, та інформацію щодо цих обсягів подає Міністерству палива та енергетики України та ін. (Мінпаливенерго є держателем Реєстру).
Найсуттєвішою умовою застосування кожного механізму погашення заборгованості є підтвердження учасниками розрахунків сум заборгованості в тій частині, яку передбачається погасити на визначених Законом умовах. Суми дебіторської та кредиторської заборгованості встановлюються та уточнюються учасниками розрахунків самостійно, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, на підставі відповідних документів, про що складається акт про наявну заборгованість та суми, що передбачається погасити. В цілому порядок підтвердження заборгованості визначається Кабінетом Міністрів України [170].
Учасниками розрахунків є підприємства паливно-енергетичного комплексу, суб'єкти господарської діяльності, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступники ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядник цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених Законом [170].
До числа підприємств паливно-енергетичного комплексу Законом віднесено гірничі підприємства (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики), газовидобувні підприємства, котельні, підключені до магістральних теплових мереж, а також підприємства, які на дату виникнення заборгованості мали ліцензію хоча б з одного із таких видів діяльності: виробництва електричної енергії; передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами; передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; постачання електричної енергії за регульованим тарифом; оптового постачання електричної енергії; транспортування природного газу магістральними трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу розподільними трубопроводами; транспортування нафтопродуктів магістральними трубопроводами; постачання природного газу за регульованим тарифом.
Законом дозволяється проведення взаєморозрахунків між:
споживачами електричної енергії та енергопостачальниками, енергопостачальниками та оптовим постачальником електричної енергії, оптовим постачальником електричної енергії та виробниками електричної енергії, виробниками електричної енергії та суб'єктами господарської діяльності — кредиторами виробників електричної енергії, підприємствами паливно-енергетичного комплексу та бюджетами всіх рівнів і державними цільовими фондами, бюджетами всіх рівнів та суб'єктами господарської діяльності;
споживачами продукції гірничих підприємств та гірничими підприємствами, гірничими підприємствами та бюджетами всіх рівнів і державними цільовими фондами, кредиторами гірничих підприємств, суб'єктами господарської діяльності;
споживачами природного газу та постачальниками природного газу за регульованим тарифом, постачальниками природного газу за регульованим тарифом та підприємствами, що здійснюють транспортування газу магістральними трубопроводами до газорозподільних мереж або безпосередньо до споживачів, Дочірньою компанією "ГазУкраїни", Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", газовидобувними підприємствами та бюджетами всіх рівнів і державними цільовими фондами, суб'єктами господарської діяльності;
споживачами теплової енергії та постачальниками теплової енергії, постачальниками теплової енергії та виробниками теплової енергії, виробниками теплової енергії та суб'єктами господарської діяльності — кредиторами виробників або постачальників теплової енергії, підприємствами паливно-енергетичного комплексу та бюджетами всіх рівнів і державними цільовими фондами.
Проведення взаєморозрахунків здійснюється шляхом послідовного виконання зобов'язань учасниками розрахунків на підставі відповідних угод та в разі наявності в межах заборгованості, зафіксованої на розрахункову дату, рівних сум заборгованості, що підтверджені при визначенні таких сум. Законом дозволено переведення заборгованості за електричну енергію в порядку, визначеному чинним законодавством, у межах сум заборгованості, підтвердженої на розрахункову дату, з одного суб'єкта господарської діяльності — споживача електричної енергії, до іншого суб'єкта господарської діяльності за умови, що останній має грошові вимоги в сумі, що дорівнює кредиторській заборгованості споживача електричної енергії, до оптового постачальника електричної енергії або виробника електричної енергії і такі грошові вимоги виникли у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) до розрахункової дати.
Проведення взаєморозрахунків за участю бюджетів усіх рівнів дозволяється лише на суму заборгованості, що виникла з причин: неповного фінансування передбачених державним та/або місцевими бюджетами видатків для розрахунків за енергоносії, спожиті підприємствами, організаціями та установами, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів; неповної оплати видатків, передбачених бюджетами всіх рівнів на фінансування пільг та субсидій, встановлених законодавством відносно оплати за енергоносії; невиконання зобов'язань з оплати енергоносіїв державними та комунальними підприємствами, у тому числі через невідповідність тарифів на електричну, теплову енергію та газ, що спожиті такими підприємствами, вартості товарів, робіт, послуг, які вони реалізовували, виконували або надавали в межах своєї господарської діяльності, за умов, що величина такої вартості визначалася або встановлювалася органами державної влади чи органами місцевого самоврядування. У процесі проведення взаєморозрахунків для погашення заборгованості можуть використовуватися власні кошти учасників розрахунків та залучені кошти.
Взаєморозрахунки проводяться через поточні рахунки для погашення заборгованості, які відкриваються учасниками розрахунків. Взаєморозрахунки з погашення заборгованості за електричну енергію за участю постачальників електричної енергії за регульованим тарифом та оптового постачальника електричної енергії здійснюються згідно з окремим алгоритмом оптового ринку електричної енергії, встановленим Національною комісією регулювання електроенергетики України.
Законом [170] передбачено, що органи державної податкової служби не мають права відмовити за зверненням учасників розрахунків — платників податків в укладенні договору щодо проведення взаєморозрахунків на визначених Законом умовах.
Законом передбачається погашення та реструктуризація заборгованості.
Для погашення сум заборгованості, які входять до складу заборгованості, у тому числі заборгованості зі сплати пені, штрафних та фінансових санкцій, між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, які внесені до Реєстру, та іншими суб'єктами господарської діяльності після підтвердження заборгованості може використовуватися механізм погашення повної суми заборгованості шляхом її часткової оплати кредитору за ціною товару (робіт, послуг), що встановлюється сторонами, на основі укладення відповідного договору. При погашенні платниками податків заборгованості з частковою її оплатою сума такої заборгованості не включається до валових витрат кредиторів та до валового доходу дебіторів. Для розрахунків за договорами погашення повної суми заборгованості шляхом її часткової оплати, за винятком заборгованості за електричну енергію постачальників електричної енергії за регульованим тарифом та оптового постачальника електричної енергії, використовуються поточні рахунки суб'єктів господарської діяльності — учасників розрахунків. Розрахунки за договорами погашення повної суми заборгованості за електричну енергію шляхом її часткової оплати здійснюються згідно з окремим алгоритмом оптового ринку електричної енергії, встановленим Національною комісією регулювання електроенергетики України.
Законом дозволяється списання заборгованості:
а) суб'єктів господарської діяльності – учасників розрахунків у складі: 1) заборгованості по зобов'язаннях за енергоносії та послуги з їх передачі (транспортування) та/або постачання, за якими минув строк позовної давності; 2) заборгованості по зобов'язаннях за енергоносії та послуги з їх передачі (транспортування) та/або постачання, за якими існують рішення судових органів, щодо яких минув строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; 3) заборгованості по зобов'язаннях за енергоносії та послуги з їх передачі (транспортування) та/або постачання, оформлених векселями, щодо яких минув строк позовної давності;
б) підприємств паливно-енергетичного комплексу, які внесені до Реєстру, у складі: заборгованості по зобов'язаннях за енергоносії та послуги з їх передачі (транспортування) та/або постачання, за якою не минув строк позовної давності та яка виникла з причин, які чітко визначені Законом (недостатності для задоволення грошових вимог підприємств паливно-енергетичного комплексу коштів та майна юридичних осіб, які перебувають у процесі ліквідації або ліквідовані відповідно до указів Президента України, рішень Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і в яких відсутні правонаступники; відсутності в Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з Державного бюджету України; відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування пільг та субсидій, встановлених законодавством при сплаті за спожиті енергоносії; постачання енергоносіїв підприємствам, організаціям, закладам та установам, які фінансуються з Державного бюджету України, у сумах більших, ніж передбачено видатковими статтями Державного бюджету України; відсутності в місцевих бюджетах минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для компенсації обсягів відповідних пільг та субсидій, встановлених законодавством стосовно сплати за енергоносії; відсутності в місцевих бюджетах минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, що фінансуються з місцевих бюджетів; постачання енергоносіїв підприємствам, організаціям, закладам та установам, які фінансуються з місцевих бюджетів, на більшу суму, ніж передбачено видатковими статтями місцевих бюджетів; невиконання зобов'язань з оплати енергоносіїв державними та комунальними підприємствами, у тому числі через невідповідність тарифів на електричну, тепловуенергію та газ, що спожиті такими підприємствами, вартості товарів, робіт, послуг, які вони реалізовували, виконували або надавали в межах своєї господарської діяльності, за умов, що величина такої вартості визначалася або встановлювалася органами державної влади чи органами місцевого самоврядування; несплати населенням за електричну енергію та природний газ у розмірі заборгованості, що виникла до 1 січня 2002 року та є непогашеною станом на розрахункову дату);
в) заборгованості по зобов'язаннях за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, за якими минув строк позовної давності;
г) сум пені, штрафних та фінансових санкцій, нарахованих, але не сплачених, відповідно до законодавства України на суми податкових зобов'язань, що входять до складу податкового боргу, зафіксованого на розрахункову дату;
д) сум обов'язкових платежів до Державного інноваційного фонду та зборів на фінансування витрат, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування, що підлягали сплаті станом на 1 вересня 2002 року;
е) заборгованості за електричну енергію оптового постачальника електричної енергії та виробників електричної енергії в розмірі різниці між сумами дебіторської та кредиторської заборгованостей оптового постачальника електричної енергії, що визначається за погодженням з кредиторами оптового постачальника електричної енергії та затверджується Міжвідомчою комісією з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу.
При погашенні платниками податків заборгованості, що підтверджена за встановленим порядком, суми такої заборгованості не включаються до валових витрат кредиторів та до валового доходу дебіторів, штрафні санкції не нараховуються.
При списанні платниками податків – учасниками розрахунків заборгованості, визначеної цією статтею, не застосовується порядок врегулювання безнадійної заборгованості, встановлений статтею 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".
Обсяги заборгованості, визначені для списання учасниками розрахунків дебіторської заборгованості, збитки від списання якої підлягають відшкодуванню у встановленому порядку, підлягають затвердженню Міжвідомчою комісією з погашення заборгованості підприємств паливно-енергетичного комплексу.
Державним, комунальним підприємствам, а також господарським товариствам, у статутних фондах яких частка держави становить більше ніж 50 відсотків, які відносяться до підприємств паливно-енергетичного комплексу та внесені до Реєстру, було дозволено без отримання додаткових погоджень з державними органами, уповноваженими управляти зазначеними підприємствами, за взаємною згодою, провести реструктуризацію кредиторської та/або дебіторської заборгованостей терміном до десяти років з дати укладення відповідних договорів про реструктуризацію заборгованості з відстрочкою погашення заборгованості до двох років дії таких договорів та сплатою протягом наступних років щомісячно рівними частками. Суб'єктам господарської діяльності інших форм власності дозволено, за взаємною згодою, провести реструктуризацію кредиторської та/або дебіторської заборгованостей.
Реструктуризація основного податкового боргу, в тому числі боргу, який виник у зв'язку із застосуванням механізмів погашення заборгованості, визначених цим Законом (без пені та штрафних санкцій).
Підприємства паливно-енергетичного комплексу, які внесені до Реєстру та мають у складі заборгованості основний податковий борг (без пені та штрафних санкцій), що залишився непогашеним після застосування механізму взаєморозрахунків мають право на реструктуризаціюосновного податкового боргу шляхом розстрочення терміном на десять років з дати укладення відповідних договорів про реструктуризацію (розстрочення) заборгованості — основного податкового боргу (без пені та штрафних санкцій), з відстрочкою погашення на перші два роки дії таких договорів та сплатою протягом наступних років щомісячно рівними частками.
Суб'єкти господарської діяльності – кредитори підприємств паливно-енергетичного комплексу, що не є підприємствами паливно-енергетичного комплексу і уклали договори реструктуризації заборгованостіз підприємствами паливно-енергетичного комплексу, які внесені або були внесені до Реєстру та мають у складі заборгованості на розрахункову дату основний податковий борг (без пені та штрафних санкцій), мають право на розстрочення такої заборгованості в сумі, яка дорівнює сумі реструктуризованої заборгованості підприємства паливно-енергетичного комплексу перед таким суб'єктом за відповідним договором.
Підприємствам паливно-енергетичного комплексу, які внесені до Реєстру, дозволяється провести реструктуризацію податкових зобов'язань, які виникають при погашенні ними на встановлених Законом умовах, заборгованості, щодо якої до набрання чинності Законом застосований порядок врегулювання, визначений статтею 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" [75].
Органи державної податкової служби за зверненням учасників розрахунків — платників податків укладають договори про реструктуризацію основного податкового боргу, в тому числі боргу, який виник у зв'язку із застосуванням механізмів погашення заборгованості (без пені та штрафних санкцій), на умовах, визначених Законом. Договір про реструктуризацію основного податкового боргу (без пені та штрафних санкцій) повинен укладатися з урахуванням таких умов: договір про реструктуризацію заборгованості може бути скасований в судовому порядку за позовом кредитора в разі, якщо боржник ухиляється від виконання умов договору щодо здійснення поточних розрахунків за договором реструктуризації основного податкового боргу (без пені та штрафних санкцій) або щодо повної сплати платником податків поточних нарахованих сум податків та зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів усіх рівнів; скасування договору про реструктуризацію заборгованості є підставою для нарахування пені, штрафних та фінансових санкцій відповідно до законодавства на несплачену суму заборгованості.
Розрахунки за договорами реструктуризації проводяться учасниками розрахунків з використанням:
поточних рахунків суб'єктів господарської діяльності — учасників розрахунків у разі, якщо розрахунки проводяться за рахунок власних або залучених коштів учасників розрахунків (за винятком погашення заборгованості за електричну енергію між споживачами та постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, а також між постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом та оптовим постачальником електричної енергії — державним підприємством "Енергоринок");
поточних рахунків для погашення заборгованості при розрахунках між споживачами та постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом, а також між постачальниками електричної енергії за регульованим тарифом та оптовим постачальником електричної енергії, розрахунки за якими проводяться згідно з окремим алгоритмом оптового ринку електричної енергії, затвердженим Національною комісією регулювання електроенергетики України;
поточних рахунків енергопостачальників та поточного рахунку для погашення заборгованості, відкритого оптовим постачальником електричної енергії, розрахунки за якими проводяться згідно з окремим алгоритмом оптового ринку електричної енергії, затвердженим Національною комісією регулювання електроенергетики України, у разі, якщо для розрахунків використовуються власні та/або залучені кошти енергопостачальників;
поточних рахунків для погашення заборгованості суб'єктів господарської діяльності — учасників розрахунків, якщо розрахунки проводяться за рахунок коштів цільової надбавки.
Реструктуризована заборгованість не підлягає індексації, на неї не нараховуються пеня, штрафні та інші фінансові санкції, крім випадків розірвання договору про реструктуризацію заборгованості.
Джерелом для забезпечення розрахунків за договорами реструктуризації заборгованості визначено цільові надбавки, рішення про запровадження яких приймає Кабінет Міністрів України. Кошти цільової надбавки у складі цін (тарифів) на електричну енергію надходять на поточний рахунок для погашення заборгованості, який відкривається оптовим постачальником електричної енергії — державним підприємством "Енергоринок", шляхом перерахування коштів цільової надбавки згідно з окремим алгоритмом оптового ринку електричної енергії, встановленим Національною комісією регулювання електроенергетики України; для природного газу — Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України". Кошти цільової надбавки перераховуються оптовим постачальником електричної енергії — державним підприємством "Енергоринок" або Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" підприємству паливно-енергетичного комплексу – отримувачу таких коштів виключно через поточні рахунки для погашення заборгованості. Кошти цільової надбавки, отримані для розрахунків за договорами реструктуризації заборгованості, перераховуються суб'єктам господарської діяльності виключно через поточні рахунки для погашення заборгованості як належні для розрахунків за договорами реструктуризації заборгованості.
Контроль за використанням коштів цільової надбавки здійснюється Національною комісією регулювання електроенергетики України.
Висновки до розділу
В результаті розгляду питань правового регулювання розрахункових відносин у паливно-енергетичному комплексі можна сформулювати висновки щодо ефективності функціонування всієї системи розрахунків і її впливу на розвиток паливно-енергетичного комплексу.
1.Функціонування паливно-енергетичного комплексу має свої особливості, викликані об'єктивними умовами функціонування галузі, безперервністю виробництва, протиріччям між суспільним характером споживання і приватним характером виробництва та ін. Головними факторами розвитку паливно-енергетичного комплексу, зокрема, електроенергетики як за минулий період так і зараз є розрахунки, і саме негаразди у системі розрахунків спричинили цілий ряд кризових явищ, зумовили прийняття чинного зараз Закону України "Про електроенергетику" і внесення до нього ряду змін. Ці проблеми і змусили керівництво країною вжити заходи щодо виходу із кризи, включаючи перебудову всього фінансового механізму електроенергетики. В результаті з’явилась принципово нова модель фінансових відносин в електроенергетичній галузі, зокрема, на Оптовому ринку електроенергії, яка включала в себе розподільчі рахунки (пізніше вони отримали назву поточних рахунків із спеціальним режимом використання) та ін.
Висновок із цього можна зробити такий, що паливно-енергетичний комплекс, зокрема, електроенергетика, об’єктивно потребують єдиного державного управління і регулювання, яке має органічно доповнювати саморегулювання ринку.
Відсутність державного регулювання і контролю, публічності в умовах ринку веде до злочинного розкрадання, корумпованості, інших зловживань, які болісно пізніше переживає вся сфера виробництва і споживання. Важливого значення при цьому набуває питання про межі втручання держави у справи приватних товаровиробників.
2. Розрахунки в електроенергетиці являють собою складну систему відносин, в якій можна виділити такі основні елементи: 1) законодавча основа; 2) Оптовий ринок електричної енергії; 3) Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) і ДП "Енергоринок" як органи регулювання і управління в електроенергетиці; 4) уповноважений банк (банкір оптового ринку електричної енергії; 5) учасники розрахункових правовідносин; 6) Алгоритм оптового ринку електричної енергії; 7)поточні рахунки із спеціальним режимом використання; 8) правові форми і порядок розрахунків. Всі ці елементи утворюють єдиний механізм функціонування ОРЕ, на якому здійснюються розрахункові правовідносини у відповідності із укладеними учасниками ринку договорами за алгоритмом, який встановлюється НКРЕ.
3. Розрахунки в електроенергетиці носять складний характер, обумовлений поєднанням публічно-правових та приватно-правових засад. Наприклад, одним із основних актів, що регулює розрахунки на Оптовому ринку електроенергетики України, є Договір між членами Оптового ринку електричної енергії України, який поєднує в собі риси договору і нормативно-правового акту. Водночас, можна відмітити деяке "адміністрування" відносин на ОРЕзі сторони Національної комісії регулювання електроенергетики України, ДП "Енергоринок", хоча багато в чому воно має під собою підстави. Водночас необхідністю є створення гнучкого механізму фінансових відносин, який би поєднував публічні і приватні засади, державне регулювання і ринкові начала побудови цих відносин.
4. В результаті аналізу правового режиму розрахунків в електроенергетиці України можна сформулювати висновок про те, що це є спеціальним режимом розрахунків, що обґрунтовується наступним: уповноважений банк призначається Кабінетом Міністрів України; всі учасники ОРЕ та інших галузей ПЕК зобов’язані відкрити рахунок саме в банку, який визначено Кабінетом Міністрів України і банк при цьому не має права відмовити у відкритті такого рахунку учасникам ОРЕ; закрити свій рахунок учасник ОРЕ теж не вправі; встановлюваний НКРЕ Алгоритм щодо розподілу коштів не має аналогів у цивільному та господарському праві і є обов’язковим як для власників рахунків, так і для уповноваженого банку; уповноважений банк виконує нетипову для банків операцію – на підставі рішення державного органу – НКРЕ, — розподіляє кошти між учасниками ОРЕ; платник і отримувач коштів не визначають форми розрахунків – уповноважений банк спрямовує кошти навіть без доручень; всі напрямки розрахунків, коло платників і отримувачів визначено законодавством: розрахунки детально регламентуються НКРЕ, яка в примусовому порядку спрямовує потоки грошових коштів на потреби ОРЕ; всі розрахунки здійснюються через поточні рахунки із спеціальним режимом використання; розрахунки здійснюються через розпорядника системи розрахунків – державне підприємство ДП "Енергоринок"; забороняється здійснення розрахунків у негрошовій формі, звернення стягнення за зобов'язаннями учасників оптового ринку електричної енергії на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, призупинення операцій на поточних рахунках із спеціальним режимом використання; на відміну від загального порядку в засобах масової інформації публікуються дані про відкриті в уповноваженому банку поточних рахунків зі спеціальним режимом використання; перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використовування в уповноваженому банку для зарахування засобів за електричну енергію затверджується і доводиться до уваги споживачів Національною комісією регуляції електроенергетики України (НКРЕ) через засоби масової інформації; регулярно публікуються дані про заборгованість підприємств галузі та конкретних боржників та ін. Такий режим вимагає адекватного відображення в чинному законодавстві з одночасною систематизацією численних актів (зокрема, Кабінету Міністрів України).
5. Виходячи із складної природи розрахункових відносин на ОРЕ, слід прийняти окремий акт про фінансові основи відносин в електроенергетиці України. В ньому, зокрема, слід надати чіткого статусу Алгоритму оптового ринку електроенергетики України.
6. На основі аналізу розрахункових відносин в електроенергетиці України та ринку нафти і газу сформульовано висновок про необхідність створення Фонду розвитку паливно-енергетичного комплексу України. Водночас цей Фонд міг би стати центральною ланкою у проведенні взаєморозрахунків у паливно-енергетичному комплексі України (обґрунтування приводяться в тексті).
Висновки
В результаті розгляду теоретичних питань розрахункових відносин і спеціальних режимів розрахунків можна сформулювати ряд висновків і пропозицій.
1. Поняття "розрахунки" являє собою складну узагальнюючу категорію, що включає певні елементи, головними із яких є платіж, форми, способи та інші елементи. Поняття "розрахунки" в цілому виходить за межі суто банківського розуміння, що особливо чітко проявляє себе при аналізі розрахунків у сферах, які управляються державою як власником коштів чи владним інститутом. Функції ж банківської системи у розрахунках не виходять за межі платіжних функцій. Це дозволяє стверджувати про деякі неточності у застосуванні цих термінів у чинному законодавстві, зокрема, Законі України "Про Національний банк України".
2. В розрахункових відносинах можна виділити цивільно-правові та фінансово-правові елементи, що надає їм комплексного характеру, а нормам, що їх регламентують – характеру комплексного правового інституту. В процесі аналізу можна дійти до висновку, що це є різні сторони розрахункових відносин і один і той же об’єкт складає різний предмет правового регулювання для різних галузей права. Роль господарського права в регулюванні розрахунків зводиться до встановлення тих елементів, форм, способів та ін. розрахунків, які визначені державою і можуть бути використані в процесі господарської діяльності.
3. Вступаючи у розрахункові відносини, їх суб’єкти вступають у певний режим (наприклад, банківський). Поняття "правовий режим розрахунків" є похідним від загальнотеоретичного поняття "правовий режим". Воно дозволяє виділяти якусь сукупність відносин як єдину цілісність, наділену власними внутрішніми закономірностями, правилами, принципами та ін. На нашу думку, правовий режим може належати, наприклад, галузі права, але цілком логічно виділяти і окремі "субрежими", тобто правові режими, наприклад, в банківській і бюджетній сферах, оподаткуванні та ін. Вони характеризуються дією як загального фінансово-правового, так і специфічного для даної сфери режиму, що визначається особливостями правового регулювання у даних сферах. Крім того, держава може вводити в окремих галузях чи ділянках народного господарства режим державного регулювання з типовими владними, імперативними приписами. Головною відмінністю правового режиму від методу правового регулювання є те, що метод правового регулювання зорієнтований на конкретні життєві ситуації, а правовий режим – на цілу сукупність відносин, виділених за певною ознакою. Так, фінансово-правовий режим розрахунків є основою для банківського режиму.
4. Одним із найголовніших факторів, які формують правовий режим розрахунків, є принципи. Слід розрізняти принципи грошового обороту і принципи розрахунків. Такий принцип, як обов’язок юридичних осіб зберігати кошти в банку є скоріше принципом безготівкового обігу, а щодо безготівкових розрахунків цей обов’язок це є передумова для здійснення розрахунків. В роботі сформульовано принципи безготівкових розрахунків і дано характеристику їх особливостей щодо спеціальних режимів розрахунків. Значення загальних принципів безготівкових розрахунків полягає, зокрема, в тому, що вони створюють загальний режим розрахункових відносин. Регулювання державою спеціальних режимів розрахунків значною мірою зводиться до встановлення виключень із загального режиму.
5. На основі поняття "правовий режим" можна виділити і спеціальні режими розрахунків або ж режими, які відрізняються специфічними особливостями у ряді сфер фінансових відносин. В законодавчих актах в якості спеціальних режимів розрахунків називаються не всі із них, а лише розрахунки в паливно-енергетичному комплексі. Спеціальний режим розрахунків являє собою сукупність умов, правил, норм, заходів, спрямованих на досягнення певної економічної мети, який являє собою виключення із загального порядку розрахунків у народногосподарському комплексі України. Спеціальний режим розрахунків встановлюється законом або постановою Кабінету Міністрів України.
6.Функціонування паливно-енергетичного комплексу має свої особливості, викликані об'єктивними умовами функціонування галузі, безперервністю виробництва, протиріччям між суспільним характером споживання і приватним характером виробництва та ін. Головними факторами розвитку паливно-енергетичного комплексу, зокрема, електроенергетики як за минулий період так і зараз є розрахунки, і саме негаразди у системі розрахунків спричинили цілий ряд кризових явищ, зумовили прийняття чинного зараз Закону України "Про електроенергетику" і внесення до нього ряду змін. Ці проблеми і змусили керівництво країною вжити ряду заходів щодо виходу із кризи, включаючи перебудову всього фінансового механізму електроенергетики. В результаті з’явилась принципово нова модель фінансових відносин в електроенергетичній галузі, зокрема, на Оптовому ринку електроенергії, яка включала в себе розподільчі рахунки (пізніше вони отримали назву поточних рахунків із спеціальним режимом використання) та ін.
Висновок із цього можна зробити такий, що паливно-енергетичний комплекс, зокрема, електроенергетика, об’єктивно потребують посилення єдиного державного управління і регулювання, яке має органічно доповнювати саморегулювання ринку. Відсутність державного регулювання і контролю, публічності в умовах ринку веде до злочинного розкрадання, корумпованості, інших зловживань, які болісно пізніше переживає вся сфера виробництва і споживання. Важливого значення при цьому набуває питання про межі втручання держави у справи приватних товаровиробників.
7. Розрахунки в електроенергетиці являють собою складну систему відносин, в якій можна виділити такі основні елементи: 1) законодавча основа; 2) Оптовий ринок електричної енергії; 3) Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) і ДП "Енергоринок" як органи регулювання і управління в електроенергетиці; 4) уповноважений банк (банкір оптового ринку електричної енергії; 5) учасники розрахункових правовідносин; 6)Алгоритм оптового ринку електричної енергії; 7)поточні рахунки із спеціальним режимом використання; 8) правові форми і порядок розрахунків. Всі ці елементи утворюють єдиний механізм функціонування ОРЕ, на якому здійснюються розрахункові правовідносини у відповідності із укладеними учасниками ринку договорами за Алгоритмом, який встановлюється НКРЕ.
8. Розрахунки в електроенергетиці носять складний характер, обумовлений поєднанням публічно-правових та приватно-правових засад. Наприклад, одним із основних актів, що регулює розрахунки на Оптовому ринку електроенергетики України є Договір між членами Оптового ринку електричної енергії України, який поєднує в собі риси договору і нормативно-правового акту. Водночас, можна відмітити деяке "адміністрування" відносин на ОРЕ зі сторони Національної комісії регулювання електроенергетики України, ДП "Енергоринок", хоча багато в чому воно має під собою підстави. Водночас, необхідністю є створення гнучкого механізму фінансових відносин, який би поєднував публічні і приватні засади, державне регулювання і ринкові начала побудови цих відносин.
9. В результаті аналізу правового режиму розрахунків в електроенергетиці України можна сформулювати висновок про те, що це є спеціальний режим розрахунків і це обґрунтовується тим, що: уповноважений банк призначається Кабінетом Міністрів України; всі учасники ОРЕ та інших галузей ПЕК зобов’язані відкрити рахунок саме в банку, який визначено Кабінетом Міністрів України і банк при цьому не має права відмовити у відкритті такого рахунку учасникам ОРЕ; закрити свій рахунок учасник ОРЕ теж не вправі; встановлюваний НКРЕ Алгоритм щодо розподілу коштів не має аналогів у цивільному та господарському праві і є обов’язковим як для власників рахунків, так і для уповноваженого банку; уповноважений банк виконує нетипову для банків операцію – на підставі рішення державного органу – НКРЕ, — розподіляє кошти між учасниками ОРЕ; платник і отримувач коштів не визначають форми розрахунків – уповноважений банк спрямовує кошти навіть без доручень; всі напрямки розрахунків, коло платників і отримувачів визначено законодавством: розрахунки детально регламентуються НКРЕ, яка в примусовому порядку спрямовує потоки грошових коштів на потреби ОРЕ; всі розрахунки здійснюються через поточні рахунки із спеціальним режимом використання;розрахунки здійснюються через розпорядника системи розрахунків – державне підприємство ДП "Енергоринок"; забороняється здійснення розрахунків у негрошовій формі, звернення стягнення за зобов'язаннями учасників оптового ринку електричної енергії на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, призупинення операцій на поточних рахунках із спеціальним режимом використання; на відміну від загального порядку в засобах масової інформації публікуються дані про відкриті в уповноваженому банку поточних рахунків зі спеціальним режимом використання; перелік поточних рахунків із спеціальним режимом використовування в уповноваженому банку для зарахування засобів за електричну енергію затверджується і доводиться до уваги споживачів Національною комісією регуляції електроенергетики України (НКРЕ) через засоби масової інформації; регулярно публікуються дані про заборгованість підприємств галузі та конкретних боржників та ін. Такий режим вимагає адекватного відображення в чинному законодавстві з одночасною систематизацією численних актів (зокрема, Кабінету Міністрів України).
10. Виходячи із складної природи розрахункових відносин на ОРЕ, слід прийняти окремий акт про фінансові основи відносин в електроенергетиці України. В ньому, зокрема, слід надати чіткого статусу Алгоритму оптового ринку електроенергетики України.
11. На основі аналізу розрахункових відносин в електроенергетиці України та ринку нафти і газу сформульовано висновок про необхідність створення Фонду розвитку паливно-енергетичного комплексу України. Водночас цей Фонд міг би стати центральною ланкою у проведенні взаєморозрахунків у паливно-енергетичному комплексі України (обґрунтування приводяться в тексті).
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Агафонова Н.В. Правовий режим акредитиву як форми безготівкових розрахунків: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2002. – 20 с.
2. Агафонова Н.В. Фінансово-правові аспекти розрахункових правовідносин // Вісник КНУ. – Київ. – 2001. – № 2. – С. 23 – 26.
3. Адміністративне право України: Підручник. / Бітяк Ю.П., Гаращук В.М., Дьяченко О.В. та ін. / Ю.П. Бітяк (ред.). – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 544 с.
4. Алексеев С.С. Теория права. 2-е изд., стереотип. – Х.: Изд-во БЕК, 1994 г. – 224 с.
5. Банківські операції: Підручник. / Мороз А.М. (ред), Савлук М.І., Пуховкіна М.Ф./ Київський національний економічний університет / Мороз А.М. – К.: КНЕУ, 2000. – 384 с.
6. Банковское дело: Учебник / Под ред. проф. В.И. Колесникова, проф. Л.П. Кроливецкой. – М.: Финансы и статистика, 1995. – 480 с.
7. Банковское дело: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. // Под ред. О.И.Лаврушина. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 672 с.
8. Барковский Н.Д. Проблемы кредита и денежного оборота в условиях развитого социализма. – М: Финансы, 1976. – 224 с.; ил.
9. Безклубий І.А. Банківські правочини: цивільно-правові проблеми: Монографія. – К: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2005. – 378 с.
10. Безклубий І.А. До питання про підстави виникнення грошового зобов’язання. // Право України. – 2004 р. – № 4. – С. 57 – 60.
11. Безклубий І.А. Про предмет грошового зобов'язання // Право України. – 2003 р. – № 10. – С. 60 – 63.
12. Белов В.А. Банковское право России: теория, законодательство, практика: Юридические очерки. – М.: Учебно-консульт. центр „ЮрИнфоР",2000 г. – 313 с.
13. Березина М.П. Безналичные расчеты в экономике России. – М.: АО "Консалтбанкир", 1997. – 294 с.
14. Бричко Л.В. Законодательство о расчетах в народном хозяйстве СССР. – М.: Юридическая литература, 1977. – 104 с.
15. Бричко Л.В. Правовые основы деятельности Госбанка СССР как расчетного центра страны: Автореферат диссертации на соискание степени кандидата юридических наук, Москва, 1966 г. – 17 с.
16. Ващенко Ю.В. Банківське право: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 344 с.
17. Ващенко Ю.В. Фінансово-правове регулювання клірингових розрахунків в Україні. Автореферат дис. на здобуття наукового ступеня канд. юр. наук за спеціальністю 12.00.07. – К.: 2002. – 20 с.
18. Витрянский В.В. Договор купли-продажи и его отдельные виды. – М.: Статут, 1999.
19. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Финансовое право: Учебное пособие для студентов юридических вузов и факультетов. – Харьков: Легас, 2003. – 360 с.
20. Воронова Л.К., Мартьянов И.В. Советское финансовое право: Учебное пособие. – К.: Вища школа, 1983. – 240 с.
21. Воронова Л.К. Правовое регулирование кредитно-расчётных отношений в народном хозяйстве. – К.: Вища школа. – 1988 г.
22. Воронова Л.К. Банковско–финансово–правовой словарь – справочник. – К.: АСК, 1998. – 288 с.
23. Воронова Л.К. Правовое регулирование кредитно-расчетных отношений в народном хозяйстве. – К.: Выща шк., 1988.– 216 с.
24. Воронова Л.К. Фінансове право: Підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, 2006. – 448 с.
25. Гейвандов Я.А. Основы правового регулирования банковской системы в Российской федерации // Государство и право. – 1997 г. – № 6. – С.87 – 89.
26. Гроші та кредит. Підручник. / За заг. ред. Савлука М.І./ – К.: КНЕУ. – 2001 р. – 602 с.
27. Гроші та кредит. / Івасів Б.С., Савлук М.І., Ющенко В.А. та ін. / Тернопільська академія народного господарства. / За ред. Б.С. Івасіва. – Тернопіль. – Карт – Бланш. – 2000 р. – 512 с.
28. Гуревич И.С. Правовые проблемы расчетных и кредитных правоотношений: Дисс. .. д-ра юрид. наук. – Л., 1972. – 442 с.
29. Гуревич И.С. Очерки советского банковского права. – Л.,1959.
30. Денежное обращение и кредит СССР. Учебник для вузов. Изд-е 3-е, доп. – М.: Финансы, 1976. – 366 с.
31. Державне управління: теорія і практика. – Київ: Юрінком-Інтер, 1998. – 432 с.
32. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Е. Макроэкономика. Пер. с англ. – СПб.: Литера плюс, 1996. – 408 с.
33. Десятков В.М. Правовые вопросы взаимных расчетов в советском хозяйстве: 12.00.03: Дисс … кандидата юридических наук. – Свердловск, 1954. – 289 с.
34. Ефимова Л.Г. Банковское право: Учебное и практическое пособие. – М.: БЕК, 1994. – 348 с.
35. Ефимова Л.Г., Новоселова Л.А. Банки: ответственность за нарушения при расчетах. Комментарии законодательной и арбитражной практики. – М.: Инфра-М, 1996. – 624 с.
36. Ефимова Л.Г. Безналичные деньги – законное средство платежа // Закон. – 2000. – № 3.
37. Железную дорогу поделят // Инвестгазета. – 29 августа 2006 г., № 33-34 (560).
38. Зайденварг Г. Безналичные расчеты в народном хозяйстве СССР. – М.: Госфиниздат, 1955. – 72 с.
39. Інформація НАК "Нафтогаз України" про проведення розрахунків за спожитий природний газ по категоріях споживачів станом на 1 травня 2006 р. // Урядовий кур'єр. – 26 травня 2006 року. – № 97.
40. Иришев Б.К. Денежно-кредитная политика: концепция и механизм. – Алма-Ата: Гылым, 1990. – 176 с.
41. Исаков В.Б. Правовые режимы и их совершенствование. В сб. ХХУΙΙ съезд КПСС и развитие теории права. – Свердловск, 1982.
42. Інформація НАК "Нафтогаз України" про проведення розрахунків за спожитий природний газ по категоріях споживачів станом на 1 травня 2006 р. // Урядовий кур'єр, – 26 травня 2006 р. – № 97.
43. Казанцев А. Взаимные расчеты в народном хозяйстве СССР. – М.: Госфиниздат, 1959. – 166 с.
44. Карасева М.В. Финансовое право. Общая часть: Учебник. – Москва, Юристъ, 1999.
45. Карасёва М.В. Финансовое правоотношение. – М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА – ИНФРА – М), 2001. – 288 с.
46. Карманов Є.В. Банківське право України: Навчальний посібник. — Харків: Консум, 2000. – 464 с.
47. Качан О.О. Банківське право. Навч. посібник. / Національна академія внутрішніх справ України. – К.: Школа, 2004. – 320 с. – (Юридична освіта). – Бібліогр.: с. 292 – 294.
48. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег. – М.: Гелиос АРВ, 1999.
49. Коган И.Л. Правоотношения между Госбанком и объединениями. // Сов. гос-во и право: Москва. – 1974. – № 1. – С.59 – 60.
50. Колесник В.Б. Понятие банковского права как отдельной комплексной отрасли права. В кн. Правовые аспекты межбанковских расчётов. Сб.статей по банковскому праву. – К.: 1994.
51. Компанеец Е.С., Полонский Э.Г. Применение законодательства о кредитовании и расчётах. – М.: Юридическая література, 1967. – 276 с.
52. Коряков В.П. Кредитные и расчетные отношения по советскомуфинансовому праву: Дисс. …канд. юрид. наук. – Кр., 1963. – 223 с.
53. Косой А. Пути ускорения расчетов в народном хозяйстве. – М.: Финансы, 1966.
54. Костюченко О.А. Банківське право: Підручник. / Академія адвокатури України. – 3-є вид. – К.А.С.К., 2003. – 928 с.
55. Красавина Л.Н. Центральный банк в условиях рыночной экономики: мировой и российский опыт. (По материалам заседания за круглым столом, проведенного в Финансовой академии при Правительстве РФ в апреле 2002 г.) // Деньги и кредит. – 2002. – № 7. – с.60 – 67.
56. Крымские энергетики берут зерном. // Дело. – 4 апреля 2006 г. – № 59 (111).
57. Куди біжать електрони? Урядовий кур’єр. – 30 січня 2004 р. – №18.
58. Кузьмин В.Ф. Кредитные и расчетные правоотношения в промышленности // Москва: Юридическая литература, 1975.
59. Кузьмин В.Ф. Правовое регулирование безналичных расчетов в народном хозяйстве: Лекция для слушателей факультета повышения квалификации. – М.: Издательство "ВЗФЭИ", 1977. – 33 с.
60. Куник А.Я. Кредитные и расчетные отношения в торгове // Москва, 1970. – 34 с.
61. Куник Я.А. Кредитные отношения в торговле. – Изд-е 2-е, доп. и перераб. – М.: Экономика, 1976. – 207 с.
62. Куник Я.А. Правовые проблемы кредитирования государственной торговли в СССР: Автореф. дис. … д-ра юрид. наук. – М., 1970. – 18 с.
63. Либерман Ф.Х. Вопросы расчетов за продукцию и услуги в практике Госарбитража. – М.: Юрид. лит., 1959. – 163 с.
64. Либерман Ф.Х. Расчетная дисциплина при поставках. – М.: Юрид. лит., 1974. – 196 с.
65. Лукашев О.А. Правове регулювання грошової системи України. Автореферат дис. … канд. юрид. наук. – Харків, 2002. – 20 с.
66. Лунц Л.А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве. – М.: Статут, 1999. – 352 с.
67. Малеин И.С. Кредитно-расчетные правоотношения и финансовый контроль. – М.: Наука, 1964. – 151 с.
68. Матузов Н.И., Малько А.В. Правовые режимы: Вопросы теории и практики. // Правоведение. – 1996. – № 1. – C. 16 – 29.
69. Мельник Л.Г., Карінцева О.І., Сотник І.М. Економіка енергетики:Навчальний посібник. – Суми: ВТД "Університетська книга", 2006. – 238 с.
70. Новий тлумачний словник української мови. – К.: Аконіт. – Т. 3. – 928с.
71. Новоселова Л.А. Денежные расчеты в предпринимательской деятельности. – М.: ЮрИнфоР, 1996 г. – 326 с.
72. Общая теория права: Учебник для юридических вузов / Ю.А.Дмитриев, И.Ф.Казьмин,В.В.Лазарев и др.; Под общ. ред. А.С.Пиголкина. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Изд-воМГТУ им.Н.Э. Баумана, 1995. – 384 с.
73. Ожегов С.А. Словарь русского языка. – М.: Русский язик, 1983. – 816 с.
74. Олейник О.М. Основы банковского права. Курс лекций. – М.: Юристъ, 1999. – 424 с.
75. Операції комерційних банків: НАвч. посіб. для студ. екон. спец. / Концовська Р., Ричаківська В. та ін. / Національний банк України; Львівський банківський ін-т 2-е вид., доп. – К.; Л.; ЛБІНБУ, 2001. – 516 с.
76. Орлюк О.П. Фінансове право. Навч. посібник. – Київ.: Юрінком Інтер, 2003. – 528 с.
77. ПИБ теряет клиентов // Инвестгазета. – 1 августа 2006 г. – № 30 (557).
78. Подцерковный О.П. Организационно-правовые основы расчетных отношений в хозяйственном комплексе Украины: Диссертация … канд.. юрид. наук: 12.00.04. – Одесса, 1999. – 194 с.
79. Подцерковный О.П. Організаційно-правові основи розрахунковихвідносин у господарському комплексі України. Спеціальність 12.00.04. – Господарське право; арбітражний процес. Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Донецьк, 1999. – 20 с.
80. Продан Ю., Буцьо З., Шерстобитов О. Ефективний енергоринок – основа одужання енергетики країни // Урядовий кур’єр. – 2001 р. – 11вересня. – № 163.
81. Райхер В.К. Рецензия на книгу Флейшиц В.К. "Расчетные и кредитные правоотношения" // Советское государство и право. – 1957. – № 12.
82. Ростовцева Н.В. Правовое регулирование аккредитивной формы расчетов: Дисс…канд. юрид. наук: 12.00.03. – М., 1998. – 154 с.
83. Савицька І., Коломієць О. Розрахунки за електроенергію: ломка стереотипів. // Вісник НБУ, листопад 2001 р. – С. 40 – 42.
84. Самцова А.Н. Кредитные и расчетные правоотношения по советскому гражданскому праву. Лекция 1-я и 2-я для студентов ВЮЗИ. – М., 1954. – 85 с.
85. Сайфуллина Н.А. Система законодательства о регулировании расчётных отношений. // Банковское право. – 2003 г. – № 1. – С. 15 – 16.
86. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Харьков.: Консум, 2000. – 704 с.
87. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. Прохоров А.М. – Изд-е 4-е, испр. и доп. – М.: "Советская энциклопедия", 1989. – 1632 с.
88. Советское финансовое право: Учебник / Под ред. Е.А. Ровинского. – М.: Юрид. лит., 1978. – 344 с.
89. Соловьяненко Н. Реконструкция платёжной системы Российской Федерации (правовая модель). // Хозяйство и право. 1996. – № 2. –С. 87 – 92, №3. – С. 64 – 73.
90. Суханов Е.А. Заем и кредит. Финансирование под уступку денежного требования. Банковский вклад. Банковский счет // Хозяйство и право. – 1996. – №7.
91. Твердохлібова Д.В. Грошові потоки: методичні засади побудови і аналізу. Наукова доповідь. – К.: Ін-т економічного прогнозування НАНУ, 2000. – 88 с.
92. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. 2-е изд., перераб. и дополн. – М., 2000. – 672 с.
93. Тиктин Г.И. Функции и область применения социалистического краткосрочного кредита. // Деньги и кредит. – 1940. – № 8-9.
94. Тимакова Т.Г. Финансово-правововое регулирование Центральным банком Российской Федерации внутригосударственных безналичных расчётов / Под ред. проф. Химичевой Н.И. – Саратов: Изд-во ГОУ ВПО "Саратовская государственная академия права", 2005. – 212 с.
95. Тихомиров Ю.А. .Курс административного права и процесса. – М, 1998. – 602 с.
96. Толстой Ю.К. О теоретических основах кодификации гражданского законодательства // Правоведение. – 1957. – № 1.
97. Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983. – 840 с.
98. Фінансово-кредитный словарь. Т.2. – М.: Финансы, 1964. – 688 с.
99. Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н.И. Химичева. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 600 с.
100. Фінансове право: Підручник / Керівник авт. колективу і відп. ред. Л.К. Воронова. – Видання друге, виправлене та доповнене. – Харків: Фірма "Консум", 1999. – 496 с.
101. Флейшиц Е.А. Кредитные и расчетные правоотношения. – М.: 1956. – 278 с.
102. Чи може бути Україна енергонезалежною? // Голос України. – 26травня 2006 р.
103. Чому "Енергоатом" прагне вирватися з державних лещат? // Голос України. – 5 грудня 2002 р. – № 229 – 230 (2980 – 2981).
104. Шабанова Н.Н. К вопросу о законе денежного обращения // Деньги и кредит. – 1965. – № 1.
105. Шабанова Н.Н. Безналичные расчеты в СССР. – М.: Госфиниздат, 1950.– 129 с.
106. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002. – 295 с.
107. Ющенко В. А., Савченко А.С., Цокол С.Л., Новак І.М., Стахарчук В.П. Платіжні системи.: Навч. посіб. для студ. вузів / Національний банк України. – К.: Либідь, 1998. – 416 с.
Нормативні акти.
108. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141. Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222 від 08 грудня 2004 р. / Відомості Верховної Ради України. – 2005 р. — № 2, с. 44.
109. Цивільний кодекс України. Затверджений 16 січня 2003 р. №435. // Голос України. – 13 березня 2003 р. – № 47 – 48.
110. Господарський кодекс України. – Затверджений 16 січня 2003 р. №436. // Голос України. – 14 березня 2003 р. – № 49-50.
111. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 20березня 1991 року // Закони України. Офіційне видання. Т.1. – Київ: Верховна Рада України. Інститут законодавства, 1996. – С.285-299.
112. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28 грудня 1994 р. // Урядовий кур¢єр. – 1995 р. – № 21 – 22 від 9 лютого 1995 р.
113. Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994 р.– № 40. – Ст.364.
114. Закон України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг". Прийнятий Верховною Радою України 6 липня 1995 р. № 265/95-ВР. // Відомості Верховної Ради України. – 1995 р. – № 28. – Ст. 205.
115. Закон України "Про залізничний транспорт" від 4 липня 1996 р. №273/96-ВР. // Відомості Верховної Ради України. – 1996 р. – N 40. – Ст.183.
116. Закон України "Про електроенергетику" від 16 жовтня 1997 р. №575/97-ВР. // Відомості Верховної Ради України. – 1998 р. – № 1. – Ст. 1.
117. Закон України "Про виконавче провадження" № 606-XIV від 21 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999 р. – № 24. – Ст. 207.
118. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року // Офіційний вісник України. – 1999. – № 24. – Ст. 1087.
119. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-XIV. // Відомості Верховної Ради України. – 1999 р. – № 40. – Ст. 365.
120. Закон України ²Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти²№ 1490-III від 22 лютого 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000 р. – № 20. – Ст. 148.
121. Закон України "Про природні монополії" від 20 квітня 2000 р. № 1682-III. // Відомості Верховної Ради України. – 2000 р. – № 30. – Ст. 238.
122. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику" № 1821-III від 22 червня 2000 р. // Відомості ВерховноїРади України. – 2000 р. – № 38. – Ст. 321. Із змінами, внесеними згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2002від 12.02.2002.
123. Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 5 квітня 2001 року № 2346-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 29. – Ст.137.
124. Закон України "Про нафту і газ" від 12 липня 2001 р. № 2665. // Відомості Верховної Ради України. – 2001 р. – № 50. – Ст. 262.
125. Закон України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу" від 5 травня 2003 р. за № 911-IV. // Відомості Верховної Ради України. – 2003 р. – № 39. – Ст. 334.
126. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасної виплати заробітної плати" від 21 жовтня 2004 р. № 2103-УΙ. // Відомості Верховної Ради України. – 2005р. – № 2. – Ст.31.
127. Закон України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" від 23червня 2005 р. № 2711-IV. // Відомості Верховної Ради України. – 2005 р.– № 33. – Ст. 430.
128. Закон України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20грудня 2005 р. № 3235. // Голос України. – 30 грудня 2005 р. – №250 – 251.
129. Закон України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 р. № 489-V. //Урядовий кур’єр. – 23 грудня 2006 р. – № 243.
130. Закон України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" №2285-IV від 23 грудня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005 р. – № 7 – 8. – Ст. 162.
131. Закон України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" № 991-XIV від 16 липня 1999 р. В редакції Закону України від 12 січня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006 р. №22. – Ст. 182.
132. Постанова Верховної Ради України "Про Указ Президента України від 12 вересня 1995 року "Про створення Фонду для розрахунків за енергоносії" № 353/95-ВР від 03 жовтня 1995 р. // Відомості Верховної Ради України – 1995р. – № 33. – Ст. 263.
133. Постанова Президії Верховної Ради України "Про проект Закону України про внесення зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 1995 рік" № 490/95-ПВ від 11 вересня 1995 р.
134. Постанова Верховної Ради України "Про направлення на повторнеперше читання проектів законів України про засади функціонування ринку природного газу від 17 січня 2006 р. № 3355.
135. Постанова Верховної Ради України "Про роботу Кабінету Міністрів України із забезпечення потреб України природним газом і у сфері енергозбереження та про стан виконання Постанови Верховної Ради України від 19 січня 2006 року № 3387-IV "Про некваліфіковані дії органів виконавчої влади із забезпечення споживачів України природним газом" № 3439-IV від 14 лютого 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2006 р. – № 27. – Ст. 235.
136. Указ Президента України від 3 жовтня 1992 року № 493 "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади".
137. Указ Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" — 227/95 від 15березня 1995 р.
138. Указ Президента України "Про створення Фонду для розрахунків за енергоносії" – 830/95 від 12 вересня 1995 р. Накладено вето Постановою Верховної Ради Українивід 03 жовтня 1995 р.
139. Указ Президента України "Про реформування нафтогазового комплексу України" від 25 лютого 1998 р. № 151.
140. Указ Президента України від 4 березня 1998 року № 167 “Про заходи щодо підвищення відповідальності за розрахунки з бюджетами та державними цільовими фондами"// Урядовий кур’єр. – 30 квітня 1998 р. – №82-83.
141. Указ Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 9 грудня 2005 року "Про стан енергетичної безпеки України та основні засади державної політики у сфері її забезпечення" №1863/2005 від 27 грудня 2005 р.
142. Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України. Затверджене Указом Президента України "Питання Національної комісії регулювання електроенергетики України" №335/98 від 21 квітня 1998 р.
143. Основні напрями державної політики у сфері забезпечення енергетичної безпеки України. Схвалено Указом Президента України від 27 грудня 2005 року № 1863/2005.
144. Постанова Кабінету Міністрів України "Про підсумки роботи народного господарства України за 9 місяців 1995 року" № 985 від 7лютого 1995 р.
145. Постанова Кабінету Міністрів України "Про забезпечення роботи оптового ринку електроенергії України" від 19 лютого 1996 р. № 207.
146. Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 12 червня 1996 р. № 636 "Про заходи щодо покращання розрахунків за природний газ".
147. Постанова Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. №774 "Про заходи щодо стабілізації роботи залізниць".
148. Постанова Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення системи розрахунків за спожиту електричну і теплову енергію" від 21травня 1997 р. №487.
149. Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 9 червня 1997 р. N 564 "Про затвердження спеціального режиму розрахунків для забезпечення виконання Новокаховським відкритим акціонерним товариством "Приладобудівний завод "Сокіл" контрактів на поставку спецтехніки до Індії".
150. Постанова Кабінету Міністрів України від 7 липня 1997 р. №703 "Про стан використання бюджетних і позабюджетних коштів 1996 році та Iкварталі 1997 р. Міністерством вугільної промисловості, Міністерством соціального захисту населення, Міністерством зв'язку, Державним комітетом по геології і використанню надр".
151. Постанова Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. №173 "Про перелік робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту та Порядок розподілу доходних надходжень від основної діяльності залізничного транспорту" № 173 від 16 лютого 1998 р.
152. Постанова Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. №747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
153. Положення про механізм розрахунків під час закупівлі сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потреб та їх реалізації з державних ресурсів через біржовий товарний ринок. Затвердженопостановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1288.
154. Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про встановлення спеціального режиму розрахунків за реалізовануспоживачам електричну енергію" № 811 від 05 червня 1998 р. Втратила чинність.
155. Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13 листопада 1998 р. № 1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ".
156. Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня 1999 р. № 621 "Про проведення заліків простроченої взаємної заборгованості підприємств, установ і організацій електроенергетики, вугільної та газової промисловості".
157. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку енергетичних об'єктів, будівництво яких фінансується за рахунок коштів енергокомпаній, що не включаються до їх валового доходу" від 29квітня 1999р. № 733.
158. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 травня 1999 р. №917 "Про розрахунки підприємств Міністерства енергетики за отриманий природний газ".
159. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1999 р. №1766 "Про розрахунки підприємств, що належать до сфери управління Міністерства енергетики, за спожитий природний газ".
160. Постанова Кабінету Міністрів України від 5 травня 2000 р. №755 "Про утворення державного підприємства "Енергоринок".
161. Постанова Кабінету Міністрів України "Про врегулювання відносин на оптовому ринку електричної енергії України" від 19 липня 2000 р. № 1136.
162. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку використання надходжень від збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію" № 2043 від 26грудня 2003 р. Втратила чинність.
163. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку надання кредитів для оплати екологічної броні електропостачання" № 537 від 29 квітня 2004 р.
164. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку відрахування коштів державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до спеціального фонду державного бюджету та їх спрямування" № 405 від 30 травня 2005 р.
165. Постанова Кабінету Міністрів України "Про визначення уповноваженого банку" від 29 листопада 2001 р. № 1592.
166. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Тимчасового порядку внесення змін до алгоритму оптового ринку електричної енергії та здійснення контролю за його дотриманням" від 19 лютого 2002 р. №200.
167. Постанова Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо підвищення ефективності управління електроенергетичним комплексом" від 22січня 2004 р. № 69/2004.
168. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2004 р. №399 "Деякі питання здійснення попередньої оплати робіт (послуг) замовникамибудівництва атомних, гідроакумулюючих та вітрових електростанцій".
169. Постанова Кабінету Міністрів України "Про утворення Національної акціонерної компанії "Енергетична компанія України" від 22червня 2004 р. №794.
170. Постанова Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2005 р. №1163 "Про затвердження Порядку ведення реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, що беруть участь у процедурі погашення заборгованості, та користування його даними".
171. Постанова Кабінету Міністрів України "Про визначення уповноваженого банку, який обслуговує поточні рахунки із спеціальним режимом використання учасників оптового ринку електричної енергії" від 24липня 2006 р. № 1004.
172. Постанова Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо подальшого вдосконалення механізму забезпечення природним газом вітчизняних споживачів" від 8 грудня 2006 р. № 1697. // Урядовий кур¢єр. – 21грудня 2006 р. — № 241.
173. Тимчасові умови функціонування оптового ринку електричної енергії. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 1999 р. — № 2043.
174. Правила надання населенню послуг з газопостачання, затвердженимипостановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999р. №2246.
175. Перелік робіт (послуг), що належать до основної діяльності залізничного транспорту. затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. № 173.
176. Порядок розрахунків за реалізовану споживачам електричну енергію. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 5 червня 1998 р. № 811.
177. Порядок проведення заліків простроченої взаємної заборгованості підприємств, установ і організацій електроенергетики, вугільноїта газової промисловості. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня 1999 р. №621.
178. Порядок проведення розрахунків за придбання спеціального автотранспорту для інвалідів Великої Вітчизняної війни. Затверджений постановою кабінету Міністрів України № 92 від 22 січня 2005 р.
179. Механізм справляння збору у вигляд справляння збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну і теплову енергію. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24грудня 2003 р. №2002.
180. Положення про загальнодержавний позабюджетний фонд енергозбереження. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 7лютого 1996 р. N 163.
181.Положення про Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу. Затверджене постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу" № 478 від 29 квітня 1996 р.
182. Положення про порядок видачі Національною комісією регулювання електроенергетики ліцензій на провадження діяльності, пов'язаної з виробництвом, передачею та постачанням електричної енергії, комбінованим виробництвом теплової та електричної енергії, виробництвом теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії. Затвердженопостановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 753.
183. Тимчасове положення про порядок проведення розрахунків за надання населенню послуг з газопостачання в умовах використання лічильників природного газу (будинкових або на групу будинків). Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 р.
184. Статут Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998р. №747.
185. Порядок розподілу доходних надходжень від основної діяльності залізничного транспорту. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. № 173.
186. Порядок проведення розрахунків за електричну та теплову енергію, природний газ, послуги водопостачання і водовідведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 7 червня 2000року № 934 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14листопада 2000 року №1693.
187. Порядок перерахування субвенцій на фінансування пільг та субсидій населенню на оплату електроенергії, природного та скрапленого газу, твердого палива, житлово-комунальних послуг і послуг зв’язку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.01 № 52.
188. Порядок проведення розрахунків з бюджетом підприємств паливно-енергетичного комплексу та відшкодування податку на додану вартість підприємствам гірничо-металургійного комплексу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2001 року № 1210.
189. Порядок державного фінансування капітального будівництва. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001р. №1764.
190. Порядок спрямування коштів спеціального фонду державного бюджету, призначених для фінансування розвитку мережі і утримання автомобільних доріг загального користування. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2003 р. № 1731.
191. Порядок перерахування в 2004 році деяких субвенцій на надання пільг, субсидій та компенсацій за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природногогазу і за природний газ, що видобувається в Україні. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21січня 2004 р. № 55.
192. Порядок надання кредитів для оплати екологічної броні електропостачання. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. № 537.
193. Порядок зарахування та використання надходжень від збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22січня 2005 р. №89.
194. Правила користування електричною енергією. Затверджені постановою НКРЕ від 31 липня 1996 р. № 28. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 серпня 1996 р. за № 417/ 1442.
195. Правила користування електричною енергією для населення. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 р. №1357.
196. Правила надання населенню послуг з газопостачання. Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 1999 р. № 2246 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2004 р. № 476.
197. Тимчасовий порядок внесення змін до алгоритму оптового ринку електричної енергії та здійснення контролю за його дотриманням. затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 200 від 19 лютого 2002 р.
198. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2000р. №491-р "Про взаєморозрахунки за природний газ та електричну енергію".
199. Постанова Національного банку України від 15 квітня 2005 р. № 132 "Про затвердження Змін до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті з метою приведення діючого порядку у відповідність із вимогами Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".
200. Інструкція Національного банку України № 1 з організації емісійно-касової роботи в установах банків України (затверджена постановою Правління Національного банку України за № 129 від 7 липня 1994р. з подальшими змінами та доповненнями).
201. Інструкція про безготівкові розрахунки в господарському обороті України. Затверджена постановою Правління НБУ 28 серпня 1996р. // Бюлетень нормативних актів Мінфіну України. – 1996. – № 7– 8. Втратила чинність.
202. Інструкція про міжбанківські розрахунки в Україні. Затверджена постановою Національного банку України № 621 від 27грудня 1999 р. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 січня 2000 р. за № 53/4274.
203. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті. Затверджена постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 № 135. Втратила чинність.
204. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах. Затверджено постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 № 492. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за №1172/8493.
205. Інструкція про міжбанківський переказ грошей в Україні в національній валюті. Затверджена постановою Правління Національного банку України № 110 від 17 березня 2004 р. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2004 р. за № 483/9082.
206. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Затверджена постановою Правління НБУ 21 січня 2004 р. Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за №377/8976.
207. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні. Затверджено постановою Правління Національного банку України №637 від 15 грудня 2004 р. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 13січня 2005 р. за № 40/10320.
208. Правила здійснення переказів іноземної валюти за дорученням та на користь фізичних осіб. Затверджено постановою Правління Національного банку України 14.10.2004 № 486. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 2004 р. за № 1402/10001.
209. Правила користування тепловою енергією. Затверджені наказом Міністерства енергетики України та Держбуду України № 307/262 від 28жовтня 1999 р. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30листопада 1999 р. за № 825/4118.
210. Постанова Національної комісії регулювання електроенергетикиУкраїни "Про початок оптового ринку електроенергії і тимчасовий порядок формування цін на ньому від 9 квітня 1996 р. № 9.
211. Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики"Про алгоритм перерахування коштів на розподільчі рахунки" № 790 від 27липня 2000 р. Втратила чинність.
212. Постанова Національної комісії регулювання електроенергетикиУкраїни № 861 від 18.08.2000 р. "Про затвердження Порядку визначення відрахувань коштів на поточні рахунки енергопостачальників електричної енергії за регульованим тарифом та на поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії" (в редакції постанови НКРЕ від 28.03.2001 № 283).
213. Постанова Національної комісії регулювання електроенергетикиУкраїни "Про кошторис витрат та тариф ДП НЕК Укренерго" № 1097 від 31жовтня 2000 р.
214. Постанова Національної комісії регулювання електроенергетикиУкраїни № 311 від 3 квітня 2001 р. "Про здійснення розрахунків у разі відсутності заборгованості постачальника електричної енергії за регульованим тарифом перед оптовим постачальником електроенергії".
215. Постанова Національної комісії регулювання електроенергетики"Про порядок перерахування коштів" № 1086 від 29 жовтня 2001 р.
216. Постанова Національної комісії регулювання електроенергетикиУкраїни "Щодо затвердження звіту про діяльність НКРЕ у 2002 році" від 31березня 2003 р. № 272.
217. Постанова Національної комісії регулювання електроенергетикиУкраїни від 21 лютого 2005 р. № 102 "Про алгоритм розподілу коштів з поточного рахунку із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії".
218. Постанова Національної комісії регулювання електроенергетикиУкраїни від 27 квітня 2006 р. № 551 "Про алгоритм перерахування коштів на травень 2006 року".
219. Постанова Національної комісії регулювання електроенергетикиУкраїни "Про кошторис витрат ДП "Енергоринок" на II півріччя 2006року" №881 від 30 червня 2006 р.
220. Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств. затверджено постановою НКРЕ від 12 липня 2000 р. № 759 (у редакції постанови НКРЕ від 30.09.2005 № 860).
221. Умови та Правили здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом. Затверджена постановою НКРЕ №15/1 від 13 червня 1996 р.
222. Правила користування електричною енергією. Затверджені постановою НКРЕ від 31 липня 1996 р. № 28. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 серпня 1996 р. за № 417/ 1442.
223. Порядок розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на розподільні та консолідований розподільний рахунки, відкриті газозбутовим та газотранспортним підприємствам Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та дочірній компанії "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". Затверджений наказом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" № 80 від 19 листопада 1998 р.
224. Тимчасовий порядок розподілу коштів, що надходять за використаний природний газ на транзитні і консолідований транзитний рахунки, відкриті газозбутовими організаціями та Державною акціонерноюхолдинговою компанією "Укргаз". Затверджено наказом Державної акціонерної холдингової компанії "Укргаз" від 22 липня 1996 року № 1.
225. Положення про порядок зарахування доходних надходжень на доходно-розподільні рахунки Укрзалізниці і фінансування поточних витрат залізничного транспорту України. Затверджене наказом Міністерства транспорту України № 3-132 від 25 травня 1993 р.
226. Положення про порядок зарахування доходних надходжень на доходні, доходно-розподільні субрахунки централізованого доходно-розподільного рахунку та централізований доходно-розподільний рахунок Укрзалізниці. Затверджено Наказом Міністерства транспорту України від 16січня 1997 р. N 15. Втратило чинність згідно наказу Міністерства транспорту №443 від 16 серпня 2000 р.
227. Положення про порядок зарахування надходжень з розподільчих рахунків залізниць і підприємств Укрзалізниці на централізований розподільчий рахунок Укрзалізниці. Затверджено НаказомМіністерства транспорту України від 16.08.2000 № 443. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 вересня 2000 р. за №572/4793.
228. Рішення Конституційного Суду України у справі законституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідностіКонституції України (конституційності) Закону України "Про внесення зміндо Закону України "Про електроенергетику" справа про електроенергетику) від 12 лютого 2002 року. Справа № 1-7/2002 № 3-рп/2002.
229. Лист Комітету Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності від 17 січня 2005 р. № 06-10/10-32 "Щодо застосування Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення своєчасності виплати заробітної плати".
230. Рішення Колегії Міністерства палива та енергетики України "Про підсумки роботи підприємств паливно-енергетичного комплексу України за 2005 рік, та завдання на 2006 рік" від 30 січня 2006 р. Протокол № 1.1.
231. Лист Національного банку України № 25-111/1400-4916 від 20липня 2000 р. "Про проведення перевірок".
232. Лист Національного банку України № 25-111/1532-5236 від 3серпня 2000 р. "Про розрахунки за спожиту електричну енергію".
233. Лист Національного банку України № 25-111/2352 від 22листопада 2000 р. "Про окремі порушення Інструкції НБУ № 7".
234. Лист Національної комісії регулювання електроенергетики України № 05-31-13/2885 від 27 грудня 2000 р.
235. Лист Національного банку України № 25-110/632-2696 від 22квітня 2002 р. "Про розрахунки за електроенергію".
236. Лист Національної комісії регулювання електроенергетики № 05-39-10/1454 від 10 травня 2002 р. "Щодо розрахунків за електроенергію".
237. Лист Національної комісії регулювання електроенергетики України № 05-30-14/3108 від 8 жовтня 2002 р. на п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1302; п. 3 Дор. Прем’єр-Міністра України №8745/1. Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України. "Про аналіз діяльності НКРЕ за 2000 – 2002 роки".
238. Лист Національної комісії регулювання електроенергетики України № 05-29-08/2202 від 11 жовтня 2000 р. "Щодо можливості сплати за електроенергію через касу обленерго".
239. Лист Вищого арбітражного суду України № 01-8/73 від 25.02.98 "Про Закон України "Про електроенергетику".
240. Концепція функціонування і розвитку оптового ринку електричної енергії України. Схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 16листопада 2002 р. № 1789.
241. Договір між членами Оптового ринку електричної енергії України від 15 листопада 1996 р.