1. Роль фінансового менеджменту в системі управління організації.

2. Методологічні засади фінансового менеджменту.

3. Визначення бізнесу як керованої фінансової системи.

4. Фінансова стратегія та фінансова політика.

5. Організаційна структура фінансового менеджменту.

6. Функції фінансового менеджменту.

Список використаної літератури.

1. Роль фінансового менеджменту в системі управління організації

Фінансовий менеджмент можна представити у виді системи раціонального й ефективного використання капіталу, механізму управління рухом фінансових ресурсів.

Фінанси підприємств є грошовими відносинами, що пов'язані з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів і доходів підприємства.

Від того, наскільки ефективно менеджери підприємства управлятимуть рухом фінансових ресурсів та відносин, що виникають у результаті такого руху, залежить майбутнє підприємства. Некваліфіковані фінансові рішення можуть призвести до скорочення обсягів виробничо-господарської діяльності, а то й до повного краху підприємства.

Виважені рішення, які ґрунтуються на всебічному аналізі зовнішніх і внутрішніх чинників, які визначають фінансово-господарську діяльність підприємства, забезпечать його стабільне економічне зростання та стійкий інтерес до нього інвесторів.

У цілому, система управління фінансами підприємства, розроблена кваліфікованими фінансовими менеджерами, яка відображує сучасні погляди на управління корпоративними фінансами, використовує результати фінансового аналізу і включає складання та реалізацію стратегічних та операційних планів, виступає основною передумовою ефективної фінансово-господарської діяльності й економічного зростання підприємства.

Система управління фінансами підприємства включає прийняття фінансових рішень щодо управління фінансовими ресурсами підприємства а також фінансовими відносинами, які виникають у процесі руху фінансових ресурсів. Діяльність фінансового менеджера, який приймає ці рішення, концентрується на вирішенні питань, пов'язаних з формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів, тобто з кругообігом капіталу на підприємстві. Вона охоплює всі види діяльності підприємства — операційну, фінансову та інвестиційну.

У процесі формування фінансових ресурсів і фінансової діяльності менеджер приймає рішення щодо структури та обсягу власних коштів підприємства (рис. 1), використання для їх збільшення зовнішніх та внутрішніх джерел, залучення позикового капіталу й створення оптимальної його структури. При цьому він проводить оцінку обсягу, строку, вартості фінансування, методів мобілізації ресурсів, а також ризиків, які супроводжують процес формування капіталу.

Фінансовий менеджер обґрунтовує використання для здійснення інвестицій конкретних джерел фінансування, оцінює доцільність вкладення коштів у той чи інший інвестиційний проект, а також використовує вільні фінансові ресурси для формування портфеля цінних паперів з метою отримання додаткового прибутку та для підтримання ліквідності підприємства на належному рівні[6, c. 36-38].

У процесі управління операційною діяльністю, яка забезпечує основну частину прибутку підприємства, фінансовий менеджер в основному вирішує тактичні завдання, оскільки управління товарними запасами, дебіторською заборгованістю чи грошовими коштами потребують вирішення низки питань у межах одного операційного циклу.

Управління податками або процесами формування та розподілу прибутку пов'язані з вирішенням як тактичних, так і стратегічних завдань. Зокрема, створення ефективного механізму розподілу прибутку і відповідної йому дивідендної політики є одним із найважливіших стратегічних завдань фінансового менеджера, оскільки наслідки ефективної (чи неефективної) дивідендної політики мають величезний вплив на подальший розвиток підприємства.

Саме тому формування та реалізацію дивідендної політики, як і управління фінансовою та інвестиційною діяльністю підприємства, відносять до основних сфер прийняття управлінських рішень[3, c. 43-44].

2. Методологічні засади фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент можна представити у виді системи раціонального й ефективного використання капіталу, механізму управління рухом фінансових ресурсів.

Фінансовий менеджмент, спрямований на збільшення фінансових ресурсів, інвестицій і нарощування об'єму капіталу. Його можна представити такою схемою:

Ця схема дає загальне уявлення про фінансовий менеджмент як про механізм керування фінансовими ресурсами. Ціль фінансового менеджменту відповідає найголовнішій цілі компанії — одержанню прибутку. Фінансовий менеджмент, керуючи рухом капіталу, може направити його на збільшення виробничих потужностей; керуючи фінансовими ресурсами, можна використовувати їх для зниження собівартості продукції й збільшення капіталу.

Підприємства, які функціонують в умовах ринкової економіки, можуть вирішувати в процесі своєї фінансово-господарської діяльності різні завдання і ставити перед собою різну мету.

Так, метою створення неприбуткової організації може бути розв'язання певних соціальних проблем, забезпечення функціонування інших структурних одиниць у межах деякої підсистеми тощо. Метою виробничо-господарської діяльності державного підприємства або такого, що перебуває в комунальній власності, може бути участь у забезпеченні економічного зростання певного регіону, забезпечення екологічного захисту населення, відновлення природного середовища, якому було завдано шкоди, та ін.

Для суб'єктів підприємницької діяльності, тобто для переважної більшості підприємств, які функціонують в умовах ринку, метою створення є отримання прибутку, а мета фінансового менеджменту формулюється залежно від основних стратегічних цілей підприємства і основних економічних теорій, які існують на цей час і визначають мету та завдання фінансового менеджменту.

На сьогодні метою фінансового менеджменту, яка полягає в досягненні цілей підприємства, є:

— досягнення і підтримання високого рівня конкурентоспроможності підприємства;

— максимізація прибутку акціонерів (власників);

— забезпечення зростання обсягів реалізації продукції;

— максимізація ринкової вартості підприємства;

— забезпечення високих темпів економічного зростання;

— забезпечення високого рівня рентабельності виробничо-господарської діяльності;

— максимізація прибутку підприємства;

— мінімізація витрат тощо.

Оскільки метою створення суб'єктів підприємницької діяльності є отримання прибутку, основною метою фінансового менеджменту тривалий час вважали максимізацію прибутку підприємства. Однак численні приклади невдалої інвестиційної політики відомих корпорацій свідчили про те, що значні прибутки не можуть забезпечити стабільне економічне зростання підприємства і добробут акціонерів, якщо розподіл прибутку та його використання не були ефективними.

Про зростання підприємства та підвищення зацікавленості до нього інвесторів свідчать збільшення ринкової вартості його акцій, а отже, ринкової вартості самого підприємства[2, c. 51-53].

Отже, основною метою фінансового менеджменту на підприємстві більш доцільно вважати максимізацію ринкової вартості підприємства, оскільки досягнення цієї мети, як правило, свідчить про значний економічний потенціал підприємства, забезпечення добробуту акціонерів, максимальні та стабільні прибутки.

Навпаки, максимальний прибуток не завжди приводить до максимізації ринкової вартості підприємства, оскільки неефективне використання прибутку і недостатній рівень капіталізації можуть призвести до відпливу акціонерів, зниження темпів економічного зростання підприємства, а отже, до падіння його ринкової вартості.

До основних завдань фінансового менеджменту відносять:

• планування фінансово-господарської діяльності підприємства;

• формування необхідної ресурсної бази;

• оцінка ефективності капіталовкладень і забезпечення їх фінансування на найбільш вигідній основі;

• управління грошовими фондами підприємства;

• забезпечення ведення кваліфікованого бухгалтерського обліку;

• формування й реалізація ефективної податкової політики;

• характер взаємовідносин з інвесторами.

Планування фінансово-господарської діяльності підприємства включає розробку і реалізацію коротко-та довгострокових фінансових планів, які є невід’ємною й важливою частиною загального плану економічного розвитку підприємства. Розробка поточних фінансових планів потребує вивчення специфіки кругообігу оборотного капіталу на підприємстві, а також докладного аналізу структури та ефективності його використання в попередні періоди.

Довгострокове фінансове планування пов'язано з використанням значного обсягу фінансових ресурсів протягом тривалого часового періоду, супроводжується значними ризиками і тому потребує тривалої й напруженої праці багатьох фахівців у галузі фінансового аналізу, планування та прогнозування. Фінансове планування передбачає розробку кошторисів капіталовкладень та поточних витрат, складання середньо- та довгострокових прогнозів, формування цінової політики, здійснення аналізу ефективності капіталовкладень, розробку планів щодо придбання інших підприємств чи реалізації власних підрозділів.

Формування необхідної ресурсної бази передбачає здійснення оцінки наявних у підприємства активів та джерел фінансування, величини та складу фінансових ресурсів, необхідних для підтримання економічного потенціалу підприємства на належному рівні й забезпечення його подальшого розвитку, вивчення джерел додаткового фінансування, контроль за станом та використанням фінансових ресурсів, емісійну діяльність на фінансовому ринку.

Оцінка ефективності капіталовкладень — необхідний і важливий етап у процесі формування довгострокових фінансових планів, які, як правило, передбачають нарощення виробничого потенціалу підприємства інвестуванням значних коштів у необоротні активи. У разі проведення такої оцінки визначають основні параметри інвестиційного проекту, зокрема майбутніх обсягів реалізації, операційних витрат і обсягів фінансування, здійснюють розрахунок відносних показників рентабельності капіталу та виробничого процесу; оцінюють вартість джерел фінансування та отримують узагальнюючі оцінки ефективності вкладення коштів.

Управління грошовими фондами підприємства зосереджується переважно на управлінні грошовими розрахунками в процесі отримання та погашення позик, емісії та погашення цінних паперів, розрахунків з підприємствами-дебіторами, акціонерами, трудовим колективом, бюджетом і неможливе без організації та підтримки взаємовідносин з комерційними, інвестиційними банками, іншими фінансово-кредитними установами, пенсійними фондами, страховими компаніями тощо. Воно передбачає також управління залишком коштів на розрахунковому рахунку, страховим запасом у вигляді високоліквідних цінних паперів та контроль за рухом грошових коштів у процесі реалізації інвестиційних проектів.

Забезпечення ведення кваліфікованого бухгалтерського обліку є дуже важливою функцією фінансового менеджера, оскільки на даних первинної бухгалтерської документації та фінансових звітів ґрунтуються висновки фінансових аналітиків, які, у свою чергу, є основою для прийняття фінансових рішень менеджерами підприємства[5, c. 28-30].

Формування й реалізація ефективної податкової політики потребує від фінансових менеджерів знання податкового та управлінського обліку, чинних законодавчої та нормативної бази і сприяють зниженню податкового тиску, зменшенню обсягу податкових платежів, а отже, збільшенню обсягу фінансових ресурсів, що залишаються в розпорядженні підприємства і можуть бути використані для його подальшого розвитку.

Податкова політика підприємства включає комплекс заходів, спрямованих на зменшення об'єкта оподаткування й формування грошового потоку податкових платежів, найбільш сприятливого для підприємства. Оскільки податок на прибуток, з одного боку, є одним із основних податків, які сплачує підприємство, а з другого — найбільш регульованим із боку підприємства, управління податками полягає в основному у формуванні ефективної політики щодо сплати податку на прибуток.

Велике значення в процесі управління податками мають також пільги по оподаткуванню, на які може розраховувати підприємство і які може отримати згідно з чинним законодавством.

Характер взаємовідносин менеджменту підприємства з потенційними та реальними інвесторами, зокрема з акціонерами, суттєво впливає на процес залучення джерел фінансування, оскільки капітал підприємства може формуватись за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел.

З одного боку, реінвестування прибутку є відносно дешевим і одним із оптимальних способів фінансування, оскільки при цьому не здійснюються витрати на додаткову емісію акцій, а отже, не збільшується вартість акціонерного капіталу. З другого боку, акціонери, як правило, прагнуть отримувати високі дивіденди, що приводить до зростання ринкової ціни акцій, проте обмежує можливості підприємства щодо реінвестування прибутку в розвиток підприємства. Тому менеджери підприємства, формуючи взаємовідносини з інвесторами, повинні враховувати прагнення акціонерів отримувати високі дивіденди, що забезпечить велику ціну акцій на фінансовому ринку і стійкий інтерес потенційних інвесторів до цього підприємства.

У процесі управління фінансами підприємства фінансовий менеджер крім виконання наведених вище функцій здійснює регулювання та координацію діяльності підрозділів фінансової служби підприємства, а також забезпечує контроль за виконанням складених фінансових планів і реалізацією прийнятих управлінських рішень[8, c. 34-36].

3. Визначення бізнесу як керованої фінансової системи

Бізнес — це будь-який вид безпосередньої діяльності з метою отримання прибутку. Він передбачає залучення власних засобів або опосередковану участь в такій діяльності через вкладення в діло власного капіталу. В бізнесі не обов’язково безпосереднє керівництво, можлива тільки форма участі (наприклад, через деякі засоби, гроші тощо). Ось чому служба в державних установах, робота по найму в компанії не є бізнесом, але володіння акціями компанії або робота на власному підприємстві – бізнес.

Визначальними рисами бізнесу є:

• ініціативність;

• самостійність у прийнятті господарських рішень;

• рисковий характер діяльності;

• економічна свобода суб'єктів господарювання;

• творчий підхід до справи.

Діяльність суспільства, яка характеризує його розвиток, — це специфічний спосіб ставлення людини до дійсності. Економічна діяльність матеріальна, але її доповнює духовність, робота інтелекту і почуття. „Безлюдної" економіки не буває. Будь-яке економічне ставлення персоніфіковане, тобто здійснене в людях, зайнятих у будь-якій економічній діяльності, і упредмечено, втілено в матеріальних і духовних результатах, підсумках людської праці. Це пояснюється тим, що в економіці є три компоненти — люди, речі та відносини людей з приводу речей. Отже, будь-які економічні відносини фіксують історично конкретний взаємозв'язок цих компонентів.

Люди — рушійна сила економічного розвитку і тільки з погляду їхньої діяльності можна зрозуміти, що таке бізнес. У процесі діяльності люди змінюють світ, перетворюючи явища природи і суспільства в об'єкти своєї діяльності, свого діла чи бізнесу, а себе — в діяльних суб'єктів — бізнесменів. Діяльність спонукається потребою. Для задоволення потреб необхідні ресурси — виробничі, природні, людські. А вони обмежені. Дефіцитність ресурсів зумовлює обмеженість випуску кінцевого продукту. Отже, суспільство не може споживати стільки, скільки хоче. Стикаючись із цими проблемами, воно постійно повинно вирішувати, що, як і скільки виробляти та як розподіляти вироблене, щоб максимально задовольнити потреби людей. Будь-яка серйозна спроба дати відповідь на ці питання неминуче приводить до потреби здійснення аналізу процесів економічного розвитку суспільства.

Діяльність — вища форма розвитку, яка притаманна людині. Вся історія людського суспільства так чи інакше пов'язана з діяльністю людини, її справою чи бізнесом. Межі впливу бізнесу на процес економічного розвитку визначають об'єктивні умови. Ці умови залежать від економічної системи, у якій функціонує бізнес. Тому вічні проблеми, що як, скільки виробляти та як розподіляти, передаються від покоління до покоління, від однієї економічної формації до іншої.

Практика індустріально розвинених країн, де бізнес є основою розвитку економіки, а ринок виступає стимулом розвитку виробництва, виробила формулу виживання, яка позначена особливою простотою. Виявляється, що в ринковому механізмі ніхто з індивідів чи організацій свідомо не займається вирішенням цих проблем. Просто кожен робить свій бізнес, взаємодіючи на ринку то як виробник, то як споживач. Тут визначаються ціни і обсяг виробництва Через узгодження між покупцями і продавцями розв'язуються одночасно всі проблеми. Перша з них — „що виробляти?" — визначається через гроші, що платить споживач за товар, який він вибрав, друга — „як виробляти?" — конкуренцією між виробниками, третя — „скільки виробляти і як розподіляти?" — обумовлюється співвідношенням попиту і пропозиції. Такий процес відбувається постійно у кожному способі виробництва, у різних економічних системах, де сповідують ринкові відносини, а бізнес виступає як метод господарювання, тип мислення, спосіб життя. Отже, бізнес є категорією ринку, тобто економічною категорією, а потреба його виникнення — закономірним історичним процесом. З розвитком суспільства розвивається і бізнес, який „всмоктує" в себе економічні відносини суспільства і проявляє їх в господарській практиці.

Рушійною силою розвитку бізнесу є потреби і особистий економічний інтерес, який лежить в основі потреб.

Розвиток бізнесу неможливий без забезпечення відповідних умов його функціонування. Вони забезпечують законодавчу і нормативну базу, конкурентне середовище, ринкову інфраструктуру та стимули підприємницької діяльності.

Методологічною основою підприємництва є теорія ринкового господарювання.

Ринок – це форма функціонування економіки, а ринковий механізм є важливим регулятором господарського розвитку.

Функціонування ринкового механізму передбачає деякі умови, які дозволяють зробити важливі висновки відносно характеру, типу та рівня організації ринку:

¨самостійність і свобода дії суб’єктів господарювання;

¨можливість самостійно розміщувати замовлення;

¨вільно розпоряджатися власними прибутками;

¨відповідальність за використання ресурсів, можливі збитки і неефективні рішення;

¨можливість взаємного вибору партнерів на ринку;

¨конкуренція, як наслідок достатньої кількості виробників і споживачів товарів[4, c. 38-40].

4. Фінансова стратегія та фінансова політика

Механізм управління фінансами на підприємстві включає фінансовий аналіз діяльності підприємства, формування поточних та довгострокових фінансових планів, їх реалізацію, координацію діяльності відповідних структурних підрозділів з фінансовою службою підприємства, а також контроль за виконанням планів і внесення в разі необхідності змін до них (рис. 2).

Фінансовий аналіз є необхідною складовою фінансового менеджменту, оскільки фінансові рішення про залучення чи використання коштів приймаються лише на основі глибокого аналізу попередньої діяльності підприємства. Основна мета фінансового аналізу як елемента фінансового менеджменту — об'єктивна оцінка фінансового стану, фінансових результатів, ефективності фінансової діяльності підприємства з тим, щоб прийняти ефективні управлінські рішення і правильно, з урахуванням усіх найважливіших чинників, спланувати подальшу фінансово-господарську діяльність підприємства.

Інформаційним забезпеченням фінансового аналізу, як і фінансового менеджменту в цілому, є законодавчі та нормативні акти, бухгалтерська звітність, статистичні дані фінансового характеру, інші дані, серед яких — інформація про стан біржового та позабіржового ринку цінних паперів, аналітичні довідки інформаційних, рейтингових агентств, фінансових аналітиків тощо. Якість фінансового аналізу, як і якість прийнятих управлінських рішень, значною мірою залежить від якості та кількості вхідної фінансової інформації, а також від кваліфікації фінансових аналітиків і фінансових менеджерів, які займаються аналізом та плануванням фінансово-господарської діяльності підприємства.

Технічним забезпеченням фінансового менеджменту виступають сучасні комп'ютерні мережі, телекомунікаційні системи, а також відповідне програмне забезпечення, яке дає змогу значно полегшити процес прийняття управлінських рішень на всіх етапах — від проведення фінансового аналізу та розрахунку численних груп фінансових коефіцієнтів до складання різноманітних прогнозів та оцінки ефективності конкретних інвестиційних проектів.

Правовим та нормативним забезпеченням діяльності фінансового менеджера є законодавчі, нормативні акти, а також листи податкових адміністрацій та Національного банку, які пояснюють механізм застосування тих чи інших статей законів і положень нормативних актів.

Теорія фінансової стратегії, досліджуючи об’єктивні економічні закономірності ринкових відносин,розробляє форми та способи виживання й розвитку за нових умов. Фінансова стратегія включає методи та практику формування фінансових ресурсів,їх планування та забезпечення фінансової стійкості підприємства за ринкових умов господарювання. Фінансова стратегія охоплює всі форми фінансової діяльності підприємства :оптимізацію основних та оборотних засобів,формування та розподіл прибутку, грошові розрахунки та інвестиційну політику.

Всебічно враховуючи фінансові можливості підприємств,об’єктивно оцінюючи характер зовнішніх та внутрішніх факторів,фінансова стратегія забезпечує відповідність фінансово-економічних можливостей підприємства умовам,які склалися на ринку товарів. Фінансова стратегія передбачає визначення довгострокових цілей фінансової діяльності та вибір найефективніших способів їх досягнення. Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загальній стратегії економічного розвитку та спрямовуватися на максимізацію прибутку та ринкової вартості підприємства. За розробки фінансової стратегії слід ураховувати динаміку макроекономічних процесів,тенденцій розвитку вітчизняних фінансових ринків,можливостей диверсифікації діяльності підприємства. На підставі фінансової стратегії визначається фінансова політика підприємства за основними напрямками фінансової діяльності: податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна, інвестиційна. У процесі розробки фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентоспроможної продукції,мобілізації внутрішніх ресурсів,максимальному зниженню собівартості продукції,формуванню та розподілу прибутку,ефективному використанню капіталу підприємства, тощо. Важливе значення для формування фінансової стратегії має врахування факторів ризику. Фінансова стратегія розробляється з урахуванням ризику неплатежів,інфляційних коливань,фінансової кризи. В умовах ринку підприємства, організації, фірми зіткаються з різними фінансовими проблемами,тобто з цього з’являється необхідність передбачення майбутнього стану підприємства,а це можливо тільки при використанні фінансової стратегії діяльності підприємства[9, c. 32-36].

5. Організаційна структура фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент як економічний орган управління господарського суб'єкта являє собою частину апарата управління.

Будь-яка організація виробляє для себе взаємодію існуючих рівнів управління і функціональних областей у такій формі, щоб успішно досягати своїх цілей. Фінанси мають для підприємства виняткове значення, оскільки будь-якому підприємству потрібні кошти для діяльності й розвитку. Тому створенню раціональної структури управління фінансами варто приділяти велику увагу. Структура фінансових служб підприємства повинна будуватися по лінійно-функціональному принципу, тобто повинні бути чітко визначені функції кожного підрозділу й працівника. Як правило, очолює фінансову службу фінансовий директор (чи менеджер) на великих підприємствах чи головний бухгалтер на невеликих підприємствах.

З огляду на необхідність виконання завдань, які стоять перед фінансовими службами, їх структури значно відрізняються в залежності від розміру підприємства.

У даному випадку головний бухгалтер виконує і ряд функцій фінансового менеджера (прогнозування, планування, аналіз, контроль, забезпечення розвитку підприємства).

На середніх підприємствах функції обліку виділяються окремо і виконуються бухгалтерією. Фінансовий менеджер зосереджується на завданнях планування й прогнозування, аналізу, контролю, пошуку джерел фінансування і тощо. При цьому працює в тісному зв'язку з головним бухгалтером.

На великих підприємствах фінансова служба має приблизно таку ж структуру, як і на середніх, однак поділ праці глибше, формуються підрозділи фінансового відділу. При цьому зростає роль фінансового контролера, який здійснює внутрішній контроль фінансової діяльності підприємства і не тільки відповідає за виявлення відхилень між фактом і планом, але і виступає радником у всіх сферах управління.

Роль фінансового контролера в загальній структурі керування фірмою можна показати на прикладі компанії Eco-Med-Poll, що поставляє на ринок України товари виробництва Procter & Gamble і інших виробників. Фірма має представництва в 4 регіональних центрах (Одеса, Харків, Дніпропетровськ, Львів), і для її продуктивної роботи необхідна діюча система звітності, яка б захищала від заморожування продукції на складах і давала би підставу для прогнозів і планування. Структура управління компанії Eco- Med -Poll зображена на схемі

У кожному регіоні працює команда продажів (Sales team). До неї входять 5-10 продавців і один керівник, який координує роботу на довіреній йому території і передає інформацію про стан справ на наступний рівень управління, на якому знаходяться керівник відділу управління запасами (Country Logistics Manager) і керівник відділу по продажах (Country Sales Manager). Перший відповідає за розмитнення, складування й розподіл товарів по регіонах. Другий аналізує інформацію, передану з регіонів, і складає детальну і реалістичну картину того, що відбувається на ринку. Ця інформація надходить до фінансового директора і головного бухгалтера, чиїх руках практично знаходиться фірма. На підставі отриманої інформації приймаються рішення. Якщо питання серйозне і може потягнути за собою масштабні наслідки, рішення приймається колегіально. У цьому беруть участь як фінансовий директор, головний бухгалтер, так і керівники відділів управління запасами й продажами. Усі функції контролю передані фінансовому контролеру. Директор в основному бере участь у визначенні стратегії розвитку фірми[7, c. 41-43].

У керуванні фінансовою діяльністю головна діюча особа — фінансовий менеджер. Його основними функціональними обов'язками можуть бути:

• організація фінансової роботи на підприємстві;
• розробка прогнозів, проектів і планів вкладення капіталу (прямі внески, венчурні внески, внески в цінні папери);
• оцінка різних варіантів вкладення капіталу з урахуванням ступеня ризику й розміру отримуваного прибутку, вибір оптимального варіанта;
• розробка перспективних і поточних фінансових планів, планів надходження й використання іноземної валюти;
• участь у розробці бізнес плану підприємства в частині фінансових показників, а також фінансових нормативів;
• проведення валютної й кредитної політики;
• аналіз фінансового стану підприємства;
• контроль за виконанням планових показників.

Отже, необхідність вирішувати багато різнопланових завдань потребує від фінансової служби великого підприємства складної організаційної структури, яка передбачає відокремлення функцій планування, обліку, контролю, управління грошовими коштами, податками й функціонування окремих підрозділів у структурі фінансової служби, які виконують окремі функції та перебувають у тісному взаємозв'язку один з одним (рис. 6)[1, c. 26-29].

6. Функції фінансового менеджменту

Задача фінансового менеджменту полягає в керуванні рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, які виникають між компаніями в процесі руху цих ресурсів. Відповідь на питання, як найуспішніше керувати цим рухом та відносинами, і складає сутність фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки цілей управління фінансами й здійснення впливу на них за допомогою методів і важелів фінансового механізму.

Об'єкт керування у фінансовому менеджменті — це сукупність умов здійснення грошового обігу, кругообігу, вартості, руху фінансових ресурсів і фінансових відносин між господарськими суб'єктами і їхніми підрозділами в процесі господарювання.

Суб'єкт керування — це група людей (фінансова дирекція як апарат керування, фінансовий менеджер як керівник), яка за допомогою різних форм управлінського впливу здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта.

Будь-який об'єкт керування, будь-який процес являють собою систему. Система — це сукупність взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення.

Елемент системи — це така підсистема, яка в умовах даного дослідження є нероздільною і не підлягає подальшому розчленовуванню на складові. Виходить, елемент завжди є структурною частиною будь-якої системи. Наприклад, фінансова система в цілому містить у собі наступні елементи: грошові, основні й оборотні фонди, фонди обертання, статутний капітал. Властивості елементів фінансової системи дозволяють вивести загальне правило фінансового менеджменту: завжди необхідно прагнути до стійкості фінансової системи в цілому, а не тих чи інших її елементів, підсистем.

Фінанси кожного підприємства охоплюють грошові відносини:

• з іншими організаціями (оплата поставок сировини, товарів, інших матеріальних цінностей, реалізація продукції, при одержанні фінансових і комерційних кредитів, при вкладенні капіталу і тощо);

• із засновниками (при розподілі прибутку);

• з трудовим колективом (при оплаті праці, при розподілі доходів і прибутку, при сплаті дивідендів по акціях, відсотків по облігаціях і тощо.);

• з державними органами управління (при сплаті податків, обов'язковому продажеві частини експортного виторгу і тощо).

У цьому зв'язку можна виділити наступні основні функції фінансового менеджменту:

• формування коштів (доходи);

• використання цих коштів (витрати);

• контроль за їхнім формуванням і використанням.

Функції об'єкта управління:

• організація грошового обігу;

• забезпечення фінансовими коштами й інвестиційними інструментами;

• забезпечення основними й оборотними фондами;

• організація фінансової роботи.

Функції суб'єкта управління — це конкретний вид управлінської діяльності, що послідовно складається зі збору, систематизації, передачі, збереження інформації, ухвалення рішення й утілення його в команду. Функції суб'єкта управління включають: планування, прогнозування, організацію, регулювання, координування, стимулювання, контроль.

Планування у фінансовому менеджменті відіграє істотну роль і охоплює весь комплекс заходів як по розробці рішень, так і по впровадженню їх у життя. Для того, щоб ця діяльність була успішною, створюються методологія й методика розробки фінансових планів.

Прогнозування являє собою розробку на довгострокову перспективу змін фінансового стану об'єкта в цілому і його різних частин. Особливістю прогнозування є альтернативність у побудові фінансових показників, варіантність розвитку фінансового стану об'єкта управління. Керування на основі передбачення цих змін вимагає вироблення у фінансового менеджера певного чуття ринкового механізму й інтуїції, а також прийняття гнучких і швидких рішень.

Організаційна функція фінансового менеджменту складається в об'єднанні людей, які спільно реалізовують фінансову програму на підставі певних правил і процедур. До цих правил і процедур відносяться створення органів управління, установлення взаємозв'язків між управлінськими підрозділами, розробка норм, нормативів, методик.

Регулювання у фінансовому менеджменті являє собою вплив на об'єкт управління, за допомогою якого можна досягти стійкого стану фінансової системи у випадку виникнення відхилень від заданих параметрів. Регулювання охоплює головним чином поточні заходи щодо усунення виникаючих відхилень від планових завдань, установлених норм і нормативів.

Координація у фінансовому менеджменті — узгодження роботи всіх ланок системи управління, апарата управління й фахівців. Координація забезпечує єдність відносини об'єкта управління, суб'єкта управління й окремого працівника. Стимулювання у фінансовому менеджменті — спонукання працівників фінансової служби до зацікавленості в результатах своєї праці.Контроль у фінансовому менеджменті являє собою перевірку організації фінансової роботи, виконання фінансових планів і тощо. За допомогою контролю збирається інформація про використання фінансових коштів і про фінансовий стан об'єкта, виявляються додаткові фінансові резерви, вносяться зміни у фінансові програми. Контроль передбачає аналіз фінансових результатів. Аналіз, у свою чергу, є частиною процесу планування фінансів. Таким чином, контроль є зворотною стороною фінансового планування і повинен розглядатися як його складова частина[1, c. 33-37].

Список використаної літератури

1. Єрмошенко М. Фінансовий менеджмент: Курс лекцій/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Сто-роженко та ін.; Національна академія управління (К.). — К., 2004. — 505 с.

2. Антонов В. Фінансовий менеджмент: сучасні інформаційні технології: Навчальний посібник/ За заг. ред. В. М. Антонова; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 431 с.

3. Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту: Підручник / Євген Ф. Брігхем,; Пер. з англ. В.Біленький та ін.; Київ. нац. ун-т ім. Т.Г.Шевченка, Кафедра фінансів, грошового обігу та кредиту. — К.: КП "ВАЗАКО": Молодь, 1997. — 998,IV с.

4. Кузьменко Л. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ Людмила Кузьменко, Володимир Кузьмін, Валентина Шаповалова,. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. — 255 с.

5. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ С. Я. Салига, Н. В. Дацій, С. О. Корецький та ін.; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 273 с.

6. Фінансовий менеджмент: Навчально-методичний пос. для самостійного вивчення дисципліни/ Анатолій Поддєрьогін, Леонід Буряк та ін., Київський нац. економ. ун-т. — К., 2001. — 294 с.

7. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ М. М. Александрова, С. В. Бардаш, О. С. Бородкін, Т. А. Бутинець та ін.; За ред. Г. Г. Кірейцева; М-тво освіти і науки України. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 530 с.

8. Фінансовий менеджмент: Підручник/ Ред. А.М. Поддєрьогін; М-во освіти і науки України, Київ. нац. економ. ун-т. — К.: КНЕУ, 2004. — 535 с.

9. Шелудько В. Фінансовий менеджмент: Підручник/ Валентина Шелудько,. — К.: Знання , 2006. — 439 с.