1. Значення фінансової стійкості

2. Аналіз рівня виробничого, фінансового та виробничо-фінансового левериджу

3. Загальна оцінка капіталу

Список використаної літератури

1. Значення фінансової стійкості

Запорукою діяльності підприємства й основою його розвитку в конкурентному середовищі є стабільність (стійкість). На неї впливають різні чинники – як внутрішні, так і зовнішні: виробництво дешевої продукції та надання послуг, які мають попит; міцне становище підприємства на ринку; високий рівень матеріально-технічного забезпечення виробництва і застосування передових технологій; налагодженість економічних зв'язків із партнерами; ритмічність кругообігу засобів; ефективність господарських і фінансових операцій; незначний ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо [4, с. 91]. Таке розмаїття чинників зумовлює різні аспекти стійкості підприємства, зокрема, внутрішній і зовнішній.

Внутрішня стійкість підприємства відображає такий стан його трудового потенціалу, матеріально-речової і вартісної (грошової) структур виробництва і таку його динаміку, при якій забезпечуються стабільно високі натурально-речові й фінансові результати функціонування підприємства. В основі досягнення внутрішньої стійкості підприємства лежить своєчасне й гнучке управління внутрішніми і зовнішніми факторами його діяльності.

Зовнішню щодо суб'єкта господарювання стійкість слід визначати на основі стабільності економічного середовища, в рамках якого здійснюються його діяльність. Вона досягається відповідним макроекономічним регулюванням ринкової економіки.

Загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації продукції й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо. Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і всіх зобов'язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень, здійснювати соціально-культурні програми для своїх працівників, забезпечувати посилення стимулів для їхньої високоефективної праці.

Саме така ситуація виражає зміст фінансової стійкості, яка є головним компонентом загальної стійкості підприємства. Фінансова стійкість є наслідком стабільного перевищення прибутків над витратами, забезпечує вільне маневрування коштами підприємства і шляхом ефективного їх використання сприяє безперебійному процесу виробництва і реалізації продукції.

Зовнішнім проявом фінансової стійкості виступає платоспроможність підприємства, тобто здатність підприємства своєчасно і в повному обсязі виконати свої платіжні зобов'язання, що випливають з торгових, кредитних і інших операцій платіжного характеру.

Вищою формою стійкості підприємства є його спроможність розвиватися в умовах внутрішнього і зовнішнього середовища. Для цього підприємство повинно мати гнучку структуру фінансових ресурсів і при необхідності мати можливість залучати позикові кошти, тобто бути кредитоспроможним. Кредитоспроможним є підприємство при наявності в нього передумов для одержання кредиту і спроможності своєчасно повернути взяту позику зі сплатою належних відсотків за рахунок прибутку або інших фінансових ресурсів.

За рахунок прибутку підприємство не тільки погашає свої зобов'язання перед банками, бюджетом, страховими компаніями та іншими підприємствами, але й інвестує кошти в капітальні витрати. Для підтримки фінансової стійкості важливий не тільки ріст абсолютної величини прибутку, але і його рівня щодо вкладеного капіталу або витрат підприємства, тобто рентабельності.

Успіх фінансово-господарської діяльності підприємства, а отже і його фінансова стійкість, багато в чому залежить від показників забезпеченості підприємства засобами та відповідними джерелами їх формування.

Для характеристики джерел формування запасів визначають три основних показники:

• наявність власних обігових коштів (ВОК) – визначається як різниця між капіталом і резервами та необоротніми активами. Цей показник характеризує чистий оборотний капітал. Його збільшення порівняно з попереднім періодом свідчить про подальший розвиток діяльності підприємства. У формалізованому вигляді наявність обігових коштів можна записати:

ВОК = КіР – ПА,

деКіР– сумакапіталуірезервів; ПА– позаобіговіактиви.

• наявність власних і довгострокових позикових джерел формування запасів і витрат (ВД) – визначається шляхом збільшення значення попереднього показника на суму довгострокових пасивів:

ВД = ВОК + ДП,

деДП – довгострокові пасиви.

• загальний розмір основних джерел формування запасів і витрат (ОД) визначається шляхом збільшення попереднього показника на суму короткострокових позичкових коштів:

ОД = ВД + КПК,

деКПК – короткострокові позикові кошти.

Цій трійці показників наявності джерел формування запасів відповідають три показники забезпеченості запасів джерелами їхнього формування:

• надлишок (+) або нестача (-) власних обігових коштів (DВОК):

DВОК = ВОК – З,

де З – запаси.

• надлишок (+) або нестача (-) власних та довгострокових джерел формування запасів (DВД):

DВД = ВД – 3

• надлишок (+) або нестача (-) загальної величини основних джерел формування запасів (DОД):

DОД = ОД – 3

Для характеристики фінансової ситуації на підприємстві існує чотири типи фінансової стійкості:

• Абсолютна стійкість фінансового стану, яка в нинішніх умовах розвитку економіки України зустрічається доволі рідко, задається умовою:

З < ВОК + К,

деК – кредити банківських установ, а також кредиторська заборгованість за товари.

• Нормальна стійкість фінансового стану підприємства, яка гарантує його платоспроможність, відповідає наступній умові:

З = ВОК + К

• Нестійкий фінансовий стан характеризується рівнем платоспроможності, при якому зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів і збільшення ВОК:

З = ВОК + К + ДПФН,

деДПФН – джерела, що послаблюють фінансову напруженість.

• Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство знаходиться на межі банкрутства, тому що грошові кошти, короткострокові цінні папери і дебіторська заборгованість не покривають навіть його кредиторської заборгованості і прострочених позик:

З > ВОК + К

Таким чином фінансова стійкість підприємства є комплексним поняттям, що залежить від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість [5, с. 111].

Як правило, будучи тісно пов'язаними, зазначені фактори нерідко різнонаправленно впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших.

Враховуючи, що підприємство є одночасно і суб'єктом, і об'єктом відносин у ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю.

Розглянемо насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов'язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, — це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості поточних активів, від того, скільки задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі тощо. Коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти капіталу у виробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів.

Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості – склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку, а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові можливості. Водночас зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

При управлінні фінансовою стійкістю визначальними внутрішніми факторами є:

• галузева належність суб'єкта господарювання;
• структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;
• розмір оплаченого статутного капіталу;
• величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;
• склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси і резерви, їхній склад і структуру [1, с. 87-89].

На фінансову стійкість істотний вплив справляє фаза економічного циклу, в якій перебуває економіка країни. У період кризи має місце відставання темпів реалізації продукції від темпів її виробництва, що спостерігається останніми роками в Україні. Важливими факторами фінансової стійкості є також податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв'язків тощо.

2. Аналіз рівня виробничого, фінансового та виробничо-фінансового левериджу

В умовах переходу до ринку управління формуванням і використанням капіталу, в системі найбільш важливих ланок фінансового менеджменту підприємств, виходить на якісно новий рівень. Підвищується рівень самостійності суб’єктів підприємницької діяльності як в цілому, так і у виборі джерел фінансування своєї діяльності зокрема.

При цьому одним з найважливіших питань є управління структурою капіталу підприємства. Адже від структури джерел фінансування підприємства значною мірою залежить його фінансова стійкість та кредитоспроможність.

Основна маса фінансових ресурсів підприємства, як правило, формується за рахунок власного капіталу. Але існує думка, що підприємство яке функціонує без позичкових коштів, працює неефективно. З іншої сторони підприємства, капітал яких сформований переважно за рахунок позичкових коштів, знижує свою фінансову стійкість, і як наслідок — кредитоспроможність, через велику залежність від позичкового капіталу.

Більшості суб’єктів господарювання в процесі ведення фінансово-господарської діяльності доводиться використовувати позичковий капітал, зокрема, у формі банківських кредитів. Необхідно відзначити, що всупереч досить поширеній думці, кредити не завжди можуть приносити додатковий прибуток. При цьому важливим критерієм є ефективність використання такого капіталу. Враховуючи, що основною часткою позичкового капіталу більшості вітчизняних підприємств є саме кредити банків, ефективне управління портфелем банківських кредитів в системі управління структурою капіталу набуває особливої актуальності.

Одним з найважливіших інструментів при визначенні ефективності використання зазначеного капіталу може бути ефект фінансового левериджу. Цей механізм широко застосовується в західних країнах в умовах ринкової економіки але, зважаючи на низьку поінформованість вітчизняних економістів з ринковими інструментами управління, майже не використовується в практичній діяльності українських підприємств.

Фінансовий леверидж є механізмом, який характеризує використання підприємством позичкових засобів, яке впливає на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Питання теорії та методології застосування ефекту фінансового левериджу розглядалися багатьма ученими-економістами як західними, так і вітчизняними: Ю. Бригхем, Л. Гапенски; І.А. Бланк, Е.С. Стоянова тощо.

Ефект фінансового левериджу (далі — ЕФЛ) — це показник, що відображає рівень прибутку (або збитків), що додатково генерується, на власний капітал при різній частці використання позичкових засобів[3, c. 106-107].

3. Загальна оцінка капіталу

Для забезпечення нормального процесу фінансування підприємницьких структур незалежно від їх форм власності й організаційно-правового статусу виникає значна потреба у фінансовому капіталі.

Взагалі, капітал— економічна категорія, відома задовго до його зародження, отримала новий зміст в умовах переходу країни до ринкових відносин. Капітал, що є головною економічною базою створення та розвитку підприємства, в процесі свого функціонування забезпечує інтереси держави, власників та персоналу.

Вихідним моментом у процесі наукового дослідження фінансового капіталу підприємств як економічної категорії має бути визначення поняття “фінансовий капітал підприємства”. Формулювання цього поняття не розкриває цілком природи й основних характеристик цієї категорії, але дає змогу відокремити фінансовий капітал від інших понять, пов’язаних із багатогранною економічною категорією “капітал”.

Отже, фінансовий капітал підприємства як економічна категорія існує об’єктивно і його природа визначається не суспільно-економічною формацією або типом економічної системи держави, а реальним процесом формування підприємницьких структур і механізмом здійснення фінансування їхньої діяльності. Тому фінансовий капітал підприємств формується і використовується суб’єктами господарювання в будь-якій економічній системі відповідно до стратегічних і тактичних цільових настанов цієї системи.

Економічна природа фінансового капіталу підприємств має такі основні ознаки:

1.Фінансовий капітал підприємства за своєю економічною суттю відбиває процес створення розподілу та використання і відтворення фінансових ресурсів як у масштабах окремого підприємства, так і всієї економічної системи держави. Ця ознака фінансового капіталу характеризує формування та використання як власних, так і позикових фінансових ресурсів підприємства в процесі фінансової діяльності суб’єкта господарювання.

2.Фінансовий капітал підприємства знаходить своє відображення в процесі формування основних і обігових активів. Ця ознака фінансового капіталу виступає як необхідна умова організації підприємницької діяльності, як пусковий механізм і основа продуктивних сил не тільки суб’єкта господарювання, а і усієї економіки країни. Без фінансового капіталу інші необхідні фактори виробництва (земля, праця, підприємницькі здібності), як свідчить реальна практика господарювання, дають незначний результат.

3.Фінансовий капітал підприємства— це економічна база функціонування не тільки окремо взятого суб’єкта господарювання, а й об’єктивна умова розвитку держави і суспільства. У цьому своєму значенні фінансовий капітал формує необхідні умови для створення доданої вартості, розподіл і перерозподіл котрої забезпечує формування фінансових ресурсів як на рівні суб’єкта підприємництва, так і на рівні держави. Завдяки цьому зростають економічна міць і підприємства, і держави, їхні соціальні можливості.

4.Фінансовий капітал підприємства є джерелом формування добробуту як власників підприємницьких структур, так і найманих робітників, а через фінансову систему країни— усіх членів суспільства. При цьому забезпечується визначений рівень добробуту, що залежить від продуктивного використання фінансового капіталу, а також від масштабів його формування в процесі розподілу створеної вартості на конкретному підприємстві і розподілу ВВП в масштабах країни. Збільшення обсягів капіталізації фінансових ресурсів сприяє зростанню добробуту суспільства в майбутніх періодах, у той час як збільшення поточного споживання скорочує можливості формування фінансового капіталу і зменшує його продуктивну силу в майбутньому, що негативно відбивається в перспективі на добробуті.

5.Фінансовий капітал підприємства є найважливішою характеристикою рівня ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства. Ця ознака фінансового капіталу проявляється в його здатності до самозростання, що пов’язано з процесом ефективного формування, розподілу і використання прибутку, надходжень і доходів, можливістю постійного нарощування обсягів капіталізації фінансових ресурсів.

6.Фінансовий капітал підприємства є головним мірилом ринкової вартості підприємства. У цій своїй якості виступає не весь фінансовий капітал підприємства, а тільки власний фінансовий капітал, що характеризує здатність підприємницької структури формувати позаобігові та власні обігові активи. Обсяги власного фінансового капіталу підприємства є відправною точкою для використання позикових фінансових коштів, підвищення надійності й інвестиційної привабливості підприємства, що формує базу оцінки його ринкової вартості.

7.Фінансовий капітал підприємства є чинником ризику, що визначається самим процесом його формування та використання. При формуванні фінансового капіталу ризик виявляється в невизначеності при одержані доходів і надходжень, їхньому розподілі і використанні, а також неоднозначності ситуацій при взаємодії з різними інвесторами і кредиторами. Використання фінансового капіталу в процесі господарської діяльності також породжує ризик утрати фінансових ресурсів, упущеної вигоди, що, безумовно, відбивається на одержанні доходів і відтворенні самого фінансового капіталу.

Важливою складовою частиною механізму ефективного управління капіталом підприємства та його структурою є системи його аналізу. Аналіз управління капіталом підприємства являє собою процес дослідження основних результативних показників ефективності його функціонування на підприємстві з метою виявлення резервів подальшого підвищення цієї ефективності. Для цього здійснюється аналіз фінансових коефіцієнтів, який базується на розрахунку співвідношення різних абсолютних показників фінансової діяльності підприємства між собою. В процесі використання цієї системи аналізу визначаються різноманітні відносні показники, які характеризують результативність використання капіталу підприємства в цілому та окремих його елементів. В системі дослідження ефективності використання капіталу найбільше розповсюдження отримали наступні групи аналітичних фінансових коефіцієнтів:

• Коефіцієнти оцінки рентабельності капіталу;
• Коефіцієнти оцінки капіталовіддачі;
• Коефіцієнти оцінки оборотності капіталу;
• Показники фінансової стійкості;
• Показники типів фінансової стійкості підприємства;
• Показники ліквідності та платоспроможності підприємства;
• Коефіцієнт фінансового левериджу;
• Показники середньозваженої вартості капіталу[5, c. 36-37].

Коефіцієнти оцінки рентабельності капіталу характеризують його здатність створювати необхідний прибуток в процесі господарської діяльності підприємства і визначають загальну ефективність його використання. Для проведення такої оцінки використовується наступні основні показники:

а) Коефіцієнт рентабельності всього капіталу, що використовується, або коефіцієнт економічної рентабельності. Він характеризує рівень чистого прибутку, який генерується сукупним обсягом капіталу (що використовується) підприємства. Розрахунок цього показника здійснюється за наступною формулою:

де ЧПо – загальна сума чистого прибутку підприємства, отримана від усіх видів господарської діяльності в даному періоді;

К– середня сума всього капіталу, що використовується на підприємстві в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

б) Коефіцієнт рентабельності власного капіталу або коефіцієнт фінансової рентабельності. Він характеризує рівень прибутковості власного капіталу, вкладеного в підприємство. Для розрахунку цього показника використовується наступна формула: ,

де ЧПо – загальна сума чистого прибутку підприємства, отримана від усіх видів господарської діяльності в даному періоді;

СК – середня сума власного капіталу підприємства в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

в) Коефіцієнт рентабельності всього основного капіталу. Він характеризує ефективність використання всього основного капіталу підприємства, вкладеного в його необоротні активи. Для розрахунку цього показника використовується наступна формула: ,

де ЧПо – загальна сума чистого прибутку підприємства, отримана від усіх видів господарської діяльності в даному періоді;

– середня сума всього основного капіталу, що використовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

г) Коефіцієнт рентабельності оборотного капіталу. Він характеризує рівень прибутковості оборотного капіталу, що використовується підприємством. Розрахунок цього показника здійснюється за наступною формулою: ,

де ЧПрп – сума чистого прибутку підприємства від реалізації продукції (операційної діяльності) в даному періоді;

– середня сума оборотного капіталу, що використовується, в даному періоді (розрахована як середня хронологічна);

д) Коефіцієнт рентабельності позикового капіталу. Він характеризує рівень прибутковості позикового капіталу, що використовується в конкретних видах діяльності або господарських операцій. При розрахунку цього показника використовується наступна формула:

де ЧПд – сума чистого прибутку, що отримано за рахунок використання позикового капіталу в окремих видах діяльності або господарських операцій;

– середня сума позикового капіталу, що залучена підприємством для здійснення окремих видів діяльності або окремих видів господарських операцій;

е) Коефіцієнт рентабельності активів відображає ефективність використання майна підприємства:

є) Рентабельність чистих активів

ж) Рентабельність оборотних активів

Наведені показники вивчаються в динаміці та по тенденції їхньої зміни судять про ефективність ведення господарської діяльності. В процесі аналізу показники рентабельності можуть бути розраховані як за балансовим, так і за чистим прибутком. Показники, що розраховані за балансовим прибутком, мають назву економічної рентабельності[6, c. 93-96].

Список використаної літератури

1. Дєєва Н. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник/ Надія Дєєва, Олексій Дедіков; М-во освіти і науки України, Дніпропетровська державна фінансова академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 323 с.

2. Крамаренко Г. Фінансовий аналіз: Підручник для студентів вищих навчальних закладів, які навчаються за освітньо-професійною програмою бакалавра з напряму підготовки "Фінанси і кредит"/ Галина Крамаренко, Оксана Чорна; Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 386 с.

3. Партин Г. Фінанси підприємств: Навчальний посібник/ Галина Партин, Анатолій Загородній. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2006. — 379 с.

4. Подольська В. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник/ Валентина Подольська, Олена Яріш,; Мін-во освіти і науки України, Полтавський ун-т споживчої кооперації України. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 487 с.

5. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник/ Марія Білик [та ін.]; Мін-во освіти і науки України, Державний вищий навчальний заклад "Київський нац. економічний ун-т ім. В. Гетьмана". — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2007. — 588 с.

6. Фролова Т. Фінансовий аналіз: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення і практичних завдань/ Тетяна Фролова,; Європ. ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2005. — 252 с.

7. Цал-Цалко Ю. Фінансовий аналіз: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Юзеф Цал-Цалко. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 565 с.