1. Фінансове право:

1) Порядок видання ліцензій Національним банком України на здійснення операцій з валютними цінностями.

2) Податкове правопорушення: поняття, склад, види.

3) Обов’язки платників податків.

4) Правовий режим розрахунків в іноземній валюті.

5) Відповідальність платників податків.

6) Контрольні функції Національного банку України.

7) Ревізія як форма фінансового контролю.

8) Права платників податків.

2. Фінансовий ринок:

1) Котирування цінних паперів на фондовій біржі, методи котирування.

2) Види біржових наказів та їх характеристики.

3) Угоди з цінними паперами з використанням маржі.

4) Позабіржовий обіг цінних паперів. Класифікація систем позабіржової торгівлі цінними паперами.

5) Фондові індекси: види і методи розрахунку.

6) Фондові індекси в Україні. Індекс ПФТС та методика його розрахунку.

7) Рейтинги на фондовому ринку.

8) Рейтинги на фондовому ринку України.

3. Страхові послуги.

1) Страхування відповідальності власників повітряних суден.

2) Страхування вантажів, що перевозяться авіаційним транспортом.

3) Страхування відповідальності авіаперевізника за вантаж.

4) Страхування громадян від нещасних випадків на повітряному транспорті.

5) Умови обов’язкового страхування авіаційних ризиків в Україні.

6) Страхування будівель і споруд, що належать громадянам.

7) Страхування домашнього майна і тварин у господарствах громадян.

8) Страхування особистої відповідальності власників будівель і домашніх тварин.

9) Страхування професійної відповідальності.

10) Обов’язкові види страхування відповідальності громадян в Україні.

4. Фінансовий аналіз.

1. Організаційно-інформаційна модель налізу грошових потоків підприємства.

2. Організаційно-інформаційна модель налізу інвестиційної діяльності підприємства.

3.Система показників аналізу рентабельності підприємства і методика їх оцінки.

4. Факторний аналіз чистого прибутку підприємства.

5. Характеристика методів фінансового аналізу.

Список використаної літератури.

1. Фінансове право:

1) Порядок видання ліцензій Національним банком України на здійснення операцій з валютними цінностями.

Реєстрація банку — це момент відповідного запису у "Республіканській книзі реєстрації банків і кредитно-банківських установ". Він означає створення згідно з чинним законодавством специфічної юридичної особи — банківської установи. Зворотний процес — ви-креслення реквізитів банку з Республіканської книги — свідчить про те, що банк як юридична особа перестав існувати.

Створення і реєстрація комерційних банків в Україні регулюється "Положенням про порядок створення і реєстрації комерційних банків", затвердженим Постановою Правління НБУ від 21 липня 1998 р.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю відповідно до Законів України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про підприємництво", "Про обмеження монополізму та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", інших законодавчих актів України та нормативних актів Національного банку України.

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України.

Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів.

Згідно із Законом України "Про банки і банківську діяльність" визначається мінімальний розмір статутного капіталу банку.

Статутний капітал комерційного банку формується тільки за рахунок власних вільних коштів учасників (акціонерів). Забороняється використовувати для формування статутного фонду комерційного банку бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Банкам забороняється збільшувати статутний капітал за рахунок нерозподіленого прибутку та коштів інших фондів, а також збільшувати статутний капітал для покриття збитків.

Внесок учасників (акціонерів) до статутного капіталу комерційного банку здійснюється тільки у вигляді грошових коштів у національній валюті України.

Для реєстрації комерційного банку в двотижневий строк після аудиторської перевірки фінансового стану його засновників до регіонального управління НБУ за місцем створення банку подаються такі документи:

— заява про реєстрацію банку;

— установчий договір, підписаний засновниками банку;

— статут банку;

— протокол установчих зборів;

— економічне обгрунтування і мета створення банку;

— аудиторський висновок про фінансовий стан та платоспроможність засновників;

— бухгалтерська і фінансова звітність учасників (засновників) банку;

— наявність керуючих осіб банку (голови правління та головного бухгалтера);

— копія платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку;

— копія звіту про проведення відкритої підписки на акції;

— угода про надання приміщення для розміщення банку;

— установчі документи акціонерів;

— копія рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення банку у випадках, передбачених чинним законодавством.

Регіональне управління НБУ за місцезнаходженням комерційного банку в двотижневий строк з дати отримання від банку повного пакета документів готує висновок про:

— фінансовий стан, платоспроможність і репутацію акціонерів (учасників) банку, наявність вільних власних коштів для внеску до статутного фонду банку і підтвердження про внесок на тимчасовий рахунок банку коштів до статутного фонду кожним акціонером (учасником) у передбачених законом розмірах;

— наявність приміщення, придатного для розміщення банку;

— професійну придатність і репутацію голови виконавчого органу (правління) банку і головного бухгалтера банку.

Пакет цих документів, включаючи статут банку в 4-х примірниках і висновок регіонального управління Національного банку України, подається до Національного банку України.

2) Податкове правопорушення: поняття, склад, види.

Податкове правопорушення – це протиправне, винне діяння, яке виражається в невиконанні або неналежному виконанні податкових зобов’язань, і за яке законодавством передбачено застосування фінансово-правової відповідальності.

3) Обов’язки платників податків.

Платники податку зобов'язані:

а) вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати

декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит.

Форми такого обліку та порядок його ведення визначаються центральним податковим органом за узгодженням з комітетом Верховної Ради України, відповідальним за проведення податкової політики;

б) отримувати та зберігати протягом строку давності, встановленого законом, документи первинного обліку, на підставі яких формується податковий кредит платника податку;

в) подавати декларацію за встановленою формою у визначені строки у випадках, коли згідно з нормами цього Закону таке подання є обов'язковим;

на вимогу податкового органу та у межах його компетенції, визначеної законодавством, пред'являти документи і відомості, пов'язані з виникненням доходу або права на отримання податкового кредиту, обчисленням і сплатою податку, та підтверджувати необхідними документами достовірність відомостей, зазначених у декларації з цього податку;

г) надавати особам, які згідно з цим Законом визначені відповідальними за утримання (нарахування) та сплату податку до бюджету, документи на підтвердження прав платника податку, який отримує такі доходи, на застосування соціальних податкових пільг;

д) у порядку, визначеному законом, допускати службових осіб податкового органу на територію або до приміщень, що використовуються платником цього податку для одержання доходів від здійснення підприємницької діяльності;

е) у разі зміни отримання податкової соціальної пільги здійснювати заходи, передбачені цим Законом;

є) своєчасно сплачувати узгоджені суми податкових зобов'язань, а також суми штрафних (фінансових) санкцій, нарахованих податковим органом, та пеню, за винятком сум, що оскаржуються в адміністративному або судовому порядку.

4) Правовий режим розрахунків в іноземній валюті.

Однією з важливих операцій, які здійснюються з іноземною валютою, є торгівля нею. Порядок її організації регулюється ст. 6 Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Відповідно до цієї статті торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами — юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України, виключно на міжбанківському валютному ринку України. Структура міжбанківського валютного ринку, а також порядок та умови торгівлі на ньому іноземною валютою визначаються Національним банком України.

Уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку України, від свого імені купують і продають іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів. Крім того, вони мають право від свого імені і за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб-резидентів і осіб-нерезидентів, а також продавати її фізичним особам-резидентам.

Резиденти і нерезиденти — фізичні особи — мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які одержали ліцензії Національного банку України, або за їх посередництвом — іншим фізичним особам-резидентам.

5) Відповідальність платників податків

За порушення податкового законодавства передбачена фінансове — адміністративна та кримінальна відповідальність платників податків.

Штрафна санкція (штраф) — це плата у фіксованій сумі або у вигляді процентів від суми податкового зобов'язання (без урахування пені і штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Пеня — це плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється з платника податків у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання.

Нарахування пені починається від першого робочого дня:

а) наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання — при самостійному нарахуванні суми податкового зобов'язання платником податку;

б) наступного за останнім днем граничного строку сплати податкового зобов'язання, визначеного у податковому повідомленні — при нарахуванні суми податкового зобов'язання контролюючими органами.

Терміном закінчення нарахування пені є день сплати (прийняття банком платіжного доручення) або, якщо податковий борг погашається шляхом стягнення коштів і активів, — день відчуження активів із права власності.

Пеня нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120% річних облікової ставки НБУ, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

6) Контрольні функції Національного банку України.

Важливе значення держави при здійсненні банківської діяльності має організація всебічного контролю за роботою кредитних установ. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» це завдання вирішується таким чином: по-перше, Національний банк здійснює контроль за додержанням юридичними особами банківського законодавства та власних нормативних актів; по-друге, перевіряє законність та доцільність утворення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видачі ліцензій на проведення банківських операцій; по-третє, встановлює для комерційних банків економічні нормативи. Відповідно до ст. 51 Закону України «Про банки і банківську діяльність» з метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків Національний банк встановлює для комерційних банків такі економічні нормативи:

Мінімальний розмір статутного фонду. Встановлюється у сумі, еквівалентній 1 млн ЕКЮ за офіційним курсом грошової одиниці України[1].

Граничне співвідношення між розміром власних коштів банку та сумою його активів. Визначається за спеціальною методологією. Це співвідношення не повинно бути менш 8 %. Показники ліквідності балансу комерційного банку. Встановлюються у вигляді нормативного співвідношення між активами і зобов’язаннями банку з урахуванням термінів їх погашення, а також можливості реалізації активів. Розмір обов’язкових резервів, що розміщуються у Національному банку. Встановлюються в процентному відношенні до всіх зобов’язань банку або будь-якої їх частини (за зобов’язаннями комерційного банку цей розмір становить 16,5 % суми залучених коштів).

Максимальний розмір ризику на одного позичальника. Встановлюється в процентному відношенні до загальної суми власних коштів банку. При визначенні ризику враховується вся сума вкладень і кредитів даному позичальнику, а також видані за його дорученням гарантії, поруки та інші зобов’язання.

Важливою функцією Національного банку України є перевірка діяльності комерційних банків шляхом контролю за додержанням ними банківського законодавства. Безпосередньо функцію контролю виконують департамент банківського нагляду Національного банку України, Кримське республіканське та обласні управління Національного банку України.

7) Ревізія як форма фінансового контролю.

Ревізія — це метод документального контролю за всією фінансово-господарською діяльністю підприємства, організації, установи за певний проміжок часу з метою встановлення законності здійснюваних операцій, їхньої доцільності та ефективності, провірки дотримання фінансової дисципліни, правильності обліку й достовірності облікових і звітних даних.

За отупінню охоплення господарської діяльності суб'єкта розрізняють наступні види ревізій:

Повна ревізія передбачає перевірку всіх сторін фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю. Характеризується загальним глибоким вивченням фінансового боку діяльності організації, максимально можливим застосуванням різних методів контролю.

Часткова ревізія проводиться для перевірки окремих сторін або учасників фінансово-господарської діяльності господарюючих суб'єктів. Проводиться з певного переліку питань за допомогою ознайомлення з окремими напрямками фінансової діяльності.

Комплексна ревізія являється найбільш повною, охоплює усі сторони діяльності підконтрольного підприємства, організації, установи, господарську і фінансову діяльність суб'єкта контролю, питання збереження і ефективного використання фінансових ресурсів, якості та стану бухгалтерського обліку та звітності. Для перевірки вузьких технічних і технологічних питань до ревізії залучаються відповідні спеціалісти, що дозволяє забезпечити ефективність і повноту її результатів.

8) Права платників податків

Статтею 67 Конституції України чітко визначено обов’язок кожного громадянина України сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Але поряд з цим обов’язком платники податків – громадяни України, підприємства, установи та організації наділені певними правами, які дозволяють цивілізовано спілкуватися з працівниками податкових органів: оскаржувати у разі незгоди їхні рішення щодо застосування фінансових санкцій та адміністративних стягнень, отримувати консультації з питань оподаткування, спілкуватися з керівними працівниками податкових органів різних рівнів тощо. Відповідно до статті 4 Закону України „Про систему оподаткування” платниками податків і зборів (обов'язкових платежів) є юридичні і фізичні особи, на яких згідно з законами України покладено обов'язок сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі). В статті 10 Закону „Про систему оподаткування” визначаються права платників податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до зазначеної статті платники податків і зборів (обов'язкових платежів) мають право:

1. подавати державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги щодо оподаткування у порядку, встановленому законами України; 2. одержувати та ознайомлюватися з актами перевірок, проведених державними податковими органами;

3. оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадових осіб.

Нижче приводиться перелік законодавчих та нормативних актів, що регламентують права платників податків у взаємовідносинах з податковими органами.

2. Фінансовий ринок:

1) Котирування цінних паперів на фондовій біржі, методи котирування

Як правило, на фондовій біржі котируються цінні папери найреспектабельніших та визнаних компаній, що складають ядро національної економіки. Водночас котирування цінних паперів на фондовій біржі є показником солідності емітента, підтверджує його репутацію і характеризує як надійного партнера. Звідси фондові біржі традиційно встановлюють набагато суворіші і більш досконалі процедури допуску цінних паперів до котирування, що полягають у перевірці господарського та фінансового стану емітентів, а також підвищені вимоги щодо контролю за угодами, які укладаються на біржових торгах.

Значна частина акціонерних компаній об’єктивно не є досить вагомими ланками економічного механізму, бо їхній господарський та фінансовий стан, хоча і може бути високим, не задовольняє вимогам фондових бірж. У цьому випадку вони котирують свої цінні папери на позабіржовому фондовому ринку.

Проте невірно було б вважати, ніби в обігу на позабіржовому ринку знаходяться цінні папери якихось «ненадійних», «малозначущих» чи «непристижних» емітентів. Котирування на позабіржовому ринку може означати, що обсяги статутних фондів та господарських оборотів компаній-емітентів є дещо меншими, ніж у тих, цінні папери яких допускаються на фондову біржу. В іншому випадку емітенти, можливо, не бажають з якихось причин бути об’єктом постійного контролю з боку інституту-регулятора або не бажають часто публікувати відомості про свій господарський та фінансовий стан тощо.

Котирування — це визначення курсів цінних паперів, яке здійснюється шляхом зосередження попиту та пропозиції, співставлення лімітів цін замовлень на купівлю і продаж цінних паперів та встановлення оптимальної ціни (курсу дня), при якій виконується найбільша кількість замовлень, здійснюється найбільший обіг цінних паперів. Котирування — це одна з головних функцій фондової біржі і одна з основних біржових операцій. За наслідками котирування визначається стан ринку саме по кожному окремому цінному паперу.

Після проведення котирування ринок може перебувати в одному із п’яти станів:

• ринок в абсолютній рівновазі;
• ринок у неповній рівновазі;
• ринок, обмежений в нерівновазі;
• ринок, обмежений попитом або пропозиціями;
• ринок без котирування.

Кожен із цих станів має такі ознаки:

Ринок в абсолютній рівновазі — всі замовлення на купівлю, обмежувальний курс яких вищий або дорівнює курсу котирування, і всі замовлення на продаж, обмежувальний курс яких нижчий або дорівнює курсу котирування, виконуються повністю.

Ринок у неповній рівновазі — всі замовлення на купівлю, які мають межу вищу, ніж курс котирування, і всі замовлення на продаж, які мають курс нижчий, ніж курс котирування, виконуються повністю; замовлення на купівлю або продаж, курс яких дорівнює курсу котирування, виконуються частково або не виконуються зовсім.

Ринок, обмежений в нерівновазі — усі замовлення на купівлю, які мають межу вищу або тотожну курсу котирування, виконуються в кількості, яка вираховується шляхом застосування процента скорочення. Ринок є відношенням (завжди менше 1) між кількістю заявлених цінних паперів в зворотньому напрямі. Цей процент має бути вищим за рівень, встановлений біржою. Межа процента скорочення в цьому випадку складає 20 відсотків.

Ринок, обмежений попитом або пропозиціями — процент скорочення менший, ніж рівень, встановлений біржою, жодне замовлення не виконується. Біржа публікує індикативний курс.

Ринок без котирування — курс визначити неможливо, біржа не публікує ніякої інформації про стан ринку, крім попереднього курсу. Для повної характеристики стану ринку вживаються також вісім його тенденцій, які цілком залежать від переваг попиту чи пропозицій. Кожна тенденція має свій номер, який публікується в біржовому бюлетені.

В Україні водночас здійснюється обіг матеріалізованих цінних паперів, тобто паперових акцій і облігацій, та дематеріалізований, або електронний, обіг цінних паперів у формі комп’ютерних (безготівкових) записів на рахунках.

Паперові акції, облігації, інші матеріалізовані цінні папери перебувають в обігові та котируються на електронних торгах в системі електронного обігу цінних паперів, що забезпечується єдиним програмним забезпеченням (біржа — центральний депозитарій — кліринговий банк). Проте як для електронного (безготівкового) обігу, так і для матеріалізованого (паперового) обігу цінних паперів використовується одна технологія проведення котирування — визначення курсів цінних паперів.

Основою для проведення котирування є достатня кількість замовлень на купівлю-продаж цінних паперів, які подаються клієнтами брокерам не пізніше як за один день до початку торгів, для наступної передачі їх брокерами на біржу.

2) Види біржових наказів та їх характеристики.

Біржовий наказ (заявка) має такі реквізити: титульні дані, у тім числі вид замовлення, тип угоди, номер договору, код брокера, вид і найменування цінного паперу; кількість цінних паперів (обсяг заявки); термін виконання заявки; рівень ціни; окремі розпорядження брокерові. Вид замовлення визначає становище клієнта як покупця або як продавця цінних паперів, а тип угоди — характер операції: касова операція, термінова угода, опціон і т. п. Обсяг заявки може бути стандартним, тобто кратним одиниці угоди (100 цінних паперів) або нестандартним (замовлення на купівлю певної партії цінних паперів). За терміном чинності наказ може бути одноденним; до моменту його виконання або відкликання; від початку біржового торгу до якогось зафіксованого моменту тощо.

Перший тип. Ринковий наказ, тобто доручення клієнта брокеру на продаж або купівлю певних цінних паперів за найвигіднішою ціною. Клієнт дає право брокеру вирішувати це на свій розсуд, довіряючи його професіоналізмові, а тому в ринковому наказі ціна не зазначається.

Другий тип. Лімітний наказ, тобто клієнт встановлює лімітну ціну, за якою він дозволяє здійснити угоду, якщо брокер не зможе домогтися вигіднішої ціни. Інакше кажучи, клієнт доручає брокерові купити цінні папери за фіксованим курсом або нижче, чи продати цінні папери за фіксованим курсом і вище. Накази цього типу звичайно заносяться в книгу “Ліміт замовлень” і виконуються в міру можливості.

Третій тип. Буферний наказ (стоп-наказ), тобто доручення брокеру купити або продати цінні папери в той момент, коли їх ціна досягає визначеного рівня. Особливістю цього типу наказу є те, що клієнт наказує брокеру припинити торгівлю цінними паперами як тільки їх ціни виходять за межі встановленого клієнтом інтервалу. Так клієнт страхує себе від занадто великих втрат за можливої зміни ціни на даний вид цінних паперів.

Наказ “на власний вибір” на відміну від всіх інших наказів не ставить перед брокером якихось умов і обмежень. Клієнт дає можливість брокеру діяти на власний розсуд і самому вибрати параметри угоди. Це стосується і кількості цінних паперів, і їхньої ціни, і часу здійснення угоди. Зрозуміло, що такий наказ може одержати тільки висококваліфікований брокер, до якого клієнт має особисту довіру.

3) Угоди з цінними паперами з використанням маржі

Маржа — різниця між ціною, що вказується в біржовому бюлетені, продажу й покупки біржового товару, від рівня якої залежить прибуток, одержувана фірмами, що купують і продають ці товари. У більше широкому змісті в банківській, біржовій, торговельній, страховій практиці під маржею розуміють різницю між процентними ставками, курсами цінних паперів, цінами товарів і іншими аналогічними, однорідними показниками, що має місце в те саме час у різних умовах продажу, покупки, кредитування. За змістом ближче до слова маржа коштують "різниця", "прибуток", "депозит".

По своєму статусі організатор торгівлі перебуває між учасниками ринку й регулятором. При цьому саме організатор торгівлі має у своєму розпорядженні найбільш повну інформацію як про угоди, так і про учасників. Наступним кроком з боку Федеральної комісії була вимога до організаторів торгівлі про контроль маржинальних операцій. Відповідно до пункту 15 Правил брокер зобов'язаний представляти організаторові торгівлі інформацію про всіх маржинальних угодах клієнтів у встановленому форматі. Нам представляється це цілком логічним. Установлена процедура в ідеалі повинна сприяти обробці інформаційних масивів і побудові вже динамічних рядів з метою одержання найбільш повної й репрезентативної інформації про чинені угоди. Таким чином, організатори торгівлі виявилися "несучою конструкцією" у процесі формування "цивілізованого" сектора маржинальной торгівлі.

Особе положення організаторів торгівлі в інфраструктурі фондового ринку випливає й з того факту, що торговельна площадка й клірингові й депозитарні організації, що співробітничають із нею — місце зосередження основної маси операційних і технічних ризиків. Одночасно це й "останній бастіон" на шляху поширення ризиків на ринку. По суті клірингові організації при грамотно побудованій системі керування ризиками здатні локалізувати переважна більшість технічних і операційних ризиків і тим самим уберегти ринок від небажаних наслідків.

Організатор торгівлі — одночасно й місце найбільш компактного зосередження інформації про учасників ринку й, що особливо коштовно, обсягах коштів, що направляють учасниками на операції в різних секторах фондового ринку. При цьому легко контролювати як власні кошти учасників, так і грошові потоки їхніх клієнтів. Образно говорячи, торговельна площадка — свого роду нервовий вузол фондового ринку, від "здоров'я" якого залежить "здоров'я" усього організму.

4) Позабіржовий обіг цінних паперів. Класифікація систем позабіржової торгівлі цінними паперами.

Суть позабіржового фондового ринку виражено його назвою — це та частина фондового ринку, що перебуває поза сферою діяльності фондових бірж. Існування двох відокремлених частин фондового ринку пояснюється тим, що кожна з них пристосовується до тих чи інших умов економіки конкретних країн та етапів розвитку ринку. Незважаючи на те, що біржовий і позабіржовий ринки конкурують між собою, їх слід розглядати не як такі, що взаємовиключають, а як такі, що взаємодоповнюють один одного. Це твердження є особливо справедливим для країн у перехідному періоді.

Питома вага позабіржового фондового ринку різна в різних країнах: в Японії вона становить лише 1%, у США — 25, Чехії — 60, Словакії — 80, Росії — 90, в Україні — 98%.

Безперечно, існують об’єктивні фактори, які сприяють переважному розвиткові в Україні саме позабіржового, а не біржового ринку. Роль позабіржового ринку полягає в тім, що він:

— збільшує обсяг інвестицій, оскільки завдяки своїй розгалуженості, масовості та оперативності наближає фондовий ринок до дрібного інвестора;

— оперативно знаходить для інвесторів найвигідніші об’єкти вкладення капіталу, а для реципієнтів — найприйнятніші джерела фінансування;

— сприяє розвитку фондового ринку на рівні регіонів (областей, районів, міст), виявляючись корисним економічним інструментом для місцевих органів влади;

— створює передумови для прискореного розвитку інфраструктури фондового ринку в країні, зокрема для створення електронних інформаційних каналів і мереж, що забезпечують відкритість процесу випуску й обігу цінних паперів та обґрунтованість рішень, що приймаються, щодо їх продажу й купівлі;

— є сприятливим середовищем розвитку послуг для учасників фондового ринку: інвестиційного консультування, управління портфелями цінних паперів, інших видів діяльності фондових посередників;

— сприяє зростанню професіоналізму учасників фондового ринку, є резервом кадрів для створюваних фондових бірж.

Крім того, позабіржова торгівля цінними паперами змушує фондові біржі безперервно поліпшувати якість своєї роботи, забезпечуючи високий рівень надійності фондових угод, гарантії для інвесторів, виконання клірингових операцій, тобто постійно вдосконалюватися для того, щоб вистояти в конкурентній боротьбі з позабіржовим ринком.

Найбільшу “загрозу” для фондових бірж становить запровадження в діяльність позабіржового ринку електронних систем передачі й обробки інформації, а також наполеглива робота “позабіржовиків” щодо підвищення рівня організації торгівлі за межами фондових бірж.

5) Фондові індекси: види і методи розрахунку

Індекс DJІA (Dow Jones Іndustrіal Average) являє собою сучасний варіант першого у світі фондового індексу. Історія сучасного технічного або графічного аналізу бере свій початок з робіт і теорії Чарльза Генрі Доу (1851-1902). Вивчаючи ціни закриття торгів по акціях, Доу прийшов до висновку про можливості створення так званого "барометра", або фондового індексу, що дозволяв би інвесторам кількісно характеризувати стан ринку.

Промисловий індекс Доу-Джонса (The Dow Jones Іndustrіal Average — DJІA) розраховується як простий середній показник руху курсів акцій 30 найбільших промислових корпорацій (виключенням є Amerіcan Express і AT&T, які не можна вважати повністю промисловими корпораціями), Акції, що використовуються в даному індексі, котируються на Нью-Йоркській фондовій біржі (NYSE) і становлять близько 15-20 відсотків загальної ринкової вартості акцій NYSE.

Склад промислового індексу Доу-Джонса не є постійним: компоненти цього індексу можуть змінюватися залежно від позицій найбільших промислових корпорацій в економіці США та на ринку. Споконвічно цей індекс розраховувався по 12 компаніям, тепер — по 30.

Другими на фінансовому ринку з'явилися не менш відомі фондові індекси S&P. В 1917 році компанія «Standard & Poor's Corporatіon» зробила їхній розрахунок уже на базі акцій 200 компаній.

Індекс “Стендард енд пур” розраховується однойменною компанією «Standard & Poor's Corporatіon». Взагалі, компанія «Standard & Poor's Corporatіon» публікує до 100 різних фондових індексів, що охоплюють різні галузі економіки країни.

S&P-500 являє собою зважений по ринковій вартості індекс акцій 500 корпорацій, які представлені в ньому в наступній пропорції: 400 промислових корпорацій, 20 транспортних, 40 фінансових й 40 комунальних компаній. У нього включені в основному акції компаній, зареєстрованих на Нью-Йоркській фондовій біржі, однак присутні також акції деяких корпорацій, які котируються на Американській фондовій біржі й у позабіржовому обороті. Індекс складає близько 80% ринкової вартості всіх випусків, що котируються на Нью-йоркській фондовій біржі. Цей індекс більше складний у порівнянні з індексом Доу-Джонса, але він вважається також більш точним у зв'язку з тим, що в ньому представлені акції більшого числа корпорацій й акції кожної корпорації зважуються на величину вартості всіх акцій, що перебувають у руках акціонерів. Ф'ючерси й опціони по даному індексу продаються на Чиказькій товарній біржі.

SMІ (Swіss Market Іndex) — відображає стан 30 найбільших компаній на Швейцарській біржі (Swіss Exchange, SWX), які становлять 90 % капіталізації всього лістингу. SWX — одна з найбільших європейських торговельних площадок, здійснює торги акціями, деривативами. Утворена в 1995 році в результаті злиття фондових бірж Женеви, Базеля й Цюріха. З 1996 року всі торги ведуться в електронному режимі. Належить компанії Swіss Exchange Assocіatіon.

6) Фондові індекси в Україні. Індекс ПФТС та методика його розрахунку

Існування великої кількості різноманітних фондових індексів в Україні пояснюється кількома причинами.

По-перше, бажанням кожного посередника розраховувати свій індекс до появи в Україні національного, якому довірятимуть біль-шість учасників ринку. А отже, маємо індекси компаній Wood & Co (індекс Wood-15), "Альфа Капітал", "Проспект інвестментс" (ProU-50), Socіete Generale (Іndex-SGU). На роль національного претендує сьогодні ПФТС-індекс, який розраховує з жовтня цього року Асоціація "Позабіржова фондова торговельна система".

По-друге, різниця починається ще на етапі вибору бази розрахунку індексів. Наприклад, ви вирішили вкласти гроші в акції не 20-ти, а 50-ти компаній. А це вже новий індекс (як правило, про кількість компаній у базі розрахунку свідчать цифри після назви індексу). Або вас цікавлять лише акції підприємств окремої галузі: ви включаєте в базу розрахунків лише їх — і з'являються галузеві індекси (наприклад, галузеві індекси компанії "Альфа Капітал" або ІnekoDEX — індекс акцій електро-енергетичних компаній, який розраховує фірма "Інеко").

По-третє, існують різні методики розрахунків індексів. Наведений вище приклад — найбільш простий (і зрозумілий). Але ринок не стоїть на місці, й аналітики постійно стверджують, що якась методика краще відображає стан ринку. Так з'явилися зважені індекси: при їх розрахунку береться до уваги вартість усіх акцій кожної компанії — їх капіталізація, що потрапила в базу. Тобто, якщо повернутися до нашого прикладу, замість того, щоб вкладати гроші рівномірно, ви вкладаєте їх пропорційно капіталізації компаній: якщо загальна вартість акцій Дніпроенерго в десять разів більша за вартість акцій "Полтавського ГЗК", то ви купуєте акції Дніпроенерго на суму вдесятеро більшу, ніж акцій "Полтавського ГЗК". А отже, зважуєте на розмір компанії. Саме так розраховується більшість індексів в Україні, окрім простого індексу КАС-20. Навіщо це робиться? Вважається, що найбільші акціонерні компанії краще за інших відображають стан ринку, "тягнуть ринок за собою", першими реагують на зміну настрою інвесторів. Наприклад, в Італії місцевий індекс майже повністю залежить від ціни акцій концерну Fіаt. В Україні в ролі локомотива ринку виступають енергогенеруючі компанії, вага яких у зважених індексах перевищує 50%.

Індекс ПФТС розраховується щодня за результатами торгів ПФТС на основі середньозваженої ціни по угодах. У «індексний кошик» входять найбільш ліквідні акції, по яких відбувається найбільше число угод.

Дата 1 жовтня 1997 року є базовим періодом, з якого починається розрахунок індексу. Суть індексу — відсоток росту середньозважених цін акцій «індексного кошика» відносно базового періоду.

Для розрахунку беруть лише ті акції, що є у вільному обігу на фондовому ринку. Не враховуються акції, що перебувають у власності держави, емітента, стратегічних інвесторів, менеджменту і трудового колективу, а також у перехресному володінні. Така методика розрахунку підвищує вплив на індекс цінних паперів підприємств, приватизація яких завершена.

Станом на червень 2007 року до «індексного кошику» входили (в дужках тікер ПФТС):

• Західенерго (ZAEN)
• Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча (MMKІ)
• Дніпроенерго (DNEN)
• Укрнафта (UNAF)
• Центренерго (CEEN)
• ІНТЕРПАЙП Нижньодніпровський трубопрокатний завод (NІTR)
• Укртелеком (UTEL)
• Райффайзен Банк Аваль (BAVL)
• Мотор Січ (MSІCH)
• Азовсталь (AZST)
• Донбасенерго (DOEN)
• Концерн Стирол (STІR)
• Київенерго (KІEN)
• Луганськтепловоз (LTPL)
• Полтавський ГЗК (PGOK)
• Маріупольський завод важкого машинобудування (MZVM)
• Сумське машинобудівне НВО ім.Фрунзе (SMASH)

7) Рейтинги на фондовому ринку

Методики розроблені для використання їх рейтинговими агентствами при складанні кредитних рейтингів векселедавців, а також можуть бути використані й іншими суб’єктами вексельних відносин (векселедержателями, банківськими установами тощо).

Розрахунки при складанні рейтингу здійснюються у п’ять етапів.

На першому етапі здійснюється вибір векселедавця, вексель якого пропонується для використання у розрахунках.

На другому етапі здійснюється інформаційне забезпечення процесу складання кредитного рейтингу. При рейтингуванні векселедавців-юридичних осіб, досліджують: баланс та звіт про фінансові результати за останні три роки діяльності, затверджені управлінням статистики за місцем реєстрації підприємства; журнали реєстрації виданих векселів (для векселедавців); інформація про освіту та досвід роботи керівника підприємства, його заступників та осіб, що займаються вексельними розрахунками; копії договорів на поставку продукції (робіт, послуг) підприємства; інформація про кредитну репутацію підприємства (суми кредитів, мета кредиту, строки, вчасність та повнота погашення відсотків та основної суми боргу), підтверджена відповідальними особами банку.

На третьому етапі, на основі отриманої інформації, проводять два види аналізу основних суб’єктивних (якісних) та об’єктивних (кількісних) факторів впливу на фінансовий стан векселедавців. При здійсненні якісного аналізу суб’єктивно оцінюються основні показники, що впливають на діяльність векселедавця-юридичної особи, а саме: позиція підприємства на ринку (х1); професіоналізм керівництва та його ділові якості (х2); ефективність управління (х3); наявність замовлень на продукцію (х4); кредитна репутація позичальника (х5); періодичність розрахунків векселями (х6). При здійсненні кількісного аналізу досліджуються такі показники: коефіцієнт абсолютної ліквідності (х7); коефіцієнт загальної ліквідності (покриття) (х8); коефіцієнт фінансової стійкості (незалежності) (х9); коефіцієнт структури капіталу (х10); коефіцієнт швидкої ліквідності (х11); коефіцієнт маневреності власного капіталу (х12); рентабельність активів (х13); рентабельність продажу (х14). Розрахунки пропонуємо здійснювати за допомогою розробленої нами прикладної програми на основі Excel 2000, яка дозволяє в автоматичному режимі здійснювати кількісний аналіз та методом тестування – якісний аналіз.

На четвертому етапі попередньо розрахованим показникам присвоюються відповідні вагові коефіцієнти, які були визначені на основі експертної оцінки спеціалістів, що працюють на даний час з векселями на підприємствах різних форм власності, а також у банківських установах, інвестиційних компаніях, державних структурах тощо. На основі сумарного балу оцінки фінансового стану, векселедавців ранжують за класами А, Б, В, Г та Д.

На п’ятому етапі особа, якій пропонувався даний вексель в якості інструменту оплати по проведених операціях, на основі присвоєного класу, приймає рішення про використання векселя у розрахунках чи відмовляє у цьому і вимагає оплати іншим шляхом.

8) Рейтинги на фондовому ринку України

При здійсненні операцій з цінними паперами важливо знати динаміку їх курсів, правильно оцінювати вплив основних факторів на цю динаміку. Проблема полягає в тому, що не тільки більшість інвесторів, а й багато фінансових посередників не в змозі порівняти цінні папери, що пропонуються на фондовому ринку, по ступеню доходності, ризику, оцінити фінансову стійкість того чи іншого емітента. Допомогти в цьому може система рейтингів фондового ринку. Призначення рейтингів – ранжувати в рамках єдиної і послідовної системи відносні рівні ризику боргових зобов’язань та основні фінансові показники діяльності (ліквідність, платоспроможність, прибутковість та ін.) їх емітентів. Існуючі в Україні методики оцінки платоспроможності підприємств ґрунтуються лише на кількісних або лише на якісних показниках.

У сучасних економічних умовах, що склались на фондовому ринку України, досить гостро постає питання його інформаційної прозорості та відкритості. Одним із способів розв’язання цієї проблеми в усьому світі є звернення за інформацією до незалежних рейтингових агентств, які можуть бути універсальними або спеціалізованими.

Починаючи з 1999 року офіційне видання Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку газета “Цінні папери України” почало публікувати рейтинги українських підприємств – емітентів цінних паперів, в тому числі й векселедавців, які надавались двома рейтинговими агентствами: ПФТС та “Д.А.Р”. Основними критеріями для присвоєння рейтингу були обсяги укладених угод з векселями та надійність векселедавця. Починаючи з 2002 року, з причин описаних вище, рейтинги векселедавців та векселів як інструментів фондового ринку припинили складались. Натомість “Д.А.Р.” та інші рейтингові агентства почали визначати рейтинги компаній за такими ознаками як: інформаційна відкритість та інвестиційна привабливість.

3. Страхові послуги

1) Страхування відповідальності власників повітряних суден.

Характеристика ризиків та види авіаційного страхування. Міжнародна практика до галузі авіаційного страхування, крім страхування авіа-каско, відносить багато інших видів страхування, зокрема страхування авіазапчастин та двигунів, пасажирів від нещасних випадків, членів екіпажів, авіадиспетчерів та інших спеціалістів, страхування відповідальності аеропортів і власників (операторів) ангарів, відповідальність виробників повітряних суден та іншої продукції авіаційно-промислового комплексу і пов'язаних з авіацією галузей.

Незважаючи на розширене розуміння терміну "авіаційне страхування", головним носієм ризику в цих видах страхування є повітряне судно, особливо під час зльоту чи посадки, тому що саме в цей час повітряне судно отримує найбільші динамічні та статичні навантаження. Відсоткове співвідношення польотного часу і вірогідності настання авіаційних пригод унаочнює рис. 13.1. Зазначені найбільш небезпечні періоди польоту хоча і становлять лише 6 відсотків польотного часу, але на них припадає 75 % авіаційних подій.

Одночасно з розвитком технічного прогресу в авіаційній індустрії відбувався й розвиток авіаційного страхування. І сьогодні існують тенденції щодо вдосконалення практики цього виду страхування з урахуванням змін міжнародного національного законодавства та з огляду на розвиток авіаційних технологій.

Розвиток страхового законодавства в Україні та його вплив на здійснення авіаційного страхування. Перше законодавче запровадження в Україні авіаційного страхування було здійснено в XVІІ розділі "Авіаційне страхування" Повітряного кодексу, прийнятого 4 травня 1993 p. Стаття 103 поділяла загальний термін "авіаційне страхування" на більш деталізовані і конкретні види, що мали здійснюватися в обов'язковому порядку.

2) Страхування вантажів, що перевозяться авіаційним транспортом.

Умови страхування вантажів, що перевозяться авіа та наземними видами транспорту, базуються на правилах морського страхування (CARGO), що сформувалися значно раніше. Відмінність полягає у визначенні специфічності ризиків, які виникають у разі експлуатації цих засобів перевезення.

Застереження про страхування вантажів Інституту Лондонських граховиків з морського страхування мають три типи застережень:

"А", "В", "С". Для всіх трьох типів застережень однаковими є застереження 8 — 19, а відмінність полягає у визначенні перших семи застережень. Застереження типу "А" надає наиширше страхове покриття, застереження типу "С" — найдужче покриття, а застереження типу "В" — середнє страхове покриття. Щодо їх застосування, то найбільшою популярністю користуються застереження типу "А" (понад 80% укладених полісів), на найдешевші із застережень — застереження типу "С" — припадає близько 15 %, а застереження типу "В" застосовуються найрідше — не більш як 5 %. Така світова тенденція характерна й для вітчизняного страхового ринку.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "А" з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження від усіх ризиків, окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 — 7, а саме:

— Застереження 4 виключає навмисні порушення умов страхування страхувальником, погане пакування, особливі властивості і природні властивості товару, пов'язані з притаманними йому дефектами, затримку, неплатоспроможність перевізника, використання ядерної зброї.

— Застереження 5 виключає втрати через непридатність судна для плавання (транспортного засобу до рейсу), якщо страхувальникові про це відомо.

— Застереження 6 виключає військові ризики (за винятком піратства);

— Застереження 7 виключає страйки, громадські заворушення, тероризм, народні заворушення за політичними мотивами.

Ці застереження є дійсними для всіх трьох типів застережень страхування вантажів, але за умовами типу "В", "С" до нестрахових подій додатково віднесено:

— навмисні пошкодження або навмисне псування застрахованого вантажу чи будь-якої його частини через неправомірні дії однієї або кількох осіб;

— захоплення, арешт, конфіскація вантажу та піратські дії. Обсяг відповідальності за договором страхування може бути збільшений за рахунок додатково внесених за бажанням страхувальника перелічених раніше ризиків, що відповідно вплине на зростання розміру тарифу та страхової премії.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "В" з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження вантажу внаслідок таких ризиків (окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 — 7):

— пожежі або вибуху;

— посадки на мілину, потоплення або перевертання судна;

— перевертання чи сходження з рейок наземного перевізного транспорту;

— зіткнення судна або іншого транспортного засобу з будь-якими зовнішніми об'єктами, крім води;

— розвантаження вантажу в порту лиха;

— землетрусу, дії вулкану або блискавки;

— пожертвування за загальною аварією;

— викидання за борт або намокання;

— потрапляння морської, річкової або озерної води на судно, човен, контейнер, підйомник або в місце зберігання;

— повної загибелі цілого місця вантажу, що впав за борт або упущеного внаслідок навантажувально-розвантажувальних робіт на судно чи інший транспортний засіб.

Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "С" з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження вантажу внаслідок наступних ризиків (окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 — 7):

— пожежі або вибуху;

— посадки на мілину, потоплення або перевертання судна;

— перевертання чи сходження з рейок наземного перевізного транспорту;

— зіткнення судна або іншого транспортного засобу з будь-якими зовнішніми об'єктами, крім води;

— розвантаження вантажу в порту лиха;

— землетрусу, дії вулкану або блискавки;

— пожертвування за загальною аварією;

— викидання за борт з метою врятування вантажу.

Умови страхування вантажів, що перевозяться авіатранспортом, збігаються із застереженнями типу "А" морського страхування, згідно з полісом Ллойда — Іnstіtute cargo clauses (Aіr). Винятки становлять обставини, що притаманні лише для морських перевезень (загальна аварія, змивання вантажу хвилею і т. ін.).

3) Страхування відповідальності авіаперевізника за вантаж.

Для внутрішніх перевезень відповідальність перевізників за вантаж визначається на підставі реальної суми шкоди. Вартість вантажу, на основі якої має визначатися розмір претензії в разі шкоди, установлюється на момент, коли завдано шкоди. Якщо до виконання рішення про відшкодування збитків збільшилися ціни на майно, що перевозиться, то до перевізника може бути висунута додаткова претензія.

Усі стосунки сторін регулюють такі норми права:

Закон України "Про транспорт";

Повітряний кодекс України;

Кодекс торговельного мореплавства України.

Страхування здійснюється на розглянутих раніше загальних принципах страхування відповідальності вантажоперевізника.

Для міжнародних перевезень авіатранспортом відповідальність за вантаж установлюється Варшавською конвенцією в розмірі 20 дол. за 1 кг пошкодженого або загубленого вантажу. Вантаж вважається загубленим, якщо він не доставлений протягом двадцяти одного дня з дати закінчення перевезення. Згідно з Гвадалахарською конвенцією 1961 року претензію можна висунути як до перевізника, з яким був укладений початковий контракт, так і до перевізника, котрий здійснював перевезення, коли було завдано шкоди. Страховий захист стосовно відповідальності перевізника за вантаж звичайно включається до комбінованого полісу страхування відповідальності авіаперевізника (перед пасажирами, за багаж, за вантаж). При більших сумах відповідальності — а ринок авіаперевезень розвивається в сторону збільшення відповідальності перевізника — ризик обов'язково розміщується на світовому ринку перестрахування. Тому умови страхового полісу та тарифи визначаються на базі умов та тарифів перестраховиків. Як правило, перевізник купує поліс, який включає відповідальність за вантажі з деклараційною вартістю (тобто із записом у авіанакладній про ціну вантажу, що перевозиться). При цьому збільшується ліміт відповідальності перевізника і, відповідно, страховика, а відправник сплачує додаткову плату.

4) Страхування громадян від нещасних випадків на повітряному транспорті.

Особисте страхування на повітряному транспорті здійснюється за рахунок власників або експлуатантів повітряних суден. Обов'язково підлягають страхуванню члени екіпажу та авіаційний персонал під час перебування на борту повітряного судна, а також пасажири повітряного транспорту. Розмір страхової суми на повітряному транспорті становить 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Інші умови аналогічні страхуванню на решті видів транспорту.

Незважаючи на те, що Законом України "Про страхування" передбачено обов'язкове страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків, його практичне втілення стримується через відсутність чіткого переліку відповідних професій та умов страхування.

Виплата страхової суми здійснюється в строки, визначені компетентним органом, після отримання страховиком всіх необхідних документів.

Суттєві зміни в розвиток страхової справи в Україні вносить прийнятий у 1999 році Закон України "Про загальнообов'язкове Державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який введено в дію 1 квітня 2001 року.

5) Умови обов’язкового страхування авіаційних ризиків в Україні

Зауважимо, що всі ризики насамперед пов'язані з експлуатацією повітряних суден і мають спільну природу. Адже завжди об'єкти страхування будуть пов'язані з конкретним повітряним судном і вірогідність настання страхових випадків лишатиметься прямо пропорційною аварійності для даного типу авіаційного судна. Тому при здійсненні різних видів авіаційного страхування доцільно брати до уваги такі загальні положення.

1. Збитки, що можуть виникнути внаслідок однієї авіаційної події, розглядаються як один страховий ризик щодо одного повітряного судна.

2. Авіаційною пригодою вважається нещасний випадок або кілька випадків, що призводять до тілесних ушкоджень та/або пошкодження майна.

3. Умови договорів страхування не передбачають покриття ризиків:

• від впливу радіації та радіоактивного забруднення;
• на випадок війни, викрадення та інших небезпек.

(Зауважимо, проте, що зазначені ризики можуть бути застраховані на додаткових умовах за додатковий страховий внесок.)

Крім загальних вимог, передбачених Законом України "Про страхування", доцільно, щоб поліс мав місце дії (географічні ліміти) та дату видачі. Поліс може видаватися для кожного виду авіаційного страхування або поєднувати комбінацію цих видів.

4. Страховий захист припиняє свою дію у випадках, передбачених законодавством, а також у разі, коли повітряне судно:

використовується із забороненою законодавством метою або з метою, що відрізняється від зазначеної в договорі;

перебуває поза географічними межами, зазначеними у договорі, якщо це не пов'язано з форс-мажорними обставинами;

експлуатується особою, яка не визначена договором страхування, або керується на землі особою, котра не вповноважена чи не має на це прав;

транспортується будь-яким видом транспорту, за винятком транспортування після пошкодження в результаті страхового випадку;

для зльоту чи посадки використовує злітну смугу, котра не відповідає вимогам для даного типу повітряних суден, якщо це не пов'язано з форс-мажорними обставинами;

здійснює політ у несправному стані в разі, якщо він не дозволений керівництвом з льотної експлуатації повітряного судна. Коли такий політ відбувається, він має бути узгоджений у письмовій формі зі страховиком (страховик при цьому має право вимагати доплати додаткового страхового внеску);

число пасажирів (маса вантажу), які перевозяться повітряним судном, такі, що перевищують максимальну пасажиромісткість (максимальну вантажопідйомність), установлену виробником цього судна, а також якщо порушено порядок розміщення вантажу або пасажирів;

страхувальник не сплатив страхові внески в розмірах і термінах, обумовлених договором страхування.

Об'єкти та ризики при страхуванні авіаційних суден. Страхувальником з цього виду страхування може виступати юридична або фізична особа — власник повітряного судна або повітряний перевізник, що експлуатує дане повітряне судно на законних підставах.

6) Страхування будівель і споруд, що належать громадянам.

Майно громадян може підлягати страхуванню як в добровільній так і в обовязковій формі. В Україні існує тільки добровільне страхування. Об’єктами страхування може бути: будівлі, тварини, домашнє майно громадян, ТЗ.

Розрізняють такі види види страхування:

1)страхування будівель. Страхувальником є фіз особи, власники будівель або повнолітні члени їхніх родин, а також особи, які тимчасово користуються або розпоряджаються будівлями на законних підставах. Страхувальник має право вибрати вільно обєкт страхування а саме:

— усі будівлі, які розташовані на його земельній дільнці

— окремі будівлі (лише житловий будинок або гараж)

— окремі конструктивні елементи (тільки вікна, двері або дах)

— будівлі, зведення яких не закінчено.

Не підлягають страхуванню будівлі в аварійному стані, дуже старі, що підлягають знесенню, а також ті що знаходяться в аварійному стані, дуже старі, що підлягають знесенню, а також ті що знаходяться в зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повіні, інші стихійні лиха, якщо про це оголошено в установленому порядку. В Україні страхова сума визначається окремо для кожної будівлі, що приймається на страхування, за домовленістю страхувальника зі страховиком, але не може перевищувати дійсної вартості будівлі (страхова оцінка)

2)Страхування тварин-вид майнового страхування, який забезпечує страховий захист власникам на випадок загибелі тварин. Договори добровільного страхування тварин укладаються з фізичними особами які є власниками тварин. Як правило, визначається об’єкт страхування — це можуть бути здорові тварини з певними віковими обмеженнями. Не приймаються на страхування тварини хворі, виснажені, а також ті, які перебувають в місцевості, де оголошений карантин (крім тварин тих випадків, які до данного захворювання несприятливі). В разі знищення (вимушеного забою, викрадення або лікування) тварини страхове відшкодування виплачується страхувальникові в розмірі суми збитку, але не більшому за страхову суму.

3)Страхування домашнього майна. Страхувальниками домашнього майна можуть бути фізичні особи-власники. Страхуванням охоплюється різне майно, що належить на праві приватної власності страхувальникові і членам його родини, які разом з ним проживають і ведуть спільне господарство. На страхування може прийматися як усе домашнє майно, що є в господарстві, так і окремі групи предметів. Страховик відповідає за збитки, що виникли внаслідок зазначених причин:

— стихійне лихо (повінь, буря, ураган, злива тощо)

— нещасний випадок (пожежа, вибух, аварія опалювальної системні т.д.)

— викрадення або неправомірні дії 3-х осіб.

Страхова сума кожного застрахованого предмета домашнього майна має відповідати страховій оцінці. розмір збитку визначається окремо за кожним предметом, а також за кожним ризиком знищення або пошкодження майна, оскільки втрати в обох випадках будуть різні.

7) Страхування домашнього майна і тварин у господарствах громадян.

Страхування тварин — вид майнового страхування, який забезпечує страховий захист власникам на випадок загибелі, падежу або вимушеного забою тварин. Нині цей вид страхування не набув належного розвитку на вітчизняному страховому ринку. Але бажання власників тварин заручитися захистом на випадок можливих втрат відкриває широкі можливості для страхових компаній у розвитку такого виду страхування.

Договори добровільного страхування тварин укладаються з фізичними особами, які є власниками тварин.

Характер страхування тягне за собою ряд обов'язкових вимог до укладання договорів.

1. Визначається об'єкт страхування (це можуть бути здорові тварини з певними віковими обмеженнями):

• велика рогата худоба, коні — віком від 1 місяця;
• свині — від 6 місяців;
• мули та невелика рогата худоба: вівці, кози, віслюки — від одного року;
• хутрові звірі: нутрії, кролі — з 45-денного віку;
• собаки — від 6 місяців до 10-12 років;
• бджолосім'ї, коти, декоративні птахи: папуги;
• екзотичні тварини: мавпи, змії і т. ін.

На страхування не приймаються тварини хворі, виснажені, а також ті, які перебувають у місцевості, де оголошений карантин (крім тварин тих видів, які до даного захворювання несприйнятливі).

2. Такі тварини, як собаки, приймаються на страхування, якщо вони зареєстровані у спілці собаководів-аматорів, Українському товаристві мисливців та рибалок або в Товаристві сприяння обороні України; а бджолосім'ї — після перевірки ветеринарно-санітарного паспорта пасіки (характеристики пасіки, ветеринарно-санітарного стану).

3. Власники тварин зобов'язані суворо додержувати установлених у даній місцевості рекомендацій щодо догляду за тваринами, їх годівлі й утримання, а також вжити всіх заходів, аби попередити їх захворювання та загибель. Тому до укладання договору страховик повинен перевірити, чи можна прийняти на страхування тварин у даному господарстві. Якщо в господарстві не додержують зазначених умов, договір страхування не укладається.

8) Страхування особистої відповідальності власників будівель і домашніх тварин

Страхування відповідальності спрямоване на захист майнових прав осіб, постраждалих у результаті дії або бездіяльності страхувальника. При цьому відшкодування збитків постраждалим гарантується страховою компанією та не залежить від фінансового стану страхувальника. Таке страхування захищає також і фінансовий стан самого страхувальника, який за наявності страхового полісу звільняється від витрат, пов'язаних зі спричиненою ним шкодою. Суми компенсацій можуть бути дуже значними (збитки часто мають катастрофічний характер), та й процес урегулювання позовів за такими збитками досить тривалий. Завдяки економічній доцільності та соціальній вагомості страхування відповідальності з'явилося й на українському ринку.

Страхування відповідальності здійснюється, як правило, на основі «прояву» (рис. 15.1). Це означає, що страхувальник несе відповідальність за шкоду, яка виявилася протягом дії договору (хоча причиною виникнення такої шкоди можуть бути дії, що їх припустився страхувальник до початку дії цього договору). Проте страховик не відповідає за шкоду, що виявилася після закінчення договору. При цьому, якщо збитки стали очевидні після закінчення терміну страхування, але шкода виявилася ще в момент дії договору, то ці збитки покриваються страховиком.

9) Страхування професійної відповідальності.

Страхування професійної відповідальності.

Будь-яка професійна діяльність пов'язана з ризиком завдання шкоди третім особам. Ненавмисні помилки, недогляд, які були допущені під час виконання професійних обов'язків, можуть призвести до завдання майнової шкоди клієнтам, які Вам довіряють і впевнені у Вашому професіоналізмі.

Якщо Ви лікар, бухгалтер, юрист, аудитор, косметолог, реєстратор, чи займаєтесь будь-якою іншою професійною діяльністю, то вимоги третіх осіб можуть не тільки поставити під сумнів Ваш професіоналізм, а й призвести до значних фінансових труднощів та неприємностей з їх урегулюванням.

Страхування професійної відповідальності покликане захистити майнові інтереси Страхувальника, пов'язані з його обов'язком відшкодувати шкоду, заподіяну третім особам в наслідок своєї професійної діяльності і, водночас, захищає інтереси третіх осіб (Ваших клієнтів). Договір страхування професійної відповідальності надасть Вам можливість уникнути фінансових проблем та зберегти довіру клієнтів.

10) Обов’язкові види страхування відповідальності громадян в Україні.

До складу обов'язкового страхування українським законодавством віднесено:

1) медичне страхування;

2) державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

3) державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

4) державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

5) державне особисте страхування працівників митних органів;

6) державне особисте страхування працівників прокуратури;

7) державне страхування життя і здоров'я народних депутатів;

8) державне особисте страхування службових осіб державної контрольно-ревізійної служби України;

9) державне особисте страхування службових осіб державних податкових інспекцій;

10) державне обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

11) особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

12) державне страхування посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

13) державне страхування спортсменів вищих категорій;

14) державне страхування працівників державної лісової охорони;

15) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

16) страхування життя і здоров'я суддів;

17) державне страхування донорів крові та (або) її компонентів;

18) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

19) страхування членів екіпажу та авіаційного персоналу;

20) страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за заявкою замовника без придбання квитків;

21) страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

22) страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

23) страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

24) страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

25) страхування авіаційних суден;

26) обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах;

27) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.

Усі види страхування, що не ввійшли до цього переліку, провадяться в добровільній формі.

4. Фінансовий аналіз

1. Організаційно-інформаційна модель аналізу грошових потоків підприємства.

Організаційно-інформаційна модель аналізу грошових потоків підприємства

2. Організаційно-інформаційна модель аналізу інвестиційної діяльності підприємства

Особлива система фінансування, бухгалтерський облік і економічний аналіз інвестиційної діяльності вимагає встановити її рамки, відмежувати від операційної та фінансової діяльності підприємства. Якщо затрати на здійснення операційної діяльності покриваються за рахунок валових доходів підприємства, тобто виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), інших операційних та позареалізаційних доходів, то джерелом для покриття інвестиційних затрат є інвестиційні ресурси.

Проте, у практиці не завжди дотримуються принципу розмежування інвестиційної від операційної та фінансової діяльності підприємства. Перш за все, це зумовлено історичним розвитком обліку і аналізу інвестиційної діяльності та трактуванням капітальних вкладень як затрат на будівництво, розширення, реконструкцію і придбання основних засобів у колишній командно-адміністративній економіці України.

Обліково-аналітична інформація виступає основою для прийняття рішень з організації, планування й регулювання господарської діяльності, в тому числі інвестиційної діяльності підприємства.

Нині українська обліково-інформаційна система надалі залишається незрозумілою для іноземного інвестора, що зумовлює необхідність трансформації обліково-інформаційної системи для управління інвестиційною діяльністю.

Встановлено, що в процесі прийняття рішень щодо вкладення інвестицій використовуються дві великі групи даних: базова інформація, що визначає завдання, норми, параметри реальних дій, існуючі обмеження при здійсненні інвестицій; інформація, що відображає фактичний стан об’єктів управління в процесі формування інвестиційного портфеля та реалізації окремих інвестиційних проектів. До першої групи належить регулятивно-правова, нормативно-довідкова, бізнес-планова та проектно-кошторисна інформація. Друга група охоплює облікову, звітну та статистичну інформацію.

Таким чином, для прийняття рішень в інвестиційній сфері може використовуватися, практично, весь обсяг обліково-аналітичної інформації, що стосується як виробничо-комерційної (для визначення прибутку від основної діяльності, ділової активності суб’єкта), фінансово-господарської (для встановлення доходів і витрат щодо фінансових операцій; показників, що характеризують фінансовий стан і ліквідність підприємства) так і суто інвестиційної діяльності для встановлення структури і обсягів реальних капітальних вкладень і фінансових інвестицій, джерел їх фінансування, інших доходів і витрат від операцій з необоротними активами.

Враховуючи роль і значення облікової інформації в управлінні інвестиційною діяльністю, вона повинна відповідати наступним основним принципам:

а) відповідність облікової інформації якісним характеристикам (доречність, релевантність, надійність, порівнюваність, своєчасність, зворотній зв’язок, об’єктивність);

б) різнобічність облікової інформації, що характеризує об’єкт інвестування з трьох позицій: з позиції інвестиційної привабливості; наявність інвестиційних ресурсів і витрат; визначення ефективності інвестиційних вкладень.

в) орієнтованість облікової інформації на користувачів для прийняття рішень.

В процесі господарської діяльності виникають розрахунки за внутрішніми операціями між дочірніми та материнською компаніями, тому виникає необхідність визначення фінансового результату від таких операцій, що впливає на чистий прибуток об’єкта інвестування.

3.Система показників аналізу рентабельності підприємства і методика їх оцінки.

Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розрахунку таких основних показників (коефіцієнтів):

Рентабельність продажів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до чистого доходу від реалізації і характеризує ефективність продажів підприємства.

Рентабельність активів розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості активів і характеризує ефективність використання активів підприємства.

Рентабельність власного капіталу розраховується як відношення чистого прибутку підприємства до середньорічної вартості власного капіталу і характеризує ефективність вкладення коштів до даного підприємства.

Рентабельність інвестицій — розраховується як відношення суми чистого прибутку та виплачених процентів до суми власного і довгострокового позикового капіталу середнього за період.

Показує, яку віддачу мають власники акціонерного капіталу та утримувачі довгострокового боргу компанії.

Рентабельність продукції розраховується як відношення чистого доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) до собівартості і характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.

Показники даної групи дають уявлення про те, наскільки ефективно підприємство здійснює свою діяльність, контролює витрати на виробництво і реалізацію продукції, і який чистий прибуток при цьому отримує. Нормативного значення для коефіцієнтів не рентабельності існує, але є загальне правило, чим вище значення коефіцієнту, тим краще. Збільшення коефіцієнту протягом звітного періоду свідчить про покращання результатів діяльності підприємства, зменшення – про погіршення. Порівняння з середньогалузевими показниками дозволяє визначити місце підприємства серед інших підприємств галузі.

4. Факторний аналіз чистого прибутку підприємства.

Аналіз прибутку за системою “директ-костінг” базується на поділі всіх затрат на змінні та постійні та на категорії маржинального доходу. Ця методика широко застосовується у країнах з розвинутими ринковими відносинами і дозволяє більш вірно обчислювати вплив факторів на зміну суми прибутку, так як вона враховує взаємозв'язок обсягу виробництва (продаж), собівартості та прибутку.

При застосуванні цієї методики у зарубіжних країнах використовують миржинальний аналіз, в основі якого лежить маржинальний доход.

Маржинальний доход (МД) — це сума прибутку (П) і постійних затрат підприємства (Н).

МД=П+Н

Звідси П= МД-Н

За допомогою цієї формули можна розрахувати суму прибутку, якщо відомі величини маржинального доходу та постійних затрат.

Замість маржинального доходу можна використати виручку (ВР) питому вагу маржинального доходу в ній (Ду).

Якщо, МД=ВРґДу, то П=ВРґДу-Н

Ця формула застосовується коли необхідно проаналізувати прибуток від реалізації кількох видів продукції.

При аналізі прибутку від реалізації одного виду продукції застосовують модифіковану формулу визначення прибутку:

П= К(Ц- V)-Н

де: К — обсяг продукції у натуральних одиницях (кількість продукції);

Ц — ціна;

V — змінні витрати;

Н — постійні витрати.

Ця формула дозволяє визначити вплив на прибуток, зміни кількості реалізованої продукції, ціни, рівня перемінних та змінних витрат.

5. Характеристика методів фінансового аналізу

Методи фінансового аналізу — це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу грунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

— експертних оцінок і сценаріїв,

— психологічні,

— морфологічні,

— порівняльні,

— побудови системи показників,

— побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

— ланцюгових підстановок,

— арифметичних різниць,

— балансовий,

— виокремлення ізольованого впливу факторів,

— відсоткових чисел,

— диференційний,

— логарифмічний,

— інтегральний,

— простих і складних відсотків,

— дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі є основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі — це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).

Нормативні моделі — це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Фінансовий аналіз значною мірою базується на застосуванні жорстко детермінованих факторних моделей.

Список використаної літератури

1. Антонов В. Фінансовий менеджмент: сучасні інформаційні технології: Навчальний посібник/ Валерій Антонов, Гаррі Яловий,; За заг. ред. В. М. Антонова; М-во освіти і науки України, Київський ун-т ім. Т. Г. Шевченка. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 431 с.
2. Брігхем, Євген Ф. Основи фінансового менеджменту: Підручник / Євген Ф. Брігхем,; Пер. з англ. В.Біленький та ін.; Київ. нац. ун-т ім. Т.Г.Шевченка, Кафедра фінансів, грошового обігу та кредиту. — К.: КП "ВАЗАКО": Молодь, 1997. — 998,IV с.
3. Кузьменко Л. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник/ Людмила Кузьменко, Володимир Кузьмін, Валентина Шаповалова,. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. — 255 с.
4. Мещеряков А. А. Фінансовий менеджмент у банках: Навчальний посібник/ А. А. Мещеряков, Л. В. Лисяк; М-во фінансів України, Дніпропетровська держ. фінансова акад.. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 207 с.
5. Основи фінансового аналізу: Навчальний посібник для студ. вуз./ Я.І.Єлейко, О.М.Кандиба, М.Л.Лапішко, Т.С.Смовженко; Нац. банк України; Львівський банківський інститут . — К.: НБУ; Львів: Львівський банківский ін-т НБУ, 2000.
6. Подольська В. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник/ Валентина Подольська, Олена Яріш,; Мін-во освіти і науки України, Полтавський ун-т споживчої кооперації України. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 487 с.
7. Фінанси підприємств: Підручник/ Авт. кол.: А.М. Поддєрьогін (керівн.), Л.Д. Буряк, Г.Г. Нам та ін.; М-во освіти і науки України; КНЕУ. — 3-є вид., перероб. та доп.. — К.: КНЕУ, 2000. — 458 с.
8. Фондовий ринок України: законодавче регулювання: Практичний посібник/ М. О. Бурмака, В. В. Посполітак, Д. С. Бутенко та ін.. — 2-е вид., перероб. та доп.. — К.: АДС УМКЦентр, 2005. — 559 с.
9. Фролова Т. Фінансовий аналіз: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення і практичних завдань/ Тетяна Фролова,; Європ. ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2005. — 252 с.
10. Шелудько В. Фінансовий менеджмент: Підручник/ Валентина Шелудько,. — К.: Знання , 2006. — 439 с.
11. Шелудько В. Фінансовий ринок: Підручник/ Валентина Шелудько,. — К.: Знання , 2006. — 535 с.
12. Шиян Д. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник/ Дмитро Шиян, Наталія Строченко,. — К.: А.С.К., 2003. — 229 с.