1. Фінанси підприємства, як і із чого вони формуються

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» грошові кошти підприємства можуть формуватись за рахунок різних видів діяльності.

Звичайна діяльність — будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що забезпечують її або виникають унаслідок її проведення.

Надзвичайна подія (діяльність) — подія або операція, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства та стосовно якої не очікується періодичне повторення або повторення в кожному наступному звітному періоді (пожежа, стихійне лихо). Відшкодування збитків унаслідок таких подій здійснюється за рахунок страхового відшкодування та з інших джерел.

Операційна діяльність — основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної чи фінансової, тобто діяльність, яка забезпечує основну частку доходу та пов’язана з виробництвом, реалізацією продукції й іншими взаємовідносинами, що виникають у процесі її здійснення.

Фінансова діяльність — діяльність, яка призводить до змін розміру й складу власного та позикового капіталу підприємства.

Інвестиційна діяльність — придбання та реалізація тих необоротних активів та фінансових інвестицій, які не є складовою еквівалентів грошових коштів, тобто діяльність, пов’язана з придбанням та продажем довгострокових (необоротних) активів і короткострокових (поточних) фінансових інвестицій.

2. Основні методи, принципи і прийоми бухгалтерського обліку

Загальне визнання облікових принципів залежить від того, наскільки вони відповідають трьом критеріям: доречності, об’єктивності й здійсненності.

Принцип доречний, якщо інформація про певну господарську одиницю має зміст і принесе користь споживачам інформації.

Принцип об’єктивний, якщо на інформацію не впливають особисті думки, дії чи оцінки тих, хто її готує. Об’єктивність передбачає надійність, перевіреність, відповідність дійсності.

Принцип здійсненний, якщо його реалізація не спричиняє надмірних труднощів чи витрат.

Принцип бухгалтерського обліку — це правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні ґрунтується на таких основних принципах: обачність, повне висвітлення, автономність, послідовність, безперервність, нарахування та відповідність доходів і витрат, превалювання змісту над формою, історична (фактична) собівартість, єдиний грошовий вимірник, періодичність.

Для розкриття сутності бухгалтерського обліку широко використовують загальнонаукові методи: діалектичний, історичний та системний підходи, метод індукції і дедукції.

Метод бухгалтерського обліку — це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет.

Бухгалтерський облік вивчає свій предмет за допомогою таких методів:

• хронологічного і систематичного спостереження;
• вимірювання господарських засобів і процесів;
• реєстрації та класифікації даних з метою їх систематизації;
• узагальнення інформації з метою звітності.

3. Основні методи, принципи, інструменти і технологія фінансового аналізу

Фінансовий аналіз базується на даних стандартної бухгалтерської звітності підприємств, і, природно, всі перераховані програми дозволяють вводити її вручну. Однак для багатьох користувачів (особливо тих, у кого фінансовий аналіз поставлений «на потік») дуже важливою характеристикою є можливість імпорту даних із бухгалтерських програм.

Методика фінансового аналізу включає три взаємозв’язаних блоки: 1) аналіз фінансових результатів діяльності підприємства; 2) аналіз фінансового стану підприємства; 3) аналіз ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства. Фінансовий аналіз являє собою спосіб накопичення, трансформації і використання інформації фінансового характеру, який має на меті: оцінити поточний і перспективний фінансовий стан підприємства; оцінити можливі і доцільні темпи розвитку підприємства з позиції їх фінансового забезпечення; виявити доступні джерела коштів і оцінити можливість і доцільність їх мобілізації. спрогнозувати становище підприємства на ринку капіталів. В основі фінансового аналізу, так само як і фінансового менеджменту в цілому, лежить аналіз фінансової звітності.

Науковий інструментарій (апарат) фінансового аналізу це сукупність загальнонаукових і конкретно-наукових способів використання показників фінансової діяльності господарюючих суб’єктів. Принципи фінансового аналізу регулюють процедурну сторону його методології і методики. До них належать: системність, комплексність, регулярність, об’єктивність тощо. Аналіз фінансового стану переслідує кілька цілей: ідентифікацію фінансового стану; виявлення змін у фінансовому стані в просторово-часовому розрізі; виявлення основних факторів, які викликали зміни у фінансовому стані; прогноз основних тенденцій у фінансовому стані. Фінансовий аналіз проводиться з допомогою різного виду моделей, які дозволяють структуризувати та ідентифікувати взаємозв’язки між основними показниками. Можна виділити три основні типи моделей: дескриптивні, предикативні і нормативні. Дескриптивні моделі відомі так само, як моделі описового характеру і є основними для оцінки фінансового стану підприємства.

4. Поведінка економічних систем і методи їх оптимізації

Економічна система відрізняється за методами забезпечення відповідей на основні питання економіки, які щойно були сформульовані. Будь-яка економічна система — це надзвичайно складний комплекс, який становить ціле з різноманітних фірм: приватних і державних, національних за приналежністю та іноземних за походженням. Економічні системи включають різного роду споживачів: молодих і старих, багатих і бідних, тих, що працюють і не працюють. Вони ґрунтуються на юридичних законах, які стосуються прав власності, — закони про оренду, лізинг, податки, дотації, субсидії, а також охоплюють інші інструменти, які уряд може використовувати з метою сприяння розв’язанню проблем, що, як і для кого виробляти. Економічні системи ґрунтуються також на традиціях та притаманній певній нації системі цінностей.

Незважаючи на те, що кожна економіка має властиві їй відмінні риси, корисно розрізняти три чисті моделі економічної системи — традиційну, командну і ринкову економіки. Вони відрізняються способами координування економічних рішень. Усі реальні економіки містять в собі деякі елементи кожного такого способу.

Традиційна економічна система або натуральне господарство — це система, в якій поведінка суб’єктів економіки базується переважно на традиції і звичці: молоді чоловіки наслідують заняття своїх батьків — полювання, риболовлю, ремесло тощо. Жінки роблять те, що робили і їх мами, — звичайно готують страви, працюють у полі, шиють одяг. Час від часу відбуваються незначні зміни у зразках продуктів та у видах послуг, що надаються населенню. Наслідуються також традиційні зразки техніки виробництва, за винятком ситуацій, коли сприймаються впливи випадкового нововведення. Нарешті, блага, що виробляються, розподіляють серед членів суспільства відповідно до усталених традицій. Коротко кажучи, відповіді на економічні питання: що виробляти, як виробляти і як розподіляти — визначаються традиціями.

Командна економіка — це економічна система, в якій поведінка суб’єктів економіки визначається переважно центральною владою, яка ухвалює більшість необхідних рішень про те, що, як і для кого виробляти. Такі економіки характеризуються централізацією рішень, що ухвалюються.

5. Теорія фінансових ризиків, їх джерела і методи зменшення їх рівня

Всі теорії пов’язані з формуванням портфеля цінних паперів. Портфель цінних паперів — це сукупність різних видів цінних паперів, які придбав інвестор з метою отримання доходу з урахуванням допустимих рівнів ризику.

Основними характеристиками портфеля виступають його очікувана дохідність та ризиковість. Кожен з інвесторів, маючи певні вимоги щодо допустимих рівнів ризику чи до очікуваних рівнів доходу, формує той чи інший портфель цінних паперів. Інвестори віддають перевагу формуванню портфеля, а не придбанню цінних паперів одного виду, оскільки, формуючи портфель, можна знизити рівень ризику за цінними паперами, не зменшуючи їх очікуваної дохідності.

Друга теорія ризику пов’язана із диверсифікацією портфеля цінних паперів. Диверсифікація портфеля — це процес збільшення кількості видів цінних паперів у портфелі, результатом якого є зменшення ризику портфеля без зменшення його очікуваної дохідності.

Модель арбітражного утворення була запропонована Стівеном Росом як теорія оцінки капітальних активів (АТО). Згідно з цією теорією дохідність фінансових активів може перебувати під впливом не обов’язково лише одного чинника (в МОКА — це дохідність ринкового портфеля), а, можливо, декількох. Модель арбітражного ціноутворення передбачає визначення доходу за цінним папером із використанням без-ризикової процентної ставки та інших факторів, найважливішим з яких є зміни рівня інфляції та ВВП за умови, що немає можливості використовувати арбітраж. Процентний арбітраж — одночасні операції на кількох ринках або з кількома фінансовими інструментами для отримання доходу на різниці процентних ставок.

У діяльності фінансових інститутів важливе місце посідають фінансові ризики, які пов’язані з такими видами фінансової діяльності, як залучення грошових коштів і вкладення їх у фінансові інструменти. Тому суб’єкти фінансового ринку для успішного здійснення своєї діяльності і досягнення поставлених цілей з найменшими витратами розробляють ефективну стратегію поведінки в умовах ризику. Така стратегія передбачає дослідження основних видів ризику, розробку ефективного механізму управління ризиком і його оцінювання.

6. Джерела фінансової інформації (її облік, накопичення та ін.) як вміло її використовувати при аналізі

Джерела фінансової інформації — сукупність зовнішніх і внутрішніх джерел інформації, які забезпечують цілеспрямоване формування інформаційної бази фінансового менеджменту. Формування системи інформаційних показників залежить від галузевих особливостей підприємств, їх організаційно-правової форми господарювання, обсягу й рівня диверсифікації господарської діяльності та інших чинників.

Сукупність показників інформаційної бази фінансового менеджменту класифікують за такими групами:

1. Показники, джерелом формування яких є зовнішня інформація:

1.1. Показники, що характеризують загальноекономічний розвиток держави і використовуються для аналізу зовнішнього середовища та прогнозування умов Функціонування підприємства у разі прийняття стратегічних рішень щодо його фінансової діяльності (стратегія розвитку активів і капіталу, здійснення інвестицій тощо):

— показники макроекономічного рівня ~ сума доходів і видатків державного бюджету, розмір бюджетного дефіциту, обсяг емісії грошей, грошові доходи населення, вклади населення в банках, індекс інфляції, облікова ставка центрального банку;

— показники розвитку галузі, до якої належить підприємство, — обсяг виробництва (реалізації) продукції, загальна вартість активів та їх структура, загальна сума використовуваного капіталу (в т.ч. власного), сума балансового і чистого прибутку, ставки оподаткування діяльності підприємства, індекс цін на продукцію;

1.2. Показники, що характеризують кон’юнктуру фінансового ринку і використовуються для прийняття управлінських рішень щодо формування портфеля довготермінових фінансових інвестицій, здійснення короткотермінових фінансових вкладень та розв’язання інших проблем фінансового менеджменту;

— показники кон’юнктури фондового ринку — види основних інструментів фондового ринку, їх котирувальні ціни, обсяги угод з основними фондовими інструментами, зведений індекс цін фондового ринку;

— показники кон’юнктури грошового ринку — депозитні та кредитні ставки комерційних банків, офіційні валютні курси, курси купівлі-продажу валют комерційними банками;

1.3. Показники, що характеризують діяльність контрагентів і конкурентів. їх використовують для прийняття управлінських рішень з питань оперативної фінансової діяльності. Основними об’єктами інформаційних досліджень є банки, страхові компанії, постачальники продукції (сировини, матеріалів), покупці продукції, конкуренти. Склад інформації для кожного об’єкта визначається конкретними завданнями фінансового менеджменту, обсягом господарських операцій, тривалістю партнерських взаємин із конкретними контрагентами.

2. Показники, джерелом формування яких є внутрішня інформація:

2.1. Показники фінансового обліку підприємства — основа інформаційної бази фінансового менеджменту, яка слугує для аналізу, прогнозування, поточного планування і прийняття управлінських рішень з усіх напрямів фінансової діяльності підприємства. Джерелами формування цього інформаційного масиву є офіційні форми звітності підприємства: «Баланс підприємства», «Звіт про фінансові результати та їх використання», «Звіт про фінансово-майновий стан підприємства»;

2.2. Показники управлінського обліку підприємства. Склад цих показників і регулярність їх збору визначаються конкретними завданнями фінансового менеджменту. Тому управлінський облік на кожному підприємстві організовують індивідуально. Результати управлінського обліку використовують для контролю за поточною фінансовою діяльністю та оцінки її ефективності, формування фінансової стратегії та політики з окремих напрямів діяльності підприємства.

7. Виробничі процеси компанії (підприємства) і їх забезпечення

Виробничий процес на кожному підприємстві визначає склад основних цехів, виробничих дільниць і робочих місць, а також характер виробничих зв’язків між окремими робочими місцями, виробничими дільницями і цехами. Ефективна робота підприємства значною мірою обумовлюються раціональним об’єднанням виробничих підрозділів, що входять до його складу. Це досягається в процесі формування і удосконалення виробничої структури підприємства.

В залежності від призначення продукції всі виробничі процеси діляться на:

• основні
• допоміжні
• обслуговуючі.

Основні – це технологічні процеси, які перетворюють сировину і матеріали в готову продукцію, на випуску якої спеціалізуються дане підприємство.

При їх виконанні змінюються форми і розміри праці, його внутрішня структура, вид і якісна характеристика матеріалу. До них відносять і природні процеси, які проходять під дією сил природи без участі праці людини, але під її контролем (природня сушка деревини, застигання металу).

Допоміжні процеси – допомагають безперебійному протуканню основних виробничих процесів. Отримана таким чином продукція використовується на підприємстві для обслуговування основного виробництва.

Обслуговуючі процеси – створюють умови для успішного виконання основних і допоміжних. До них відносяться між- і внутрішньоцехові транспортні операції, обслуговування робочих місць, складські операції, контроль якості продукції.

Головну роль на підприємстві займають основні процеси виробництва, але їх нормальне функціонування можливе тільки при яіткій організації всіх допоміжних і обслуговуючих процесів.

Виробничі процеси підприємства – це дуже складний процес і тому його розподіляють на стадії, фази. Для машинобудування, наприклад, це заготівельні, оброблювані, збиральні фази. Кожна фаза складається з часткових процесів, які характеризуються визначеною закономірністю етапу виробництва продукції.

Часткові процеси розділяються на технологічні операції, які являють собою частину технологічного процесу і виконуються робочими або групою робочих на одному робочому місці при незамінних знаряддях праці і без переналадки обладнання.

8. Методи і джерела фінансування інвестиційних проектів і поточної діяльності

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансового забезпечення інвестиційної діяльності. Фінансування інвестиційної діяльності здійснюється за рахунок власних і залучених коштів. Структура джерел фінансування інвестиційної діяльності підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема:

• від оподаткування доходів підприємства;
• темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності;
• структури активів підприємства;
• стану ринку капіталу;
• відсоткової політики комерційних банків;
• рівня управління фінансовими ресурсами підприємства;
• суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування інвестиційної діяльності. Основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:

◄ можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування інвестиційної діяльності;

◄ можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов’язаного із подорожчанням капітальних витрат.

Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними і залученими джерелами фінансування інвестиційної діяльності може призвести до погіршання фінансового стану підприємства.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування інвестиційної діяльності можуть бути:

1) власні фінансові ресурси;

2) позичені фінансові ресурси;

3) кошти, отримані від продажу цінних паперів;

4) внески членів трудових колективів;

5) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

6) кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства, амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді засобів, резервів у процесі господарської діяльності. Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується на придбання основних засобів.

9. Застосування результатів аналізу для прийняття управлінських рішень

Оскільки організації є складними системами, рішення приймаються людьми, то існує цілий ряд факторів, що впливають на прийняття рішень. До них належать: особисті оцінки керівника, середовище прийняття рішень, інформаційні обмеження, психологічні обмеження, негативні наслідки, взаємозалежність рішень та інші. Розглянемо їх дещо конкретніше.

Системний аналіз дає можливість враховувати вплив багатьох факторів:

• забезпеченість матеріальними та трудовими ресурсами;
• строки виконання основних робіт;
• місцезнаходження організації;
• відстані перевезення сировини, матеріалів та продукції (товарів) та ін. Все це вимагає застосування системного підходу при розробці управлінських рішень.

Характерними рисами системного аналізу є:

1) аналіз здійснюється спочатку для всього комплексу проблем і далі — до рівня окремих елементів системи. Потім кожна з цих частин досліджується методами, необхідними для вивчення;

2)   у системному аналізі першочергове значення повинні мати такі фактори, як час, вартість і якість роботи;

3) уже самі результати даних аналізу вказують шлях до передбаченого рішення, але саме рішення ще треба приймати;

4)  системний аналіз не замінює логічних суджень, але є для них допоміжним елементом, він дає змогу виділити ті галузі, де можуть бути використані судження, і визначити значення кож­ного із можливих варіантів рішення, які розглядає менеджер.

Метод системного аналізу доповнює метод економічного аналізу і обґрунтування рішень. Він використовується при розробці комплексних програм соціально-економічного розвитку організації і організаційних проектів та ін.

При використанні будь-якого методу розробки управлінського рішення особлива увага приділяється обґрунтуванню окремих варіантів.

Можливі варіанти відрізняються за розміром і складом необхідних ресурсів, строках здійснення, доступності для виконавців, економічній ефективності та інших характеристиках.

При оцінці і виборі кращого варіанту проводиться кількісний і якісний аналіз. Він здійснюється еврістичним методом, спираючись на ділові якості менеджера і спеціалістів, здібності їх творчого мислення, інтуїтивне врахування всіх виробничих обставин.

10.  Закони (постанови), що забезпечують фінансово-виробничу діяльність підприємств

Протягом періоду з 2004 по 2011 р. було прийнято ряд законодавчих актів, серед яких потрібно відзначити Указ Президента України „Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва” (2005 р.), Постанову Кабінету Міністрів України „Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року” (2006 р.), Концепцію вдосконалення державного регулювання господарської діяльності (2007 р.), Указ Президента України „Про деякі заходи щодо вдосконалення регулювання підприємницької діяльності” (2008 р.) Указ Президента України „Про стимулювання розвитку підприємницької діяльності в умовах світової фінансової кризи” (2009 р.). У всіх перерахованих документах пропонується реалізація заходів з удосконалення фінансового забезпечення програм підтримки підприємництва, запровадження нових форм зовнішнього фінансування підприємців, розвитку мережі установ з мікрокредитуваня.

Дійсно, одним із важливих кроків з боку держави в безпосередній фінансовій підтримці малого підприємництва стала бюджетна програма „Часткове відшкодування відсоткових ставок за кредитами суб’єктів малого та середнього бізнесу для реалізації інвестиційних проектів”, що була запроваджена лише в 2007 р.

Отже, за роки незалежності України було здійснено багато спроб сформувати діючий механізм фінансової підтримки малого підприємництва, однак така підтримка на сьогодні залишається більше декларативною, ніж реальною.

11. Новітні базові фінансові теорії і їх застосування на практиці

Протягом 90-х років XX ст. на постсоціалістичних теренах відбулися докорінні зміни у дослідженні та викладанні фінансової науки. Вони об’ єктивно обумовлені зміною суспільно-економічного ладу, переходом від системи централізованого директивного планування і управління народним господарством до ринкової економіки. З нею (зміною) пов’ язані зникнення попереднього об’ єкта дослідження економічних наук в умовах державного соціалізму і виникнення нового — функціонуючої ринкової економіки. Ці процеси супроводжуються формуванням громадянського суспільства, створенням правової держави, розвитком демократії.

У нових соціально-економічних умовах доводиться шукати нові підходи до вирішення гострих економічних і соціальних проблем. Перед економічними науками, у тому числі фінансовою, постають важливі питання про напрямки і засоби зміцнення фінансової системи, наповнення державного бюджету, зміцнення національної валюти та ін.

Зміна об’ єкта дослідження неминуче потягла за собою і зміну попередніх уявлень про становлення та розвиток радянської фінансової науки, призвела до вироблення нових поглядів вітчизняних науковців у галузі фінансів.

Насамперед, йдеться про критичний перегляд основних положень радянської фінансової науки. «У вітчизняній фінансовій науці радянського періоду, — зазначає В. Л. Андрущенко, — дві ідеї посідали центральне місце в фінансовій теорії: ідея відносин та ідея додаткової (фінансової) експлуатації, хоч на самому Заході вони залишались на узбіччі основних течій фінансової думки». У марксистських визначеннях фінансів як відносин допускалися лише варіації: відносини економічні, грошові, суспільні, специфічні, виробничі. Критику таких визначень фінансів В. Андрущенко будує на тому, що свого часу концепція відносин стала бастіоном затратної економіки в державних фінансах. На думку вченого, поняття відносин не піддається рахунку, не передбачає критеріїв виміру ефективності, а тому перетворюються на теоретичне запрошення до марнотратства. Трактування державних фінансів як імперсональних відносин не відображає фундаментальних економічних характеристик фінансових явищ: кількісної вимірності, обмеженості ресурсів, порівняності якісного стану державних фінансів, ризику й невизначеності.

Альтернатива марксистським поглядам у формі немарксистських визначень сутності фінансів передбачає обов’ язкове врахування зазначених вище характеристик.

Відповідно до них В. Л. Андрущенко визначив державні фінанси як сукупність завжди лімітованих грошових коштів у розпорядженні державних властей та супутньої їм інституційно-організаційної діяльності.

Важливим моментом у новітніх уявленнях вітчизняних учених про розвиток фінансової науки стало введення у її визначення поняття «парадигма», яка для дослідників виконує роль «незримого коледжа». На думку В. Л. Андрущенка, сучасна парадигма західної фінансової науки характеризується такими рисами:

— за способом дослідження — методологічним індивідуалізмом, що передбачає аналіз фінансових явищ крізь призму поглядів, поведінки, інтересів індивідуумів;

— за розумінням природи фінансів — інтерпретацією державних фінансів як грошової субстанції, двоєдиної в своїй схожості й відмінності щодо інших грошових форм;

— за соціальною спрямованістю — відмовою від старомодних уявлень про фіскальну експлуатацію народних мас державою;

— за етикою наукової полеміки — визнанням суперечливості й бага-товаріантності наукового пізнання дійсності, толерантним ставленням до протилежних точок зору.

Запропоноване також нове розуміння функцій державних фінансів у новій термінологічній версії: розподільчо-аллокаційна; дистрибутивно-трансфертна; стабілізаційно-регламентуюча.

Типове радянське трактування суті фінансів як безсуб’єктних відносин піддав критиці професор О. Д. Василик. У зв’ язку з цим переосмислюються зміст та завдання фінансової науки.

Список використаної літератури

1. Дєєва Н. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник/ Надія Дєєва, Олексій Дедіков; М-во освіти і науки України, Дніпропетровська державна фінансова академія. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 323 с.
2. Крамаренко Г. Фінансовий аналіз: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Галина Крамаренко, Оксана Чорна; Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 386 с.
3. Партин Г. Фінанси підприємств: Навчальний посібник/ Галина Партин, А.Загородній. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2006. — 379 с.
4. Подольська В. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник/ Валентина Подольська, О. Яріш,; Полтавський ун-т споживчої кооперації України. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 487 с.
5. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник/ Марія Білик [та ін.]; Мін-во освіти і науки України, Державний вищий навчальний заклад «Київський нац. економічний ун-т ім. В. Гетьмана». — К.: КНЕУ, 2007. — 588 с.
6. Фролова Т. Фінансовий аналіз: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення і практичних завдань/ Тетяна Фролова,; Європ. ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2005. — 252 с.
7. Цал-Цалко Ю. Фінансовий аналіз: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Юзеф Цал-Цалко. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 565 с.