В українській філософській думці виділяється етап раннього Просвітництва, яке виникає в епоху зародження капіталізму (перша чверть XVIII століття.). Українське Просвітництво мало своїм ідейним підґрунтям як власні, так і запозичені ідеї французьких просвітників — Вольтера, Дідро, Руссо, Ламетрі, Монтеск’є, Маблі та ін. Власні традиції — це гуманістичні ідеї діячів братств та Києво-Могилянської академії. Випускники Києво-Могилянської академії стали в Україні першими носіями ідей Просвітництва. Вони ж створили у Петербурзі гурток під назвою «Зібрання», який дбав про переклад іноземних книг російською мовою, (керував Г. Козицький). За 15 років (1768-83) видали 173 томи (112 назв) творів французьких просвітників, «Енциклопедію» Дідро.

Своєрідність українського Просвітництва в тому, що тут ще не було середнього класу — носія ідей Просвітництва в Європі, тому українські просвітники — це дворяни й міщани, об’єднані вірою у перетворюючу силу освіти. Критикуючи існуючий суспільний лад, вони вимагали пом’якшення експлуатації селян, раціоналізації сільськогосподарського і промислового виробництва, звільнення селян із кріпацтва, демократизації суспільства. У своїх маєтках просвітники організовували гуртки учених, де обмірковували ідеї суспільного прогресу. Виникла ідея створення Харківського університету, яку здійснив у 1805 Василь Каразін. В. Капніст — відомий поет, боровся за покращення моралі в суспільстві, викривав у своїх творах суспільне зло і жорстоку експлуатацію підданих, лицемірство, фальш, хабарництво та підлабузництво. Висувалася концепція розумного егоїзму або доброчесності, філософське підґрунтя якої розробив Я. Козельський у своєму творі «Філософські речення».

Вищим законом державного управління вважали загальну вигоду. Цікаві ідеї, які висловили просвітителі у своїх творах, торкаються суспільного прогресу. Зокрема, С. Десницький сформулював ідею, що в основі суспільного прогресу лежить вкладене в людину від природи «повсякчасне прагнення до вищого стану». Здібності й сили в людині зосереджуються на єдиній меті — прагнення досконалості.

С. Десницький, який працював професором Московського університету, розробив теорію членування історії, на основі тези, що змінюється не природа людини, а її господарська діяльність. У зв’язку з цим розробив концепцію чотирьох станів людства: 1 — полювання, живлення плодами землі; 2 — пастуший стан; 3 — хліборобський стан; 4 — комерційний стан. До українських просвітників зараховують і Петра Лодія — першого викладача філософії відкритого для українців у 1787 при Львівському університеті Studium Ruthenum. Він був професором логіки, метафізики і моральної філософії, переклав українською мовою твір Хр. Баумейстера «Моральна філософія».

Просвітництво XVIII ст.— це якісно новий етап у розвитку української філософської думки. Він характеризується поширенням ідей класичного західноєвропейського Просвітництва, а також утвердженням в Україні двох типів ідеології Просвітництва:

1. Ідеологія дворянського Просвітництва, яка виражала інтереси міщан та сил, що були зацікавлені у розвитку освіти і науки, техніки. Вони виступали за вдосконалення розуму як запоруки історичного поступу людства. Це — науково-освітній напрям.
2. Етико-гуманістичний напрям як вираз протесту широких мас проти первісного нагромадження капіталу і феодально-кріпосницького гноблення. Цей напрям найповніше втілює Григорій Сковорода. Він відкидає і феодалізм, і капіталізм, заперечує матеріальний інтерес і накреслює шлях до щастя людини через моральне вдосконалення, духовне просвітлення. Згодом, у першій половині XIX ст. ідеї Просвітництва становили основний зміст суспільно-політичної діяльності романтиків.

Гуманістичні ідеї, пантеїстичний світогляд пропагував український педагог, письменник, філософ, професор Київської академії Михайло Козачинський (рік народження невідомий — помер в 1755 році). Ціль філософії, стверджував Козачинський, у тому, щоб допомогти людині досягти щастя; щастя ж складається з оволодіння благостю, які діляться на природні (задоволення фізичних потреб в їжі, одязі, житлі, і т.п.) і культурні (придбані в суспільному житті, які не випливають із природи людини). Без природних благ, стверджує філософ, людина не може прожити, однак вони не роблять людину щасливим; не можна бути щасливим від почуттєвих насолод, влади, почесті, багатства, слави; до дійсного щастя людина рухається внутрішніми шляхами — через пізнання, любов до людей і Бога.

З релігійно-ідеалістичних позицій був написаний курс філософії відомого українського і білоруського богослова, філософа, церковного політичного діяча Георгія Конісського (1717-1795), який був професором і ректором Києво-Могилянської академії.

Таким чином, ідеї Просвітництва не тільки були сприйняті в українських землях, але і одержали своєрідний розвиток. У чому особливості Українського Просвітництва (у порівнянні з Європейським)?

По-перше, якщо в Західній Європі ідеї Просвітництва стимулювалися висхідним буржуазним способом виробництва і розвивалися разом з Реформацією і буржуазними революціями, то в українських землях Просвітництво поширювалося в рамках феодального суспільства (із сильною церковною владою і монархічною формою правління в державі). Західноєвропейські просвітителі боролися проти релігії і церкви, багато хто з них були матеріалістами і атеїстами, хоча деякі як ми знаємо, вважали релігію необхідною умовою буття людини. В Україні ж просвітителями, пропагандистами гуманістичних ідей, організаторами системи освіти були в основному церковні діячі; а філософія, яка до кінця не звільнилася від середньовічної схоластики мала ідеалістичний, деїстичний або пантеїстичний характер.

По-друге, в Просвітництві як широкій і різноманітній ідейній течії виділяються два напрямки:

• наукове-просвітницьке
• етико – гуманістичне.

У Західній Європі розвивалися обидва ці напрямки; в Україні ж — переважно етико — гуманістичне. Звернення до внутрішнього світу людини (до його істинного буття), до духовності, самосвідомості особистості, орієнтації її у світі духовних цінностей — от головне завдання виховання, освіти людини і філософії, як одного із засобів освіти. Особливий, невичерпний інтерес до моральних проблем, а також ірраціоналізм — загальні і головні риси вітчизняної філософії (ми бачили, як вони проявлялися в філософії Київської Русі, в філософії Просвітництва, пізніше переконаємося в їх особливому прояві в духовній культурі XIX і XX століть).

Українська освіта, незважаючи на відзначені особливості, відмінні риси, по ідейному змісту ближче до західноєвропейської поширенням ідей гуманізму, ствердженням ідеалу соціально-активної, освіченої особистості, пріоритетом духовних способів перетворення суспільства, перетворенням ідей просвіченої монархії, прагненням до кращого майбутнього, до блага, щастя всіх людей.