Вступ.

1. Актуальність дослідження філософії господарства.

2. Філософські концепції господарства.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

На початку третього тисячоріччя людська цивілізація виявилася в умовах необхідності кардинального переосмислення всіх сторін духовного й матеріального життя. Зв'язано це з тим, що міняються подання про такі традиційні поняття як простір і час, спокій і рух, кінцева й нескінченне, причина й наслідок, необхідність і випадковість, раціональні й нераціональне, базові цінності й сенс життя, і багато чого іншого. На жаль, усвідомлення цих змін відбувається повільніше, ніж вимагає того мінливе середовище перебування. За словами Н.Н. Моісеєва: "Сучасне світорозуміння повинне знайти нові точки зору". Один з можливих варіантів у рішенні сформованої дисгармонії пропонує філософія господарства. Невипадково це поняття все частіше й частіше вживається в останні роки в ході численних дискусій із приводу соціально-економічних, політичних і духовно-культурних перспектив Росії.

При цьому звертання до відомої роботи С.Н. Булгакова аж ніяк не вичерпує сьогодні значеннєве й контекстуальне навантаження його вживання. І судячи з тому, у яких контекстах і якому образі прибігають сьогодні до відповідної термінології, філософія господарства претендує нині й на статус синтетичної теорії про господарство, і на те, щоб бути частиною філософії, подібно філософії права, релігії, мистецтва і як актуалізація ноосферної ідеї в сфері господарства. Так, за словами Г.И. Батуриної, Ю.М. Сєрова й Г.С. Смирнова: "Історичний розвиток ноосферної ідеї носило схований, прихований, підсвідомий характер. Вона була під різними іменами й у мистецтві, і у філософії, і в науці, її розвиток ішов нерівномірно: вона проривалася в одній якійсь області, а потім відзвуки цього прориву виявлялися в інших культурних іпостасях".

1. Актуальність дослідження філософії господарства

Актуальність дослідження світу як господарства обумовлена цілим поруч факторів. Це, насамперед , глобальна екологічна катастрофа, пов'язана з тим, що сучасне господарське буття виявилося неадекватним його природному буттю. Як справедливо відзначає І.В. Дмитрієвська: "Багато наших лих пояснюються тим, що ми не враховуємо біологічної обжитості нашої планети. У дійсності, на ній немає відсталої речовини в чистому виді, всі воно, так чи інакше, включено в біоценози як необхідні й достатні умови життя. Але людина не розвиває в собі почуття причетності всьому живому й унікальності життя власної й чужий". Екологічна криза сполучена із кризою в духовній і економічній областях, тому в цілому можна говорити про глобальну цивілізаційну кризу. Кризові явища торкнулися й сферу наукового знання, пов'язаного з вивченням господарства, виявилися, наприклад, в економічній науці, у вигляді неадекватних подань про реальну сутність процесів, що відбуваються, в економіці й у пануванні економічного прагматизму, що виправдує будь-яка економічна дія, що веде до максимізації прибутку. Таким чином, всеосяжна теорія господарства виникає "з потреби протидіяти подальшому розпаду культури й, особливо, взаємовідчуження світу економіки й миру духовної й матеріальної культури".

Інтерес до філософії господарства обумовлений, з одного боку, необхідністю створення цілісного, синтетичного знання, яке б об'єднало вузькоспеціалізовані дослідження, що ведуться в різних областях. З іншого боку, що синтезує функція філософії господарства важлива в умовах зростаючої дифференцованості сучасних суспільних утворень, розпаду загального соціального змісту й ціннісних переконань на частки раціональності й виникаючої небезпеки того, що сучасна культура втратить свій об'єднуючий зміст. Рішення поставленого завдання можливо завдяки поданню філософії господарства як дослідницького напрямку в рамках філософії, що розглядає наступні питання: Як співвідноситься зміст господарської діяльності із громадським життям у цілому в політичному, культурному, релігійному й естетичному вимірі? Як сполучені раціональне й нераціональне в господарстві? Як зв'язаний суб'єкт і об'єкт? Відповіді на дані питання дають ключ до створення нової єдності господарства й культури, миру повсякденного життя й цілераціональної сторони господарства, миру матеріального й миру ідеального. При цьому в роботі не розглядається конкретне господарство або історія господарства. Мова йде про розвиток поглядів, підходів, моделей в аспекті причетності до філософського осмислення господарства. Від Платона й Аристотеля простежена історія філософського осмислення господарства. Завдання полягало в тому, щоб побачити єдине багато в чому, багато чого в єдиному, і завдяки такому підходу сформулювати універсальні принципи позитивного функціонування господарства, коли людина стає співпричетний буттю. Тому господарство розглядається в контексті таких категорій, як "Космос", "Всесвіт", "Універсум", "Буття", "Матерія", "Дух", "Природа", "Людина", "Культура". Крім того, людина — це проект, для якого навколишній світ потенційно включений у сферу його інтересів, оскільки представляється областю реалізації таких людських особливостей, як збагнення сутнісних форм побудови миру, здатність до поділу сутності й існування предмета, подання про субстанцію й акциденцію, сприйняття порожніх форм простору й часу, здатність бути суб'єктом і об'єктом керування, зробити предметом свого пізнання всі, у тому числі й себе самого[5, c. 32-33].

Сформульований підхід до розуміння філософії господарства як продовження філософії космізму, також дає підставу розглядати дисертацію як дослідження з онтології. Основна ідея полягає в тому, що в рамках філософії господарства, господарство — це якась онтологічна реальність. Це якесь космоустрій, у якому людина повинна продовжити утвір. Тому господарство розглядається в ноосферному контексті як сфера творчої діяльності людини, пов'язана зі збереженням життя і її вдосконалюванням.

Питання про раціональність діяльності суб'єкта повинен ставитися трохи інакше, чим це прийнято в конкретних дисциплінах, а саме, як питання про те, наскільки усвідомлено й раціонально діє цей суб'єкт і які умови, при яких свідомо раціональна діяльність людини виявляється тридцятимільйонної "незавершеної", "відкритої", "живої", творчої діяльності. Проблемою тут є характеристики раціональності суб'єкта господарської діяльності як діяльності творчої, завдяки якій людина включається в онтологічний процес (співпричетний буттю).

У захист обраної спеціальності вказує й той факт, що в дисертації продовжені традиції по даній темі, закладені С.Н. Булгаковим, що додав філософії господарства статус філософського знання, дав аналіз основних ліній, намічуваних крапками перетинання філософських і економічних інтересів в області теорії господарства, у якій філософія господарства претендує на роль методології, прагнув виявити самі глибинні підстави предметів і розкрити їхню справжню сутність, а також показати вплив моральних, релігійних, культурних мотивів на поводження людей у сфері господарства, тим самим, указуючи шлях іншим наукам про господарство в плані подолання фрагментарного й статичного характеру їхніх моделей.

Тим часом сьогодні значення проблеми особистості піддається серйозному сумніву. З погляду постмодернізму особистість, що загубилася в різних потоках комунікації, не має певну систему , цінностей, поданнями про права, обов'язки й відповідальність за вчинки, а тому втрачає всякий зміст. Філософія господарства, що представила як основного суб'єкта господарства — людини, творця, здатного приймати самостійні рішення й відповідати за їхні наслідки, спрямована на максимальне розкріпачення особистості, усвідомлення умов, необхідних для розкриття творчого потенціалу будь-якому, здатному до цієї людини.

Актуальність розробки проблем філософії господарства пов'язана з визначенням соціально-економічних, політичних і духовно-культурних перспектив Росії. Закордонні моделі господарського розвитку, які пропонуються зараз для нашої країни, не приживаються й не пояснюють процесів, що відбуваються, оскільки розраховані на господарство з іншим укладом, де ВВП (валовий внутрішній продукт) на душу населення становить 18 тисяч доларів і вище, у той час як у нашій країні, за розрахунками фахівців, максимум 5-6 тисяч доларів. Мова при цьому не йде лише про кількісну сторону, а стосується найбільш важливих якісних характеристик господарства. У нашій країні інша система господарювання, інший менталітет господарюючих суб'єктів, і для того щоб наше господарство початок успішно функціонувати, воно повинне бути органічно пов'язане з російською дійсністю. Саме господарство не повинне ототожнюватися тільки з якою-небудь одною стороною життя й обмежуватися твердими рамками, тому що, у дійсності, воно починається з рівня окремого індивіда й простирає свої границі далеко за межі окремої країни, або навіть групи країн. Лише тоді можливе усвідомлення щирих цілей людства і його можливостей по перебудові миру. Людина повинен продовжити утвір миру, і для того щоб його дії не привели до катастрофи, необхідно зрозуміти сутність господарства й основні напрямки розвитку людства, а також взяти до уваги, що "людина є природної тридцятимільйонної біосфери, що він виник у результаті її еволюції, і на нього, як і на всі живі види, поширюються закони розвитку біосфери. І гомеостаз людства як біологічного виду безпосередньо залежить і від його здатності додержуватися загальних законів розвитку біосфери й забезпечення її стабільності"[2, c. 89-93].

Початок філософського осмислення господарства зв'язують із іменами Платона й Аристотеля. Іноді першість у розробці основних положень, що характеризують господарське життя, приписують Ксенофонтові, що створив трактат "Домострой". У ньому мова йде про господарську мудрість як умінні управляти миром речей — це можливо, якщо додержуватися встановленого порядку відповідності речей своїм місцям. Однак у Ксенофонта об'єктом розгляду є натуральне господарство, замкнуте по своїй природі. Тим часом для філософії господарства принцип відкритості — один з основних. Тому вихідним пунктом філософії господарства є все-таки навчання Аристотеля про економіку й хрематистиці, що базується на принциповому розмежуванні натурального й товарного господарства.

Етичні й практичні аспекти навчання Аристотеля про господарство були продовжені в роботах найбільших філософів-теологів Середньовіччя. Фома Аквінський, подібно іншим мислителям свого часу, розглядав пристрій господарства як прямий наслідок божественного плану світового пристрою. Відповідно, діяльність кожної людини в рамках, установлених для нього Богом, перетворювалася в релігійний борг. Але на відміну від Августина, Фома Аквінський проповідував активний підхід до земних справ, оскільки "божественна благодать" залежить і від людських діянь.

У Новий час відбувається предметне розмежування філософії й економічного знання: з'являється політична економія, що займається питаннями продуктивної й непродуктивної діяльності, природою й джерелами багатства. Для засновників політекономії А.Сміта й Д.Рікардо економіка стала синонімом хрематистиці, оскільки створювалася як наука про сутність і причини багатства. Економічна сфера стала розглядатися як самодостатня й найбільш важлива із всіх інших сфер господарства. Пізніше на зміну політичної економії приходить економічна теорія, версія якої покладена в основу стандартного курсу по "економіці", предметом якої є вивчення використання людьми обмежених ресурсів для виробництва благ і розподілу їх за допомогою обміну між членами суспільства з метою подальшого розподілу цих благ. "Економікс" не припускає виділення особливої сфери діяльності людини, що відбивалася б у рамках економічної теорії. Таким чином, філософія господарства втрачає предметні підстави в сфері економічного знання й стає одним з напрямків у філософії.

Правомірність побудови філософської системи, пов'язаної з дослідженням різних сфер життя людей, була предметом вивчення багатьох філософів. Однак Г.-В.-Ф. Гегель був першим, хто дав переконливе обґрунтування виділення окремих філософських наук і розробив філософію історії, права, релігії й мистецтва. Г.-В.-Ф.Гегель уважав, що право, релігія, історія самі по собі не є предметом дослідження філософії. Матеріал здобуває філософське значення лише тоді, коли він розкривається як момент розвитку поняття, що у Г.-В.-Ф. Гегеля нерозривно пов'язане з наявним буттям. Тому історичне становлення, зміну одних форм релігії, права, мистецтва на інші необхідно осмислювати як єдиний, закономірний процес. Філософія показує необхідність існування даних сфер, причини їхньої появи й особливості розвитку, кінцевий пункт руху.

Ідея розгляду миру через призму господарства одержала розвиток наприкінці ХТХ — першій половині XX століття серед таких мислителів, як М.Вебер, В.Зомбарт, Г.Шмоллер, Г.Зиммель. Вони розглядали господарство як багатофакторне утворення, де, поряд з економічною складовою, діють психологічні, соціальні, ціннісні, інституціональні фактори. Особливе місце приділялося аналізу так званого духу господарства (капіталізму), під яким розумілася сукупність щиросердечних властивостей і функцій, що супроводжують господарювання. Розроблені даними авторами теорії виявляли собою міждисциплінарні утворення.

С.Н. Булгаков перевернув уяву сучасників про філософію господарства, додавши їй статус філолофсько-методологічного знання й довівши правомірність ідеї, що розглядає мир як господарство. Філософія господарства, розроблена С.Н. Булгаковим, мала глибокий методологічний зміст, оскільки в ній був даний аналіз основних ліній, намічуваних крапками перетинання філософських і економічних інтересів в області теорії господарства, у якій філософія господарства претендує на роль методології. Більше того, філософія господарства спрямована на подолання сформованої замкнутості суспільних дисциплін, припускає цілісне знання. Іншим важливим методологічним досягненням С.Н. Булгакова є теза про недопущення змішання загальфілософських понять і спеціально економічних або інших, тому що це приводить до перекрученого розуміння господарських процесів, затемненню об'єктивного суб'єктивним. Для С.Н. Булгакова характерний методологічний максималізм, що полягає в прагненні виявити самі глибинні підстави предметів, розкрити їхню справжню сутність. Крім того, філософія господарства припускає розгляд моральних, релігійних, культурних мотивів, що як впливають на поводження людей у сфері господарства, тим самим, указуючи шлях іншим наукам про господарство в плані подолання статичного характеру їхніх моделей. Філософії господарства С.Н. Булгакова властивий есхатологізм, що є проявом не песимізму, а результатом глибокого розуміння суперечливих основ господарського буття[6, c. 33-34].

Методологічну цінність представляє сформульований С.Н. Булгаковим принцип, відповідно до якого його власна концепція філософії господарства не пропонується як еталон і поряд з даною з господарства може бути побудована зовсім інша теорія.

У російської філософії крім С.Н. Булгакова проблеми, що мають відношення до сфери філософії господарства, розглядали наступні мислителі: А.С. Хом'яків, що бачив господарство, побудованим на основі принципу "органічності"; Н.К. Михайлівський, що розробив вчення про цілісність і повноту особистості й метафізиці природи; П.А. Флоренський, що представив концепцію всеєдності як основи космічного господарства й теорію реалістичного (трудового) відносини до миру; З.Н. Трубецькой, що запропонував вчення про універсального суб'єкта; Євразійці (П.Н. Савицький, Н.С. Трубецькой, Г.В. Флоровський, П.Н. Сувчинський, Л.П. Карсавін), що бачили Росію особливою географічною й культурно-історичною територією, третім континентом, поряд з Європою й Азією; П.Б. Струве, що висунула ідею метафізичності буття; А.А. Богданов, що створив навчання про організаційні процеси й творчу зміну буття — Тектологию; Н.Д Кондратьєв, що вивчав проблеми статики й динаміки господарства; П.И. Новгородцев, що розглядав проблеми взаємин абсолютного й відносного в здійсненні суспільного ідеалу, а також моральні перспективи еволюції; М.И. Туган-Барановський, що досліджував різні рівні й форми організації господарства, що займався проблемою особистого й безособового в господарстві й обоснованої ролі діяльнісного підходу; В.И. Вернадський, внесший значний внесок у розробку вчення про ноосферу й багато інших мислителів. Окремого згадування заслуговують роботи Н.Ф. Федорова, що проводило ідею онтологізації розуму й світ, що розглядав, як єдине космічне господарство й Н.А. Бердяєва, що поклало в основу вчення про господарство ідею онтологізації особистості.

До теперішнього часу сформувалося кілька підходів до аналізу господарського життя:

— стадіально-технологічний (Д.Белл, Е.Тоффлер) — пояснюючі зміни, що відбуваються в господарстві, технологічними факторами, що панує способом виробництва;

— культурно — соціологічний (Г. Зиммель, П.Козловски, А.Тойнбі, О. Шпенглер) – що розглядали взаємини економіки й культури, насамперед , в аспекті впливу на економіку культурних і етичних цінностей і протиріч, що виникають між ними;

— структурно-функціональний (Т.Парсонс) — запропонував розуміння господарства з позиції поділюваних усіма цінностей і нормативних стандартів, покликаних служити керівництвом до дії для окремих виконуючі ролі людей і для колективів, застосовуватися в різних контекстах і в різних конкретних ситуаціях. Головна умова — ці цінності повинні бути несуперечливими, певними, узагальненими й погодженими;

— гуманістичний (Т.Адорно, Г.Маркузе, Е.Фромм, Ю.Хабермас) -розглядав господарство крізь призму існування, буття людини й пошуку гармонії в його взаєминах із природою й культурою.

У російській літературі є різні підходи до визначення предметного статусу філософії господарства, які вдалося систематизувати завдяки Третьому Російському філософському конгресу, де була організована робота повноправної секції "Філософія господарства". Були зафіксовані наступні точки зору на філософію господарства: міждисциплінарне знання — результат синтезу економічної теорії й філософії (росіянці релігійної філософії господарства); самостійна дисципліна, що не є ні частиною філософії, ні частиною економічної теорії; методологічна основа економічної теорії; синонім економічної теорії; особливий варіант розвитку економічного життя, що включає всю значеннєву розмаїтість реального життя; інтерпретація господарства як ціле; соціологічна дисципліна; політична економія, осмислена з погляду історичного підходу; частина філософського знання, поряд з філософією права, релігії, мистецтва. Багато відомих філософів, соціологи, політологи, економісти, культурологи, що цікавляться проблемами господарства, не визначилися зі своєю позицією із приводу дисциплінарної приналежності філософії господарства, що свідчить явно не на користь рішення питання про предметний статус теорії господарства. Проте, накопичений достатній матеріал різної концептуальної спрямованості, що може бути використаний для побудови сучасної філософії господарства, за умови єдиної методологічної позиції.

Так, значний інтерес представляють дослідження, проведені Ю.М. Осиповим, що є засновником і ідейним лідером сучасної філософії господарства в Росії. Загальною передумовою філософії господарства для Ю.М. Осипова є її відкритість для подальших розробок. Економіка розглядається їм як окремий випадок господарства, а вартість ототожнюється з економікою, оскільки вартість саме істотне в економіці. Ю.М. Осипов уводить у свою конструкцію поняття деміурга, роль якого виконує людина, що йде по шляху перестворення миру у відповідності зі своїм поданням. У цілому, високо оцінюючи внесок Ю.М. Осипова у відродження проблематики філософії господарства й побудова оригінальної концепції, що сполучить моральне й діяльне початку, відкритість і евристичність, раціональність і ірраціональність, трансцендентне й іманентне, необхідно відзначити невизначеність, що зберігається в його теорії, із предметним статусом філософії господарства, що, з одного боку, не є одна з економічних наук, а з інший, не одна з галузей філософії. Хоча по тим проблемам, які вирішує філософія господарства в Ю.М. Осипова, пов'язаним з виявленням сенсів життя й господарства; визначенням, що є людина й чому, навіщо й куди спрямована людина господарюючий; які мети й наслідки має людське господарство; до якого загального результату воно може привести, мабуть, що мова йде саме про філософський погляд на мир.

Крім робіт Ю.М. Осипова теоретичну значимість мають праці сучасних вітчизняних авторів, які займаються як дослідженням окремих сторін господарського життя, так і проводять системний аналіз господарства.

Методологічним аспектам теорії господарства, її предметному статусу присвячені роботи П.А. Рачкова, А.И. Самсина, А.И. Субетто, А.А. Погребняка, В.В. Чекмарева.

Етична сторона господарства є головним об'єктом дослідження в працях Ф.И. Гиренка, А.В. Іванова, Н.А. Макашевой.

Антропологічний підхід до дослідження господарства розвивають Г.В. Фадейчева, Л.С. Гребньов, Ф.И. Гиренок, Д.Ю. Миропольский[1, c. 95-100].

2. Філософські концепції господарства

Сьогодні, коли надзвичайно швидко розширюються масштаби господарської діяльності людини і все наочніше виявляються позитивні і негативні її наслідки, завдання філософів, істориків, економістів, культурологів, антропологів, представників інших наук полягає в глибокому теоретико-методологічному осмисленні феномену господарства, визначенні подальших тенденцій соціокультурного розвитку.

Господарчі акти і технології в умовах глобалізації набувають аксіологічного значення, примушують світове товариство ставитися до них з позиції загальнолюдських цінностей, стають предметом моральної рефлексії. Господарчий етос є складовою частиною теорії і практики господарювання. Без оптимального вирішення господарчих проблем як у регіонах, так і в планетарному плані сьогодні неможливо визначити стратегію людської діяльності. Проблеми господарства – це не тільки економічні, технічні і технологічні, але й філософські, культурологічні. В кінцевому підсумку всі вони фокусуються в людині, її свідомості й душі. Світ, як і завжди, “обертається навколо людини”, і від людини, її духовності, філософсько-морального потенціалу врешті-решт залежить формування “розумного середовища” – ноосфери.

Філософсько-моральні аспекти людського господарювання тією чи іншою мірою висвітлювалися в історії суспільної думки. Нові покоління переосмислювали їх з урахуванням набутої культурної спадщини, стикалися з новими проблемами, залишаючи їх вирішення прийдешнім поколінням. Ці питання ставали предметом наукової рефлексії, економічної теорії та історії, соціології, культурології і, нарешті, філософії. Багато чого з цього знання збереглося і широко використовується в сучасній науці. Але з певних причин залишається поки що невикористаним величезний матеріал зі спадщини як зарубіжних, так і вітчизняних мислителів. У ній міститься безліч евристичних ідей і концепцій, зокрема з питань господарчої діяльності людини. Ось чому звернення до історії суспільної думки, аналіз праць класиків світової і вітчизняної філософії з означеної проблематики, безумовно, є сьогодні актуальним завданням.

Серед видатних мислителів кінця ХІХ – першої половини ХХ ст., які порушували проблему господарчої діяльності людини, особливе місце належить російському економістові, релігіозному філософу й богослову, одному з представників київської релігійно-філософської школи Сергію Миколайовичу Булгакову.

Як відомо, початковий смисл поняття "господарство" пов’язаний з організацією безпосередньої життєдіяльності людини, її боротьбою за виживання. У стародавніх греків слово "ойкономія" мало два смисли: "дім" і "закон". Аристотель (роботи "Нікомахова етика", "Політія") "ойкономію" тлумачив як господарство в широкому, тобто філософському розумінні слова. Такого ж значення надає цьому поняттю і середньовічний мислитель І.Дамаскін, священник Сільвестр – автор "Домострою" та М.В.Гоголь. Ретроспективний огляд визначень поняття "господарство" в суспільній літературі свідчить про те, що його науковий статус є недостатньо усталеним: у соціальній філософії та філософії культури воно ще не набуло конституційності за своїм змістом[3, c. 48-52].

Згідно з С.М.Булгаковим, поняття "господарство" слід розглядати з позиції двох підходів – економічного і філософського. По-перше, господарство – це економічна, трудова діяльність, яка спрямована на забезпечення матеріальних потреб з метою виживання людини. Але, на думку С.М.Булгакова, феномен господарства в методологічному вимірі не можна зводити до його політекономічного розуміння, оскільки політекономія як наука про господарство не може охопити багатьох соціокультурних аспектів господарчої діяльності людини – антропологічних, культурологічних, етико-естетичних, релігійних, космологічних. Звідси виникає необхідність узагальненої, філософської інтерпретації господарства як феномену культури. Аналіз багатьох визначень поняття "господарство", які містяться в праці "Філософія господарства", свідчить, що філософське розуміння феномену господарства полягає, зокрема, в ідеї організації мертвої матерії цілеспрямованою діяльністю людини в органічне ціле, інакше кажучи, в олюдненні та окультуренні природи.

Узагальнюючи концептуальні ідеї С.М.Булгакова про сутність господарства, його місце і роль у світі, можна дійти висновку, що "господарознавство" як теорія господарства може мати різні методологічні рівні його наукового осмислення: емпіричний, економічно-теоретичний і, нарешті, філософсько-культурологічний. Перший і другий рівні – прерогатива економічної науки, третій – філософії.

З урахуванням того факту, що існують два основних методологічних підходи до розуміння сутності і змісту феномену господарства, дослідження булгаковської концепції господарства доцільно вести в контексті суперечливого співвідношення економічної версії ("економізму") і його філософського осмислення. Філософія господарства повинна мати пріоритет порівняно з політекономічною теорією. Вона дає можливість зрозуміти людину як господаря світу, творця культури і своєї долі.

Серед основних теоретико-методологічних орієнтирів дослідження соціокультурних аспектів булгаковської концепції господарства необхідно зазначити такі: 1) світ – це господарство; 2) господарство виступає як олюднення й окультурення природи; 3) господарство – процес і продукт праці; 4) культура – це господарчим способом створюване життя соціуму; 5) природа – основа культури, матеріал для господарської діяльності людини; 6) господарство за своєю сутністю є духовним явищем; 7) господарство – це "творчість – відтворення", воно є ніщо інше, як процес і одночасно результат культуротворення; 8) господарство і мистецтво – різні прояви єдиного цілісного культурного процесу, спрямованого на досягнення гармонії і краси, буття людини; 9) перед людиною постає завдання створення "космічного господарства" як єдиного, соціокультурного організму.

Виходячи з "континууму" цих основних теоретико-методологічних ідей і досліджуються основні соціокультурні інтенції концепції господарства С.М. Булгакова.

Усяке неординарне явище в науці (а саме такою є концепція господарства С.М.Булгакова) зумовлює використання в його дослідженні історичного методу. Органічно пов’язаний з цим методом і соціокультурний підхід, адже феномен господарства стає зрозумілим тільки в контексті існування культури з вивченням численних її аспектів: антропологічного, економічного, морально-етичного, естетичного, релігійного і т.ін. До того ж господарство і господарювання людини нерозривно пов’язані з культуротворчістю[4, c. 79].

Безумовно, дослідження такого складного феномену, як господарство, не може бути проведено без використання системного підходу. Господарство і природа, господарство і культура, господарство і людина ("господар"), господарство і віра і т.ін. – усі ці відношення між цілим і частками, між окремими складовими системи потребують у процесі дослідження використання методології систематики, звернення до аналізу і синтезу, методів порівняння й аналогій.

Ж.Ж.Руссо і Ш.Фур’є в контексті критики цивілізації висунули цікаві і плодотворні філософські ідеї стосовно оптимальної організації господарства на нових принципах трудової і духовно-практичної діяльності людини: руссоїстські ідеї про суміщення власника і трудівника в одній особі господаря, про необхідність природно-морального підходу до ведення господарства на противагу існуючому господарству з усіма недоліками цивілізації; розробка М.Фур’є нової теорії і практики суспільного господарювання ("соцієтаризму"), створення моделі нового господарчого світу на засадах асоціацій – специфічних господарчих і соціокультурних утвореннях; К.Маркс і Ф.Енгельс визначали господарство перш за все як матеріально-виробничу діяльність, яка безпосередньо створює реальний процес життя людей, світ культури. Як діалектик К.Маркс намагався не абсолютизувати пріоритетне значення виробничих відносин і акцентував увагу на взаємодії виробництва з обміном, розподілом і споживанням у культурно-господарчому процесі. Але в кінцевому рахунку, вважав він, пріоритет залишається за економічними відносинами виробництва.

М.Вебер привертав увагу до феномену раціоналізації капіталістичного господарства, яка зумовлена багатьма чинниками. Особливого значення він надавав такому соціокультурному чиннику, як релігійна віра, приналежність людини до певної конфесії. На прикладі протестантизму він показує, як релігійна віра впливає на формування господарчого етосу.

Основні ідеї означених вище мислителів щодо місця і ролі господарської діяльності людини в культурно-історичному процесі стали теоретичними засадами „критики господарства” С.М.Булгакова.

М.І.Туган-Барановський вважав, що одним із найважливіших наукових принципів політекономії як науки про господарство є "економічний принцип": людина у своїй господарчій діяльності повинна намагатися отримати найбільшу вигоду з найменшою затратою сил. На його думку, практичні потреби й інтереси визначають організацію всього людського господарства, останнє ж є нічим іншим, як пристосуванням зовнішнього матеріального середовища до потреб людини. Разом з тим він, як і С.М.Булгаков, акцентував увагу на існуванні спільних проблем у політекономії і філософії в їх розумінні господарства (соціокультурні, цінністні аспекти господарської діяльності людини). Б.Д.Бруцкус критично аналізував пошуки нових принципів культурного господарювання в Росії післяреволюційного періоду відомими вченими-економістами О.В.Чаяновим, С.Струміліним, Є.Варгою, М.Бухаріним і дійшов висновку, що більшовицький досвід господарювання засвідчує утопізм й історичний тупик практичного марксизму. Водночас, він дещо недооцінював їхні теоретичні й практичні пошуки нових принципів організації культурно-господарського життя в нових історичних умовах[2, c. 98-100].

Висновки

Отже, треба пам’ятати, що розвиток господарських форм є не стихійний, а закономірний процес, природна необхідність його примусово обумовлює волю господарського суб'єкта. Таке відношення православ’я до індустріалізації і урбанізації сучасного життя, науково-технічного прогресу. Якщо його неможливо змінити через його господарську неминучість, то не лишається нічого іншого, як переосмислити цей процес по-християнськи і облагородити його; зробити його із організації експлуатації нивою загальнолюдської праці; замість служіння похоті і грошолюбству направити на служіння вищим цілям людства і християнської любові. Тут доречний є запитання загального характеру: чи має православна філософія господарства загальний есхатологічний смисл /віра в релігійний кінець світу і покарання грішних/, чи вона направлена лише на добування хліба насущного на кожен день?

На це питання намагався дати відповідь відомий російський філософ М.Ф.Федоров. За його думкою, господарює не індивід, а людство, причому окремі зусилля і досягнення людей підсумовуються в загальний результат людського оволодіння природою. Людина здійснює своє історичне призначення — стати володарем Всесвіту, розкриваючи його таємниці і підкоряючи їх своїй волі. В господарській праці, в підприємництві твориться загальне діло усього людства. В господарстві взагалі розкривається космізм людини, його покликання і міць; в ньому людина живе одним життям зі світом, як в потребах, так і в виробництві. Оволодіння силами природи, "регуляція природи" має для себе виправдання тільки через участь синів людських, які виконують справу Божу у всезагальному воскресінні своїх батьків. Якщо ця справа не буде завершена синами людськими, вважив М.Федоров, то бона буде звершена волею Божею в ім’я осудження тих, хто не справився зі своїм завданням.

Список використаної літератури

1. Остропольська З.М. Культурологічні аспекти філософії господарства С.М.Булгакова / З.М.Остропольська // Наукові записки Харківського військового університету. – Серія: Соціальна філософія, педагогіка, психологія. – Х.: ХВУ, 2002. – Вип. ХV. – С. 95–101.
2. Остропольська З.М. Ідея "праведного господарства" у вітчизняній філософській думці (Г.С.Сковорода, М.В.Гоголь, С.М.Булгаков) / З.М.Остропольська // Наукові записки Харківського військового університету. – Серія: Соціальна філософія, психологія. – Х., 2003. – Вип. 2(17). – С. 87–100.
3. Остропольська З.М. Західноєвропейська соціально-філософська думка XVIII–XX століть про культурно-господарську діяльність людини /З.М.Остропольська // Культура України. Серія: Мистецтвознавство. Філософія. – Вип. 15. – Х.: ХДАК. – С. 48–57.
4. Остропольская З.Н. Булгаковская интерпретация мира как хозяйства/ З.Н.Остропольская// Міжнародна науково-теоретична конференція: Духовна культура в інформаційному суспільстві: Матеріали конф. – Х.: ХДАК, 2002. – С.79.
5. Остропольська З.М. Моральні виміри господарчої діяльності людини/ З.М.Остропольська// Міжнародна наукова конференція : Соціокультурні комунікації в інформаційному суспільстві: Матеріали конф. – Х.: ХДАК, 2003. – С. 32-33.
6. Остропольская З.Н. Хозяйство и искусство // Наукова конференція молодих учених: Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття: Матеріали конф. – Х.: ХДАК, 2003. – С.33-34.