Вступ

1. Поняття конформізму та його завдання.
2. Поняття особистості, її структура, формування, типи особистостей.
3. Темперамент, його фізіологічна основа, типи темпераменту.
4. Характер, риси і типи характеру, значення для медичного працівника.
5. Поняття про патологічні зміни характеру, їх причини і профілактика.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Конформізм – зміна поведінки чи переконання у на реальне чи групове переконання.

Явище конформізму пов'язано з групою. З тим, як може група впливати на окремої людини. Якщо чоловік згоден думкою більшості, з думкою чи переконанням групи – він отримує підтримку і схвалення. Навпаки – якщо він йде проти течії, то зустрічає невдоволення, відторгнення, ненависть. Таких людей називають нонконформістами. За більшої частини вони лідери, генератори ідей, новатори. Якщо чоловік є лідером в колективі – то йому буде дозволено невеличке відхилення загального поведінки.

І.Конформізм – зміна поведінки чи переконання у на реальне чи групове переконання.

Нонконформіст пропонує нові ідеї, йде неходженої стежкою. Такий спосіб думання не приносить популярності. Спочатку його не сприймають, або рахують ідіотом, але через якийсь час люди приймають нові рішення спокійно користуються всіма благами цивілізації. Так влаштований світ: Спочатку ненависть, глузування, обурення, потім цікавість, а слідом — бурхливий захоплення і шанування. Нонконформіст зіштовхується з нерозумінням і відкиданням з суспільства. Конформістів більшість і швидше за все, чоловік просто боїться змінювати життя, прагнути новому, забувати старе. «Іноді непохитна позиція — результат паралічу» (Станіслав Єжи Лец).

Явище конформізму досліджувалося багатьма вченими. Було проведено експерименти з виявлення групового тиску. Приміром, експерименти про відрізки, коли чоловік під впливом групи давав явно помилковий відповідь. Пригадаймо «третю хвилю» — сила у єдності. Група дає своїм членам захист і схвалення. У групі людина отримує підтримку, але як він відхиляється від норми поведінкою або висловами – так відразу потрапляє в в опалу і бути виключено групи. Конформне поведінку грає подвійну, як позитивну, так і негативну, у соціалізації особистості: з одного боку, конформне поведінку сприяє виправлення помилкового думки чи поведінки, якщо більш правильним виявляється думку більшості. З іншого боку, конформне поведінку заважає утвердженню власного незалежного поведінки чи думки. іншого боку людина не може бути лише конформістом чи нонконформістом за. Це залежить від ситуації і вирішального питання. Хоча і уперті, які дотримуються своєї думки всю життя, а також товариші, готові свою правду відстоювати кулаками. Також людина не схильний до конформізму якщо проблема стосується його, торкається важливі аспекти, особливо значимі моменти. Тоді чоловік відстоюватиме свої позиції.

Тепер я перейду до найголовнішого: для чого потрібен конформізм? Як можна це явище пояснити?

Управління передбачає роботу в групі і з групою. Члени групи різняться один від одного особистісними, фізичними та розумовими здібностями. У кожного свої інтереси, можливості і таланти. При вирішенні будь-якого питання виникають варіанти рішення. Кожен вільний погодитися чи не погодитися з прийнятою рішенням. Але хтось прийме самостійне рішення, а хтось проголосує, як і більшість. «Як всі» – основне виправдання, як писав Лев Толстой. У той же час під час обговорення іншого питання, чоловік хто голосував «як всі» запропонує інший варіант.

ІІ. В психології поняття „особистість” розглядають в сукупності понять: „людина”, „індивід”, „індивідуальність”.

І – людина

ІІ – індивід

ІІІ – особистість

ІV– індивідуальність

І. Людина – представник людського роду „Homosapiens” (хомосапіенс).

ІІ. Індивід – це окремий представник людського роду, конкретна самість.

ІІІ. Особистість – суспільна людина, якій притаманні погляди на життя, переконання, а значить розвинутий світогляд, яка активно реалізує своє здібності.

ІV. Індивідуальність – сукупність неповторних рис в людини.

Людина стає особистістю за таких умов:

1 – коли народжується психічно-здоровою (народжена людина ще не є особистістю);

2 – коли формується у суспільства (серед людей).

Будуючи наділеною від народження певними біологічними якостями, людина стає особистістю по мірі засвоєння соціального досвіду у своїх його проявах (способів і засобів виробництва, духовної культури тощо).

Процес формування особистості і його значення для суспільного життя (виноситься на самостійну поза аудиторну роботу).

Класифікація типів особистостей

(Московський інститут соціальних досліджень):

1. Мислительно-інтуїтивний тип

2. Інтуїтивно-мислительний тип.

3. Емоційно-інтуїтивний тип.

4. Інтуїтивно-емоційний тип.

5. Мислительно-розсудливий тип.

6. Розсудливо-мислительский тип.

7. Емоційно-розсудливий тип.

8. Розсудливо-емоційний тип.

ІІІ.В якості загальної основи особистісних властивостей витупає темперамент.

Темперамент(від лат. „темперо” – зміщую в належному співвідношенні) – сукупність найбільш стійких індивідуально-психічних особливостей людини, які виявляються в динаміці її поведінки та діяльності.

Термін „темперамент” запропонований давньогрецьким лікарем Гіппократом (460-377 рр. до н.е.) в 5 ст. до н.е. Він описав основні тими темпераменту, дав їм характеристику, проте віз зв’язував темперамент не з властивостями нервової системи, а з співвідношенням різних „соків” в організмі – крові, слизі і жовчі.

• переважає кров („сангіус”) – сангвінік;
• переважає слизь („флегма”) – флегматик;
• переважає жовч („холе”) – холерик;
• переважає чорна жовч („мелан холе”) – меланхолік.

„Те, що змітає на своєму шляху холерик, обминає сангвінік, не бачить флегматик, стає великою бідою для меланхоліка”

Вивчення фізіологічних основ темпераменту, яке було розпочато у ХХ ст. І.П. Павловим, дало можливість встановити: в основі темпераменту лежать властивості нервової системи:

Співвідношення сили нервової системи (сила збудження і гальмування), її рухливості (зміни швидкості процесів збудження і гальмування), і рівноваги процесів збудження і гальмування.

Саме це співвідношення властивостей нервової системи створює 4 основні типи темпераменту:

1. сильний неврівноважений тип – холерик;
2. сильний врівноважений рухливий – сангвінік;
3. сильний врівноважений інертний – флегматик;
4. слабкий тип – меланхолік.

Тим темпераменту залежить від спадковості, проте окремі його показники можуть змінюватися залежно від умов життя, виховання, навчання та діяльності людини.

Окремі показники темпераменту можна змінити за допомогою характеру: послабити негативні властивості темпераменту і посилити позитивні.

IV. Характер (від грецю „характер” – ознака, риса, прикмета) – сукупність істотних стрижневих і найбільш стійких індивідуальних якостей, виражаються в діяльності, спілкуванні та поведінці.

Характер є стрижнем особистості, головним виз начальником її індивідуальності.

Якщо темперамент в основному залежить від природженого типу ВНД, то характер більше визначається умовами навчання, виховання, стосунками в колективі, сім'ї, тобто в процесі засвоєння соціального досвіду.

Вік від 2-3 до 9-10 років є сенситивним для формування характеру.

За даними фізіологічних досліджень, фізіологічну основу характеру становить сума стійких тимчасових нервових зв’язків, які утворилися в корі великих півкуль головного мозку в процесі набуття життєвого досвіду, а також тип ВНД людини.

Безумовно, тимчасові нервові зв’язки піддаються змінами залежно від різноманітності життєвих ситуацій та умов діяльності людини, і разом з тим змінюються риси характеру.

— і особливо емпатія (співчуття, співпереживання; емпатія – це показник професійної придатності медичного працівника).

Встановлено, що існує кілька типів характеру:

1. конформні люди – які уникають приймати рішення, погоджуються зоточуючими;
2. самостійні люди – які завжди беруть на себе відповідальність.
3. експансивні люди – люди, схильні дол. Зовнішнього виявлення своїх переживань;
4. імпресивні люди – більше переживають у собі.
5. люди, схильні більше до міркувань, переживань, поривань;
6. люди, схильні до активної цілеспрямованої діяльності.

Швейцарський психолог, психіатрКарл Густав Юнгвиділив такі типи характеру:

1. Екстравертний(лат. „екстра” – назовні) – переважна скерованість психічних процесів на зовнішній світ, на інших людей.
2. Інтровертний(лат. „інтро” – всередину) – переважна скерованість психічних процесів на свій власний внутрішній світ.

Відома типологія характерів німецького психіатра Карла Леонгарда. Він виділяє 10 акцентуйованих типів характеру (акцентуація – надмірне вираження окремих рис характеру):

1 – гіпертимний

2 – дистимічний

3 – циклоїдний

4 – збудливий

5 – застрягаючий

6 – педантичний

7 – тривожний

8 – емотивний

9 – демонстративний

10 – екзальтований.

(див. Вітенко І.С., Вітенко Т.І. „Основи психології, с. 98-1001).

V. Практично для медичного працівника важливо знати патологічні зміни характеру.

Найбільш яскраво виражені патологічні зміни при психопатіях.

Під психопатіями розуміють такі зміни в характері, які не дають змогу особистості будувати нормальні робочі взаємини в колективі, в сім'ї (сварки, чвари, іноді і бійки) і заважають нормальній трудовій діяльності, тобто ведуть до соціальної дезадаптації”.

У виникненні психопатій характеру важливу роль відіграють несприятливі спадкові задатки і особливо умови виховання в дитячих установах, сім'ї, школі.

Виділяють 4 форми психопатії:

1) Істерична психопатія.

Характерні: егоцентризм, брехливість, вередливість. Намагаються здобути визнання оточуючих, справити на них враження. Часто завищена самооцінка. Негативні якості нерідко є наслідком неправильного ставлення оточуючих і особливо батьків, які схильні задовольняти будь-які, у тому числі невиправдані бажання дітей. саме ця категорія психопатів часто стає ініціатором конфлікту в колективі, сім'ї.

2) Циклоїдна психопатія.

Характеризується частою зміною полярних емоційних станів. Ці особи або перебувають в зниженому настрої, все бачуть в темному світлі, як правило, перебільшують свої недоліки, або ж усім задоволені, нерідко метушливі, непосидючі. Зміни настрою за типом фаз, тривалість яких від кількох днів до тижнів, місяців.

3) Шизаїдна психопатія.

Відсутня гармонія у співвідношенні розуму, волі та почуттів. Залежно від домінування одного з цих компонентів існують варіанти шизоїдного характеру. Вони зазвичай замкнуті, відлюдні, нетовариські і важко вступають в контакт.

4) Епілептоїдна психопатія.

Характерна запальність і дратівливість. Ці особи жорстокі і мстиві. В колективі їх не люблять, цураються, хоча зовні можуть бути коректними, ввічливими людьми.

В якості профілактики психопатій потрібно створювати певну організацію навколишнього середовища, здійснювати відповідні виховні заходи, які впливають на людину, а також потрібне особисте бажання в формуванні здорової особистості.

Висновки

Основи конформізму закладаються в дитинстві, такі «істини» як: «не висувайся, живи як всі». Суспільство нав'язує норми установки. Я вважаю, що має бути вибір і людини – це його рішення. Якщо правильно впливати людину, – то навіть нав'язані рішення він вважатиме за свої. Іноді вистачає невеликого натяку, маленької деталі – і приймає нав'язане рішення. Конформісти допомагають приймати колективні рішення, але вони ніколи не стануть лідерами, генераторами тем ідей, чемпіонами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конюхов, Николай Игнатьевич Словарь-справочник по психологии/ Николай Конюхов,. -М.: Б.и., 1996. -154, [1] с.

2. Масляев, Олег Иванович. Психология личности/ Олег Иванович Масляев,. -Донецк: Сталкер, 1997. -406 с.

3. Общая психология : Учебник для пед. ин-тов/ Под ред. А.В.Петровского. — 2-е изд., доп. и перераб.. -М.: Просвещение, 1977. -478,[1] с

4. Основи психології : Підр. для студ. вузів/ За заг. ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 1996. -630,[1] с

5. Сабуров, Анатолий Степанович Психология : Курс лекций/ Анатолий Степанович Сабуров,; Ред. И.П.Коваленко; Ред. И.П.Коваленко. -К.: Лекс, 1996. -205,[2] с.

6. Холл, Кэлвин Теория личности : Учеб. пособ. для студ. вуз./ Кэлвин Холл, Г.Линдсней; Пер. с англ., ред. И.Б.Гриншпун; Авт. вступ. ст. Д.А.Леонтьев. -М.: "КСП+", 1997. -719 с.:

7. Хьелл, Ларри Теория личности = Personality theories : Основные положения, исследования и применение: Учеб. пособ. для студ. вуз./ Л.Хьелл, Д.Зиглер; Гл. ред. В.Усманов; Пер. с англ. С.Меленевской, Д.Викторова; . -СПб: ПИТЕР, 1997. -606 с