Вступ.

1. Вплив інформатизації на бібліотеку та бібліотечні процеси.

2. Роль бібліотек в інформатизації суспільства і підвищенні інформаційної культури.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Початок XXI ст. ознаменувався прямуванням світового співтовариства до відкритого інформаційного простору, створення якого означає відсутність будь-яких перешкод у отриманні інформації, впевненість у її достовірності та якості. Цей процес супроводжується значними змінами в усіх сферах людської діяльності, бібліотечна — не виняток. Так, інформатизація, як визначальна умова переходу до інформаційного суспільства, не лише надає додаткові можливості бібліотечним установам, а й суттєво трансформує традиційні бібліотечні процеси й уявлення про бібліотеку як таку: нині поширена думка, що майбутнє бібліотеки не так у володінні фондом, як у наданні доступу до інформації. Наскільки реальне подібне твердження? Щоб відповісти на це запитання, необхідно простежити основні етапи впровадження інформаційних технологій у бібліотеки.

Процес інформатизації суспільства активно проходить в усьому світі і викликає постійну необхідність значного підвищення інформаційної культури людей.

Культура взагалі — це складне, багатогранне соціальне явище. Вона часто виступає як важлива характеристика людської особистості, як своєрідний показник рівня її зрілості. В цьому ракурсі може йти мова про культуру праці і відпочинку, виробництва, спілкування людей, про культуру правову, політичну, екологічну, поліграфічну, педагогічну, філософську тощо, і, зокрема, інформаційну.

1. Вплив інформатизації на бібліотеку та бібліотечні процеси

За всю історію бібліотек, з найдавніших часів до 70-х років XX ст., можна відзначити лише одне технологічне нововведення, що значно вплинуло на їхній розвиток — це винайдення технології книгодрукування. Проте за останні тридцять років розвиток бібліотек багато в чому визначався прогресом у сфері обчислювальних систем та інформаційних технологій. Електронно-обчислювальні машини (ЕОМ) і технології автоматизованої обробки інформації (збір, систематизація, зберігання, пошук, отримання) відразу знайшли застосування в бібліотеках, які мали значні ресурси і безліч рутинних операцій обробки даних, що підлягають частковій або повній формалізації. Виникли перші автоматизовані бібліотечні інформаційні системи (АБІС). АБІС першого покоління базувалися на великих і середніх ЕОМ, вони були дорогими, «закритими», не «дружніми» до кінцевих користувачів. Ці системи не набули широкого поширення і застосовувалися лише у великих бібліотеках світу. На початку 80-х років впроваджуються персональні комп'ютери, що внесли зміни у використання обчислювальних засобів: у бібліотеках почали створювати АБІС на базі персональних комп'ютерів. Тобто, система розміщувалася на одному комп'ютері, користувачі працювали в режимі розподіленого часу.

Пізніше виникають АБІС на базі локальної обчислювальної мережі. Системи охоплюють або частину операцій, або ввесь традиційний бібліотечний цикл, до якого входить: книговидача. Дружній інтерфейс, притаманний програмним системам для персональних комп'ютерів, сприяв їх широкому розповсюдженню в бібліотеках.

Бурхливий розвиток телекомунікаційних технологій наприкінці 80-х — на початку 90-х років уможливлює використання корпоративних бібліотечних систем, що означає об'єднання бібліотек як розподіленої інформаційної системи і створення спільних розмежованих ресурсів. Нова «революція», зумовлена появою Internet і його надзвичайно швидким поширенням, заклала базис для організації корпоративних систем. Крім того, Internet стає de facto відкритим стандартом, який забезпечує загальноприйнятий спосіб взаємодії різних систем. Ресурси бібліотечної системи доступні користувачам з будь-якої точки світу 365 днів на рік 24 години на добу. Під ресурсами розуміють перш за все електронні каталоги. Поширюється технологія електронної доставки документів, за допомогою сканування. Для електронної доставки використовуються різні служби Internet: E-mail, ftp та ін.

Виникнення дешевого мультимедійного персонального комп'ютера, подальше поширення глобальних мереж, зниження показника "ціна — виробник" для серверних платформ забезпечили необхідні технічні та економічні умови для реалізації проектів цифрових бібліотек.

Окрім технічної та економічної, існує ще одна база для створення цифрових бібліотек, точніше фактор, який зумовлює потребу в них — постійно зростаючий обсяг знань, які неможливо нині зберегти лише традиційними засобами.

Слід зазначити, що дану проблему (збереження знань не лише за допомогою книгодрукування) людство почало вирішувати ще з середини 50-х років, відколи відповідно до розвитку науки, техніки, виробництва стали виникати нові носії інформації: мікрофіші, мікрофільми, грамплатівки, аудіокасети, відеофільми… Бібліотеки купували їх у зростаючій кількості, але перевага залишалася за друкованою продукцією. Питання доцільності такого розподілу не порушувалося до тих пір, доки не розпочалася всеохоплююча інформатизація суспільства (тобто до кінця XX ст.) і не набули такого поширення електронні документи. Виявилося, що останні зручніші для зберігання, транспортування (оскільки вони компактніші); для використання (ними одночасно можуть користуватися кілька осіб, а отже, вирішується проблема екземплярності та ін). Саме тоді й заговорили про поступове зникнення традиційних бібліотек, які замінять віртуальні, цифрові, електронні. В даному дослідженні ми не будемо докладно зупинятися на відмінностях цих бібліотек, оскільки нас більше цікавить селекція документів.

Відбір документів у електронні та цифрові бібліотеки вже розглядався [4, 6], що ж до віртуальних… Зазначимо, що віртуальна бібліотека — це комплекс інформаційних джерел, доступних через глобальні комп'ютерні мережі, що в сукупності утворюють Internet. Віртуальна бібліотека не має єдиного місця розміщення — її ресурси розподілені по всьому світу, а інформаційний потенціал перевищує документні ресурси будь-якої книгозбірні й швидко збільшується.

Тож, чи потрібна віртуальним бібліотекам селекція, яку здійснюватимуть спеціалісти, адже фонду як такого вони не мають? Перше, що спадає на думку — ні: споживач самостійно відбиратиме потрібні відомості, зважаючи лише на власні сили. Однак якщо замислитися — впевненість зникає. Насамперед тому, що сучасний користувач бібліотеки значно відрізняється від своїх попередників. Найголовніша відмінність — інформація йому потрібна негайно і це не проста забаганка, а нагальна вимога часу, оскільки в умовах інтенсивного розвитку науки й техніки інформація дуже швидко застаріває. Проте, якщо йдеться про пошук нової літератури, то саме оперативності Internet гарантувати й не може. Парадокс? Аніскільки, у цьому міг переконатися кожний: спочатку, виявивши за ключовими словами або предметними категоріями 200—300 джерел, вас переповнює почуття тріумфу, яке поступово, при детальному ознайомленні з матеріалом, змінюється розпачем, тому що більша його частина не відповідає дійсній потребі. Такий висновок — результат аналізу літератури лише за назвою, іноді — за анотацією, тобто немає гарантії, що після безпосереднього ознайомлення вона не виявиться непотрібною. Практика свідчить, пошук у БД навіть таких відомих пошукових систем як Yahoo, Aha Vista або Magellan потребує подальшого оцінювання інформації. Чому так відбувається? Тому, що здійснюється контекстовий пошук, який ґрунтується на збіганні слів у запиті і в тексті документа. Збіг може бути не точним, оскільки слова аналізуються за смисловою основою — як правило, за коренем. Результат — часу на пошук витрачено багато, а користі — мало. А якщо ще й зважати на те, що інформація в Internet завжди змінюється… Отже, напрошується висновок: можливо, саме бібліотечний відбір і є гарантом оперативності доставки та повноти інформації і саме бібліотекарі, як інформаційні професіонали, повинні будуть шукати інформацію, оцінювати її, допомагати користувачам в пошуку, іншими словами, здійснювати селекцію.

Під впливом інформатизації остання, як невід'ємна частина бібліотечної діяльності, вже нині зазнає суттєвих змін. По-перше, оскільки урізноманітнився масив документів, розширилися межі дії бібліотечної селекції; по-друге, змінився характер запитів користувачів, що висунуло нові вимоги до якості та змісту матеріалів, які відбираються у фонди бібліотек; по-третє, завдяки комп'ютерним технологіям сам процес селекції почав здійснюватися значно швидше.

Селекція віртуальних документів потрібна ще й тому, що через інформаційні мережі практично в усьому світі нині розповсюджується і соціально неприйнятна інформація. Більшість країн встановлює певні обмеження на деякі види матеріалів, якими можна маніпулювати в межах кордонів держави, але характер і масштаб цих обмежень залежить від політичних, культурних, релігійних і правових традицій. Тому "втручання" спеціалістів у формі чіткої філософії доступу до он-лайнової інформації вкрай необхідне. Це змістовний аспект проблеми. Якими ж формальними критеріями повинні керуватися бібліотечні працівники при оцінюванні Web-сторінок? Звичайно ж, не слід ігнорувати традиційні вимоги: акуратність, авторитетність (наукова репутація автора чи видання), своєчасність інформації та частота її оновлення, зручність доступу (простота організації та пошуку), мова публікації та ін. Однак існують критерії для оцінювання саме електронних ресурсів. Спеціалісти умовно поділяють їх натри блоки:

• доступ: потрібно зважати на фактори стабільності Web-сторінки, час, що витрачається на копіювання інформації, зміну мережевої адреси Web-сторінки в минулому і можливу зміну в майбутньому, а також заміни програмно-апаратного забезпечення комп'ютерів.

• якість оцінюється з двох основних позицій: а) авторитетність джерела інформації; б) власне якість інформації.

З позиції: а) потрібно достовірно знати про організацію чи особу, відповідальну за цю web-сторінку. Як правило, це видно із заголовка на першій сторінці, у разі його відсутності можливий аналіз мережевої адреси. Потрібно також мати уявлення про наукову репутацію автора чи організації. Для цього припустимі консультації з колегами — спеціалістами з певної предметної сфери, або виявлення, які ще матеріали були опубліковані даним автором. Слід бути обережними з простим копіюванням списків мережевих ресурсів, поданих індивідуальними складачами, а також з ресурсами, знайденими за допомогою пошукових систем, які не розрізняють якісні матеріали від неякісних.

З позиції: б) матеріал повинен підлягати рецензуванню або іншому контролю якості. Користувачі звернуть увагу в першу чергу на статті з журналів, які мають посилання чи бібліографічні дані. Web-сторінка повинна бути без граматичних помилок, графічний і табличний матеріал — зручний для прочитання. Потрібно розрізняти Web-сторінки комерційного і некомерційного змісту, оскільки перші не завжди об'єктивні. Інформація має бути своєчасною і релевантною запитам користувачів, для яких її відбирають. Простота використання: при відборі Web-сторінок потрібно зважати, чи легко в них орієнтуватися, чи існує карта Web-сторінок, а також посилання з будь-якої її частини до початку. Для інтерактивних Web-сторінок, таких як пошукові системи, бажано мати пункт "Допомога", який полегшує користування даною системою. Потрібно звертати увагу на оформлення Web-сторінки [2]. Ми зупинилися на відборі документів для їх негайного використання, але електронні документи — інколи єдина форма існування для значної частини інформації, зафіксованої на матеріальних носіях, і вони, як і традиційні видання, потребують зберігання для наступних поколінь. Отже, відбір електронних документів для тривалого зберігання — ще одна проблема сучасної бібліотечної селекції, що залишається поки "відкритою". Зрозуміло: зібрати все, що публікується в Internet, просто неможливо — це мільйони документів.

Вибірковий підхід — збір найважливіших публікацій. Прихильниками такого підходу є, наприклад, НБ Канади, Австралії. Аргумент на користь вибірковості — не варто витрачати й без того обмежені ресурси на зберігання мотлоху. Проте розумний відбір — важка справа; навіть якщо його здійснюватимуть спеціалісти, можлива втрата важливої інформації. До того ж проекти вибірковості потребують більше співробітників, ніж вичерпний відбір. Тому доцільніше спочатку здійснювати збір, а потім — у процесі індексування та каталогізації — відбір документів.

Однак як збирати Web-документи? Звичайний спосіб — збір з використанням robot-програми, що шукає документи в Internet і видає їх у формі копій. Інший спосіб — отримання у виробників стрічок і магнітно-оптичних дисків. Для вичерпного збору єдино можливим є перший підхід, оскільки він простий і практичний; виняток — деякі сайти, захищені паролями.

Характерна ознака Web-публікацій — незначна тривалість існування (як правило, близько двох місяців). Можливий підхід під назвою snapshot (миттєвий знімок) полягає в тому, щоб робити 2, 4, 6 або іншу кількість snapshot з Web кожного року, і вважати, що вони представляють Web-публікації цього року. Це надає можливість автоматично відбирати і скорочувати обсяг Web. Проблема полягає в тому, що при цьому втрачаються публікації, що мають коротке "життя". Тому до подібних публікацій має бути особливий підхід [5].

2. Роль бібліотек в інформатизації суспільства і підвищенні інформаційної культури

За визначенням одного з провідних спеціалістів в галузі інформатизації Е.П.Семенюка, інформаційна культура — це складова людської культури взагалі, яка характеризує рівень всіх комунікативних процесів, які здійснюються в суспільстві. Категоріями інформаційної культури людини слід вважати її вміння вірно формулювати свої запити, ефективно здійснювати пошук необхідних джерел в усій сукупності доступних інформаційних ресурсів, вміти відбирати, оцінювати інформацію і створювати якісно нову (9, с.34).

В залежності від об'єкту діяльності можна розглядати інформаційну культуру особистості, всього суспільства або його частини, нації, вікової чи професійної групи (6, с.2). В даному випадку найбільший інтерес для нас становить інформаційна культура особистості і суспільства.

Інформаційна культура особистості органічно пов'язана з особливостями інтелектуального розвитку. Чим багатший внутрішній світ людини, тим більше можливостей формування його високої інформаційної культури. Саме через це в багатьох економічно розвинутих країнах все більше уваги надається підвищенню освітнього та інтелектуального рівня працівників (6, с.3). Для сприяння цьому, зокрема, створюються сучасні електронні бази даних, інформаційні системи. Проте успіхи автоматизації неможливі без належного рівня інформаційної культури як у суспільства в цілому, так і в окремої особистості. Навіть найдосконаліша система інформації не буде ефективною, якщо її споживачі не проявлятимуть до неї зацікавлення і не вмітимуть нею користуватися.

Питання бібліотечно-бібліографічної, інформаційної грамотності завжди були актуальними. Не так давно серед науковців, бібліотечної громадськості, в сфері наукової інформації ставилось завдання першочергово розповсюджувати бібліотечні знання серед спеціалістів різного профілю. Проведене ще в другій половині 60-х років дослідження за темою "Бібліотека і наукова інформація" (1) виявило тенденцію зростання бібліотечно-бібліографічної культури фахівців країни у різних галузях і показало тісний зв'язок між ефективністю використання бібліотечно-інформаційних ресурсів та послуг і хоча б початковою бібліотечно-бібліографічною грамотністю користувачів. Потім певний час йшлося про комп'ютерну грамотність, про набуття елементарних навичок електронного інформаційного пошуку. Поза увагою вчених, громадськості, зокрема, в сфері науки, освіти, культури довгий час залишались гуманітарні аспекти інформатизації суспільства, пов'язані з поняттям "інформаційна культура". Згодом, з розвитком інформатизації, комп'ютеризації процесів у різних сферах діяльності, постала необхідність розширення і поглиблення знань у цій сфері. Сьогодні на перший план виступає не технічна сторона інформатизації, а гуманітарна.

Лише в 90-х роках активізувалась робота в цьому напрямку. У 1993 році в межах Міжнародної Академії інформатизації в Москві було створено відділ інформаційної культури, який об'єднав зусилля вчених різного галузевого профілю із різних міст, вузів і наукових закладів Росії, країн близького і далекого зарубіжжя. Цій же проблемі була присвячена наукова конференція, яка відбулася в Краснодарі і в Новоросійську у 1993 році (2).

"Інформаційна культура" — дуже широке і розгалужене поняття. Але, як справедливо зазначає Ю.С.Зубов, в ньому можна розрізнити п'ять основних складових аспектів:

— формування системи понять тезауруса, які забезпечують загальну і соціальну орієнтацію особистості у навколишній інфраструктурі;

— вміння здійснювати інформаційну діяльність, формувати свої інформаційні потреби і запити. Володіти стратегіями і алгоритмами оптимального інформаційного пошуку і аналізу інформаційних джерел, згортати і розгортати інформацію, вступати в різноманітні інформаційні контакти;

— готовність особистості використовувати як традиційні, так і комп'ютерні джерела інформації, базі^Т^ банки даних,

— вміле регулювання інформаційної поведінки людини в світлі вироблених суспільством моральних і правових норм;

— реалізація індивідуальності особи в її інформаційній діяльності (3,6).

Усвідомлення того, що в умовах інформатизації суспільства, всіх сфер діяльності індивідуума, формування інформаційної культури стало необхідністю, викликає постійну потребу поглиблення знань в цьому аспекті. Закономірно, що уже зараз в деяких вузах введено нову дисципліну "Інформаційна культура особистості".

Програма цього курсу передбачає такі теми: "Інформаційна культура як фактор соціалізації і самореалізації особистості", "Психологічні основи інформаційної культури особистості", "Інформаційні потреби особистості: структура і рівні", "Інформаційні ресурси суспільства як база задоволення інформаційних потреб особистості", "Спеціальні засоби забезпечення інформаційної діяльності", "Процесуальні особливості і якісні характеристики інформаційної діяльності", "Етичні і правові аспекти інформаційної поведінки особистості", "Інформаційна культура особистості і проблема людської індивідуальності" (3).

Навіть побіжний перелік тем свідчить про важливість і актуальність курсу і про доцільність його введення і в Київському державному університеті культури і мистецтв. Разом з цим процес навчання має спиратися на принципи індивідуалізації, педагогіки співробітництва і активних методів впливу, пов'язуватись з повсякденним інтелектуальним життям суспільства, закріплюватись різними формами ділових ігор, удосконалюватись, спираючись на результати експериментальної та науково-дослідної роботи.

На наш погляд, також продиктовано життям введення курсу "Інформаційна культура спеціаліста" з його відповідною профілізацією для різних спеціальностей. Це допомогло б майбутнім юристам, медикам, економістам тощо швидко знаходити доступ до потрібної інформації, вільно користуватись доступними інформаційними ресурсами, постійно поглиблювати свої знання як під час навчання, так і після одержання диплому протягом своєї професійної діяльності, що зрештою підвищуватиме якість їх праці, а разом з тим і добробут громадян.

Що стосується загальноосвітньої школи, то вона повинна давати учням загальні уявлення про інформаційний потенціал суспільства і формувати в них початкові навички самостійного інформаційного пошуку, роботи з документами і з комп'ютерною технікою. Учні середніх спеціальних навчальних закладів мають здобувати такі знання з урахуванням особливостей інформаційних джерел, що обслуговують конкретну галузь.

Інформаційна культура стає важливим фактором розвитку кожної людини і в той же час виступає як фактор соціального розвитку людства.

Світ сьогодні вступив в нову фазу свого розвитку — стадію побудови інформаційного суспільства. Відбувається комп'ютеризація всіх видів людської діяльності, формування інтегральних систем і мереж, покликаних забезпечити кожному індивідууму доступ до всього багатства інформаційних ресурсів суспільства.

Попри наявну, у порівнянні з багатьма цивілізованими країнами, технічну відсталість, Україна не може стояти і не стоїть осторонь процесу інформатизації, пошуку шляхів його розвитку. Але рухається в цьому напрямку надзвичайно повільно.

В несприятливих фінансово-економічних умовах бібліотеки України наполегливо запроваджують новітню комп'ютерну технологію, щоб забезпечити об'єктивно зростаючі потреби суспільства в інформації і стати, як їм і належить, інформаційною основою національної економіки, державного управління, процесів демократизації суспільства, не втрачаючи при цьому функції зберігання історичної і культурної спадщини, інтелектуального потенціалу та історичного досвіду.

Як показує світовий досвід, магістральним шляхом розвитку забезпечення інформаційних потреб є створення інформаційно-бібліотечних мереж. Тільки будучи ланкою в мережі бібліотечних і інформаційних установ, бібліотека може працювати так, щоб забезпечувати доступ до інформації кожній людині, де б вона не знаходилась. Оскільки для цього потрібні кошти, необхідна державна програма комп'ютерного оснащення бібліотек та її пріоритетна реалізація. Лише таким чином можна забезпечити необхідну кооперацію різних відомств, які відповідають за канали зв'язку, системи накопичення і передачі інформації. Для кращого задоволення інформаційних потреб доцільно створити Загальноукраїнську інформаційно-бібліотечну мережу і розпочати її втілення хоч би так, як це робиться в Російській Федерації за проектом "Лібнет". Прискорити її створення можна тільки шляхом об'єднання всіх необхідних ресурсів як міжгалузевих, так і регіональних.

Ця мережа має бути спрямована не лише на розвиток інформаційного потенціалу країни, а й на те, щоб забезпечити рівність всіх громадян в можливості доступу до потрібних їм джерел, задовольнити їх особисті та суспільні інтереси в інформації і підняти престиж освіченості, культури і авторитет бібліотечних установ. В Україні також має бути розроблена програма організації єдиного електронного каталогу документального потоку. Справа не в тому, щоб зібрати в одному місці всі видання, а, перш за все, в тому, щоб мати інформацію про їх існування, про їх наявність в певних закладах і забезпечувати безперешкодний доступ до них як з України, так і з-за її меж.

Крім того, необхідно створити в нашій країні національну інформаційну систему. До речі, в США в основі такої системи є бібліотеки. Національна бібліотека — Бібліотека Конгресу — є її серцевиною. Головна мета національної інформаційної системи США — зробити інформаційні ресурси країни (а зрештою, і світу) доступними для всіх громадян. Згадана система покликана відкривати для користування ресурси таким чином, щоб забезпечити прогрес нації ї зберегти її культурну спадщину (4, с 22).

На сучасному етапі розвитку науки і техніки вирішальну роль відіграє швидкість, з якою розповсюджується інформація. Час на створення необхідної бібліотечної довідки або бази даних має бути мінімальний, бо інакше буде втрачена актуальність. Недооснащеність, неповороткість наших бібліотек, роз'єднаність фондів зрештою ведуть до уповільнення розвитку нашого суспільства, бо знання лише тоді є джерелом поступу, коли вони стають надбанням спеціалістів.

На жаль, зараз лише частина світового інформаційного потоку доступна нашим фахівцям, бо кількість примірників, скажімо, іноземної літератури (книг і журналів), яка надходить в країну, є надзвичайно малою. Окрім того, вона в переважній кількості зосереджена у великих бібліотеках та органах інформації Києва, Харкова, Одеси, Львова та деяких інших міст. Оперативно зарадити справі може лише організація віддаленого пошуку і створення серйозних електронних баз даних повнотекстової інформації.

Читачі України потрапляють в інформаційну ізоляцію і не можуть повною мірою використати навіть наявні інформаційні ресурси, зокрема, і через різницю в технології, програмному забезпеченні, які використовуються в наших бібліотечних закладах.

Втім, українські бібліотеки, працюючи в інтересах суспільства, постійно поширюють обсяг і підвищують якість бібліотечних послуг населенню. Сучасна комп'ютерна техніка та засоби зв'язку дали можливість бібліотекам з економічною вигодою для себе переорієнтуватись із стратегії володіння інформаційними ресурсами до стратегії забезпечення доступу до неї.

Час потребує створити в кожній бібліотеці банк даних про літературу на всіх існуючих носіях інформації, яка відповідає профілю району, потребам і запитам читачів.

Особливо важливим є завдання бібліотек щодо оприлюднення і поширення інформації державного значення, оскільки основу демократичного суспільства складають поінформовані громадяни.

Давно пора усвідомити бібліотечним працівникам і, перш за все, керівникам бібліотек, що тільки спільними зусиллями, об'єднавши як міжгалузеві, так і регіональні ресурси, можна добитись високої платні і гідного їх авторитету. Але і держава повинна створювати для цього умови і стимули і, зокрема, дбати про те, щоб основи інформаційної культури формувались ще з школи, удосконалювались і поглиблювались під час навчання у вузах, постійно розвивались в процесі безперервної освіти. Лише в такому випадку буде забезпечена можливість створення інформаційного демократичного суспільства. Допомогти людям в цьому — завдання бібліотек.

Висновки

Отже, яким є вплив інформатизації на бібліотеки загалом і на селекцію зокрема?

• Комп'ютерні технології полегшили діяльність бібліотекарів, звільнивши їх від рутинної, трудомісткої праці.

• Під впливом інформатизації бібліотека зі сховища книг перетворюється у соціальний інститут, який забезпечує кумуляцію, зберігання і загальну доступність документів, інформації, знань.

• Інформатизація сприяла виникненню віртуальних, цифрових та електронних бібліотек.

• Завдяки інформатизації теорія бібліотечної селекції потребує коригування, удосконалення, адаптації до сучасних умов, зокрема остаточного визначення критеріїв оцінювання електронних документів, технології відбору та надання користувачам.

• Проте найголовніший висновок: інформатизація не змінила суть бібліотеки — систематизатор людських знань, і визначальною умовою систематизації, точніше її основою, є бібліотечна селекція документів — гарант оперативності та якості бібліотечного обслуговування.

Список використаної літератури

1. Библиотеки и информационная безопасность // Библиотековедение. — 1999. — № 1. — С. 140

2. Булдакова Е.В. Вопросы оценки качества сетевой информации // Библиотечное дело — 2004: проблемы формирования открытого информационного общества: Тезисы докладов Пятой международной научной конференции ( Москва 25—26 апреля 2004 года) Часть 1-М., 2004. — С. 142—144.

3. Кузнецова С.Г., Петрусенко Т.В. Деятельность национальных библиотек России по обеспечению полноты комплектования национального библиотечного фонда в условиях информатизации и новых информационных технологий // Науч. и техн. б-ки. — 2001. —№3. —С. 90—94.

4. Немошкаленко В. Нові інформаційні технології та нові форми взаємодії бібліотек // Бібл. вісник — 1999. — № 5 — С 6—8.

5. Проблемы архивного хранения Web — материалов // Библиотековедение. — 2002. —№ 3, С. 151.

6. Павлуша І. Електронні бібліотеки: зарубіжний досвід, розробка української концепції //Бібл. вісник — 2000 — № 4. — С 13—16.

7. Соколова Я, Рябев В. Цифровые библиотеки наших университетов: планы и реалии // Библиотека. — 2000. — №5. — С. 59—62.