Вступ.

1. Аспекти стратегічного управління витратами промислового підприємства.

2. Аналіз еволюції понять «витрати» та стратегічне управління ними.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Прискорення інтеграційних процесів України у світовий економічний простір вимагає застосування комплексу сучасних підходів стратегічного управління підприємствами, які направлені на посилення власних конкурентних позицій на ринку. Успішна діяльність підприємств в нових умовах передбачає необхідність ретельного вивчення ринку, внесення змін до товарного асортименту, проведення гнучкої цінової політики, реорганізацію закупівельної та збутової діяльності, перебудови організаційних структур управління. Характерніумови господарювання, які ґрунтуються на дії законів ринку та конкурентної боротьби, змушують українських підприємців швидко адаптуватись до змін ринкового середовища, уникати необґрунтованого ризику, приймати стратегічні управлінські рішення щодо використання всіх наявних ресурсів. Управління підприємством, зокрема стратегічне управління витратами є саме тією сферою діяльності щодо взаємодії макро- і мікроекономічних процесів, які формують економіку підприємства та забезпечують його економічну самостійність та конкурентоспроможність.

Формування витрат виробництва є основним і одночасно найбільш складним елементом організації та розвитку виробничо-господарського механізму підприємств охопленого системою бухгалтерського обліку, тому порядок їх здійснення і розподіл повинен бути чітко роз'ясненим і зрозумілим.

Економічно обгрунтована класифікація витрат є важливою передумовою успішної організації обліку витрат, калькулювання собівартості та ефективного управління витратами.

1. Аспекти стратегічного управління витратами промислового підприємства

Забезпечення економічного зростання промисловості пов’язане з впровадженням нових методів стратегічного управління витратами, орієнтованих на ефективне використання ресурсів і досягнення значних конкурентних переваг. Сутність та зміст конкурентних переваг є основою розвитку промислових підприємств.Для підприємств, які функціонують в конкурентному середовищі, конкурентні переваги можуть бути досягнуті на основі економічних, технічних, організаційних, трудових, інноваційних та інформаційних ресурсів, що відрізняють і забезпечують перевагу над конкурентами в усіх сферах діяльності підприємства, а всі монетарні й немонетарні цілі даного підприємства можна вважати цілями досягнення конкурентних переваг, що створюють умови для його подальшого розвитку.

З метою досягнення конкурентних переваг підприємство повинно використовувати модель стратегічного управління, яка орієнтована на синергізм та містить такі складові: місію, цілі підприємства, стратегії та потенціал. Її реалізація передбачає етапи, що визначають характер процесів стратегічного управління, зокрема: етап визначення місії та цілей підприємства; етап аналізу та формування потенціалу підприємства; етап формування та забезпечення функціонування механізму реалізації стратегії.

Суть стратегічного управління витратами полягає у тому, що воно формує інформацію для реалізації конкурентної стратегії підприємства, а його завдання полягає в зборі, аналізі, обробці та формування необхідної інформації про майбутні витрати і доведення цієї інформації до усіх рівнів управління підприємством. Стратегічне управління витратами здійснюється на основі програми, що передбачає зниження або підтримку на заданому рівні витрат на всіх етапах життєвого циклу створення продукції.

Аналіз і узагальнення тенденцій розвитку стратегічного управління витратами дозволяє виділити основні принципи, до яких віднесено: стратегічне управління витратами здійснюється не по факту, а за прогнозом; системність і періодичність стратегічного управління витратами; прозорість стратегічного управління витратами для усіх рівнів управління; стратегічна спрямованість розв’язання проблем підприємства (всі рішення приймаються з врахуванням стратегічних інтересів підприємства в цілому); стимулювання персоналу та забезпечення зацікавленості в ефективному стратегічному управлінні витратами; постійний управлінський облік поточного стану і контроль над основними показниками витрат; постійне вдосконалення та оновлення методів управління витратами[5, c. 39-40].

Конструктивний аналіз розвитку теорії й практики стратегічного управління витратами дозволив виявити необхідні умови, що забезпечують ефективну реалізацію механізму (табл.1).

Сутність та ознаки механізму стратегічного управління як способу ведення господарської діяльності виражаються через його структуру, субординацію та координацію складових, з огляду на це в роботі запропоновано ієрархічну структуру механізму стратегічного управління витратами.

Аналіз й узагальнення підходів до економічного змісту механізму дав змогу сформувати власне визначення механізму стратегічного управління витратами – це сукупність економічних, організаційних та управлінських процедур, інструментів та методів, спрямованих на досягнення конкурентних переваг через максимальне задоволення потреб споживачів в довгостроковій перспективі при обґрунтованій, заданій і контрольованій величині витрат. Основною умовою розробки механізму стратегічного управління витратами підприємства є наявність складових його ефективної роботи. Окрім умов, що забезпечують ефективну реалізацію механізму стратегічного управління витратами важливим є відповідність розробленої структури механізму конкретним умовам господарювання[2, c. 345-346].

2. Аналіз еволюції понять «витрати» та стратегічне управління ними

Поняття „витрати" було більш чітко сформульовано у XVII ст. у творах Уільяма Петті (1623-1687). У „Трактаті про податки і збори" Петті розвиває теорію складу витрат виробництва та формулює закон вартості. Починаючи з ХІХ століття, коли виникла теорія обліку витрат, проблемами їх класифікації почали приділяти більш значну увагу.

Дослідження економічної літератури дозволяє зробити висновок про те, що нерідко автори, висвітлюючи проблеми витрат, вживають поняття „витрати", „затрати" і „собівартість" або в однаковому, або у різному тлумаченні. Оскільки витрати виступають як собівартість, ряд економістів ставлять між цими поняттями знак рівності. Інші не погоджуються з цією думкою і переконані в протилежному. Науковці обґрунтовують це тим, що коли відбувається процес перетворення придбаних ресурсів у продукт діяльності до моменту його продажу (а отже одержання доходу), тобто коли відбуваються технологічні та організаційні операції, що пов'язані з технологією та організацією діяльності (самими ресурсами) аж до моменту продажу, то цей процес не може бути названий терміном "витрати". Його історична назва "затрати". Цей процес уже не характеризує витрачання грошей, а характеризує процес перетворення ресурсу.

На нашу думку, витрати можна розглядати з двох позицій. З одного боку, витрати — це витрачена на що-небудь сума, з другого — вартісна оцінка використовуваних у процесі виробництва матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів та інших витрат. Витрати означають закінченість процесу виробництва, виражають ту частину витрат, що відноситься до готової продукції.

Економічні зміни, що відбуваються у державі, зумовлюють докорінну перебудову механізму управління економікою і відповідно господарською діяльністю підприємства. Для виживання й ефективного господарювання у конкурентному ринковому середовищі вітчизняним підприємствам необхідно мати адекватну систему управління, яка здатна забезпечити ефективність діяльності й адаптуватись до змін умов функціонування підприємства на ринку. Вивчення зарубіжного та вітчизняного досвіду управління господарською діяльністю підприємства свідчить, що методологія управління включає у себе не тільки наукові дослідження та експерименти, але і творчий підхід та пошук нових методів, прийомів, формування новітніх інформаційних технологій. Сучасний рівень розвитку підприємницького середовища зумовлює необхідність стратегічного управління підприємств, яке визначає загальний напрям його розвитку, за умов впливу непередбачуваних подій і чинників [4, c. 231-232].

У діяльності вітчизняних підприємств стратегічне управління набуло особливого значення за останні десять років, коли розпочались ринкові перетворення в економіці України. Досвід цих змін свідчить, що ні виробництво, ні споживання, ні раціональне використання ресурсів неможливі без реформування економічних відносин. Однак досвід практичної діяльності вітчизняних підприємств засвідчує, що значна частина підприємств не формує довгострокових стратегічних планів, і це є однією з основних причин виникнення фінансових проблем і навіть банкрутства цих підприємств.

Місце витрат у системі стратегічного управління діяльністю підприємства схематично зображено на (рис. 1).

У результаті господарської діяльності підприємства здійснюють різні витрати, які за своїм характером неоднаково залежать від процесу виробництва або зовсім не пов'язані з ним, але з погляду суспільних потреб є обов'язковими, тобто неминучими. Витрати поділяють на такі, що включають до собівартості продукції (тобто пов'язані з виробництвом і реалізацією), та на такі, які не включаються до собівартості. Склад витрат, які включаються або не включаються до собівартості продукції, визначається законодавчо.

В свою чергу, витрати виробництва і реалізації залежно від технології, організації та обсягу виробництва, видів продукції дуже різноманітні. Тому для науково обґрунтованого планування, обліку, обчислення собівартості продукції та проведення аналізу необхідно їх групувати й класифікувати за окремими ознаками. Класифікаційні ознаки мають охоплювати комплексне вивчення витрат та забезпечувати у потрібному розрізі їх групування [3, c. 126-127].

Стратегічне управління витратами – це динамічний процес аналізу витрат, вибору стратегії, планування, реалізації, контролю та гнучкого коригування розроблених планів. Об'єктами стратегічного управління є їх рівень, формування і структура, метою – їх зниження.

Модель стратегічного управління витратами, на нашу думку, повинна охоплювати такі складові:

1. облік та аналіз витрат підприємства;

2. формулювання стратегічних альтернатив та вибір стратегії;

3. планування та прогнозування рівня витрат;

4. оптимізація та контроль процесу формування витрат;

5. виявлення відхилень від планових показників та ідентифікація причин таких відхилень, їх нейтралізація або врахування;

6. пошук та кількісна оцінка резервів зменшення витрат суб'єкта господарювання, визначення, обґрунтування та запуск механізмів їх мобілізації;

7. контроль виконання та гнучке коригування розроблених планів.

Процес стратегічного управління витратами є сукупністю послідовних дій, спрямованих на досягнення поставлених завдань. Але для виконання будь-якої стратегії необхідно визначити основні засоби для її реалізації. Такими засобами є: політика, тактика, процедури і правила.

Стратегічне управління витратами підприємства є одним з важливих шляхів забезпечення розвитку підприємства та конкурентоспроможності його продукції на ринку. Управління витратами можна визначити як взаємопов'язаний комплекс робіт, які формують і впливають на процес виникнення і поведінку витрат під час здійснення господарської діяльності і спрямовані на досягнення оптимального рівня витрат в усіх підсистемах підприємства за виконання в них будь-яких робіт.

Підводячи підсумок, необхідно зазначити, що економічно обґрунтована класифікація витрат є важливою передумовою успішної організації планування, обліку,калькулювання собівартості. Правильний вибір класифікації ознак є запорукою своєчасного одержання необхідної управлінської інформації.

Успішне впровадження системи функціонального управління витратами можливе за умов готовності та здатності керівництва забезпечити ефективне управління, мотивації персоналу до управління витратами, здійснення моніторингу та планування витрат на основі аналізу моделей.

Як висновок, доцільно відзначити, що використання стратегічного управління витратами є ефективною системою, яку треба широко використовувати в практичній діяльності вітчизняних підприємств. Кожне підприємство має дбати про перспективи розвитку і знижувати в довгостроковому періоді витрати, з метою оптимізації їхнього рівня[1, c. 253-254].

Висновки

Становлення стратегічного управління в сучасних умовах господарювання знаходяться на стадії зародження, в той час, коли швидкі темпи зміни зовнішнього середовища вітчизняних підприємств стимулюють появу все нових методів, систем та підходів до стратегічного управління підприємством й витратами, зокрема. Стратегічні методи вимагають використання специфічних моделей прийняття й реалізації управлінських рішень. Встановлено, що стратегічне управління є важливим фактором успішного виживання в складних ринкових умовах, проте небагато вітчизняних підприємств на практиці використовують його, що позначається на їхній діяльності. Дослідження показали, що основними складовими управління витратами є: обґрунтування рішень про припинення виробництва; визначення ціни продукції; ринкове середовище; побудова внутрішньогосподарських відносин.

Основною тенденцією управління і розвитку бізнесу, на сьогодні є стратегічне управління витратами, оскільки саме воно розкриває економічні, технічні та технологічні, а також ринкові можливості підприємства, які тісно співіснують з внутрішніми виробничими відносинами, використанням ресурсних та фінансових можливостей. Недооцінка ролі стратегічного управління витратами приводить до нераціонального використання інтелектуальних, фінансових, інформаційних, трудових ресурсів підприємства, безпідставного зростання загальних витрат на виготовлення і реалізацію продукції (послуг), що суттєво знижує їх конкурентоспроможність. Постійна зміна зовнішнього середовища вимагає розробки і вдосконалення нових методів та інструментів управління підприємством. В першу чергу, це стосується підходів, методів та інструментів стратегічного управління витратами як засобу досягнення конкурентних переваг.

Список використаної літератури

1. Горєлкіна А.Л. Оптимізація системи управління витратами// Державне управління. –2006, № 2. – С. 251-255.

2. Мізюк Б.М. Стратегічне управління: підручник. – 2-ге вид., переробл. і доповн. – Л.: Магнолія плюс, 2006. – С. 392.

3. Партин Г. О. Формування стратегічної моделі управління витратами підприємства // Фінанси України. — 2004. — № 11. — С.124-133.

4. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства: навчальний пос. – К.: ЦУЛ, 2002. – С. 556.

5. Шульга В.М., Марченко С.В. Управління витратами в виробництві // Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. Збірник наукових праць. – Київ. – 2003. – № 4. – С. 39-43.