Вступ

Актуальність теми. Визначення предмета економічної теорії досі залишається дискусійним. На мою думку,  доцільним використати для цього методологію найкоротшого, розгорнутого і повного визначення предмета науки. Такий підхід дає змогу по-новому оцінити структуру економічної теорії, зокрема її співвідношення з політичною економією та економікс, а також співвідношення двох останніх дисциплін.

У вищих навчальних закладах колишнього СРСР замість економічної теорії викладали надмірно заідеологізований, перенасичений марксистськими положеннями, нерідко перекрученими і пристосованими для потреб верхівки партійного і радянського апарату курс політичної економії. Підручник американського економіста П. Самуельсона «Економікс», перекладений російською мовою в 1964 p., був виданий малим накладом і до того ж призначався лише для наукових бібліотек.

Після розпаду СРСР в Україні було скасовано курс політичної економії і запроваджено економічну теорію, яка для багатьох викладачів зводилася до економіко, що негативно відбивалось на цих двох наукових дисциплінах, зокрема на з’ясуванні предмета економічної науки, виявом чого є суттєві розбіжності у його визначенні.

Чітке наукове обґрунтоване визначення предмета політичної економії має важливе методологічне, теоретичне і методичне значення, а також служить основою виконання нею своїх основних функцій.

Методологічне значення правильного вирішення цієї проблеми полягає, насамперед, у тому, що від такого визначення залежить методологія дослідження цього предме­та та структура економічних, у тому числі політико-економічних, категорій та ін. Теоретичне значення наукового визначення предмета політичної економії полягає в логічній послідовності кожної наступної економічної категорії та закону, які повинні випливати з попередніх, та у можливості визначення таких найважливіших структурних елементів теоретичної системи, як основний економічний закон, економічне протиріччя й відношення, а також інших проблем. Методичне значення наукового вирішення поставленої проблеми полягає в чіткій послідовності викладу розділів і тем курсу політичної економії, доцільності їх перестановок.

Питанню визначення предмета політичної економії присвячені праці багатьох українських та російських економістів, а саме: В. Камаєв, Е. Борисов, М. Сажина, Ю. Ніколенко, Ю. Палкін, П Єщенко, А. Гальчинський, В. Тарасович, С. Мочерний та інші.

Предметна проблематика завжди була гостро дискусійною, а саме сьогодні, коли відбувається самоіндифікація і прогрес фундаментальної економічної науки у принципово нових історичних умовах та становлення національної економічної теорії незалежної держави, загострюється потреба в однозначному трактуванні предмета політичної економії.

Останнім часом пожвавилися дискусії щодо майбутнього політичної економії. Активно обговорюються перспективи його розвитку. З одного боку, ряд праць присвячується визначенню місця політекономії у циклі дисциплін економічної теорії, виділенню політекономічного аспекту економічної теорії і творчому осмисленню виробничих відносин в їхньому взаємозв’язку з продуктивними силами, з організацією управління господарським процесом. З другого боку, здійснюються спроби розширити предмет політекономії і трансформувати його на цій основі у предмет економічної теорії.

Мета дослідження — дати визначення предмета політичної економії, яке є найбільш відповідним до потреб сьогодення.

Розділ 1. Предмет економічної теорії: концептуальні підходи

1.1. Особливості предмету економічної теорії

Перед будь-якою наукою стоять завдання провести аналіз реальних процесів, фактів, виявити внутрішні взаємозв’язки, визначити закономірності і тенденції змін явищ. Вони стосуються і економічної теорії. Історія становлення економічної теорії показує, що це був постійний пошук цілісного системного аналізу економічного життя суспільства, прагнення описати, пояснити і передбачити тенденції розвитку, з’ясувати закони економічного життя, обґрунтувати способи найбільш раціональних економічних вирішень.

Економічна теорія завжди привертала увагу вчених і всіх освічених людей. Так, Джордж Гордон Байрон якось зазначив: «Якби я міг вернутись і прожити заново нерозумно втрачені роки, то всі періоди ясної свідомості присвятив би не римуванню, а есе на тему політичної економії». Відомий письменник Марк Твен стверджував, що » знання політекономії — першооснова вмілого керування державою. Наймудріші люди всіх часів присвячували цьому предмету всю велич свого генія, життєвий досвід, пізнання». Заслуговують на увагу слова Жоржа Сіменона: «Я давно передбачив, що настане день, коли політична економія очолить усі науки». Блискучі американські професори Пол А.Самуельсон і Вільям Д.Нордгаус відзначають, що економічна теорія «не лише корисна наука, а й захоплююча сфера знання. Покоління студентів, часто несподівано для себе, відкривали, якою захоплюючою може бути теорія економіки.

Питання предмету економічної теорії є дискусійним в економічній науці. Різні школи по-різному визначають предмет економічної теорії. Перші уявлення про неї полягали в тому, що вона вивчає створення і використання матеріальних благ, тобто є наука про багатство. Джерела такого бачення чітко простежуються у Анна Р.Ж.Тюрго, Адама Сміта і Альфреда Маршалла.

Дискусії серед економістів з цього питання не припиняються і сьогодні. В останні роки широко розповсюджується підхід до предмету економічної теорії, який спирається на використання поняття «обмежених ресурсів». В США у підручнику з економічної теорії Кемпбелл Р.Макконнелл і Стенлі Л.Брю, який витримав одинадцять видань, визначено, що вона досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.

Проте економічна теорія — широкопланова наука. Багатогранність, багатоаспектність її примушує окремих авторів до перечислення визначень предмету. Так, професор П.Самуельсон приводить такі можливі визначення предмету економічної теорії:

1. Наука про види діяльності, пов’язані з обміном і грошовими угодами між людьми.
2. Наука про використання людьми рідкісних та обмежених продуктивних ресурсів(земля, праця, товари виробничого призначення, наприклад, машини і технічні знання) для виробництва різних товарів (таких, як пшениця, яловичина, пальто, концерти, шляхи, яхти) і розподілу їх між членами суспільства з метою споживання.
3. Наука про щоденну ділову життєдіяльність людей, досягнення ними засобів до існування і використання цих засобів.
4. Наука про те, як людство розв’язує свої завдання у галузі споживання і виробництва.
5. Наука про багатство.

Перелік визначень цієї науки можна збільшити ще у багато разів. Об’єднуючи різні підходи, можна прийти до узагальненого визначення, яке у П.Самуельсона і В.Нордгауса сформульовано таким чином: «Економічна теорія вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, щоб виробляти різні товари, і розподіляє їх серед людей».

Як бачимо, загальноприйнятого визначення предмету економічної теорії немає, хоч більшість економістів визнають, що це універсальна наука про проблеми вибору ресурсів і економічну поведінку людей. Напрошується необхідність обґрунтування економічної теорії як суспільної науки, яка вивчає поведінку людей і груп у виробництві, розподілі, обміні і споживанні матеріальних благ з метою задоволення потреб при обмежених ресурсах.

Об’єктом вивчення економічної теорії є аналіз тісного взаємозв’язку механізму функціонування ринку з наявністю на ньому досконалої і недосконалої конкуренції, ступеня монополізованості окремих господарських сфер, шляхів і способів економічного реформування ринкових відносин. Відновлення виробництва і його економічне зростання проходить на індивідуальному рівні (рівні фірми) і в суспільному масштабі. Тому структурно економічна теорія включає в себе мікроекономіку і макроекономіку.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих виробників, економічні закономірності формування підприємницького капіталу і конкурентного середовища. В центрі її аналізу ціни окремих товарів, витрати, ціноутворення, мотивація праці і т.д. Макроекономіка вивчає функціонування національної економічної системи. Об’єктом її дослідження виступає національний продукт, загальний рівень цін, інфляція, зайнятість тощо. Мікроекономіка і макроекономіка взаємопов’язані в реальному економічному середовищі і взаємодіють одна з одною.

Економічна теорія як універсальна наука виконує ряд функцій: теоретико-пізнавальну (виявлення і пізнання економічних законів, категорій та тенденцій економічного прогресу); практичну (розробка принципів і методів раціонального господарювання); методологічну (виступає теоретичною основою для системи конкретно-економічних наук); виховну (формування сучасного економічного мислення та раціональної економічної поведінки); прогностичну (обґрунтування планів і прогнозування перспектив економічного розвитку).

Як свідчить практика, предмет науки, зокрема економічної теорії, значною мірою залежить від вихідних позицій тієї чи іншої теоретичної концепції. Політична економія акцентує увагу на природі багатства, причинах його зростання та особливостях привласнення. Так, перша школа політичної економії — меркантилізм — суттю багатства вважала золото та різні скарби, а їх джерелом — зовнішню торгівлю. Тому визначальним принципом меркантилізму стала доктрина активного торговельного балансу як головної умови національного добробуту.

Засновник класичної школи А. Сміт, виходячи з теорії трудової вартості, згідно з якою єдиним джерелом багатства є праця, розробив концепцію політичної економії багатства, предметом якої вважав походження і розподіл багатства.

К. Маркс, розвиваючи концепцію трудової вартості, дійшов висновку, що між працею і капіталом існує суперечність. На його думку, розв’язати останню можна шляхом зміни відносин між людьми з приводу виробництва і привласнення матеріальних благ у капіталістичному суспільстві. Так виникла політекономія праці, предметом якої є виробничі відносини.

Намагаючись позбавити економічну науку класового, політичного та ідеологічного впливу, А. Маршалл вводить термін «економіко», предметом якого є «дослідження зусиль людини для задоволення її потреб». Сучасний економікс, або неокласичний синтез, попри всі модифікації підходів до його предмета, вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси для виробництва корисних товарів та розподіляє їх між людьми.

Економічна наука намагається пояснити устрій матеріального світу товарів та послуг. Проте відразу наголосимо, що йдеться не про технологію виготовлення певних благ, послуг. Цим займаються інші науки і фахівці відповідних сфер діяльності — інженери, техніки, технологи.

Економісти вивчають: чому ціни на товари піднімаються та знижуються; чому одних товарів на ринку більше, ніж існуюча в них потреба, а інших — недостатньо; чому одні галузі економіки розвиваються швидкими темпами, а інші — деградують; чому кризи в економіці змінюються її піднесенням; чому існують безробіття та інфляція, який між ними взаємозв’язок; динаміку змін у цінах та обсягах виробництва. Вони намагаються встановити причини цих явищ, визначити чинники, що впливають на процеси ціноутворення та виробничі процеси. На відміну від пересічних громадян, які, наприклад, лише констатують, що заробітна плата шахтарів вища, ніж працівників харчової промисловості, або заробітна плата інженера в Україні менша, ніж інженера в США, економісти вивчають закони, які зумовлюють ці економічні явища.

Предметом дослідження економістів є також розміщення та використання ресурсів (корисні копалини, земля, праця людей та їхні знання, обладнання та устаткування). Якби не було обмеження ресурсів, то не було б потреби в економічній науці. Адже в такому разі можна було б задовольнити необмежені потреби людей. Бажання людей зводяться до того, щоб якомога повніше та якісніше задовольнити всі свої потреби, проте вони наштовхуються на межу виробництва, зумовлену у кожний конкретний історичний період кількістю наявних ресурсів.

Економічна наука займається дослідженням економічної поведінки людей в умовах обмежених ресурсів. Вивчивши можливості ресурсного забезпечення країни, певного регіону, міста, галузі (докладніше про це йтиметься далі), економісти пропонують варіанти розміщення виробництв для якнайкращого використання ресурсів.

Отже, економічна наука сприяє оптимальному використанню обмежених ресурсів, зростанню асортименту товарів та послуг, є чинником економічного розвитку, допомагає якомога повніше задовольнити потреби суспільства і кожного його члена.

Економісти вивчають також господарські зв’язки між країнами і народами: чому країни імпортують одні товари, а експортують інші; які чинники сприяють зовнішньоекономічним зв’язкам, а які — стримують їхній розвиток; природу і причини багатства; як на різних етапах розвитку людського суспільства змінювалося ставлення до самого поняття «багатство» та джерел його зростання.

Таким чином, економічна наука охоплює різні теоретичні школи: політичну економію, економікс, загальну економічну теорію тощо, досліджує економічне життя суспільства, виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів та послуг в умовах обмежених ресурсів; економічне зростання, його закономірності та чинники; шляхи збагачення суспільства і людини та їх поведінку.

Відтворення економічного життя відбувається на суспільному та індивідуальному рівні (підприємство, фірма, домашнє господарство), відповідно виокремлюють макро- і мікроекономіку.

Макроекономіка вивчає функціонування економіки в цілому. Об’єктами її аналізу є національний продукт, загальний рівень цін, інфляція, безробіття. Вона з’ясовує, скільки має бути грошей у каналах обігу країни, чому окремі країни перебувають у кризовому стані, а інші — динамічно розвиваються.

Мікроекономіка досліджує поведінку окремих суб’єктів економіки, діяльність фірм та механізм мотивації праці, аналізує ціни на окремі товари, витрати на виготовлення певного товару.

1.2. Основні точки зору на предмет економічної теорії

У результаті цього, в українській та російській фаховій літературі сформувались різні точки зору щодо предмета економічної теорії; По-перше, предметом даної наукової галузі вважають вивчення поведінки і діяльності людини або груп людей з метою максимізації прибутку в умовах обмеженості ресурсів і безмежності потреб [25: 12].

Дані визначення здебільшого запозичені з підручників західного типу. Так, із семи визначень предмета економіко П. Самуельсон найголовнішим вважає таке: «Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання» [28: 2]. Інші американські економісти, Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю, заявляють, що економікс — це «аналітична економія, яка досліджує поведінку людей у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг у світі обмежених ресурсів…» [10: 7].

Таким чином, незважаючи на певні відмінності у наведених визначеннях, загальною їх особливістю є акцентування уваги на вивченні людини, її поведінки, потреб та ін. Серед близько 30 англомовних дефініцій предмета найчіткіше вираження ця точка зору отримала у визначенні англійського економіста Л. Роббінса: «Економікс — це наука, яка вивчає поведінку людини з точки зору відносин між її цілями і обмеженими засобами, що допускають альтернативне використання». [11:4]. Дане визначення є найпопулярнішим у сучасній західній економічній літературі.

Згідно з другою точкою зору, якої дотримується ряд українських та російських економістів, предметом економічної науки є «економічні відносини між людьми і соціальними групами, що складаються у виробництві, обміні, розподілі і споживанні благ» [4:36-37]. Водночас деякі автори замість конкретних назв цих суб’єктів вживають узагальнююче поняття «економічні суб’єкти» [16; 5; 7].

До третьої точки зору варто віднести думку тих вчених, які стверджують, що економічна наука досліджує «соціально-економічні та організаційно-економічні відносини в їх взаємодії з розвитком продуктивних сил і відповідним науково-технічним прогресом, а також економічні закони, що вивчають процес виробництва, розподілу, обміну та споживання в різних історичних епохах» [2: 13-14].

Ще одна група економістів вважає предметом економічної теорії економічну систему та притаманні їй закони й закономірності. Наприклад, у «Великому економічному словнику» зазначено, що економічна теорія — це «сукупність наукових поглядів на економічні системи, економічний розвиток і економічні закони та закономірності» [3: 736].

П’ята основна група науковців намагається поєднати визначення предмета політичної економії з наведеним вище найпоширенішим визначенням предмета економікс. Таку Ю. Палкін вважає, що економічна теорія «вивчає закономірності та фактори виробництва, розподілу, обміну та споживання в умовах ринкової економіки»; «виробничі відносини людей у тісному зв’язку з продуктивними силами і надбудовою економічного базису»; а також «економічну поведінку людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ» [5: 4]. Приблизно таке ж визначення дають окремі автори предмета іншої науки — політичної економії, яка, на їх думку, «вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності та взаємодії з обмеженими продуктивними силами й політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, якнайкраще виробляти різні товари та послуги, розподіляти і обчислювати їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини» [13: 13].

Шосту точку зору представляють ті автори, які стверджують, що «зміст і межі предметного простору фундаментальної економічної науки детерміновані проблематикою багатства. Економія, політична економія, економікс відбивають не тільки історичні етапи, а й особливі складові фундаментальної економічної науки, з якими пов’язане дослідження цілком певних предметних напрямів, рівнів та сфер. Останні, проте, аж ніяк не вичерпують усього різноманіття її предметного простору. Та це й неможливо, бо для її онтології та гносеології не існує інших меж, крім меж самого багатства» [20: 61-62].

Формуванню цілісного узагальнюючого уявлення про предмет економічної теорії заважає також низка інших факторів. До них належить, по-перше, ототожнення економічної теорії з політичною економією. Цієї думки дотримуються як відомі західні економісти (П. Самуельсон, А. Маршалл та ін.), так і деякі українські вчені (Г. Башнянин, В. Бобров, І. Тивончук та ін.).

По-друге, наявність різних назв економічної теорії, серед яких найчастіше зустрічаються: «аналітична економіка», «економіка» (американські економісти Едвін Дж. Долан, Дейвід Е. Ліндсей), «теоретична економічна наука», «загальна теорія економіки», «теорія економіки» «нормативна тео-ретична економіка», «позитивна теоретична економіка», «загальна економічна теорія», «фундаментальна економічна теорія».

По-третє, значні розбіжності у поглядах різних авторів щодо структури економічної теорії. Так, одні автори в межах цієї науки виділяють макроекономіку і мікроекономіку; другі — економіко, основи економічної теорії, макроекономіку і мікроекономіку; треті — політичну економію, макроекономіку і мікроекономіку [7: 16]; четверті відносять макроекономіку та мікроекономіку до прикладних галузевих наук, кожна з яких має свої предмети і методи вивчення, «свою теорію, закони і категорії, за допомогою яких пояснює явища, які вивчає» [14: 52].

Вищевикладене пояснює необхідність критичного аналізу приведених вище точок зору з метою виділення в них окремих позитивних та негативних аспектів і обґрунтування власних теоретико-методологічних підході^ чіткого наукового визначення предмета економічної теорії.

Розділ 2. Критичний аналіз поглядів сучасних економістів щодо предмета економічної теорії

2.1. Предмет економічної теорії як поведінка і діяльність людини

Що стосується першої основної точки зору, яка стверджує, що предметом економічної теорії є поведінка і діяльність людини, групи людей, спільні дії людей, поведінка людей у діловому житті з метою максимізації прибутку в умовах обмеженості ресурсів, або в процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг тощо, то така позиція є, на наш погляд, найменш конструктивною. Це зумовлено, по-перше, тим, що в першій частині визначення, яка повинна нести найбільшу теоретико-методологічну цінність, одне невідоме (тобто визначення предмета економічної теорії) підміняється іншим аморфним поняттям (поведінка людей), позбавленим категоріальної конструктивності.

По-друге, значна частина працездатного населення в розвинутих країнах світу у своїй діяльності не переслідує максимізації прибутку. Це стосується передусім зайнятих у державному секторі економіки, у сфері послуг, різних неприбуткових організаціях та установах. Таким чином, ці зайняті, за логікою наведених визначень, перестають бути об’єктом вивчення, що не узгоджується зі змістом економіко, в якій, наприклад, при визначенні ВВП враховують доходи і витрати всіх верств населення.

По-третє, якщо дотримуватися такого визначення, то економіко не повинна жодною мірою займатися проблемами безробіття, що також суперечить змісту західної економічної науки.

По-четверте, якщо у визначенні предмета економічної теорії не акцентувати увагу у першій його частині на економічних відносинах між людьми, то це спрямовує на дослідження відносин людини до речей. Тому не дивно, що наведене вище визначення Л. Роббінса (економіка — це наука, яка ви-вчає поведінку людей з точки зору відносин між її цілями і обмеженими засобами) є яскравим прикладом такого неконструктивного підходу.

По-п’яте, наведені вище визначення не націлюють на обґрунтування економічних законів у процесі розвитку та функціонування різних економічних систем. У кращому випадку, сформульовані західними економістами закони відображають процес взаємодії між людьми і певними матеріальними благами (а отже, речами) або між самими речами. Такими, зокрема, є закони знижувальної (спадної) продуктивності факторів виробництва, закон зростання витрат, закон зростання відносних втрат, закон зростання граничних витрат [8: 546, 547].

По-шосте, визначення предмета економічної теорії з акцентуванням уваги на поведінці людини проповідує атомістичний, суб’єктивістський підхід до вивчення економічних явищ та процесів.

По-сьоме, таке визначення не враховує відмінностей між людьми та юридичними особами (підприємствами, фірмами, компаніями тощо), які, хоч і представлені людьми або колективами людей, але водночас мають істотні відмінності від фізичних осіб.

Найбільше, на що може претендувати визначення економічної теорії з акцентом на поведінці людей — це обмеження сфери науки такою економічною дисципліною, як маркетинг. Зокрема, однією зі складових маркетингових досліджень є вивчення поведінки споживача. З точки зору методології, це означає зведення цілого до окремих його елементів;

Додаткові теоретико-методологічні вади наведених вище визначень, які віднесені до першої групи, виникають ще й тому, що у них йдеться про поведінку людей в умовах обмеженості ресурсів або використання рідкісних ресурсів.

Але, акцентуючи увагу на вивченні рідкісних ресурсів, П. Самуельсон та інші автори припускаються при цьому серйозного алогізму. Так, в умовах капіталістичного способу виробництва робоча сила, трудові ресурси не є рідкісним ресурсом. Адже майже в кожній країні існує багатомільйонна армія безробітних, а загалом на планеті налічується майже 1 млрд. безробітних, кількість яких щорічно зростає на 50 млн. чоловік. Щодо них можна говорити лише про відносну рідкісність певних видів професій. У цьому випадку економіко, якщо виходити з логіки наведеного визначення, не повинна вивчати таку проблему економічної теорії, як ринок робочої сили, в тому числі проблеми безробіття, брати до уваги лише відсутні вакантні робочі місця. Насправді економіко розглядає ринок робочої сили, що свідчить про неузгодженість її предмета зі змістом і структурою викладеного матеріалу.

Такий же алогізм наявний щодо виробничих потужностей (одного з видів капітальних благ, як його називають західні економісти), оскільки вони у розвинених країнах під час сприятливої кон’юнктури завантажені приблизно на 75%. Загалом, за оцінками спеціалістів, за сучасних умов виготовляється така кількість продовольства, яка майже в 4 рази перевищує нормальні потреби людей, хоча в світі щорічно помирає з голоду близько 100 млн. чоловік.

Найбільше хибність акцентування уваги на використанні обмежених або рідкісних ресурсів при визначенні предмета економічної теорії виявляється з часу розгортання інформаційної революції у розвинутих країнах світу, з середини 70-х pp. XX ст., і появи на цій основі інформаційних ресурсів. Такі ресурси, за оцінкою авторитетних західних та вітчизняних вчених, є безмежними.

Водночас обмеженими є лише окремі види невідновлюваних ресурсів.

2.2. Предмет економічної теорії як економічні відносини між людьми

Стосовно ж другої точки зору (згідно з якою предметом економічної теорії є економічні відносини між людьми, що складаються у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання), то важливим її недоліком є відсутність у ньому суб’єктно-об’єктних відносин. Якщо суб’єктами автори даної точки зору називають людей і соціальні групи, то об’єктів, з приводу виготовлення і привласнення яких виникають такі відносини у різних сферах суспільного відтворення, вони не називають. Крім того, суттєві розбіжності у поглядах українських та російських економістів виникають при з’ясуванні структури економічних відносин та сутності власності як економічної категорії.

Так, автори «Сучасного економічного словника» економічні відносини характеризують як відносини «…між людьми з приводу приналежності, поділу, переділу об’єктів власності» [15: 315] і стверджують, що вони виражають власність як економічну категорію. Т. Волков сукупність економічних зв’язків і відносин в їх взаємозалежності і взаємозумовленості називає відносинами між економічними суб’єктами «з приводу» виробництва, обміну і споживання матеріальних благ і послуг [24: 18]. Інші автори ототожнюють економічні відносини з виробничими [1: 19; 6: 51-52].

Друга точка зору за своїм економічним змістом близька до поглядів третьої групи вчених, які предметом економічної теорії називають соціально-економічні та організаційно-економічні відносини. Це виявляється в тому, що в рамках економічних (виробничих) відносин виділяють дві названі підгрупи відносин (соціально-економічні та організаційно-економічні).

На наш погляд, ототожнення економічних і виробничих відносин у сучасних умовах в теоретико-методологічному плані недоцільне.

По-перше, в межах системи економічних відносин варто виділяти окрему підсистему таких відносин, які розвиваються паралельно з прогресом техніки і визначаються ним, що слугує підставою для виокремлення категорії «техніко-економічні відносини». Останні в процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил формують технологічний спосіб виробництва. Практика засвідчує, що паралельно з прогресом техніки розвиваються такі елементи техніко-економічних відносин, як відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації, обміну діяльності між людьми тощо. Саме ці відносини формують суспільний характер виробництва або форму виробництва, яким протистоїть відповідна форма привласнення.

Таким чином, доходимо висновку, що продуктивним силам притаманні дві форми розвитку, а отже, за певних умов і дві відповідні форми їх гальмування: суспільна форма (відносини економічної власності — форма привласнення) і техніко-економічна (техніко-економічні відносини — форма виробництва). Цей висновок має не лише важливе теоретико-методологічне значення, а й практичну значущість, оскільки для забезпечення постійного прогресу продуктивних сил необхідно, крім форм власності, вдосконалювати відносини спеціалізації та інші елементи техніко-економічних відносин.

По-друге, наприкінці XIX — на початку XX ст. почала формуватись ще одна підсистема економічних відносин — організаційно-економічні відносини, основними елементами яких є менеджмент і маркетинг. Зокрема, наукові основи менеджменту були закладені американським вченим Ф. Тейлором у таких працях, як «Менеджмент», «Принципи наукового управління» та ін.

З часу впровадження тейлоризму і широкого розповсюдження маркетингових досліджень починає формуватися, наш погляд, ще одна форма розвитку продуктивних сил — організаційно-економічна (вираженням якої є організаційно-економічні відносини). Відсутність наукових основ впровадження менеджменту і маркетингу в економічній діяльності більшості суб’єктів господарювання в Україні поки що виступає не формою розвитку продуктивних сил, а їх істотним гальмом.

Підводячи попередній підсумок вищесказаного, варто визнати логічною точку зору тих авторів, які предметом економічної теорії визначають економічні відносини між людьми у різних сферах суспільного відтворення.

Так, у підручнику російських економістів «Економіка» за редакцією А. Булатова зазначено, що «сукупність усіх економічних процесів, які відбуваються у суспільстві на основі чинних у ньому відносин власності та організаційно-правових форм, становить собою економічну систему цього суспільства» [23: 14]. В іншому підручнику — «Економічна теорія» за редакцією Ніколаєвої — стверджується, що «сукупність виробничих відносин становить певну економічну систему, і в ній основними є відносини власності»[26: 10]. Ще один російський вчений М. А. Сажина визначає економічну систему як «єдність і взаємодію техніко-економічних та соціально-економічних  відносин», закріплену організаційно-економічними відносинами, тобто системою організації й управління всією економікою та її окремими частинами [16: 22]. Є. Борисов вважає, що «економічна система — це цілісна сукупність тісно пов’язаних між собою господарських відносин, які встановлюються у  виробництві, розподілі, обміні та споживанні матеріальних і нематеріальних благ і послуг» [4: 32]. У «Сучасному економічному словнику», укладеному російськими економістами, економічна система охарактеризована як «історично сформована або встановлена, чинна в країні сукупність принципів, правил, законодавчо закріплених норм, що визначають форму і зміст основних економічних відносин, які виникають у процесі виробництва, розподілу, і обміну і споживання економічного продукту» [15: 324].

Деякі автори включають в економічну систему не лише окремі елементи економічних відносин, а й продуктивні сили. Так, у підручнику за редакцією Г. Климка і В. Нестеренка економічна система визначена як «сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності» [13: 52]. У «Великому енциклопедичному словнику», який видали російські науковці, економічна система охарактеризована як «система суспільного виробництва, тобто сукупність продуктивних сил і виробничих відносин» [3: 623].

Стосовно визначень предмета економічної теорії п’ятої основної групи економістів (які намагаються предмет політичної економії поєднати з предметом економікс), то найважливішими недоліками таких визначень у методологічному аспекті є їх еклектичний характер, тобто механічне поєднання різних неоднакових за змістом положень з двох складових економічної теорії. Крім того, в них некритично запозичене одне із західних неконструктивних визначень економікс, про що йшла мова раніше. До сказаного вище необхідно додати й те, що поняття «поведінка» тут визначено як «спосіб життя і дій» [3: 458], а отже, одне невідоме (поведінка) підведено під інше невідоме (спосіб життя і дій), яке відтак не конкретизоване. У теоретичному аспекті вадою такого механічного запозичення є акцент лише на вивченні поведінки людей у різних сферах суспільного відтворення щодо матеріальних благ і абстрагування від нематеріальних благ, виробництвом яких зайнята переважна більшість населення розвинутих країн світу. Ще однією з догм західної економічної науки у формі економікс, яку некритично запозичують автори наведених вище визначень, є твердження, що ті процеси і явища, які вивчає дана наука, відбуваються в умовах ринкової економіки. Насправді, така економіка, коли механізм ринку виконував функції регулювання економічної системи, існувала на нижчій стадії розвитку капіталізму, передусім у період життя А. Сміта. Нині у розвинутих країнах світу існує соціально орієнтована ринкова економіка, або змішана економіка, або регульована ринкова економіка, що передбачає активну участь держави у процесі суспільного відтворення, тоді як ринкова економіка закріплює за державою роль захисника приватної власності, верховного арбітра при дотриманні правил вільної конкуренції — загалом, роль «нічного сторожа». Нині держава необхідна для функціонування самого ринку і для захисту капіталізму від знищення самого себе, оскільки «капітал часто є короткозорим, а ринки ірраціональними» [29: 7].

Неконструктивною, на наш погляд, є точка зору тих авторів, які предметом фундаментальної економічної науки називають багатство. Витоки такого визначення знаходимо у поглядах меркантилістів. Якщо й займатись проблемою вивчення багатства, то треба досліджувати передусім суспільну форму виробництва, обміну, розподілу і споживання багатства.

Розділ 3. Предмет економічної науки та еволюція його визначення

3.1. Формування предмета економічної теорії представниками традиційних шкіл

Предмет економічної теорії надзвичайно складний і багатогранний, так само, як складна, багатогранна і динамічна економічна життєдіяльність людини. Цим пояснюється неможливість короткого і всеохоплюючого визначення предмета, яке було б придатне для всіх етапів розвитку людського суспільства. Економічна теорія, вивчаючи реальні економічні процеси, сама перебуває у постійному пошуку і розвитку, предмет її дослідження змінюється й уточнюється. Такий далеко неповний перелік визначень предмета економічної теорії.

Як бачимо, формування предмета економічної теорії представники традиційних шкіл пов’язували з примноженням багатства, економічними законами, виробничими відносинами між людьми, а сучасні західні економісти — з проблемами «рідкісності», «обмеженості ресурсів та ефективності використання їх», «альтернативності вибору» тощо. Таке розмаїття визначень предмета економічної теорії не можна вважати недоліком чи слабкістю цієї науки. Воно є природним явищем, оскільки відображає еволюцію вивчення такого складного і суперечливого соціального об’єкта, як економічна система. При цьому ні одне з наведених визначень не може претендувати на повне, вичерпне розкриття сутності досліджуваного об’єкта. Кожна теорія відбиває певну сторону, грань, зріз проблеми, що досліджується, і, отже, робить певний вклад в економічну науку. З цього приводу П. Самуельсон, автор відомого на Заході підручника «Економікс» зазначає, що визначення теоретичної економіки як науки розкривають її предмет із різних сторін, оскільки беруться до уваги різноманітні аспекти життєдіяльності людства, в тому числі й економічний, а це не дає змоги сформулювати стисле і в той же час всеохоплююче його визначення. Тому всілякі спроби абсолютизувати якусь одну концепцію, один підхід до визначення предмета економічної теорії є неприйнятними і непродуктивними, оскільки суперечать сутності економічного життя і сутності самої науки — вона втрачає науковість.

Економічна теорія — творча наука, яка постійно збагачується новими знаннями, предмет її дослідження розширюється й уточнюється. В сучасних умовах гуманізації, інтелектуалізації, соціалізації суспільного життя та глобалізації економічних процесів її предметна сфера еволюціонує в напрямку розширення й ускладнення її проблематики, залучення до наукового дослідження додаткових пластів соціально-економічних відносин, врахування багатомірності їх взаємодії і визначення людини як центру економічної системи.

3.2. Предмет економічної науки у сучасній вітчизняній економічної теорії

Сучасний розвиток економічної теорії характеризується такими рисами:

• різновекторністю наукової творчості, структури й методів пізнання, що допускає множинність і синтез теоретичних концепцій та наукових ідей;
• відмовою від загальнообов’язкових критеріїв істинності та від теорій, що претендують на універсальність;
• взаємовпливом і толерантним змаганням ідей та пізнавальних підходів, що розширює можливості бачення взаємодоповнюючих істин у суперечливих міркуваннях;
• розширенням традиційної проблематики та понятійного апарату економічної науки на основі складних і динамічних процесів, породжених глобальністю проблем та завдань, що виникають у ході соціально-економічних перетворень;
• впровадженням в економічних дослідженнях нової перспективної методології аналізу, заснованої на синергетичному підході, який відкриває широкі можливості багатоаспектного висвітлення сутності економічних процесів і явищ.

Парадигма сучасної вітчизняної економічної теорії повинна мати ще й національно-історичну складову, яка передбачає врахування трансформаційної специфічності національної економіки, її інституціональних і відтворювальних особливостей, а також національного економічного менталітету народу, історичних, культурних, демографічних і інших особливостей країни. Врахування національно-економічної компоненти є важливою умовою глибокого розуміння сучасних соціально-економічних процесів, які відбуваються в країні, і наукового прогнозування тенденцій їх розвитку в перспективі.

Отже, розвиток сучасної економічної теорії відбувається на основі поєднання процесу плюралізації зі зростаючою тенденцією до інтеграції її різноманітних напрямів і шкіл, з превалюванням синтезованих і комплексних підходів до дослідження соціально-економічних процесів. Не в протиставленні, а у взаємозбагаченні й науковому синтезі різних концепцій і полягає демократизм і синергізм ефекту спільної праці вчених-економістів, який дає змогу глибше розкрити предмет економічної теорії в усій його багатогранності.

Узагальнюючи сказане, можна так визначити предмет економічної теорії в політекономічному аспекті.

Економічна теорія — це суспільна наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб’єктів, спрямовану на ефективне господарювання в умовах обмежених ресурсів, з метою задоволення своїх безмежних потреб.

Термін економія (від гр. оіkоnоmіа) ввели в обіг давньогрецькі мислителі Ксенофонт і Арістотель. У перекладі з грецької він буквально означає «мистецтво ведення домашнього господарства», «домоводство» («ойкос» — дім, домашнє господарство; «номос» — вчення, закон).

Термін «політична економія» був уперше застосований французьким меркантилістом Антуаном Монкретьеном у праці «Трактат політичної економії», написаній у 1615 р. З грецької «політикос» перекладається як державний, суспільний. Отже, цей термін у поєднанні з терміном «економія» означає науку про ведення господарства в державі, суспільстві.

В економічній науці термін «політична економія» домінував до кінця XIX ст. — часу виходу (1890 р.) праці відомого англійського економіста А. Маршалла «Принципи економіко». Економікс — це неокласичний напрям в економічній науці, який має за мету синтезувати класичну політичну економію і маржиналізм.

В сучасних умовах у більшості країн світу (особливо англо-американських) політична економія функціонує під назвою «економікс», в ряду інших — як «економічна теорія» або як «політична економія». Кожна з них має свій аспект дослідження і викладення. Проте вони по суті є назвами однієї і тієї самої економічної науки, що постійно розвивається та досліджує економічні явища і процеси на різних етапах розвитку людського суспільства.

Еволюція термінів «економія», «політична економія», «економікс», «економічна теорія» об’єктивно зумовлена розвитком самої економічної науки і об’єкта її дослідження — економічної системи.

Економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи: основи економічної теорії (політекономія), мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка, мегаекономіка.

Основи економічної теорії (політекономія) — це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

Мікроекономіка вивчає економічні процеси і поведінку економічних суб’єктів первинної ланки: домогосподарства, підприємства, фірми. Вона аналізує ціни окремих товарів, витрати на їхнє виробництво, прибуток, заробітну плату, попит і пропозицію на товари та ін.

Макроекономіка вивчає закономірності функціонування господарства в цілому, тобто на рівні національної економіки. Об’єктом її дослідження є валовий національний продукт, національний дохід, національне багатство, рівень життя населення, проблеми безробіття, інфляція та її причини, грошовий обіг, рух процента, податкова політика, кредитно-банківська система та ін.

Мезоекономіка вивчає окремі галузі й підсистеми національної економіки (агропромисловий комплекс, військово-промисловий комплекс, торговельно-промисловий комплекс, територіально-економічні комплекси, вільні економічні зони таін.).

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобально-планетарному рівні.

Зауважимо, що загальна економічна теорія не є механічною сумою її складових. Усі її частини перебувають у нерозривній єдності та органічному взаємозв’язку, що забезпечує цілісне сприйняття економіки як самодостатньої та динамічної системи, яка функціонує на національному і загальносвітовому рівнях.

Економічна теорія залежно від функціональної мети поділяється на позитивну та нормативну економічну теорію. Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємозв’язки та взаємозалежність, які зумовлюються реальною дійсністю. Тобто вона досліджує фактичний стан економіки, економічну дійсність і відповідає на запитання: яка вона є?

Нормативна економічна теорія з’ясовує об’єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку. Вона відповідає на запитання: як повинно бути, що для цього треба зробити?

Отже, ця наука, з одного боку, покликана вивчати реальні факти, з’ясовувати причинно-наслідкові зв’язки в економічній системі, з іншого, — давати рекомендації щодо її вдосконалення з метою ефективнішого використання наявних ресурсів і досягнення на цій основі вищого рівня задоволення суспільних потреб. Таким чином, економічна теорія виконує не тільки пізнавальну, а й прикладну функцію.

Розділ 4. Проблематика визначення предмета політичної економії сучасними українськими та російськими економістами

4.1. Предмет економічної науки за поглядами зарубіжних науковців

Предмет науки, зокрема економічної теорії, значною мірою залежить від вихідних позицій тієї чи іншої теоретичної концепції. Тривалий час вважалось, що предметом економічної науки є причини зростання матеріального добробуту людей, багатства. Недарма основна праця великого англійського економіста Адама Сміта, що опублікована у 1776 р., називалася «Дослідження про природу і причинах багатства народів». У подальшому уявлення про предмет економічної науки усе більше починають пов’язувати з обмеженістю (рідкісністю) наявних у розпорядженні людей ресурсів.

Суб’єкти економіки обмежені у своїх можливостях. Обмежені його фізичні та інтелектуальні можливості. Обмежений час, який він може виділити на те чи інше заняття. Звичайно, обмеженість ресурсів має відносний характер, що проявляється у принципіальній неможливості одночасного і повного задоволення усіх потреб усіх людей.

Найближчим наслідком рідкісності ресурсів є конкуренція за їх використання. Це не тільки конкуренція між людьми за ресурси задоволення їхніх особистих або групових інтересів. Це перш за все конкуренція між альтернативними цілями, можливими напрямами, варіантами використання обмежених ресурсів, хоча кожна з таких альтернативних цілей може бути і персоніфікована.

Таким чином, перед суспільством і перед окремою людиною завжди стоїть завдання вибору напрямів і способів розподілу обмежених ресурсів між різними конкуруючими цілями.

Повертаючись до характеристики предмета економічної науки, важливо відмітити, що вона не включає вивчення самих рідкісних ресурсів як таких (для цього існують природничі та технічні науки). Економічна наука вивчає економічну діяльність (поведінку) людей, тобто такі їх дії, які пов’язані з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням економічних благ. Саме тому ця наука є гуманітарною, яка вивчає закономірності поведінки людей.

Економісти вивчають: витрати на виробництво та прибутки; їх цікавить, як забезпечується економічна рівновага, чому ціни на товари зростають і знижуються; чому одних товарів на ринку більше, ніж існує в них потреба, а інших – недостатньо; чому одні галузі економіки розвиваються швидкими темпами, а інші – деградують; чому кризи в економіці змінюються піднесеннями; чому існує безробіття та інфляція, який між ними взаємозв’язок; динаміку змін у цінах та обсягах виробництва. Вони намагаються встановити причини цих явищ, визначити чинники, що впливають на процеси ціноутворення та виробничі процеси. На відміну від пересічних громадян, які, наприклад, лише констатують, що заробітна плата шахтаря вища, ніж працівника харчової промисловості, або заробітна плата інженера в Україні менша, ніж інженера у США, економісти вивчають закони, що зумовлюють ці економічні явища.

Існує багато різноманітних визначень предмету економічної теорії. Найбільш розповсюдженим і загальноприйнятим через свою точність і лаконічність є формулювання визначення предмету економічної теорії таке: економічна наука досліджує людську поведінку (діяльність) з точки зору співвідношення між цілями і обмеженими ресурсами, які можуть мати різне використання. Отже економічна наука сприяє ефективному використанню обмежених ресурсів з метою задоволення потреб суспільства та кожного його члена.

На нашу думку, найбільш відповідним сьогоденню визначенням предмета політичної економії є думка п’ятої групи авторів, тобто розширення предмета політичної економії і трансформування його в предмет економічної теорії, за рахунок розширення деякою проблематикою з економікс.

Це пояснюється тим, що перехідна економіка потребує і глибоких перетворень виробничих відносин, і структурної перебудови продуктивних сил, зміни і відносин власності, і форм господарювання, і запровадження нової техніки і технології, перш за все, енергозберігаючої. Сама об’єктивна ситуація потребує від держави спирання і на виробничі відносини в їх зв’язку з продуктивними силами та технологією предмета класичної економічної теорії, на основі якої визначаються шляхи соціально-економічної трансформації, і на предмет неокласичної теорії, предмет економіксу – ефективне використання обмежених виробни­чих ресурсів шляхом використання, перш за все, новітніх технологій, без чого не можна домогтися підвищення ефективності економіки, розв’язання складних соціально-економічних проблем перехідного періоду.

Все це зумовило, що колись різні, навіть протилежні предмети економічної теорії – виробничі відносини і раціональне використання виробничих ресурсів – стають не лише близькими, а й такими, що взаємодіють між собою. Виявляється, що неокласична теорія – економікс, маючи своїм предметом дослідження ефективність використання виробничих ресурсів, не може виключити пізнання виробничих відносин. I навпаки, якщо предметом економічної теорії (чи політичної економії) є виробничі відносини, то хіба можуть не досліджуватися фактори виробництва, виробничі ресурси. Звичайно, можуть. Тому взаємне доповнення предметів економічної теорії (класичної і неокласичної шкіл) є об’єктивною вимогою часу. Дослідження ефективності використання виробничих ресурсів без врахування економічних інтересів та стимулів, без врахування нової технології, перш за все, енергозберігаючої, неможливе. Одночасно дослідження виробничих відносин без врахування їхньої взаємодії з продуктивними силами, технологією, економічною роллю держави теж не може забезпечити потрібний ефект. Тому поєднання обох предметів є необхідною умовою дієвості економічної теорії.

Разом з тим треба підкреслити, що це не механічний процес. Адже як і кожна економічна система, так і наукові системи (класична і неокласична теорії) становлять певну єдність. Вони будуються і функціонують на певних методологічних принципах. Тому ці системи можна поєднати так, що в результаті отримаємо симфонію. Завдання полягає в тому, щоб поєднання досягалось творчо, з врахуванням і особливостей класичного та неокласичного напрямків теорії, і специфіки нашої економіки.

4.2. Визначення предмета політичної економії сучасними українськими дослідниками

Більшість вітчизняних економістів визначали політичну економію як науку про народне господарство. Незважаючи на ряд нюансів у розумінні самого поняття «народне господарство», вчені підкреслювали, що йдеться про суспільні відносини людей. Вони складаються на основі їх доцільної діяльності. Так, професор В.Я. Желєзнов писав: «Політична економія вивчає не всю господарську діяльність в її цілому, а лише один бік її, а саме той, який зводиться до сукупності соціальних відносин, що виникають між людьми на ґрунті задоволення їх різноманітних потреб матеріальними засобами». Подібне розуміння та визначення предмета політичної економії ще раніше було зафіксоване майбутнім професором Харківського університету М.М. Соболєвим як типове для вітчизняної літератури в енциклопедичному словнику Ф. Брокгауза та І. Єфрона. «Отже, політична економія – це наука, що вивчає суспільні відносини людей, які виникають на ґрунті господарської діяльності», – зробив висновок М.М. Соболєв.

К.Г. Воблій вдало підмітив дійсні недоліки визначення предмета політичної економії, первісно запропонованого М.І. Туганом-Барановським, які згодом відіграли значну роль у дискусії радянських економістів 20-х pp. XX ст. щодо предмета та долі політичної економії в умовах соціалізму. «Це визначення і надто широке, і разом з тим, надто вузьке», – підкреслював учений. Надто широкий характер його К.Г. Воблій вбачав у тому, що дослідженням суспільних відносин людей, як членів товарного господарства, займаються й інші соціальні дисципліни. Отже, таке визначення не відділяє ясно і точно предмета економічних досліджень від галузі інших суспільних наук. Вузькість же визначення, на думку К.Г. Воблого, полягала у зведенні предмета політичної економії до вивчення відносин лише товарного господарства.

К.Г. Воблій поділяв погляди тих учених (зокрема, відомого німецького професора Конрада), які вважали, що економічні теорії можна правильно зрозуміти тільки на основі вивчення фактичних відносин, серед яких вони розвинулись. Безсумнівний інтерес становить судження цього вченого про те, що політична економія займається не дослідженням задоволення людських матеріальних потреб, а дослідженням тих суспільних відносин, які створюються у сфері народного господарства, з одного боку, і загальними умовами його розвитку та стану, – з другого. Отже, у К.Г. Воблого йдеться про економічні (виробничі) відносини у тісному зв’язку з розвитком продуктивних сил. Щоб уникнути можливих аналогій з марксистськими визначеннями предмета політичної економії (а вони мимоволі напрошуються), зазначимо, що в той період К.Г. Воблій займав чітко виражену і відверто ним заявлену немарксистську позицію, критично ставився до різних марксистських положень.

В. Тарасевич стверджуює, що «зміст і межі предметного простору фундаментальної економічної науки детермінуються проблематикою багатства. Економія, політична економія, економікс відбивають не тільки історичні етапи, а й особливі складові фундаментальної економічної науки, з якими пов’язане дослідження цілком певних предметних напрямів, рівнів та сфер. Останні, проте, аж ніяк не вичерпують усього різноманіття її предметного простору. Та й це не можливо, бо для її онтології та гносеології не існує інших меж, крім меж самого багатства».

С. Мочерний чітко розмежовує політичну економію та економічну теорію, вважаючи їх різними дисциплінами, кожна з яких має свій самобутній та специфічний предмет вивчення. У своїх працях він дає коротке, розгорнуте та повне визначення предмета політичної економії та економічної теорії.

Найкоротшим визначенням предмета політичної економії є вивчення законів, які регулюють виробництво, обмін, розподіл і споживання виготовлених людьми матеріальних благ та послуг.

Розгорнуте визначення предмета політичної економії має такий вигляд: це наука, що вивчає закони еволюції відносин економічної власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил, і насамперед людини (її потреб, інтересів, цілей), в усіх сферах суспільного відтворення.

Політична економія вивчає відносини економічної власності і влади у взаємодії з розвитком продуктивних сил, притаманні їм закони і суперечності, а також соціальні закономірності, економічну політику держави, природу людського духу, енергійність нації, розвиток основних інститутів суспільства. Як ми бачимо, в останньому визначенні політичної економії поєднані елементи визначення предмета економічної науки, які характерні для класичної політичної економії, історичної школи та інституціоналізму.

Якщо проаналізувати думки С. Мочерного з приводу предмета економічної теорії, то “найкоротшим визначенням предмета економічної теорії є вивчення законів розвитку економічної системи; розгорнутим – економічні відносини у процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил у всіх сферах суспільного відтворення, а також пізнання законів та закономірностей такої взаємодії, цілісність і взаємоорганізованість якого забезпечується сучасним господарським механізмом; повне – включає взаємодію економічної системи з тими надбудовними відносинами, які активно впливають на розвиток економічної системи”.

Висновки

Предмет економічної науки кожна школа розглядає з власних позицій. Так, меркантилісти предметом науки вважали багатство, що створене у сфері торгівлі. Фізіократи першими перенесли предмет науки — національне багатство — зі сфери обігу в сферу виробництва (сільське господарство). Класична школа розширила предмет дослідження за рахунок умов виробництва і нагромадження (А.Сміт), розподілу (Д.Рікардо).

Марксистська політекономія у цілому зберегла цей предмет, змістивши акценти на виробничі відносини. Сучасний підхід до предмету економічної теорії полягає у слідуванні марксистській лінії або принципів економікс.

Подане вище визначення предмета економічної теорії треба, на наш погляд, розглядати на рівні сутності першого порядку. Щоб поглибити його, тобто розкрити на рівні сутності другого порядку, доцільно частково врахувати думку четвертої названої групи економістів, які предметом даної науки називають економічну систему та економічні закони і закономірності її розвитку. Частково, оскільки замість економічної системи логічніше досліджувати основні складові даної системи (продуктивні сили, економічні відносини і господарський механізм) з урахуванням їх взаємодії та певною мірою ролі кожної з них у такій системі. Найчіткіше така роль з’ясована стосовно господарського механізму. Таким чином предметом економічної теорії з урахуванням переходу до глибшої сутності є економічні відносини у процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил в усіх сферах суспільного відтворення, а також вивчення законів та закономірностей цього процесу, цілісність і організованість якого забезпечує сучасний господарський механізм.

Водночас для системного визначення предмета економічної теорії необхідно, на нашу думку, використати методологію найкоротшого, розгорнутого і повного визначення предмета даної науки. У найкоротшому визначенні зафіксовано глибинну внутрішню сутність (її ядро), у розгорнутому — сутність загалом (з урахуванням основних ознак, властивостей, якісних сторін сутності), у повному — найважливіші аспекти, що виходять за межі економічної сутності й охоплюють окремі найсуттєвіші аспекти соціальних, політичних, правових, морально-етичних та інших проявів розвитку надбудовних відносин, які впливають на еволюцію економічної системи. З урахуванням сказаного, найкоротшим визначенням предмета економічної теорії є вивчення законів розвитку економічної системи; розгорнутим — обґрунтоване вище визначення (тобто економічні відносини у процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил в усіх сферах суспільного відтворення, а також пізнання законів та закономірностей такої взаємодії, цілісність і взаємоорганізованість якої забезпечує сучасний господарський механізм); повне — включає взаємодію економічної системи з надбудовними відносинами.

Список використаної літератури

1. Борисов Е. Ф. Экономическая теория / Е. Ф. Борисов. – М., 1997. – 567 с.
2. Гальчинський А. С. Основи економічної теорії / [А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, Ю. І. Палкін]. – К., 1995. – 623 с.
3. Мочерний С. В. До питання про предмет політичної економії / С. В. Мочерний // Економіка України. – 1997. – № 2. – С. 59-66.
4. Мочерний С. Предмет економічної теорії та предмет політичної економії / [С. Мочерний, О. Устенко, І. Іщук] // Вища школа. – 2003. – № 1. – С. 62-77.
5. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект / за ред. Г. Н. Климка, В. П. Несторен­ка. – К.: Вища школа, 1994. – 560 с.
6. Сажина М. А. Экономическая теория / М. А. Сажина, Г. Г. Чибриков. – М., 1998. – 644 с.
7. Тарасевич В. Про предмет фундаментальної економічної науки / В. Тарасевич // Економіка України. – 1998. – № 4. – С. 60-67.
8. Тивончук І. Про предмет та класифікацію сучасної економічної науки / І. Тивончук // Економіка України. – 1995.– № 1. – С. 58-64.
9. Чухно А. Економічна теорія: предмет, метод, функції (сучасні підходи) / А. Чухно // Вища школа. – 2001. – № 4-5. – С. 11-31.