Вступ

Зважаючи на провідну зовнішньополітичну роль США набуває актуальності дослідження чинників, що впливають на політику американських президентів. Вагомим є можливість прогнозування їхньої діяльності, що спричиняє вплив на розвиток країн східної Європи.

Питання зовнішньої політики США досліджувала значна кількість науковців, як вітчизняних так І закордонних. 3. Бжезінськнй досліджував зовнішню політику Сполучених Штатів та перспективи українсько-американських відносин. А. Коваленко вивчав зовнішньополітичні аспекти України та США з позицій взаємодії. Р. Офіцинський у монографії досліджував динаміку політики України з 1991 по 2004 роки, акцентуючи увагу на історичному аспекті. Б. Тарасюк проаналізував політику США та України на протязі останніх років XX століття [5]. Т. Кузьо досліджував питання розвитку відносин Україна — НАТО. І. Харченко здійснив історичний аналіз українсько-американських відносин за період з 1991 по 2002 роки.

1. Стосунки Україна – США: етапи еволюції

Обережність та інерція були притаманні офіційному Вашингтонові в період «перебудови»: він дбав насамперед про належні стосунки з Москвою щодо проблем глобальної безпеки. Тому на Заході політики-фахівці з національних питань думали не стільки про трансформацію радянської держави, скільки про більшу республіканську автономію в межах радянської системи. США мали намір випробувати серйозність намірів М. Горбачова %9одо реформування СРСР згори. Збігнев Бжезінськнй зазначав, що «справжня конфедерація чи співдружність була б найкращим варіантом для всіх зацікавлених сторін: для росіян, для більшості неросіян і. звичайно, для «зовнішнього світу» [9,22].

Практичні наслідки вищезазначених проблем для американської зовнішньої політики почали відчуватися 1990 року. Але американські урядовці й багато провідних радянологів усе ще розглядали Україну й Білорусь як головних прихильників спроб Кремля зберегти СРСР. Це створило серйозний розрив у підходах українського національного руху та офіційного Вашингтона. До 1990 року не було суперечностей між американською риторикою на підтримку самовизначення націй І програмними документами народних рухів [б]. Тоді розбіжності стали очевидними. Офіційна лінія США полягала в розширенні контактів з республіками. У той же час радник Держдепартаменту Роберт Зеллік зазначав: «Ми не підтримуємо «розпаду» СРСР. і я не можу розмірковувати над критеріями умов, за яких США могли б визнати незалежність спільнот, що можуть виникнути.

Американський Конгрес був краще ніж адміністрація підготовлений до розуміння прагнень республіканських народних рухів. По-перше, для багатьох конгресменів підтримка етнічних громад була традиційно важливою. По-друге, багато членів конгресу в 70-80 роках брали участь у захисті прав людини в Україні.

Сполучені Штати давно були найбільш активною в Україні західною країною. Активність США тільки підвищилася після обрання Ющенка президентом. Проте у Вашингтоні мало відомо про справи в Україні. Мало повідомляється про регулярні, якщо не щоденні, зміни більшістю україно-американських, американських чи українських ЗМІ.

Стосунки Україна – США зараз повернулись до стратегічного партнерства, в якому вони перебували у другій половині 1990-х за часів президентства Білла Клінтона.

Вашингтон протягом президентства Ющенка сильно відрізняється від того, яким він був за часів Леоніда Кравчука у ранніх 1990-х, коли Україна стала незалежною. Відбулися дві важливі зміни.

По-перше, сьогодні найбільший вплив мають добре влаштовані особи в уряді чи «мозкові центри», набагато більший, ніж організації американських українців.

По-друге, багато окремих осіб-неукраїнців чи неукраїнських організацій сьогодні є більш активними та впливовими, ніж багато організацій американських українців.

А тому прийшов час для американських українців та їх організацій переоцінити те, як вони можуть допомогти та залучитися у ці процеси, і отримати вигоди з нового, більш позитивного образу України.

Під час Помаранчевої революції ми стали свідками вибуху активності в українській діаспорі у США – нечуваної з часу здобуття незалежності. Американські українці були спостерігачами на виборах, особливо протягом третього туру президентських виборів, забезпечували фінансами та проводили демонстрації у багатьох містах, в тому числі у Вашингтоні.

Поки що не ясно, чи зможе ця активність перетворитися на стабільну, активну та професійну присутність у Вашингтоні з достатнім персоналом та ресурсами.

Якщо хтось подивився б на зацікавленість в Україні у Вашингтоні до української незалежності, він би побачив відносно малий, проте активний, світ. Цей світ складався у більшості з української діаспори та її друзів у американському Конгресі та Комісії з безпеки та співробітництва у Європі (Гельсінська комісія), з якими тісно співпрацювали різні організації діаспор та окремі особи [10, с. 254].

Українська діаспора у США успішно пролобіювала багато резолюцій, що стосувалися прав людини, допомагала у створенні важливої американської комісії з питань голодомору в Україні та відкрито протестувала проти повернення українського моряка Мирослава Медвідя у Радянський Союз.

За активної участі української діаспори в США були проведені слухання за участю колишніх дисидентів, які переїхали у США, а також стосовно Чорнобильської катастрофи. Українська діаспора також підтримала зусилля заснувати американське консульство у Києві.

Одразу по здобутті Україною незалежності членів Гельсінської комісії Дон Ріхтер та Денніс ДеКонсіні подали резолюції із закликом до адміністрації визнати незалежність України. Вона пройшла, незважаючи на протести державного департаменту.

У часи СРСР інтерес до політичного розвитку України був відносно малим і стосувався переважно тиску на Союзу, тому поява статей про події в Україні у великій газеті була подією.

Україна була в більшості terra incognita для науково-дослідних та неурядових організацій, на відміну від організацій української діаспори у США, які включали Українську національну інформаційну службу (UNIS) та вашингтонське відділення Української національної асоціації, а також Смолоскип, Пролог, Американці за права людини в Україні (AHRU) та Світовий конгрес вільних українців [10, с. 257].

Відновлення незалежної української держави встановило іншу динаміку стосунків, з повагою до всього вищеописаного: тепер не лише американський уряд засновує чи розширює установи для співпраці з цим новоутворенням, виявили свій інтерес також і неурядові організації, орієнтовані на розвиток стосунків, та дослідні центри.

Це залишилось непоміченим багатьма американськими українцями.

Вплив організацій американських українців у Вашингтоні перебував у занепаді довгий час, але важко точно визначити початок цього занепаду. Так, Український народний союз (UNA) зачинив своє відділення у Вашингтоні у 1995 році – ця подія значно послабила здатність американських українців лобіювати власні інтереси серед політиків.

Українська діаспора у США ніколи до кінця не розуміла і не надавала достатніх ресурсів на помітну професійну присутність у Вашингтоні, і багато зусиль стосовно України, навіть до незалежності, насправді були лише реакцією та базувалися на волонтерській діяльності відданих ентузіастів.

Український конгресовий комітет Америки (UCCA) досі має представництво у Вашингтоні – UNIS. З 2000 року UCCA разом з іншими українськими та неукраїнськими неурядовими організаціями у США проводить щорічні конференції про Україну, що приводить вищих українських посадовців у Вашингтон [11, с. 76].

UCCA нещодавно ініціювала американо-український діалог про безпеку як спільний проект з Американською радою міжнародної безпеки та групою підтримки України у Конгресі. UCCA також ініціював кілька резолюцій конгресу, одна з них стосовно побудови пам’ятника голодомору у Вашингтоні, та взаємодія з кількома членами конгресу, особливо членами української групи підтримки у Конгресі.

Однак дивно, що персонал UCCA та інших організацій української діаспори нечасто запрошують на внутрішньоурядові події у США, які стосуються України. Персонал UCCA також не завжди відвідує круглі столи аналітичних центрів, що стосуються України, доступ до яких, зазвичай, також винятково по запрошеннях.

Вашингтонська група, з часу свого заснування у 1984 році до недавнього часу забезпечувала безліч подій для дискусії з приводу українських політичних подій. Однак протягом останніх трьох-чотирьох років вона сфокусувала свою увагу на культурних та соціальних подіях.

Інші колись активні організації американських українців просто стали неактивні або припинили своє існування.

Винятком із загального занепаду є Фундація «Україна США» (USUF), який базується на тільки на членах діаспори – походить та отримує підтримку від української діаспори у США, а також більш значну підтримку від американського уряду для його різноманітних програм в Україні. USUF продовжує бути дуже активним та помітним у Вашингтоні [5, с. 35].

Його персонал регулярно відвідує аналітичні та деякі закриті урядові події і має дієві контакти з виконавчою та законодавчою гілками американського уряду. Такі зустрічі забезпечували неформальний обмін ідеями та можливість для американських українців внести свою лепту у державну політику стосовно України.

Втім, слід відзначити, що організації української діаспори дали відносно мало на виході, якщо говорити про формування американської політики щодо України. І більшість законодавчих актів, що стосувалися України і були проведені конгресом в останні кілька років, були схвалені без особливого вкладу чи активної підтримки з боку організацій української діаспори.

Можливо, організаціям української діаспори слід було б повчитись у вірменських та єврейських лобістів, зважаючи на їх активну діяльність у Вашингтоні.

Як завершальний коментар слід згадати ще такий важливий аспект, як сприйняття американських українців місцевим урядом.

2. Сучасний стан та перспективи  співробітництва України та США

США лідирує у західному світі як у питанні співробітництва з експертами так і щодо високого рівня зацікавленості Україною.

Більшість такої діяльності не афішується, і тому українці та американські українці не знають про неї. Однак навіть цей путівник не може достатньо розкрити розмах та глибину «україніки» у Вашингтоні.

Вашингтон – стратегічно найважливіше західне місто для України на її шляху у ВТО та НАТО і, у меншій мірі, ЄС.

Тому для американських українців, визнаючи, що багато інших установ та окремих осіб зацікавлено Україною, порівняно з періодом до здобуття незалежності, обов’язковою є оцінка стратегічної важливості забезпечення достатніх ресурсів та персоналу для значної та сталої присутності у Вашингтоні, що включає необхідність на цьому полі впливових та відданих людей.

Прихід до влади нової американської Адміністрації в 2009 році поставив традиційне для таких випадків питання щодо можливої еволюції міжнародних пріоритетів США, а відтак – зміни глибини та якості українсько-американських відносин.

Експертні занепокоєння певною мірою зумовлювалися часовими рамками перебирання повноважень командою Президента Барака Обами, а також першочерговою увагою Білого дому до проблемних напрямів зовнішньої політики, які залишилися у спадок від попередньої Адміністрації, а Україна, зрозуміло, до таких не належала.

Фактично з перших днів нової Адміністрації в контактах з її представниками українська сторона зайняла активну й логічну позицію – без зайвих зволікань, відштовхуючись від попередніх напрацювань, – оновити двосторонній порядок денний і приступити до його реалізації. Такі підходи, зрештою, поділяються й у Вашингтоні.

Нині в цілому вже можна підвести позитивні підсумки взаємодії України та США в перший рік перебування при владі нової Адміністрації. Один з головних результатів полягає в тому, що у Вашингтоні підтвердили стратегічний характер двосторонніх відносин. Білий дім висловив готовність до реалізації цього високого формату співробітництва на основі положень Хартії про стратегічне партнерство, підписаної за попередньої Адміністрації.

Пріоритетним напрямом українсько-американського науково-технічного співробітництва є поглиблення практичної співпраці між зацікавленими підприємствами та установами з метою започаткування та реалізації конкретних проектів у сфері високих технологій. У цьому зв’язку однією з найперспективніших галузей є ракетокосмічна. В контексті реалізації двосторонньої Угоди про співробітництво у галузі науки і технологій, а також Рамкової угоди про співробітництво в дослідженні космічного простору в мирних цілях у червні цього року ФЦДР та НКАУ уклали Меморандум про взаєморозуміння, покликаний активізувати взаємодію України та США в ракето-космічній галузі.

Нарешті, не можу обійти увагою гуманітарне й культурне співробітництво між двома народами, яке розвивається дуже динамічно, в тому числі завдяки присутності в США близько мільйона американських українців.

Зокрема, значна увага надається співпраці з інституціями Сполучених Штатів, які опікуються проблемами потерпілих від чорнобильської катастрофи. Насамперед це Фонд «Діти Чорнобиля», благодійна організація «Фокус» та інші. Наприклад, «Фокус» реалізує в Україні низку допомогових проектів через регіональні центри, створені під егідою ЮНЕСКО в містах Славутич, Іванків, Боярка, Бородянка та Коростень.

Динамічно розвивається двостороння співпраця в медичній галузі. На розвиток укладеного в 2003 році Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про надання нашій державі технічної допомоги в галузі охорони здоров`я у травні 2006 року була підписана Заява про співпрацю між Міністерством охорони здоров`я і соціальних послуг Сполучених Штатів та Міністерством охорони здоров`я України, покликана активізувати двосторонню взаємодію на цьому напрямі.

Суттєвою була допомога Сполучених Штатів медичним обладнанням та засобами спеціалізованого захисту в контексті подолання наслідків спалаху в Україні пташиного грипу в 2006 році.

А нещодавно, після підтвердження випадків каліфорнійського грипу в Україні, подібна допомога була мобілізована як офіційними органами влади США, так і активістами української громади. Саме завдяки їм зрештою вдалося оперативно встановити контакт зі швейцарською фармацевтичною фірмою «Роше» для закупки препарату «Таміфлю».

Необхідно зазначити, що більш рішуча та прямолінійна зовнішня політика США не становить безпосередньої загрози для національних інтересів України. Передусім тому, що нинішня політика Білого дому спрямована проти держав, які на думку Вашингтона становлять загрозу американським інтересам. Україна не належить до таких держав, її навпаки розглядають як можливого союзника США. Тобто Україна має шанс зміцнити свій міжнародний статус, але це відбудеться лише в тому випадку, якщо союзницькі стосунки з США носитимуть не ситуативний, а постійний характер. По-друге, повільний розвиток України як повноцінної держави зумовлений головним чином внутрішніми причинами — відсутністю єдиного розуміння національного інтересу, невідповідністю політичної сфери інтересам суспільства, засиллям корупції на всіх рівнях державної влади, слабкістю громадянського суспільства, економічними труднощами і т.п. Тобто від того, що США стануть в односторонньому порядку приймати рішення щодо майбутнього світу, становище України не погіршиться [5. с. 36].

Аналізуючи зовнішньополітичну діяльність України вважаємо за необхідне висловити низку порад, виконання яких дало б змогу покращити закордонну політику та національну безпеку України.

Перш за все, Президенту та прем’єр міністру України слід удосконалити механізми координації закордонної та оборонної політики в галузі національної безпеки. По-друге, уряду України слід покращити інформаційну кампанію щодо НАТО та відносин Україна – НАТО та дати суспільству об’єктивну інформацію відносно переваг і недоліків членства України в НАТО.

По-третє, слід зміцнювати контакти між Верховною Радою України та Конгресом США. По-четверте, Україні слід розглядати США як засіб своєї зовнішньої політики. По-п’яте, з огляду на багатофакторність сучасного світу, Україні варто дотримуватися концепції прагматичного підходу до розвитку відносин з наддержавами, перешкоджати надмірному впливу і можливій залежності від однієї або групи держав.

По-шосте, слід виробити комплекс заходів для формування бажаного образу України серед європейських та американських політичних, економічних, ділових кіл, представників громадськості, а також виправлення небажаних іміджевих ситуацій, пов’язаних з Україною.

Висновки

Отже, за роки незалежності України відносини США з нею не були стабільними. Можна прослідкувати кілька етапів взаємовідносин: перший — з 1992 по 1994 рр., другий — з 1995 по 1998 pp.. третій — з 1999 по 2001 pp.. четвертий — з 2002 по 2004 рр.. п’ятий розпочався з 2005 р. Кожний з цих етапів мав різну інтенсивність зовнішньоторговельного діалогу. Досить важливим став п’ятий етап. Він покращив відносини між країнами у всіх сферах і надав для цього більше можливостей. Надалі можна буде прослідкувати зміни у зовнішньоторговельних відносинах за п’ятий період, особливо після скасування поправки Джексона-Веніка. яка їх значно обмежувала, порівняти результати з попередніми періодами.

Українсько-американське партнерство завжди привертає особливу увагу як науковців, так і практиків. По-перше, у зв’язку зі стратегічним характером це партнерство вимагає більшої відповідальності та змістовності дій обох сторін.

По-друге, ефективний політичний діалог зі США має вплив не лише на двосторонні відносини, а й на становлення України як активної учасниці світової спільноти шляхом розв’язання питань набуття членства у СОТ, співробітництва з НАТО та МВФ, участі у міжнародній та регіональних системах безпеки тощо.

Сучасні українсько-американські відносини актуалізуються приходом до влади нової американської Адміністрації у 2009 році. Саме тому аналіз практичного виміру співробітництва України і США дозволяє визначити досягнутий рівень розвитку відносин та перспективи на майбутнє.

Список використаної літератури

1. Давыдов Ю. США: меняющееся видение меняющихся угроз // США. Канада: экономика, политика, культура. -2004. -№ 10. — С. 3-22
2. Демчук П. О. Міжнародні відносини та проблеми євроатлантичної інтеграції: Навчальний посібник. — Київ: ППП , 2004. -252 с.
3. Козик В. В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник. -К.: Знання , 2006. -405, с.
4. Корнієвський О. У світ, де не спалахують конфлікти: Доктрина розширення демократії: геополітичні аспекти політики США // Політика і час. -2005. -№ 1. — С. 38-43
5. Корсаков Г.Б. Эволюция ядерной политики США (2001-2005 гг.)// США. Канада: экономика, политика, культура. -2006. -№ 6. — С. 13-36
6. Марцинкевич В. Современные тенденции в экономике и политике США // Проблемы теории и практики управления. -2005. -№ 3. — С. 24-29
7. Мединська Т. Статус світового лідера: США в сучасних процесах глобалізації: виклики та наслідки // Політика і час. -2005. -№ 3. — С. 67-74
8. Міжнародні відносини та зовнішня політика: Навчальний підручник. -К.: Либідь, 1999. -557, с.
9. Основи політичної науки: Курс лекцій/ За ред. Б. Кухти. -Львів: Кальварія, 1999 — Ч.4: Міжнародна політика. -1999. -435 с.
10. Серебрянников В.В. Президенты США в роли воителей // Социально-гуманитарные знания. -2005. -№ 6. — С. 251-268
11. Сєров Д. На тлі монополії США: Військово-технічне співробітництво України з державами Арабського Сходу // Політика і час. -2006. -№ 5. — С. 71-76
12. Погорська І. Коли світ видається небезпечним: Зовнішня політика в системі державного управління США // Віче. -2006. -№ 23-24
13. Політична історія ХХ століття: Навч. посібник. -К.: КНЕУ, 2001. -374, с.
14. Травкина Н.М. Внешняя политика Дж.У.Буша: некоторые особенности // США. Канада: экономика, политика, культура. -2005. -№ 10. — С. 3-20
15. Цимбалістий В. Ф. Теорія міжнародних відносин: Навчальний посібник. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -320, с.