Етика поведінки юриста та адвоката
Вступ.
1. Етичні правила у взаємовідносинах юриста з громадянином.
2. Етика поведінки адвоката під час судового процесу.
Висновки.
Список використаних джерел.
Вступ
Етична культура юриста містить оцінку прояви норм моралі в відношеннях «юрист-клієнт», «юрист-свідок», «юрист-колега» та інші. Це – двостороннє відношення, оскільки юрист у своїй діяльності так чи інакше у процесі діяльності торкається інтересів клієнта, колег чи інших громадян, які відповідають йому діями чи оцінюванням.
Для юриста важливо визнавати свою роль як представника держави у меті створення умов для існування прав, свобод, законних інтересів людини та громадянина. Диплома у праці юриста недостатня річ для створення професіональної репутації юриста у правничій сфері. Необхідно дбайливе ставлення до людини, з яким він постійно стикається в процесі виконання своїх службових обов’язків. Усі люди, з якими юрист спілкується у своїй роботі, сприймають його не тільки як професіонала у своїй діяльності, а ще й як людину у котрої є свої позитивні та негативні риси. Кожна людина яка з якоїсь причини має справу з прокурором, суддею, слідчим, нотаріусом, адвокатом, чекає від нього не лише його розум у цій сфері, а й повагу до себе, як до людини. Юрист не повинен губити рівновагу, виходити з себе під час професійного контакту з лицями, які скоїли злочин, а повинен поважати їх права. Від відношення юриста до кожної конкретної людини ми можемо судити о його моральній культурі. Повага до людини та її проблемам створюють атмосферу психологічного довіри та вже може гарантувати успіх юридичного діла.
1.Етичні правила у взаємовідносинах юриста з громадянином
Етична культура юриста – це знання юристом його моральних прав та обов’язків та використання їх у професійній діяльності.
Мораль – це норми поведінки, які базуються на поняттях про добро і зло, честь і обов’язок, правду і справедливість.
Мораль – це елементарні правила поведінки, особливих навичок в реалізації яких не потрібно, тому етична культура юриста включає два аспекти:
— визнання існуючих моральних норм як необхідних регуляторів поведінки;
— дотримання цих норм у професійній діяльності.
Основні принципи етичної культури юриста:
1. Гуманне відношення до людини, тобто відношення до людини не як до засобу досягнення якоїсь мети, а як до цілі;
2. Чесність і правдивість, тому що справедливості не можна досягти нечесним шляхом;
3. Доброзичливість і чуйність, оскільки юристам часто доводиться спілкуватись з людьми, які потрапили в складні життєві ситуації.
Однак ці риси не можна поєднувати з всепрощенням.
4. Простота і скромність. Вони потрібні юристу для того, щоб він не був егоїстом і користолюбним;
5. Дотримання професійної таємниці. Це необхідно для об’єктивного і повного розслідування кримінальної справи, а також, щоб не показувати інтимне життя учасників юридичного процесу.
Практичний аспект мають моральне відношення та моральна поведінка.
Моральне відношення –це відношення у які вступає та знаходиться юрист. Етична культура юриста містить оцінку прояви норм моралі в відношеннях «юрист-клієнт», «юрист-свідок», «юрист-колега» та інші. Це – двостороннє відношення, оскільки юрист у своїй діяльності так чи інакше у процесі діяльності торкається інтересів клієнта, колег чи інших громадян, які відповідають йому діями чи оцінюванням.
Поведінка юриста – це об’єктивний показник його моральних якостей. Воно виражається через сукупність його вчинків, які мають моральне значення.
Структура етичної культури юриста:
1) наявність етичних почуттів, знань, потреб;
2) перетворення етичних почуттів, знань, потреб в моральні установи, звички давати моральну оцінку чужої поведінки;
3) готовність діяти, базуючись на знаннях, поступати морально – по совісті.
Базове правило юриста – робити для клієнта усе, що не заборонено законом, що він би був в змозі зробити для себе сам, маючи для цього знання та практику.
Від рівня етичної культури юриста залежить якісне та ефективне виконання обов’язків; зберігання честі; репутації людини якій надають юридичну допомогу; престиж юриста та його колег.
Рівні проявлення етичної культури юриста:
1) відношення юриста до своєї професійної діяльності та її результатам;
2) відношення з колегами по роботі;
3) відношення з клієнтами.
Діяльність юриста характеризується повсякденним спілкуванням з людьми, які находяться у залежному від ньому стані, тому й потребують від нього бережного та коректного відношення.
Непідкорення нормам етичної культури може сприяти за собою санкції та виключення з рядів професії. Етична культура – це етичні обов’язки та відповідальність, яка при суща юридичній практиці.
3. Загальні вимоги, які ставляться до юристів
Для всіх юристів повинні бути характерні такі якості:
У соціальній сфері: намагання встановити істину, справедливість, гуманізм, чесність.
У пошуково-пізнавальній сфері – спостережливість (цілеспрямоване сприйняття предметів та явищ через призму професійно-юридичної діяльності). Уважність (увага психічній діяльності до певних об’єктів).
У сфері реконструктивно-конструктивної діяльності: здібність всебічно аналізувати отриману інформацію. Здібність формулювати гіпотези. Творчий, оригінальний підхід до розв’язання задач. Проникливість.
У сфері засвідчувальної діяльності:
а) розвинута письмова мова;
б) здібності швидко узагальнювати інформацію;
в) вміння дати письмовий опис юридичного явища.
У сфері організаційної діяльності: само дисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість, вміння організовувати людей.
У сфері комунікативної діяльності: емоційна врівноваженість, тактовність, здібність чітко формулювати свої думки.
Існують особисті якості, які є негативними для юриста:
З соціальної точки зору – цинізм, нечесність, владолюбство, жорстокість, авантюризм.
У пошуковій сфері — неуважність, відсутність пошукової домінанти (юридичний азарт).
В реконструктивній сфері — низький рівень інтелекту, стереотипність і консервативність мислення.
У засвідчу вальній сфері — недбалість, невміння швидко передавати усну мову письмово.
В організаційній сфері – не цілеспрямованість , відсутність організаційних здібностей.
В комунікативній сфері — імпульсивність, велика сором’язливість, грубість в поводженні з людьми.
Кодекс професійної етики юриста – це система моральних принципів, які лежать в основі діяльності юриста і служать його методологічним орієнтуванням.
Ми не можемо стверджувати про усі моральні принципи юриста, нам це не під силу, тому що кожна людина є носієм більшої чи меншої кількості моральних принципів. Але ми можемо відокремити від них основні моральні принципи, це і буде зміст кодексу професійної етики юриста.
1. Завжди пам’ятати принципи найвищої влади закону та права під цими словами мається на увазі визнання юристом своєї місії служіння праву та закону. Юрист — практик не повинен рівняти право та закон, але він не може говорити що закон без права не буває. Він зобов’язаний пам’ятати про те що закон у правовій державі є правовим, справедливим, котрий підлягає не уклонному виконанню. Базуючись законом , він дотримується верховенства закону, кожен юрист повинен вести боротьбу за закон, бути служителем права.
2. Гуманне відношення до людини – це відношення до його життя та здоров’я, гідності та достоїнства як до найвищої соціальної цінності. Для юриста важливо визнавати свою роль як представника держави у меті створення умов для існування прав, свобод, законних інтересів людини та громадянина. Диплома у праці юриста недостатня річ для створення професіональної репутації юриста у правничій сфері. Необхідно дбайливе ставлення до людини, з яким він постійно стикається в процесі виконання своїх службових обов’язків. Усі люди, з якими юрист спілкується у своїй роботі, сприймають його не тільки як професіонала у своїй діяльності, а ще й як людину у котрої є свої позитивні та негативні риси. Кожна людина яка з якоїсь причини має справу з прокурором, суддею, слідчим, нотаріусом, адвокатом, чекає від нього не лише його розум у цій сфері, а й повагу до себе, як до людини. Юрист не повинен губити рівновагу, виходити з себе під час професійного контакту з лицями, які скоїли злочин, а повинен поважати їх права. Від відношення юриста до кожної конкретної людини ми можемо судити о його моральній культурі. Повага до людини та її проблемам створюють атмосферу психологічного довіри та вже може гарантувати успіх юридичного діла.
У суспільстві за роки юридичної практики склалося певне поняття поваги. Воно припускає справедливість, рівність прав, можливе повне втілення інтересів людини, довіра до неї, увага до її проблем, чуйність, делікатність та тактовність.
На жаль усі ці слова для багатьох юристів у наш час є лише гарними словами. Але юрист повинен з однакової чуйністю як відгороджувати від правопорушень зацікавленість суспільства, так і захищати інтереси людини.
Дуже важливо щоб усі ці норми виконувались, бо за порушеннях їх права людини ущемляються, особистість подавляється та вже складніше знайти тоненьку грань між справедливістю та свавільством.
3. Тактовність – це основний принцип високого морального рівня виконання професійних обов’язків. Тактовність означає нездатність на молекулярному рівні к скоєнню безчесному, низькому поступку. Вона зазвичай виявляється у способах та прийомах якими юрист користується під час своєї діяльності. Для здійснення своєї мети юрист користується способами та прийомами які не суперечать нормам моралі та відповідають усім прийнятим правилам поведінки. Нажаль ці всі аспекти неможливо утвердити законодавством.
4. Довіра являється відношенням людини до конкретних дій іншого лиця, до нього самого і базоване на впевненості у його правоті, вірності, чесності.
Якщо керівник бачить у підлеглому тільки виконавчого своєї волі, а не особистість, між ними не позникає довіра. Грубість та черствість від керівника, потребі зірвати злість на підлеглих, відсутність самоконтролю робить негативну атмосферу у суспільстві. Підлеглий котрого образив керівник перенесе весь свої негатив на інших підлеглих та клієнтів.
Фундаментом для довіри може стати тільки піклування керівника о своїх підлеглих. Керівник повинен з розумінням ставитись до проблем у сім’ї підлеглого, в міру своїх можливостей відгукнутись на прохання підлеглого, вміти вислухати та дати пораду, закріпити впевненість підлеглого у його професійній природності, об’єктивно оцінити його як спеціаліста. Виконувати борг керівника – захищати своїх підлеглих від погроз, насилля, образи, жертвами яких вони становляться при виконання службових обов’язків, а також піклуватися о здоровій морально-психічної атмосферу колективі. Тоді всі підлеглі, що керівник до нього не байдужий, і тоді інтереси діла становляться і його інтересами.
Довіра між колегами також грає немалу роль, бо на перший погляд здається що труд юриста це персональна заслуга. А якщо розмислити над цим, то явним стане те, що гарний результат це робота усього колективу. Для довіри важливо бути вдячним за допомогу, проявляти вимогу до себе та до колег, вміти признавати помилки, допомагати іншим.
5. Співчуття – розуміння почуттів та думок інших людей. Співчуття проявляється в усвідомленні моральної підтримки, прагненням людини допомогти йому їх розв’язати.
Довіра та співчуття у відношеннях з клієнтами грають важливу роль, тому що завдяки їм наладжується морально-психологічний контакт. Клієнт буде співпрацювати з юристом якщо побачить його співчуття до справи та реальне бажання установити справедливість по цьому ділу.
6. Чесність ця риса з самого початку мається на увазі принциповість, вірність своїм обов’язкам, дотримання прав інших людей. Юрист повинен обіцяти клієнту тільки те, що він реально може йому забезпечити: захист клієнта та його родини, чи доведення діла до кінця. Чесність це залог моральних відношень в юридичній практиці, вона необхідна для установленні істини як зі сторони потерпілого так і за сторони юриста.
7. Правдивість юриста представляє собою моральну якість, яка характеризує юриста як особистість, яка взяла для себе правило говорить людям правду, не скривати від них реального положення справ. Правдивість це загальнолюдська вимога, але окремі види юридичної діяльності в силу їх специфіки нуждаються у деяких обмеженнях – виправданих і допустимих.
8. Добросовісність означає не тільки діяти компетентно чи володіти знаннями, вміннями, але й з найбільшою віддачею особистих сил і здібностей, прикладання усіх зусиль для здійснення свого професійного боргу в найкоротшій термін та з максимальною увагою до інтересів діла.
9. Самовідданість висловлюється у діях, котрі по своєму характеру уявляють акт самопожертви – добровільного принесення в жертву своїх інтересів, досягнення поставлених цілей в ім’я справедливості.
2. Етика поведінки адвоката під час судового процесу
Юридична етика — це вчення про моральні основи юридичної діяльності, моральні якості представників юридичної професії та моральні відносини, що складаються у процесі її здійснення. Складовою професійної етики юриста є адвокатська етика.
У сучасній юридичній науці панівною є точка зору щодо предмету адвокатської етики як поведінки представника цієї професії, члена відповідної корпорації переважно за обставин, коли він діє саме як професіонал або представляє свою професію чи сприймається оточуючими саме як представник корпорації адвокатів. Автор поділяє цю точку зору й наводить додаткові аргументи щодо самостійності адвокатської етики як виду професійної юридичної етики, який визначає стандарт професійної поведінки (діяльності) адвоката. Специфіка професійних стандартів адвокатської діяльності визначається особливостями функцій адвокатури. Таким чином, під правилами адвокатської етики слід розуміти конкретизуючи гуманне призначення адвокатури як правозахисної інституції правила поведінки адвоката, що закріплені різними соціальними нормами й вироблені самими представниками адвокатської професії, дотримання яких забезпечується внутрішнім переконанням адвокатів, колективною волею органів адвокатського співтовариства, а за необхідністю — заходами державно-правового примушування.
Етичні вимоги, які ставлять до адвоката, можуть бути поділені на:
а) сприйняті нормами міжнародного права;
б) такі, що закріплені в національному законодавстві;
в) такі, що визначені в документах, які не мають нормативно-правового характеру;
г) не закріплені в офіційних документах.
До першої групи належать такі норми міжнародного права, як ст. 11 Загальної декларації прав людини, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, які проголошуючи принципи презумпції невинуватості особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, гарантують їй використання всіх можливостей для захисту.
Другу групу складають норми адвокатської етики, закріплені в Законі України “Про адвокатуру” (ст. 7, 9, 15), Кримінально-процесуальному кодексі України (ст. 46, 48, 61).
До третьої групи належать такі нормативні документи та зводи корпоративних норм, як Основні принципи, що стосуються ролі юристів прийняті у 1990 p. Восьмим Конгресом ООН по запобіганню злочинності та поводження із правопорушниками (п. п. 12, 14, 15), Основні положення про роль адвокатів, прийняті Восьмим Конгресом ООН по запобіганню злочинам (1990 p.). Загальний Кодекс для адвокатів країн Європейського співтовариства, прийнятий делегацією країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 р. (п. п. 1.1, 1.2, розділ II). До найважливіших положень, які стосуються діяльності адвоката, автори Кодексу відносять: незалежність; довіру та особливу порядність; конфіденційність; додержання правил інших об'єднань адвокатів; обмеження особистої реклами; домінантність інтересів клієнта; вимога про несумісність певних видів діяльності із статусом адвоката.
Правила адвокатської етики, схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України, у розділі II закріплюють як основні принципи адвокатської етики: незалежність; додержання законності; домінантність інтересів клієнта; неприпустимість представництва клієнтів із суперечливими інтересами; конфіденційність; компетентність та сумлінність; чесність та порядність; повагу до адвокатської професії; культуру поведінки; обмеження рекламування діяльності адвокатів.
Неабияке виховне значення мають етичні норми адвокатської діяльності, не закріплені в офіційних документах, їх добровільне та глибоко свідоме виконання, засноване на загальнолюдських уявленнях про добро та зло, справедливість і гуманізм, обов'язок, совість тощо.
Правила адвокатської етики — це звід корпоративних норм, що вміщує обов'язкові для адвокатів та їх об'єднань етичні приписи, однак не є нормативно-правовим актом, виникає необхідність закріплення принципів адвокатської етики в Законі про адвокатуру. У цьому разі норми Правил зможуть розглядатися не лише як моральні, але і як правові основи адвокатської діяльності. Прийняття Правил адвокатської етики слід віднести до компетенції З'їзду адвокатів України.
Правила адвокатської етики не можуть передбачати все різноманіття питань, які виникають у діяльності адвоката, проте вони є тим орієнтиром, який дозволяє йому обрати належну лінію поведінки, а органу, який застосовує дисциплінарну відповідальність, належно оцінити поведінку адвоката в суперечливій ситуації.
Можна окреслити принцип домінування інтересів клієнта з огляду на правовий статус адвоката у кримінальному судочинстві, який визначається так:
а) кримінально-процесуальна функція захисника полягає в з'ясуванні обставин, які спростовують підозру чи обвинувачення, виключають або пом'якшують кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, та наданні їм необхідної юридичної допомоги (ст. 48 КПК);
б) захисник не тільки має право, але й зобов'язаний використати при виконанні своєї процесуальної функції всі зазначені в законі засоби та заходи захисту (ст. 48 КПК);
в) обов'язки та права захисника на різних етапах та стадіях судочинства регламентовані кримінально-процесуальним законом, ним окреслені та обмежені;
г) адвокат не має права відмовитися від прийнятого на себе захисту обвинуваченого, за винятком ситуацій виявлення обставин, передбачених ст. 611 КПК;
д) адвокат не може бути в одній справі захисником двох обвинувачених, якщо інтереси одного суперечать інтересам іншого (ст. 61 КПК).
Таким чином, мета захисту — саме й тільки захист, допомога правосуддю шляхом професійного виконання окресленої в законі специфічної однобічної функції.
Висновки
Юрист має великий державно — власний вплив, йдучи по державним ступіням він повинен не забувати про те, що не можна використовувати аморальні прийми для досягнення корисних у свою користь цілей. Кар’єру він повинен зробити чистими руками.
Юрист працює як в державних так і в комерційних сферах, та повинен пам’ятати про збереження як державної, комерційної так і особистої тайни клієнта.
Досвід діяльності юристів у юридичній сфері зазначає то, що за основу низької службової дисципліни, проступків та навіть злочинів, скоєних ними (порушення службового боргу, розголос професійної тайни, порушення присяги та інше), лежить не тільки слабкий професіоналізм, а й ще більше низька етична культура.
Та за період вивчання цієї теми, я хочу сказати, що мені дуже прикро, що наша країна має великі таланти, але усі вони приховані через непрофесіоналів у своєму ділі. Я зрозуміла та запам’ятала на все життя, що етична культура, це насамперед перше враження, яке має вплив на клієнта, а далі вже йде знання свого ділу, віртуозність у аспектах та вміння працювати. І своєю подальшої роботою я хочу зробити певний круг людей більш ввічливими, більш поважними та гарнішими. Тому що більшість людей коли починають мати більше матеріальних благ, забувають, що навколо них є люди, які потребують їх допомоги, і не заслуговують на принижуюче відношення з боку спеціаліста. Увесь світ кращім не зробиш, але я вірю у те що більшість перемагає і від усього серця бажаю, щоб наше покоління було надзвичайними юристами.
Для усвідомлення усього цього мені допомогла саме розкриття теми етичної культури юриста, тому що кожен день ми не замислюємось над цим, ми не зважаємо на це уваги, а потрібно, якщо кожна людина, хоча б раз прочитала, усе те що написано у підручниках про цю тему, вона зрозуміла б що люди можуть бути лагіднішими та доброзичливими, але для цього потрібне тренування не тільки свого характеру, а й освідомлення усієї важливості кожної професії на землі.