ВСТУП

Актуальність теми. Діяльність у галузі публічного життя за своєю природою є інтимною і невідворотно пов’язана з мовою та мовленням. Публічна сфера взагалі є «потенційний простір між тими, хто діє, і тими, хто говорить» [1, с. 18]. Тож неспростовною буде теза, яка свідчитиме про життєву важливість усвідомленої та ефективної політичної комунікації, яка, ясна річ, у цивілізованому світі просто не може бути неетичною. До цього слід згадати, що Аристотель на початку «Великої етики» визначив етичне як частину політичного, вписавши тим самим етику, мистецтво правильного життя, в контекст політики як мистецтва жити серед рівних  і вільних          [2, с. 94].  І хай там що закидають теорії комунікативної етики Ю. Габермаса, треба погодитися із тим, що зв’язок між «політичним» та «етичним» – це зв’язок через феномен розумної розмови.

Мета дослідження.  Метою дослідження є з’ясувати, чи є ефективною політична комунікація в Україні, шляхом вивчення ознак її етичності та виокремлення особливих комунікативних ефектів.

Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом наведеного дослідження є комунікативні ефекти. Предметом – політичні процеси в Україні, контент політичних заяв і коментарів вітчизняних чиновників.

Методи дослідження. Досліджуючи феномен ефективної комунікації, ми дослідили українську сферу публічного адміністрування, зокрема виголошені неординарні промови політичних діячів, проаналізували документи, які свідчать про наявність непорозумінь чиновників одне з одним і систематизували теоретичні знання з цього питання, шляхом опрацювання літератури.

Джерела дослідження. У своїй роботі ми звернулися, в першу чергу,  до класичних робіт з політичної етики, починаючи із першого її дослідника, Аристотеля. Використали напрацьований внесок вітчизняних науковців у галузі комунікацій: передусім, монографії ректора КНУ ім. Т. Шевченка,       Г. Почепцова, та інших представників його школи: В. Різуна, В. Корнєєва та Н. Непийводи. Крім того, основним джерелом нашого дослідження стала політична буденність у стінах Верховної Ради.

Наукова новизна одержаних результатів. У наведеній творчій роботі ми вперше об’єднали різні типології комунікативних ефектів та визначили пряму залежність між етикою спілкування та його результативністю. 

ЕТИКА І ПОЛІТИКА 

Співвідношення політики і моралі є досить дискусійною, а часом і суто теоретичною темою, яка може зав’язнути виключно на з’ясуванні того, хто має яке розуміння моралі та етики. Відразу ж згадуємо Аристотеля з основною тезою про те, що «людина живе заради держави, а не держава – заради людини», Макіавеллі з його «метою, яка виправдовує засоби», ну і, звичайно, Лесю Українку з її крилатим висловом «Не так політика псує характери, як характери політику».

Сучасна політологія виділяє кілька типів взаємодії політики і моралі. Серед них: оптимістичний, згідно з яким політика і мораль збігаються, їх розходження є наслідком конкретних обставин, які піддаються коригуванню; песимістичний, що виявляє принципову несумісність політики і моралі; об’єктивістський, грунтується на відмежуванні політики і моралі, недоцільності встановлення зв’язку між ними; і релятивістський, який виходить з того, що особливості взаємодії політики і моралі залежать від конкретної соціально-політичної ситуації [6, с. 322].

Чинний Голова Верховної Ради, Володимир Литвин, в одній зі своїх статей майже чотирирічної давнини пропонував досить цікавий варіант вирішення етичних проблем у парламенті: «Обраний один раз на п’ять років парламент може законсервувати політичну думку і загальмувати моральний прогрес. Оптимальним видається такий механізм, що передбачав би як мінімум щорічну часткову ротацію депутатського корпусу (одну п’яту його частину). Мабуть, над цим варто було б подумати, не скидаючи з рахунку й можливі істотні складнощі, у тому числі морального порядку» [5, с. 2]. Та, менше з тим, за три з половиною роки пропозиції не перетворилися на вчинки і сьогодні маємо те, що маємо.

А маємо от що. Законом України «Про статус народного депутата» (ст. 8) зазначається, що: «У своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу». Йому вторує Закон «Про статус депутатів місцевих рад» (ст. 8), згідно з яким депутат місцевої ради повинен дотримуватися низки правил депутатської етики: «…1) керуватися загальнодержавними інтересами та інтересами територіальної громади чи виборців свого виборчого округу, від яких його обрано; 2) не використовувати депутатський мандат в особистих інтересах чи в корисливих цілях; 3) керуватися у своїй діяльності та поведінці загальновизнаними принципами порядності, честі і гідності; …». Крім того, цим законом передбачається можливість нормативно-інституційного розвитку депутатської політичної етики. Ідеться про можливість розробки додаткових правил депутатської етики та запровадження специфічних заходів впливу щодо їх порушників. На загальнодержавному рівні дотримання корпоративної політичної етики депутатів мав би гарантувати  Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України.

Утім, не завжди справа доходить до залучення комітету у чвари між політиками, а звинувачення у порушенні етичних норм залишаються голослівними, ефемерними і не завжди зрозумілими суспільству. Так, на початку цього місяця (9 вересня 2009 року) стався прикрий інцидент між     В. Литвином та О. Лавриновичем. Нагадаю, Литвин запросив до себе в кабінет лідерів фракцій та представників ЗМІ на Погоджувальну раду. На засідання не з’явилися уповноважені представники ПР і БЮТ. У присутності журналістів Голова ВРУ зателефонував першому віце-спікеру парламенту, Лавриновичу, і попросив пояснити їхню відсутність. Після розмови Володимир Литвин повідомив журналістам, що, за словами Олександра  Лавриновича, БЮТ і ПР «зараз домовляються на двох», і їм заважає присутність журналістів на Погоджувальній раді.

Після цього на прес-конференції перший заступник голови Верховної Ради України Олександр Лавринович назвав неетичною поведінку керівника парламенту Володимира Литвина [4, с. 1]. Перший віце-спікер парламенту вважає, що все це робилося для того, щоб «великий загал, який спеціально для цього запрошений, міг послухати» (розмову В.Литвина з О.Лавриновичем).

Відповідаючи на питання журналістів: «Чи етично було не йти на Погоджувальну раду, а вести переговори на двох?», політик заявив, що «не потрібно поєднувати дві речі». За його словами, домовленість про проведення консультацій між БЮТ і Партією регіонів була досягнута ще напередодні, а інформація про засідання Погоджувальної ради надійшла лише за п’ятнадцять хвилин до її початку.

Та було б несправедливим розглядати питання аморальності політиків, не беручи до уваги етичні принципи суспільства. І якщо кожен народ заслуговує на своїх правителів, то (після оголошення результатів липневого опитування українців) справедливо було б сказати те саме і про наших співвітчизників. Так, про готовність здійснити неетичний вчинок задля збереження роботи в умовах кризи повідомили більше половини респондентів, свідчать дані опитування порталу із працевлаштування HeadHunter.

В опитуванні-провокації взяли участь 718 українських «білих комірців», фахівців і менеджерів різних рівнів, переважно із Києва. Експерти порталу повідомили, що 11% однозначно підтвердили свої наміри, а 43% вважають, що здатні на подібний вчинок «тільки у крайньому разі».

А тепер, найцікавіше: серед тих, хто повідомив про можливість неетичного вчинку, 60% мали на увазі брехню або обман, 19% українців сказали, що готові переспати з босом задля того, щоб їх не звільнили, а 16% — залюбки б присвоїли собі чужі заслуги.