Вступ.

1. Характеристика основних поглядів К.Маркса в естетиці.

2. Надбання естетичних поглядів К.Маркса.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Естетика марксизму стала логічним кроком у розвитку естетичних уявлень. Ті досягнення, які пов'язані з німецькою класичною філософією, знайшли в ній подальший розвиток. Колись необхідно відзначити ті кроки, які зроблені всією попередньою філософською думкою й у найбільш зрілому, концентрованому виді німецькою класичною філософією, у розумінні природи людини.

а) Розумінні її як діяльності, що робить свої власні визначення. Тут розуміння активності здобуває конкретний вид. Не абстрактна активність, а саме така активність, що пов'язана із процесом самоздійснення людської природи за допомогою власної діяльності суб'єкта. Можливо, це знайшло найбільш яскраве вираження у філософії Фіхте з "його активністю положення не-Я за допомогою діяльності Я". У Гегеля світовий дух проявляє себе в предметній формі в природі й вертається в себе, до самого себе в духовності людини. І в нього дух, духовне, суб'єктивне має самого себе тільки за допомогою свого інобуття, за допомогою власного предметного прояву. К. Маркс знімає це розуміння за допомогою подання про те, що рух людства є об'єктивний, матеріальний процес. Все інше їм зберігається. Аж до того, що дійсність необхідно брати суб'єктивно. Через подання ідеалістів всіх часів філософія вертається до матеріалістичних подань, але вже на новому, якісно іншому витку. Напевно, найкраще про це сказано у В.І. Леніна: "Дві форми об'єктивного процесу: природа (механічна й хімічна) і цілеполагаюча діяльність людини". Людська діяльність у науці філософії починає розумітися як об'єктивний, тобто закономірний не залежний від свідомості людини об'єктивний процес.

б) Цей світ людини є виробництво. Людина у своїй діяльності робить усе. І матеріальне й ідеальне. Він робить тим самим себе як людини, свою суб'єктивну природу. Зовнішній мир стає в цьому виробництві суб'єктивного миру засобом спілкування, засобом обміну суб'єктивними якостями. І Маркс відзначає, що людина споглядає самого себе в створеному їм світі. Предмет є опредмечена людина. Є суб'єктивні якості, що почуттєво представили людину.

в) У такому розумінні об'єктивного світу закладене розуміння природи естетичного й природи мистецтва. Естетичне є насолода власним здійсненням, самоздійсненням, досягненням самоздійснення, художня діяльність є діяльність пошуку змістовних параметрів своєї душі. Таких, які обумовлені життєдіяльністю людства, змістом цієї життєдіяльності. Людина як людина не дана самому собі адекватно ні об'єктивно, ні суб'єктивно, підкреслює К. Маркс. Але це нам сьогодні ясно й з нашого безпосереднього життєвого досвіду.

г) Разом з тим у цій безперервній почуттєвій праці виникає історична дійсність людини, що перебуває в безперервному розвитку, що змінює параметри свої як об'єктивно, так і суб'єктивно.

1. Характеристика основних поглядів К.Маркса в естетиці

З численних творів Карла Маркса (1818–1883 рр.) виділимо працю «До єврейського питання» (1843 р.) та «Економічно-філософські рукописи» (1844 р.). Період 1843–1844 рр. слід розглядати як період переходу К. Маркса від ідеалізму до матеріалізму, від революційного демократизму до комунізму. У статті «До єврейського питання» він визначає різницю між буржуазною («політична емансипація») і пролетарською («людська емансипація») революціями, а у статті «До критики гегелівської філософії права» він формулює ідею про історичну місію пролетаріату.

Як вказував К. Маркс, естетичне почуття з'являється тільки там, де людина вільна від «грубої практичної потреби». І якщо тварина «проводить лише під владою безпосередньої фізичної потреби», то людина проводить, навіть будучи вільний від фізичної потреби, і в істинному значенні слова тільки тоді «проводить, коли він вільний від неї». Розробляючи теорію трудового вдосконалення людини, К. Маркс встановив, що багатство людської чуттєвості і здібностей виникло і розвивалося під впливом різноманітних форм практичної діяльності.

З 1844 р. К Маркс працює разом з Ф. Енгельсом (1820–1895 рр.). Першим наслідком теоретичного співробітництва стає книга «Святе сімейство» – гостра критика младогегельянства і розробка деяких принципів матеріалістичного розуміння історії.

У період 50–70-х років XIX ст. Маркс і Енгельс осмислюють широке коло проблем, пов'язаних з процесом становлення людини як соціального суб'єкта, досліджують механізм формування її ставлення до дійсності. При цьому особлива увага зверталася на роль створеного предметного світу як «дійсної» природи людини, в умовах якої відбувається її життєдіяльність.

Основоположником марксистської етики є К. Маркс. Це вчення проголошує основою суспільства певний базис (сукупність виробничих відносин, економічна структура суспільства), а мораль відносить до надбудови, ідеологічних відносин. Представники марксизму суспільний прогрес пов'язували з розвитком базису, “економічного скелету” суспільства, відповідно до якого розвиватиметься і мораль. Очевидно, тому російський марксист В. Ульянов погоджувався з думкою про відсутність у цьому вченні етики: “Не можна не визнати… справедливість твердження Зомбарта, що в самому марксизмі від початку до кінця немає ні грана етики”. У теоретичному відношенні “етичну точку зору” він підпорядковував “принципу причинності”, у практичному — зводив до класової боротьби. Зрозуміло, що заклики до боротьби та кровопролиття несумісні з етикою.

Марксисти ставили собі в заслугу намагання свідомо і цілеспрямовано творити історію, оскільки вважали весь попередній шлях розвитку людства передісторією. Такий підхід вони поширювали і на мораль, будучи переконаними, що в історії людства моральні уявлення формувалися стихійно і поставали як невідомо ким сформовані норми. Домарксистські філософи, намагаючись пояснити походження цих норм, приписували їх авторство Богу або виводили з різних інтерпретацій “природи людини”. Насправді мораль начебто є породженням панівного способу виробництва. Знищення капіталістичного ладу і побудова комунізму покличе до життя комуністичну мораль. Це був не перший “свідомий” і “цілеспрямований” експеримент, оскільки до нього вдавалися всі тоталітарні режими.

З погляду марксизму, традиційна етика конструювала штучні моральні ідеали та норми належних стосунків між людьми, що мало доповнити неповноцінність відносин і завдяки цьому створити видимість благополуччя. Він ставив за мету удосконалити суспільство і в такий спосіб гармонізувати в ньому реальні моральні стосунки. Проте мораль завжди є системою норм, правил і приписів необхідної (у кращому разі бажаної) поведінки людей. А моральність (реальні моральні стосунки між людьми), як свідчить суспільна практика, ще ніколи не вдавалося нав'язати силовими методами.

Згідно з марксистською концепцією (і концепціями ідейних попередників марксизму — соціалістів-утопістів) коренем зла є приватна власність, насамперед на засоби виробництва, а саме зло — наслідком класових антагонізмів, експлуатації, відчуження людини. Тому все те, що прямо чи опосередковано сприяє знищенню експлуататорського капіталістичного суспільства і побудові безкласового суспільства, для якого характерна суспільна форма власності, тобто комунізму, є добром. “Мораль істинно людська, яка стоїть понад класовими суперечностями і всякими спогадами про них, — стверджував Ф. Енгельс, — стане можливою лише на такому ступені розвитку суспільства, коли не тільки буде знищена протилежність класів, але загладиться і слід її в практичному житті”. Марксисти вважали добром навіть агресію держави, в якій встановлено комуністичний режим, проти світової спільноти: “Пролетарський інтернаціоналізм, — вважав Маркс, — вимагає, по-перше, підпорядкування інтересів пролетарської боротьби в одній країні інтересам цієї боротьби у всесвітньому масштабі; по-друге, вимагає здатності і готовності з боку нації, яка перемагає над буржуазією, йти на найбільші національні жертви заради повалення міжнародного капіталу”.

Мораль, згідно з марксизмом, має класовий характер: “А оскільки суспільство досі розвивалося в класових протилежностях, — доводив Ф. Енгельс, — то мораль завжди була класовою мораллю: вона або виправдовувала панування та інтереси пануючого класу, або ж, коли пригноблений клас ставав досить сильним, виражала його обурення проти цього панування і представляла інтереси майбутності пригноблених”. З огляду на те, що мораль, на думку марксистів, є наслідком економічних відносин, то ці відносини мусять бути в центрі уваги цього вчення, оскільки “…люди, свідомо чи несвідомо, черпають свої моральні погляди з практичних відносин, на яких ґрунтується їх класове становище, тобто з економічних відносин, в яких відбувається виробництво і обмін”. Відповідно кожен клас створює свою систему моралі, а в суспільстві може бути стільки моральних систем, скільки існує класів. При цьому домінує мораль панівного класу.

Заперечуючи всезагальний характер моралі, марксисти ототожнювали вселюдську мораль із пролетарською. Відповідаючи, наприклад, на питання, яка з класових моралей є істинною, Ф. Енгельс стверджував, що жодна не може претендувати на досконалість. Однак найбільше елементів, що обіцяють їй довговічне існування, має мораль, яка виступає за повалення капіталістичного ладу, отже, мораль пролетарська: “Клас, який здійснює революцію, — уже саме через те, що він протистоїть іншому класові, — із самого початку виступає не як клас, а як представник усього суспільства…”

Ігнорування всезагального характеру моралі, заклики до експропріації приватної власності, ізоляції від суспільства, а то й до фізичного знищення тих, хто не віддає добровільно свою власність, принизлива характеристика селян як таких, що мають дві душі: душу трудящого і душу власника, презирливе ставлення до інтелігенції (“гнила інтелігенція”) зближують марксизм (марксизм-ленінізм) з антигуманними ідеологіями.

Марксисти надавали класового характеру категоріям “благо”, “добро”, “справедливість”, “совість”. Гостро критикуючи релятивізм у сфері гносеології, вони, заперечуючи всезагальний характер моралі, постійно ставали на позиції релятивізму, про що свідчать хоча б твердження, що будь-яке благо для одних є злом для інших, а будь-яке нове звільнення одного класу — новим пригнобленням іншого. Це стосується і розуміння за марксистською концепцією добра і зла: “Уявлення про добро і зло так сильно змінювалися від народу до народу, від століття до століття, що часто суперечили одне одному”. З релятивістських позицій аналізували прихильники цього вчення і справедливість: “Справедливість греків і римлян вважала справедливим рабство, справедливість буржуа 1789 р. вимагала усунення феодалізму, оголошеного несправедливим”, — зазначав Ф. Енгельс. Об'єктивним критерієм оцінювання явищ як справедливих, на його погляд, є думка мас: “Якщо моральна свідомість мас оголошує якийсь економічний факт несправедливим.., то це доводить, що він пережив себе…” Однак історія свідчить, що маси нерідко проголошували найдикіші гасла, що не дає підстав стверджувати про об'єктивність оцінювання подій. Відносною вважали марксисти і совість: “У республіканця інша совість, ніж у рояліста, в імущого — інша, ніж у неімущого, у мислячого — інша, ніж у того, хто не здатний мислити”, — зазначав К. Маркс.

Звичайно, багато міркувань К. Маркса і Ф. Енгельса не позбавлені рації. Проте заклики до революції, експропріації, знищення не узгоджуються з духом етики як науки, що прагне гармонізувати стосунки між людьми різних рас, націй, релігійних вірувань, соціальних верств.

Загалом ідея соціалізму чи комунізму як мрія про соціально справедливе суспільство дуже приваблива. Однак перетворення цієї мрії на ідейно-теоретичну основу глобальних соціальних експериментів завжди завершувалося глобальними сплесками насилля і зла. А насильно зробити людей щасливими неможливо.

2. Надбання естетичних поглядів К.Маркса

Які проблеми естетики привернули увагу Маркса і Енгельса, як позначилися вони на теоретичних розробках радянських вчених 60–90-х років? Слід передусім виділити факти, що пов'язані із загальною оцінкою естетики, з розумінням її ролі і значення. Так, у 1857 р. американський видавець Чарльз Дана запропонував К. Марксу написати для «Нової американської енциклопедії» статтю «Естетика». Звертаючись до Енгельса, Маркс роздратовано писав про нереальність поставленого завдання –«фундаментально» викласти естетику на одній сторінці, В іншому випадку він різко критикував «спекулятивну естетику» младогегельянців («Святе сімейство»). У свою чергу, Енгельс в листі до Конрада Шмідта рекомендував тому познайомитися з естетикою Гегеля, яка, за його висловом, «вражає».

Інтерес до естетичної проблематики живився власною літературною творчістю, яка для Енгельса мала принциповий характер. Ще у 1838 р. він видрукував вірш «Бедуїни», в якому прагнув дати морально-психологічну оцінку одному з древніх народів світу, проаналізувавши його долю.

Енгельс активно співробітничав з літературним товариством «Молода Німеччина», яке склалося під ідейним і художнім впливом видатного німецького поета Г. Гейне. Члени товариства намагалися перетворити літературу у дієве знаряддя перебудови суспільства, наголошували на соціальному призначенні мистецтва. Саме Ф. Енгельс через оцінку творчості К. Бека, Л. Бьорна, Л. Уммермана добивався чіткості щодо теоретичних програм і художніх спрямувань «Молодої Німеччини».

Пов'язуючи спрямованість предмета естетики з аналізом людської чуттєвості, Маркс і Енгельс значну увагу приділили розробці чуттєвого опанування людиною навколишнього світу, ролі і значенню системи «зовнішніх» і «внутрішніх» почуттів людини. Але здатність чуттєво ставитися до світу визначається не фактом існування у людини органів чуття, а формуванням такої здатності в акті чуттєвого споглядання, яка сприяє розпредмеченню суспільне значущого предмета. Такий розвиток у людини специфічного потенціалу чуттєвості Маркс визначав як перетворення людського у «теоретичне почуття».

Осмисливши загальну природу чуттєвості як основи формування естетичного почуття, марксизм зробив багато плідного в царині удосконалення понятійно-категоріального апарату естетики, розгляду естетичних проблем у контексті культурно-історичного процесу. Маркс застосовував принцип історизму до аналізу прогресу і регресу в мистецтві, а це давало можливість як об'єктивно оцінити, скажімо, роль і значення міфологічної свідомості людства, проаналізувати специфіку міфа, причини досконалості античного мистецтва, так і розкрити суперечливість культурного розвитку в XIX ст., визначити історичну долю реалістичного мистецтва тощо.

В естетичній спадщині К. Маркса і Ф. Енгельса важливе місце посідає їхнє полемічне листування з Фердинандом Лассалем щодо його п'єси «Франц фон Зікінген» (березень–травень 1859 р.). У цих листах містяться перші тези майбутньої полеміки марксизму з лассальянством, аналізується специфіка трагічної колізії в реальній історії та мистецтві, даються оцінки творчій спадщині конкретних авторів, талант яких дозволяв їм працювати у жанрі трагедії, осмислюється проблема творчого методу. Пізніше, у листуванні з Маргаритою Гаркнесс (квітень 1888 р.), Енгельс проаналізував поняття «тенденційний роман» і визначив реалізм як метод, в межах якого є крім «правдивості деталей правдивість відтворення типових характерів у типових обставинах».

Естетику К. Маркса і Ф. Енгельса було покладено як методологічну основу у теоретичні розробки естетиків СРСР. Слід зазначити, що з середини 50-х років і до кінця 80-х радянська естетика розвивалася досить активно, наголошуючи на найважливіших теоретичних проблемах. Так, протягом кількох десятиліть вчені Росії, України, Грузії, Білорусії розробляли понятійно-категоріальний апарат естетики, кількісно збагачуючи традиційну категоріальну систему, запропоновану ще у часи античності, і якісно обґрунтовуючи категоріальний статус таких понять, як гармонія, міра, героїчне, драматичне тощо. Ця проблематика вимагала і вимагає сьогодні значної уваги передусім тому, що понятійно-категоріальний апарат відбиває динаміку історичного розвитку науки, процес її теоретичного збагачення.

У межах марксистської методології формувалися авторські концепції, які розширювали уявлення про природу чуттєвого пізнання, про складну внутрішню структуру естетичного процесу.

Вони вписали проблематику естетики в широкий контекст соціальної дійсності, показавши, що вирішальною умовою і необхідною передумовою естетичного відношення людини до дійсності є соціальні відносини, що склалися в тому або іншому типі суспільства. У противагу старому антропологізму вони перенесли центр ваги в розкритті сутності людини з біологічної на її соціальну природу. Цей принцип був ними поширений і на галузь естетики з урахуванням її специфіки.

Основи марксистської естетики викладені у творах «Економічно-філософські рукописи 1844 року», «Святе сімейство», «Німецька ідеологія», «До критики політичної економії», у листах Ф. Енгельса до М. Каутської і М. Гаркнесс, у листуванні К. Маркса і Ф. Енгельса з Ф. Лассалем із приводу його трагедії «Франц фон Зіккінген» та ін. У цих працях із позицій діалектичного й історичного матеріалізму розроблені корінні проблеми естетики: виникнення естетичних почуттів і спроможностей на основі суспільно-історичної практики; надбудовний характер і класовість природи мистецтва і його місце в житті суспільства; народність художньої творчості; історичні закономірності естетичної діяльності; сутність реалізму; природа творчості за законами краси; закономірності функціонування художнього ринку в капіталістичному суспільстві.

Завершеної естетичної системи ні К. Маркс, ні Ф. Енгельс не створили. Ідеї Маркса і Енгельса стосовно окремих питань літератури і мистецтва розвивали Г.В. Плеханов, Ф. Мерінг, П. Лафарг, Р. Люксембург, а в XX ст. А.В. Луначарський, В.В. Боровський, М.С. Ольминський, А. Грамші, К. Кодуелл, Р. Фоці та ін. Проте в силу орієнтованості послідовників Маркса на класову боротьбу, соціальну революцію проблемам естетики в марксизмі, особливо в другій половині XX ст., серйозної уваги не приділялося, естетика розглядалася в контексті ідеологічної боротьби в якості спекулятивної системи догматичного нормування як художньої творчості, так і (більш широко) — чуттєвого пізнання в цілому.

Сучасні проблеми марксистської естетики полягають у теоретичній реконструкції естетичних поглядів Маркса, що потребує їхнього очищення від наступних спекулятивних нашарувань, з одного боку, і вписування їх у широкий контекст немарксистських естетичних систем Х1Х—ХХ ст. — з іншого.

Висновки

У теоретичних працях «Економічно-філософські рукописи 1844 року» та «Німецька ідеологія» К. Маркс, досліджуючи процес становлення людини як соціального суб'єкта, значну увагу приділив аналізові механізму формування її особистісного ставлення до дійсності. При цьому звертає на себе увагу та роль, яка відводиться створеному предметному світові як «реальній» природі людини, де відбувається її життєдіяльність. К. Маркс вказував на нерозривний взаємозв'язок створеного трудовою діяльністю предметного світу і особливих характеристик самої людини. Перетворюючи природу відповідно до своїх потреб, людина змінює і себе, в ході практики «напрацьовує» такі здібності, таке ставлення до навколишнього світу, які дають змогу їй творити «за законами краси». Матеріально-духовний світ, в якому живе і діє людина, є відображенням її сутнісних сил. Водночас світ матеріальних і культурних цінностей, створених попередніми поколіннями, виступає основою для діяльності наступних поколінь.

Людина, як відомо, є чуттєвою істотою і її взаємодія зі світом здійснюється передусім завдяки чуттєвому спілкуванню. Разом з тим слід підкреслити, що здатність до чуттєвого сприймання світу забезпечується не простим фактом наявності у людини почуттів, а формуванням такої здатності в самому акті чуттєвого споглядання, яка стимулює до розпредмечування суспільного смислу предмета чи явища.

Такий розвиток в людині специфічного потенціалу чуттєвості Маркс визначав як перетворення людського почуття в так зване теоретичне почуття. Людина в своєму індивідуальному розвиткові, поведінці, діяльності спирається, по суті, на досвід попередніх поколінь, закріплений у формах культури. Маркс виділяє соціальну, практичну природу людського чуттєвого ставлення до дійсності і вважає, що створення п'яти зовнішніх почуттів – це робота всієї попередньої історії.

У межах марксистської філософської концепції наука естетика визначається як така, що вивчає природу, функції, загальні закони і закономірності естетичної діяльності людини та суспільства. Таке визначення естетики не виключає з предмета науки мистецтво, адже воно є специфічною формою естетичної діяльності.

Отже, естетичні й художні пристрасті й подання також перебувають у безперервному розвитку, зміні, сходженні. Філософія діалектичного матеріалізму збагачена всім попереднім розвитком наукового, художнього й філософського знання. Вона вбирає в себе досягнення попереднього матеріалізму й ідеалізму. Але це якісно новий світогляд, яке не можна звести до жодного з попередніх. Хоча, звичайно, знання попередні обов'язково для розуміння й прийняття діалектико-матеріалістичного світогляду.

Список використаної літератури

1. Естетика: Навчальний посібник/ Авт. М. П. Колесніков, О. В. Колеснікова та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. – 204 с.

2. Естетика: Підр. для студ. вузів/ Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. — К.: Вища школа, 1997[2000]. – 398 с.

3. Естетика: Підручник для студ. гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Л. Т. Левчук, В. І. Панченко, О. І. Оніщенко, Д. Ю. Кучерюк. — 2-ге вид., доп. і перероблене. — К.: Вища школа, 2005. — 431 с.

4. Ірдинєнко К. Етика і естетика: Курс лекцій для студ. усіх спец. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра культурології і кіно- , телемистецтва. — Луганськ : Альма-матер, 2004. — 52с.

5. Левчук Л. Основи естетики: Навч. посіб. для учнів 10-11 кл./ Лариса Левчук, Олена Оніщенко,. — К.: Вища школа, 2000. — 270 с.

6. Сморж Л. Естетика: Навчальний посібник/ Леонід Сморж,; Київський міжнародний ун-т. — К.: Кондор, 2005, 2007. — 333 с.