1. Побудувати структурну схему вимірювальної системи розвитку інформаційного суспільства в Україні та впровадження електронного урядування: чинну та таку, яка має бути

Всебічне вивчення міжнародного досвіду вимірювання розвитку інформаційного суспільства дозволило синтезувати міжнародні стандарти для створення Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства, в основі якої лежить розуміння інформаційно-комунікаційних технологій, як каталізатора соціально-економічного розвитку. Такий підхід передбачає прийняття загальної стратегії, що охоплює значну кількість напрямків з метою максимальної інформатизації економіки і суспільства. Під час формування Національної системи індикаторів розвитку інформаційного суспільства було враховано специфічні для України умови, можливості органів статистики, а також показники, рекомендовані міжнародними організаціями, такими, як Партнерство з вимірювання ІКТ для розвитку, Європейська комісія, Міжнародний союз електрозв’язку, Регіональний союз електрозв’язку, Організація чорноморського економічного співробітництва.

Методика розвитку інформаційного суспільства побудована на концептуальній оцінці моделі системи, в якій виокремлено основні системні блоки компонентів існування та розвитку інформаційного суспільства, їх структуризація за характерними компонентами, а також подальший відбір і розробка індикаторів компонентів, технології їх отримання та оцінки їх значень.

Відповідно до концептуальної моделі інформаційного суспільства визначені чотири основні системні блоки компонентів, що характеризують його розвиток, а саме: 1 — потенціал (спроможність) розвитку; 2 — інфраструктура, 3 — попит та використання, а також 4 — блок керування розвитком (політика у галузі ІКТ). Перші три системні блоки поділяються в свою чергу на дві частини — напрямки, які тією чи іншою мірою відображують апаратну та інформаційну частину.

Таким чином основні системні блоки, напрямки і компоненти визначені у наведеній нижче таблиці:

На розвиток електронного урядування здійснюють вплив  процеси управління та самоуправління.

Держава має бути основним суб’єктом у формуванні та реалізації державної політики електронного урядування. В Україні створення інфраструктурної складової електронного урядування, насамперед, розвиток Інтернет, комп’ютеризація громадян та бізнесу тощо здійснюється в основному завдяки процесам самоуправління.

Задля забезпечення ефективного управління розвитком електронного урядування потрібно:

• визначити кінцеві та проміжні цілі, яких необхідно досягти в ході впровадження електронного урядування, та критерії їх досягнення;
• сформувати концепцію, стратегію та програму електронного урядування, що базуються на реальних ресурсах країни;
• здійснити необхідне нормативно-правове, організаційно-технічне, науково-методичне, інформаційно — аналітичне супроводження впровадження електронного урядування;
• створити організаційну систему управління;
• створити систему підготовки кадрів для органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері електронного урядування.

2. Навести варіанти визначень інформаційного суспільства та електронного урядування

Об’єктна актуальність значення інформаційного суспільства як нового цивілізаційного етапу розвитку людства детермінується тим багатовекторним впливом за життя кожного індивіда та суспільства в цілому, який воно здійснює.

На користь значення інформаційного суспільства як об’єкту наукової розробки також говорить те, що воно у тій, чи іншій  площині ставало фундаментом багатьох фахових праць у різних сферах доктрини.

Так, зокрема, сутнісне дослідження інформаційного суспільства розглядалося багатьма зарубіжними (Д. Белл, Дж. Бенігер, З. Бжезинський, Р. Брейтенштейн, Е. Дж. Вільсон, В. Дайзард, Р. Дарендорф, А. Етціоні, Д. Естер, М. Кастельс, Г. Кан, Е. Карвонен, С. Леш, М. Маклуен, Дж. Мартін, Й. Масуда, К. Мей, Дж. Нейсбіт, Ф. Родрігес, Т. Розак, Т. Стоун’єр, Д. Тапскот, О. Тоффлер ті ін.), російськими (І. Алексєєва, О. Вершинська, Т. Вороніна, С. Дука, Д. Іванов, В. Іноземцев, Ю. Кашлев, І. Мелюхін, М. Моісеєв, І. Панарін, А. Ракітов, В. Стьопін, А. Урсул, А. Чернов), також у різних аспектах вітчизняними вченими (В. Андрущенко, І. Бойченко, О. Голубуцький, В. Гондюл, Л. Губерський, Н. Джинчарадзе, В. Діденко, Д. Дюжев, М. Згуровський, М. Зелінський, Є. Суліма, Л. Товажнянський, В. Федотова, В. Фурашев, О. Шевчук, В. Щербина, В. Щетинін, Т. Ящук та ін).

Найпоширенішим у науці про соціальні комунікації є підхід до терміну «інформаційне суспільство» як до витвору соціологічної концепції, що визначає головним чинником розвитку суспільства виробництво й використання науково-технічної та іншої інформації. Ця концепція є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої вважають західних політологів та соціологів, зокрема З. Бжезинського, Д. Белла, Е. Тоффлера.

У наш час загальноприйнятою вважається така порівняльна характеристика поступального розвитку світової цивілізації, який стимулювався розвитком технічного оснащення виробництва: 1-й тип цивілізації (УШ-УІІ тис. р. до н. е.) — аграрний, домінувало сільське господарство як вид виробництва з ручним характером праці, провідним типом власності була земельна власність; 2-й тип цивілізації (ХУІІІ-ХХ ст.) — індустріальна, домінувало промислове господарство як вид виробництва з машинним характером праці, провідним типом власності була промислова власність; 3-й тип цивілізації (з кінця ХХ ст. і до сьогодні) — постіндустріальна (як синонім використовується термін «ноосфернокосмічна»), домінує інформаційний вид виробництва з інтелектуальним характером праці, провідним типом власності стає інтелектуальна. Постіндустріальне суспільство, на думку вчених-футурологів, породжує інформаційне суспільство, коли суспільство кожної країни світу прагне до «поступового переходу від енергетичних до інформаційних джерел життєдіяльності людини. Інформаційно-технологічний спосіб виробництва супроводжується широкою інформатизацією, переважанням високих технологій і науково-технічних розробок у системі виробничих чинників». Відбувається електронізація виробництва та побуту, широка комп’ютеризація, роботизація, які, з одного боку, вивільняють людину від самого виробничого процесу, ставлять її поряд із ним, а з другого — на цій основі підвищуються вимоги до освітньо-кваліфікаційного рівня зайнятих, зростає інтелектомісткість виробництва, праці й продукту.

Винахід самого терміна «інформаційне суспільство» приписують професорові Токійського технологічного інституту Ю. Хаяші. Контури «інформаційного суспільства» були змальовані в доповідях, представлених японському уряду наприкінці 60-х — початку 70-х років такими організаціями, як Агентство економічного планування, Інститут розробки і використання комп’ютерів, Рада зі структури промисловості — назви доповідей: «Японське інформаційне суспільство: теми і підходи» (1969), «План інформаційного суспільства» (1971), «Контури політики сприяння інформатизації японського суспільства » (1969).

В інформаційному суспільстві циркулює велика кількість інформації. Невміння виділити з неї ключові факти і використати їх у стратегії своєї діяльності, спрямованої на досягнення певної мети, стає фатальним, адже в цьому разі іноді спричиняє навіть руйнівні результати, які нівелюють минулі досягнення. Наприклад, в інформаційному суспільстві постійної конкуренції бізнесмен, який починає свою справу дезінформованим чи малопоінформованим (не володіє ключовою інформацією), не лише не отримає прибутку, а й може втратити навіть те, що мав до цього.

Тож у межах наукового підходу до поняття «інформаційне суспільство» треба підкреслити аспект цінності інформації задля прискорення виробництва та споживання. В інформаційному суспільстві воно справді пришвидшується. Це пояснюється, по-перше, матеріальною забезпеченістю такого суспільства, яке має змогу дозволити собі задовольняти всі потреби, зазначені в піраміді Маслоу. По-жебрацькому бідні суспільства (спільноти людей) не володіють технологіями, оскільки не мають на них грошей. Як приклад тут можна назвати відсталі країни Африки, Латинської Америки, Азії і т. д.

По-друге, завдяки розвиткові техніки вдосконалюються технології інформаційного впливу, які стимулюють виробників до пошуку та постачання нової продукції, а аудиторію — до її споживання. Працює маркетинг (вивчаються реальні та потенційні потреби аудиторії, її купівельна спроможність тощо), реклама (стимулюється прагнення аудиторії споживати щодень більше), в ЗМІ пропагується потреба бути соціально активним громадянином, та інше. Наприклад, в інформаційному суспільстві активно використовується брендинг як інформаційна технологія, І. Мельник характеризує її «як процес створення, управління та оцінювання бренду, що має інноваційний характер для соціуму та економіки. Ідеї стають важливим чинником у приверненні уваги, самі бренди є тими об’єктами комунікації, що будують весь суспільно-економічний дискурс». Р. Йенсен це докладно розшифровує на прикладі інформації про різноманітні товари, яка цілеспрямовано надається цільовим групам в інформаційному суспільстві, стимулюючи уяву його представників (споживачів) — тобто, брендинг в інформаційному суспільстві стає засобом для завищення ціни на товари, коли споживачі починають його асоціювати з успіхом, престижністю, врешті-решт, із життєвою необхідністю їх мати. В той же час, як зазначає Г. Маркузе, постійно працюючи на придбання нових і нових товарів, людина в інформаційному суспільстві починає відчувати себе невдоволеною, самотньою.

Вищезазначені аспекти поняття «інформаційне суспільство» стимулюють створення в міжнародній інформаційній політиці таких похідних розумінь терміна інформаційне суспільство:

1) термін «інформаційне суспільство» означає становлення у країні, де наявне інформаційне суспільство, нового соціального устрою, що базується на телекомунікаціях, а також революцію там в організації та обробці інформації та знань, в якій головну роль відіграє комп’ютер. Відбувається перехід від індустріального до сервісного суспільства, в основу класового поділу покладено принцип знань і кваліфікації, наявні чотири основні класи: фахівці (вчені, інженери, економісти), техніки і напівфахівці, службовці, робітники, зайняті фізичною працею (прихильник такого трактування — Д. Белл);

2)       термін «інформаційне суспільство» характеризує суспільства країн, які, через володіння владними ресурсами, претендують на світову гегемонію, прагнуть до впливу інформаційного, політичного, економічного, культурного і т. д. (такого трактування дотримується З. Бжезинський);

3)       термін «інформаційне суспільство» характеризує суспільство, яке виробляє та поширює інформацію, перетворює її на головний вид послуг, на товар, ба навіть на владу (так вважає Й. Масуда);

4)       термін «інформаційне суспільство — характеризує  суспільство,  яке  має  розвинуту  сферу     послуг, що веде до інформаційної економіки (ця    лз думка належить А. Кларку, Ф. Махлупові);

5)       термін «інформаційне суспільство» позначає ті країни, де головним засобом виробництва стають наукові знання, інформація, де зайнято 55—75 % працездатного населення, в інформаційному суспільстві відбувається не класовий поділ (тобто поділ на тих, хто володіє засобами виробництва, та на тих, хто їх не має), а поділ на професії (клас лікарів, клас учителів, клас водіїв і т. д.), основним конфліктом в інформаційному суспільстві стає конфлікт між знанням та некомпетентністю (так витлумачує Е. Тоффлер).

Першій предметний нормативно-правовий акт з питань впровадження технологій “е-урядування” було прийнято Урядом України ще у 2003 році. Йому передувала низка відповідних рішень Президента України у 2001 – 2002 роках, але й до цього часу відсутнє офіційне визначення таких понять як “е-уряд”, “е-урядування”, “е-демократія”, “інформаційне суспільство” тощо. Відсутність відповідного категорійна — понятійного апарату є однією з  проблем, що заважає ефективному впровадженню технології “е- урядування”.

В чинній нормативно-правовій базі відсутні вищевказані поняття. Тільки в Законі України “Про Основні засади розбудови інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”на базі матеріалів Женевської декларації принципів в неявному виді сформульовано визначення “інформаційного суспільства”, а саме: “орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя”.

Щодо поняття “е-урядування”, то сьогодні існують декілька конкуруючих підходів до його визначення, з яких ні один поки що не отримав офіційного статусу. В статті пропонується за основу взяти одне з найбільш поширених понять “е-урядування”, сформульоване Інститутом сучасного розвитку спільно з Інститутом розвитку інформаційного суспільства: ”електронне урядування – це система взаємодії органів державної влади з населенням, що базується на широкому застосуванні інформаційних технологій, у тому числі на мережі Інтернет, з метою підвищення доступності та якості державних послуг, зменшення термінів їх надання, а також зниження адміністративного навантаження на громадян та організації, обумовленого їх отриманням”.

Крім того, електронне урядування сьогодні – одна із сфер застосування управлінської праці, на яку є зростаючий попит з боку органів державної влади, що потребують висококваліфікованих фахівців, здатних ефективно працювати в умовах розвитку інформаційного суспільства [7, с. 29].

Список використаної літератури

1. Голобуцький О. Концепція електронного урядування і сучасні потреби Украни // Політичний менеджмент. — 2005. — № 5. — С. 75-86
2. Гриценко В. Суспільство в інформаційну епоху: реалії і перспективи розвитку // Вісник Національної академії наук України. — 2005. — № 6. — С. 28-32
3. Електронне урядування в Україні: стан та перспективи // Бюрократ. — 2009. — № 13-14 (серпень). — С. 1-3
4. Запровадження електронного урядування: досвід Данії для України [Текст] // Бюрократ. — 2009. — № 13-14 (серпень). — С. 4
5. Кашинцева О. Інформаційне суспільство: проблеми правового регулювання // Адвокат. — 2002. — № 4-5. — С. 19-20
6. Сергієнко І. Інформаційне суспільство в Україні: проблеми розвитку і функціонування // Дзеркало тижня. — 2011. — № 26 (16-22 липня ). — С. 13
7. Сергієнко, Іван. Інформаційне суспільство: проблеми розвитку й функціонування // Науковий світ. — 2011. — № 9-10. — С. 2-4
8. Соснін О. Що таке інформаційне суспільство? : (політико-правові засади інформатизації України за умов глобалізації) // Зовнішні справи. — 2007. — № 8. — С. 39-43
9. Трач Ю. Інформаційне суспільство: ґенеза поняття та сутність // Вісник Книжкової палати. — 2007. — № 1. —  С. 35 — 38
10. Щербина В. Інформаційне суспільство в контексті комунітарно-лібертарної альтернативи : поняттєвий аспект // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2004. — № 4. — С. 158-172
11. Янчук В. Підходи до вирішення завдання оцінювання ефективності захисту інформації в системі електронного урядування // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2010. — № 3. — С. 100-106