Вступ.

1. Експортний потенціал України та її місце в системі світового господарства

2. Аналіз поточного стану експорту України.

3. Основні напрямки підвищення експортного потенціалу України та регіонів

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Рівень інтеграції країни до системи світового господарства значною мірою залежить від кількісної та якісної характеристик її експорту. Про цю інтегрованість країни може, зокрема, свідчити такий показник, як експортна квота, а саме — відношення обсягу експорту до валового внутрішнього продукту (ВВП). Чим вища експортна квота, тим більш інтенсивні зовнішні економічні зв'язки країни, а відтак вагоміший рівень інтеграції у світове господарство. Це, безумовно, не стосується екстремальних (кризових) ситуацій, коли відносно велике значення експортної квоти може обумовлюватися низьким рівнем внутрішнього споживання в країні, що нині й характерно для України. Збільшення й раціоналізація експорту завжди розглядалися у більшості країн як позитивний момент в економічному розвитку, бо це, по-перше, шлях до ефективнішого використання економічного потенціалу і, по-друге, можливість задовольняти певні внутрішні потреби за рахунок імпорту. У свою чергу, обсяги й структура експорту країни безпосередньо залежать від її потенціалу, який можна визначити, як максимальну здатність національної економіки при певному розвитку виробничих сил випускати товари та надавати послуги, конкурентоспроможні на зовнішніх ринках. Виходячи з цього, експортний потенціал може розглядатися як найбільш розвинута й топологічна досконала складова економічного потенціалу держави, свого роду індикатор розвитку економіки та її участі в міжнародному поділі праці. Мірою підвищення загального рівня розвитку економіки країни дедалі більша кількість підприємств стає спроможною виробляти товари і послуги, конкурентоспроможні на зовнішніх ринках.

Актуальність теми. Від рівня експортного потенціалу країни значною мірою залежить її місце в системі світового господарства, вплив на загальносвітові процеси, що визначає не лише економічну, а й політичну вагомість країни, авторитет і місце держави в міжнародних відносинах.

1. Експортний потенціал України та її місце в системі світового господарства

Економічний і експортний потенціал країни — взаємозалежні сторони суспільного виробництва. Динамічна й ефективна, з досконалою структурою, національна економіка є запорукою високого рівня експортного потенціалу. В свою чергу, високі обсяги експорту створюють можливості для збільшення імпорту, зокрема високих технологій і устаткування, що сприяє розвитку економіки в цілому.

Отож, якщо країна хоче посісти гідне місце в сучасному світі, вона повинна приділяти дуже серйозну увагу розвитку світового експортного потенціалу. Ця безперечна істина особливо важлива для України як країни, що порівняно недавно вийшла на світову арену як незалежна держава.

На жаль, за десятиріччя незалежності Україна не тільки не збільшила свій експортний потенціал, але частково втратила й те, що було нагромаджено за минулі роки. На момент проголошення незалежності Україну можна було класифікувати, як індустріально-аграрну країну, що мала високий рівень науково-технологічного потенціалу й висококваліфіковані людські ресурси. Звідти й наявність відносно високого експортного потенціалу. Зокрема, за оцінками експертів у 1992 році Україна очолювала рейтинг країн СНД за зовнішньоекономічним потенціалом із сукупною оцінкою 83 з максимально можливих 120 балів; тоді як країни Балтії мали 77 балів, Росія — 72. Проте у подальшому було втрачено чималу частину цих конкурентних переваг. І в третьому тисячолітті для України досить реальною стає загроза опинитися на периферії світового господарства щодо розвитку економіки, структури промислового виробництва, стану сільського господарства. Навіть сьогодні не подолано небезпеку для нашої країни лишитися за рамками процесів глобалізації.

Про недосконалість експортного потенціалу свідчить і структура зовнішньої торгівлі України і, в першу чергу, її експорту. Більшу частину експорту України становить продукція з низьким ступенем переробки, зокрема чорні метали та вироби з них (понад 42%), мінеральні продукти (понад 10%). У той же час частка продукції більш високого ступеня переробки, насамперед машин та устаткування, незначна. В 2003 р. вона становила лише 1,5%. А питома вага такої наукоємної продукції, як літальні й космічні апарати та їх складові ледь перевищує 1 %, що не відповідає загальносвітовим тенденціям. У товарній структурі світової торгівлі нині переважають готові вироби (передусім, машини та устаткування), хімічні товари, при відносно незначній частці палива, сировини та продовольства в загальному обсязі. У розвинених країнах питома вага продовольства у експорті становить 7-8 відсотків, сільськогосподарської сировини — близько 1 відсотка, руд та металів — близько 3 відсотків, палива — 4 відсотки, готових виробів — понад 80 відсотків. У країнах, що розвиваються, питома вага зазначених груп товарів становить, відповідно, близько 8, 2,5, 3,7, 15 та 70 відсотків. Таким чином, структура експорту України не відповідає навіть відповідній структурі країн, що розвиваються.

Аналогічна картина спостерігається і щодо експорту послуг. Так, найбільшу їх частину становлять транспорті послуги — близько 85 відсотків. Цей показник практично не змінюється в останні роки, хоча у світових масштабах відповідний сектор вже не перевищує 25%. Експорт туристських послуг України сягає близько 0,1% загального обсягу, в той час як у світі — понад 32%. І це при тому, що Україна має один із найбільших у світі туристичних і рекреаційних потенціалів.

Підвищення рівня експортного потенціалу України й на його основі збільшення обсягів і раціоналізація структури вивозу та надання послуг можливі лише за умов розвитку і вдосконалення економіки в цілому. Світова практика має певний досвід щодо вирішення вказаних проблем, врахування якого, на нашу думку, є доцільним і може сприяти підвищенню як економічного, так і експортного потенціалу України.

Одна з найважливіших рис сучасного світового господарства — зростання ролі транснаціональних корпорацій (ТНК) на товарних і фінансових ринках. Нині третина світової торгівлі припадає на угоди між базовими компаніями і їхніми закордонними філіями і ще одна третина — на торгівлю між компаніями, що входять до транснаціональних стратегічних спілок. За даними ООН, у світі нараховується 35 тисяч транснаціональних корпорацій із 150 тисячами філій. Тобто дедалі істотнішим у розвитку міжнародних економічних відносин стає чинник транснаціоналізації. Поряд з корпоратизацією в промислово розвинутих країнах активно набирає ваги малий і середній бізнес, який потужні корпорації використовують як своєрідне живильне середовище. Це, по-перше, дає змогу мінімізувати недоліки, притаманні діяльності ТНК, і, по-друге, протидіє їхньому прагненню монополізувати світові ринки. Так, в США, де рівень корпоратизації найвищий, великі компанії дуже широко використовують мобільність малих підприємств, а також їх здатність до оперативної адаптації до змін ринку. При цьому малі фірми здійснюють не просто дилерські функції, а виконують роль проміжного ланцюга від виробництва до споживання, апробують ризикові проекти тощо.

В Україні зарубіжний досвід розвитку і вдосконалення економічного потенціалу і його експортної складової майже не застосовується. В країні немає жодної національної корпорації, яку можна було б віднести до розряду транснаціональних. Функціонування міжнародних ТНК на території країни також обмежене. їх практично немає у галузях, які визначають економічний потенціал країни та її експортні можливості. Роль малих і середніх підприємств у розвитку економіки і особливо експортного потенціалу країни теж незначний. До того ж вони фактично позбавлені державної підтримки.

При подальшому проведенні реформ, на нашу думку, необхідно більш активно провадити процес корпоратизації економіки шляхом залучення іноземних інвестицій через створення спільних корпорацій. Більш імовірним в цьому аспекті є співробітництво з Російською Федерацією, яка має певний інтерес і можливості щодо інвестування в українську економіку. Враховуючи досвід західних країн щодо підтримки своїх підприємств з метою доведення їх до рівня конкурентоспроможних на світовому ринку, стратегічно важливим було б визначитися з російською стороною щодо галузей промисловості або окремих підприємств, які можуть бути, на думку обох партнерів, перспективними на світовому ринку. У подальшому спільними зусиллями їх можна довести до конкурентоспроможного стану. Такими галузями, зокрема, можуть бути металургійна промисловість, авіаційна та космічна галузі, суднобудування, льонарство тощо. Це активізує процес проникнення українських і російських товарів на ринки західних країн і, зокрема, Європейського Союзу. Таким чином, актуальною є розробка спільної українсько-російської стратегії просування своєї продукції на ринки промислово розвинутих країн, в першу чергу, Європи. Основою її повинно стати широке залучення російського капіталу для модернізації і розвитку українських підприємств з одночасним проникненням українського капіталу в російську економіку. Такий шлях співробітництва дає змогу швидше реалізувати й інший стратегічний напрям зовнішньої політики України — інтеграцію до Європейського Союзу.

Відомо, що для того, аби країна мала значний експортний потенціал, необхідно всіляко стимулювати експортне виробництво. У таких країнах, як США, Великобританія, Швейцарія, де є досить широкі внутрішні ринки грошей і капіталу, багато комерційних банків охоче кредитують зовнішньоторговельні операції на тривалі строки, якщо їх підтримує емісійний інститут через переоблік їх зобов'язань (в разі виникнення у банків проблем з ліквідністю). В інших державах (Австрія, Франція, ФРН, Італія) державні інститути не відіграють вагомої ролі в експортному фінансуванні, а є приватні структури, які надають середньо — і короткотермінові кредити. У більшості інших західноєвропейських країн, а також в Японії й Канаді комерційні та інші приватні банки неохоче йдуть на виділення більш-менш значних ресурсів на цілі фінансування зовнішньої торгівлі. Тому там існують достатньо великі державні інститути. Серед останніх активну роль відіграють страхові компанії.

В Україні такої системи поки що практично немає, тоді як без неї вихід на зовнішні ринки вельми ускладнений. Вона потрібна всім експортерам, а тим більше малим підприємствам. Враховуючи брак коштів у державному бюджеті України, для стимулювання експорту слід ширше залучати кошти комерційних банків, надаючи їм при цьому певні пільги з боку НБУ.

Важливою особливістю стимулювання експорту є його страхування, пов'язане не тільки з довгим терміном поставки продукції (послуг), а і з комерційними та політичними ризиками, які стали чинними в міжнародній бізнесовій практиці. Роль страхування зросла за останні роки, особливо у зв'язку з важким валютно-фінансовим станом багатьох держав, непогашенням кредитів, відстрочкою платежів військовими діями в окремих регіонах світу, політичною нестабільністю держав.

Сутність державного страхування експортних та кредитних ризиків визначається в зобов'язаннях уряду (в особі спеціальних органів) взяти на себе витрати з виконання контрактів, якщо покупець не може виконати прийняті умови. Крім того, у багатьох країнах широкий розвиток отримала система страхування так званих фінансових ризиків, яке здійснюють різні фінансові установи і насамперед банки. Це фінансові ф'ючерси, форвардні опціони та багато інших. В Україні такого роду фінансові інновації не застосовуються, що також стримує розвиток зовнішньої торгівлі.

Як свідчить світовий досвід, значним напрямом стимулювання експорту є й податкові пільги: звільнення постачальників експортних товарів (послуг) на визначений період від сплати податків на частину поточної виручки від експортних операцій; надання пільгових умов за амортизаційними відрахуваннями; переведення коштів від експорту на спеціальні рахунки, які не оподатковуються; створення резерву для заохочення виробництва експортної продукції підприємствами малого та середнього бізнесу; заснування фонду для погашення втрат від інвестування за кордоном.

Достатньо широко в експортній міжнародній практиці стимулювання застосовується метод фінансових пільг, який ґрунтується на поверненні митних податків, сплачених при імпортуванні сировини для потреб експортного виробництва, та звільненні від непрямих податків на дефіцитні в цій державі матеріали. Нагромаджений світовий досвід податкового стимулювання експорту може бути досить корисним і повинен використовуватися при вдосконаленні системи регулювання і фінансування експорту України в процесі подальших ринкових перетворень в економіці. Це може бути пільгове оподаткування прибутку; звільнення від податку на доход; знижки з цього відрахування з суми доходу, що підлягає оподаткуванню.

Принципове значення має й те, що наша держава володіє розвиненою промисловістю, забезпечена об'єктами виробничої й соціальної інфраструктури, розгалуженою системою комунікацій, в тому числі транспортною мережею і засобами зв'язку. Позитивну роль має відіграти відсутність жорстких екологічних обмежень і заборон по утворенню ВЕЗ, обумовлених можливими антропогенними навантаженнями на навколишнє середовище. Тому в Україні, з огляду фахівців, найбільш перспективним є формування багаторівневої диверсифікованої структури вільних економічних зон різноманітних видів, а саме — зовнішньоторговельних, комплексних виробничих чи торгово-виробничих зон багатогалузевої спрямованості (експортоорієнтованих), науково-технічних, туристичних, банківсько-страхових та ін.

Україна має бути зацікавлена у створенні передусім зовнішньоторговельних (експортоорієнтованих), виробничих і науково-технічних зон. Два останні типи також можна віднести до експортоорієнтованих, маючи на увазі їхню спрямованість на розвиток потенціалу.

Серед проблем ринкової інфраструктури одне з провідних місць належить утворенню загальнодоступної системи інформаційного забезпечення суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. Багато держав надають значну інформаційну допомогу фірмам, які займаються експортною діяльністю, наприклад, збирають дані й надають їх у вигляді маркетингового звіту.

Важливе значення для підприємств може мати підтримка з боку держави у галузі вивчення ринків, організації реклами, участі у виставках, ярмарках тощо. За рубежем з цією метою витрачаються значні державні кошти. Так, у Великобританії фірми мають право на покриття за рахунок держави до однієї третини своїх витрат на дослідження зовнішніх ринків, до половини витрат на заснування закордонних контор і товарних складів. Значні кошти виділяються на фінансування участі англійських фірм у ярмарках, створення постійних експортних центрів, проведення «британських тижнів» тощо.

В Україні передусім треба мати державну систему зовнішньоекономічної інформації, якою могли б користуватися всі підприємства. Загальна інформація, яку повідомляють державні зовнішньоторговельні відомства, у тому числі торговельні представництва за кордоном, повинна поширюватися безплатно або за дуже низьку плату. Малі підприємства повинні отримувати фінансову підтримку з боку держави і для більш поглибленого вивчення ринку. Така практика існує в багатьох країнах. Докладає неабияких зусиль для поширення необхідної інформації, наприклад, Європейський Союз, який цілеспрямовано проводить політику підвищення конкурентоспроможності малих та середніх фірм, сприяючи різним формам їхнього міждержавного співробітництва. Одним з конкретних напрямів такої діяльності є створення комп'ютеризованої системи пошуку партнерів, призначеної передусім для потреб малих та середніх фірм. Цією системою користуються і країни Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ).

Наявність родючих земель і сприятливих кліматичних умов у поєднанні з реформуванням відносин власності у сільському господарстві створює передумови відродження України як постачальника на світові ринки зерна та виробів з нього, олії та насіння соняшнику, фруктів та овочів. Відповідно, можна очікувати нарощування обсягів виробництва харчосмакової продукції, зокрема плодово-ягідних та овочевих консервів, натуральних соків, продукції переробки м'яса та молока тощо. За умови оснащення сучасними технологіями можливим є посилення конкурентних переваг з виробництва цукру.

Пріоритетними сферами посилення позицій України у міжнародному поділі праці можуть стати авіакосмічна галузь, суднобудування, військово-промисловий комплекс, сільське машинобудування.

Активізація участі нашої країни у проектах прокладання міжнародних транспортних коридорів допоможе здійснити істотний прорив на ринки транспортних послуг. Маємо вірити, що не втрачено ще й конкурентні позиції у галузі науки та освіти, не задіяно у повному обсязі кліматично-рекреаційні переваги України, зокрема у галузі туризму та санаторно-курортних послуг. У структурі експорту має втілитись світова тенденція швидкого зростання обсягів реалізації послуг типу інжиніринг і ноу-хау, тобто технічні дослідження, експертиза, консультації, передача знань, навчання персоналу тощо. При визначенні перспективних експортних галузей доцільно орієнтуватись на тенденції, які виявляться у світовому експорті. Це дозволяє визначити «ніші» на світовому ринку, врахувати тенденції зростання.

Належить використовувати і сприятливу кон'юнктуру у галузі авіаперевезень. В експорті важливе місце повинна посідати наукова продукція у вигляді ліцензій, технологій і ноу-хау, нових матеріалів, пристроїв, науково-технічних засобів. Перспективним також є експорт військової техніки та зброї.

Зберегти експорт металу та металовиробів можна лише за умови докорінної перебудови самої галузі. Це визначено змінами умов металоспоживання, надзвичайно високими вимогами до якісних характеристик на світовому ринку металів. Подальше здійснення експортних поставок безпосередньо пов'язане із заміщенням поставок чорних і кольорових металів у заготовках поставками сталевого і кольорового прокату, особливо високоякісного і профільного, з поглибленням міждержавної спеціалізації прокатних станів України і країн-імпор-терів, розширенням взаємного обміну прокатною продукцією.

Перспективним залишається експорт продукції хімічної та нафтохімічної промисловості. Значні валютні надходження може дати будівничий комплекс і галузі, які виробляють будматеріали.

Реформи зовнішньоекономічної діяльності в Україні відбуваються, на жаль, за відсутності чітко проробленої і послідовної стратегії, яка б ґрунтувалась на органічному поєднанні загальносвітових закономірностей з національною специфікою, врахуванням стартових умов трансформаційного процесу в Україні. Експортна стратегія України має орієнтуватись на довгострокову перспективу. Вироблення її слід розглядати як одну з основних складових економічної політики держави.

2. Аналіз поточного стану експорту України

Розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливим чинником функціонування національної економіки будь-якої держави. Стратегічне значення зовнішньої торгівлі для України зумовлюється тим, що модернізація економіки, залучення масштабних іноземних інвестицій, новітніх технологій можливі лише за умови формування в країні стійкої, відкритої до зовнішнього світу господарської системи, органічного включення України в систему глобального розподілу праці.

Важливим чинником є наявність в Україні сотень підприємств, зорієнтованих на зовнішні ринки. Протягом десятиріч не лише крупні промислові гіганти, але й цілі галузі промисловості (суднобудування, ракетобудування, ВПК, металургійна та хімічна галузі) були глибоко інтегровані у виробничу кооперацію з республіками СРСР і країнами соціалістичного табору. Після розвалу СРСР ці галузі втратили доступ на традиційні ринки, тому при обмеженому внутрішньому попиті величезні виробничі потужності залишилися незавантаженими. Переорієнтація надмірних потужностей на випуск іншої продукції виявилась неефективною (про це свідчать спроби конверсії ВПК), а їх згортання породжує соціальні проблеми. Більш продуктивним видається відновлення втрачених коопераційних зв'язків та освоєння нових ринків.

Попри тривалу і глибоку економічну кризу, Україна має значний експортний потенціал. За рівнем запасів та видобутку мінерально-сировинних ресурсів Україна входить до числа провідних країн континенту. В її надрах виявлено понад 200 видів корисних копалин, відкрито близько 20 тис. родовищ. Україна виробляє до 5% світової мінеральної сировини та продукції її переробки. Мінеральна сировина, що видобувається в Україні, у вартісному виразі оцінюється в $15 млрд. [2,c.8].

Україна має значний потенціал міжнародної спеціалізації в галузях АПК. Вона володіє понад 25% найбільш родючих чорноземів світу, має сприятливі кліматичні умови. Завершення реформування відносин власності на селі, технічне переоснащення сприятимуть нарощуванню виробництва сільськогосподарської продукції. Крупні підприємства харчової промисловості вже сьогодні істотно модернізовані і випускають продукцію, що відповідає світовим стандартам якості.

Україна має значний потенціал експорту послуг. Вона є найбільшим у світі транзитером природного газу і володіє газотранспортною системою з високою пропускною спроможністю — 290 млрд. куб. м на вході і майже 170 млрд. куб. м на виході на рік [3, с.3]. До Європи через територію України транспортується біля 97% російського газу. Протягом найближчих 3-5 років Україна має можливість стати європейським центром розподілу електроенергії, природного газу, нафти та нафтопродуктів, причому не лише з Росії, а й з країн Каспійського регіону та Центральної Азії. Україна має значний нереалізований потенціал розвитку туризму.

Узбережжя двох морів у субтропічній зоні, наявність гір, великої кількості рік, озер та лісів забезпечують можливості для цілорічного туризму: рекреаційного, пізнавального, спортивного (альпінізм, гірськолижний і парусний спорт), мисливства. Вигідне географічне розташування, інфраструктура залізничних, морських та автошляхів, авіалінії зв`язують Україну з багатьма країнами світу.

Україна має значний потенціал високотехнологічних галузей промисловості. Вона посідає чільне місце серед провідних країн світу (після США, Росії, Франції, Китаю) у космічній галузі. Підтвердженням цього є участь України в ряді міжнародних проектів: Sea Launch; створення Міжнародної космічної станції; спільний з РФ проект модернізації міжконтинентальної балістичної ракети СС-18 (“Сатана”); спільний з Бразилією та Італією проект пусків модернізованого ракетоносія “Циклон-4” з бразильського космодрому тощо. Україна є також однією з дев'яти держав світу, які проектують та будують літаки військово-транспортної авіації. Сильними є позиції національного літакобудування у створенні вантажних транспортних літаків. З часів СРСР в Україні створена суднобудівна база, яка вважалася однією з найпотужніших в Європі. Нині суднобудівна галузь України налічує понад 100 заводів, в т.ч. 11 базових суднобудівних підприємств. Україна має відчутні успіхи в експорті зброї та військово-технічних послуг: починаючи з 1997р., вона впевнено посідає місце в десятці світових експортерів.

Маючи високий експортний потенціал, Україна поки що використовує його недостатньо ефективно, порівняно з іншими державами. Так, за обсягами експорту товарів на душу населення, Україна поступається не лише розвиненим країнам, але й більшості країн Центральної та Східної Європи (обсяги експорту в розрахунку на душу населення в Україні втричі менші, ніж у Польщі, та в 10 разів менші, ніж в Угорщині).

Частка експорту в ВВП України досягла 42%. Але зростання експорту відбувається на фоні зниження реального ВВП та внутрішнього споживання. Тому експортний потенціал дедалі більше втрачає внутрішнє економічне підгрунтя. З 1997р. спостерігається зменшення вартісних обсягів експорту, що свідчить про кризу виробництва, зорієнтованого переважно на експорт.

Протягом 90-х років відбулась значна географічна переорієнтація зовнішньої торгівлі України — з країн колишнього СРСР на інші регіони, що загалом є позитивним чинником. Однак, скорочення експорту в країни СНД (в першу чергу — в Росію) не вдалося компенсувати нарощуванням експорту на нові ринки. Крім того, позитивне сальдо від торгівлі із західними країнами використовується не на модернізацію вітчизняного виробництва, а головним чином — на закупівлю російських енергоносіїв.

У 2005р. основними торговими партнерами України були Росія, Китай, Туреччина, Німеччина, Італія, США, Білорусь і Польща — саме в такому порядку ці країни входять до списку основних споживачів українських товарів. Поставки вітчизняної продукції нарощуються до Туреччини, Німеччини, Італії та США. Має місце помітне згортання присутності України на ринках Польщі та Білорусі.

Товарна структура експорту України є вкрай несприятливою. Вона свідчить про нездатність держави подолати структурні диспропорції економіки, сформованої в рамках колишнього СРСР. Домінуючими експортними позиціями залишаються металопродукція (44% загального експорту), мінеральні продукти та хімія (22%), а машинобудування складає лише 12% [1]. На відміну від держав Центральної Європи, в Україні так і не відбулась переорієнтація з торгівлі сировиною та напівфабрикатами на торгівлю товарами з високою доданою вартістю.

Зовнішня торгівля України залишається надто чутливою до зовнішніх чинників, оскільки для українського експорту характерні: низький ступінь диференціації експорту товарів і послуг; концентрація на малодинамічних міжнародних ринках з підвищеним рівнем протекціонізму; надзвичайно велика залежність від нестійкої цінової кон'юнктури на сировину та товари з низьким ступенем переробки.

Головні експорто-орієнтовані галузі залишаються надзвичайно енергоємними, що робить їх критично залежними від імпортованих енергоносіїв та обмежує можливості нарощування експорту за рахунок девальвації національної валюти.

Експорт продукції металургії характеризується чутливістю до цінових коливань на світових ринках, значною часткою продукції з низьким ступенем переробки та низькою економічною ефективністю. Нерідко експорт металопродукції орієнтується не на економічну ефективність, а на утримання позицій на зовнішніх ринках з метою забезпечення валютних надходжень будь-якою ціною[4,с.3].

Продовжується скорочення експорту хімічної продукції, що зумовлено несприятливою кон'юнктурою світового ринку. Окрім того, розвиток експорту хімічної продукції стримується його високою енергоємністю та екологічною шкідливістю.

Певної стабільності цьому сектору надає лише інерція попиту в країнах колишнього СРСР, які не спромоглися знайти альтернативних джерел постачання хімічної продукції.

Частка продукції машинобудування в структурі імпорту продовжує зменшуватись. Це негативно впливає на експортний потенціал України, не дає можливості модернізації підприємств-експортерів.

Реалізація значного експортного потенціалу АПК буде залежати від ефективності здійснюваних нині економічних перетворень на селі. Внаслідок

неефективного державного регулювання відносин в сфері АПК (включаючи і

регулювання експорту сільськогосподарської продукції), Україна зазнає відчутних втрат на світових ринках. Вона вже втратила позицію європейського лідера з виробництва бурякового цукру, а також ринки його збуту в країнах СНД, насамперед — в Росії; втрачає зовнішні ринки збуту і перетворюється на імпортера зерна; втрачає ринки збуту насіння соняшнику. Експорт послуг має однобічний характер (транзит російських енергоносіїв). Україна не реалізує можливості виходу на найбільш динамічні в сучасному світі ринки послуг — туристичний бізнес, ринок інформаційних технологій, а також недостатньо використовує сприятливі умови для нарощування експорту послуг на ринки СНД і Азії.

Залишається неефективним валютне регулювання експорту. За даними офіційної статистики, Україна практично не інвестує в економіку інших країн. Однак, можна впевнено стверджувати, що Україна протягом останніх десяти років є досить крупним експортером капіталу. Причини, що стримують надходження іноземних інвестицій в Україну, водночас призводять до відпливу вітчизняних капіталів за кордон [5,с.43].

Слід зауважити, що в 2005р. після періоду певного скорочення показників зовнішньої торгівлі почала визначатися тенденція до стабілізації роботи галузі. Так, за попередніми даними, у 2006 р. зовнішньоторговельний оберт товарами збільшився на 12,3% у порівнянні з попереднім роком. При цьому експорт товарів збільшився на 11,6% і склав 16264,7 млн. дол. США; імпорт збільшився на 13,0% і склав 15775,1 млн. дол. США. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі товарами склало 489,6 млн. дол. США, у 2000 р. — 616,6 млн. дол. США.

За рахунок нарощування постачань неблагородних металів і виробів із них забезпечено 21,4% загального приросту експорту товарів, мінеральних продуктів — 15,9%, продукції АПК — 22,1%, машин і устаткування — 27,9%, легкої промисловості — 5,9%.

Поліпшилася товарна структура експорту: питома вага продукції машинобудування і металообробки в загальній структурі експорту товарів зросла із 12,6% у 2004 р. до 14,2% у 2005 р. Доля продукції агропромислового комплексу збільшилася з 9,0% у 2004р. до 10,8% у 2005 р. Продукції металургійного комплексу продовжує належати третина загального обсягу експорту товарів.

Протягом 2005 р. продовжувалася диверсифікація географії зовнішньої торгівлі України товарами. Темпи росту обсягів товарообігу з іншими країнами (13,5%) випередили темпи росту товарообігу з країнами СНД (6,6%), у тому числі на 12% збільшився товарообіг із країнами Африки, на 5% із країнами Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Це відбулося за рахунок збільшення темпів росту експорту в інші країни на 14,8%, тоді як темп росту по країнах СНД склав 2,6%. Обсяг експорту товарів у Російську Федерацію складав 22,9% від загального обсягу експорту, а імпорту — 37,4%.

3. Основні напрямки підвищення експортного потенціалу України та регіонів

Не зважаючи на позитивні тенденції, становище зовнішньої торгівлі України залишається несприятливим. Значний стримуючий вплив на український експорт справляє комплекс ендогенних та екзогенних факторів. Найважливішими серед них є:

· низька конкурентоздатність вітчизняної промислової продукції, насамперед машинотехнічних виробів;

· важкий фінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості і конверсійних виробництв, що робить практично неможливим здійснення за рахунок внутрішніх ресурсів інвестування перспективних, орієнтованих на експорт проектів;

· штучне стримування курсу гривні в рамках “валютного коридору”, що звужує можливості використання курсового фактора з метою просування експорту;

· недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації та контролю якості експортних товарів на фоні підвищення вимог до споживчих та екологічних характеристик, а також до безпеки продукції, яка реалізується на ринках промисловорозвинутих країн;

· випереджаюче, порівняно з продукцією обробної промисловості та АПК, зростання цін на товари та послуги природних монополій;

· нестача спеціальних знань і досвіду роботи в сфері експорту у більшості українських підприємців, слабка координованість їх діяльності на зовнішніх ринках;

· розрив традиційних виробничих зв’язків на пострадянському економічному просторі та з країнами Східної Європи без завоювання нових постійних “ніш” на інших сегментах світового ринку;

· збереження елементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосування методів обмежувальної ділової практики, зокрема, картельних угод для витіснення чи недопущення України на перспективні, ємні ринки;

· низький світовий рейтинг надійності України для кредитів та інвестицій, що утруднює використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу країни;

· невідповідність окремих норм українського законодавства прийнятим у міжнародній практиці принципам встановлення відповідальності постачальника за недоброякісну продукцію.

Із сказаного вище випливає висновок про необхідність невідкладного формування цілісної системи заходів стимулювання експорту. Такими заходами підтримки українських експортерів могли б стати наступні:

• оформлення боргових зобов`язань держави по поверненню ПДВ у вигляді облігацій або сертифікатів, які матимуть роль гарантій для отримання кредитів;
• надання права підприємствам-виробникам використовувати певну частку валютної виручки на просування експорту;
• визначення механізмів, які дозволять підприємствам списати безнадійні борги, що не можуть бути сплачені іноземним партнерам;
• визначення переліку товарів, по яких доцільне запровадження спрощеної процедури пролонгації зовнішньоторговельних контрактів з продовженням термінів розрахунків;
• укладання міжбанківських угод з країнами СНД та країнами Східної Європи щодо довгострокового кредитування контрактів з використанням національних валют тощо.

Іншим напрямом підтримки експорту, як показує світовий досвід, є процес об'єднання товаровиробників та підприємців в союзи, асоціації та інші угруповання з різними організаційними формами. Це обумовлено дією низки чинників, серед яких:

• жорсткість антимонопольного законодавства, різке підсилення під впливом науково-технічного прогресу диференціації продукції і підвищення ролі нецінової конкуренції,
• поява нових форм регулювання ринку на державно-монополістичній основі.

Висновки

Кон'юнктура світового ринку нестабільна, тому проблема розвитку та здійснення програми заходів щодо підтримки експорту країни на світовому ринку за умов його глобалізації, збільшення або принаймні збереження його питомої ваги в світовій торгівлі є особливо актуальною для України. Обсяги і структура експорту країни безпосередньо залежать від її потенціалу, який можна визначити як максимальну здатність національної економіки при певному розвитку продуктивних сил випускати товари й надавати послуги, конкурентоспроможні на зовнішніх ринках. Від рівня експортного потенціалу країни значною мірою залежить її місце в системі світового господарства, вплив на загальносвітові процеси, що визначає не лише економічну, а й політичну вагомість країни, авторитет і місце держави в міжнародних відносинах. Якщо розглядати стан і розвиток зовнішньої торгівлі України у контексті загальносвітових процесів, то стає очевидним — ми посідаємо у світовій торгівлі досить незначне місце.

В Україні обсяг експорту становить всього лише 19 млрд. дол. США (0,3% до загальносвітового експорту), а частка імпорту — 15,3 млрд. дол. (0,2%). Про недосконалість експортного потенціалу свідчить структура зовнішньої торгівлі України і, в першу чергу, її експорту, більшу частину якого становить продукція з низьким ступенем переробки. У розвинутих країнах питома вага продовольства в експорті становить 7—8%, сільськогосподарської сировини — близько 1%. У країнах, що розвиваються, питома вага зазначених груп товарів дорівнює відповідно майже 8 і 2,5%. Таким чином, структура експорту України не відповідає навіть структурі експорту країн, що розвиваються.

Товарна та географічна структура українського експорту протягом останнього десятиліття зазнала значних змін. Проте незмінною залишається його сировинна спрямованість. Україна постачає за кордон в основному продукцію з незначною доданою вартістю, головним чином напівфабрикати, що разом із вивозом сировини становлять приблизно 60% українського експорту. При цьому проблема України не в самому експорті сировини, а в тому, що вона мало експортує промислових товарів і не адаптувалася до вимог і стандартів, які діють у світовій торгівлі.

Варто якнайшвидше нарощувати виробництво і експорт тих товарних позицій, що в загальних обсягах оптимальної структури експорту посідають чільне місце. Формування оптимальної структури експортного потенціалу продукції АПК повинно ґрунтуватися на загальній закономірності розвитку світової економіки, досконалих механізмів світового ринку, одержання максимальної вигоди та еквівалентності міжнародного обміну товарами.

Отже, структура та динаміка зовнішньої торгівлі не відповідають експортним можливостям нашої держави. В структурі експорту переважають сировина та продукція з низьким ступенем переробки. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в останні роки було значно лібералізовано, хоча, з іншого боку, розвиток експорту стримують істотні неторговельні (нетарифні) обмеження. Серед головних факторів, що стримують розвиток експортного потенціалу, є: нестабільність законодавчої бази; складні митні процедури; низький рівень розвитку фінансового сектора та ринкових інституцій. Основним пріоритетом розвитку експортного потенціалу України та розширення присутності на міжнародних ринках є підвищення конкурентоспроможності української продукції.

Список використаної літератури

1. http://www.oon.com.ua –Ukraine business & economу. Статистичний сайт.
2. Будзишен Л. Газ — основа стратегічного партнерства /Урядовий кур'єр. -3 липня 1999 р. -С.3.
3. Василькова Н. Кон'юктура світового ринку суднобудування та експортний потенціал України // Економіка України. — 1999. — № 11. — C. 19-27
4. Гаврилюк О. Взаємозв’язок структурних та експортних пріоритетів в економіці України //Економічний часопис. -1999. -№2. -С.42-44
5. Горбенюк А. Економічні аспекти експорту продукції металургійної галузі// Економіка. Фінанси. Право. -2004. -№11. -С.3-8.
6. Губенко В. Реалізація експортного потенціалу АПК України в умовах глобалізації світової економіки // Економіка АПК. — 2003. — № 10. — С.124-129
7. Жук М. Методологічні підходи до структурування експортного потенціалу регіону// Економіст. — 2004. — № 4. — C. 52-54.
8. Кавецький І. Експортний потенціал АПК України // Розбудова держави. — 2002. — № 11-12. — C. 62-68
9. Чепіжко В. Господарям надр — 80 років /Урядовий кур'єр. -2лютого 1998р. -с.8.
10. Юхименко В. Експортний потенціал України // Політика і час. — 2005. — № 12 . — C. 35-41