Вступ.

1. Чинники попиту на інновації. Види попиту.

2. Види цін на інноваційну продукцію й особливості їх формування.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Нині немає єдиного підходу до визначення інноваційної діяльності, наявні оцінки ґрунтуються на вибіркових обстеженнях окремих груп підприємств, що й пояснює суперечливість одержаних результатів. На підставі результатів досліджень інноваційним визнається підприємство, що впроваджує інновації незалежно від того, хто був їхнім автором, власне підприємство чи зовнішні агенти.

Характерна ознака нинішнього етапу розвитку економічно розвинених країн — пріоритети в галузі технологій. Це етап становлення нового підходу до формування й реалізації національної політики науково-технічного, промислового й інноваційного розвитку з метою швидкого нарощування обсягів виробництва конкурентоспроможної продукції і на внутрішньому, і на зовнішніх ринках [6, с.152].

Нині інноваційна діяльність у технологічній сфері здійснюється переважно на промислових підприємствах, а також в організаціях малого бізнесу. Під час вивчення інноваційної діяльності основна увага приділяється дослідженню промислових підприємств, оскільки саме промисловість є основним споживачем створюваних технологічних інновацій.

Нові макроекономічні умови сприяють інноваційній діяльності підприємств, особливо орієнтованих на внутрішній ринок, що різко підвищило конкурентоспроможність їхньої продукції порівняно з імпортною. Підприємства, що працюють на міжнародний ринок, змогли використати нові можливості незначною мірою. У таких умовах виробництва почали здійснювати технологічні нововведення з метою підвищення конкурентоспроможності своєї продукції на світовому ринку. Істотно підвищився їхній інтерес до вітчизняної техніки й вони активніше зверталися до вітчизняних виробників.

1. Чинники попиту на інновації. Види попиту

Результати досліджень свідчать, що найвищою інноваційною активністю характеризуються підприємства машинобудування й металообробки. Рейтинг їхній за рівнем інноваційної активності залишається незмінним протягом останніх років.

Уплив чинника форми власності, а також розміру підприємства на рівень його інноваційної активності вивчено недостатньо, хоча вища інноваційна активність характерна переважно для великих підприємств, що мають можливості використання оборотних коштів для реалізації технологічних інновацій. У структурі підприємств такого типу зазвичай є власні наукові й проектно-конструкторські підрозділи. Водночас дослідженнями встановлено, що найкращі умови для впровадження інновацій мають підприємства середнього розміру, бо їм легше мінімізувати витрати й регулювати чисельність, домагаючись адекватного обсягу завантаження потужностей.

Аналіз впливу чинника форми власності свідчить, що найбільша інноваційна активність характерна для підприємств іноземної і змішаної форм власності. Загальноприйнятою є точка зору, що державна форма власності мало стимулює впровадження інновацій для одержання прибутку, оскільки значна частина його надходить у дохід держави. Однак державні підприємства краще захищені в умовах політичної й соціально-економічної нестабільності, і, отже, можуть визначати більш довгострокові цілі свого розвитку, які можна реалізувати завдяки інноваційній діяльності. Крім того, державні підприємства, порівняно з новоствореними недержавними, мають великий запас завершених наукових розробок. Отже, форму власності підприємства не можна розглядати окремо від інших його характеристик, таких як галузева приналежність і специфіка виробленої продукції.

Територіальний чинник також впливає на рівень інноваційної активності. Цільові опитування показують значну роль місцевих адміністрацій у стимулюванні інновацій. Важливе значення тут мають не лише прямі інвестиції з місцевого бюджету, а й створення інституційно-законодавчих умов, сприятливих для інноваційної діяльності. Кошти з регіональних джерел зазвичай розподіляються або на основі конкурсу, або в результаті прямого рішення місцевих органів влади. Неабияке значення мають також неформальні механізми, до того ж що більший обсяг наданих коштів, то істотніша їхня роль. Окрім того, сьогодні конкурентне середовище також неоднакове в різних регіонах[3, c. 65-67].

Малі інноваційні підприємства орієнтовані переважно на внутрішній ринок. За результатами досліджень, менш як 20 відсотків їх від загальної кількості мають закордонних партнерів. Більшість малих підприємств випускають наукоємну продукцію, маючи незначні витрати на дослідження й розробки. Лише близько 30 відсотків малих інноваційних підприємств інвестують значні ресурси в наукову й проектно-конструкторську діяльність.

Аналіз чинників активізації інноваційної діяльності підприємств засвідчує насамперед орієнтованість інноваційного процесу на ринок, а також таке: варто брати до уваги потреби не лише країни, а й світового ринку, необхідність випереджального виробництва інновацій порівняно з рівнем попиту на них і, нарешті, формування інфраструктури інноваційної діяльності.

На практиці також основну увагу приділено саме цим аспектам інноваційної діяльності, що є природним, тому що споживача здебільшого цікавлять не труднощі, що постають перед творцем інноваційної розробки, а практичні можливості останньої. У підсумку поза увагою дослідників зазвичай залишається ще один важливий аспект цієї діяльності, а саме рівень її достатності для неперервного й економічно доцільного розвитку національної економіки загалом та окремих її структурних ланок зокрема.

Отже, для нормального здійснення інноваційної діяльності необхідна відповідно розвинена інфраструктура; ініціювати інноваційну діяльність повинні самі розробники, інакше попит на інновації завжди випереджатиме їхню пропозицію; рівень інноваційних розробок має відповідати світовому рівню або перевищувати його. Принципове поєднання названих чинників дає можливість визначити, наскільки достатньою є активність інноваційної діяльності в країні для забезпечення її перманентного й ефективного розвитку. Крім того, ці чинники найістотніше визначають масштаби, динаміку й інші кількісні та якісні характеристики інноваційного потенціалу, який у зв’язку з цим можна розглядати як один із найзначніших параметрів інноваційного процесу.

З огляду на викладене можна дійти висновків, що стосуються обліку впливу зазначених чинників на інноваційну діяльність, частина яких має загальний характер, а решта належить безпосередньо до вітчизняних особливостей.

По-перше, інфраструктуру інноваційної діяльності потрібно приймати і враховувати в обсязі й складі, що забезпечує її нормальне здійснення в національній економіці. Це означає, що до складу інфраструктури інноваційної діяльності входять мікросистеми, які забезпечують практичну реалізацію розроблених або створених нововведень (упровадження нововведень у мікросистему користувача).

По-друге, якщо ініціацію інноваційної діяльності повинен здійснювати розробник, то до її інфраструктури обов’язково мають входити наукові підрозділи, що забезпечують розробку новацій і в такий спосіб, по суті, формують фонд нововведень або інноваційний заділ[8, c. 137-139].

Отже, інфраструктура інноваційної діяльності має складатися з двох основних систем підтримки, що, з одного боку, забезпечують створення нововведень, а з другого — сприяють якнайшвидшому впровадженню їх у практичну діяльність користувачів.

По-третє, такі інфраструктурні підрозділи мають бути забезпечені фінансовими активами, необхідними для виконання своїх функцій.

Отже, уже на стадії створення нововведення необхідна наявність особи, зацікавленої у позитивному кінцевому результаті його впровадження. Така особа стає інвестором інноваційної діяльності.

По-четверте, ініціація інноваційної діяльності розробником або творцем нововведення має бути чітко обґрунтована, щоб перед ним згодом не поставали проблеми зі збутом своєї продукції. Інакше творець нововведення стикатиметься з ризиком, який може нівелюватися лише перспективністю новації[5, c. 84].

2. Види цін на інноваційну продукцію й особливості їх формування

У системі управління ринковою економікою ціноутворення займає одне з центральних місць. Ціни є носієм інформації про стан і динаміку попиту на той чи інший товар. Вивчаючи та аналізуючи ціни, можна приймати основні рішення про збільшення чи зниження обсягу виробництва, здійснювати переміщення капіталу зі сфери, дже він приносить недостатньо високий прибуток, у ті сфери, де його застосування виявиться більш ефективним.

Дана проблема досліджена в роботах Бінштока Ф. І., Завліта П. К., Уткіна Е. А., Сакайя Т., Герасименко В. В. та ін. Разом з цим залишається невирішеною проблема остаточного вибору стратегії встановлення цін на нововведення.

У ринковій економіці конкуренція дозволяє підприємцю вибрати оптимального споживача на основі взаємовигідного технологічного зв’язку між конкретними учасниками. Через те, що постійно змінюються ціни на товари, що містять інтелектуальну і промислову вартість, на об’єкти інноваційного продукту, процентні ставки на кредит ринок надає об’єктивну інформацію про сформовану економічну ситуацію, що відбиває співвідношення між попитом та пропозицією, рівнем цін та ін, тобто про кон’юнктуру, що дозволяє учасникам ринку орієнтуватися на виробників ресурсів чи споживачів продукції. Ринок виявляє витрати виробництва я науково-технічного, так і інноваційного продукту, що дозволяє визначити їхню ринкову вартість, на основі якої формуються ціни.

Невід'ємною стороною інноваційного продукту, як товару, є вартість, тобто його оцінена на ринку споживча вартість. Специфіка споживчої вартості інноваційного продукту впливає на визначення його вартості і методу ціноутворення. Відповідно до теорії вартості, величина вартості товару повинна визначатися суспільно необхідним часом на його створення.

Складність формування цін на інноваційний продукт зв'язана з тим, що його об'єктами є не тільки матеріальні, але й ідеальні субстанції, що не знаходять повного матеріального втілення і не відбивають вартості в рамках трудової теорії вартості, обмеженої матеріальним виробництвом.

У той же час особливістю об’єктів інноваційного продукту є те, що вони створюються, як правило, в однині і не відтворюються іншими підприємцями. Це не дозволяє вимірити робочим часом суспільно необхідну працю конкретного об’єкта інноваційної діяльності, оскільки створена їм унікальна споживча вартість не повторюються в суспільній праці інших суб’єктів. Оцінка праці в сфері обміну по фактичному індивідуальному часі суперечить самому понятті вартості товару і не враховує особливості споживчої вартості інноваційного продукту, цінність я кого визначається не часом на його створення, а його комерційною значимістю і розміром прибутку від його використання[1, c. 59-60].

Оскільки об’єкти інноваційного продукту відрізняються новизною і носять індивідуальний характер, на них неможливо встановити тверді ціни, прив’язані до величини витрат на створення нововведення, оскільки в інноваційній сфері часто відсутня пряма залежність між величиною фактичної суми витрат і розміром прибутку.

Особливості формування об’єктів інноваційного продукту на різних стадіях інноваційну процесу припускають застосування диференційованих методів ціноутворення на окремі об’єкти. Так, для інновацій, що поліпшують вже існуючі параметри товарів, що випускаються, доцільно застосовувати «паушальні» ціни через те, що період реалізації таких інновацій відносно невеликий, а ефект часто піддається достовірній кількісній оцінці. У той же час при придбанні патентів частіше використовуються ціни змішаного типу із заздалегідь обговореними надбавками ефекту і термінів його реалізації, оскільки реальний ефект базового винаходу часто відрізняється від очікуваного не тільки через високий ступінь невизначеності, але і безліч чинників, що на нього впливають на різних технологічних стадіях. Нарешті, ефект від винаходів може реалізовуватись через тривалий проміжок часу, чому відповідає прагнення покупця до використання ціни типу «роялті».

Таким чином, з урахування специфіки інноваційного продукту я к товару його ціна повинна ґрунтуватись не тільки на витратах на створення, а на оцінці ступеня реалізації потенційної цінності об’єктів інноваційного продукту їхніми користувачами, тобто встановленні економічного ефекту (доходу, прибутку) при практичному використанні нововведень, що може бути визначений лише на основі попереднього узгодження конкретних умов промислового застосування інновацій.

Граничні розміри ціни інноваційного продукту регулюються законами ринкової конкуренції. Так, виробники не мають можливості встановлювати економічно необґрунтовані ціни всупереч закону вартості. Межа вартості обумовлена тією обставиною, що в покупця (споживача) інноваційного продукту інтерес до нього виникає лише тоді, коли нововведення приносить додатковий доход, більший, ніж той, котрий споживач одержав би, якби сам здійснив би придбання і впровадження нововведення[4, c. 246-247].

Головними передумовами комерційного успіху інноваційного продукту є також органічне та збалансоване поєднання ефективних науково-дослідних робіт, виробництва та маркетингу. Передовсім це досягається активною взаємодією та заінтересованістю людей, що беруть участь у розробці, наявністю в творчому колективі сильного лідера, достатнім фінансуванням. Неабияке значення мають також чітко визначені цілі інноваційної діяльності, наявність відповідних довгострокових планів у підприємства.

Слід зазначити, що прискорення темпів глобалізації ринку та посилення ролі інноваційної складової в конкурентоспроможності підприємств значно посилює роль каналів розподілу в успішній реалізації продуктових та технологічних новацій. Досягається це передовсім вибором типу мережі товаропросування наукомістких виробів, відповідним підбором фахівців. Продавці таких товарів мають бути добре підготовлені для надання послуг, що передують придбанню складної техніки та її післяпродажному обслуговуванню. Для цього конфігурацію торгової мережі треба формувати з огляду на особливості інноваційного продукту, а також на звички покупців і поведінку споживачів.

Особливості інноваційного товару визначаються рівнем оригінальності та рівнем матеріалізації нових ідей. З цього погляду інноваційний продукт може бути:

· унікальним, єдиним у своєму роді і пропонуватися лише одному покупцю (наприклад запатентована технологія);

· тиражованим виробництвом, тобто виробами, що серійно виготовлені на підставі авторського права або «ноу-хау» (наприклад програмне забезпечення організації екзаменаційної сесії в університеті);

· окремим компонентом або вузлом складних машин та обладнання;

· бізнес-ідеєю щодо впровадження на ринок нових торгових марок;

· об’єктом інтелектуальної власності;

· модифікованою версією базового продукту.

Унікальні вироби здебільшого продаються з допомогою прямого маркетингу конкретному заінтересованому покупцю, який ладен оплатити не тільки вартість виготовлення продукту, а й витрати на всі науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, необхідні для створення виробу. Зрозуміло, що пошук покупців для таких виробів потребує особливих зусиль, витрати значних коштів і використання різноманітних джерел інформації: довідників, спеціалізованих періодичних видань, газет, журналів, компакт-дисків, мережі Інтернету. Знайшовши потенційного споживача, треба вміти переконати його у вигідності використання продукту. Найдоцільніше налагоджувати перші контакти з особами, безпосередньо заінтересованими у придбанні інноваційного товару для полегшення виконання своїх функціональних обов’язків. Саме це зробить їх прихильниками придбання новації. Однак остаточне рішення залишається за керівниками фірми.

Вихід на ринок нових чи удосконалених продуктів і послуг ставить перед компанією складні задачі. Необхідно прийняти рішення щодо нових цін або зміни цін. Особливі складності цих задач обумовлені проблемами економічних прогнозів ринку, оскільки приходиться розробляти довгострокові стратегічні плани. І чим вище ступінь інноваційності продукту чи послуги, тим менше можна орієнтуватися на попередні ціни і минулий досвід продажів. Це відбувається тому, що для потенційних покупців часто не представляється можливим оцінити заздалегідь суб'єктивну корисність і ефект інновацій[5, c. 106-108].

Для того щоб успішно управляти цінами на нову продукцію і послуги в рамках загальної маркетингової і збутової політики, важливо правильно оцінити динаміку наступних процесів:

Конкуренція в часі. Оскільки багато компаній намагаються за допомогою скорочення періодів досліджень і розробок, а також ринкових циклів своїх товарів одержати піонерні переваги на ринку, то зростає і кількість цінових змін і нових цінових рішень.

Економічний розвиток і структурні зміни в економіці. У ході економічного розвитку відбувається перехід центра значимості в науково-технічних змінах від первинних і вторинних галузей технологічного ланцюжка на наступні сектори економіки. У всякому разі, уже не підлягає сумніву зростаюче значення сфери послуг. Звідси випливає і необхідність, а також частота прийняття цінових рішень, орієнтованих на надання послуг.

Збільшення числа компаній, що спостерігається в наші дні "хвиля засновництва", інтенсивність якої висока в сфері інноваційних продуктів і послуг. Причому знов утворені компанії найчастіше не мають достатнього досвіду ведення цінової політики і необхідних знань ринку.

Нові форми пропозиції продуктів чи комплектів продукції і послуг,що потребує від компанії визначення оптимальних цінових пакетів.

Крім названих вище критеріїв також можна виділити чотири основні напрямки просування нових товарів з позиції їхнього споживчого призначення[2, c. 496-497].

Заміна товару (на цю категорію приходиться близько 45% усіх нових товарів, виведених на ринок). Вона містить у собі різні удосконалення і модифікації вже існуючих товарів, перепозіціонування (існуючі товари переорієнтуються на нові сегменти ринку) і скорочення витрат (існуючі товари піддаються такої модифікації, що скорочує витрати на їхнє виробництво).

Додавання товару до існуючих асортиментних груп (на цю категорію приходиться близько 25% усіх нових товарів, виведених на ринок). Таке поповнення існуючих асортиментних груп компанії забезпечує різноманітність товарного асортименту.

Нові асортиментні групи (ця категорія складає приблизно 20% усіх нових товарів, виведених на ринок, і означає перехід на новий ринок). Ця стратегія розширює товарну номенклатуру компанії.

Товари, що представляють собою світові новинки і створюють нові ринки збуту і сфери використання (ця категорія складає приблизно 10% усіх нових товарів, виведених на ринок). Тут мова йде про створення зовсім нових ринків.

У першу чергу компанії необхідно визначитися з маркетинговою стратегією проникнення на ринок з новим товаром.

Відповідно до ряду внутрішніх обставин, таких як висока ціна, встановлена материнською компанією, і малий бюджет на просування товару, компанія має можливість вибирати тільки стратегію повільного одержання прибутку, що звичайно застосовується в наступних випадках:

· місткість ринку незначна;

· товар відомий більшості покупців;

· покупці готові платити високу ціну;

· конкуренція на ринку незначна.

Далі необхідно провести дослідження ринку і з'ясувати, наскільки реальна ситуація на ринку відповідає цінової стратегії. Якщо відповідає, то можливості підприємства збігаються з потребою ринку і просування товару на ринок буде успішним; якщо спостерігаються протиріччя, то компанія повинна змінити або ціни товару, або збільшити рекламний бюджет.

У випадку, коли компанія виводить на ринок абсолютно новий продукт, що не має аналогів, це вимагає значних інвестицій у дослідження і розробки, перш ніж буде результат. Витрати на дослідження і розробки являють собою типові постійні витрати, оскільки вони здійснюються ще до відвантаження першої партії нового товару, а отже, ніяк не залежать від обсягу продажів. Нерідко виробництво нового продукту починається з невеликого обсягу, оскільки виробник не впевнений у реакції ринку на цей продукт. Якщо згодом обсяг продажів цього продукту збільшиться, то постійні витрати на одиницю продукту скоротяться до незначної величини. Якщо ж новий продукт не знайде достатньої кількості покупців, то постійні витрати на одиницю продукту будуть дуже високі[6, c. 7-9].

У цьому випадку підприємство використовує одну з цінових стратегій: "зняття вершків на ринку", "проникнення на ринок", стратегія винятково низьких вхідних цін , оцінка споживчої вартості, одержання цільової норми доходу.

Стратегія "зняття вершків" часто використовується у випадку висновку на ринок нового й унікального продукту. Вона припускає встановлення первісної ціни на відносно високому рівні, розрахованому на самих платоспроможних і покупців, що цінують новизну. Один з варіантів цієї стратегії припускає встановлення первісне високої ціни з послідовним зниженням її в міру надходження продукту у фазу зрілості.

Стратегія послідовного "зняття вершків" можлива тільки в тому випадку, коли на ринку інноваційних продуктів існують високі вхідні бар'єри. Звичайна методика застосування цієї стратегії полягає в поступовому зниженні цін у міру зростання виробництва в самій компанії й у її конкурентів. Стратегія "зняття вершків" ефективно використовується в сполученні зі стратегією сегментування ринку, коли в міру росту обсягів виробництва інноваційного продукту компанія підтримує ціну на його найбільш престижну модифікацію й одночасно випускає на ринок спрощені і, відповідно, більш дешеві моделі. Це дає можливість захопити більш значну частку потенційного ринку.

У деяких випадках стратегія "зняття вершків" застосовується для того, щоб залучити найбільше платоспроможних покупців без наміру надалі знижувати на них ціну чи випускати моделі середнього класу. У цьому випадку продукт повинний володіти деякими коштовними властивостями в очах покупців, що дадуть компанії можливість постійно підтримувати на нього високу ціну.

Стратегія "зняття вершків" приносить максимальний ефект у двох зовсім різних випадках:

Покупці, що не мають досвіду придбання продуктів даної номенклатурної групи, сприймають високу ціну як показник високої якості і цінності товару й іноді віддають перевагу продукту тільки тому, що він коштує дорожче інших.

Деяка частина покупців усвідомлює переваги продукту і згодна платити додаткову ціну за додаткові споживчі властивості.

Деякі інноваційні продукти з труднощами пробивають собі дорогу на ринку тому, що покупці недостатньо інформовані про їх додаткові споживчі властивості і переваги. Тому у тому випадку, якщо необхідно сформувати попит на продукт, гарний ефект може дати стратегія проникнення. Стратегія проникнення полягає в тому, що завдяки низьким цінам входу швидше розкривається ринковий потенціал інновації. Тут робиться акцент на тих споживачах, що орієнтуються при ухваленні рішення про покупку на ступінь поширення інновації, тобто на так звані імітатори. Саме ступінь поширення товару для цих груп споживачів сигналізує про його високу якість і гарну репутацію. І якщо компанія зуміє створити завдяки високій частці ринку такий потенціал, то вона одержить конкурентні переваги в порівнянні з тими компаніями, у яких частка ринку нижче. Цей потенціал відкриває далі можливості підвищення цін без негативних наслідків для обсягу продаж. Втрати компанії від того, що первісна ціна нижче собівартості у цьому випадку можна розглядати як інвестиції у захоплення ринку. На підставі ефекту досвіду швидше знижуються змінні витрати, завдяки чому навіть при низьких цінах з'являється шанс покриття витрат і одержання прибутку.

Не менш поширеною стратегією при просуванні нового товару є стратегія винятково низьких вхідних цін. Вона базується на інших розуміннях: дуже низька єдина ціна повинна створювати бар'єри входу для конкурентів, тобто так довго утримувати їх від входження на даний ринок, поки даний інноваційний товар не займе лідируюче положення на ринку. Надалі лідируюче положення компанії на цьому ринку створить ще один бар'єр входу для конкурентів. Якщо ж конкуренти входять на даний ринок, то компания, що впровадила першої інновацію, вже встигає наростити обсяги виробництва. Тут вже встигає виявити себе ефект кривої досвіду, тобто знижуються витрати. Завдяки цьому компанія встигає до моменту появи на ринку конкурентів зайняти більш вигідне положення по витратах і знизити ціни ще більше, тобто до такого рівня, що недоступно для конкурентів з позиції витрат. Фахівці називають цей ефект "entry lіmіt prіcіng", тобто ціни, що обмежують вхід на ринок конкурентів. Щоб стримувати конкурентів досить цінових аргументів, що дають зрозуміти, яка тверда цінова боротьба очікує їх на новому ринку. Тим самим компанія, що першою впроваджує інновації з такою політикою цін, одержує підстави для довгострокового одержання прибутку завдяки тому, що вона досить довго одна використовує ринковий потенціал, нарощує продажі і підтримує витрати нижче рівня продажної ціни.

При розробці нової продукції виробничо-технічного призначення застосовуються методи програмно-цільового планування і використовуються всі доступні по вихідним даним методів прогнозу. Перевага віддається найбільш точному методу; можливі комбіновані методи оцінки. При розробці прогнозу ціни і висновку контрактів використовується в якості базового нормативно-калькуляційний метод. У силу невизначеності багатьох майбутніх виробничих параметрів у даній області інноваційного ціноутворення знайшли широке застосування економетричні методи.

Економетричні методи визначення цін. Дані методи використовуються для розрахунку ціни нового товару, якщо на цільовому ринку вже маються його функціональні замінники, що випускаються конкурентами, однак новий товар має значні відмінності[7,c. 152-154].

Висновки

Формування і реалізація цінової політики вимагає більш чіткого розуміння процесу впливу цінової діяльності в умовах ринку на формування прибутку підприємства. Інноваційний шлях розвитку, як один з найважливіших чинників економічного росту, припускає випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології, розробку науково-технічних програм, розробку і запровадження ресурсозбережуючих програм та ін. Безпосередньо на підприємствах переваги інноваційної моделі розвитку виявляються, насамперед, через збільшення обсягів збуту продукції і зниження витрат на її виробництво, реалізація яких у визначеній мірі забезпечується раціональною ціновою політикою. Тому в умовах конкурентного середовища особливого значення набуває удосконалення методів формування цінової політики і методів ціноутворення.

Для будь-якого суб'єкта господарювання, який діє в умовах ринкової економіки, питання про ціни — це питання про існування його бізнесу. Від кон'юнктури ринку і коливання цін залежать стабільність економіки країни в цілому, життєвий рівень населення, рівень соціальної стабільності в суспільстві. Цінова політика підприємства є важливим елементом його стратегії в боротьбі з конкурентами. Особливо важливо це для формування ціни на інноваційну продукцію. Дана проблема досліджена в роботах Бинштока Ф.І., Завліна П.К., Уткіна Э. А., Т. Сакайя, Герасименко В. В. та ін. Разом з цим залишається невирішеною проблема остаточного вибору стратегії встановлення цін на нововведення.

Список використаної літератури

1. Гриньова В. М., Козирєва О. В. Соціально-економічні проблеми інноваційного розвитку підприємств: Монографія. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2006. – 192 с.

2. Економіка і організація інноваційної діяльності: Підручник / Олег Волков, Микола Денисенко, Алла Гречан та ін.; Під ред. Олега Волкова, Миколи Денисенко, ; М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т технологій та дизайну. — К. : ВД "Професіонал, 2004. — 959 с.

3. Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком: Навч. посіб. — 2-ге вид., перероб. і доп. — Суми: ВТД «Університетська книга»; К.: Видавничий дім «Княгиня Ольга», 2005. — 324 с.

4. Йохна М. Економіка і організація інноваційної діяльності: навчальний посібник / Микола Йохна, Валентина Стадник,. — К. : Видавничий центр "Академія", 2005. — 399 с.

5. Лапко О. Інноваційна діяльність у системі державного регулювання: Монографія. — К.: Інститут економ. прогнозування НАН України, 1999. — 342 с.

6. Санто Б. Сила инновационного саморазвития // Инновации. — 2004. — № 2. — С. 5—15.

7. Фатхутдинов Р. А. Инновационный менеджмент. — Спб.: Питер, 2002. — 400 с.

8. Федулова Л. І. Інноваційна економіка: Підручник. — К.: Либідь, 2006. — 480 с.